Особливості іміджу США та України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості іміджу США та України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Технології створення іміджу держави

1.1 Поняття іміджу держави

1.2 Інформаційна складова іміджу держави

РОЗДІЛ 2. Неполітичні чинники іміджу держави

РОЗДІЛ 3. Особливості іміджу США та України

3.1 Історія створення іміджу США на міжнародній арені

3.2 Стан розвитку іміджу США в ХХІ столітті

3.3 Проблеми та перспективи іміджу України

3.4 Розробка методології створення сприятливого іміджу України

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

На сучасному етапі міжнародний імідж будь-якої держави свідчить про її економічну та політичну силу, процвітання та високий рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави безпосередньо пов'язаний із ставленням до нього світової спільноти, так і її власних громадян. Від іміджу держави залежить і рівень патріотизму країни та її мешканців.

Про значення міжнародної репутації країни й її керівників для забезпечення її повноцінного функціонування на зовнішньополітичній сцені, зокрема для прискорення процесу входження до демократичної спільноти, написано й сказано багато. Відзначено й те, що особливої ваги репутація набуває для тих суспільств і держав, які долають перешкоди трансформаційного періоду, намагаючись при цьому наздогнати тих, хто пішов уперед.

В світі існує близько 200 країн, різним за рівнем економічного, соціального то політичного розвитку. Кожна держава світу має свій імідж не залежно від того хоче вона цього чи ні. Але інші держави сприймаюсь її так як вона демонструє себе в світі.

Україна - це європейська держава з багатими культурними традиціями і великим майбутнім. Вона має добрі стосунки із сусідніми країнами і за короткий період після проголошення незалежності „перестала бути лише об'єктом дій інших держав, перетворилася на рівноправний суб'єкт міжнародного права”. Міжнародний імідж України має внутрішній і зовнішній виміри. Розуміння важливості внутрішнього і зовнішнього виміру іміджу України, а тим більше - вдале поєднання цих двох аспектів у політиці держави могло б дати відчутний позитивний результат. Імідж України значною мірою залежить від змісту, характеру і координації дій її державних органів на міжнародній арені. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити і туристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через її територію можна лише одним шляхом - створюючи достойні умови для життя, насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде демократичної і стабільної України, в якій хотіли б жити українці і якою б бажали співпрацювати іноземці.

Крім політичних, на сучасному етапі розвитку суспільства поширеними стали неполітичні чинники іміджу держави. Застосування неполітичних чинників іміджу держави, а саме, інформаційно-психологічних прийомів для захисту своїх інтересів, збереження власних чи здобуття додаткових ресурсів у протиборстві з протилежною стороною притаманне людству з давніх часів.

Об'єкт дослідження - імідж держави.

Предмет дослідження - неполітичні чинники іміджу держави.

Мета роботи - описати важливість інформаційних складових іміджу держави та його ретельної підготовки.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути технології створення іміджу держави;

2) дослідити поняття іміджу держави;

3) проаналізувати інформаційну складову іміджу держави;

4) розглянути неполітичні чинники іміджу держави;

5) дослідити особливості іміджу США та України.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, статистичний, прогнозування.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, літератури.

РОЗДІЛ 1. Технології створення іміджу держави на міжнародній арені

1.1 Поняття іміджу держави

Створення певного іміджу того чи іншого об'єкта - це не сьогоднішній винахід. Наскільки привабливо і оперативно подається інформація про явище, подію, особу, країну, народ, настільки об'єктивною, бажаною виявляється „картина-імідж”, яку б хотіла створити про себе людина, партія, держава, нація.

Термін „іміджологія” перекладається як „наука про образ” від поєднання двох слів image (англ.) - образ, подоба, зображення, відображення + logos (гр.) - слово, мова, роздум [13, 67]

Звідси можна дати визначення, що ж таке імідж. Поняття „імідж” походить від латинського image, що пов'язане з відповідним словом іmitari імітувати. На сьогодні існує дуже багато різноманітних визначень іміджу. Так, Г. Почепцов вважає, що імідж - це знаковий замінник, що відбиває основні риси портрета людини [16, 35]. У тлумачному словнику Вебстера записано, що імідж - це штучне створення неперевершеного образу. Імідж - це штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об'єкта, держава, політика, організації.

Імідж, що не підкріплюється реальними значними справами, тане з часом, як сніг на весняному сонці. Отже, для того щоб добитися успіху, треба весь час в кращу сторону змінювати особистий імідж, імідж своєї держави, і звичайно його якість.

Великий влив на створення іміджу держави формують стереотипи. Поняття соціального стереотипу вперше було введено в науковий обіг американським дослідником засобів масової інформації У. Лішшаном для позначення різнопросторових в громадській думці упереджених уявлень про членів різних національно-етнічних, соціально-політичних і професійних груп. Стереотипні форми думок, з приводу соціально-політичних питань трактувалися їм як своєрідні загальноприйняті морально-етичні правила. Одним словом, стереотипи мають об'єктивну природу і є невід'ємною властивістю психіки людини робити узагальнення. Дійсно, якби людина не володіла здатністю узагальнювати, спрощувати, схематизувати навколишню дійсність, вона не змогла би швидко орієнтуватися в потоці інформації [13, 72]. Одним із прикладів стереотипу це бачення колишнього Радянського Союзу як закриту державу, тобто створеного закритого іміджу. Цей імідж цікавий тим, що кожний із споживачів може вписувати в нього ті риси, які сам вважає найбільш переконливими. Цей імідж як „чорна дірка” готовий прийняти все. І чим менше інформації матиме аудиторія, тим серйозніше і значніше починає виглядати фігура такої держави.

