Взаємовідносини між Україною та країнами Прибалтики
Історична довідка про країни Прибалтики: Латвія, Литва та Естонія. Процес використання моделі "шокової терапії" у різних країнах. Вступ країн до Європейського Союзу. Економічні та політичні взаємовідносини України та Прибалтики. Найбільш значущі візити.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.12.2012 |
| Размер файла | 32,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Харківський національній університет
імені В.Н. Каразіна
Реферат
На тему:
«Взаємовідносини між Україною та країнами Прибалтики»
Роботу виконала:
студентка філологічного
факультету
группи ЛУ-32
Єпініна Анна Олексіївна
Роботу перевірив:
Професор кафедри
української мови та
літератури В.С. Калашник
Харків 2012
Зміст
Вступ
1. Історична довідка про країни Прибалтики
2. Україна і країни Прибалтики. Взаємовідносини між країнами
3. Огляд найбільш значущих візитів та зустрічей
Висновок
Література
прибалтика європейський політичний
Вступ
Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.
Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних глобальних організаціях (Організації Об'єднаних Націй -- ООН, Міжнародному валютному фонді -- МВФ, Світовій організації торгівлі -- СОТ та ін.), створюють міждержавні регіональні організації -- економічні (наприклад, Європейський Союз -- ЄС), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору -- НАТО) тощо.
На сьогодні, ситуація складається так, що Україна постійно підтримує політичні, економічні та культурні зв'язки і з країнами Прибалтики. Цьому сприяє не тільки історичний фактор, а й вигідне географічне положення між країнами.
Україна є третім -- після Росії та Німеччини -- зовнішньоекономічним партнером Литовської Республіки. Наша країна входить до першої десятки торговельних партнерів Латвії. Співпраця з Україною визнана приоритетним напрямком зовнішньоекономічної політики Естонії. Проте більш рішуче, у порiвняннi з Україною, реформування країнами Балтiї економіки та досягнення певних успiхiв у створеннi ринкової iнфраструктури, накладає специфiчний вiдбиток на економiчнi вiдносини мiж Україною, з одного боку, та Латвiєю, Литвою i Естонiєю, з iншого.
Країни Балтії для України становлять геополітичний інтерес як для розвитку балтійсько-чорноморського співробітництва, так і для реалізації її власних політичних та економічних цілей на півночі Європи. Україну, своєю чергою, ці країни розглядають як стрижневу державу, покликану стабілізувати клімат довіри і безпеки не тільки в регіоні, а й у Європі загалом. Явних перешкод на шляху розвитку повноцінних, повномасштабних відносин між державами немає. Ці відносини не затьмарені негативними чинниками минулого або сучасності чи можливим суперництвом у майбутньому. Відриті шляхи для розвитку зв'язків і у політичній сфері, і в економічній співпраці.
1. Історична довідка про країни Прибалтики
У радянські часи їх називали "прибалтійські республіки", і багато хто плутав, яка столиця у кожної з них, адже їх сприймали як єдине утворення. Прибалтику називали "радянським зарубіжжям", і таке відчуття було у кожного радянського громадянина, хто туди приїздив. Союзні кінематографісти знімали там фільми про справжній "закордон", а прибалтійські актори грали у фільмах про Велику Британію або Америку.
У наш час вважається безтактністю розглядати країни Балтії -- Латвію, Литву та Естонію -- як ідентичні країни. їхні мови, етнічна належність та релігії суттєво відрізняються, так само, як обсяг і характер економік. Хоча зазвичай як у минулому, так і нині вони мають багато спільного. Три народи завжди ментально відчували себе частиною західної цивілізації. Значну роль, як і в інших народів, відігравала релігія.
Особливо слід відзначити, що протягом століть такі нечисленні народи зуміли зберегти самобутність у той час, коли їх країни мали незалежність трохи більше, ніж півстоліття. За останні п'ять століть держави Балтії входили до складу імперій своїх більш великих сусідів: Швеції, Данії, Німеччини, Польщі та Росії. Проте ці країни вижили, не кажучи вже про становлення їх як сучасних життєздатних держав.
