Аналіз сучасних міграційних процесів у світі та Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти міжнародної міграції.

1.1 Суть та поняття міжнародної міграції

1.2 Передумови виникнення та існування міжнародної міграції

1.3 Основні тенденції розвитку міжнародної міграції

Розділ ІІ. Аналіз сучасних міграційних процесів в Україні

2.1 Характеристика основних потоків міграції

2.2 Участь України в світових міграційних процесах

2.3 Соціально-економічні наслідки міграційних процесі в Україні

Розділ ІІІ. Роль України в світових міграційних процесах

3.1 Проблеми зовнішньої міграції України

3.2 Перспективи розвитку міграційних процесів в Україні

3.3 Шляхи удосконалення державного регулювання міграції України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Міграція як економічна категорія і як соціально-економічне явище відома з стародавніх часів. Поштовхом для масового переміщення населення стали перш за все, великі географічні відкриття, а згодом -- рух капіталу і розвиток капіталізму. Цей період охоплює XVIII-XIX століття, і отримав назву «старої міграції». Період «нової міграції» почався із середини XIX століття і тривав аж до кінця Другої світової війни.

Кожен з цих періодів мав свої причини і характерні риси. Міграція як масове явище почалася в період демократизації суспільства, тобто з другої половини XX століття. Як масове переселення робочої сили вона почалася із середини XX століття і набуває великого обсягу в наш час. Але звернемося до аналізу цього процесу і його сутності.

В Україні за радянських часів, як і в Радянському Союзі в цілому, проблеми зовнішньої міграції не було, як “не існувало ” і проблеми регулювання зовнішніх міжнародних міграційних процесів.

Радянський Союз був тоталітарно регульованою, закритою економічною суспільною системою, його закритість по відношенню до системи світогосподарських зв'язків, складовою частиною яких була і міжнародна трудова міграція, поширювалася на всі союзні республіки, в т.ч. і на Україну.

Незалежна Україна приєдналася до основних загальних та регіональних Європейських міжнародних правових актів, які регулюють правовідносини у сфері міжнародної міграції як трудової, так і нетрудової.

В той же час в Україні все ще відсутня чітка концепція державної міграційної політики.

Першими з пакету законодавчих актів, пов'язаних з міграційними процесами, став Закон України “Про громадянство ”, прийнятий в 1991 р.. а нова його редакція дотується 1997 роком.

Одним із перших суто міграційних нормативних актів став Закон України “Про біженців” 1993 року.

В 1994 р. були прийняті Закони України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України " і “Про правовий статус іноземців ”.

В Україні не завершено, фактично припинено розпочате формування правової законодавчої бази регулювання міграції та створення відповідних адміністративних органів.

Міграційні процеси розвиваються набагато бурхливіше і стрімкіше, ніж органи, покликані їх передбачати і регулювати.

Все ще залишається не розв'язаним питання про створення Державної міграційної служби України з відповідними функціями, повноваженнями та чітким їх розмежуванням між відомствами.

Незалежна Україна в умовах перехідної економіки стала нетто експортером робочої сили. Емігрують в переважній більшості молоді громадяни України, висококваліфіковані робітники, спеціалісти.

Тривожним явищем для української науки стала “втеча інтелекту”, тобто еміграція науковців, і в першу чергу обдарованої перспективної молоді.

Дається в знаки неготовність України до адекватного сприйняття міграційних процесів ні політично, ні економічно, ні в правовому відношенні.

Територія України перетворилася на транзитну зону для потоків нелегальних мігрантів із азійських країн через територію Російської Федерації до України і далі - в країни Західної Європи.

Щорічно прикордонники затримують 10-15 тис. нелегальних мігрантів

У зв'язку з поширенням такого злочинного явища, як нелегальний продаж молодих жінок, дітей і підлітків у закордонне “секс-рабство”, в Україні здійснюється програма Міжнародної організації з міграції щодо запобігання цього явища і реабілітації осіб, що постраждали від нього.

Поряд з міжнародним ринком товарів і послуг, з ринком капіталів все більшої сили набирає тепер і міжнародний ринок робочої сили, який є не просто сумою національних ринків, а являє собою новий якісний розвиток ринку робочої сили в умовах посилюються процеси інтернаціоналізації виробництва і зростання спілкування між народами .

Міжнародний ринок робочої сили характеризується постійним зростанням попиту та пропозиції іноземної робочої сили.

Основою його формування послужили процеси міжнародної трудової міграції.

Мільйони людей залишили рідні краї і кинулися в інші країни, далекі й близькі, у пошуках матеріального достатку і позбавлення від нерівності. І в наші дні явище міжнародної міграції як вираження процесу інтернаціоналізації не стало надбанням історії. Але більше неможливо ділити країни на три чітких категорії: еміграції, імміграції і транзиту. Все більша кількість країн не лише змінюють свій статус, але і поєднують характеристики двох або навіть трьох категорій. Так, прикладами країн у Європі, які втратили статус країни еміграції, є Греція, Італія, Португалія та Іспанія. В Азії - це Південна Корея, Малайзія, Тайвань, Таїланд. Навіть Мексика і Туніс зіткнулися з напливом іноземних працівників, які бачать там більше перспектив, ніж у своїх рідних країнах. Існує і контрпоток, що протікає з Заходу на Схід - до Польщі, Чехії, Угорщини як країни з новим економічним горизонтом. Ці три країни разом з Болгарією, Росією, Білоруссю, Україною, крім усього іншого, стають завантаженим перехрестям транзитних шляхів мігрантів з Африки, Азії та Середнього Сходу.

Національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки і переміщення робочої сили, які набувають постійний і систематичний характер.

Такі транскордонні переміщення робочої сили поряд з рухом капіталу між країнами утворюють верхній (наднаціональними ринками) міжнародний рівень ринку робочої сили. І мова йде в даному випадку не про епізодичному переміщенні робочої сили з однієї країни в іншу (це траплялося й раніше). З'являються покупці і продавці робочої сили, які на більш-менш постійній основі зайняті пошуком і продажем робочої сили за кордоном.

Таким чином, міжнародний ринок праці можна визначити як наднаціональне утворення, де на постійній основі виступають покупці і продавці закордонної робочої сили, що беруть участь у процесі відбору необхідної робочої сили в рамках міждержавного регулювання попиту-пропозиції робочої сили.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти міжнародної міграції.

1.1 Суть та поняття міжнародної міграції

Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, викликане причинами економічного характеру. У залежності від того, чи перетинаються при цьому межі країни, розрізняють міграцію внутрішню і зовнішню. Внутрішня міграція призводить до переміщення трудових ресурсів між регіонами країни або між містом і селом, але чисельність населення країни при цьому не змінюється. Зовнішня міграція впливає на чисельність населення країни, збільшуючи її на кількість людей, які переселилися в дану країну (іммігранти), і, зменшуючи на кількість людей, які виїхали за межі даної країни (емігранти).

Можна виділити два основних види міжнародної міграції робочої сили:

1) міжнародна переселенська міграція;

2) міжнародна трудова міграція.

Міжнародна трудова міграція - це переміщення працездатного населення між державами під впливом суто економічних причин, тобто в пошуках заробітку. На відміну від переселенської міграції, вона припускає збереження постійного зв'язку мігранта зі своєю батьківщиною [1].

На практиці відокремити ці види міграції один від одного досить складно. Визначення терміна "працівник-мігрант" міститься в конвенціях Міжнародної організації праці N 97 та N 143 і говорить, що "працівник-мігрант" це особа, яка мігрує або мігрувало з однієї країни в іншу з метою отримати роботу. Дане визначення включає в себе також будь-яка особа, законно в'їхала в країну як трудящого-мігранта. Однак воно не включає в себе прикордонних і сезонних робітників, осіб вільних професій і деякі інші категорії. В силу цієї суперечливості статистичні показники, що характеризують міграцію робочої сили, кілька применшені і не дають повного уявлення про масштаби цього явища в світовому господарстві. Але наявна статистика показує, наскільки важливу роль відіграють мігранти як в економіці тих країн, куди вони приїжджають (країни-реципієнти), так і в економіці своїх рідних країн, які вони тимчасово покидають (країни-донори) [1].

Міграція -- це переміщення населення, особливо працездатного. Однак, поряд з працездатним населенням переміщуються їх сімґї.

Міграція робочої сили -- переселення працездатного населення з одних держав (регіонів) до інших терміном більше, ніж рік, що викликана економічними та іншими соціально-політичними причинами.

За географічною ознакою міграція поділяється на інтеграційну, внутрішню і зовнішню.

Інтеграційна міграція має регулярний характер і являє собою вільне або обмежене законом переміщення робочої сили в межах інтеграційного обґєднання. Обмежений характер регулюється статутом інтеграційного обґєднання і національним законодавством.

Внутрішня міграція -- це переміщення працездатного населення та їх сімей в межах однієї країни.

За радянських часів вона регулювалась програмою добровільного переселення, бо мала характер ентузіазму (ударні комсомольські будівництва).

Зовнішня (міжнародна) міграція робочої сили -- це процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення, що викликане причинами економічного характеру.

Розглянемо зміст структурних елементів, що характеризують міграційні процеси.

За характеристиками тривалості міграція буває:

* постійна (без повернення на батьківщину);

* тимчасова (з обовґязковим поверненням);

* сезонна річна (повернення після закінчення сезону найму);

* маятникова внутрішня -- переміщення населення з одного населеного пункту в інший (від місця проживання до місця роботи). Це може бути переміщення за схемою (село -- місто) або (місто -- приміський район) тощо.

За характеристикою правового статусу міграція поділяється на легальну і нелегальну.

Як правило, легальна міграція має документальне підтвердження, офіційне звернення держави, норми, що встановлені на переміщення міжнародною організацією праці тощо.

Нелегальна міграція -- це явище, що має непередбачуваний характер -- незаконне перетинання національних кордонів в пошуках джерел праці й життя.

