Особливості міжнародної торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості міжнародної торгівлі

План

1. Особливості міжнародної торгівлі

2. Специфічні риси міжнародної торгівлі

3. Механізми фінансування міжнародної торгівлі

4. Державне регулювання міжнародної торгівлі

Використана література

1. Особливості міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля - це важлива і найбільш розвинута сфера міжнародних економічних відносин, яка відображає стан і перспективи просування різних товарних форм як між національними економіками, так і внутрі- та між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ як єдиний світогосподарський простір.

До чинників, що зумовлюють необхідність міжнародної торгівлі, відносяться:

¦ виникнення світового ринку;

¦ нерівномірність розвитку окремих галузей у різних країнах. Продукція найбільш розвинутих галузей, яку неможливо реалізувати на внутрішньому ринку, вивозиться за кордон. Іншими словами, виникає потреба збуту продукції на зовнішніх ринках і необхідність отримання певних товарів іззовні;

¦ тенденція до безмежного розширення розмірів виробництва, оскільки місткість внутрішнього ринку обмежена платоспроможним попитом населення. Відтак виробництво переростає межі внутрішнього ринку, і підприємці кожної країни ведуть боротьбу за зовнішні ринки;

¦ прагнення отримати більш високі прибутки у зв'язку з використанням дешевої робочої сили та сировини з країн, що розвиваються.

Міжнародна торгівля доцільна тоді, коли вона приносить який-небудь виграш. Він може бути отриманий на рівні країни, споживачів, міжнародної фірми, вітчизняної імпорто-конкуруючої фірми.

Беручи участь у міжнародній торгівлі, країни отримують:

¦ можливість експортувати ті товари, у виробництві яких ширше споживаються ресурси, які є в них порівняно у великій кількості;

¦ можливість імпортувати такі товари, для виробництва яких потрібно було б витратити багато порівняно обмежених для неї ресурсів;

¦ ефект економії на більших масштабах виробництва, спеціалізуючись при цьому на більш вузькому наборі товарів.

Споживачі зацікавлені в міжнародній торгівлі, щоб:

¦ імпортувати споживчі товари за дешевшою ціною порівняно з вітчизняними, або які за певними параметрами відрізняються від них у кращу сторону;

¦ імпортувати сировину і промислові товари, що знижує внутрішні витрати виробництва, дає можливість відмовитись від випуску виробів, виготовлення яких залежить виключно від іноземних постачальників;

¦ експортувати вітчизняні товари, а отримані кошти використати для імпорту.

Отже, споживачі виграють від збільшення кількості і різноманітності товарів, нижчих цін, а завдяки цьому зростає рівень їх добробуту.

Виграш від міжнародної торгівлі для вітчизняних міжнародних фірм виявляється в наступному:

¦ експорт товаровіпослуг забезпечує вітчизняним виробникам отримування прибутку і, як правило, збільшення масштабів виробництва з меншими витратами. Крім того, експорт і імпорт можуть зменшити коливання попиту, пропозиції і цін на окремі товари;

¦ несподівані зміни в доступі до вітчизняних джерел сировини можуть компенсуватись протилежними змінами в імпорті сировини;

¦ виробники із значними обсягами зарубіжного продажу менше залежать від внутрішніх економічних умов;

¦ ставши учасником світового ринку, фірма може знаходити більше способів підвищення своєї конкурентоспроможності;

¦ знання і досвід, отримані фірмами в процесі міжнародної торгівлі, сприяють підвищенню ефективності їх діяльності при проведенні маркетингових операцій на внутрішньому ринку.

Таким чином, міжнародна торгівля при експорті товарів і послуг може збільшувати обсяги продажу і прибутки, а при імпорті - уникнути обмежень внутрішнього ринку, знижуючи витрати на виробництво або підвищуючи якість продукції.