Завдяки Росії їх об'єднує більше, ніж роз'єднує. Саме проти російського домінування вони виступили в авангарді боротьби за розвалення СРСР. Прибалти завжди позиціонували себе як чужинців серед радянських людей, що зумовлено багатьма причинами: від того, яким шляхом вони входили до складу "Союзу непорушного республік вільних" (фактична анексія за секретними протоколами пакту Ріббентропа -- Молотова), до справжніх складностей в опануванні російською мовою і неспішності характеру, який не сприяв горінню ентузіазму виконувати настанови КПРС
Прибалти першими поставили під сумнів непорушність радянської імперії, наголошуючи на тому, що були "окуповані Радами" всупереч їхньому бажанню. Саме там вперше з'явилися національні фронти, мета котрих полягала у виборюванні незалежності й поверненні до Заходу. Прибалти найбільш послідовно рушили шляхом до незалежності. Бони були переконані у нежиттєздатності соціалізму, налаштовані на демократію і ринкову економіку, які обрали ще у 1918 р. Обраний поступ було насильно обірвано у 1940 р. і зупинено на 50 років. Тепер висувалася мета повернути колись обрані орієнтири і втілити їх у життя.
Країни Балтії, кожна окремо територіально, є дуже невеликими -- за площею кожна з них дорівнює в середньому площі двох областей України; населення кожної -- менше, ніж населення одного Києва. Проте на відміну від значно більших і багатших радянських республік вони не зазнали таких руйнівних наслідків у результаті переходу до незалежності. Їхній досвід показує, що невеликі країни легше реформувати.
Через досить нетривалий час там відбулося суттєве поліпшення політичного і соціально-економічного клімату. Країни Балтії за основу суспільно-політичного ладу обрали західноєвропейську модель із розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація. Велике значення для успішного початку і перебігу реформування мала національна самосвідомість і непохитна впевненість у необхідності незалежної держави. На відміну від Росії та України, у країнах Балтії через певні економічні, соціальні, психологічні і правові причини не сформувалися потужні фінансово-політичні групи або олігархії, їхня політична еліта лобіювала і розробляла загальнонаціональні проекти, у тому числі пов'язані з підвищенням рівня життя та європейським вибором. У цьому використали ті можливості, що існували у республік.
Стартові умови наприкінці 1980-х -- початку 1990-х років були досить сприятливими. Насамперед, колись аграрні країни, які не мали природних ресурсів, окрім малородючих земель і лісів, за часів радянської влади зазнали індустріалізації. Традиційно в основі їхніх економік лежали торгівля, рибальство і сільське господарство. Після закінчення Другої світової війни тут побудували підприємства нафтопереробки, машинобудівної, електронної, легкої та харчової промисловостей, які на момент початку дезінтеграції СРСР переоснастили новітнім обладнанням. Оскільки ці країни мали незначний промисловий досвід, були відсутні сировина, енергія та робоча сила відповідної кваліфікації, все це йшло з інших республік Радянського Союзу, насамперед із Росії. Відповідно туди вивозилася готова продукція, тобто проблем зі збутом не існувало.
Естонія, Литва і Латвія, так само як і Росія, Україна, Молдова, Казахстан і Киргизстан, використали модель "шокової терапії". У цих країнах програми "шокової терапії" виражали інтелектуальну і політичну готовність до монетаристського світогляду разом із готовністю радикально покінчити з минулим. Це було щось на зразок страховки проти будь-якої спокуси шукати третій шлях -- ринковий соціалізм. Уряди прибалтійських республік виключали будь-які думки про повернення до минулого і скористалися політичною та соціальною злагодою, щоб застосувати рішучі заходи, які одразу знизять рівень життя, разом із обіцянками швидкого відновлення.
Справді, з самого початку в економіці відбувся глибокий спад. Випуск продукції різко скоротився. У сільському господарстві протягом 1991--1992 рр. були практично знищені колгоспи. Були прийняті закони про реституцію, тобто про повернення власності, насамперед землі. Проте не виникло потреби насильно впроваджувати фермерство. Прибалти згадали довоєнні часи і легко повернулися до хутірського способу життя. Незважаючи на незрівнянно гірші ґрунти, ніж в Україні, місцеві селяни нині одержують у середньому вищі врожаї, ніж українські на своїх чорноземах. Розумне використання сільськогосподарських угідь і висока культура праці плюс добре налагоджена система переробки агропродукції дали змогу досить швидко наповнити місцеві магазини продуктами харчування власного виробництва.
