Світовий фондовий ринок

Размещено на http://allbest.ru/

Світовий фондовий ринок

План

1. Сутність та тенденції зміни структури світової торгівлі

2. Світовий фондовий ринок

3. Охарактеризувати наслідки процесів глобалізації для економіки України та світової економіки загалом

Використана література

1. Сутність та тенденції зміни структури світової торгівлі

Світова торгівля розподіляється і змінюється нерівномірно як територіально, так і за видами продукції, товарними формами та видами торговельних відносин. Сучасні тенденції в структурі та динаміці світової торгівлі зумовлені динамікою розвитку суспільного поділу праці у світогосподарській сфері. Знання структури світової торгівлі та її динаміки необхідні для успішного ведення міжнародного бізнесу.

Географічна структура світової торгівлі відображає як загальний стан світової економіки, так і її структуру, що ґрунтується на класифікації країн, котра використовується в дослідженнях і розрахунках установ та організацій ООН. За цією класифікацією країни поділяються на три основні групи (з підгрупами):

* промислово розвинуті країни (ПРК) з ринковою економікою та високим рівнем доходів населення;

* країни з перехідною економікою (колишні країни з централізовано плановою економікою);

* країни, що розвиваються, включаючи нові індустріальні країни (НІК).

Після Другої світової війни домінуюче становище в торгівлі займали США. У 1953 р. їх експорт перевищував сумарний експорт Англії, Франції та Німеччини. З тих пір частка США в міжнародній торгівлі знизилась майже наполовину. З 1989 р. їх випереджає ФРН, яка посідає перше місце серед світових експортерів. Знизилась частка Англії, а Японія, яка у 1963 р. посідала лише 14-те місце, перемістилась на 3-є місце, істотно наблизившись до США. Поліпшили свої позиції Франція та Італія. В групі країн, що розвиваються зростання експорту відбулося в країнах Перської затоки -- виробників нафти. У Південно-Східній Азії значно збільшили експорт Тайвань, Гонконг, Південна Корея та Сінгапур. Вчотирьох вони реалізують 9,6% світового експорту проти 6,5% Японії. Ці країни забезпечують 16% загального імпорту промислової продукції в США та 29% для Японії (головним чином високотехнологічні товари).

Такі країни, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія, а тепер і Китай, мають досить місткий національний ринок. Одні з них більше орієнтовані на експорт, інші -- більше на внутрішній ринок. Конкуренція НІК проявляється на трьох рівнях: на внутрішньому ринку деяких з них, на внутрішніх ринках усієї сукупності країн, що розвиваються, і на ринку промислово розвинутих країн. На ринку ПРК країни, що розвиваються, завойовують такі сектори, як текстиль, одяг, шкіри, транзистори, телевізори тощо. Закон порівняльних переваг невблаганно розширює в ПРК ринки збуту для трудомісткої продукції країн, що розвиваються.

90-ті роки минулого століття внесли помітні зміни щодо частки провідних країн в світовій торгівлі. Про це свідчать таблиці 1 і 2, що характеризують частку найбільших експортерів та імпортерів у 2002 р. (див. табл. 1-2)

Таблиця 1. Найбільші експортери та імпортери товарів у 2002p. (fob)*

Країна	Експорт	Імпорт
	млрд. дол.	%	млрд. дол.	%
1. США	694	10,7	1202	18,0
2. Німеччина	613	9,5	494	7,4
3, Японія	417	6,5	337	5,0
4. Франція	332	5,1	329	4,9
5. Китай	326	5,0	295	4,4
б. В. Британія	280	4,3	345	5,2
7. Канада	252	3,9	228	3,4
8. Італія	251	3,9	243	3,6
9. Нідерланди	244	3,8	220	3,3
10. Бельгія	214	3,3	197	2,9
17. Росія	107	1,7	61	0,9
46. Україна	18	0,3	17	0,3
Світ	6693	100,0	6693	100,0

Дані таблиць свідчать про те, що США повернули собі лідируюче місце серед світових експортерів, яке вони посідали після Другої світової війни. Після розпаду СРСР жодна з країн - спадкоємниць колишнього Союзу, включаючи з Росією, не увійшла до десятки лідерів світової торгівлі. Місце СРСР у першій десятці міцно зайняв Китай.

Інтенсивність товарних потоків значно розрізняється по країнами та регіонами. Понад 40% світового експорту та імпорту припадає на Західну Європу, приблизно 15% -- на Північну Америку.

Таблиця 2. Частка регіонів у світовому експорті (2002р., %)*

Регіон	% у світовому експорті
Північна Америка (без Мексики)	15,5
Латинська Америка	5,6
Західна Європа	42,4
Центральна та Східна Європа	5,0
Африка	2,2
Азія, Австралія, Нова Зеландія	25,8
Ближній Схід	3,9

Переважна частина світової торгівлі припадає на ПРК. Протягом десятиліття частка цих країн становила 70% світового товарообігу. При цьому близько 80% експорту ПРК призначається для інших промислово розвинутих країн. На частку країн, що розвиваються, припадає 22 -- 25%, на країни з перехідною економікою -- 8 -- 4%. Експорт країн, що розвиваються, до аналогічних країн становить лише близько 25% усього експорту, 2/3 експорту спрямовується на ринки розвинутих країн.