Вплив міжнародної торгівлі на вітчизняні імпортоконкуруючі фірми неоднозначний. Зіткнення інтересів фірми з конкуренцією з боку імпорту може призвести до негативних наслідків у вигляді звільнення частини робочої сили або до зменшення їх заробітної плати. Несприятливий ефект конкуренції з боку імпорту особливо помітний, якщо імпортоконкуруюча галузь функціонує в специфічній сфері. Однак згадані втрати, спричинені конкуренцією імпорту, тимчасові. В економіці, що розвивається, невикористані ресурси будуть переміщуватись у більш продуктивні галузі, наприклад, в галузі, які виробляють продукцію на експорт, а імпортоконкуруючі фірми будуть пристосовуватись до сприйняття нових технологій, до попиту на нові товари і послуги та до їх виробництва.

2. Специфічні риси міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля має ряд специфічних рис, які відрізняють її від внутрішньонаціональної: соціально-культурні відмінності країн; самостійна національна економічна політика; кредитний, валютний, суверенний ризики, урядове регулювання міжнародної торгівлі.

Соціально-культурні відмінності країн. Країни, які беруть участь у міжнародній торгівлі, відрізняються одна від одної звичаями, мовою, пріоритетами, культурою. І хоча такі відмінності не впливають істотно на міжнародну торгівлю, вони ускладнюють відносини між урядами і вводять багато нових елементів у діяльність міжнародних підприємств. Недостатнє знання звичаїв, законів країни експортера чи імпортера призводить до невизначеності і недовіри між продавцем і покупцем.

Самостійна національна економічна політика. Національна економічна політика може дозволити: вільний потік товарів і послуг між країнами, регулювати чи заборонити його і тим самим істотно впливати на міжнародну торгівлю. Для підтримання збалансованості міжнародних платежів країна повинна пов'язувати свою економіку із світовою економікою, тобто проводити політику, яка забезпечувала б конкурентоспроможність цін і витрат порівняно з іншими країнами і не допускала розбіжностей між внутрішньою політикою і міжнародним регулюванням, котрі могли б призвести до конфліктної ситуації у сфері зовнішньої торгівлі.

Якщо внутрішня економічна політика держави шкодить її зовнішній стабільності, то негативні наслідки цього відчувають усі торгуючі країни. Для функціонування міжнародної торгівлі в атмосфері свободи країни повинні проводити узгоджену з торговельними цартиерами внутрішню і міжнародну політику, яка не зачіпа'^чнтересів кожної зі сторін. Якщо національна економічна політика у сфері міжнародної торгівлі ґрунтується лише на внутрішніх інтересах держави без погодження або без консультацій з її торговельними партнерами, то це призводить до виникнення політичної напруженості між партнерами (обкладання окремих товарів митами, введення квот на імпорт тощо). Отже, міжнародна торгівля часто виступає об'єктом впливу самостійної національної економічної політики окремих держав.

Кредитний ризик. При здійсненні міжнародної торгівлі необхідно мати час для перевезення товару, тому експортер піддається ризику і потерпає від незручностей, пов'язаних з часом, потрібним для перевезення товару за кордон і отримання платежу. Розрив у часі між заявкою іноземному постачальникові і отриманням товару, як правило, пов'язаний з тривалістю періоду перевезення і необхідністю підготовки відповідальної документації для перевезення.

Час і відстань створюють кредитний ризик для експортера. Експортерові для фінансування підготовки і доставки товару за кордон можуть знадобитись додаткові кошти, за якими він звертається в банк. При цьому кредит потрібен на більш тривалий час, ніж йому потрібно було б, якби він продавав товари на внутрішньому ринку своєї країни. Експортер повинен виконати свої зобов'язання у відповідності зі строками і умовами кредитної угоди. Однак може виникнути ризик неповернення боргу. Це може статися за таких умов:

а) якщо товар знаходиться в іншій країні, покупець став власником товару, а потім відмовився заплатити за нього;

б) якщо покупець відмовився прийняти товар після того, як він був доставлений у його країну.

