Економіка Франції та Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка Франції та Японії



Завдання 1

франція японія бюджет страховка

Фінансова система являє собою сукупність фінансових ланок, покликаних забезпечити державі здійснення своїх політичних та економічних функцій, і складається, з одного боку, із централізованих (державних) фінансів, а з іншого - з децентралізованих фінансів (або фінансів населення, фінансів підприємств і корпорацій і міжнародних фінансів). Побудова досконалої фінансової системи будь-якої держави є основною умовою ефективного функціонування її економіки, проте цей процес є досить трудомістким і складним.

Сьогоднішня позиція Японії у світовому господарстві - результат її економічного розвитку у другій половині ХХ століття. Економіка країни направлена на виробництво та є однією з найпотужніших у світі й найбільшою в Азії, незважаючи на те, що вона сильно залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн унаслідок нестачі власних природних ресурсів. Весь світ знає високу якість японських автомобілів та побутової техніки, електронного обладнання та систем зв'язку. Швидкими темпами розвивається невиробничий сектор: сфера послуг, фінанси, науково - дослідна діяльність. [8]

Наприкінці ХХ ст. в Японії стрімко зростали інвалютні резерви. Урядом була запроваджена система заходів щодо лібералізації вивозу японських капіталів закордон. Нині вона є найпотужнішим банківським центром і міжнародним кредитором. Її частка у міжнародних позиках зросла з 5% до 20,6% . Експорт капіталу є головною формою зовнішньоекономічної діяльності. Найбільше японських капіталів працює у США (42,2%), країнах Азії (24,2%), Західної Європи (15,3%), Латинської Америки (9,3%). [10]

Франція - одна з найбільших економічно розвинених країн світу. В сучасних умовах Франція займає п'яте місце в світі за обсягом ВВП та експорту, четверте - за обсягом доходів і видатків зведеного бюджету, сьоме - за розміром державного боргу.

Франція є одним з показових прикладів стабілізації економіки за рахунок державного впливу, що, у свою чергу, є досить характерним для країн з соціально орієнтованою моделлю економіки, головною ідеєю якої є «держава суспільного добробуту». Фактично уряд Франції продовжує реалізовувати на практиці курс «третього шляху» розвитку: з одного боку, вільної ринкової економіки, заперечуючи при цьому принципи розвитку вільного ринкового суспільства; а з іншого боку - підтримки та стимулювання малого бізнесу. Водночас в економіці країни є достатньо особливостей, які заслуговують на дослідження і застосування на практиці іншими країнами.[5,235]

Основними ланками фінансової системи як Франції так і Японії виступають:

- центральний бюджет;

- місцеві бюджети;

- позабюджетні фонди;

- фінанси державних корпорацій;

Японія та Франція -- унітарні держави. У Японії символом держави є імператор, однак дії імператора стосовно державних справ можуть здійснюватися лише за згодою уряду або кабінету міністрів. Вищим органом державної влади є парламент, в той час як у Франції головною посадовою особою держави є президент. Владні позиції президента Франції -- одні з найсильніших у світі серед інших країн, що мають інститут президентства.

Законодавчим органом як в Японії так і у Франції є парламент, який складається з двох палат. У Японії це палати представників(нижня палата) і палати радників(верхня палата). Обидві палати складаються з депутатів, які обираються народом. Перша формується з 480 депутатів, які обираються на 4 роки; друга -- з 242 депутатів, які обираються на 6 років. Парламент зобов'язаний приймати закони та бюджет країни. Він обирає прем'єр-міністра, надає уряду вотум довіри і позбавляє його довіри, звільняє некомпетентних суддів. У Франції законодавча влада представлена Національними зборами (нижня палата) і Сенатом (верхня палата). Депутати Національної Асамблеї обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років, а Сенат -- обирається колегією виборщиків, яка складається з депутатів обласних, генеральних, муніципальних рад, строком на 6 років з поновленням кожні 3 роки наполовину.

Виконавча влада Франції здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням -- міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.[7; 256]

Виконавча влада Японії здійснюється кабінетом міністрів. Очолює кабінет міністрів прем'єр-міністр, котрий призначає міністрів, при цьому більшість міністрів має бути обраною із членів парламенту. Загальне управління фінансами країни здійснює міністерство фінансів через власні управління та секретаріат.[74 243]

Якщо говорити про початок бюджетного року, то тут існує ряд розбіжностей. Бюджетний рік у Японії починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року, а у Франції він співпадає з календарним роком .

Підготовка проекту бюджету в Японії здійснюється Міністерством фінансів і його департаментами. Інші міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу і структури своїх бюджетів, а також з деяких інших фінансових питань і не пізніше 31 серпня направляють відповідні документи в бюджетний департамент міністерства фінансів.

Бюджетний департамент міністерства фінансів з вересня по грудень розглядає матеріали, що надійшли; порівнює запити з передбачуваними доходами і на їх основі розробляє проект бюджету. Проект направляється для узгодження в Управління економічного планування, а потім - на розгляд кабінету міністрів. Після схвалення кабінетом міністрів уряд вносить виправлення, у січні представляє проект бюджету на затвердження в парламент і намагається забезпечити його прийняття до початку нового фінансового року. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону. Відповідно до Конституції Японії парламенту належить виключне право розпоряджатися державними фінансами.

Виконання бюджету здійснюється міністерством фінансів та іншими міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бюджету здійснює Японський банк і його відділення. Міністерства і відомства в межах встановлених їм витрат представляють у міністерство фінансів свої платіжні кошториси, які міністерством розглядаються і затверджуються. Далі копії кошторисів направляються в Японський банк і останній здійснює відповідні операції.

