Міжнародна економічна діяльність України

Розглянемо умовний приклад: дві країни (Аргентина і Бразилія) виробляють два товари (зерно і цукор). Нехай Аргентина на одиницю витрат виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, або будь-яку комбінацію обсягів цих продуктів у зазначених межах. А Бразилія при аналогічних затратах може виробити 40 т зерна, або 100 т цукру, або будь-яку їхню комбінацію в зазначених межах (мал. 9.1 і 9.2). У такому випадку максимальні обсяги споживання зерна та цукру в цих країнах будуть задані кривими виробничих можливостей (жирні лінії на малюнках), оскільки за умов відсутності міжнародної торгівлі люди можуть споживати тільки те, що вироблено в країні, і лінії виробничих та лінії споживчих можливостей збігаються. Для спрощення аналізу ми поки що припускаємо, що витрати заміщення є постійними, а тому ці лінії прямі.

У нашому прикладі Аргентина має абсолютну перевагу у виробництві зерна, а Бразилія -- цукру. Ці абсолютні переваги можуть, з одного боку, пояснюватися природними факторами -- особливими кліматичними умовами або ж наявністю природних ресурсів. Природні переваги відіграють особливу роль в сільському господарстві і в галузях добувної промисловості. З іншого боку, переваги у виробництві певної продукції (переважно в галузях обробної промисловості) можуть бути і надбаними, тобто обумовленими розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників, вдосконаленням організації виробництва тощо.



За умов, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати тільки ті товари і лише ту їхню кількість, яку вона виробляє, а відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами. У нашому прикладі такі ціни дорівнюватимуть:

1 т зерна=0,5 т цукру, або 1 т цукру =2 т зерна в Аргентині; 1 т зерна=2,5 т цукру, або 1 т цукру = 0,4 т зерна в Бразилії.

Відносні ціни на одні й ті ж товари в різних країнах завжди є різними (через наявні відмінності у забезпеченні факторами виробництва, у кваліфікації робочої сили, у застосованих технологіях та ін.). Якщо ця різниця перевищуватиме витрати на транспортування товарів з однієї країни до іншої, то є можливість отримати прибуток від зовнішньої торгівлі. Так, у нашому прикладі виробник зерна в Аргентині при реалізації однієї його тонни на внутрішньому ринку зможе отримати в результаті обміну лише 0,5 т цукру, а в Бразилії цей же товар у 5 разів дорожчий (2,5 т цукру). Цей умовний приклад показує, що після запровадження торговельних відносин між країнами напрямки зовнішньоторговельних потоків будуть визначатися відмінністю у співвідношеннях витрат виробництва. Аргентині буде вигідно експортувати зерно та імпортувати цукор, а Бразилії буде вигідно експортувати цукор та імпортувати зерно.

Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги того ж товару в країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері. Для нашого прикладу світова ціна на зерно повинна встановлюватися в межах: 0,5 т цукру<1 т зерна<2,5 т цукру.

Якщо світова ціна встановиться, скажімо, на рівні 1 т цукру=1 т зерна, то максимальні обсяги споживання цукру і зерна вже будуть визначатися лініями торговельних відносин (пунктирні лінії на мал. 1. та 2). Вигода, яку отримуватимуть країни від зовнішньої торгівлі, полягатиме у прирості споживання, який може бути обумовлений двома причинами:

а) зміною структури споживання;

б) спеціалізацією виробництва.

Спершу розглянемо випадок, коли спеціалізація не проводиться, а тому структура виробництва, яка вже склалася в країнах, залишається незмінною (наприклад, точка А на мал. 91 і точка В на мал. 2). Проте країна, продаючи частину тієї продукції, з якої вона має перевагу, в обмін може отримати значно більше іншого товару. Змінюючи таким чином структуру споживання, країна збільшує його обсяг і при цьому виходить за межі лінії виробничих можливостей (пунктирна лінія, яка виходить із точки А на мал. 1 та з точки В на мал. 2). Отже, у цьому випадку обсяги виробництва залишаються незмінними, проте збільшується обсяг споживання і змінюється його структура.