У експортера є декілька варіантів вирішення проблеми, що робити з товаром, який знаходиться в іншій країні: знайти іншого покупця; відмовитись від товару, пройти кліринг (очистити товар від мита на експорт), сплатити мито і здати на товарний склад або відправити товар назад до вітчизняного порту. Однак усі ці варіанти непривабливі і пов'язані зі збитками.

Валютний ризик. Міжнародна торгівля відбувається між країнами, що мають різні валютні системи, які зумовлюють обмін однієї валюти на іншу. Через неусталеність валютних курсів виникає валютний ризик. Валютний ризик - це небезпека валютних втрат внаслідок зміни курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної угоди і здійсненням платежу за цією угодою.

Однією з проблем імпортера є необхідність отримання іноземної валюти для виконання платежу. Валютний ризик для нього виникає в тому разі, якщо підвищується курс валюти ціни по відношенню до валюти платежу.

У експортера може виникнути проблема обміну отриманої іноземної валюти на валюту своєї країни. Він зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки отримає меншу реальну вартість порівняно з контрактною.

Валютний ризик може бути зменшений завдяки підписанню форвардних валютних контрактів, валютних опціонів, позики в іноземній валюті за фіксованим курсом обміну, а потім погашення позики за рахунок майбутніх надходжень у цій валюті.

Урядове регулювання міжнародної торгівлі. Серйозною перешкодою в міжнародній торгівлі можуть виявитись урядові постанови щодо експорту та імпорту товарів та послуг. До них, зокрема, можуть відноситись:

¦ постанови, щодо валютного регулювання. Система валютного контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну і з країни регулює міжнародний рух товарів, послуг і капіталу;

¦ ліцензування експорту і імпорту, імпортні та експортні квоти, експортні та імпортні мита, ембарго та інші інструменти торговельної політики;

¦ постанови, що стосуються стандартів якості, безпеки, охорони здоров'я, гігієни, патентів, торговельних марок, упаковки товарів та обсягу інформації, яка наводиться на упаковках.

Суверенний ризик. Суверенний ризик можливий тоді, коли суверенний уряд країни:

¦ отримує позику від іноземного кредитора;

¦ стає боржником іноземного постачальника;

¦ видає гарантію на позику від імені третьої сторони у своїй країні, але потім або уряд, або третя сторона відмовляється погасити позику і заявляє про імунітет від судового переслідування. Експортер буде безсилим стягнути борг, оскільки йому буде заборонено проводити свої вимоги через суд.

3. Механізми фінансування міжнародної торгівлі

Одним з варіантів вибору стратегії одержання прибутків країни є експорт. Проте експорт залишається для багатьох фірм проблемою. Великі, багатонаціональні глобалізовані підприємства реалізують етапи успішного процесу експорту. Для малих компаній цей процес виявляється складнішим. Фірми, що прагнуть експортувати продукцію, вивчають можливості закордонних ринків, уникаючи численних непередбачених проблем, які асоціюються з веденням бізнесу на міжнародному ринку, прагнуть профінансувати й застрахувати експортний кредит, зменшити ризик валютного обміну. Увесь процес ускладнюється фактом неповної конвертованості валют багатьох країн. Через це виникає проблема організації оплати експорту в країнах зі слабкими валютами.

Перешкодою для експорту є й звичайне незнання наявних можливостей. Для продукції фірми часто існує чимало можливих ринків, проте вона не знає про їхнє існування через бар'єри, зумовлені культурними, мовними, просторовими та часовими чинниками. Отже, потрібне нагромадження інформації. Наприклад, у Німеччині -- одній з най-передовіпіих у світі країн-експортерів -- торгові асоціації, урядові установи та комерційні банки збирають таку інформацію, допомагаючи малим фірмам визначити можливості експорту. Подібні функції здійснює Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості Японії, що завжди знаходить можливості для експорту своїх товаровиробників.

Сполучені Штати Америки донедавна були відносно самодостатньою континентальною економічною системою, в якій міжнародна торгівля відігравала другорядну роль. Тут досі не створено організаційної структури сприяння експортній діяльності, як це зробили в Німеччині або Японії та деяких інших країнах.