Оскільки предметом лекції виступає зовнішня міграція (міжнародна), звернемося до її більш змістовної характеристики.

Розглянемо логіко-структурну схему характеристики міжнародної міграції робочої сили.

Складовими частинами міжнародної міграції є міжконтинентальна та внутрішньоконтинентальна. Такий поділ більш відповідає її географічній характеристиці й передбачає формування міжнародного ринку праці.

Як бачимо, за напрямком руху основними сторонами міжнародної міграції є:

* еміграція -- виїзд працездатного населення з країни для постійного чи строкового перебування в іншій країні;

* імміграція -- приїзд робочої сили в країну з-за кордону по квоті чи по запрошенню;

* рееміграція -- процес повернення працездатного населення за певних причин до своєї країни.

За формою міжнародна міграція поділяється на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.

Трудова міграція -- це пересування працездатного населення з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи.

Сімейна міграція -- має в основному моральний і етичний характер та повґязана зі з'єднанням сімей.

Рекреаційна (ще називають заможна) повґязана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, повґязаної з переданням досвіду тощо.

Туристична міграція перш за все характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населенняю

Основними причинами, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції;

2) стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах;

3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) воєнні причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини.

Явище міжнародної міграції населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів - це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція - це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

Міжнародна міграція робочої сили також спричинена наступними факторами:

дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

Напрямки міграції відповідають як бажанням населення, так і економічному статусу країни.

Можна виділити 6 основних напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

2) міграція в межах промислово розвинутих країн;

3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;

5) міграція кваліфікованих фахівців з розвинутих країн в країни, що розвиваються;

6) міграція в межах СНД.

Розглянемо закономірності міграції робочої сили.

Міжнародній міграції робочої сили притаманні такі закономірності:

1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

2) зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т. ін.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості й швидкості міграції населення.

Узагальнюючи характеристику закономірностей міграції робочої сили, можна стверджувати, що вона полягає у значному та постійному збільшенні її масштабів, залученні до цього процесу трудящих майже всіх континентів.

Міграційні потоки розвиваються хвилеподібно. Спочатку в новій країні закріплюються емігранти-піонери. Потім до них приїжджають їхні родичі та друзі. Хвиля еміграції набирає сили, але через певний проміжок часу вона спадає. Потім процес повторюється: за першою хвилею емігрантів іде друга тощо. При цьому існує залежність між міграційними хвилями і коливаннями ділової активності. Під час кризи, як правило ,збільшується потік емігрантів, а під час економічного буму за інших однакових обставин відбувається активна імміграція.

міжнародний міграція потік

1.2 Передумови виникнення та існування міжнародної міграції

Історично спочатку переважала переселенська міграція населення, тобто така міграція, в результаті якої сформувалася значна частина населення США, Канади, Австралії та деяких інших країн. Вона передбачала переміщення мігрантів через кордони держав і зміну місця проживання назавжди.

Люди завжди подорожують - добровільно або примусово. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно. Добровільна міжконтинентальна міграція європейського населення почалася у 20-х роках XIX ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які тікали від лихоліть війни. Спочатку основний потік мігрантів йшов з густонаселених північно-західних регіонів Європи. Пізніше пальму першості перехопили її східні та південні регіони.

Найбільшу роль у розвитку світової економіки міжнародна трудова міграція почала грати після Другої світової війни. В даний час у загальному обсязі сучасної міжнародної міграції переважає трудова міграція. Згідно з оцінками фахівців, на початку 90-х років за межами своїх держав проживало близько 25 млн. тимчасових мігрантів, а з урахуванням членів сімей, сезонних і прикордонних працівників загальне число трудових мігрантів становила близько 100 млн. чоловік.

Після Другої світової війни мігрували переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.

Нині не спостерігається усталеної інтенсивної міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-мігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.

Розпад СРСР значно посилив рухливість населення колишніх радянських республік, що призвело до збільшення чисельності міжнародних трудових мігрантів.

Спочатку міжнародна трудова міграція мала стихійний характер. Але потім приймаючі країни спробували ввести її в організаційні рамки. Так, вже в кінці 19-початку 20 ст. у Німеччині, Франції, Швейцарії було широко пиширено працевлаштування іноземних робітників на певний термін, що передбачає їх обов'язкову депортацію, тобто їх виїзд назад на батьківщину. У Сполучених Штатах Америки з кінця 19 ст. був введений контроль за імміграцією. [6]

В даний час практично всі країни світу активно впливають на процеси експорту та імпорту робочої сили. Державне регулювання спрямоване на те, щоб отримати максимальний ефект від позитивних наслідків міжнародної міграції, і звести до мінімуму негативні наслідки цього явища як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів [3].

Мігранти з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.

Найпоширенішим типом внутрішньої міграції є міграція з села до міста.

Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. За станом на початок XXI ст. найбільше біженців було з Афганістану (5 млн чол.), Палестини (2 млн чол.), Ефіопії (1 млн чол.), Мозамбіку (0,9 млн чол.), Анголи (0,4 млн чол.), Камбоджі (0,3 млн чол.). З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.