Контроль за витратою затверджених асигнувань проводиться щоквартально у формі звітів міністерств і відомств. Контролери міністерств фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про виконання бюджету з доходів і витрат. Загальний звіт представляється уряду, що, у свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро. Після того як ревізійне бюро дає висновок, звіт затверджується урядом і передається на розгляд і затвердження в парламент.

Державний бюджет формується на основі індикативних планів соціально-економічного розвитку. Доходи і витрати бюджету групуються по розділах, статтях і параграфах. Прибуткова частина державного бюджету Японії формується за рахунок податкових і неподаткових надходжень. У порівнянні з іншими країнами частка неподаткових надходжень в Японії достатньо висока. Сюди входять доходи від орендної платні, продажу земельних ділянок і іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей. У неподаткові статті доходу включається також залишок, попереднього року.

У Японії на відміну від інших розвинених країн питома вага державних витрат у ВВП невелика. Соціальне страхування складає в середньому 36% витратної частини бюджету. Тенденція до старіння населення спричиняє постійне зростання соціальних виплат. Зростання тривалості життя і збільшення періоду трудової активності людей пенсійного віку, нестача молодої робочої сили перетворює літніх людей на важливий компонент ринку праці. Пенсійна система Японії достатньо складна. Державний бюджет забезпечує третину виплат базової пенсії, решта виплачується за рахунок різних пенсійних фондів.

Субсидії органам місцевого самоврядування (20%) є фінансовою допомогою другій ланці бюджетної системи - бюджетам префектур(місцевим бюджетам).

Освіта і сприяння науці охоплює 8% витратної частини бюджету. Реалізовуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує державні асигнування на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи. У витратах на науку 13% припадає на соціальні науки, 87 % - на природні і технічні.

Оборона отримує фінансування 6%, що дорівнює приблизно 1% від ВВП, при чому приблизно половина армійського бюджету витрачається на виплату зарплат. У порівнянні з іншими розвиненими країнами в Японії витрати на оборону вважаються незначними.

Інші витрати (17%) охоплюють державні пенсії, фінансування місцевого самоврядування, економічне співробітництво, підтримку малого бізнесу, енергетику, контроль за продовольством, трансферт на промислові капіталовкладення, резерв на суспільні роботи тощо.

Програма державних позик та інвестицій являє собою державну систему фінансування соціально-економічних проектів із залученням позабюджетних, у традиційному розумінні, коштів. Вона ефективно доповнює традиційне фінансування країни через поточний бюджет, дохідна частина якого формується за рахунок податків. Програма державних позик та інвестицій використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Таким чином, уряд Японії має реальний важіль проведення структурної і промислової політики .

Програма державних позик та інвестицій крім джерел надходження відрізняється від загальнодержавного бюджетного фінансування тим, що її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості і платності. Капіталовкладення і позики, отримані компаніями у межах цієї програми, підлягають повному поверненню з нарахуванням відсотків, які сьогодні встановлюються на рівні приватних кредитних установ.[10]

Програма державних позик та інвестицій оперує в даний час капіталами, які досягають 10% вартості ВВП, що приблизно відповідає сумі, що становить 2/3 загальних витрат бюджету.

У Японії нараховується 14 округів і 47 префектур, які об'єднують 3045 міст, селищ, районів із самостійним бюджетом.[8] Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень:

- відрахування від загальнодержавних податків - 18%;

- дотації держави на здійснення загальнонаціональних заходів - 13%;

- неподаткові надходження (у тому числі, позики) - 27%.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансуються розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Через місцеві бюджети здійснюються витрати на підготовку робочої сили, виплата різноманітної допомоги, пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі поліції, органів суду і прокуратури.

Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення з загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року.

Бюджетна діяльність місцевих органів поділяється на 6 категорій: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості і розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії визначається одиниця виміру витрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності дає показник базових фінансових потреб стандартної території. Базові фінансові потреби стандартної території коригуються на коефіцієнти модифікацій для визначення базових фінансових потреб реальних територіальних органів влади.

Після розрахунку витрат за окремими категоріями з урахуванням коефіцієнтів модифікацій визначаються сумарні базові фінансові потреби кожної території. Базові фінансові потреби, розраховані таким способом, є основою для наділення територій базовими доходами. Префектурам за рахунок Фонду вирівнювання гарантується базовий дохід в обсязі 80%, а муніципалітетам - в обсязі 75% від їх базових фінансових потреб.

Фонд вирівнювання формується за рахунок таких відрахувань:

- 32% надходжень особистого прибуткового податку,

- податок на прибуток корпорацій;

- акциз на алкогольні напої;

- 24% надходжень податку на товари і послуги;

- 25% надходжень від акцизу на тютюнові вироби.[6; 35]

Спеціальні фонди в Японії є складовою частиною спеціальних рахунків. Налічується 12 спеціальних фондів, до них належать страхові, пенсійні, ощадні тощо. З середини 80-х років в Японії здійснюється поступове реформування пенсійної системи. Завдання реформи - зробити так, щоб вона складалась з національної пенсійної системи (базова пенсія), яка охоплює все населення, і пенсій, що виплачуються найманим робітникам.

Фінанси державних підприємств. У силу ряду причин в Японії склалось чітке розмежування сфер вкладення капіталу: приватного - у виробничу сферу, державного - в інфраструктуру. Тому в Японії державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю підпорядковане інтересам приватних корпорацій.