Імідж задає суть державі. Відштовхуючись від іміджу, ми можемо будувати свої взаємини з даною державою. Звідси слідує проста істина: чим точніше ми виберемо і побудуємо свій імідж, тим ефективніше буде комунікація. Один з іміджмейкерів М. Тетчер справедливо сказав: "Хороші паблік рилейшн на дев'ять десятих є передбаченням і лише на одну десяту виконавчими". Чим вдаліше буде прогноз майбутнього розвитку подій, тим результативне виконання. Саме імідж стає основною інформацією про об'єкт, тобто державу.

Імідж являється саме картиною уявлення про державу. В держави не може бути іміджу, інші бачать те, що дана держава вибрала для показу іншим. Картинка зовні рекламує те що відбувається в середині. Коли держава створює свій імідж вона допомагає собі вирішити власні задачі та цілі які вона поставила перед собою. Створення іміджу йде по декільком каналів комунікації , ні коли не потрібно обмежуватись чимось одним [13, 73].

З вище зазначеного дамо визначення іміджу державі на міжнародній арені. Імідж країни - це процес створення та поширення за допомогою міжнародних ЗМІ бренду країни. Часто імідж країни порівнюють з брендом. Бренд необхідно розуміти як національну ідею країни, її інтелектуальну власність, тобто комплекс думок, відчуттів, асоціацій та уявлень, які виникають у людини, коли вона бачить, чує назву країни чи купує товар, вироблений у цій країні.

1.2 Інформаційна складова іміджу держави

імідж держава україна міжнародний

„Галантність французів”, „ортодоксія німців”, „загадкова душа росіян” „гостинність українців” - міфологеми сформовані талантами кращих творців красного письменства цих країн. Усталені епітети „країна кохання - Італія”, „країна танців і вина - Іспанія”, „туманний Альбіон - Англія”, „незбагнена розумом Росія”, „країна свободи і розкутості - Америка”, „манірна Японія” „країна вранішньої прохолоди - Корея” стали не просто візитними картками країн, а створили їх імідж, започаткований у минулі віки, міцно вкорінений у свідомості сучасників, наполегливо, навіть, інколи, настирливо підживлюваний митцями чи політиками на майбутнє.

В сучасному світі погана репутація, або взагалі її відсутність є вагомою нестачею для державної політики та для іміджу країни, яка прагне бути конкурентоспроможною на міжнародній арені. Такі поняття як імідж, репутація розглядаються як необхідні складові стратегічного надбання держави [13, 75].

Імідж країни повинен відповідати таким вимогам:

- він має бути оригінальним та асоціюватися з країною;

- легко піддаватися змінам та нововведенням відповідно до міжнародної ситуації;

- використовувати постійні цінності та культурні особливості країни;

- для його створення та просування необхідна професійна в різних сферах команда, яка має бути аполітичною та інтернаціональною;

- мати в наявності слоган (назва країни - обов'язкова) та логотип, який би містив елементи державної символіки (герб, прапор).

Досить важливим в процесі створення іміджу будь-якої країни є оцінка цього іміджу ззовні, тобто, так би мовити, особливості зовнішнього іміджу. Адже саме враховуючи зауваження та побажання представників не їхньої спільноти, можна визначити, над чим саме потрібно працювати в процесі іміджу країни [17, 46].

Інформаційна складова іміджу держави, це [23, 58]:

- економічна - організація, координація, регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, створення стимулів і пільг економічного росту або здійснення санкцій. Саме завдяки економічному показнику ми бачимо рівень розвитку країни її дохід. Найповніше уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація, міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу;

- політична - найважливіша складова іміджу держави, що забезпечує політичну стабільність, здійснення владних повноважень, вироблення політичного курсу, який би поділяли найширші верстви суспільства;

- дипломатична - це складова щодо ведення переговорів, підписання міжнародних угод, вивчення основних тенденцій та перспектив розвитку як регіональних, так і глобальних міжнародних відносин. Спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики, захист національних інтересів у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном [13, 78]. Призначенням дипломатії вважається представлення країни на міжнародній арені та забезпечення її політичної стабільності у зовнішніх відносинах. Взагалі, держава як суб'єкт міжнародного права практично не могла б виконувати свої функції без встановлення і розвитку міжнародних відносин з іншими суб'єктами міжнародного права. Для того щоб реально здійснювати ці відносини і особливо у зовнішній сфері, потрібна система відповідних органів. Адже саме систематизовані органи, функції між якими чітко поділені, можуть забезпечити безперечне функціонування цілісної системи. Вищі державні органи, наділені відповідною компетенцією у сфері міжнародних відносин, умовно можна поділити на два види внутрішньодержавні та закордонні. Будь-які рішення, що приймаються цими органами з питань зовнішньополітичної діяльності, покладають на державу відповідні обов'язки перед іншими державами та міжнародними організаціями. До системи внутрішньодержавних органів, які беруть участь у дипломатичному процесі, слід віднести: парламент, главу держави, главу уряду та уряд, міністерство закордонних справ;

- мас-медії - інформаційні потоки, розраховані на велику, гетерогенну аудиторію, як правило, розділену просторовими і часовими бар'єрами. Це донесення інформації про свою державу завдяки ЗМІ, телебачення та радіомовлення, особливо Інтернет.

- соціальна - полягає в задоволенні потреб людей у житлі, праці, підтримці здоров'я, в соціальних гарантіях, яка теж в тій чи іній формі формує імідж держави;

- культурна - що спрямована на задоволення культурних потреб населення, залучення його до творінь світової художньої культури, створення умов щодо самореалізації особи у творчості й аматорстві. Представлення країни на міжнародній арені як культурної, талановитої нації [13, 82].

Всі ці складові допомагають кожній країні створити імідж. Імідж своєї власної держави. Політичну, економічну, культурну, соціальну складову держава віддзеркалює в засобах масової інформації, зокрема в газетах, телебаченні, та звичайно ж в Інтернеті. Саме ефективна праця ЗМІ допомагає сформулювати думку про державу.

Щодо дипломатичної складової, дипломатичні представництва та консульські установи за кордоном є постійно діючими установами держави, основними завданнями яких є представництво країни в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів своєї держави, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном.