Взявши на озброєння західноєвропейську модель соціально-економічного розвитку, Естонія, Латвія та Литва за успішністю економічного розвитку випередили інші пострадянські республіки. Прибалтійський досвід підтверджує, що в цілому швидкий розвиток підприємництва і ринкової економіки приносить великі переваги багатьом країнам, які перебували під владою комуністів до кінця 1980-х років. У країнах Балтії ринкова економіка і політична демократія "працюють" успішно. Своїм досвідом вони підтверджують висновок, який випливає з історії XX -- початку XXI ст.: міра розвитку демократії у тій чи іншій країні залежить від того, наскільки успішно розвивається її економіка, і від того, наскільки глибоко вкорінилася західна, насамперед європейська культура.
Реформи, здійснювані у країнах Балтії, змогли зародити динамізм і оптимізм у новому поколінні та серед представників старшого покоління, що й призвело врешті-решт до перетворення регіону. На відміну від більшості пострадянського населення, прибалти дуже швидко змінили психологічні орієнтири з "так треба" на "так вигідно". Особливо це позначилося на туристичному бізнесі. Щороку сюди приїздять мільйони фінів і скандинавів, громадян інших держав, залишаючи сотні мільйонів валютних коштів. Наприкінці 2007 р. країни Балтії вступили до Шенгенської зони, що стимулювало їх до розробки стратегії туристичного розвитку. Естонці, зокрема, придумали слоган: "Північна країна з теплим серцем", вони роблять ставку некультурний, СПА і конференц-туризм. Із 1997р. Таллінн внесено у список світової спадщини ЮНЕСКО як середньовічне місто Північної Європи, що найкраще збереглося.
У Звіті ООН про людський розвиток (UNDP Human Development Report), у складанні якого беруть участь вчені й експерти багатьох країн світу, Латвія у 2004 р. посіла 50-те місце, Литва -- 41-ше, а Естонія -- Зб-те. У цьому документі місце визначають з урахуванням ЗО пунктів: середня тривалість життя, письменність, роль жінки у суспільстві та ін. Варто зазначити, що країни Балтії належать до небагатьох пострадянських республік, де найбільша середня тривалість життя. Показник становить 70,5 року. Неписьменних майже не залишилося. Жінок обирали і президентами, і прем'єр-міністрами (президентом Латвії була Вайра Віке-Фрейберга, а прем'єром Литви -- Казимера-Дануте Прунскене), не кажучи про міністрів та інших керівників вищого рангу.
Рівень життя у прибалтів є досить високим. Так, середня заробітна плата латиша у 2007 р. у три рази перевищувала середню заробітну плату українця (796 дол. порівняно з 246), а естонця -- більше, ніж у чотири -- 1000 дол. Мінімальна заробітна плата у 2007 р. у Латвії становила 247 дол., в Україні -- 91; заробітна плата вчителя середньої школи у Латвії -- від 600 дол., в Україні -- неповних 200, медичної сестри відповідно приблизно 500 і 100 дол. Звичайно, в Україні слід робити поправку на тіньові прибутки, проте і в Прибалтиці так само поширена практика "чорних" і "сірих" заробітних плат, тому гроші, які реально заробляють люди, теж значно більші, ніж офіційних статистичних даних.
Причому щорічно відбувається зростання прибутків на душу населення, як офіційно, так і неофіційно. Пенсії в 2,5 рази вищі, ніж в Україні, і вони постійно індексуються. Наприклад, естонські чоловіки і жінки, виходячи на пенсію у 63 роки, одержують 300 доларів на місяць (незабаром планують підняти планку до 65 років). Разом із тим слід зазначити, що продукти харчування в Прибалтиці у 2007 р. коштували вдвічі дорожче, ніж в Україні.
В цілому більшість прибалтів задоволена життям. Проведене в середині 2007 р. опитування служби Eurobarometer, присвячене оцінці якості життя в ЄС, показало, що найбільше з усіх з оптимізмом у наступні п'ять років дивляться естонці (у краще вірять 69 % населення). Друге місце поділили Ірландія і Литва. Прибалти радикальніше, ніж інші пострадянські республіки, здійснили демократичні зміни й ринкові реформи. Проте це не означає, що тут не існує не розв'язаних донині проблем. Серед них -- національне питання, до якого належить і мовне.