Дані про динаміку міжнародної торгівлі показують, що за останнє десятиліття експорт ПРК зріс майже у 2 рази, а країн, що розвиваються, -- менше ніж у 1,5 раза. Імпорт -- відповідно у 1,5 раза і більш ніж у 2 рази.

Дуже важливу частину світової торгівлі становить регіональна торгівля. Лідирує в цьому напрямі ЄС, частка як у світовій торгівлі сягає 38,7%. При цьому внутрішньо-регіональні потоки ЄС становлять близько 25% міжнародної торгівлі.

Інтеграція тихоокеанських країн охоплює понад 27% світової торгівлі і має тенденцію до зростання. Істотна частина світової торгівлі припадає на товарообмін між країнами, які пов'язані між собою історично та географічно. Наприклад, США - Канада, Мексика - Латинська Америка або Японія -- країни Азії, що розвиваються, та ін.

Таблиця 3. Внутрішньоблокова торгівля в 2002р.

Об'єднання країн	Частка в усьому товарообігу, %
ЄС	61,6
АТЕС	72,8
НАФТА	56,5
АСЕАН	24,0
МЕРКОСУР	11,5

Товарна структура світової торгівлі значною мірою визначається законом порівняльних переваг. "Недостатні елементи", необхідні для відтворюваного процесу, країни імпортують з-за кордону. Для покриття імпорту товари, за якими країна має порівняльні переваги, ідуть на експорт.

Протягом останніх десятиліть у світовій торгівлі відбувся значний розвиток спеціалізації у виробництві товарів, яка супроводилася структурними змінами як основних груп товарів (продовольчі товари та сировина; руди, мінерали та кольорові метали; паливо; промислові товари), так і окремих видів усередині груп товарів. За період 1963 -- 1987 pp. частка промислових товарів у світовому експорті зросла з 52 до 69 і до 75% у 2002 р. Частка продовольчих товарів, а також руд, мінералів та кольорових металів зменшилась майже наполовину. Серед промислових товарів особливо швидко зростала торгівля виробами електроніки, електромеханічними, текстильними та хімічними товарами. Значно змінилася частка готових виробів (з 51% у 1960 р. до 75% у 2002 р.).

Товарну структуру світової торгівлі (експорт та імпорт) і її динаміку характеризують дані табл. 4, 5, 6.

Таблиця 4. Товарна структура світового експорту (2002р.)*

Товари	Світовий експорт, %
Сільгоспродукти:	9,3
продовольство	7,5
сировина	1.8
Мінерали:	12,6
руди чорних металів	1,0
руди кольорових металів	1,8
паливо	9,8
Продукція обробної промисловості:	78,1
чорні метали	2,3
хімічна продукція	10,5
інші напівфабрикати	7,3
машини й обладнання	40,5
тканини	2,4
одяг	3,2
інші споживчі товари	8,8
Неспецифічні товари	3,0

Таблиця 5. Структура експорту послуг (2002 р.) *

Вид експорту	Частка експорту, %
Транспорт	22,3
Туризм	30,6
Інші послуги	47,1

На товари припадає 80% усієї міжнародної торгівлі, на послуги - 20%.

Таблиця 6. Темпи розвитку виробництва й торгівлі групами товарів (в середньому 1990 - 2002р.р.,)*

Товари	Виробництво, %	Торгівля, %
В цілому	2,1	5,5
Сільгосппродукти	2,0	3,8
Мінерали	1,3	3,4
Обробна промисловість	2,2	6,0

Загальні зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі -- це скорочення частки сировинних товарів (з 44% у 1980 р. до 21,9% у 2002 р.)і збільшення частки готових виробів (з 56% у 1980 р. до 78,1% у 2002 р).

В товарній структурі експорту та імпорту ПРК вища частка експорту готової продукції у порівнянні з її імпортом, вища питома вага імпорту палива, приблизно рівна частка імпорту та експорту сировини, харчових та сільськогосподарських продуктів, зменшення частки експорту та збільшення частки імпорту текстильних виробів, збільшення імпорту хімічних продуктів, машин і транспортного устаткування.

У товарній структурі КР спостерігається скорочення частки палива, харчових продуктів та сільськогосподарської сировини -- в експорті, та машин, продукції металообробної промисловості -- в імпорті.

У країнах з перехідною економікою з усіх позицій частка як у експорті, так і в імпорті (крім палива) в загальному обсягу товарообігу істотно скоротилась.

Науково-технічний прогрес дедалі більше впливає на динаміку структури світової торгівлі. Нині переважна частина інноваційної продукції створюється і реалізується всередині ПРК. Водночас у торгівлі промисловими виробами з'явились товарні потоки, які перейшли з експорту ПРК в експорт країн, що розвиваються. Формування таких потоків пов'язане з "життєвим циклом" нових товарів. Новий товар, як правило, з'являється у ПРК з високим рівнем доходів, оскільки економічно новітні товари належать до предметів розкоші. З часу, коли продукт стає більш стандартизованим, його виробництво в країні з високим рівнем технології втрачає сенс. Виробництво цього товару переміщується в інші країни, котрі можуть використати стандартну технологію і дешеву робочу силу. Нарощуючи випуск, ці країни (наприклад, КР) набувають порівняльної переваги і в певний час можуть стати експортерами цього товару. А батьківщина інноваційного товару може втратити свою порівняльну перевагу, (якщо не з'являться нові інновації), і перетвориться на імпортера цього товару.