Ще більше вигод можна отримати, коли обидві країни торгуватимуть між собою, повністю спеціалізуючись на виробництві того товару, де вони мають перевагу. В цьому випадку обидві країни зможуть збільшити обсяги споживання і зерна, і цукру (наприклад, точка А' для Аргентини і точка В' для Бразилії). Це можна продемонструвати на простому цифровому прикладі (табл. 3.1).



Таблиця 3.1

Абсолютна перевага і наслідки запровадження зовнішньоторговельних відносин

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами.

Торгівля при постійних витратах заміщення. Максимізація виграшу від зовнішньої торгівлі за умови повної спеціалізації

Навіть тоді, коли країна не має абсолютної переваги у виробництві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін.

Змінимо наш умовний приклад. Нехай Аргентина на одиницю витрат знову ж таки виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, а Бразилія при аналогічних витратах тепер виробляє 67 т зерна, або 100 т цукру (мал. 3 та 4). Іншими словами, Бразилія тепер має абсолютну перевагу і по зерну, і по цукру. Але до тих пір, поки у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів.

У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Аргентині виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж у Бразилії, зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна=0,5 т цукру у порівнянні з 1 т зерна=1,5 т цукру в Бразилії. Отже, у виробництві зерна Аргентина має порівняльну перевагу і може його експортувати в обмін на цукор. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.

Виграш країн від запровадження зовнішньоторговельних відносин при наявності порівняльних переваг можна продемонструвати на цифровому прикладі (табл. 3.2).

Таким чином, запровадження зовнішньоторговельних відносин призводить до того, що:

1) рівень добробуту в обох країнах зростає, оскільки лінія споживчих можливостей, яка за умов вільної торгівлі збігається з лінією торговельних можливостей, розширюється;

2) зростає обсяг споживання товарів в обох країнах;

3) зростають обсяги виробництва обох товарів у загальносвітовому масштабі: приріст виробництва зерна становить



50-(20+16)=+14; приріст виробництва цукру дорівнює

100-(15+76)=+9.

Таблиця 3.2

Порівняльна перевага і вплив зовнішньої торгівлі на виробництво і споживання

Аналіз ситуацій абсолютної та порівняльної переваги дає змогу зробити важливий висновок: в обох випадках вигоди від торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат за відсутності торгівлі (нахили ліній виробничих можливостей) у різних країнах є різними. Отже, зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару, чи ні.

Торгівля в умовах зростаючих витрат заміщення. Відсутність повної спеціалізації та вирівнювання граничних витрат внаслідок конкуренції

Попередньо ми виходили із припущення, що витрати заміщення залишаються незмінними за будь-яких обсягів виробництва. Звідси випливало, Що країна максимізує свої вигоди від зовнішньої торгівлі, повністю спеціалізуючись на виробництві того товару, з якого вона має порівняльні переваги. В реальній дійсності повної спеціалізації не існує. Це можна пояснити, зокрема, тим, що витрати заміщення, як правило, зростають із нарощуванням обсягів виробництва.

В умовах зростаючих витрат заміщення фактори, які визначають напрямки торгівлі, є такими ж, як і при постійних витратах. Обидві країни можуть отримати виграш від зовнішньої торгівлі, якщо вони будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де мають порівняльну перевагу. Але при зростаючих витратах заміщення, по-перше, повна спеціалізація не вигідна, а по-друге, внаслідок конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються.

Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжнародна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних витратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виникають ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20--30-х pp. сформулювали нову теорію міжнародної торгівлі. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробничих можливостей) пояснюються головним чином тим, що, по-перше, у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях і, по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробництва є нерівномірною.

У відповідності з теорією Хекшера--Оліна, країни будуть намагатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсивного використання відносно надлишкових і невеликих затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції. Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підкреслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, якими володіє країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного працюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва відносно більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того продукту, у виробництві якого цей дешевий фактор використовується більшою мірою, ніж інші фактори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі.