РОЗДІЛ 2. Неполітичні чинники іміджу держави

Становлення інформаційного суспільства, геополітичні перетворення та процеси глобалізації, криза національних держав і деполітизація глобального світу, маніпуляції з системами знаків, образів, смислів для вирішення тих чи інших політичних і соціальних проблем, можливості прихованого впливу на підсвідомість окремо взятого індивідуума і масштабного маніпулювання суспільною свідомістю актуалізують з'ясування ролі засобів масової комунікації в сучасному суспільстві, визнання нової форми іміджу держави.

Економічна, політична, інформаційна незалежність відповідає інтересам будь-якої держави. Саме вона забезпечує свободу й розвиток особистості, суспільства і держави, забезпечує їх життєздатність. Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні процеси, становлення інформаційного суспільства викликають пильну увагу до можливостей впливу на індивідуальну і масову свідомість, актуалізують проблему інформаційної безпеки [9, 135].

Застосування неполітичних чинників іміджу держави, а саме, інформаційно-психологічних прийомів для захисту своїх інтересів, збереження власних чи здобуття додаткових ресурсів у протиборстві з протилежною стороною притаманне людству з давніх часів.

Таким чином основними неполітичними чинниками іміджу держави є:

1. Інформаційно-психологічна війна - спосіб захисту власних інтересів через збереження своїх ресурсів чи здобуття додаткових шляхом насильницького спотворення інформаційного простору з метою перерозподілу ролей, місця і функцій його суб'єктів для досягнення переваги у політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній та інших сферах.

ІПВ здійснюється у вигляді спеціальних інформаційно-психологічних операцій із застосуванням інформаційної зброї.

2. Інформаційно-психологічні операції (ІПО) - це сукупність (узгоджених за метою, завданням, часом та об'єктами) форм, методів і засобів інформаційно-психологічних впливів на структуру і процес прийняття рішень. їх завданням є видозміна чи зрив інформаційного забезпечення супротивника, де особливе місце посідають розвідувальні операції, збирання, опрацювання і подача інформації особам, причетним до прийняття рішень щодо оперативних, тактичних чи стратегічних завдань, а також заходи щодо захисту власних інформаційних, інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних ресурсів. Загалом ІПО можуть спрямовуватися на створення умов, які б ускладнювали прийняття рішень супротивником чи гальмували б цей процес, робили неможливим прийняття правильного рішення або ж змушували приймати рішення, вигідні атакуючій стороні [9, 137].

ІПО можуть спрямовуватися проти населення загалом або проти окремих соціальних груп; проти політичної, фінансово-економічної, наукової, культурної еліти; проти певних політичних чи військових лідерів, релігійних діячів; проти осіб, відповідальних за прийняття тих чи інших суспільнозначимих рішень. Відтак, особлива увага надається складанню соціально-психологічних портретів цільових аудиторій впливу та психологічних профілів окремих фізичних осіб - об'єктів потенційного нападу. Для цього активно використовуються дані соціологічних опитувань, статистичні дані, вивчається менталітет, панівні стереотипи, традиції і забобони. Про осіб, відповідальних за прийняття рішень, збираються та аналізуються біографічні дані; дистанційно, за допомогою психовізуальних методів діагностики, складаються психологічні портрети; вивчаються схильності таких осіб, їх уподобання і звички; визначаються модель поведінки і спосіб прийняття рішень; вивчаються оточення й особливості міжособистісних стосунків. У підсумку складається досьє.

ІПО, як елемент ІПВ, можуть бути складовою військових операцій і традиційної війни в цілому, передувати їм і супроводжувати їх. Водночас спеціальні військові операції можуть бути складовою інформаційно-психологічної війни.

3. Під інформаційно-психологічною зброєю слід розуміти сукупність спеціальних засобів і технологій, що використовуються для насильницького спотворення інформаційно-психологічного простору супротивника для ураження індивідуальної і масової свідомості. Тобто, байдуже, що то є - технічні чи технологічні аспекти, головною мішенню інформаційно-психологічної війни стає людський розум.

Інформаційно-психологічна зброя може спрямовуватися на придушення, знищення, дезорганізацію, дезорієнтацію, дезінформацію, дезадаптацію об'єкта впливу; вона може порушувати психічне здоров'я, спонукати до спонтанних, немотивованих, агресивних (чи антисоціальних) дій, спричиняти тимчасові чи незворотні зміни в свідомості особистості, а то й самознищення її [9, 138].

ІПЗ за формою впливу можна класифікувати умовно так.

1. Засоби радіоелектронної боротьби, тобто радіоелектронну розвідку, радіоелектронний захист та радіоелектронне придушення. Це пасивні і активні технічні засоби, що працюють в діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометра до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження за різними об'єктами. Вони виконують завдання з виявлення та розпізнавання, радіопротидії системам супротивника, встановлення радіоперешкод, створення об'єктів-невидимців та вдаваних цілей з керованими радіолокаційними образами Викривають, розпізнають та придушують радіоелектронні засоби супротивника.

2. Програмово-комп'ютерні технології. Це технічні засоби, алгоритми або технології, дія яких спрямовується на ураження комп'ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, управління його енергосистемами, транспортом, загальною інфраструктурою життєзабезпечення через ініціалізацію та активацію в інформаційних системах спеціальних руйнівних програмових засобів (програмово-апаратних закладок, комп'ютерних вірусів, системних „хробаків", інших шкідливих і руйнівних програм), знищення об'єктів збирання, доставки, опрацювання, нагромадження й зберігання інформації, руйнування інформаційних масивів тощо [9, 139].

3. Психотронні засоби, які, через застосування відповідного випромінювання, порушують психічний чи психофізіологічний стан, впливають на сприйняття реальності, створюють неможливість адекватно реагувати на ситуацію.

4. Психотропні засоби, які через застосування певних біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують її самопочуття і розумові здібності, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.