Відзначимо і ще один напрям структурних змін у світовій торгівлі. Він характерний для ПРК з високим рівнем доходів, у торгівлі між якими збільшується частка предметів розкоші -- товарів тривалого користування та зменшується частка предметів першої необхідності. Зокрема, знижується частка продовольства.

Традиційно об'єкти міжнародної торгівлі розподіляються на товар-продукт (паливно-сировинні, сільськогосподарські, промислові товари) та товар-послугу, котрий на відміну від товару - продукту не набуває уречевленої форми, а виготовляється і споживається в основному одномоментно і не підлягає зберіганню . Відтак більшість видів послуг ґрунтується на прямих контактах між виробниками та споживачами. Ця обставина відокремлює міжнародну торгівлю послугами від торгівлі товаром-продуктом. Проте ряд послуг продається в комплекті з товаром-продуктом. Особливо це стосується торгівлі наукомісткими товарами.

Із самого початку найбільшу частку вагу в міжнародному товарообігу займали товари-продукти. В міру розвитку міжнародного поділу праці і розгортання науково-технічної революції зросла роль експорту та імпорту послуг (так званого невидимого експорту). Світовий ринок послуг став важливим сегментом світової торгівлі. За даними Світового банку, експорт послуг у 1980 - 2002 pp. збільшився у 4,3 раза (до 1 570 млрд. дол. США - у середньому на 8% за рік). Частка послуг у структурі міжнародної торгівлі зросла з 15,8% у 1980 р. до 20,0% у 2002 р. Серед власне послуг виключно швидкими темпами зростають інжинірингові, комунікаційні, банківські послуги, страхування, реклама. Значно повільніше відбувається розвиток транспорту і туризму.

Особливе місце в торгівлі послугами займають послуги, що обслуговують інновації (ліцензії та "ноу-хау").

Протягом останніх десятиліть світова торгівля ліцензіями розвивається швидшими темпами, ніж торгівля товарами-продуктами, особливо у ПРК та НІК. На частку цих країн припадає 99% світового експорту - ліцензій і патентів - та 85% їх імпорту. Розвинуті країни на купівлю ліцензій витрачають у середньому 10% загальних витрат на науково-дослідницьку діяльність. Лідером є США, частка яких становить 2/3 продажів. Виробництво за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 раза перевищує товарний експорт США.

У розвитку світового товарного обігу чітко простежується тенденція до зниження традиційних одиничних товарів і поява нових товарних форм: товар-група, товар-об'єкт, товар-програма.

Одиничний товар був типовим для ранніх стадій становлення міжнародної економіки. Ця різновидність товару завоювала значну сферу поширення у зв'язку з розвитком міжнародного поділу праці, ускладненням та диференціацією суспільних потреб. Однак нині зона одиничного товару відносно звужується. Вона створює нижній, кон'юнктурний поверх світових товарних потоків.

Товар-об'єкт (підприємство) пов'язаний із створенням великих підприємств різного призначення, що реалізуються на світовому ринку. Провідним постачальником товару-об'єкта на світовий ринок є США.

Товар-програма пов'язаний з різко вираженим зростанням наукомісткості, з проривом у галузі нових ідей і технологій. Цей товар починається з ідеї, яка в подальшому стикується з необхідною матеріально-речовою базою, трудовими ресурсами, кредитно-фінансовими --можливостями (наприклад, програма створення літака-аеробуса А-ЗХХ).

Розвиток нових товарних форм здійснюється на верхньому, стратегічному поверсі світових товарних потоків і ґрунтується на поглибленні міжнародного поділу праці, розвитку міжфірмового та внутрішньофірмового поділу праці. Але перехід від однієї товарної форми до іншої не витісняє попередньої. Кожна різновидність продовжує розвиватися, співіснуючи з іншою. Міжнародна торгівля одиничними товарами створює кон'юнктурний товаропотік з традиційною формою угод (контракти). Нові товарні форми, пов'язані з товаром-групою, товаром-об'єктом і особливо з товаром-програмою, створюють стратегічний товаропотік. Останній ґрунтується на довготривалих виробничих зв'язках зі спеціалізації і кооперування, на великомасштабних угодах, пов'язаних із спільним фінансуванням або спорудженням об'єктів, метою яких є вирішення великих народногосподарських проблем на основі включення в систему світогосподарських інвестиційно-виробничих зв'язків. Формою угоди тут виступають договір, концесія, генпідряд.