Теорія Хекшера--Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спостерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більшою мірою зростає частка торгівлі "подібними" товарами між "подібними" країнами.

Відомий американський економіст Василій Леонтьєв у середині 50-х pp. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера--Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати-випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті -- капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера--Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера--Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

* неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислове розвинених країн може відображатися відносна надлиш-ковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці;

* значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це певною мірою пояснює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

* вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галузей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

Розподіл вигод від зовнішньої торгівлі визначається тим, на якому рівні запроваджуються світові ціни на ті товари, що ними країни торгують між собою, і якими є обсяги торгівлі. Оскільки і рівень цін, і обсяги продажів на світовому ринку є результатом досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, то з'ясувати це питання нам допоможе апарат кривих попиту і пропозиції.

Попит на імпорт і пропозиція експорту

Рівноважна ціна на світовому ринку та обсяги торгівлі

Для того щоб показати, як встановлюються світові ціни і визначається обсяг взаємної торгівлі, розглянемо знову ж таки умовний приклад. Нехай дві країни - Аргентина і Бразилія -- виробляють один і той же продукт -- зерно. Криві внутрішньої пропозиції зерна в Бразилії SB і в Аргентині SA Размещено на http://www.allbest.ru/

 , які показують зв'язок між обсягами виробництва та рівнем цін, визначаються граничними витратами. Криві попиту на зерно (DA в Аргентині і DB в Бразилії) показують співвідношення між величиною попиту та рівнем цін і визначаються смаками та уподобаннями споживачів за даного рівня доходу.

Припустімо, що за відсутності зовнішньої торгівлі рівновага на ринку зерна (перетин кривих попиту і пропозиції) в Аргентині встановлюється при ціні 120 дол. за 1 т, а в Бразилії -- при ціні 200 дол. за 1 т. Ціна на зерно в Бразилії вища, ніж в Аргентині, тому аргентинським виробникам буде вигідно експортувати свою продукцію, а споживачам у Бразилії -- купувати дешевше імпортне зерно. Таким чином, початкова різниця в цінах створює можливості для експорту та імпорту, але все залежить від того, на якому рівні встановиться світова ціна.

Аргентинським виробникам буде вигідно нарощувати виробництво зерна та експортувати його, якщо світова ціна буде вищою, ніж початковавнутрішня ціна в Аргентині Чим вища світова ціна, тим активнішевиробники в Аргентині нарощуватимуть пропозицію зерна, але одночаснозростатиме і внутрішня ціна, і споживачі в Аргентині будуть змушені скоротити попит. Отже, розміри пропозиції зерна на світовому ринку (Sx),визначатимуться різницею між пропозицією та попитом на внутрішньомуринку Аргентини, яка виникає в умовах зростання цін на зерно:Размещено на http://www.allbest.ru/

З іншого боку, бразильським споживачам буде вигідно купувати імпортне зерно, якщо світова ціна на нього буде нижчою за початкову внутрішнюціну в Бразилії Размещено на http://www.allbest.ru/

Чим нижча світова, а значить, в умовах вільноїторгівлі, і внутрішня ціна, тим більшим у Бразилії буде попит споживачівна зерно, але водночас бразильські виробники скорочуватимуть величинупропозиції. Таким чином, величина попиту на зерно на світовому ринку(DM) визначатиметься різницею між попитом і пропозицією на внутрішньомуринку Бразилії, яка виникає в умовах падіння цін на зерно: DM=DB-SB.