У державах Балтії представники корінного етносу розмовляють на своїх мовах. Якщо й говорять російською, то тільки під час спілкування з росіянами або представниками інших націй колишнього Радянського Союзу. Тому мовний конфлікт, що виник у перші роки незалежності у балтійських країнах, подолали досить швидко. Прибалтам подобається, коли їх називають скандинавами, і не подобається, коли їх плутають ІЗ росіянами та нагадують про радянське минуле.
Люди старшого віку, які з двох іноземних мов -- російської й англійської -- ліпше знають російську, принципово розмовляють тільки англійською. Серед молоді, становлення якої відбувалося у роки відновленої незалежності, російська як мова міжнаціонального спілкування поступилася англійській і німецькій. Люди, молодші ЗО років, російську взагалі не знають.
З 1991 р. Латвія, Литва та Естонія стали членами Союзу балтійських народів, а з 1992 р. їх прийняли до Ради держав Балтійського моря. Це демонструвало прагнення рухатися у напрямку до Європи і намагання швидше вийти із зони російського впливу. Питання про вступ до Співдружності Незалежних Держав навіть не піднімалося. Натомість головною метою стає приєднання до Європейського Союзу. Про бажання вступити до нього країни Балтії заявили у 1993 р. У червні 1993 р. у Копенгагені Європейська Рада прийняла політичну ухвалу, що дала можливість країнам Центральної і Східної Європи претендувати на членство в ЄС, водночас визначивши необхідні для такої інтеграції критерії. Останні передбачали утворення інститутів( що гарантують демократичний шлях розвитку держави, соціальні права і свободи, та створення чинної ринкової економіки. Держава повинна бути в змозі прийняти на себе обов'язки країни-учасника, оскільки вступ до будь-якого союзу вимагає узгоджених цілей та інтересів усіх членів, котрі приєдналися. Тобто процес євроінтеграції значно ширший, ніж здійснення економічних реформ, він охоплює всі сфери -- економічну, соціальну, політичну. По суті, це реформування способу життя загалом.
Прибалти погодилися на умови Європейського Союзу. У 1995 р. вони стали асоційованими членами ЄЄ, а 1 травня 2004 р. -- повноправними членами спільноти.
Після вступу до Євросоюзу, а також Світової організації торгівлі, було створено багато компаній, головним чином філіалів західних промислових груп, що організовують бізнес виключно на економічних відносинах із Заходом. Найбільшим торговим партнером для них є Фінляндія. Для скандинавських країн порти Прибалтики -- найзручніший торговий шлях у південному і північному напрямках. Взагалі прибалти широко використовують транзитні можливості. Зокрема, чимало фірм займаються перепродажем ненових авто з Європи до Росії, інші -- експортом російської нафти через балтійські порти тощо. Прибалтійський малий і середній бізнес при входженні до Євросоюзу зазнав певних труднощів, пов'язаних в основному з високими стандартами якості продукції, яку можна постачати до Європи, та існуванням жорсткої конкуренції. Унаслідок цього певна кількість малих і середніх підприємств після вступу до ЄС з часом збанкрутувала.
16 січня 1998 р. у Вашингтоні було підписано Хартію партнерства між США і балтійськими державами -- Литвою, Латвією та Естонією. В документі було зафіксовано єдине біблійне поняття про всезагальні цінності, про те, яка має бути безпека й економіка Європи. В Хартії також зазначалося, що не може бути безпеки для Сполучених Штатів без безпеки в Європі, у тому числі й Балтійському регіоні. Документ підтвердив, що країни Балтії бачать свою безпеку в інтеграції до західних структур, включаючи і вступ до НАТО, а Сполучені Штати це розуміють і підтримують. В той же час Хартія не давала жодних прямих гарантій безпеки. США лише підтвердили свої наміри продовжувати політику підтримки незалежних держав Балтії, оскільки вони виконують функцію "просування західної демократії на Схід".
Починаючи з 2007 р., особливе занепокоєння прибалтійських держав викликає намір Росії прокласти по дну Балтійського моря Північноєвропейський газопровід ("Північний потік"). Прибалти наголошують, що це небезпечно з екологічної точки зору, і не згадують, що втрачають ті гроші, котрі могли б одержати, якби російські труби проклали по їх територіях. Керівництво Литви, Латвії, Естонії й Польщі навіть зверталося з листом до Єврокомісії, але підтримки не отримали. Варто зазначити, що вони просили про те, від чого десять років відмовилися, коли Росія пропонувала прокласти свої газопроводи саме наземним шляхом.