Поява нових товарних форм породжує виникнення нових послуг. Йдеться, насамперед про процес софтизації, тобто зростання частка інформаційних послуг. Значення останніх в епоху переходу від індустріального до постіндустріального суспільства домінує. Необхідно вказати і на зростання значення кредитно-фінансових послуг. Це значення, як правило, пов'язують з просуванням на світовий ринок товару-об'єкта і то-вару-програми. Особливого значення при просуванні такої товарної форми як товар-програма набувають науково-технічні, інжинірингові та консультаційні послуги. Наднаціональна торгівля охоплює значну частину стратегічного поверху світової торгівлі і має справу значною мірою з новими товарними формами. За обміном -- майбутнє світових торговельних відносин. На сьогодні його частка становить понад 1/3 світових товарних потоків.

Зростання частки обміну висунув основний метод світової торгівлі торгівлю -- напрямки. Поява у світовому товаропотоці нових товарних форм, особливо таких, як товар-об'єкт і товар-програма, сприяє трансформації торговельних посередників у безпосередніх учасників довготривалих угод.

Торгівля - напрямки ведеться в основному на верхньому, стратегічному поверсі світового товарообміну. Нині торгівля - напрямки становить близько 50% товарообігу. На торговельних посередників, які діють в основному на кон'юнктурному поверсі світового обміну, припадає понад 50% світової торгівлі.

2. Світовий фондовий ринок

Загальний обсяг світового фондового ринку у 2000 р. приблизно дорівнював 60 трлн. дол. При цьому 24 трлн. дол. припадало на ринок акцій і 36 трлн. дол. -- на боргові зобов'язання. Половина всього світового ринку як по акціям, так і по зобов'язанням припадає на США. Обороти на ринку акцій становлять 800 млрд. дол. на день, а на ринку облігацій - 950 млрд. дол. Сумарні обороти фондового ринку майже рівнялись з оборотами валютного ринку (1,9 трлн. дол.).

До основних тенденцій сучасного розвитку світових фондових ринків відносяться:

¦ зростання валютного чинника в операціях світових фондових ринків. Нестабільність валютних курсів справляє істотний вплив на рух фінансових потоків між ринками розвинутих країн;

¦ посилення взаємозалежності національних фондових ринків. Це проявляється насамперед в практично синхронному підвищенні або падіння курсів цінних паперів на національних ринках капіталів різних країн;

¦ зростання амплітуди коливань курсів цінних паперів. Синхронне коливання руху котировок цінних паперів на національних ринках створює умови для збільшення масштабів їх коливань і тривалості циклів руху курсів;

¦ посилення впливу ринку капіталів на економіку. Висока кон'юнктура на фондових ринках розвинутих країн сприяє підтриманню високої ділової активності в західних країнах, в стимулюванні науково-технічного прогресу, модернізації виробництва, концентрації капіталу. Наприклад, в США 60% загального обсягу щорічних інвестицій в економіку припадає на компанії, які пов'язані з новітніми технологіями;

¦ зміна інфраструктури фондового ринку. Застосування комп'ютерних телекомунікаційних технологій загострює конкурентну боротьбу всіх інфраструктурних елементів фондового ринку і його учасників, змушує їх вдосконалюватись технічно, організаційно і технологічно. Перш за все змінюється організація діяльності фондових бірж, вони розширюють спектр фінансових послуг, формують біржові альянси і союзи. Особливістю інфраструктури світового фондового ринку є рівність обсягів операцій на біржовому і позабіржовому фондовому ринку.

Розвиток світових фондових ринків пройшов 4 етапи.

Перший етап охоплює період з 1860-го до 1914 рр. На цьому етапі бурхливо розвиваються національні фондові ринки, поширюється міжнародне переміщення капіталів, починає формуватись глобальний ринок капіталів.

На формування світового фондового ринку в цей час вплинули такі чинники:

¦ зміна структури і складу позичальників на ринку капіталу. У 1870 р. на світовому ринку 60% іноземних запозичень припадало на урядові позики, а в 1914 р. -- менше 30%. Зростає роль приватних позик (збільшується емісія корпораціями акцій та облігацій);

¦ виробничий характер переважної частини запозичень;

¦ переважно довгостроковий характер здійснюваних запозичень;

¦ зростання взаємодії учасників фондового ринку;

¦ впровадження новітніх засобів комунікації і зв'язку;

¦ становлення фондових бірж в якості ключового елементу світового ринку капіталів.

Другий етап охоплює період з 1920 р. до 1945 р. На цьому етапі починається розпад світового фондового ринку і зникнення умов забезпечення розвитку світового ринку капіталів у довоєнний час.

Після І світової війни змінюється розстановка сил на світовому ринку капіталів. Країни Західної Європи перетворюються з експортерів в імпортерів капіталу.

Головним кредитором на світовому ринку капіталів стають США. Однак наприкінці 20-х років експорт капіталу зі США у зв'язку з економічним піднесенням уповільнився. На фондовому ринку США зростання котировок акцій (індекс Доу-Джонса) з 1924-го до 1929 р. становив 300%. Американські банки втрачають інтерес до західноєвропейського ринку. Потік приватного капіталу спрямовується на американський ринок, що погіршило фінансовий стан (аж до банкрутства) західноєвропейських банків, залучених до міжнародних операцій. Внаслідок цього американські банки зіткнулись із серйозними фінансовими труднощами, оскільки вони позбавились стабільних джерел надходження коштів в рахунок погашення раніш наданих кредитів західноєвропейським банкам.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. і введення валютних обмежень з поточних і капітальних операцій на початку ІІ-Ї світової війни призвели до дезінтеграції світового фондового ринку.