Тож в результаті налагодження зовнішньоторговельних відносин ціна на зерно в Аргентині зростає і його пропозиція для продажу на зовнішньому ринку збільшується. У Бразилії навпаки: ціна падає, а попит на імпорт зростає. Криві попиту на імпорт та пропозиції експорту, які перетинаються в точці, що відповідає рівноважній світовій ціні. У нашому прикладі рівновага на світовому ринку досягається при ціні 150 дол. за 1 т зерна. За такої ціни надлишковий попит у Бразилії (80-20=60) відповідає надлишковій пропозиції в Аргентині (90-30=60). За вищої ціни пропозиція зерна на світовому ринку перевищить попит, що сприяє зменшенню ціни зерна до рівноважного рівня. За нижчої ціни, навпаки, попит перевищуватиме пропозицію, і світова ціна зростатиме, поки не досягне рівноважного значення.

4. Розвиток зовнішніх торгових відносин України на сучасному етапі

Зовнішня торгівля України у період 2008-2010 рр. розвивалася під впливом двох визначальних подій: членства у СОТ, набутого у 2008 р., та світової фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. Членство в СОТ надало національним експортерам низку переваг, пов'язаних зі скасуванням квотування експорту української металопродукції, зменшенням антидемпінгових обмежень тощо. Разом з тим, зміцнення позицій України на зовнішніх ринках не змогло відвернути обвальне скорочення обсягів експорту України. Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у четвертому кварталі 2008 року, коли воно склало 33% порівняно з попереднім кварталом, тоді як загалом у світі аналогічний показник становив 20%. Така ситуація значною мірою була спричинена зниженням попиту на традиційні експортні товари України (металопродукцію, хімічну та сільськогосподарську продукцію). Водночас - внаслідок девальвації національної валюти та падіння купівельної спроможності населення - суттєвого скорочення також зазнав імпорт.

Перші ознаки відновлення світової економіки, підвищення цін на продукцію чорної металургії та сировинні ресурси сприяли збільшенню вартісних обсягів товарного експорту України. Аналіз щомісячних даних щодо зовнішньої торгівлі товарами України свідчить, що позитивна динаміка експортно-імпортних операцій поступово відновлюється після різкого падіння внаслідок світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. Особливо відчутним цей процес став у 2010 році ? на початку 2011 року (рис. 4.1). Так, у 2010 році товарний експорт України збільшився на 29,2% порівняно з попереднім роком і склав 52,2 млрд. дол. США. Зростання експортних поставок відбувалося як за рахунок цінового фактору (на 18,1%), так і завдяки нарощуванню фізичних обсягів зовнішніх поставок (на 9,7%) Насамперед це пов'язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками експертів МВФ, обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 12%. При цьому варто зауважити, що членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар'єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду, кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, що дозволило експортерам суттєво наростити обсяги експорту даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі.

Рис. 4.1 Динаміка щомісячних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі товарами України за період 2006-2011 рр., млн. дол. США

Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності в Україні у

посткризовий період стали:

- зростання попиту на традиційні товари експортної спеціалізації України на ринках країн - торговельних партнерів, що обумовлено більш ефективними антикризовими заходами та швидшим відновленням після кризи;

- зростання світових цін на сільськогосподарську та промислову сировину (ціни на залізну руду за період із грудня 2009 р. по грудень 2010 р. зросли на 80,2%, пшеницю - на 48,8%, олію - на 29,4%).

- позитивна динаміка промислового виробництва, продовження реалізації технологічних модернізаційних проектів та розвиток інвестиційної діяльності у країнах СНД та Азії, що сформувало попит на продукцію українського машинобудування (зокрема, збільшення обсягів експорту транспортного обладнання відбулося у 2010 р. переважно за рахунок нарощування поставок до Росії) та сировинні товари вітчизняного виробництва;

- зняття торговельних обмежень ЄС та інших країнами - торговельними партнерами по відношенню до українського металопрокату, олії, хімічної продукції; зокрема у 2010р. обсяги зовнішніх поставок соняшникової олії досягли 44 %1 від світового експорту цього виду продукції.

Сукупність вищенаведених факторів, що визначали торговельну діяльність України протягом 2010 р., сприяла двократному зростанню порівняно з 2009 р. обсягів експорту транспортних засобів та шляхового обладнання, що забезпечило 4,2 в. п. приросту товарного експорту, а також мінеральних продуктів - на 72,6%, що обумовило 7,1 в. п. приросту товарного експорту.