До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами "від себе" і "до себе". Фактори групи "від себе" -- це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи "до себе" -- наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.

На початку 90-х років XX ст. кількість тимчасових емігрантів, які проживали за межами своїх країн, становила 25 млн чол.

В сучасних умовах головним чинником міжнародної міграції працездатних громадян стала різниця в якості життя в одних країнах в порівнянні з іншими, вищій рівень економічного розвитку небагатьох країн. Економічні причини є визначальним в мотивації міграційних намірів. У соціально-політичному відношенні, міжнародна міграція робочої сили - легальна, узаконена - являє собою вільне переміщення вільних громадян-трудівників, що мають можливість на власний розсуд розпоряджатися здатністю до праці. Причини міжнародної трудової міграції мають, в основному, економічний характер. До них належать такі:

1. Відмінності в рівні економічного розвитку окремих країн.

2. Наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати.

3. Існування органічної безробіття в країнах, що розвиваються (останнім часом це явище поширене і в постсоціалістичних країнах).

4. Міжнародний рух капіталу і функціонування міжнародних корпорацій.

Найбільшу частку учасників міжнародної трудової міграції складають представники робочих спеціальностей, але в ній беруть участь і службовці.

Одним із мотивів участі у міжнародній трудовій міграції можуть бути пошуки будь-якої роботи, аби тільки "не померти з голоду". Така причина найбільш характерна для міграції малокваліфікованої робочої сили з країн з низьким рівнем економічного розвитку і високим рівнем безробіття. Вона має місце в основному з азіатських і африканських країн до країн Західної Європи, з латиноамериканських країн у США та Канаду, з Південної та Східної Європи в більш розвинені країни Західної Європи.

Але, поряд з цим, існує і міграція в пошуках більш високої заробітної плати, більш комфортабельних умов праці та життя. Ці обставини також пов'язані з нерівномірним економічним розвитком країн. Такий вид міграції пов'язаний, перш за все, з міграцією кваліфікованих фахівців, учених.

Розглядаючи світове господарство в цілому можна виділити такі основні потоки трудової міграції:

1) з країн, що розвиваються в розвинуті;

2) між розвиненими країнами.

3) між країнами, що розвиваються.

4) з постсоціалістичних країн до розвинених країн.

5) міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з розвинених країн у що розвиваються [2].

Причини трудової міграції:

економічна нестабільність;

масове безробіття;

низький рівень життя;

погані умови праці;

низький рівень оплати праці;

соціальні негаразди.

1.3 Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів

До основних тенденцій розвитку сучасного міжнародного ринку праці можна віднести наступні процеси:

Ринок міжнародної робочої сили звужується через наплив працівників із країн Східної Європи і Республік колишнього СРСР;

Підвищуються вхідні бар'єри проникнення на міжнародний ринок робочої сили;

Посилюється конкуренція між продавцями робочої сили;

Продовжує існувати дискримінація мігрантів;

Активізується діяльність профспілок, що прагнуть відстояти інтереси вітчизняної робочої сили.

Таким чином, становлення і розвиток міжнародного ринку робочої сили - процес складний і різноманітний. Йому зазвичай передують, з одного боку, поступове утворення регіональних ринків праці, з іншого боку, - формування окремих спеціалізованих сегментів світового ринку праці, в яких виступають специфічні види робочої сили - мігранти, висококваліфіковані фахівці інформатизованому економіки і т. д. Але, головне, міжнародний ринок формує і шліфує особливий тип універсальною і гнучкою робочої сили, сферою докладання якої стає вже все світове господарство. Ця робоча сила виступає як би подвійним чином: як носія загальнолюдських норм життя і носія національних культур і традицій.

Якщо ж говорити про Україну, то проблема зайнятості не може вирішуватися у відриві від загальносвітових процесів праці. Входження України у світовий ринок може пом'якшити удари безробіття в Україну. Крім того, обмін трудовими ресурсами Україні з іншими країнами світу може стати ефективним способом підйому країни до рівня розвинених країн світу. Однак, приєднання до світового ринку праці зажадає подолати свого роду "бар'єр входження", щоб зробити укріінскіх працівників конкурентоспроможними на світовому ринку праці. Але для цього доведеться сформувати повноцінний ринок праці в межах самої України, який забезпечить необхідну мобільність робочої сили.

Сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виділити такі: Північне - та Південноамериканський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В останній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.

На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча в повоєнні роки в цих країнах були прийняті законодавчі заходи, що обмежують імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям.

Моделі входження іноземців у суспільство залежать від багатьох чинників, вони не є універсальними і однаково ефективними. Мусульманське населення - вихідці з Африканських країн та країн Близького Сходу - становлять основну проблемну категорію, наполягають на збереженні свого стилю життя, відмовляючись приймати норми європейського суспільства, на відміну від культурно більш наближених іммігрантів зі Східної Європи та країн Латинської Америки. Ситуація іммігрантів-мусульман значно ускладнилася у зв'язку з напруженням після терористичних актів в США, Іспанії, Британії, Швеції.