Третій етап охоплює період з 1945 р. до 1972 р. Розвиток валютних і фінансових відносин визначили Бреттонвудські угоди 1944 р.

Міжнародний рух капіталу в перші повоєнні роки здійснювався переважно по державних каналах, а переміщення приватного капіталу знаходилось під жорстким державним контролем. Через жорсткі валютні обмеження міжнародна діяльність національних ринків капіталів практично була відсутньою.

Формування світового ринку капіталів пішло шляхом розвитку євровалютного ринку, ринку єврооблігацій.

Світовий фондовий ринок на цьому етапі був представлений двома рівнями:

¦ на верхньому рівні функціонував облігаційний ринок;

¦ на нижньому -- діяли замкнуті, відособлені національні ринки, на котрих операції з цінними паперами жорстко регулювались збоку національних органів.

Однак ступінь «прозорості» кордонів між світовими і національними фондовими ринками поступово підвищується, що свідчить про прояв глобалізації ринку капіталів.

Четвертий етап охоплює період з 1973 р. і понині. В цей період відбуваються радикальні перетворення національних фондових ринків розвинутих країн:

¦ створюється ринок банківських послуг;

¦ ринок державних запозичень:

¦ ринок корпоративних цінних паперів.

Фактично йдеться про «фінансову революцію», складовою частиною якої стали:

¦ дерегуляція фінансових операцій всередині країни;

¦ лібералізація національних режимів в частині руху довгострокових капіталів;

¦ формування активної ринкової грошово-кредитної політики.

Політика дерегулювання і лібералізації створила умови для інтеграції національних фондових ринків, розширення масштабів операцій на них і переливання приватних капіталів між країнами. Створився тісний взаємозв'язок між світовими фондовими ринками провідних країн.

Змінюється модель проведення фінансових операцій: банки втрачають свою роль в якості головних фінансових посередників, поступаючись місцем фондовому ринку.

3. Охарактеризувати наслідки процесів глобалізації для економіки України та світової економіки загалом

світовий торгівля економіка експортер

Сучасне світове господарство неоднорідне. До нього входять держави із різним політичним устроєм, рівнем розвитку, соціально-правовою культурою, а також характером, масштабами та методами міжнародних торговельних відносин, їх організації та регулювання. Особливістю сучасного розвитку світової економіки є загальна інтеграція капіталів, виробництв, праці й уніфікація нормативно-правових актів, що їх регламентують та регулюють.

У світі поширюється зближення та взаємодія країн на регіональному рівні, формуються регіональні інтеграційні структури, що розвиваються в напрямі створення відносно самостійних центрів світового господарства, триває процес "регіональної глобалізації", який ще називають "новим регіоналізмом". Це глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групи країн. У рамках таких регіональних угруповань відбувається певна лібералізація торгівлі, руху капіталів і людей.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання призводить до суперечливого впливу на процес глобалізації. Формування міжнародних економічних об'єднань сприяє розвиткові виробничих зв'язків між країнами, що входять до них. Але водночас це перешкоджає процесам глобалізації, посилюючи обумовленість деяких економічних угрупувань, а також суперечності та конкуренцію між ними.

Тенденція до глобалізації світової економіки - це об'єктивна реальність, яка так само неминуча, як і суперечності, пов'язані з нею. У зв'язку з цим головним завданням будь-якої держави стає не боротьба з об'єктивними процесами розвитку світового господарства, а діяльність, скерована на отримання максимальної користі від цих процесів, а також збереження цілісності й самобутності з використанням нормативно-правових методів зовнішньоторговельного регулювання.

Додаткового стимулу міжнародна торгівля та глобалізація набули завдяки діяльності СОТ з лібералізації експортно-імпортних операцій, зокрема, спрямованої на зниження та ліквідацію тарифних і нетарифних бар'єрів. Збільшенню міжнародного товарообміну сприяла значна лібералізація зовнішньоторговельної політики країн, що розвиваються і, як наслідок, розширення масштабів торгівлі між ними.

Однією з особливостей в умовах глобалізації є те, що традиційні форми зовнішньої торгівлі витісняють електронні торги через мережу Інтернет; це забезпечує цілодобовість, мобільність, спрощеність та майже всеохопність у проведенні торговельних та інших операцій. Також характерною рисою міжнародної торгівлі стає все тісніший зв'язок між торгівлею та прямими іноземними інвестиціями. При цьому міжнародна торгівля є складовою загальної інтеграційної системи виробництва, збуту та постачання, яку створюють і розвивають ТНК. Цей процес розвитку в міжнародній торгівлі пов'язаний з іноземними інвесторами, зростанням внутрішньофірмової торгівлі, тобто торгівлі між різними частинами та підрозділами однієї ТНК, що розташовані в різних країнах.