Державний сектор економіки Японії на рівні центрального уряду налічує 5 казенних і 94 акціонерних компаній і пайових товариств, у тому числі 7 будівельних фірм, 13 банків та інших фінансових закладів і 68 організацій з участю державного капіталу. Серед акціонерних компаній і пайових товариств багато некомерційних закладів: інститути і лабораторії, зайняті фундаментальними дослідженнями і гуманітарними науками; японський фонд економічного співробітництва, фонд підтримки мистецтва, центр науково-технічної інформації, японський фонд культурного обміну. У багатьох акціонерних компаніях і пайових товариствах держава (в особі глави відповідного міністерства) - єдиний чи головний акціонер, але в середньому частка участі уряду в їхньому капіталі становить 38,3%.

Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. У країні немає єдності бюджетної системи, бюджет кожної адміністративної одиниці затверджується органом виконавчої влади.

Державний бюджет у Франції -- найважливіший інструмент управління державними коштами. Держава через бюджетну систему формує й розподіляє більше 20% ВВП і 50% національного доходу. На частку державного бюджету доводиться приблизно 80% всіх доходів і видатків французької фінансової системи.[3;27]

Державний (центральний) бюджет має два розділи:

1) операції остаточного характеру (безповоротне фінансування) становлять 90 % і поділяються на такі видатки:

- поточні;

- цивільні;

- капітальні;

- військові.

2) операції тимчасового характеру (кредити), які складають 10 %.

Видатки центрального бюджету поділяються на дві частини:

- поточні, які у свою чергу підрозділяються на військові (утримування військовослужбовців, їхнє навчання й матеріально-технічне забезпечення), соціальні тощо;

- капітальні, що включають у себе військові (будівництво військових об'єктів, закупівля військової техніки), видатки на іноземні справи (створення посольств, консульств за кордоном, а також внески до міжнародних кредитно-фінансових установ).

Середньозважена структура основних статей видатків державного бюджету Франції на основі тенденцій 2000--2010 років може бути представлена таким чином: освіта -- 27,8; оборона -- 19,8; соціальні міністерства -- 17,6; транспорт, житло -- 10,4; фінансові служби -- 3,9; наукові дослідження й технології -- 3,3; сільське господарство й рибальство -- 3; правосуддя -- 2,1; іноземні справи й співробітництво -- 1,7; промисловість -- 1,4; культура і зв'язок -- 1,3; інші міністерства -- 1,4 %. Особливе місце в державному бюджеті відведене фінансуванню великих науково-дослідних і економічних програм: «ЕСПРІТ» (ESPRIT), «РАСІ» (RASE), «БРІТЕ» (BRITE), «ЄBPOMAT» (EVROMAT), «ЕВРИКА» (EVRIKA).[2;28]

Бюджетний процес у Франції регулюється низкою статей Конституції 1959 року, а також численними законами, декретами, інструкціями, що регламентують відбиття бюджетних операцій у національному рахунку, порядок подання державного бюджету, роль і функції центральних і регіональних органів влади, які причетні до бюджетного процесу й контролю.

Період підготовки, прийняття, виконання й складання звіту про виконання бюджету у Франції займає більше трьох років і складається з чотирьох етапів:

1) складання проекту бюджету;

2) прийняття бюджету;

3) виконання бюджету;

4) складання Міністерством економіки й фінансів звіту про виконання бюджету.

Перший етап французького бюджетного процесу -- складання проекту бюджету -- контролюється Міністерством економіки і фінансів. При цьому використовуються переваги програмно-цільового методу, який у Франції називають процедурами раціоналізації бюджетного вибору. Протягом дев'яти місяців кожне міністерство і відомство формують власний кошторис, які потім узгоджуються у єдиному проекті. Потім, після зведення усіх кошторисів, складається проект бюджету, який після ухвалення урядом направляється до парламенту.

Другий етап бюджетного процесу -- ухвалення бюджету -- триває близько трьох місяців. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної палати парламенту. Спочатку проходить обговорення проекту в нижній палаті, після чого проект передається у верхню палату. Якщо проект бюджету після двох сумісних обговорень в обох палатах парламенту не отримає схвалення, президент має право своїм указом оголосити бюджет законом.

Третій етап -- виконання бюджету. Касове виконання здійснюється через систему казначейських кас, які мають рахунки в Банку Франції і проводять розрахунково-касові бюджетні операції. На всій території країни діє мережа спеціальних агентств казначейства (бухгалтерій). Узагальнені дані про виконання бюджету за рік надаються в Рахункову палату для аналізу і складання декларації про відповідність даних центрального обліку в окремих організаціях.

Контроль за виконанням бюджету поділяється на три види: адміністративний, судовий і парламентський. Адміністративний ведеться за ієрархічною структурою, коли бухгалтери вищого рівня контролюють бухгалтерів нижчого ріння. Судовий контроль здійснюється Рахунковою палатою, яка перевіряє правильність ведення обліку і звітності у певній організації. Юрисдикція Рахункової палати поширюється на головні бухгалтерії основних розпорядників кредитів. Відповідальність за неповноту або невірогідність звітів несуть керівники, що представили звітну документацію. Парламентський контроль здійснюється в ході обговорення й ухвалення закону про виконання бюджету на підставі звітних документів, доповіді Рахункової палати і загальної декларації про рахунки окремих міністерств, що виконували бюджет.

Остання, четверта, стадія бюджетного процесу -- складання Міністерством економіки і фінансів звіту про виконання бюджету.

Бюджетна система Франції заснована на таких класичних принципах:

1.Принцип єдності бюджетної системи означає, що всі фінансові операції держави відображаються в єдиному законодавчому документі, який затверджується парламентом. Однак специфіка Франції полягає в тому, що деякі фінансові операції оформлюються або у вигляді додатку до загального бюджету (бюджети пошти, телеграфу), або враховуються окремо від державного бюджету (спеціальний фонд дорожніх інвестицій).