Країни Європейського Союзу є особливо привабливим регіоном для іммігрантів. Станом на 1 січня 2009 року, у країнах ЄС проживало 31.8 млн. іноземців, що становить 6,4% населення ЄС-27 [iv]. За іншими джерелами цей показник сягає близько 12 - 20% [v; 83]. Цікавим є той факт, що з 214 млн. мігрантів на планеті, близько половини -- трудові. Традиційно Європа була континентом еміграції і перетворилася на країну імміграції у другій половині XX ст. Сучасна активізація міграційних процесів пояснюється низкою причин, основними з яких є економічні та соціальні.

Глобалізація та інтернаціоналізація сприяють прискоренню цих процесів. Загострення політичних, етнічних конфліктів, екологічної небезпеки, нерівномірність економічного розвитку країн провокують і стимулюють міграційні процеси. Інтенсивність міграцій і викликані цим проблеми виявляють тенденцію до прийняття обмежувальних заходів по відношенню до некваліфікованих мігрантів та лібералізацію імміграційних правил для висококваліфікованих працівників. Увагу суспільства привертає увагу тенденція фемінізації міграції. Жінки становлять близько половини загальної кількості мігрантів. Жінки і діти є більш вразливою категорією мігрантів, вони частіше стають об'єктом торгівлі людьми (за даними ООН, торгівля людьми за прибутковістю посідає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками). Згідно статистики МОМ (2010) з початку 1990-х років жертвами торгівлі людьми стали 110 тис. українців.

Економічна криза, безробіття стали причиною загострення негативних настроїв серед корінного населення по відношенню до іммігрантів. Піднімається питання контролю цільового використання допомоги біженцям. За даними Transatlantic Trends (2011), більшість американців та європейців розцінюють імміграцію скоріше як загрозу, ніж як перевагу. Згідно проведеного дослідження 65% британців, 53% іспанців, 52% американців, 42% французів, 39% німців та голландців вбачають у іммігрантах проблему і пов'язують з цим погіршення свого матеріального становища. У той же час, 50% німців висловлюються за надання іммігрантам легального статусу, на противагу британцям, італійцям та іспанцям, які бажають, щоб іммігранти покинули їх країну [vi]. Негативному ставленню у певній мірі сприяють високі показники злочинності серед іммігрантів: так, 70,8% ув'язнених у Швейцарії -- іммігранти, у Люксембурзі --63,9%, у Голландії - 55%, у Швеції іммігранти становлять 85% засуджених за зґвалтування, у Норвегії - 65%.

Так чи інакше, розвиток регіонів та велика різниця між рівнем життя країн, соціальна та політична нестабільність, демографічна криза - спад народжуваності, старіння населення або „сива революція” і потреба у економічно активному населенні сприятимуть міграційним процесам: „для того, щоб чисельність населення Європи-27 зберігалася на сучасному рівні, необхідно, щоб впродовж 50 років в'їхали 58,5 млн. іммігрантів (1,2 млн. на рік). Якщо ж цього припливу не буде, кількість населення зменшиться на 16%)”.

У той же час з'являються припущення про припинення активності міграційних процесів після 2050 (згідно з прогнозом ООН народонаселення світу до 2300 року). За даними тієї ж доповіді, у період з 2000 року до 2100 року частка європейського населення скоротиться на половину (з 12,0% до 5,9%), а частка африканського населення збільшиться у 2 рази (з 13,1% до 24,9%)

Українські іммігранти є вагомою групою на мапі країн ЄС та Росії. Міграція українців характеризується тимчасовістю, неврегульованістю статусу, транснаціональністю. Україна є країною донором, реципієнтом і країною транзиту. Остання четверта хвиля, яка отримала назву трудової міграції, почалася у 1990-ті роки і триває вже понад двадцять років. Країни української еміграції -- Росія (близько 50%), Італія, Польща, Чехія, Іспанія, Португалія та інші. Основні причини міграції українців - економічні. Міграційна політика в Україні залишається неврегульованою і неефективною. В українському суспільстві трудова міграція постає у негативному світлі з огляду на соціальні, демографічні наслідки, але припинення відтоку і повернення українських іммігрантів можливе лише за умови покращення економічного становища, підвищення соціальних стандартів життя, створення робочих місць, підтримки розвитку підприємницької діяльності та ін. Так, за словами Генерального секретаря ООН (2006), повернення іммігрантів на батьківщину буде сприяти розвитку тільки у тому випадку і тією мірою, якою у країні походження створений сприятливий соціальний та економічний клімат для подальшої можливості іммігрантів реалізовувати здобутий досвід за кордоном або інвестувати свої заощадження” [Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден, 62]. Беззаперечними є економічні вигоди трудової міграції, так у 2009 році українські іммігранти надіслали додому близько 5 мільярдів доларів США, що склало 4,6% ВВП України.