Найскладнішою проблемою відносин між Латвією, Литвою та Естонією є питання делімітації морського шельфу і морської економічної зони. Були й офіційні ноти протесту міністерств закордонних справ, і відкладені візити президентів, аж до погрози Литви звернутися до Міжнародного суду в Гаазі з питання розмежування балтійського шельфу, ймовірно, багатого нафтою, з Латвією. Існують естонсько-латвійські суперечності стосовно шельфу" теж багатого на нафту. Рибалки трьох республік іноді запливають у чужі води, що викликає роздратування сусідів тощо.
Проте, незважаючи на певні розбіжності інтересів, спільним є згуртованість заради зміцнення позицій на міжнародній арені.
2. Україна і країни Прибалтики. Взаємовідносини між країнами
Державну незалежність Латвії Україна визнала 26 серпня 1991 p., як й інші країни Балтії, а Латвія незалежність України -- 4 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлено в лютому 1992 р. Країни уклали базовий міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Латвійською Республікою (22 листопада 1995 p.), Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних, трудових та кримінальних справах, Угоду про вільну торгівлю, низку міжурядових угод: про допомогу з митних питань, сполучення, про трудову діяльність та соціальний захист осіб, які постійно проживають в Україні і Латвії та працюють на території обох держав; про врегулювання проблеми переселенців, захист їхніх прав; захист прав національних меншин тощо. Розвиваються міжпарламентські зв'язки: у парламентах обох країн створено відповідні групи депутатів.
Торговельний оборот між країнами невисокий, хоча на початку XXI ст. збільшився майже вдвічі. 2005 р. цей показник перевищив 370 млн. доларів. Причини недостатнього розвитку співробітництва пов'язані з розривом традиційних зв'язків між підприємствами, відсутністю напрацьованого механізму взаєморозрахунків та ін. Після утворення комісії з питань торгово-економічного співробітництва, підписання угод про взаємодопомогу в митному регулюванні, співробітництво в галузі автомобільного, повітряного і залізничного сполучення показники співпраці між обома країнами дещо поліпшилися.
Естонія визнала незалежну Україну 6 грудня 1991 р., а в січні 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини. Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Естонією укладено 26 травня 1992 р. (Таллінн). У 1993 р. в обох країнах почали діяти посольства. Естонія всіляко підтримує Україну у світових організаціях, у налагодженні міжнародних контактів. Така політика Естонії сприяє загальноєвропейській інтеграції, зближенню України з країнами Балтії. У 90-ті роки було досягнуто домовленості між військовими відомствами України та Естонії, що дало можливість розширити співпрацю у конверсії та взаємному навчанні військового персоналу.
Водночас у зв'язку з посуванням Естонії до ЄС сторони переглянули українсько-естонські угоди (про візовий режим, вільну торгівлю тощо), які мали бути приведені у відповідність до євро інтеграційних критеріїв.
Спостерігається широка взаємодія в рамках загальноєвропейських структур у процесі формування системи європейської безпеки, взаємопідтримці з питань, пов'язаних із національною безпекою, у програмі НАТО "Партнерство заради миру", у формуванні балто-чорноморської вісі в контексті розширення НАТО на Схід. Має перспективи й підтримка України у Північнобалтійському регіоні.
Незалежну Литву Україна визнала 26 серпня 1991 p., а 21 листопада 1991 р. вже були встановлені дипломатичні відносини. 4 грудня 1991 р. парламент Литовської Республіки заявив про визнання незалежності України. Країни уклали міждержавний Договір про дружбу і співробітництво 29 березня 1995 p. під час візиту в Київ Президента Литовської Республіки Альгірдаса Бразаускаса.
Внаслідок скорочення виробництва, неплатоспроможності суб'єктів виробничої сфери, кризи фінансової системи, неврегульованості взаєморозрахунків банківських структур зменшилися темпи зростання зовнішньоторговельного обороту (1995 р. його обсяг становив 246 млн. доларів). Невисокий показник і литовських інвестицій в українську економіку -- 2,3 млн. доларів, що становить 1 % від загального інвестиційного об'єму країн колишнього простору СРСР. Поліпшенню двосторонньої співпраці мала сприяти робота комісії з питань торгово-економічного та науково-технічного співробітництва. З початку 2000 р. спостерігалося зростання показників торговельного співробітництва України з країнами Балтії: зростали показники і експорту, й імпорту. Український експорт у Литву 2005 р. становив 209,5 млн. доларів, а імпорт -- 200 млн.
