Размещено на http://allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейській економічний простір

1.1 Європейська інтеграція на сучасному етапі

1.2 Нормативно - правова база відносин України з ЄС

1.3 Гармонізація українського законодавства з європейським

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС

2.1 Зовнішня торгівля України з країнами ЄС

2.2 Товарна структура експорту та імпорту України

2.3 Програми Європейського Союзу для України

2.4 Інвестиційна діяльність ЄС в Україні

Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЄС, та шляхи його прискорення

3.1 Проблеми у відносинах України з ЄС

3.2 Шляхи прискорення входження України до ЄС

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми даної випускної роботи полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового , але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП) , світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття .

В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір.

Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені.

Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.

Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5 років Україна матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики.

В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи на користь європейської інтеграції України та пропозиції щодо наступних першочергових ініціатив з боку нашої країни.

Метою випускної роботи є вивчення, аналіз економічної співпраці України з країнами Західної Європи та інтеграція України до ЄС.

У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі:

розкрити основні напрями співпраці і шляхи інтеграції України до ЄС;

дати характеристику сучасного стану зовнішньоторговельного обороту України з країнами ЄС;

проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторговельних зв'язків;

Намітити основні шляхи, дати рекомендації щодо вдосконалення економічної співпраці, визначити першочергові цілі на шляху інтеграції України до ЄС.

Об'єктом дослідження є сукупність зв'язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами Західної Європи.

Предметом дослідження є процес взаємодії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України і країн ЄС.

Під час написання даної випускної роботи мною було опрацьовано багато літератури (друковані публікації, періодичні видання, закони і т.ін.) і серед неї виділяються такі видання як “Віче”, “Економіка України”, “Політика і час”, збірник документів “Україна на міжнародній арені” та ін., в яких зібраний і надрукований цікавий та корисний матеріал : статистичні відомості стосовно зовнішньоекономічних стосунків України з країнами ЄС, глибокий аналіз цих відомостей, детально переглянуті проблеми і перспективи розвитку стосунків Україна - ЄС. Також необхідно відмітити таких авторів, як І. Бураковський, Г. Немиря, О. Павлюк, В. Маштабей , в статтях яких детально проаналізована нормативно-правова база стосунків Україна-ЄС, визначено чим ЄС привабливий для України і чим Україна приваблива для ЄС як економічний партнер, намічено основні заходи щодо подальшої інтеграції України в ЄС. Але також треба зауважити на тому, що на даний час замало друкується статистичних даних щодо економічних зв'язків України з країнами Західної Європи, відсутні монографії, присвячені проблемі інтеграції України в Європу.

Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейський економічний простір

1.1 Європейська інтеграція на сучасному етапі

Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи з “змінюваною геометрією", і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).

На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги. [22]

Найбільше наполегливо за якнайшвидше включення центрально- і східноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Обґрунтовуючи свою позицію, вона аргументує її життєвою необхідністю поширення на цей регіон зони стабільності, що існує в Західній Європі. Про те ж говорять і висновки групи вчених з ряду європейських країн, що за завданням КЄС аналізували, що відбуваються в Східній Європі за перетворення. Експерти із сіми наукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходи допомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів.

Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах масової інформації. "Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство" і, нарешті, членство провідних реформи країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи являє собою єдину можливість створення там надійного укладу ринкової економіки і демократії".

Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з'явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив у цій частині Європи, хоча вже зараз 50 % торгівлі центрально- і східноєвропейських країн приходиться на країни Заходу. У зв'язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко розвиваючихся частин континенту. [24]

До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то "Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході". У своїй книзі "Європи", що вийшла в 1994 р., Ж.Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент.

Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і Жак Делор. Ще будучи головою КЄС, Делор заявив, що "границі об'єднаної Європи проходять по границях Радянського Союзу, а це значить, що до об'єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта". Він додав: "Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо в колишній Югославії знову запанує світ, чому би не включити Боснію, Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У Європейського союзу немає вибору, і "інтеграція є єдиним способом який дає можливість вижити в цьому новому світі, повному небезпеки, але також і надій".

Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому і тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки. [25]

Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у газеті "Монд" міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б "убити європейське будівництво". Він підкреслив, що "Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення".

Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний період. Воно буде ще більше сприяти переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно- і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС.

Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу. Президент Польщі заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем'єр-міністром Франції: "Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас". Польща й Угорщина ще в квітні 1994 р. офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС. Чеська Республіка - наприкінці 1995 р. [24]

Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, у якій у минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про прийом. Як вважає ряд західних економістів, Польща, Угорщина і Чехія поки ще не готові приєднатися до ЄС. Однак вони не далекі від того, щоб відповідати пред'явленим умовам. До цього не готов ще сам Європейський Союз. І основною перешкодою є те, що нові претенденти на членство в ЄС - це бідні країни. Якщо розширення ЄС за рахунок прийому трьох країн ЄАСТ піднімає середній рівень ВВП на душу населення в Європейському Союзі, то його розширення за рахунок прийому трьох країн Центральної Європи знизить його, навіть якщо економічний підйом, що почався, продовжиться. Вони обов'язково будуть конкурувати з країнами Південної Європи й Ірландією за доступ до структурних фондів ЄС, змушуючи інші країни-учасниці збільшувати свої внески в бюджет союзу. Товари, що вони експортують , відносяться до категорій, що торкають інтересів країн-членів ЄС. Мова йде про сталь, хімічну і сільськогосподарчу продукцію. Вступивши в ЄС, вони, безсумнівно, використають у своїх інтересах і на шкоду іншим членам захисні положення цих галузей, особливо загальної с/г політики.

Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод про висилку іммігрантів.

Як вважають у країнах Центральної і Східної Європи, ситуація нагадує скоріше нову "залізну завісу" у Європі, цього разу економічну, І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання прийняти ці країни в ЄС. [23]

Самі завзяті заперечення проти зм'якшення протекціоністських мір ЄС у відношенні країн Східної Європи висуває Португалія, до неї приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й особливо Німеччина, вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 1994 р., де були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє, що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у ЄС до найбільш важливих сфер європейського будівництва. У травні 1994 р. країни ЦСЄ одержали статус асоційованих партнерів у ЗЄС. Пройшли переговори між Європейським союзом і країнами Балтії про створення зони вільної торгівлі, що допоможе їм підготуватися до наступного приєднання до ЄС.

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. [21]

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною. [10]

Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС :

1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

2. Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

6. Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,

7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.

8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

9. Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням. [3]

Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Британія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення Європейського Союзу. [25]

Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому контексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті - перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом означатиме самоусунення від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

1.2 Нормативно-правова база відносин України з ЄС

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і - в ширшому розумінні - свою незалежність на "поверненні до Європи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС - головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі. [18]

У 1998-1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно з Угодою про партнерство і співробітництво (УПС) і проведено перші засідання Ради (8-9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада 1998 р.) з питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а також перше робоче засідання Комітету парламентського співробітництва (ЗО листопада - 1 грудня 1998 р.). Регулярні консультації між Україною і "Трійкою" ЄС та саміти Україна - ЄС стали нормою двосторонніх взаємин.

На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні переговори про вступ до нього, в УПС прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" і привітав її "проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.

Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу. [19]

Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ- Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційно'і" культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради.

1.3 Гармонізація Українського законодавства з Європейським

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах - членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС. [25]

Євроінтеграція має стати першочерговим пріоритетом для всіх гілок і рівнів влади в Україні, Під цим кутом зору послідовне здійснення адміністративної реформи має містити чітку реалізацію цієї пріоритетності і забезпечити відповідні зміни в структурі міністерств і відомств та механізмах міжвідомчої координації. Досвід інших центрально- і східноєвропейських країн свідчить, що доцільним є запровадження посади Спеціального уповноваженого Уряду з питань європейської інтеграції у ранзі міністра, наділеного необхідними повноваженнями з координації зусиль усіх органів виконавчої влади щодо співпраці з ЄС.