5. Навіювання і гіпноз, НЛП (нейро-лінгвістичне програмування), інші техніки сугестивного впливу. Тут використовуються особливості людської психіки, завдяки яким особистість може піддаватися навіюванню і програмуванню. Передбачається директивність, тобто категоричність і обов'язковість виконання наказу (у випадку прямого навіювання) і неусвідомлене беззастережне виконання (під час гіпнотичного впливу). НЛП застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження тощо для позасвідомого введення в індивідуальну і масову свідомість певної інформації. Побудова асоціативних зв'язків і програмування через „якоріння", використання метафор та інших методів „мови несвідомого".

6. Лінгвістичні методи і засоби. Передбачається цілеспрямоване використання певних мовних особливостей, тих чи інших спеціальних зворотів, спеціальної термінології, семантично однозначно не визначеної інформації тощо.

7. Символьно-семантичний апарат впливу, в тому числі віртуальний символізм, передбачає використання справжніх і штучно сформованих символів, здатних активувати у суб'єкта (перш за все _ підсвідомо) певні смисли.

8. Чутки, плітки. Використовується природність появи і поширення чуток і пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть не тільки скеровуватися, а й штучно поширюватися, в тому числі у форматі тривалості та ступеня впливу [9, 140].

9. Анекдоти, приказки, прислів'я, що створюються штучно й націлюються на „ураження" суспільної свідомості, формуючи певні конвенції, які стають підґрунтям соціальних і культурних стереотипів, осідаючи в „підвалах" суспільної свідомості.

10. Технології створення натовпу і управління ним. Передбачають спрямування людей до утворення різних видів натовпу. Використовуються психологічні особливості поведінки людей у натовпі, що відзначаються емоційністю і збудливістю, зростаючим фактором навіювання, категоричністю сприйняття, деперсоналізацією і безвідповідальністю, що проявляється в стихійності й одночасній готовності до негайної дії, схильності до масової істерії і паніки, масової міграції, лжепатріотичного запалу. Виникає можливість спрямування дій людей.

11. Загальна система обмеженого доступу до інформації. Передбачає примусове відчуження певної категорії інформації з міркувань державної і суспільної необхідності. Обмеження доступу встановлюється грифами на кшталт „державна таємниця", „особливо важливо", „цілком таємно", „таємно" тощо. Застосовується криптографія, тобто шифрування і дешифрування інформації.

12. Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для здобуття переваги над об'єктом впливу через дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація навмисних витоків інформації, введення опонента в оману тощо. Дезінформація, як правило, подається в достовірному контексті, семантично різноплановому; має певну ешелонованість, тобто глибину наповнення, що підвищує її вірогідність [9, 141].

13. Цензура. Це система нагляду за діяльністю видавництв і ЗМІ. Передбачає загальне управління інформаційним простором з боку суб'єкта, наділеного владним ресурсом.

14. Пропагандистська діяльність. Націлюється на формування певного світосприйняття, морально-етичк;:х норм, створення міфів та зразків наслідування через аудіо- і відеопродукцію, підручники, словники, енциклопедії тощо.

15. Засоби масової інформації.

Зрозуміло, що перелічені форми впливу лише до певної міри можна визнати самостійними, оскільки здебільш вони взаємозалежні і на практиці спостерігається їх перетинання, взаємопроникнення і взаємодоповнення. Виокремити кожна хіба що засоби радіоелектронної боротьби та програмово-комг. катерні технології з огляду на їх безпосередній вплив на технічну складову ергатичних систем, тобто на технічні, технологічні, фінансові, військові, організаційні, управлінські та інші комплекси держави.

Слід виокремити також психотронні і психотропні технології внаслідок винятковості їх впливу, водночас зауваживши, що розробки в галузі частотного кодування мозку, хімічних і біологічних засобів, здатних викликати у людини психічні, психофізіологічні чи психологічні порушення, нездатність до адекватних дій, все ж не можуть зрівнятися з можливостями засобів масової комунікації, тобто мас-медіа як різновиду формальної комунікації, агітаційно-пропагандистських засобів та засобів неформальної комунікації (в першу чергу - чуток, пліток, анекдотів, приказок). Ефективність засобів масової комунікації перевищує всі вищезгадані засоби, взяті разом. Масова свідомість завжди очікує підказки [9, 142], і роль головного підкажчика виконують засоби масової комунікації. Модифікація суспільної свідомості через їх вплив набуває значних масштабів.

Інформаційно-психологічна війна - це гра тіней, де особливе місце належить мас-медіа. Нині суспільство і особистість, при зростанні пресингу глобальних інформаційних мереж, стають найпершим об'єктом маніпуляцій. Створюються принципово нові мас-медіа - „полімедіа", які поєднують різні засоби масової комунікації в єдиний інформаційний ресурс, коли одна й та ж інформація у різному вигляді і за різних умов подається в онлайн-режимі в Іктернеті на веб-сайті та в анонсах на телеканалі, в короткому повідомленні на розважальному музичному радіоканалі, у ТВ-новинах, у вигляді статті в газеті чи в аналітиці спеціалізованого журналу, що забезпечує можливість масованого впливу на масову свідомість.

Важливим новим способом впливу на масову аудиторію, який все ширше використовується на теле- та в радіоефірі, став інфотейнмент (від англ. infotainment, тобто information + entertainment = інформація + розваги). Особливість його полягає в тому, що через поєднання різних жанрів такі передачі стають привабливішими для пересічного глядача і слухача, а відтак значно розширюють аудиторію. До того ж, таке поєднання сприяє зняттю критичності в оцінці інформаційного ряду споживачем інформації, внаслідок чого маніпулятивний вплив на аудиторію виявляється значно ефективнішим. Управління семіотикою і семантикою смислів і образів, активне застосування методів психолінгвістики, коли за спеціальним добором слів і словосполучень, фонетичних рядів, кольору і розміру різних шрифтів формуються і спрямовано використовуються певні асоціації, а то й афективні сліди -це тепер повсякденна практика ЗМІ [9, 143].