2.Універсальність передбачає окреме відображення доходів і витрат в абсолютній сумі, але з деяких статей державного бюджету відображається лише чисте сальдо.

3.Спеціалізація бюджетної системи полягає в цільовому використанні бюджетних кредитів без права переводу їх з однієї статті на іншу. На практиці протягом року здійснюється перерозподіл дотацій по об'єктах кредитування без будь-якого законодавчого оформлення.

Місцеві бюджети перебувають у віданні органів місцевого самоврядування, їхня діяльність регламентується Конституцією й поточним законодавством. Одним із найважливіших заходів, проведених у Франції ще на початку 1980-х років є реформа місцевого управління й самоврядування; вона носить довгостроковий характер. Основним нормативним актом, що визначив головні напрями реформ, став закон «Про права і свободи комун, департаментів, регіонів» від 2 березня 1982 року.

У Франції на сьогодні склалася система адміністративно-територіального розподілу із трьох ланок (регіон -- департамент -- комуна) з відповідною системою органів місцевого управління і самоврядування. Ради (регіональні, департаментів, округів) складають бюджети й розпоряджаються місцевими ресурсами, тобто кожна адміністративна одиниця має власний бюджет. У Франції загалом нараховується 101 департамент , 22 метропольних та 5 заморських регіонів , 329 округів , 3883 кантони , 36783 комуни або муніципалітети . Існує також поділ на 37 історичних провінцій.

У кожному регіоні створюється контрольний орган -- Розрахункова палата, що стежить за фінансовою діяльністю юридичних осіб і бере участь у формуванні місцевих бюджетів.

Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках -- комісара Республіки і Регіональної розрахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює скарбник департаменту, який призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією представника Генеральної ради.[3;28]

Витрати місцевих бюджетів складаються із двох основних частин:

1. Поточний (функціональний) бюджет, куди входять витрати місцевих органів влади на поліцію, цивільну оборону, пожежну охорону, управління (приблизно 1/3 обсягу коштів); витрати на освіту, культуру (приблизно 1/3 обсягу коштів) та витрати на економічну інфраструктуру (приблизно 1/3 обсягу коштів).

2. Інвестиційний бюджет (нового будівництва) (на місцеві бюджети припадає понад 52 % усіх капітальних державних витрат).

Загальні витрати місцевих адміністративних органів перевищують 10 % ВВП, а загальна величина місцевих бюджетів сягає 60 % державного бюджету Франції.

Джерела доходів поділяються на:

- внутрішні -- від муніципальної власності, місцевого господарства;

- податкові (забезпечують 50 % загальної суми надходжень);

- зовнішні -- дотації та кредити (як державні, так і приватні).

У цілому надходження з непрямих податків до бюджетів регіонів зростають, хоча в загальній структурі податкових надходжень на прямі податки припадає близько 60 % загальної суми надходжень, на непрямі -- близько 40 %.

Провідними податковими статтями виступають чотири прямих податків: податок на житло; промисловий податок; земельний податок та поземельних податок із будівель.

Крім цих податків, у різних адміністративно-територіальних одиницях використовують так звані додаткові прямі податки па користь місцевих органів влади, колективів і різних суспільних та державних організацій. База для обчислення місцевих прямих податків збігається з базою для стягування основних -- загальнодержавних прямих податків, але з 1988 року використовується коефіцієнт-дефлятор, на який збільшується база обчислення перед визначенням суми податкових платежів. Регіони, департаменти, комуни, а також об'єднання комун самі встановлюють ставки обкладання.

У структурі непрямих податків, які стягуються до бюджету регіонів, основними виступають:

- платежі за реєстрацію технічного паспорта на автомобіль -- 55 % надходжень;

- надбавки до ставок непрямих податків -- 40 %;

- податок на видачу водійських посвідчень -- 5 %.

Система фінансового вирівнювання у Франції виконує основне завдання: вирівнювати доходи окремих місцевих бюджетів, які вони мають від податків, і компенсувати витрати, обумовлені розширенням компетенції місцевих органів влади, а також «незаслужені витрати» місцевих органів влади (забезпечення житлом учителів, виплати житлових субсидій тощо).[2;27]

Тож ми можемо зробити такі висновки: незважаючи на подібність фінансових систем досліджуваних країн, кожна з них має свої особливості. Особливість державних фінансів Японії полягає в тому, що показник частки державних витрат у ВВП є одним із найменших серед відповідних показників розвинених країн, а особливістю фінансової системи Франції є створення та функціонування цілої системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків та приєднаних бюджетів, окремі з яких знаходяться у складі бюджету, а інші -- позабюджетні. Всі вони певною мірою юридично та організаційно є самостійними і мають власні джерела формування доходів.

Завдання 2

Сфера страхування є однією з найбільш інтегрованих галузей економіки на світовому рівні. Розвиток міжнародних ринкових відносин та поступова інтеграція національних ринків страхування на глобальні ринки є природним процесом, що забезпечує нейтралізацію ризиків на світовому рівні. З розвитком ринкової економіки збільшуються обсяги ризиків втрати майна, прибутків або завдання збитків іншим майновим інтересам суб'єктів, що у свою чергу породжує попит на послуги страхування.

Страховий ринок Японії почав формуватися в кінці 19 століття. До 70-х років цього століття діяльність страхових компаній була орієнтована в основному на внутрішню економіку, а на міжнародній арені зводилася головним чином до сприяння просуванню продукції японських компаній на світовому ринку.