Для більш плідної координації діяльності Уряду та Верховної Ради варто було б створити в парламенті спеціальний Комітет з питань європейської інтеграції. Така новація логічно відбивала б стратегічність напряму європейської інтеграції, сприяла б більшій симетричності міжпарламентських контактів і ефективнішому парламентському контролю за процесом європейської інтеграції, надто ж у напряму гармонізації законодавства України із законодавством ЄС. Комітет у закордонних справах також мав би відстежувати питання європейської інтеграції, але це не було б його основною функцією. Такий розподіл компетенції існує практично в усіх парламентах країн-кандидатів на вступ до ЄС. У цілому Верховна Рада, як інститут, що прямо представляє громадян України, могла б відігравати помітнішу роль у заохоченні кращого розуміння і підтримки суспільством процесу європейської інтеграції. [26]

Реалізація європейського вибору вимагає не тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовлених кадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному і місцевому рівнях, Загальна програма перепідготовки і навчання має забезпечити необхідні знання і навички щодо розуміння цілей інтеграції і Європейського Союзу, його основних інституцій і процесу ухвалення рішень, вміння вести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. Спеціальні програми перепідготовки службовців за секторами мають супроводжувати і дещо випереджати процес гармонізації законодавства та імплементації УПС. На державному рівні необхідно визначити політику перепідготовки і навчання, Її конкретні цілі, провести аналіз потреб і наявних ресурсів, оцінити зміст і вплив навчальних курсів, врахувати механізми мотивації державних службовців щодо участі у навчальних програмах і програмах перепідготовки. На порядку денному має бути вдосконалення і посилення інституцій, що пропонують курси з питань європейської інтеграції, а також прискорення запровадження відповідної спеціалізації у рамках навчальних програм університетів та інститутів, як це передбачається Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу. Має бути створена і підтримуватися база даних з питань європейської інтеграції. [10]

Особливу увагу слід приділити проблемі імплементації. Найближчим часом має бути проведена інвентаризація виконання Стратегії інтеграції і відповідних постанов Уряду, імплементації УПС. Підготовка і видання Білої книги з питань європейської інтеграції України може стати надзвичайно важливим кроком у цьому напрямі. Цілком неадекватною сучасним потребам є якість експертно-наукових розробок про європейську інтеграцію України. На порядку денному стоїть розробка і дискусія щодо можливих сценаріїв "входження в Європу" у світлі Копенгагенських критеріїв. Для того, щоб успішно імпортувати успіхи інших країн і уникнути запозичення їх помилок, треба приділити особливу увагу дослідженню досвіду європейської інтеграції країн-кандидатів на вступ до ЄС, що перебувають на різній стадії готовності. При цьому важливо пам'ятати, що такий аналіз завжди має підтримувати і стимулювати відповідні дії, а не бути просто ще однією аналітичною вправою.

Європейська інтеграція має стати не тільки пріоритетом для всіх владних структур, а й свідомим вибором суспільства в цілому, 3 огляду на це очевидною є потреба в широкомасштабній інформаційно - просвітницькій програмі, завдяки якій суспільство значно поліпшило б знання про природу і сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС тощо. Це положення міститься в Стратегії інтеграції, але поки що не виконується. Ініціатива тут має належати Уряду, який повинен підтримувати постійний діалог із суспільством стосовно реалізації своєї європейської політики. Варто започаткувати постійно діючий форум для представників неурядових організацій. на якому вони мали б можливість консультуватися і дискутувати з урядовими структурами і політиками. Це, до речі, допоможе Україні краще представляти себе як сильного партнера і повноправного учасника процесу європейської інтеграції. Якщо ми хочемо, щоб нас саме такими сприймали І відповідно поводились, треба бути готовими на рівних дискутувати з приводу всіх поточних проблем євроінтеграції, а не тільки тих, що стосуються відносин України з ЄС. [11]

Україні також варто подбати про подолання необізнаності Європи про Україну, з цією метою Уряду варто розробити спеціальну програму "просування" України в ЄС та всіляко сприяти налагодженню й розвиткові широких зв'язків з країнами-членами ЄС.

Також варто не тільки запитувати, що Європейський Союз може дати Україні, а й шукати переконливі аргументи того, що Україна може дати Європейському Союзу. Чим упевненіше ми відповідатимемо на ці запитання, тим переконливіше будемо виглядати і діяти.