Останнім часом увага українсько суспільства привертається до питання імміграції в Україну: „враховуючи демографічну ситуацію і той факт, що українці являють собою старіюче суспільство, потреба у трудових мігрантах буде зростати. Країна має бути готовою до прийняття більш різноманітного суспільства і до зростаючої кількості людей, які приїжджають в Україну з різних кінців світу, працюють або проживають в Україні тимчасово або постійно”. Активно дискутується проблема транзиту іммігрантів через територію України і положення угоди між Україною та Європейським співтовариством та іншими державами про реадмісію.

Проблема міграції та адаптації мігрантів є дуже актуальною, важливою і неоднозначною. У центрі гострих дискусій - моделі, засоби і результати намагання урядів європейських країн окремо та ЄС в цілому знайти адекватний баланс між збереженням устроїв країн та їх культурного надбання і включенням у суспільство осіб з іншим світоглядом, стилями життя та переконаннями. Сучасні тенденції і розвиток ситуації обумовлюють необхідність перегляду і вдосконалення ефективних політик для регулювання міжнародних міграційних процесів.

Розділ ІІ. Аналіз сучасних міграційних процесів в Україні

2.1 Характеристика основних потоків міграції

У процесі розвитку міжнародного ринку праці в сферу його діяльності залучалися все нові й нові країни. Поступово склалося кілька основних центрів, в яких процеси міграції робочої сили мають найбільш активний характер.

Західна Європа традиційно є регіоном, в якому активно протікають процеси міграції. Країнами, які беруть основну частину іммігрантів, є Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди.

За даними на 1990 р. у Німеччині нараховувалося 4 630 тис. іноземних робітників (в основному, турки, югослави, італійці), у Франції - близько 4 млн. (в основному африканці), у Великобританії - 1736 тис. Наприкінці 80-х років виявилася нова тенденція у використанні іноземної робочої сили в Західній Європі: її частка зменшилася в галузях промисловості і будівництва, але зросла в сфері послуг, у фінансових установах, у торгівлі нерухомістю. [3]

Якщо спочатку центром трудової міграції були в основному країни Західної Європи, то в 70-ті роки стрімко сформувався ринок робочої сили в районі нафтовидобувних країн Близького Сходу. До початку 90-х років тут налічувалося понад 4,5 млн. трудящих-мігрантів (у той час, як чисельність місцевих робітників становила 2 млн. чоловік).

Питома вага іноземної робочої сили у загальній чисельності робочої сили вельми значний. Він становить в Об'єднаних Арабських Еміратах близько 97%, в Катарі - 95,6%, у Кувейті - 86,5%, в Саудівській Аравії і Бахрейні - по 40%.

Головний експортер робочої сили в даному регіоні - Єгипет, тут також працюють емігрували з Іраку, Лівану, Сирії, Йорданії, з Пакистану, Індії, Бангладеш.

Слід зазначити, що падіння цін на нафту в середині 80-х років спричинило за собою скорочення потреби в робочій силі в даному регіоні. За оцінками західних експертів у країнах Перської затоки на початку 90-х років безробіття становило близько 3,7% працездатного населення. Мабуть цей показник в даному регіоні буде зростати, і не тільки у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на нафту, а й у зв'язку з таким чинником, як швидке зростання економічно активного населення. [10]

Деякі арабські країни є одночасно і експортерами, й імпортерами робочої сили, наприклад, Йорданія, Ємен.

Традиційно найбільшим центром, що притягає мігрантів, є Сполучені Штати Америки. За оцінками фахівців в 80-і роки близько половини приросту населення США припадало на іммігрантів. В даний час там налічується близько 3 мільйонів легальних іноземних робітників.

Однак слід зазначити, що імміграція в цю країну традиційно носить асимільований характер, тобто основна частина в'їжджають в країну мігрантів прагне залишитися в ній. Таким чином, тут в основному має місце переселенська міграція.

Разом з тим, тут досить поширене використання праці нелегальних іммігрантів. У 1986 році був прийнятий закон, що передбачає покарання підприємців, які використовують нелегальну робочу силу, у вигляді штрафів та інших санкцій, аж до тюремного ув'язнення. Але питома вага використання праці нелегальних мігрантів все одно зростає, особливо в сільському господарстві, будівництві, харчовій промисловості.

Ще один центр міжнародної міграції країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Тут основними імпортерами робочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Пакистан, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань.

Для цих країн характерні різні форми трудової міграції. По-перше, регульована трудова міграція. Вона характерна для Малайзії, Сінгапуру, Брунею, Гонконгу. По-друге, прихована або нелегальна міграція, яка розвинена в Східній і Західній Малайзії, Гонконгу, Пакистані, Тайвані. По-третє, міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжує прямі іноземні інвестиції, здійснювані Японією, Тайванем, Гонконгом, Сінгапуром, Австралією.

Межстрановая міграція робочої сили має місце також і в Африці, і в Латинській Америці. До сфери міжнародного ринку робочої сили втягуються все нові й нові країни. Міграційні потоки є важливим фактором розвитку світового господарства в цілому.

