Регулювання міжнародних торгових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регулювання міжнародних торгових відносин

ПЛАН

1. Рівні і форми регулювання торговельних процесів у світовому господарстві.

2. Специфіка зовнішньоторговельної політики окремих держав

3. Тарифні та нетарифні засоби регулювання зовнішньої торгівлі

4. Основні тенденції та особливості аграрної торгівельної політики

1. Рівні і форми регулювання торговельних процесів у світовому господарстві

Регулювання міжнародних торговельних відносин здійснюється на трьох узагальнених рівнях:

- на рівні підприємств;

- на рівні держав;

- на рівні міжнародних організацій.

Для підприємства при цьому важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Оптимальність структури залежить від таких параметрів:

- характеру виробничої спеціалізації фірми,

- розміру фірми;

- принципової схеми організаційної будови і форми управління;

- сукупності зовнішніх умов (зовнішнього середовища) функціонування;

- рівня розвитку експорту.

Останній параметр містить інформацію про характер (випадковий чи систематичний) збутових організацій на іноземних ринках, про їхні чистоту і масштаби, про географічну і продуктову диверсифікацію.

Для організацій експорту фірми-виробники утримують власний зовнішньоторговельний апарат, під яким слід розуміти систему органів і служб, об'єднаних функцією управління процесом реалізації та закупівлі товарів за кордоном. Зовнішньоторговельний апарат фірми, в залежності від можливостей фірми, може мати вигляд:

- вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту);

- спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою, рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно-комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту);

- експортних дочірніх компаній (здійснюють цілий комплекс заходів, спрямованих на реалізацію товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов'язання)

Значна роль у зміцненні позицій національних компаній на світовому ринку належить державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави. Експортна політика держав полягає в тому, що, з одного боку, держава безпосередньо здійснює процеси фінансування, організації, інформаційного забезпечення та заохочення національного експорту, а з іншого - постійно відбувається вдосконалення систем заходів непрямого впливу держави на рівень конкурентоспроможності національних товарів шляхом:

- зміцнення науково-технічної та виробничої бази;

- регламентації в області стандартів і якості;

- допомоги в кадровому забезпеченні тощо.

2. Специфіка зовнішньоторговельної політики окремих держав

аграрний торгівельний політика тарифний

Специфіка зовнішньоекономічної політики деяких держав:

а) США.

Розвитком експорту тут займаються:

¦ Міністерство торгівлі (запровадило програму "Експорт нау), що стимулює фірми до розширення експорту),

¦ Експортно-імпортний банк США (надає прямі кредити, відіграє роль гаранта);

¦ Державна корпорація сприяння приватним інвестиціям за кордоном (здійснює фінансування і страхування американського експорту у країни, що розвиваються);

¦ Агентство міжнародного розвитку (стимулює експортну дальність шляхом надання позик і гарантій):

¦ Управління справами у сфері дрібного бізнесу (безплатно надає американським фірмам послуги): консультації з фінансових, правових. економічних і технічних питань; складання експортних програм: навчання спеціалістів (здійснює це разом з міністерством "торгівлі); надання кредитів і гарантія тощо;

¦ Управління сільського господарства (стимулює експорт шляхом фінансової підтримки, шляхом проведення комплексних ринкових досліджень).

б) Японія.

Тут рухаються в напрямку переважного використання непрямих методів регулювання національного експорту.

Під егідою міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості діє організація "Джетро", яка займається акумулюванням інформації про і зовнішні ринки, організує ділові контакти японських експортерів з потенційними покупцями за кордоном, пропагує японські товари.

Японський уряд зосереджує зусилля на науково-технічній - допомозі фірмам на стадіях розробки і виробництва експортних товарів. Це здійснюється в основному у формі організації спільних з приватним бізнесом досліджень. Особливість японських спільних досліджень полягає в тому, що їхньою кінцевою метою в більшості випадків є створення готового продукту-зразка, що сприяє швидшому, ніж в інших країнах, промисловому освоєнню результатів науково - технічних розробок.

в) Сполучене Королівство.

Основним видом державної підтримки експорту там є допомога в отриманні інформації про іноземні ринки і про іноземних конкурентів,

а також сприяння в організації міжнародних ярмарків, виставок.

г ) Франція.

Створено спеціальні заклади, серед яких важливою є служба СЕЗАМЕ (Служба підтримки і сприяння зовнішньоекономічній діяльності), яка безкоштовно надає такі послуги, як аналіз експортного потенціалу фірми, консультації з вивчення ринків, динаміки попиту.