Разом з тим, у 2010 році зберігається тенденція дефіцитності зовнішньоторговельного балансу, що свідчить про неефективну модель експортної спеціалізації вітчизняних виробників у поєднанні з браком конкурентоспроможного імпортозамінного виробництва.

Водночас реалізація потенціалу зростання вітчизняного експорту впродовж 2008-2010 рр. гальмувалася низкою чинників внутрішнього та зовнішнього походження, серед яких:

- різке погіршення стану світових товарних ринків у другій половині 2008 року - першій половині 2009 року під час загострення світової фінансової кризи, що проявилося, зокрема, у зниженні цін на чорні метали та одночасному підвищенні рівня цін на енергоносії (природний газ, нафту) в результаті зростання світового енергетичного попиту та підвищення Російською Федерацією експортного мита на вуглеводні;

- зниження попиту на міжнародних ринках продукції інвестиційного спрямування (через зниження обсягів виробничої діяльності) у низці країн -торговельних партнерів України, зокрема, в країнах СНД та ЄС;

- девальвація національних валют низки країн світу (включаючи Україну) протягом 2008-2009 рр., з наступним переважанням ревальваційних тенденцій на вітчизняному валютному ринку (реальний ефективний курс гривні зріс протягом 2010 р. на 9%), а також стагнації окремих сегментів світового ринку, що призвело до зниження рівня цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;

- активізація протекціоністських заходів на світових ринках та, зокрема, з боку торговельних партнерів по відношенню до України;

- зниження обсягів експорту сільськогосподарської продукції у 2010 р. на 0,8% порівняно з 2009 р. (в тому числі пшениці - на 30,6%) у результаті низької врожайності зернових та запровадження зовнішньоторговельних обмежень;

- низька пропускна спроможність прикордонної транспортної інфраструктури, що суттєво обмежила можливості швидкого реагування на пожвавлення зовнішнього попиту, обумовивши високі альтернативні втрати вітчизняних експортних виробництв.

Математико-статистичний аналіз актуальних тенденцій зовнішньоторговельної діяльності України дозволяє зробити висновок, що модель посткризового розвитку вітчизняної економіки фактично відтворює як за обсягами показників експортно-імпортних операцій, так і за темпами їх приросту ситуацію трирічної давнини. Так, коефіцієнт кореляції щомісячних обсягів експорту товарів за період з січня 2009 року по лютий 2011 року включно у порівнянні з відповідними значеннями цього показника три роки тому (з січня 2006 року по лютий 2008 року) склав 0,904, імпорту - 0,94, а сальдо зовнішньої торгівлі товарами - 0,757. Отримані результати свідчать про те, що відкрита модель національного економічного розвитку, витримавши потужний удар світової фінансово-економічної кризи, з одного боку, не допустила необоротного руйнування економічної системи, спромігшись відновити певну економічну рівновагу, хоч і на значно нижчому у порівнянні з передкризовим етапом рівні. Проте, з іншого боку, не створила достатніх стимулів для кардинального реформування національної конкурентної стратегії на засадах інвестиційного оновлення експортно-виробничого потенціалу та стратегічних інноваційно-спрямованих структурних зрушень.

Аналіз розвитку зовнішньоторговельної діяльності України у кризовий та посткризовий періоди у порівнянні з її провідними торговельними партнерами, які у сукупності забезпечували понад 75 % її сукупного обігу зовнішньої торгівлі товарами у 2010 році, дозволяє зробити однозначний висновок про те, що позиції вітчизняних експортерів найбільше постраждали від кризових явищ у світовій економіці (табл. 4.1).



Таблиця 4.1

Порівняльний аналіз короткострокових кризових тенденцій зовнішньої торгівлі товарами України та її провідних торговельних партнерів у 2008-2011 рр.