Активний вихід Японських страхових компаній на міжнародну арену є слідством того, що Японія зуміла добитися відчутних успіхів багатьом економічним показникам. За останні 50 років фізичний об'єм експорту Японії збільшився більш ніж в 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту. У 80-і роки відбулася переорієнтація Японії з експорту товарів на експорт капіталу. За сукупним обсягом закордонних прямих інвестицій японські компанії вишли на друге місце після США. У 70-80 роки почалася бурна міжнаціональна експансія страхових компаній Японії.

В 1996 році сума премій по страхуванню життя в Японії досягла 300 млрд. американських доларів, а по "нежиттєвому" страхуванню -80 мільярдів американських доларів. Ці показники вивели японський страховий ринок на друге місце в світі. Власниками ліцензій на страхування життя в Японії на сьогоднішній момент є 27 національних компаній і 3 зарубіжних. Страховики, що займаються іншими чим життя видами страхування, в Японії налічується 56, з них - 30 зарубіжних. [10]

На даний момент у Японії найбільш розвинене страхування життя. Організації страхування життя -- найбільші власники акцій і облігацій приватних організацій, а також державних корпорацій. Вони грають важливу роль в питаннях кредитування. Причиною домінуючого положення організацій страхування життя полягає у відсутності в Японії протягом довгого часу системи соціального страхування і забезпечення.

Компанії зі страхування життя громадян - це наймогутніші власники акцій і облігацій приватних страховиків та державних корпорацій. Вони відіграють активну роль у питаннях кредитування. Останніми роками такі компанії активно проникають на страховий ринок США, Канади й інших економічно розвинених країн. Компанії, що здійснюють змішане страхування, також відіграють важливу роль як в економіці країни, так і в зовнішньоекономічних зв'язках Японії. Вони займаються страхуванням різних ризиків, пов'язаних із міжнародною діяльністю японських ТНК у різних країнах світу. Найбільш великі страховики, які спеціалізуються на змішаному страхуванні, сьогодні є міжнародними інвесторами і кредиторами.

Органи влади в Японії чітко регламентують діяльність страхової організації. Без згоди Міністерства фінансів не можуть змінюватися ставки страхових премій. Конкуренція між страховими компаніями обмежена завдяки відсутності страхових брокерів, оскільки система страхування складається з великої кількості відділень і агентів, кількість яких у великих компаніях сягає кількох десятків тисяч. Аналітичні дані страхового ринку Японії наведені в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 Аналіз функціонування страхового ринку у Японії

Показник	2008	2009	2010	2011	2012
Показник проникнення страхування (страхові премії)	321769	351408	428049	471366	498822
Показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП), %	6,29	6,92	8,27	8,95	9,3
Показник «щільності страхування» (страхові премії на одну особу), дол. США	2414	2587	3171	3503	3761
Валові страхові платежі, дол. США	18972696	26291182	358181145	35818141	3204941
Рівень страхових виплат, %	7,05	7,55	8,24	8,81	8,69

На основі даних таблиці 2.1 та нормативних значень можемо зробити висновок що Показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП) у Японії за останні роки зріс і зараз становить у межах нормативних значень(8-12%), що дає підставу говорити про оптимальність та достатню проникненість страхового ринку у економіку країни. Показник «щільності страхування» (страхові премії на одну особу) є достатньо високим, що говорить про активність населення на страховому ринку. Рівень страхових виплат є достатньо низьким, що говорить про високий рівень захищеності населення від страхових ризиків.

Страховий ринок Франції почав динамічно розвиватися в післявоєнний період. З середини 1950-х років до початку 1980-х років його зворот збільшився в 25 разів, тоді як внутрішній валовий продукт країни -- в 15 разів.

Французький страховий ринок зазнав значних змін за останні 20 років За кількістю страхових контрактів Франція посідає 9 місце, якщо виражати страхові контракти у відсотках від ВВП серед розвинених країн Заходу.

Нині розширюються нові ринки: страхування комп'ютерних систем та мереж, страхові випадки в медицині, енергетиці тощо. Поява фінансово-банківського страхування та відносна деспеціалізація каналів страхового поширення призвели до стандартизації страхових послуг, особливо в галузі страхування життя громадян. Зацікавленість страховим сектором зумовлює той факт, що інвестиції у страхування стали головними інвестиціями французьких сімей.

Розвитку маркетингу страхових послуг у Франції сприяє велика різноманітність каналів їх реалізації: пряме поширення, наймані агенти, які працюють через широку мережу невеличких агенцій, а також значна кількість брокерів, які групуються в досить великі об'єднання. Реалізація страхових послуг та маркетинг здійснюються також через банківський ринок збуту та інші фінансові мережі.

Французькі компанії змішаного страхування (з більш жорстким відбором ризиків, нижчими цінами та тарифами) захопили значну частину на страховому ринку, а саме:

- 19,1% від усіх нових премій;

- 12,1% від нових премій у страхуванні життя;

- 39,4% від премій в інших видах страхування;

- 50% від нових премій у страхуванні автотранспорту;

- 40% від комбінованих контрактів із власниками будівель.

Французькі брокери зареєстровані в Комерційному реєстрі як лідери серед посередників, але під назвою: "Страхова брокерська діяльність". У брокерській справі бере участь велика кількість компаній. Брокерами можуть бути як приватні особи, так і фірми. Від імені всіх клієнтів вони обирають страховика та виступають як радники. В 2010 році брокерам належало 12% сектора страхування життя та 27% сектора інших видів страхування при загальній чисельності брокерів 6000 осіб. Порівняно з іншими країнами, французькі брокери мають велику частку ринку. В найближчому майбутньому вони будуть відігравати ще значнішу роль завдяки змінам у структурі, злиттю та змінам у формуванні капіталу.