Аналіз сучасних зовнішньоторговельних відносин свідчить, що в епоху загальної глобалізації поряд із тенденцією до лібералізації торговельного життя для зовнішньоторговельної політики більшості країн світу характерний помірний протекціонізм. Але ж ідеал глобалізації - лібералізація, а суть цього процесу полягає у відмові від державного регулювання зовнішньоторговельних відносин на користь ринкових технологій. У реальному житті цього не відбувається. Незважаючи на те, що вільна торгівля приводить до зростання економічного становища всіх країн - як експортерів, так і імпортерів, - міжнародна торгівля практично ніде і ніколи не розвивалася справді вільно, без втручання держави. Історія міжнародної торгівлі - це водночас і історія розвитку й удосконалення її державного регулювання. Під час розвитку зовнішньоторговельних відносин стикаються економічні інтереси різних соціальних груп, і держава опиняється в центрі конфлікту цих інтересів. Незважаючи на це, в умовах глобалізації національна економіка стає все більше відкритою, і держава повинна враховувати у своїй політиці тісний взаємозв'язок усередині економіки і в галузі зовнішньоекономічних зв'язків. Сьогодні держава не може досягнути внутрішньої економічної рівноваги (наприклад, стабілізації цін), не застосовуючи заходів зовнішньоторговельного регулювання. Тому, незважаючи на те, що за останні роки в рамках ГАТТ/COT було проведено велику роботу, скеровану на послаблення протекціонізму та посилення лібералізації світової торгівлі, зовнішньоторговельна політика залишається, як і раніше, однією зі сфер впливу державного регулювання економіки. Суперечності полягають у тому, що, з одного боку, держава, розвиваючи дохідну частину свого бюджету - зовнішню торгівлю, стає учасником процесу інтеграції і глобалізації, але, з іншого - жодна держава не хоче залишити поза своїм контролем зовнішньоторговельну діяльність, щоб не втратити своєї цілісності та суб'єктивності. Тому держава регулює зовнішню торгівлю, застосовуючи різноманітні економіко-правові методи. Для будь-якої держави дуже важливо так урівноважити використання наявних методів регулювання міжнародної торгівлі, щоб цей комплекс заходів вписався у процес загальної глобалізації й водночас дав змогу країні зберегти своє "обличчя".

Глобалізація економіки та лібералізація торговельних відносин нерозривно пов'язані між собою та зумовлюють одна одну. У зв'язку з розвитком процесів глобалізації регулювання міжнародної торгівлі необхідне не тільки на державному і національному рівні, а й на міждержавному, глобальному рівні, оскільки світову господарську систему розглядають тепер як одне ціле, у межах якого діють свої закони та порядки Тому регулювання необхідне не тільки всередині держави, а й між державами як складовими єдиної світової господарської системи. Звідси й виникає необхідність міждержавного рівня регулювання зовнішньої торгівлі. Але досить часто через існування двох рівнів регулювання міжнародних товарних потоків (державного і міждержавного) загострюються суперечності між ними. Якщо на міждержавному рівні інститути, що займаються регулюванням міжнародних торговельних відносин (наприклад, COT), прагнуть повної лібералізації зовнішньої торгівлі, щоб полегшити саму процедуру її здійснення, то будь-яка окремо взята країна і її внутрішні інститути, що регулюють зовнішню торгівлю, прагнуть захистити свою цілість, державність, застосовуючи будь-які методи протекціоністської політики.

Розвиток процесів глобалізації у міжнародній економіці обумовлений різними факторами, серед них: економічний розвиток країн, груп країн та регіонів у світі в умовах нерівномірного розподілу ресурсів, закономірними тенденціями науково-технічного процесу, тенденціями демографічного розвитку, наявністю та необхідністю розв'язання глобальних проблем, таких як: енергетичні, продовольчі, екологічні, використання ресурсів Світового океану та космосу, економічного зростання, зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння; різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж, і, насамперед, ринковою уніфікацією економічного розвитку.

У цілому послідовний розвиток форм глобалізації міжнародної економіки забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічних потенціалів країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць завдяки об'єднанню країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку.

У системі зрілих глобалізованих угруповань виробляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Разом із тим, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної глобалізації відбуваються на фоні нерівноважної складної системи соціально-економічних та політичних проблем.

Основні чинники цих проблем такі: націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн, ідеологічні розходження, політико-правові економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання витрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов'язані з розширенням глобальних угруповань.

Ефективність міжнародної економічної глобалізації досягається за рахунок таких чинників: усунення дискримінації та бар'єрів між країнами - учасницями глобалізованих угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері; динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії за рахунок масштабів виробництва, забезпечення високого рівня конкуренції.

Глобальні проблеми в економіці в першу чергу пов'язані зі специфікою світу як середовища транснаціональних компаній, з глобалізацією господарських зв'язків та множинністю специфічних національних ринків.