В висновку до цього розділу можна зазначити, що європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС

2.1 Зовнішня торгівля України з країнами ЄС

Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.

З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потенціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.

У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1999 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце після Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд. дол) є найвищим за весь час існування незалежної Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2 %.

У структурі торгівельного обороту спостерігається від'ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис. 1) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія, Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з Німеччиною. [8]

Фактично у 1995 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько 228 мільйонів. Такий обсяг експорту загалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високо розвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби: машинобудівне устаткування і одяг.

Рис. 1. Динаміка зовнішньої торгівлі між Україною і Німеччиною.

У 1996 році особливо збільшився німецький імпорт з України -- на 20 % (до 325 мільйонів дол.), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до 910 мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. імпорт з України лише на третину покривав експорт з Німеччини.

У 1996 р. збільшення обсягів зовнішньоторговельного обороту між нашими двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських поставок на німецький ринок на фоні призупинення росту нашого імпорту. [1]

Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1997 р. У 1997 році товарообіг між Україною й Німеччиною порівняно з 1996 роком збільшився на 24 відсотки, український експорт -- на 25,9%, імпорт -- на 21,4%.

Незважаючи на таке збільшення, німецько - українській товарообмiн за умов незначної вихідної бази розвивалися у дуже вузьких рамках.

У 1998 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту так i експорту. В 1999 році український експорт виріс в порівнянні з 1998 роком на 10 %. Таким чином спостерігається позитивна тенденція .

Питома вага України у зовнішній торгівлі Німеччини складає зараз майже 0,2 відсотка. Головним чином з України до Німеччини експортуються товари промислового сектора, їх питома вага у структурі експорту складає близько 90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають текстильні вироби і одяг , виготовлені переважно із давальницької сировини (33%), друге -- вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а також вироби з заліза та сталі (13%) (рис 2,3). На вироби харчової промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті до України також переважають товари промислового сектора з питомою вагою близько 90%.

Рис. 2. Структура товарного імпорту України з Німеччини.

Перше місце посідають машини (27%), друге - транспортні засоби (12%), далі --сировина та вироби хімічної й фармацевтичної промисловості (10%), електротехнічні вироби (10%) і текстиль (9%) На продукти харчової промисловості припадає 10% . [15]

Рис. 3. Структура товарного експорту України в Німеччину.

На сьогодні Україна стала одним з найбільших торгівельних партнерів Німеччини у придбанні продукції машинобудування і поставок текстильних та деревообробних виробів.

На жаль, значно скоротився імпорт інвестиційних товарів, зокрема обладнання для підприємств легкої та харчової промисловості, металообробних верстатів, виробів точної механіки, що, зрозуміло, не сприяє поновленню основних виробничих фондів в Україні На цьому тлі залишаються значними обсяги так званого некритичного імпорту. Тільки тютюнових виробів, алкогольних напоїв та пива було ввезено у 1999 р. майже на 10 млн. марок, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалений державної митно-тарифної політики.

Для забезпечення німецького експорту до України через гарантії фірми «Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок. Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України.

Однак слід зважити на те, що становлення економічних і торговельних зв'язків між нашими державами відбувається у складних умовах стагнації внутрішньої кон'юнктури Німеччини., особливо у іі західних землях, та загальної кризи господарства України. Тому налагодження ефективних комерційних і виробничих зв'язків між фірмами і установами, підприємствами і підприємцями, створення СП ,торговельних представництв потребує наявності відповідних умов для співробітництва, підписання необхідних договорів та угод, міжнародних контактів різних рівнів. [3]

Торгівля між Україною та Німеччиною перебуває на переломному етапі товарообмін зазнає значних змін. але, як уявляється, поки що не виникла така його структура, яка була б взаємовигідною для національних економік обох сторін і відповідала їх потенційним можливостям.

Головною задачею зовнішньо торгівельної політики України є подолання негативного сальдо торгового балансу України з Німеччиною, а також збільшення частини готових виробів в у структурі українського експорту.

Наявність негативного сальдо у зовнішньоторговельному обороті України з Німеччиною свідчить про те, що українські товари в цей час менш конкурентоздатні в порівнянні з продукцією німецьких виробників. За останнім часом активізувалася робота по сертифікації української продукції, впровадженню нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих і інших заходів вплине істотний чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів і прискоренню термінів їх просування на ринки Німеччини.