Страхові агенти за наймом створюють реальну присутність на ринку, знаходячись поблизу своїх клієнтів. Вони найактивніші у сфері індивідуального страхування, не пов'язаного зі страхуванням життя, а також у страхуванні малих та середніх компаній. З 1990 року чисельність страхових агентів почала значно зменшуватись. Якщо в 1990 роках агенти за наймом розподіляли 955 видів страхових послуг, то в 2010 році - тільки 420. Однак вони ще залишаються лідерами з продажу страхових полісів, які не належать до страхування життя, а у сфері страхування життя громадян страхові агенти володіють 19 % ринку.

Хоча кількість нових страхових компаній і зростає, проте частка прямого продажу страхових полісів на ринку не зменшується. На доповнення до традиційних прямих методів їх реалізації (купони, каталоги, ТВ-маркетинг), розвивається ще й продаж страхових полісів через французьку телефонну систему "Мінітсл".[47;145]

Ряд показників які характеризують динаміку страхового ринку Франції характеризує таблиця 2.2

Таблиця 2.2 Аналіз функціонування страхового ринку у Франції

Показник	2008	2009	2010	2011	2012
Показник проникнення страхування (страхові премії)	292548	312972	277785	300978	297052
Показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП), %	16,47%	17,34%	15,32%	16,43%	15,92%
Показник «щільності страхування» (страхові премії на одну особу), дол. США	4567	4745	4266	4408	4297
Валові страхові платежі, дол. США	180088	175517	204750	194893	192989
Рівень страхових виплат, %	12,40	11,34	9,32	10,42	10,57

На основі даних таблиці 2.2 та нормативних значень можемо зробити висновок що Показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП) у Франції значно перевищує нормативний показник який становить 8-12% , що говорить про високу вагомість страхового ринку у національній економіці. Показник «щільності страхування»(страхові премії на одну особу)також значно перевищує норму, це в свою чергу показує високу довіру населення до страхових компаній та велику їх активність у здійсненні страхування. Рівень страхових виплат, навпаки набагато нижчий від нормативного значення, що говорить про високий рівень захищеності населення від страхових ризиків.

У підсумку, можемо говорити про ряд подібностей та розбіжностей між страховими ринками Японії та Франції. Подібність проявляється у перевазі полісу страхування життя над іншими, а головною відмінністю є те, що у Японії кількість та повноваження страхових брокерів є обмеженими, коли ж у Франції брокери відіграють чи не головну роль.

Завдання 3

Сучасна податкова система Японії -- результат податкової реформи 1988 року. Створена в перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система оподаткування проіснувала 40 років, виконавши роль максимальної мобілізації державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження, тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році, а матеріалізується у вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів. На кінець 80-х років у країні склалися сприятливі умови для реформування податків із метою стимулювання економічного зростання шляхом підвищення ділової активності та нарощування внутрішнього споживацького попиту. Реформа забезпечила загальне скорочення податкового навантаження на економіку при підвищенні непрямих податків на населення.

Система державних доходів Японії має такі особливості :

1) висока частка неподаткових доходів -- 15 % у державному (центральному) бюджеті, 25 % -- у місцевих бюджетах. До цієї категорії належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної нерухомості, орендна плата, пеня й штрафи, доходи від лотерей і надходження від позик.

2) висока централізація податкових надходжень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків надходять до місцевих бюджетів, забезпечуючи 40% їх доходів.

3) співвідношення окремих видів оподаткування в державному й місцевих бюджетах збігається: більше половини припадає на прибуткові податки, на другому місці знаходяться майнові податки, на третьому -- податки на споживання.[5;143]

Основні податки в сучасній податковій системі Японії:

1. податок з доходів фізичних осіб;

2. прибутковий податок;

3. податок на майно фізичних та юридичних осіб;

4. податок на спадщину та дарування;

5. податок на додану вартість (ПДВ);

6. акцизи;

7. мито;

8. податок на проживання (податок на жителів).

Податок з доходів фізичних осіб Японія запровадила однією з перших у 1887 році, що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Податок з доходів фізичних осіб стягується на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) на трьох рівнях: національному, префектурному, муніципальному. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60 %, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50 %, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4 %, муніципального -- від 3 до 12 %. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 66 %. Під обкладання даним податком підпадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги й пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки.

Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до п'яти років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом переведення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів. Важливою особливістю виступає запровадження неоподатковуваного мінімуму для чотирьох базових типів домогосподарств (неодружені; бездітні сім'ї; сім'я з однією дитиною; з двома й більше дітьми). Неоподатковуваний мінімум для сімей з дітьми становить еквівалент 15,4 тис. доларів, а для неодружених -- 7,7 тис. дол.

Прибутковий податок також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами в такому порядку: національна ставка -- 33,48 %; префектурна -- 5 % від рівня національної ставки (або 1,67 % від величини прибутку); муніципальна ставка -- 12,3 % від національної (або 4,12 % прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб становить близько 40 % (33,48 + 1,67 + 4,12).

Закон «Про прибутковий податок» визначає основні податки, які компанії сплачують у Японії. Компанії з базою оподаткування більше 995000 дол. повинні сплачувати національний прибутковий податок і місцевий підприємницький податок. У Токіо вони разом свановлять 40,69 %.

Прибутковий податок стягується з річного доходу. Ефективна ставка 29 % стягується з підприємств з доходом менше 36 026 дол.; 31 % з доходом 36 026,4 -- 72 052,8 дол.; і 41 % з доходом вище 72 052,8 дол.