Україна стала учасником міжнародного ринку праці тільки на початку 90-х років. До цього, в період адміністративно-командної економіки населення СРСР, брало мінімальну участь у процесах міжнародної трудової міграції. Виїзд за межі і в'їзд з-за кордону були суворо регламентовані державою. Радянські фахівці виїжджали на роботу за трудовим контрактами в основному в країни третього світу, які проголошували прагнення йти по соціалістичному шляху розвитку. Організація процесів міжнародної міграції проводилася тільки державними органами. [8]

У період перебудови економіки нашої країни, відходу від адміністративно-командних методів управління в усіх сферах життя процеси міжнародної трудової міграції значно інтенсифікувалися.

Чималу роль тут відіграв і розпад СРСР. Якщо раніше приїзд на роботу в Україні з Вірменії, Грузії чи інших республік був внутрішньою міграцією, то тепер аналогічні процеси відносяться до міжнародної трудової міграції. [7]

Україна є в даний час, як країною-донором, так і країною-реципієнтом. Чимало українських громадян виїжджає в розвинені країни з метою заробітку. Причому не завжди мова йде про роботу за фахом. У зв'язку з високим рівнем безробіття люди нерідко погоджуються виконувати низько кваліфіковану роботу, оскільки отримують за це, на їхню думку, відносно високу заробітну плату.

У той же час, в Україні ринув потік трудових мігрантів з республік ближнього зарубіжжя, СНД.

Характерною рисою участі України в процесах міжнародної трудової міграції є слабка роль держави в регулюванні цих процесів. У результаті цього велика кількість іноземних працівників використовуються на нелегальних умовах. [7]

З іншого боку, не створені механізми використання позитивних сторін еміграції працівників по трудових контрактах, що не дозволяє забезпечити належний приплив валютних коштів в економіку України як від фірм-посередників, так і від офіційних перекладів самих мігрантів на батьківщину

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада - постійно працює 5% іммігрантів (5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа - кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід - в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об'єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка - число іммігрантів 3-8млн. Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія - це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур.

Для європейської міграції на сучасному етапі характерні три основні напрямки.

По-перше, вагомими за масштабами є міграційні потоки з менш розвинених країн Пд. й Східної Європи - Греції, Іспанії, Туреччини, Португалії, Югославії, Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини у високорозвинуті держави Зх. та Пн. Європи - Францію, Англію, ФРН, Австрію, Швейцарію, Голландію, Бельгію, Швецію.

По-друге, постачальниками робочої сили на західноєвропейський ринок праці виступають країни Пн. Африки, а також Індія, Пакистан та інші держави, що розвиваються.

По-третє, робоча сила мігрує з однієї високорозвиненої держави в іншу.

Мета міграції робочої сили - прагнення до поліпшення матеріального стану.

Серед міжнародних працівників-мігрантів найзначніша частка припадає на молодих неодружених осіб чоловічої статі. Найпомітнішими є потоки робочої сили з таких регіонів:

* Мексики та країн Карибського басейну до США та Канади;

* південноамериканських країн до Аргентини, Венесуели і Перу;

* Північної Африки та Південної Європи до Північно-Західної Європи;

* Африки і Азії до Саудівської Аравії;

* Індонезії до Малайзії, Сінгапуру й Австралії.

Практично всі країни світу регулюють потік мігрантів. Наприклад, США щорічно дозволяють легальну міграцію обсягом 600 тис. осіб. Кількість нелегальних мігрантів набагато вища -- 5 млн осіб.

На боротьбу з нелегальною міграцією американське суспільство витрачає мільярди доларів, переважно на стримування потоку мігрантів з Мексики. Ефективність цього заходу сумнівна. Міграція породжує демографічні, соціальні та економічні наслідки. Без мексиканських мігрантів овочі і фрукти Техасу залишилися б гнити на полях. Без "гостей-робітників" з Туреччини зупинилися б свого часу західнонімецькі конвеєри.

У Франції емігранти становлять 25 % зайнятих у будівництві і третину -- в автомобілебудуванні. Половина бельгійських гірників -- емігранти. Також емігрантами є 40 % будівельних робітників Швейцарії.

Валютна ефективність експорту робочої сили щонайменше у 5 разів перевищує валютну ефективність товарного експорту.

Еміграція молодої і особливо кваліфікованої робочої сили збіднює відповідні країни. Мільярди доларів прибувають щороку до США у формі "відпливу мізків". Щоправда, мільярди доларів переказуються працівниками-мігрантами сім'ям та близьким, які залишилися на батьківщині. У ряді країн експорт робочої сили є єдиним стабільним джерелом валютних надходжень.

2.2 Участь України в світових міграційних процесах

Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в Україну іноземців, визначення шляхів вдосконалення державної міграційної політики ставить перед економічною та правовою наукою низку складних проблем, які потребують вирішення цієї проблеми на практиці і вдосконалення відповідної правової системи.

Якщо зазирнути в історію то ще в 60-70 роки трудова міграція розглядалась, як процес пересування населення між селом та містом, між малими містами та великими, між різними регіонами Радянського Союзу, а про виїзд радянськіх громадян за кордон ніхто і не мріяв тому, що це було дуже складно і я про це вже говорив а виїзди на роботу за кордон дозволялись тільки в межах країн соціалістичного табору1.