Україна експортує до Балтії метали, сільськогосподарську продукцію, товари хімічної промисловості, папір, картон, устаткування, машини. Імпортує електротехнічну, електронну, радіоелектронну продукцію, мінеральні речовини, продукцію легкої промисловості.
Проте з набуттям країнами Балтії статусу членів Європейського Союзу змінюватимуться й параметри відносин України з цими державами. Передусім це стосується питань експортно-імпортних операцій. Слід зазначити, що спільний зовнішній митний тариф, до якого приєдналися нові члени Союзу, в середньому нижчий за чинні національні митні рівні. Як наслідок членства в ЄС підвищиться рівень тарифного захисту. Це насамперед стосується країн Балтії, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю, що втратять чинність після вступу балтійських країн до ЄС. В результаті Україна може втратити 15--20 % експорту до цього регіону, що можна розглядати певною загрозою українським економічним інтересам у Балтії. Звісно, сторони дотримуватимуться вимог і законодавчих норм, які висуває європейська спільнота.
Активну позицію щодо українських реалій навколо виборів легітимного глави держави зайняв Президент Литви В. Адамкус, який двічі приїздив до Києва, щоб узяти участь у роботі "круглого" узгоджувального столу.
1 грудня 2004 р. в річницю Акта проголошення незалежності України за його участі учасники заходу досягли домовленостей про розблокування органів державної влади з боку опозиції і створення умов для виконання ними своїх функцій, формування експертної групи для проведення термінового юридичного аналізу і внесення відповідних пропозицій про закінчення виборів на основі рішення Верховного Суду України, який визначив вибори в Україні сфальсифікованими.
Учасники переговорів закликали всі політичні сили країни, органи державної влади і місцевого самоврядування при прийнятті рішень виходити з необхідності збереження територіальної цілісності України, зосередитись на врегулюванні соціально-економічної ситуації і подоланні кризових явищ в економіці.
3. Огляд найбільш значущих візитів та зустрічей
|
Найбільш значущі візити та зустрічі |
||
|
23-24 травня 1995 року |
Офіційний візит в Латвію Президента України пана Леоніда Кучми |
|
|
21-22 листопада 1995 року |
Офіційний візит в Україну Президента Латвії пана Гунтіса Улманіса |
|
|
11-12 липень 1996 року |
Візит в Україну міністра закордонних справ Латвії пана Валдіса Біркавса |
|
|
24 липня 1997 року |
Візит в Латвію міністра закордонних справ України пана Генадія Удовенка |
|
|
28-29 листопада 1997 року |
Неофіційний візит в Україну Президента Латвії пана Гунтіса Улманіса |
|
|
12-13 лютого 1998 року |
Робочий візит в Україну міністра закордонних справ Латвії пана Валдіса Біркавса |
|
|
24-26 лютого 1998 року |
Офіційний візит в Україну Прем'єр-Міністра Латвії пана Гунтарса Крастса |
|
|
23-24 лютого 2000 року |
Офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Латвії пана Індуліса Берзиньша |
|
|
5-7 лютого 2002 року |
Офіційний візит в Латвію міністра закордонних справ України пана Анатолія Зленка |
|
|
7-8 листопад 2003 року |
Офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Латвії пані Сандри Калніете |
|
|
5-6 жовтня 2004 року |
Візит в Латвію міністра закордонних справ України пана Константина Грищенка |
|
|
23 січня 2005 року |
Участь Президента Латвії пані Вайри Віке-Фрейберги в церемонії інавгурації Президента України пана Віктора Ющенка |
|
|
29-30 березня 2005 року |
Офіційний візит в Латвію спікера парламенту України пана Володимира Литвина |
|
|
26-28 квітня 2005 року |
Візит в Україну міністра оборони Латвії пана Ейнара Репше |
|
|
28 листопада-1 грудня 2005 року |
Офіційний візит в Україну Прем'єр-Міністра Латвії пана Айгарса Калвітіса |
|
|
2 грудня 2005 року |
Участь Президента Латвії пані Вайри Віке-Фрейберги в Форумі Демократичного вибору в Києві, зустріч з Президентом України паном Віктором Ющенком |
|
|
13-15 лютого 2006 року |
Візит в Україну голови Саейму Латвії пані Інгріди Удре |
|
|
27-28 квітня 2006 року |
Державний візит в Латвію Президента України пана Віктора Ющенка |
|
|