У сучасній світовій економічній науці, як і в економіці, домінує менеджерський підхід, тому сучасна теорія управління в економіці народжувалася і впроваджувалася в межах міжнародного бізнесу, в процесі вироблення корпоративної культури найкращими транснаціональними компаніями з їх системою цінностей, які можна визначити наступним чином:

* адаптивний підхід, спрямований на швидке реагування, прийняття рішень на виклик середовища фірм;

* підприємницький, або демократичний, стиль управління, що полягає у самостійності, відповідальності і готовності до виправданого ризику;

* інноваційний підхід, тобто готовий до сприйняття та реалізації нових ідей у технології, асортименті, управлінні, організації;

* маркетинговий підхід, орієнтований на задоволення запитів споживачів;

* соціально-орієнтований стиль управління спирається на партнерство працівників фірм, акціонерів, споживачів;

* інформаційний підхід, ґрунтується на інформаційній технології.

Транснаціональні компанії, як відкриті економічні підсистеми світового рівня, пов'язані багатьма зв'язками із зовнішнім світом, який є дуже складною, суперечливою єдністю наднаціонального світогосподарського простору з його системою вимог та багатьма національними господарствами з унікальними умовами функціонування бізнесу.

Складність середовища існування багатонаціональних компаній є головним джерелом проблем у їх економіці. Оскільки виробничі потужності розкидані в різних країнах, зовнішнє середовище характеризується значною складністю, рухомістю й невизначеністю. Так, з одного боку, свою діяльність багатонаціональні компанії базують, виходячи з інтернаціональних витрат виробництва, світових цін, міжнародних правових та морально-етичних норм. Звідси необхідність постійного відстеження кон'юнктури світового ринку і прогнозу змін.

З іншого боку, є специфічними особливості кожної країни базування. Звідси виникають проблеми обізнаності з культурою, політичною та економічною ситуацією, інституціальною структурою розподільчої мережі, потенціальними конкурентами та їх діями, гарантіями та законністю посередників у кожній країні.

На початку XXI ст. спостерігається тенденція до утворення багатонаціональних компаній, які поширюють свою діяльність в усьому світі. Це дозволяє інноваціям, новим технологіям та капіталам рухатися у різних напрямах. Найбільш передові компанії роблять зараз прорив у використанні іноземних розробок, отримуючи капітал від іноземних інвесторів, використовують іноземних службовців у верхніх ешелонах управління.

Передові виробники продають більшу частину своєї продукції за кордон, отримуючи значну частину валового доходу з-за кордону. Ця тенденція спостерігається при аналізі обсягів прибутку. Отримуючи прибуток із-за кордону, вони діють згідно із зарубіжними обставинами, щоб завоювати вдячність та уникнути політичних труднощів.

Нові світові компанії порушують багато нових питань перед урядами, намагаючись визначити свою долю в національно-економічному плані.

Значною проблемою є валютний курс, або кількість грошових одиниць даної валюти, яка може бути куплена за одиницю іншої валюти.

Має свої проблеми й міжнародна грошова система. Сьогодні в основному діє плаваючий валютний курс, або система, за якою обмінні курси в більшій своїй частині не фіксуються урядом. А їм дозволено коливатися вгору чи вниз, в залежності від попиту та пропозиції. Це створює ризик обмінного курсу або ризик того, що вартість потоку готівки буде зменшуватися під впливом змін обмінних курсів.

Відомо, що курс по касових угодах (курс-стоп) -- це фактично обмінний курс іноземної валюти, що поставляється в день угоди. Водночас форвардні курси передбачають різницю курсів за Час доставки товарів, і ця проблема вимагає врахування через премії.

Фінансові глобальні проблеми вимагають від світових фірм вдаватися до хеджування обмінного курсу або процесу, завдяки якому фірма захищає себе від збитків у випадку майбутніх коливань обмінних курсів.

Також серед глобальних фінансових проблем потрібно виділити відносні показники інфляції або рівні інфляції у зарубіжних країнах, що порівнюється і враховується з вітчизняним рівнем інфляції, що має велике значення для прийняття рішень багатонаціональними корпораціями.

Також значної ваги набуває проблема міжнародного ринку капіталів. Так, пряме зарубіжне інвестування, що здійснюється ТНК, є засобом здійснення інвестицій громадян на світовому ринку. Інший спосіб - придбання акцій, облігацій, інших кредитних зобов'язань, випущених за кордоном, дозволяє громадянам користуватися цими «портфельними», а не прямим інвестиціями, що також стає глобальною проблемою.

Для ТНК проблемою глобального характеру є також фінансове планування капіталовкладень, особливо повернення доходів, що є процесом зворотного руху грошової наявності -- від закордонних філій до материнської компанії. Особливим ризиком тут є політичний ризик, або ризик експропріації активів закордонної філії країною, у якій вона розміщується, або передбачені обмеження на рух наявних грошових надходжень від закордонних філій до материнської компанії.

Сьогодні в Україні відбуваються комплексні економічні перетворення, які мають на меті не лише виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин, але й поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, з одного боку. І залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні - з іншого.

Ефективність господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних підприємців у межах правової системи конкретної держави визначається насамперед ступенем досконалості охоплення сфер регулювання і ліберальності її законодавства, тому зростає значення правового регулювання питань функціонування різних суб'єктів господарської діяльності в Україні, побудованої на взаємовідносинах. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» сформульовані основні нормативно-правові аспекти регулювання зовнішньоекономічної діяльності. З його прийняттям зовнішньоекономічна діяльність в Україні вперше одержала правовий статус. Цей закон є нормативно-правовим актом, у якому пропонується визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності, її суб'єктів, їхніх прав і свобод; установлюються принципи здійснення та організаційні форми зовнішньоекономічної діяльності.