3. Тарифні та нетарифні засоби регулювання зовнішньої торгівлі

Типові для різних держав форми стимулювання експорту:

- державне кредитування експорту,

- змішане кредитування (приватне + державне);

- надання коштів каналами допомоги (для фірм, які експортують свою продукцію у країни, що розвиваються);

- державне страхування експортних кредитів;

- податкові пільги для експортерів;

- виділення субсидій на експорт (це дозволяє експортеру значно знизити ціну на товар, часто навіть нижче, що створює необґрунтовані переваги експортерам субсидованих товарів, і тому розглядається в міжнародній практиці торгівлі як один з недобросовісних методів проведення конкурентних змагань; і при Світовій Торговельній Організації навіть існує Угода про субсидії та компенсаційні мита, в якій це питання регулюється);

- організаційне та інформаційне сприяння з боку держави в експорті.

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов'язані з митними зборами. Мито - це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при перетині товаром митниці і при цьому підвищує ціну Імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Митний тариф - це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті. Митні тарифи мають кілька колонок ставок збору.

- колонка максимальних (або генеральних) мит (для товарів з країн, з якими немає торговельного договору);

- колонка мінімальних мит (для товарів із країн, з якими підписано торговельний договір);

- колонка преференційних мит. Мита бувають трьох видів:

а) адвалерні (стягуються в процентах від ціни товару);

б) специфічні (стягуються у визначеній грошовій сумі з маси,

обсягу або штуки товару);

в) змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на кілька категорій.

Перша категорія. Це найчисленніша категорія, оскільки до неї належать більше половини заходів нетарифного регулювання, безпосередньо спрямованих на обмеження експортно-імпортних операцій із метою захисту певних галузей національного виробництва. З цих заходів слід виділити:

1. Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами, які внесено до списків як такі, що ліцензуються за імпортом чи експортом.

Основні види ліцензій зводять до двох типів:

а) автоматична (або генеральна) ліцензія (дозволяє безперешкодні ввезення товару, внесеного до списку, протягом зазначеного терміну);

б) неавтоматична (або разова індивідуальна) ліцензія (дозволяє імпорту -- чи експорт товару певного виду конкретному імпортеру чи експортеру зі вказівкою кількості товару, його вартості, країни його походження або призначення, а інколи - й митного пункту, через який повинно здійснюватися ввезення чи вивезення товару).

Основним регулювальником процесу використання ліцензування зовнішньоторговельних операцій на наддержавному рівні є WTO.

2. Контингентування зовнішньоторговельної діяльності.

Контингенти (або квоти) -- це кількісні обмеження у вартісному або фактичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні неавтоматичні ліцензії.

Ліценензування й контингентування являють собою прямі адміністративні форми державного регулювання зовнішньої торгівлі, що обмежують самостійність підприємств по відношенню до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, регламентують кількість і номенклатуру, товарів, які дозволено вивозити чи ввозити. І все ж, незважаючи на те що система ліцензування й контингентування імпорту та експорту встановлює досить жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, вона в багатьох випадках виявляється гнучкішою й ефективнішою, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання, чим значною мірою пояснюється те, що ця адміністративна система міцно тримається в арсеналі засобів зовнішньоторговельного регулювання більшості країн світу.

3) Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту товарів за цінами, нижчими за їхні передбачувані витрати виробництва).

4) Компенсаційні мита (застосовуються у випадках виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку).

Особливості застосування антидемпінгових і компенсаційних мит.

а) необхідність проведення попереднього дослідження з метою встановлення факту демпінгу чи застосування експортної субсидії, а також визначення завданих збитків чи загрози їхнього виникнення;

б) ці заходи застосовуються на дискримінаційній основі супроти певних постачальників визначених товарів.

5) Імпортні депозити - це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару. Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вартості імпортованого товару.

6) Імпортні податки. До цього роду стягнень відносять:

- податок, який у деяких країнах стягується тільки за перетин кордону;

- різного роду збори пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості;

- портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

7) Угоди про "добровільне" обмеження експорту. Це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження експорту певних товарів у країну, що імпортує.

8) Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін

Експортуючи фірми повинні суворо дотримуватися мінімальних цін на товари при укладанні контрактів із фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімального рівня країна-імпортер вводить антидемпінгове мито, застосування якого може виштовхнути цих експортерів за межі її ринку.

Останні два заходи відносно нові серед торговельних обмежень, їхня специфіка полягає в нетрадиційній техніці встановлення, а саме в тому, що вони є бар'єром, який захищає країну-експортера.