Хоча динаміка товарного експорту більшості провідних торговельних партнерів України у період від липня 2008 р. до лютого 2011 р. демонструє доволі високу кореляцію з вітчизняною практикою (0,75?R?0,94) (див. табл. 4.1), зовнішня торгівля України відновлюється порівняно повільніше. В той час як Китай, Єгипет та Індія у 2010 році спромоглися перевищити обсяг експорту кризового 2008 року, в Україні цей показник склав лише 77% від його рівня у 2008 році. Схожа ситуація і в Білорусі та Казахстані, які з-серед дев'ятнадцяти проаналізованих країн найбільш повільно відновлюються після кризи, чого не можна сказати про Російську Федерацію, яка демонструє темпи відновлення експорту на рівні з деякими провідними країнами ЄС. Економіки США, Кореї та Румунії майже відновили передкризовий рівень експорту (див. табл. 1.1), також доволі успішними (на рівні 86-91 % від рівня 2008 року) є показники товарного експорту Польщі, Нідерландів, Німеччини, Великобританії, Угорщини та Туреччини. Дещо відстають Австрія, Франція та Італія.

За весь період, з початку світової фінансової кризи і до її завершення, середньомісячні темпи падіння товарного експорту України склали 1,55% м/м (місяць до попереднього місяця), тоді як в усіх інших торговельних партнерів, за виключенням Італії, вони не перевищували 0,78 %. Україна відчула значне скорочення експорту у короткостроковому періоді (від передкризового «піку» у липні 2008 року до «дна» світової кризи у січні 2009 року), що було відчутним навіть на фоні країн СНД. Водночас для більшості країн-партнерів у зазначений період стрімке (протягом шести місяців) скорочення експорту зупинилося на рівні 55 - 75% від липня 2008 р., для Казахстану, Росії, Білорусії, Китаю ? на рівні 37-46%.

В Україні місячний обсяг експорту у січні 2009 року склав менше 1/3 від його липневого рівня у 2008 році (див. табл. 4.1)

Традиційно прибутковою для платіжного балансу складовою зовнішньоекономічної діяльності є торгівля послугами, яка є меншою за сукупним оборотом у 6-8 разів порівняно з зовнішнім товарооборотом України, проте продемонструвала значно вищий опір кризовим явищам світової економіки (рис. 4.2).

Рис. 4.2 Динаміка квартальних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі послугами України за період 2006-2010 рр., млн. дол. США

Аналіз динаміки квартальних показників (див. рис. 4.2) свідчить, що короткострокові коливання в межах річних циклів торгівлі послугами, в цілому, нагадують тенденції товарної торгівлі. Разом з тим, спостерігаються протилежні тенденції у результатах торгівлі:

- по-перше, очевидно, що торгівля товарами протягом всього аналізованого періоду давала негативні результати для платіжного балансу, тоді як торгівля послугами залишалася надійним джерелом наповнення валютного ринку;

- по-друге, зростання місячних обсягів експорту-імпорту товарів в межах річного циклу супроводжувалось наростанням обсягу від'ємного сальдо торгівлі (див. рис. 4.1), тоді як сфера послуг демонструвала протилежну тенденцію.



ВИСНОВКИ

Результати аналізу сучасних тенденцій розвитку експортно-імпортної діяльності та зовнішньоторговельної політики України дають підстави визначити ключовим завданням державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності створення ефективної системи підтримки експорту, яка забезпечить сталий економічний розвиток та реалізацію експортного потенціалу держави. У контексті визначеної мети необхідно реалізувати комплекс заходів щодо модернізації та підвищення міжнародної конкурентоспроможності експортного виробництва, оптимізації існуючих систем правової, організаційно-економічної, науково-технічної, інфраструктурної та інших систем забезпечення експортно-імпортної діяльності України. Нижче наведено перелік заходів, що сприятимуть вдосконаленню експортної складової торговельної політики України в умовах поглиблення зовнішньоекономічної інтеграції, зокрема через інструментарій СОТ, та подолання негативних наслідків світової фінансової кризи.