Аналізуючи динаміку зміни стану зовнішньої торгівлі України і Німеччини, можна констатувати, що є перспективи для їх подальшого розвитку. Основою цього є поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків, здійснюване не тільки на міжурядовому рівні але і окремими підприємствами України і Німеччини.

Торгово-економічна співпраця України з Італією.

Італія є другим після Германії торговим партнером України у Европі.

Відмітною особливістю італьяно-українських торгових відносин є динамізм зовнішньоторгівельного обороту.

На початковому етапі торгівлі між Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. величина сальдо товарообігу між країнами становила 80 млн. (рис. 4). Надалі ця величина поменшала і в 1997 р. становила $12.9 млн. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що поставляється до Італії, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо в 1994 р. питому вагу чорних металів, що продаються Україною і виробів з них становив 47,9 % від всього експорту в Італію, то в 1997 р. 13,0 %. Нарівні з цим обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів .

Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла і зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з $106,1 тис. в 1994 р. до 510,4 млн. в 1997 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.

У 1998 році об'єм товарообороту досяг 769 мільярдів доларів США. Причому 60 % склав експорт з України в Італію і 40 % експорт італійських товарів. [5]

Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металолом, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. і природно те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах (рис. 5,6).

інтеграція економічний співпраця європейський

Рис. 4. Динаміка товарообігу між Україною та Італією.

Рис. 5. Структура товарного імпорту України з Італії.

Збільшення обсягів українського експорту по ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.

Рис. 6. Структура товарного експорту України в Італію.

Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях. як нафта, природний газ. Італія з вирішенням цієї проблеми зіткнулася давно і накопичений нею досвід по диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України. [3]

Торгово-економічна співпраця України з Австрією.

Наявність певних негативних тенденцій у зовнішній торгівлі Австрії з країнами-членами ЄС була однією з головних причин збільшення об'єму експортно-імпортних операцій з державами Східної і Центральної Європи, в тому числі і з Україною.

З 1994 по 1995 р. товарообіг між Україною і Австрією зріс майже на одну третину при значному його позитивному сальдо на користь України (рис. 7). Україна збільшила об'єми закупівлі з Австрії алкогольних і безалкогольних напоїв, лікарських засобів виробів з чорних металів.

У 1995-1997 рр. намітилася тенденція збільшення товарообігу двох країн, але сальдо торгового балансу було негативне.

У кінці 1999 року почався спад цього динамічного розвитку, який ще більше посилився в 2000 році. У 1999 році обсяг експорту з України в Австрію становив 134 млн. дол., обсяг імпорту з Австрії становив 257 млн. американських доларів.

У товарах, які експортуються з України, переважає передусім сировина, причому його частина в загальному об'ємі в останні роки меншає. Збільшується обсяг імпорту таких груп товарів, як оброблені товари, машини і автомобілі, а також інші товари. Австрія закуповує в Україні передусім залізняк, телекомунікаційні прилади, залізо і сталь, деревину спортивні обладнання і одяг. У 1999 р. Україна продала Австрії чорних металів на суму $2,74, а закупила вироби з них на $28,34 . [16]

Майже половина австрійського експорту в Україну приходиться на машини і автомобілі. Основні продукти експорту в Україну прилади телекомунікації, медикаменти, обладнання, паперові вироби, транспортні кошти, вироби з металу, офісне обладнання і комп'ютерна техніка.

Рис. 7. Динаміка зовнішньої торгівлі між Україною і Австрією (млн.дол.)

На проведених у Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі бізнесі-форумах австрійцям вдалося налагодити ділові зв'язки з більш ніж 600 українськими партнерами. Така активність сприяє не тільки збільшенню обсягу експорту української продукції (оскільки в ході цих переговорів вдалося з'ясувати потреби австрійської сторони), але і усуненню негативного сальдо, що є в торгівлі України з Австрією.

Торгово-економічна співпраця України з Великобританією.