Ситуація суттєво помінялась наприкінці 80-х на початку 90-х років, коли в наслідок політичної та економічної трансформації суспільства трудова міграція українських громадян за кордон стала набувати значних масштабів. Наукові дослідження та публікації в пресі були зорієнтовані переважно на виявлення загальних тенденцій розвитку трудової міграції в Україні. Значно менше уваги приділялось теоретично-методологічному аналізу проблем виникнення та розвитку зовнішньої трудової міграції, аналізу процесу адаптації та механізму соціального захисту українських громадян за кордоном, створенню адекватної нормативно-правової бази регулювання процесів міждержавного обміну трудовими ресурсами.

Недостатній рівень дослідження розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні, відсутність чіткого та ефективного механізму управління, міграційними процесами, необхідність вдосконалення державної політики в сфері міждержавного обміну трудовими ресурсами - це на мій погляд та низка питань, яка повинна бути врегульвана в найкоротші строки.

Переходячі саме до проблеми трудової еміграії громадян України за кордон по - перше треба з'ясувати - які ж саме налідки має ця проблема для України? Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона поєднує у собі і закономірні і вимушені наслідки для України. Міжнародна трудова міграція - складне явище, яке потребує комплексного підходу до оцінки впливу названих процесів на розвиток суспільства. Серед позитивних результатів трудової міграції для України можна назвати:

сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою;

послаблення тиску безробіття на національному ринку праці, зниження соціальної напруги у суспільстві;

надання можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, познайомитись з світовим досвідом, покращити матеріальне становища, як самих емігрантів так і членів їх родин;

надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

стимулювання до більш продуктивної діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями;

підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави.

В той же час вплив міграційних поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової еміграції для України назвемо наступні:

втрата країною найконкурентоздатнішої частини власних трудових ресурсів;

підвищення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочий силі;

уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу, в зв'язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться емігрантами в якості власних заощаджень;

поширення випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агентствами з працевлаштування;

виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;

використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах з шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

тривала відірваність трудових емігрантів від родини, існування можливостей потрапити у воєнні конфлікти і навіть загинути;

підвищення злочинності та соціальної напруги у суспільстві через міжнаціональні конфлікти, чисельні порушення правил оформлення документів на перебування та проживання іноземцями, використання України, в якості транзитної територій, для подальшої еміграції у розвинуті західні країни.

Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в Україні, на наш погляд, полягають в наступному: Україною досі не ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації праці присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм; не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів влади, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування власних працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств (фірм), що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що на мій погляд є дуже великим мінусом в розвутку проблем трудової міграції. А саме сьгодні багато наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає цьому.

В які ж саме держави мігрують громадяни України? Перш за все це страни з якими Україна має спільні кордони, це Росія, Німеччина, Чехія, Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави регулюватиметься їх трудоправовий статус та сойальний захист. Однозначно це не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово особа проживає за кордоном1. Якощо громадянин України постійно проживає на території іноземної держави, то він звичайно користується законодавством останньої.

Виходячи з вищевикладеного хочу сказати, що еміграція громадян за кордон всеж таки позитивно впливає на розвиток України, томущо працівники-мігранти їдуть за кордон з метою заробити гроші і повернутися назад, що позитивно впливає на розвиток економіки завдяки ввозимій вилюті. Але, якщо глобально подивитися на цю проблему необхідно відмітити, що ці процеси де що нові для України, тому їхнє регулювання не вдосконалене, та не вистачає нормативної бази, існуючої в державі для її регулювання.

Іміграція - процес не однозначний, він має як позитивні моменти, так і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально - економічних умов розвитку країни. В світі існують цілі держави , які сформулювалися виключно за рахунок імігрантів - США, Канада, країни Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони максимально стимулювали іміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку держави в усіх напрямках. Але нині ці держави підходять до цієї проблеми дуже обережно. З одного боку вони зохочують в'їзд в країну певної категорії мігрантів, так званої інтелектуальної еліти: науковців, менеджерів, високваліфікованих робітників, а також певної кількості некваліфікованої робочої сили , яка виконує непрестижну для корінного населення роботу, про це я вже зазначав. З іньшого боку в таких державах всіляко обмежується в'їзд в країну імігрантів , які з погляду внутрішньої економічної ситуації вважаються небажаними1.

На сучасному етапі розвинені країни приділяють дуже велику увагу нелегальній міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку бандитизму, розповсюдженню наркотиків та зброї, є причино спалаху різноманітних інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна таким чином поступово стає державою накопичувачем нелегальних імгрантів. А який огран держави повинен слідкувати за цим? Чому масса потенційних мігрантів не проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення нормативних документів, встановлюючих регламент прийняття на навчання? Важко відповісти. Як засвідчуює кореспондент Правди України : "Компетентными органами во время проверок установлено что 60% иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы приглашения на учёбу, в них не прибыли, и местонахождение их не известно. Свыше же 50% слушателей - иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы"1. Як бачимо виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для вирішення цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в державі.