У житті ми маємо справу не стільки з реальними об'єктами, скільки з інформацією про них, формами, патернами, процесами. Проникаючи у нашу свідомість і впливаючи на неї через особисте несвідоме, використовуючи нашу схильність до узагальнень та конформність, мас-медіа навіюють, вводять у масову свідомість певну псевдореальність. Створивши віртуальний вимір, ЗМІ залишається задати лише предметно-смислові відповідності, що визначають результат осмислення масовою свідомістю. Дискурси, що задаються мас-медіа, вибудовують процес мислення окремих індивідів (первинний елемент суспільної свідомості) в загальний процес мислення. Відтак виникає соціально-організоване мислення, яке формує „масову" людину (людину натовпу) [9, 144].

Найефективнішим знаряддям впливу на суспільну свідомість у просторі неформальної комунікації, на думку фахівців з ІПО, є анекдоти, прислів'я, приказки, поєднані певним механізмом їх організації, поширення і впливу. їх життя довготривале завдяки їх емоційній виразності та образності.

Інтерес до анекдота обумовлюється його особливостями - наповненістю „енергетичним зарядом" темолептичної спрямованості, яскравій забарвленості та особливій лексично-семантичній побудові. За визначенням анекдот має бути незнайомим реципієнтові. На відміну від чуток він не передбачає обговорення, а його семіотична і семантична побудова не можуть бути змінені. А дотепність і влучність забезпечує анекдотові тривале життя.

Виникаючи як відгук на потреби суспільства, прислів'я і приказки формують відповідні стереотипи. Крилаті фрази, засвоєні з фольклорних, літературних джерел, а також афористичні вислови відомих політиків, філософів, письменників, влучні вирази персонажів літературних творів, фільмів, театральних вистав тощо стають важливим експресивним засобом мови. Фразеологізми передаються із вуст в уста, вони відповідають, з одного боку, менталітету певної спільноти, а з іншого - ситуації в суспільстві. Російська дослідниця Л. Ростовцева звертає увагу на те, що межа між прислів'ями і приказками вельми рухома: додав одне слово - і приказка перетворилася на прислів'я, вилучив - прислів'я перетворюється на приказку [9, 145].

Очевидність зростання впливу ЗМК на динаміку соціальних і комунікаційних процесів вказує на необхідність створення ефективної системи управління інформаційним простором. До речі, незважаючи на велику кількість законодавчих і підзаконних актів, ухвалених в Україні, очевидною є не тільки невизначеність структури державної інформаційної політики, але й самого розуміння інформаційно-психологічної безпеки як одного з головних елементів національної безпеки.

Вимога часу - інший, неоінституціональний підхід до інформаційно-психологічної безпеки як окремої інституції в структурі національної безпеки, де провідне місце відводиться створенню системи управління інформаційним простором, спроможним протистояти викликам глобалізації та інформатизації.

Отже, перш за все, необхідна ініціалізація державного замовлення на дослідження в галузі ведення інформаційно-психологічної війни. Наступний крок - з'ясування й упорядкування уявлень про реальний стан речей та вироблення нових підходів, що відповідали б сучасним потребам. Визначальним тут є не тільки світовий передовий досвід, а й врахування власних соціокультурних норм, традицій і умовностей, ідейно-моральних настановлень, де особливе місце відводиться індивідуальній і масовій самоідентифікації, менталітету, релігійним обмеженням тощо, закріплення їх законодавчими нормами.

РОЗДІЛ 3. Особливості іміджу США та України

3.1 Історія створення іміджу США на міжнародній арені

США на сьогоднішній день має імідж держави лідера всього світу, країна яка за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з інших розвинених країн. За умовами більшої глобалізації міжнародної економіки показники ділової активності всередині США є „барометром” для світової економіки, безпосередньо впливають на рух циклу та зміни стану національних економік. США виробляє найбільше у світі товарів та послуг.

Причини, що зумовили економічні досягнення країни, можна умовно поділити на дві групи. Перша - пов'язана з певними особливо-історичного розвитку США: на її території не велися воєнні дії. Друга група об'єднує причини або чинники, що є результатом сучасної політики макроекономічного регулювання [28].

До чинників, що стимулювали економічний розвиток Сполучених Штатів в історичному контексті, належать:

- наявність значних природних ресурсів і сприятливих кліматичних умов. За оцінками, на США припадає 20 % світових запасів мінеральних ресурсів. А багатство та різноманітність кліматичних умов дає змогу вирощувати у країні майже весь спектр рослинної сільськогосподарської продукції: від жита до цитрусових;

- основну частину населення Сполучених Штатів складали мільйони переселенців з інших країн, яких свого часу приваблювали сюди землі, відносно високий рівень заробітної плати та інших доходів. За психологічним типом це були переважно тверді духом люди, готові до важкої праці і труднощів, соціально активні;

- значний, постійно зростаючий споживчий ринок спричинив розвиток масового виробництва, яке швидко стало основою економічного зростання, стимулюючи розвиток відповідних базових галузей, що сприяли формуванню прогресивної структури національної економіки країни. У деяких галузях масове виробництво було створене ще на початку XX століття. Так, ще у роки Першої світової війни СПІА виробляли більше ніж мільйон легкових автомобілів (у 1916 р. - більше ніж 1,5 млн. шт.);

- на розвиток американської економіки не мали негативного впливу світові війни. їхня роль була швидше позитивною, ніж навпаки. Так, за 1939-1944 рр. ВВП США збільшився на 93 %, а промислове виробництво у 2,4 раза;

- економічному зростанню в країні сприяла традиційно існуюча тут свобода економічної діяльності, захист і підтримка конкуренції. Як відомо, законодавство у Сполучених Штатах було започатковане ще наприкінці XIX століття;

- ще одним з чинників економічного зростання у США можна вважати специфічно американський культ підприємництва, що міцно і традиційно закладений у суспільну свідомість. Відмітна особливість психології американського суспільства - прагнення до успіху. Це та мотивація, що змушує людей напружено вчитися, працювати, підвищувати кваліфікацію та свій статус і, загалом, - власний і суспільний добробут [28].