Максимально можливий розмір усіх прямих податків, які сплачує юридична особа, не може перевищувати 58 % від суми річного прибутку.

Податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4 % від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а у феодальну епоху майже єдина, форма майнового оподаткування в Японії -- земельний податок. У середні віки вносився натурою в розмірі десятої частини врожаю, сучасний податок справляється на основі кадастрової оцінки землі.

Податок на спадщину та дарування справляється у випадку передачі власності (оціненої в ринкових цінах або за ціною придбання), за заповітом і за актом дарування. Ставки податку диференційовані залежно від вартості спадкового (дарованого) майна та характеру родинних зв'язків. Так, для спадкоємців, які не належать до дітей, батьків, сестер і братів, ставка підвищується на 20 %, але в будь-якому разі в максимумі не може перевищувати 75 % вартості частки спадкоємця. До оподатковуваної бази не входить вартість майна, одержаного від родичів для підтримки мінімуму існування та здобуття освіти, а також власність, заповідана державним, громадським, науковим, благодійним і релігійним організаціям.

Податок на дивіденди нерезидентам стягується за ставкою 20 %, якщо не існує податкової угоди з країною інвестора. Проценти за кредитами компанії-нерезиденту оподатковуються за ставкою 20; депозити й облігації -- за ставкою 15; роялті -- 20 %.

Податок на додану вартість (ПДВ) справляється за ставкою 5 % (4 % - національний рівень; 1 % - місцевий рівень). У 1989 році був запроваджений 3 %-ний податок на споживання (податок з продажу), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при вартості до 7,5 тис. ієн (72 дол.) не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується трьох процентний акциз.

Податок на проживання (податок на жителів) сплачує кожний громадянин Японії, незалежно від розміру доходу; ставка становить 3200 ієн (31 дол.) на рік.

Місцеві податки нараховують 30 видів.

Підприємницький податок (податок з економічної діяльності) стягується щорічно з самозайнятого населення, яке здійснює підприємницьку діяльність. Податок розраховується на основі чистого прибутку та типу бізнесу; ставки знаходяться в межах 3-5 % від доходу.

Податкова система Франції цікава тим, що саме в цій країні було розроблено і в 1954 р, введено податок на додану вартість. В даний час податкова система Франції стабільна в незмінності переліку податків і зборів, правил їх стягування, проте ставки податків щорічно переглядаються з урахуванням економічної ситуації і напряму економіко-соціальної політики держави. Характеризуючи податкову систему Франції, слід було б виділити її соціальну спрямованість, переважання непрямих податків, особливу роль прибуткового податку, облік територіальних аспектів, гнучкість системи в поєднанні з жорсткістю, широку систему пільг і знижок, відвертість для міжнародних податкових угод.[1; 75]

Державні податки у Франції розподілено на три групи:

1. податки на споживання (стягуються тоді, коли дохід витрачається);

2. прибуткові податки (стягуються в момент одержання доходу);

3. податки з капіталу (стягуються із власності, тобто з уречевленого доходу).

Рис. 3.1 Структура податкових платежів Франції



Провідною ланкою бюджетної системи Франції є податок на додану вартість, який враховує характер здійснюваної операції і не залежить від фінансового положення платника податків. Об'єктом оподаткування служить продажна ціна товару і послуги. Окрім роздрібної ціни в об'єкт оподаткування включаються збори і мита без ПДВ. З загальної суми віднімається розмір податку, сплаченого постачальникам сировини і напівфабрикатів.

Існує чотири види ставок ПДВ: 18,6% - нормальна ставка на всі види товарів і послуг; 33,33% - гранична ставка на предмети розкоші, автомобілі, алкоголь, тютюн; 7% - пільгова ставка на товари культурного вжитку (книги); 5,5% - на товари і послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю і шоколаду, медикаменти, житло, транспорт). Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок -18,6% і 5,5%.

Законодавством Франції передбачене звільнення від сплати ПДВ шляхом його відшкодування при експортних операціях і в результаті застосування різних ставок при покупці і продажу. Крім того, від сплати ПДВ звільняються наступні види діяльності: медицина і медичне обслуговування; освіта; діяльність суспільного і добродійного характеру; страхування і гральний бізнес.

У Франції існує перелік видів діяльності, надаючи право вибирати між ПДВ і прибутковим податком, а саме: здача в оренду приміщень для будь-якого вигляду економічної діяльності; фінанси і банківська справа; літературна, спортивна, артистична діяльність; муніципальне господарство.

Пільги мають підприємства, що здійснюють інвестиції, шляхом вирахування з ПДВ сум, що направляються на інвестиції.

Розрахунок ПДВ здійснюється самими підприємствами, а при спрощеному обліку - податковою службою. Малі підприємства (з товарообігом менше 3 млн. євро і менше 0,9 млн. євро у сфері послуг) можуть заповнювати декларацію протягом року розрахунково.

ПДВ вноситься до бюджету щомісячно на основі декларацій, які подають підприємства в податкові центри разом з чеком на сплату податку.

Існують квартальні і річні терміни сплати ПДВ залежно від товарообігу.

Відшкодування ПДВ при експорті здійснюється щомісячно, для решти видів діяльності - щоквартально. Якщо підприємство має товарообіг менше 300 000 євро, то підприємства сплачують ПДВ у вигляді постійної суми. Якщо сума ПДВ менше 1350 євро, то такі підприємства звільняються від його сплати. Крім того, пільга надається дрібним ремісникам, якщо ПДВ менше 20 000 євро.

Слід зазначити, що Франція при такій гнучкості ПДВ забезпечує 45% всіх податкових надходжень, а це говорить про його ефективність.