На сьогодні основними суб'єктами міжнародної торгівлі є транснаціональні корпорації (ТНК), які контролюють понад ²/₃ світової торгівлі. Особливо високим ступенем монополізації ТНК характеризується міжнародна торгівля сировинними товарами: більша їх частина (особливо торгівля сільськогосподарською сировиною) перебуває в руках приблизно 50 великих торгових конгломератів промислово розвинутих країн.

Механізми фінансування зовнішньої торгівлі століттями розвивалися як засіб вирішення проблеми, надзвичайно болючої для міжнародної торгівлі - брак довіри у ставленні до іноземного партнера. Адже фірми, що здійснюють міжнародну торгівлю, мусять довіряти незнайомій особі, яка живе в чужій країні, розмовляє іноземною мовою, підпорядковується іншим законам і яку, можливо, буде важко знайти у випадку невиконання нею своїх зобов'язань. Цю проблему в умовах глобалізації вирішують за сприяння третьої сторони, якій довіряють обидва партнери. Ця сторона діє як посередник. Посередник, якому довіряють обидві сторони, -- це, як правило, банк. Він надає акредитив як обіцянку експортеру. Переконавшись у наявності акредитива, експортер постачає свою продукцію імпортеру. Банкові надається перелік товарів, відомий як коносамент. Натомість експортер доручає банкові здійснити оплату за продукцію. Документ, згідно з яким вимагають оплати, називається траттою. Здійснивши оплату за продукцію, банк передає перелік товарів імпортерові, якому він довіряє. Одночасно або пізніше, залежно від умов угоди, імпортер повертає банкові потрібну суму.

Отже, провідним документом для фінансування міжнародної торгівлі, як вказувалось вище, є коносамент.

Коносамент випускається для експортера звичайним перевізником, який транспортує вантаж. Документ обслуговує три потреби: розписку, угоду й документ із власною назвою. Як розписка коносамент засвідчує, що перевізник одержує партію товару, зазначену на лицьовій стороні документа.

Майбутні експортери можуть скористатися двома формами урядової допомоги фінансування всіх експортних програм. Вони можуть одержати фінансову допомогу від Експортно-імпортного банку та отримати страхування кредиту від Міжнародної асоціації страхування кредитів. Експортно-імпортний банк, який часто називається Ексімбанком, -- це незалежна установа уряду країни. Його обов'язком є надання фінансової допомоги, що спрощує експорт, імпорт та обмін товарами.

Кредитування зовнішньої торгівлі -- важливий засіб конкурентної боротьби на світовому ринку. Кредит полегшує можливість збуту товару для експортера та придбання для імпортера. Кредиторами зовнішньоторго-вельних угод можуть бути банки, держава, експортери, імпортери, кредитно-фінансові організації. Однак здебільшого кредитування зовнішньої торгівлі здійснюється банками.

Подальші тенденції розвитку світової торгівлі -- це і посилення міжнародної конкуренції. Міжнародна конкуренція, по-перше, може стосуватися становища країн щодо їхнього відносного загального зростання продуктивності праці. У цілому ж країни з різними рівнями продуктивності праці можуть виграти від взаємної торгівлі.

По-друге, міжнародна конкуренція стосується загального рівня видатків країни за певного рівня продуктивності. Якщо внутрішні видатки не узгоджуються з внутрішньою продуктивністю праці, то реальний валютний курс буде переоцінений, від чого потерпатимуть усі галузі, які виробляють товари і послуги на експорт. За таких умов країна матиме або великий дефіцит своєї зовнішньої торгівлі, або рецесію як наслідок упорядкування свого зовнішнього рахунку. Розв'язком цієї форми неконкуренто-спроможності є реальне знецінення валютних курсів, яке, у свою чергу, залежить від внутрішньої політики країни.

По-третє, міжнародна конкуренція може стосуватися частки конкретних фірм або підприємств, які конкурують з іншими більш конкурентоспроможними фірмами. Проте невдача окремих фірм не означає, що економіка країни загалом є неконкурентоспроможною.