31 січня - 1 лютого 2008 року |
Офіційний візит Міністра закордонних справ Латвійської Республіки пана Маріса Риекстиньша до України |
|
|
23 травня 2008 року |
Участь Президента Латвії пана Валдіса Затлерса в Енергетичному самміті |
|
|
25-27 червня 2008 року |
Державний візит Президента Латвії пана Валдіса Затлерса до України |
|
|
22 листопада 2008 року |
Участь Президента Латвії пана Валдіса Затлерса у заходах присвячених спогадам жертв Голодомору |
|
|
29 липня 2009 року |
Візит Міністра економіки України пана В.Цушко до Латвії (3 засідання міжурядової комісії) |
|
|
25 лютого 2010 року |
Участь Президента Латвії пана Валдіса Затлерса у церемонії інавгурації Президента України пана Віктора Януковича |
|
|
15 грудня 2010 року |
Офіційний візит Президента України пана Віктора Януковича до Латвії |
|
|
18 - 19 квітня 2011 року |
Робочий візит Міністра закордонних справ Латвійської Республіки до України. Участь в урочистостях присвячених 25 річниці Чорнобильської катастрофи |
|
|
29 - 30 червня 2011 року |
Візит Міністра економіки Латвійської Республіки пана А.Кампарса до України (4 засідання міжурядової комісії) |
Висновок
Сучасний світ -- надзвичайно складна, суперечлива, але цілісна система країн і народів, що утворюють земну цивілізацію початку XXI ст. Україна займає належне місце у цій системі. Навряд чи знайдеться сфера життя, в якій Україна вже сьогодні не відіграє певної ролі або ж не відіграватиме її в майбутньому: від угод про співробітництво з ЄС до ринків озброєнь і споживчих товарів.
Форми зовнішніх економічних зв'язків України -- різноманітні: торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, експортно та імпортно-посередницьких, юридичних), міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво господарських об'єктів, валютні та фінансово-кредитні відносини, туризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарок, аукціонів тощо.
На сьогодні, ситуація складається так, що Україна постійно підтримує політичні, економічні та культурні зв'язки і з країнами Прибалтики. Дипломатичні відносини між Україною та країнами Балтії були встановлені в різні часи, а саме: 21 листопада 1991 р. - між Литвою та Україною, 4 січня 1992 р. - між Естонією та Україною (шляхом обміну дипломатичних нот) та 12 лютого 1992 р. - між Латвією та Україною (шляхом підписання дипломатичних протоколів). Активний розвиток політичних й економічних відносин між Україною та країнами Балтії із часу встановлення дипломатичних відносин пояснюється, зокрема, геополітичним положенням України, а також політичною й економічною зацікавленістю країн Балтії, котрі бачать в Україні, з одного боку, політичного партнера, з іншого - значний ринок для своєї продукції.
Геополітичні й економічні чинники є потужним стимулом для розвитку зовнішньоторговельних зв'язків України з країнами регіону, оскільки вони зацікавлені в розвитку економічного співробітництва з Україною. Україна для країн Балтії є найперспективнішим ринком, вихід на який для їхніх товарів є значно легшим і доступнішим, порівняно з європейським, через те, що в минулому між ними були тісні виробничі і коопераційні зв'язки. Країни Балтії становлять для України й геополітичний інтерес і для розвитку балтійсько- чорноморського співробітництва, і для реалізації її власних політичних та економічних цілей на шляху до європейської інтеграції. Україна розглядає ефективну економічну співпрацю і кооперацію з країнами Балтії як необхідну передумову входження в європейський економічний
простір. Керівництво країн Балтії неодноразово підтверджувало свою підтримку європейського та євроатлантичного вибору нашої держави. Країни Балтії, у свою чергу, розглядають Україну як стрижневу державу, покликану стабілізувати клімат довіри і безпеки не тільки в Балто-Чорноморському регіоні, а й у Європі загалом. Явних перешкод на шляху повноцінних, повномасштабних відносин між державами немає. Ці відносини не затьмарені негативними чинниками минулого або сучасності чи можливим суперництвом у майбутньому. Відкриті шляхи розвитку зв'язків й у політичній, і в економічній співпраці.