Отже, економічна модель СПІА, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних, характеризується мінімальним регулюванням підприємництва, приватизованою промисловістю, низькими торгівельними бар'єрами, стабільною монетарною політикою, низькими податками. Саме сприятливий інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок по переду інших держав світу, коли йдеться про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської економіки [29].

США послідовно домінували у світовій торгівлі, експорті позикового капіталу, прямих і портфельних закордонних інвестиціях. Сьогодні це переважання реалізується, головним чином, у масштабах економічного потенціалу та динамізмі його розвитку, науково-технічному прогресі, закордонних інвестиціях і впливі на світовий фінансовий ринок.

90-ті роки для економіки США виявилися надзвичайно сприятливими. Економічне зростання країни триває незважаючи на численні негативні прогнози щодо подальших перспектив розвитку. За 1996-1998 рр. щорічні темпи зростання економіки Сполучених Штатів сягнули 4 %, а в 1998 р. навіть 6 %. Лише за 2-й квартал 2000р. темпи зростання ВВП США становили 5,2 %, а темпи зростання продуктивності праці - 5,3 %, що вважається найвищим показником за останні 17 років і, своєю чергою, зумов-лює збільшення інвестицій в американську економіку на 15 % протягом 2000 р. Загалом цей бум зростання у Сполучених Штатах пояснюється сукупністю чинників макрорегулювання у 80-х роках, спрямованих на проведення серйозних структурних реформ, та ефективною політикою адміністрації Клінтона, перш за все, у сфері фінансово-кредитної політики. Найбільш важливими серед зазначених чинників експерти вважають, по-перше, потужні інвестиції, по-друге, - масове реформування структури тисяч компаній, чому значною мірою допоміг Інтернет, і, по-третє, - гнучкість і відкритість ринків праці, товарів і капіталів. Усе це спонукало підприємців створювати нові компанії. Окрім того, обсяги інвестицій компаній у новітні технології в США у середньому в 5 разів більші, ніж в Європі. Саме новітні інформаційні технології у поєднанні з поглибленням процесу глобалізації надають економіці США можливість протягом тривалого періоду розвиватися значно скоріше, ніж раніше, за низького рівня безробіття та незначної інфляції [28].

Сполучені Штати залишаються єдиною державою, чиї війська продовжують дислокуватися у великих кількостях в ключових регіонах - 113 тис. військовослужбовців в Європі, 92 тис. в Японії і Південній Кореї, 10 тис. в Саудівській Аравії. Що особливо важливо, так це здатність проектувати силу, тобто стрімко розгортати бойові порядки і завдавати масованого удару по супротивнику майже в будь-якій точці світу.

Економічні і військові позиції Вашингтона за кордоном підкріплюються його величезним політичним впливом. Практично всі найбільш процвітаючі держави сучасного світу, контролюючи 77% світової економіки, належать до союзників або найближчих друзів США.

3.2 Стан розвитку іміджу США в ХХІ столітті

США було і продовжує залишатися світовим лідером завдяки своєму іміджеві. Серед найважливіших чинників, що забезпечують Сполученим Штатам роль лідера у сучасному світі, виділяють:

- їхню перевагу над іншими країнами за масштабами та багатством ринку;

- ступінь розвитку ринкових структур;

- рівень науково-технічного потенціалу;

- потужну систему зовнішньоекономічних зв'язків у торгівлі, інвестиціях, банківському капіталі;

- рівень продуктивності праці;

- потужна система мас-медії;

- стійкі міжнародні відносини з всіма країнами світу.

Всі ці чинники входять до інформаційних складових іміджу США.

Розкриваючи економічну роль іміджу США то можна сказати що вона базується на перерозподілі матеріальних, фінансових і інших ресурсів країни, вживаються заходи по зміцненню міжнародних економічних позицій США і по розширенню експансії американських монополій. Загострення суперечностей в економіці країни сприяло посиленню економічної ролі держави, що виразилося в розвитку системи державно-монополістичного регулювання економіки. Впродовж десятиліть формувалися теоретичні концепції і практичні методи державного регулювання економіки США [30].

Кредитна система США є сукупністю державних і приватних кредитних інститутів, її основним державно-монополістичним компонентом є Федеральна резервна система, що виконує функції центрального банку США.

Співвідношення галузей в економіці США відображає суспільний розподіл праці і пропорції суспільного відтворення. Ці пропорції багато в чому визначають рівень ефективності всього господарства США.

На початку XX в. нематеріальне виробництво займало незначне місце в господарстві США, а в даний час воно перетворилося на сектор господарства, що динамічно розвивається. Найбільш швидке зростання сфери нематеріального виробництва і послуг в США було відмічене в галузях духовного виробництва (наука і освіта), а також відновлення фізичних і творчих здібностей людини. Серед цих галузей особливо виділяються ті, які пов'язані із забезпеченням відпочинку населення.

Структурна перебудова промислового виробництва ґрунтується на швидкому і взаємозв'язаному зростанні трьох ключових галузей сучасної індустрії: машинобудування, електроенергетики і хімічної промисловості. На них доводиться 55-60 відсотків всіх інвестицій в промисловості.

Іншою інформаційною складовою іміджу США є регулювання зовнішньоекономічної діяльності США включає комплекс економічних і політичних заходів, направлених на забезпечення зовнішніх умов для розширеного відтворення капіталу і зростання прибутків американських монополій [29].