Друга категорія. Це заходи, які безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі й більше стосуються суто адміністративних формальностей. До таких заходів належать:

1) формальні заходи на митниці;

2) встановлення технічних стандартів і норм;

3) встановлення санітарних норм;

4) вимоги до упакування й маркування;

5) вимоги до розливу.

Третя категорія. Це заходи, які, на перший погляд, зовсім не мають нічого спільного з політикою обмеження імпорту чи стимулювання експорту, та дії яких у кінцевому результаті помітно впливають на експорт чи імпорт. З поміж них виділяють:

1) валютні обмеження. Це регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. У деяких країнах, наприклад, імпортер змушений отримати ліцензію на використання валюти для імпорту товарів;

2) регулювання ввозу і вивозу капіталів, тобто регулювання Іноземних та закордонних інвестицій.

4. Основні тенденції та особливості аграрної торгівельної політики

Кожна країна здійснює власну політику по відношенню до аграрного сектора, оскільки сільське господарство є особливим сектором, який суттєво залежить від природно - кліматичних умов, різних у різних країнах. WTO виключила сільськогосподарські продукти зі стандартних об'єктів міжнародної торгівлі. У торгівлі сільськогосподарською продукцією демпінг, експортні субсидії, імпортні квоти, дискримінація та міжнародні картелі не заборонені, тоді як такі ж заходи WTO рішуче забороняє в торгівлі іншими товарами.

Для визначення рівня захисту країни від імпорту користуються показником, що називається номінальним протекційним коефіцієнтом (Ким)

де Кнм - номінальний коефіцієнт захисту;

Р1 - діюча ціна наданий вид продукту в конкретній країні;

Ра - світова ціна на цей вид продукту;

ВК - валютний курс.

Отже, номінальний коефіцієнт захисту дорівнює відношенню ціни, яку отримують виробники за свій продукт, до ціни, яку вони б отримували при вільній торгівлі на світовому ринку за умови стабільності валютного курсу.

Якщо Кнп>1, тобто Р1>Р0, то це означає, що держава підтримує виробника даної продукції, захищаючи від імпорту.

Якщо Кнп<1, тобто Р1<Р0 - держава не тільки не підтримує національного виробника даної продукції, а ще й додатково його оподатковує.

Коефіцієнт Кнп дозволяє робити подібні висновки, але з певною мірою обережності, оскільки визначення це не досконале.

Причини:

- при визначенні Кнп спираються на дані про ціни, котрі значно коливаються, а тому протекціонізм сьогодні може завтра перетворитися в оподаткування;

- не завжди вдається врахувати транспортні витрати, щоб дійсна й гіпотетична ціни були порівнянними;

- у номінальному коефіцієнті захисту не враховані інші заходи, які впливають на добробут виробників агропродукції (наприклад, податки або тарифи на використовувані фактори виробництва).

Життя показує, що чим. багатша нація, тим сильніші в неї тенденції до протекціоністського захисту аграрних виробників, тобто в таких країнах вищий номінальний коефіцієнт захисту. І ще один висновок: фермери, які займаються експортом продукції, платять завжди більший податок, ніж ті фермери, котрі виробляють продукцію, яка конкурує з імпортом. Іншими словами, фермери експортної продукції захищені слабше, ніж фермери, які борються з імпортом.

Причини такої ситуації:

- захист імпортозамінного фермерства пов'язаний із реалізацією завжди популярного завдання: досягнути самозабезпеченості у виробництві агропродуктів, а особливо продуктів харчування;

- оподаткування товарів, які можуть бути експортовані, перетворює в доход держави різницю між високою ціною на світовому ринку й нижчою ціною на національному ринку;

- захист імпортозамінного виробництва забезпечує тарифні доходи (або доходи від видання ліцензій).

Розвинені країни використовують різноманітні форми політики підтримки фермерів, але є і спільні риси:

- спрямованість на підвищення доходів фермерів;

- робиться це за рахунок завдання збитків національним споживачам агропродукції;

- при цьому виникають загальноекономічні витрати в протекціонізованих національних господарствах.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРТУРА

1. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. -- К.: Либідь, 2001. -- 416 с.

2. Козик В.В., Папкова ЛЛ. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- Л., 1999. -- 158 с.

3. Козик В.В., Папкова ЛЛ., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- К: Знання-Прес, 2000. -- 277 с. -- (Вища освіта XX століття).

4. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підруч. для студентів екон. вузів і ф-тів / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. -- К.: Либідь, 1999. -- 255 с.

5. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. -- К.: Либідь, 2003. -- 582 с.

Размещено на Allbest.ru