До головних видів зовнішньоторговельної діяльності (ЗТД) належать:

-- експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу та робочої сили;

-- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країни послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, і навпаки, у тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших послуг, які не заборонені законодавством країни;

-- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-- навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

-- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, передбачені законами держави;

-- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних і страхових установ за межами держави;

-- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території держави, так і за її межами;

-- підприємницька діяльність на території держави, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами держави;

-- організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які проводять на комерційній основі за участю суб'єктів ЗЕД;

-- організація та ведення оптової консигнаційної та роздрібної торгівлі на території держави за іноземну валюту в передбачених законом випадках;

-- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

-- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбан-ківському валютному ринку.

В умовах глобалізації поряд із традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробітництва, зокрема техніко-економічне і науково-технічне.

Техніко-економічне співробітництво стосується, насамперед, ринку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та постачань комплектного устаткування. Його ведуть або на умовах технічного сприяння, або за договорами генерального підряду, коли підрядник бере на себе зобов'язання здати готовий будівельний об'єкт в експлуатацію в обумовлені строки.

Науково-технічне співробітництво -- це вид зовнішньоекономічної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інформаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результатів. Воно сприяє прискоренню науково-технічного прогресу й упровадженню інновацій у виробництво.

Майже всі види ЗЕД відображені в експорті та імпорті, тобто у міжнародній торгівлі, яка є засобом розвитку спеціалізації та концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національного виробництва і дає змогу одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не вистачає в країні, отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології, урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задовольняти потреби населення.

4. Державне регулювання міжнародної торгівлі

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Зазвичай, та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі (чого вимагає глобалізація), або протекціоністської політики. Перша характеризується мінімальним втручанням держави у процеси ЗЕД. У цьому випадку торгівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпечує міжнародне економічне співробітництво.

У разі протекціоністської політики внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів.

У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло проведена протекціоністська політика є обґрунтованою.

Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає дещо зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій, вплив глобалізації на світовому ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще недостатньо зміцніли; сприяє зростанню зайнятості населення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшивши її ефективність і конкурентоспроможність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються поміркованої політики. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менший ніж 25 %. Треба зазначити, що у разі високих протекціоністських бар'єрів партнери у торгівлі можуть застосувати такі ж самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведена нанівець.

Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:

-- тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;

-- нетарифні -- квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо.

Тарифні методи, по суті, є економічними і діють через ринковий механізм. Вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

Мета тарифного регулювання полягає в поліпшенні конкурентних умов в імпортуючій країні; захисті національної промисловості, здоров'я населення; охороні навколишнього середовища, моралі, релігії, а також національній безпеці.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити тощо.

У галузі експорту -- це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей у разі перетину кордону.

Як правило, використовують експортні, імпортні та транзитні види митних тарифів. У свою чергу їх поділяють: 1) за методом нарахування на:

-- адвалорні (нараховують у відсотках до митної вартості);

-- специфічні (нараховують у визначеному розмірі до одиниці виміру товару; ваги, площі, об'єму тощо);

-- комбіновані (об'єднують і адвалорні, і специфічні). 2) за характером надходження на:

-- автономні (вводять тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без узгодження з іншою країною);

-- конвенційні (встановлюють у процесі угоди чи домовленості з іншою стороною і фіксують в одному з цих документів).

Нетарифне регулювання -- це комплекс заходів обмежувально-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Нетарифні обмеження є, по суті, заходами прихованого протекціонізму.

До заходів нетарифного регулювання належать:

1. Заборона щодо експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі.

2. Обмеження експорту та імпорту. До них належать квотування і ліцензування.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Вони виникають унаслідок неофіційних домовленостей між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера.

З валютним аспектом зовнішньої торгівлі тісно пов'язане таке важливе явище, як демпінг.

4. Антидемпінгові заходи -- специфічні заходи нетарифного регулювання. Представляють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів за заниженими цінами (нижчими від "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам. Адже демпінг -- це продаж товару за кордон за ціною, нижчою від його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореній на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

Згадана "нормальна ціна" -- це ціна аналогічного товару, за якою він реалізується у країні виробництва (експорту) за нормального розвитку торгових операцій.

5. Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що зумовлені їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил пакування, маркерування та інших вимог.

6. Заходи, пов'язані з виконанням формальностей. До них належать:

-- прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

-- платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

-- інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні тощо).

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди.

Таким чином за допомогою інструментарію пропозиції та попиту виявлено, що захисне мито і квоти підвищують ціни і зменшують попит на відповідні товари. Обсяг продажу іноземної продукції зменшується. Навпаки, вітчизняні виробники продають більше товарів і за вищими цінами. Мито і квоти знижують ефективність розподілу вітчизняних та світових ресурсів. Добровільне обмеження експорту має такі самі наслідки, як і імпортна квота, але запроваджує його не країна-імпортер, а експортер. Експортні субсидії надають вітчизняним експортерам для розширення вивозу продукції за кордон. Вони можуть бути прямими (дотації вітчизняним фірмам) і непрямими (пільгове оподаткування, страхування, кредитування тощо).

Найвагомішим аргументом на користь протекціонізму є те, що він сприяє підтриманню і зміцненню галузей, які випускають стратегічні товари, важливі для економічної безпеки, оборони країни або ведення війни. Обмеження імпорту підтримує вітчизняних виробників, збільшує сукупний попит у країні та стимулює зростання рівнів виробництва і зайнятості.

Протекціонізм захищає молоді галузі вітчизняної економіки. Молоді фірми потребують тимчасового захисту від жорсткої конкуренції з боку ефективніших і досвідченіших іноземних фірм. Якщо ж їх вчасно захистити, вони можуть розвинутися на галузі масового виробництва, залучивши кваліфікованих працівників та технології, що добре пристосовані до місцевих умов та властиві зрілим галузям економіки.

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф -- систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

Митно-тарифні правовідносини виникають тільки у зв'язку із сплатою ввізного (імпортного) та вивізного (експортного) мита. Фінансовий аспект зовнішньої торгівлі проявляється також у експортних субсидіях, податкових пільгах і кредитуванні експортерів. Таким чином, митні платежі включають у себе мито, митні податки, митні збори. Митом обкладаються всі товари -- імпортовані, експортовані і транзитні. Митні податки посилюють або компенсують недостатній вплив мита на інтенсивність зовнішньоторговельних зв'язків, причому в основі прикордонного податкового режиму лежить "принцип призначення", тобто експортні товари звільняються від сплати цього податку у країні походження, а обкладаються ним у країні призначення.

В умовах глобалізації роль тарифного протекціонізму в чистому вигляді в міжнародній торговій системі має тенденцію до зменшення, натомість практикується поєднання тарифних та нетарифних інструментів протекціонізму. Це так зване добровільне обмеження експорту, а також ліцензування, квотування, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування технічних бар'єрів, різного роду адміністративних формальностей, які стримують потоки товарів, високих імпортних податків.

Поряд з економічними методами регулювання зовнішньоторговельних операцій застосовують методи адміністративні, передусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погіршений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпечити певну пропорцію між імпортною та вітчизняною продукцією тощо.

До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать такі:

-- зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;

-- валютні обмеження;

-- валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та відсотковими ставками;

-- маневрування банківськими відсотковими ставками;

-- низка правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. їх мета -- полегшення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків, впорядкування кредитування експортно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учасниками зовнішньоторговельних угод.

міжнародний торгівля імпортоконкуруючий економічний

Використана література

1. Бочан І. О., Михасюк I. Р. Глобальна економіка: Підручник. -- К.: Знання, 2007. -- 403 с.

2. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. -- К.: Либідь, 2001. -- 416 с.

3. Козик В.В., Папкова ЛЛ., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- К: Знання-Прес, 2003. -- 377 с.

4. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. -- К.: Либідь, 2003. -- 582 с.

Размещено на Allbest.ru