Після початку ведення воєнних дій між США та Іраком період досить успішного затвердження американського іміджу закінчився, міжнародна ситуація помітно ускладнилася. Не виправдався оптимізм прогнозів про „стабільну однополярність” і про „демократичну наддержаву”. Все помітніше починаються проявлятися суперечності між Сполученими Штатами і рештою світу, включаючи його традиційно „проамериканську частину”. Своєрідна політико-військова криза, в якій опинилися США в Іраку, і помітне загострення внутрішніх американських дискусій з іракської проблеми призвели до падіння іміджу держави, та обмеженість можливостей силового регулювання.

Як з'ясували соціологи в ході масштабного опитування громадської думки, населення 19 з 27 країн останнім часом негативно відноситься до дій США, ніж раніше.

За останній рік адміністрація Буша виступила з цілим рядом ініціатив, направлених на поліпшення іміджу країни на світовій арені, особливо на Близькому Сході. Проте експерти-політологи стверджують, що Вашингтону потрібно більше працювати в цьому напрямі, інакше терористичним організаціям буде все легший і легше вербувати нових рекрутів [30].

Імідж Сполучених Штатів останнім часом зазнав помітні зміни до гіршого. У мусульманському світі - на Близькому Сході і в Центральній Азії - по відношенню до Америки формується неприязнь, навіть ненависть, образ США втрачає привабливість і в країнах НАТО, і в Східній Європі.

Міжнародний імідж американців переживає зараз не найкращі часи. У Великій Британії 83% населення вважають, що США не цікавить, що думає решта світу. Ще 10 років тому реклама наголошувала на американській приналежності товарів - адже це був синонім якості та престижу. На сьогодні для США все змінилось в гіршу сторону [30].

На сьогодні Джордж Буш запросив у конгресу $1,513 мільярдів на пропаганду і поліпшення іміджу США за кордоном в 2008 році. Ці витрати покликані забезпечити для США „перемогу у війні ідей” через „поліпшення розуміння світом Сполучених Штатів. За повідомленням Білого дому, крім витрат на пропаганду і інформаційну діяльність США мають намір виділити кошти і на „просування демократії” за кордоном. В рамках цих зусиль в 2008 році Буш запрошує на зміцнення незалежних ЗМІ, плюралістичних політичних партій, навчання виборців, моніторинг виборів і дотримання прав людини в недемократичних країнах ще $460 мільйонів [30].

Все ж таки не зважаючи на погіршання іміджу США, американці всілякими зусиллями намагаються покращити свій імідж.

3.3 Проблеми та перспективи іміджу України

Інформаційне лідерство та просування позитивного іміджу України посилює ефект зовнішньої і внутрішньої політики держави, оскільки безпосередньо має зв'язок зі стратегічними можливостями, що визначає її місце та значущість у світовому рейтингу, а також сприяє забезпеченню та захисту національних інтересів. Водночас важливо підкреслити, що інформаційно-пропагандистські заходи, спрямовані на підвищення міжнародного іміджу України, мають підкріплюватися реальними змінами на краще в усіх сферах, як в економіці ,так і в політичному і суспільному житті нашої країни [12, 89].

Таким чином має покращитись внутрішній імідж України, що в свою чергу відіб'ється на населенні держави і на світовій громадськості. Ігнорування керівництвом даної проблеми може призвести до невиправданих наслідків: Україна залишиться ізольованою державою з якою ніхто не стане рахуватися. Кажуть, Україна повинна „очиститися” [27] і тоді її імідж видужає дуже швидко.

Імідж не зміниться, якщо не провести жорстокі політичні і юридичні заходи. Немає сенсу обманювати Захід, стверджуючи, що причина поганого іміджу України криється в західній пресі, яка „вороже ставиться до України” [27].

Важко сказати, що може статися через кілька років та байдужість нашого народу може призвести до того, що може відбутися справжній відхід України від декларованої зараз Європейської тенденції. Україна може залишитися позаблоковою державою, а щоб цього не сталося треба йти до вирішення усіх внутрішніх і зовнішніх проблем.

Але все ж таки Україна нова незалежна держава, ми не можемо вимагати багато від неї так як вона незалежна лише 15 років. Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

Варто звернути увагу на те : як бачать нас інші держави на міжнародній арені. Аби відповісти на це запитання українськими експертами проводилося й проводиться чимало моніторингів публікацій закордонних ЗМІ. Зокрема, Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова в результаті такого доволі ґрунтовного моніторингу дійшов висновку, що уявлення іноземних журналістів про нас є поверховими, фрагментарними і переважно негативними. Зокрема, північноамериканські видання пишуть переважно про корумпованість української влади, розквіт злочинності, економічну розруху. Не полишає газетних шпальт чорнобильська тема (тільки раніше йшлося про закриття Чорнобильської АЕС, а зараз - про побудову укриття над саркофагом). Звичайно ж, трапляються і приємніші для нас повідомлення, що стосуються переважно вдалих науково-технічних розробок, спортивних досягнень, або ж мистецьких проектів, проте в текстах подібних статей обов'язково натрапляєш на згадки про те, в яких злиденних умовах працюють наші науковці, спортсмени [27].

У свою чергу, західноєвропейські ЗМІ приділяють дещо більшої уваги конструкторським розробкам українських вчених, які можуть скласти достойну конкуренцію американським проектам. Однак, і вони не забувають згадувати про українську злиденність та про наступи влади на свободу слова.

Отже, хоча іноземна преса й бачить значний науково-технічних потенціал України, вважає нас країною з багатими ресурсами (як природними, так і людськими), проте ми видаємося неспроможними належним чином розпорядитися своїми ресурсами.

Слід також зауважити, що дзеркало нашого закордонного іміджу не одне, їх багато, оскільки для кожної країни ми цікаві чимось іншим. Зрозуміло, чому американці виявляють підвищений інтерес до нашого військово-промислового комплексу та піратства відео- та аудіо продукції, німці - до долі відшкодувань українським остарбайтерам часів Другої світової, росіяни - до системи транспортування енергоносіїв, а поляки - до українських заробітчан у Польщі. Прикро не це, а те, що нас загалом бачать однобоко, крізь призму старих та нових стереотипів, а ми нічим не можемо й не хочемо зарадити [6].

Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

У своїй зовнішній політиці вона спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності, виступає за захист прав та інтересів громадян України, створює умови для підтримання контактів з українцями за кордоном - вихідцями з України, дбає про задоволення їх національно-культурних і мовних потреб, надає їм допомогу згідно з міжнародним правом.

Важливими пріоритетами зовнішньої політики України є стратегія європейської та євроатлантичної інтеграції. Ця стратегія базується на усвідомленні українцями реального місця держави в системі міжнародних відносин, є ключовим засобом втілення у життя фундаментальних національних інтересів і вирішення завдань реформування економічної та політичної системи. Сьогодні виникає потреба приведення українських євроінтеграційних планів у відповідність з новими реаліями [27].

Україна сприймає розширення ЄС як просування на схід простору стабільності, безпеки, демократії та поширення європейських цінностей і норм соціально-економічного, суспільно-політичного, індивідуального буття. Збільшення кількості держав-членів Євросоюзу до 25-ти не дає підстав для перегляду стратегії європейської інтеграції України, проте виникає потреба внесення до цієї стратегії уточнень і коректив. Додатковим аргументом на користь доцільності такого кроку є євроінтеграційний досвід „нових” членів ЄС [38].

Україна твердо і послідовно дотримується проголошеного курсу на повноцінне приєднання до європейського інтеграційного процесу, включаючи членство в ЄС, але вважає за доцільне скористатися своїм правом на переосмислення характеру й на коригування формату своїх відносин з ЄС-25 порівняно з тими характером і форматом, які мали місце за існування ЄС-15. Конкретні наслідки такого переосмислення покаже час. При цьому про наміри з боку України застосувати різні підходи до старих і "нових" [10] членів Євросоюзу не йдеться й не йтиметься. Переконливим свідченням цієї позиції є згода української сторони щодо поширення дії УПС (Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною) на всіх нових членів Європейського Союзу без будь-яких попередніх умов і винятків.

За нинішніх умов і обставин вступ України до ЄС міг би призвести до ситуації так званої „шокової терапії” [27], яка мала місце у низці постсоціалістичних країн під час трансформаційних перетворень. З огляду на це занепокоєння української сторони викликає не сам факт відсутності України серед наступних кандидатів на вступ до ЄС, а відсутність від останнього чіткої відповіді на питання про можливість вступу до єдиної Європи.

На зміст очікуваного від Євросоюзу „сигналу” [27] у відповідь на активізацію українських євроінтеграційних прагнень й їх концентрації навколо питання про перспективи „єврочленства” [27] може вплинути внутрішньополітична ситуація в Україні, зокрема прозорість чергових президентських виборів. Проте потенційний вплив внутрішньополітичних чинників на вирішення „європейської долі” [27] України не варто переоцінювати. В який спосіб співпрацювати Україні з ЄС і бути чи не бути їй членом Євросоюзу залежатиме насамперед від того, що відбуватиметься у самій об'єднаній Європі. Велике значення матиме й те, як складатимуться відносини України з впливовими регіональними та глобальними акторами, тобто, з одного боку, з Росією, а з іншого - зі Сполученими Штатами Америки [27].

Відносини Євросоюзу з „країнами-сусідами” [27] перебувають зараз у стадії вироблення нових підходів і моделей у руслі нової Європейської політики сусідства (ЄПС), розробка якої вийшла на конкретний рівень, наближаючись до остаточного завершення. На думку європейців, ЄПС має стати відповіддю на нову ситуацію, що склалася на континенті внаслідок розширення Європейського Союзу й переміщення його кордонів на південь та схід. Ця політика повинна, крім того, підтримати зусилля, спрямовані на досягнення цілей Європейської політики безпеки.

Україну європейці розглядають як „сусіда” [27], відносини з яким ще потребують приведення у відповідність з новими реаліями. Українсько-європейське „сусідство” нині ускладнене зростанням у частини європейців елементів скептицизму в оцінці шансів Києва на членство в ЄС у коротко- або середньостроковій перспективі. Наповнення терміна „сусідня країна” [27] залишається неконкретизованим.

Однією з принципових особливостей ставлення ЄС до України є послідовне небажання брати на себе хоча б частину можливих інтеграційних ризиків[49]. Вважається, що Україна має самотужки впоратися із завданнями, які стоять перед нею, виходячи з її євроінтеграційних устремлінь. Коло практичних європейських інтересів щодо України, в цілому, визначено. Це передусім контрольоване користування її транзитним потенціалом, участь в експлуатації паливно-енергетичного комплексу, використання АПК і сировинно-переробного сектору тощо. Україна розглядається як один із засобів підвищення конкурентоспроможності економіки ЄС (оптимізація транзитних маршрутів), своєрідний "матеріальний" резерв (ресурси) [10], а також значний ринок збуту товарів та послуг європейських виробників.

Перспектива зміни ставлення ЄС до України найближчим часом пов'язана виключно із застосуванням до неї геополітичного критерію, який свого часу зіграв вирішальну роль в ухваленні рішення щодо початку процесу набуття членства в Євросоюзі країн Центральної Європи і Балтії. Укладання протягом 1992-1994 рр. європейських угод [10] з постсоціалістичними країнами цих регіонів було здійснено на підставі саме такого критерію, поза реальною оцінкою наявності у цих країнах належного рівня ринкових та демократичних перетворень і мало з боку ЄС характер "авансу" [10].

У ситуації, що склалася, завданням „номер один” [27] для української сторони слід вважати узгодження своїх поглядів з поглядами європейських партнерів. Це узгодження необхідне як щодо розуміння головних завдань двосторонньої співпраці на наступний період та інструментів їх реалізації, так і щодо вірогідних термінів досягнення Україною відповідності „Копенгагенським критеріям” [27].