В середньому француз-платник податків з 100 зароблених євро 44,8 сплачує у вигляді податків в державну скарбницю (40 - в Німеччині і 35 - у Великобританії).[2;28]

Система місцевих податків і зборів передбачає наявність 16 платежів:

- земельний податок на забудовані ділянки;

- земельний податок на незабудовані ділянки;

- податок (збір) на прибирання територій;

- податок на житло;

- професійний податок;

- збір на утримання сільськогосподарської палати;

- збір на утримання торгово-промислової палати;

- збір на утримання палати ремесел;

- місцевий збір на освоєння рудників;

- збір на установку електроосвітлення;

- збір за обладнання, яке використовується;

- податок на продаж будівель;

- збір з автотранспортних засобів;

- податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови;

- податок на перевищення ліміту зайнятості території;

- збір на озеленення.

Завдання 4

Політика управління державним боргом є важливим компонентом здійснюваної фінансової політики та суттєвою складовою процесів макроекономічного регулювання. У ринковій економіці менеджмент державного боргу є загальним виразом ставлення держави до фінансових ресурсів, їх перерозподілу в міжсекторальному і у між поколінному континуумі та до інструментів макроекономічної координації. Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов'язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов'язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.[8; 38]

Управління державним боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Розглянемо основну динаміку боргу Франції за допомогою таблиці 4.1

Таблиця 4.1 Аналіз державного боргу та боргової політики Франції

Показник	2008	2009	2010	2011	2012
Загальний обсяг державного боргу країни (нац. валюта )	1,318.600	1,492.700	1,591.200	1,721.225	1,835.524
Відношення обсягу державного боргу до ВВП, %	68.270	78.993	82.386	86.262	89.023
Рівень державного боргу на одну особу, дол. США	21163,97	23830,96	25337,99	27283,35	28962,91
Рівень державного боргу до річного експорту товарів і послуг, %	6,763	8,734	9,336	5,039	1,239
Загальний обсяг боргу місцевих органів влади	1,203.800	1,360.000	1,478.600	1,604.898	1,715.318
Відношення обсягу боргу місцевих органів влади до ВВП, %	62.326	71.970	76.556	80.432	83.193

Як бачимо з таблиці рівень загального обсягу державного боргу з кожним роком зростає . У 2012 році у порівнянні з 2008 він зріс на 29,2%. Відношення обсягу державного боргу до ВВП на даний період складає 89.023%, при тому що нормативне значення не більше 60%, це говорить про нездатність держави забезпечити покриття даного боргу. Рівень державного боргу на одну особу у Франції є критично високим, що може становити загрозу економічній стабільності країни. Відношення обсягу боргу місцевих органів влади до ВВП складає 83.193% що є також негативною тенденцією. Рівень державного боргу до річного експорту товарів і послуг становить 1,239% що не перевищує допустимого рівня.

Стан державного боргу Японії наведений у таблиці 4.2

Таблиця 4.2 Аналіз державного боргу та боргової політики Японії

Показник	2008	2009	2010	2011	2012
Загальний обсяг державного боргу країни (нац. валюта)	961,380.300	990,554.000	1,037,243.100	1,076,315.292	1,076,315.295
Відношення обсягу державного боргу до ВВП, %	191.812	210.247	215.297	229.773	235.825
Рівень державного боргу на одну особу	7528900	7765944,6	8129246,7	8420620,5	8830671,6
Рівень державного боргу до річного експорту товарів і послуг, %	17,548	20,125	24,226	0,026	5,184
Загальний обсяг боргу місцевих органів влади	477,558.800	500,315.000	543,370.100	593,170.581	644,577.192
Відношення обсягу боргу місцевих органів влади до ВВП, %	95.281	106.193	112.785	126.631	135.190

Загальний обсяг державного боргу країни має тенденцію зростати. У 2012р. в порівнянні з 2008 він зріс на 10,28%. Відношення обсягу державного боргу до ВВП на даний період складає 235.825% що становить доволі критичну ситуацію, і потребує негайного вирішення з боку уряду. Японія нездатна забезпечити покриття даного боргу. Рівень державного боргу на одну особу у Японії є також доволі високим, що може становити загрозу економічній стабільності країни. Відношення обсягу боргу місцевих органів влади до ВВП складає 135.190% що є також негативною тенденцією і може негативно відобразитись на економіці країни. Рівень державного боргу до річного експорту товарів і послуг становить 5,184% що не перевищує допустимого рівня.

Проаналізувавши дані державного боргу обох країн, слід зазначити що як Франція так і Японія мають проблеми швидкого зростання боргу на усіх його рівнях. І якщо Франція хоч і перетнула допустимі межі , все-таки її ситуація в загальносвітовій картині є дещо краща ніж в Японії, де борг стає чи не першочерговою проблемою, та може спричинити до різкого падіння економіки країни. Тож для покриття державного боргу можуть реалізовуватися такі заходи:

- використання валютних резервів держави;

- використання золотих резервів держави;

- збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

- одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу).



Список використаних джерел

1) Кирієнко Н. Податкова система Франції // Вісник податкової служби України, 2007. - травень (№20). - С. 74-78.

2) Корецька С.О. Аналіз податкової системи Франції // Економіка та держава, 2011. - № 12. - С. 27-29.

3) Латковська Т.А. Правові основи діяльності Центрального банку Франції // Економіка. Фінанси. Право, 2007. - №12. - С. 26-29.

4) Литвиненко Л. Система фінансового контролю у франції: уроки для України // Збірник наукових праць Національної академії Державного Управління при Президентові України, 2008. - № 1. - С. 89-98.