Через консерватизм окремих урядових і ділових кіл Великобританії, країна не в повну міру використовує потенційні можливості країн Східної і Центральної Європи, в тому числі і України, для подальшою розвитку взаємовигідних торгових відносин.

До цього часу торгові відносини між Україною і Великобританією знаходяться в положенні пошуку раціональних шляхів проведення експортно-імпортних операцій. Результатом такого положення з'явилися нестійкі об'єми зовнішньої торгівлі.

На початковому етапі товарообіг між країнами не перевищував $100 млн., і тільки в 1994 р. вдалося подолати цей рубіж. У цей же період спостерігалося незначне позитивне значення сальдо українського товарообіг.

Проведені ділові зустрічі урядових делегації і підприємців обох країн в 1995 і 1996 рр. сприяли збільшенню обсягу експорту в Великобританію з $ 48 млн. 1995-м до $164 млн. в1996-м. Щорічний приріст товарообіг становив біля 15-20 % . Але при цьому імпорт збільшувався більш високими темпами (більш ніж у п'ять разів в порівнянні в попереднім роком). Це призвело до негативного значення сальдо українського товарообігу з Британією у 1997 (рис. 8).

Істотну питому вагу в структурі товарів, що експортуються Україною, займали чорні метали. Надалі, в зв'язку з введенням відповідних обмежень з боку ЄС, їх частка в 1996 р. скоротилася до 16,3 % від загального обсягу українського експорту в цю країну . Дана тенденція збереглася і в період 1997 р. - I півріччя 1998 р., коли частка продажу Україною чорних металів знаходилася в межах 10 % від усього українського експорту в цю країну.

Рис. 8. Динаміка торгового обороту між Україною і Великобританією, (млн. дол.).

Великобританія імпортує, насамперед, сировину, а також продукцію металлопромисловості, стальні труби, вироби трубопрокатної промисловості. [9]

Попитом в Великобританії користується українське олійне сім'я. в основному, соняшника, добрива (в 1998 р. об'єм постачання їх різко поменшав), вата і текстильна сировина. Сталася деяка стабілізація в об'ємах продуктів неорганічної хімії, що поставляються Україною (на рівні 7 % від усього українського експорту в Великобританію). Нарівні з цим перелік товарів, що експортуються Україною в Великобританію, досить вузький навіть в порівнянні з їх імпортом. Стан зовнішньої торгівлі між Україною і Великобританією поки незадовільний. У зв'язку з цим робляться практичні заходи по створенню умов для її пожвавлення.

Торгово-економічна співпраця України з Францією.

Торговий баланс між Україною і Францією є несбалансирований. Його динаміка весь час погіршується. Так, перемістившись з 1992 по 1999 рік з 94 на 63 позицію по обсягах імпорту французької продукції, Україна за той же час опустилася з 58 на 71 місце по обсягах експорту у Францію. Обсязі експорту морозило (чергувалися підйоми і падіння), він ні разу не зміг досягнути рівня 1992 року, а негативне сальдо, що утворилося в 1994 році весь час зростало (рис. 9).

Рис. 9. Динаміка зовнішньоторгівельного обігу між Україною і Францією, (млн. дол.).

Як багатообіцяючий факт, можна вважати зміну структури експорту товарів України у бік зростання у ньому частки продукції промисловості та. продуктів переробка сільгосппродукції. Як показує аналіз, основні можливості - українського експорту пов'язуються з продукцією української хімічної промисловості (капролактам, поліхлорвінил, добрива), металургії (для реекспорту в треті країни), деревообробної промисловості (в основному деревна сировина), продукції сільського господарства (олійними культурам), а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та їх подальшим вивезенням до Франції та третіх країн. [3]

2.2 Товарна структура експорту та імпорту України до країн ЄС

Безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв'язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки.

Протягом всього пострадянського періоду Україна переживала, як це добре відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 2000 року ВВП України склав 37 % від рівня 1992 року та 30 % від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1999 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989 -1999 р. р.).

Однак на такому тлі зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992--1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання (рис. 10). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зростала й досягла у 1999 році майже 17 % загального експорту України та близько 23 % загального імпорту . [10]

Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією. Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис. 11). Так, на дві країни - Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що для більшості держав - членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.