Розбудова інституційної інфраструктури сприяння експорту та активізація застосування механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів.

Розвиток комерційної дипломатії - інтернаціонального компоненту системи захисту національних інтересів держави у сфері міжнародної торгівлі, який власне став наслідком розвитку механізмів СОТ, передбачає створення системи інституцій, спрямованої на забезпечення національних комерційних інтересів. Відповідно розбудова інституційної інфраструктури сприяння експорту української продукції передбачає розбудову системи органів підтримки експорту на державному, громадському, регіональному та приватному рівнях. Систему забезпечення експортної діяльності доцільно формувати як за рахунок підвищення ефективності та диверсифікації існуючих функцій державних органів, так і шляхом запровадження принципово нових механізмів. Інструментами діяльності таких інституцій є участь у дво- і багатосторонніх переговорах з економічних та торговельних питань; обстоювання економічних інтересів держави у відповідних міжнародних організаціях; роботі торговельних або економічних місій або представництв при посольствах; діяльності закордонних представництв національних торговельно-промислових палат та асоціацій. Комерційна дипломатія також передбачає запровадження заходів дипломатичного характеру щодо сприяння участі України у системних міжнародних коопераційних проектах.

Поглиблення торговельно-економічної інтеграції з окремими країнами-партнерами, митними та інтеграційними союзами та іншими економічними утвореннями. Вступ до СОТ започаткував новий етап розвитку української торговельної політики. Разом з тим, через три роки після цієї події актуальною для країни залишається реалізація багатовекторної торговельно-економічної інтеграції, що має свій негативний вияв у невизначеності для бізнесу та інвесторів щодо майбутнього стратегічного напрямку розвитку торгівельної політики. Загострення міжнародної конкуренції, активізація зусиль регіональної інтеграції серед країн СНД, зростання загроз поглиблення стагнаційних процесів у світовій економіці, - створюють доволі несприятливі умови для модернізації української зовнішньоекономічної стратегії. Паралельна реалізація інтеграційних проектів щодо угоди про поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС та необхідність укладання нової угоди про зону вільної торгівлі з Митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану ускладнюється певною несумісністю базових принципів функціонування цих регіональних інтеграційних угруповань та потребує від України надзвичайної гнучкості щодо відстоювання національних економічних інтересів.

Враховуючи той факт, що зовнішньоекономічна політика суттєвим чином обмежена міжнародними зобов'язаннями України у рамках Світової організації торгівлі та в контексті преференційних торговельних угод (чинних та таких, що готуються до підписання), українська влада не вільна вдаватися до різких обмежувальних дій. Таким чином, збільшення імпортних тарифів чи введення інших нових кількісних обмежень імпорту мають бути заходами екстреної та короткострокової дії. Водночас пріоритет має надаватися заходам торговельної політики, що переважно стимулюватимуть експортну активність українських виробників. Такий акцент у торговельній політиці оптимальним чином відповідає загальній стратегічній меті - модернізації національної економіки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Міжнародна економіка / [Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін.]; За ред. Ю.Г. Козака, Д.Г. Лук'яненко, Ю.В. Макогона [3-тє вид.]. - К.: Центр навчальної літератури. - 2009. - 560 с.

2. Три роки членства у СОТ: тенденції зовнішньої торгівлі України у посткризовий період - К.: НІСД, 2011. - 72 с.

3. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини: Підручник / Людмила Горбач, Олексій Плотніков,- К.: Кондор, 2005. -263 с.

4. Дахно І. Міжнародна економіка: Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К.: МАУП, 2002. -214 с.

5. Економічна теорія: Підручник/ В.М. Тарасевич, В.В. Білоцерківець, С.П. Горобець, О.В. Давидов та ін.; За ред. В.М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

6. Козик В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. - К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

7. Липов В. Міжнародна: Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

8. Міжнародна економіка: Підручник / Григорій Климко, Віра Рокоча; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка: Навчальний посібник/ Борис Одягайло,- К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ Олександр Передрій; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

Размещено на Allbest.ru