Особливості сучасних процесів міжнародної економічної інтеграції такі:

- динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому;

- нерівномірність розвитку та реалізації форм міжнародної економічної інтеграції,"

- розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграцїйних процесів;

- переважний розвиток регіональних міжнародних економічних угруповань;

- формування реальних умов світової економічної інтеграції.

Виходячи з вищевказаних особливостей на сучасному етапі визначають такі форми розвитку міжнародної економічної інтеграції: зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний союз; повна інтеграція.

Для України особливий інтерес становлять принципи утворення зони вільної торгівлі та створення митного союзу.

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також необхідністю подолання її штучної відокремленості від світового господарства внаслідок одностороннього розвитку в рамках високоспеціалізованих колишніх країн СРСР, деформованих зовнішньоекономічної політики і механізмів зовнішньоекономічної діяльності та ін.

Сьогодні в Україні вироблена стратегія зовнішньоекономічної діяльності, спрямована на:

- відновлення і розвиток експортного потенціалу України. поліпшення структури експорту;

- раціоналізацію імпорту;

- підвищення конкурентоспроможності продукції українських підприємств на світовому ринку;

- подолання неплатоспроможності країни;

- поліпшення становища України в системі міжнародного поділу праці;

- розширення ринків збуту української продукції;

- досягнення стійкого економічного зростання і підвищення добробуту населення.

У сучасних умовах будь-яка національна економіка має орієнтуватися на зовнішні стосунки зі світом виходячи з системи національних інтересів, пріоритетів і зовнішньоекономічних інститутів. Стійкість позиції національної економіки у сучасному економічному світі визначається узгодженістю трьох стратегічних компонентів: ситуацією, що склалася у зовнішній сфері; внутрішньою політичною кон'юнктурою; становищем у національній економіці.

Таким чином, політика держави має бути направлена на активізацію зовнішньої торгівлі, реалізацію наявних і потенційних конкурентних переваг національної економіки, запровадження механізмів стимулювання високотехнологічного імпорту тощо.

Можна передбачити, що відкритість економіки України зростатиме. Відкритість означає не тільки і навіть не стільки зменшення втручання держави в економіку та міжнародні економічні відносини, скільки зміну характеру державної політики та впливу держави на зовнішньоекономічну сферу. Центр ваги державної політики необхідно перенести у сферу створення та впровадження оптимального законодавства, сучасного макроекономічного регулювання (бюджетно-податкова і кредитно-грошова політика), надання державою приватному бізнесові таких послуг, як стандартизація, контроль за якістю, патентно-ліцензійна справа, юридична допомога та ін.

Більшість країн проводить особливу промислову політику, у межах якої держава сприяє впровадженню високих технологій, забезпечує бізнес необхідною інфраструктурою (транспорт, зв'язок, водопостачання, перекваліфікація персоналу). Промислова політика зазвичай має сприяти експортові товарів, послуг, технологій.

Глобальна доля України не може не викликати особливих побоювань, оскільки вона виявилася не готовою ні до серйозної конкуренції, ні до глобальної інтеграції. Україну включено як у вагомі інтеграційні процеси, так і в регіональні. І все-таки входження України у світовий простір неминуче й безальтернативне.

Участь України у сучасних глобальних процесах не може не викликати побоювань, оскільки наша країна є недостатньо підготовленою до глобальної конкуренції та інтеграції. Європейські інтеграційні процеси для України пов'язані з великими ризиками та загрозами. Однак цей шлях в глобальний простір для України є неминучий. Суверенна держава такого масштабу не може залишатися в самоізоляції, оскільки це означало б не захищеність, а консервацію відсталості, низької міжнародної конкурентоспроможності. Місце України у зазначених процесах залежатиме від її спроможності віднайти новий критичний, український шлях розвитку та моделі глобального інтегрування. З огляду на це стратегія розвитку України має бути сформована з урахуванням чинників силової глобалізації та глобальної Інтеграції, оскільки вони справлятимуть вирішальний вплив на процеси національного та регіонального розвитку.

Використана література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебное пособие. - М., 1999.

2. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. -- К.: Либідь, 2001. -- 416 с.

3. Киреев А. Международная экономика. Международные отношения. - М., 1997.

4. Козик В.В., Папкова Л.Л. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- Л., 2001. -- 258 с.

5. Козик В.В., Папкова ЛЛ., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- К: Знання-Прес, 2000. -- 277 с. -- (Вища освіта XX століття).

6. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогоп Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб, та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.

7. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підруч. для студентів екон. вузів і ф-тів / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін. -- К.: Либідь, 1999. -- 255 с.

8. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. -- К.: Либідь, 2003. -- 582 с.

9. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. - К., 2000.

10. Цыганков П.А. Международные отношения: Учебное пособие. - М., 1996.

Размещено на Allbest.ru