Література
1. Давиденко Е. «На що сподіваються і чого побоюються українці Латвії»//ГУ.-1992. - 11 лютого.-(А).
2. Головко О. Високий рівень співробітництва / Оксана Головко // Уряд. кур'єр. - 2006. - 16 лист. - № 216. - С. 2.
3. Бородюк Н. Україна - Литва : рівень стратегічного партнерства / Н. Бородюк // Уряд. кур'єр. - 2008. - № 86 (3746). - 14 трав. - С. 3.
4. Жовтенко В. Експорт до Латвії зростає / В. Жовтенко // Уряд. кур'єр. - 1999. - 17 черв. - С. 6.
5. Зовнішня політика України в умовах глобалізації : анотована історична хроніка МВ (1991-2003) / відп. ред. С. В. Віднянський. - К. : Генеза, 2004. - 616 c.
6. Кицюк І. В. Сучасний стан розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Балтії / Луцьк, 15-16 трав. 2008 р. : в 2-х т. / за ред. В. Й. Лажніка і С. В. Федонюка. - Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - Т. 1. - С. 243-246.
7. http://bibliofond.ru
8. http://pidruchniki.ws/12090810/politologiya/providni_krayini_svitu_zovnishniy_polititsi_ukrayinskoyi_derzhavi
9. http://www.nbuv.gov.ua
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Політичні, економічні, соціальні, культурні, воєнні та правові зв'язки України з державами й народами. Деякі аспекти взаємовідносин України та Росії, євроатлантична інтеграція. Вектори співпраці з країнами Прибалтики, інтеграція в європейські структури.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 21.09.2010Передумови створення, головне призначення та етапи розширення Європейського Союзу кінця ХХ - початку ХХІ ст. Європейська політика сусідства та "Східне партнерство" як основні стратегії розширення. Взаємовідносини Європейського Союзу з Росією та Україною.
курсовая работа [67,7 K], добавлен 16.06.2011Загальна характеристика світогосподарських зв’язків України. Стан зовнішньоторговельного режиму України з країнами СНД: міжнародні економічні взаємовідносини з Росією, Білорусією, Молдовою, Туркменістаном, Казахстаном, Туркменістаном, країнами Кавказу.
реферат [32,6 K], добавлен 16.12.2014Розгляд та аналіз перспектив, можливих ризиків та загроз поглибленої і всеосяжної угоди про вільну торгівлю між Україною та країнами Європейського Союзу. Характеристика особливостей зовнішньоторговельної діяльності України в рамках ЗВТ з країнами СНД.
статья [241,6 K], добавлен 21.09.2017Розширення Європейського Союзу (ЄС) як результат міжнародної інтеграції, його історичні причини і передумови, основні етапи. Наслідки розширення кордонів ЄС для України. Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації та Румунії.
курсовая работа [129,8 K], добавлен 22.11.2013Аналіз європейського вектору зовнішньої політики України - взаємодії України з європейським середовищем, прагнення інтегруватися в європейські економічні та політичні структури. Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та Балтії.
дипломная работа [54,5 K], добавлен 20.09.2010Аналіз сучасного стану сфери переробки відходів у країнах Європейського Союзу, провідні методи та принципи управління ними. Позитивні економічні, соціальні, екологічні ефекти ресайклінгу побутових відходів, оцінка його впливу на сталий розвиток країн.
статья [350,3 K], добавлен 21.09.2017Основні принципи та завдання енергетичної політики Європейського Союзу, її правова основа. Забезпечення енергетичної безпеки країн-членів, шляхи підвищення ефективності. "Енергетичний трикутник" ЄС-Україна-Росія: взаємовідносини, інтереси, протиріччя.
курсовая работа [64,7 K], добавлен 09.12.2013Історія створення Європейського Союзу (ЄС), його розширення як процес приєднання європейських країн. Характеристика основних етапів Європейської інтеграції. Особливості новітньої історії Європейської інтеграції. Підтримка громадянами України вступу до ЄС.
презентация [1,3 M], добавлен 18.04.2015Регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу. Генеральні політичні напрямки для розвитку Європейського Союзу. Імперативні вказівки, яких повинні дотримуватися і якими повинні керуватися в своїй діяльності держави-учасниці.
презентация [304,6 K], добавлен 04.04.2012
