Валютні війни: тенденції та особливості американсько-китайських валютних суперечностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Валютні війни: тенденції та особливості американсько-китайських валютних суперечностей

Для сучасної світової економіки є характерними швидкі темпи зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя та міжнародна конкуренція. Ці процеси потребують невідкладної модернізації існуючої валютної системи, яка вже не здатна об'єктивно відображати світові економічні реалії та тенденції. Наслідком цього стала фінансово-економічна криза, що розпочалася в 2008 році. Для її подолання країни використовують всі можливі методи. Серед них все більшого розповсюдження набуває конкурентна девальвація, яка отримала назву валютної війни. Валютна війна - боротьба окремих країн, яка ведеться в інтересах великих фірм за зовнішні ринки збуту шляхом різних валютних заходів, головним чином, шляхом зміни офіційного курсу своєї валюти [1].

Конкурентна девальвація валют з'явилася задовго до фінансово-економічної кризи, що розпочалася у 2008 році. Класичним прикладом валютної війни є азіатська криза, коли зниження курсу долара відносно японської ієни, покликане захистити автомобільний ринок США, вдарило по економіках низки країн Південно-Східної Азії. На сучасному етапі у нову валютну війну втягнуто багато країн. Так, центральні банки Японії, Південної Кореї і Тайваню провели інтервенції на валютних ринках з метою протидії подальшому зміцненню національної валюти. Китай продовжує стримувати зростання юаня, незважаючи на запеклі протести з боку США. Тому представники низки країн - від Сінгапуру до Колумбії - попередили про негативні наслідки підвищення валютних курсів. Найбільш гостро валютна війна вплинула на економіку Бразилії. З початку 2009 року долар подешевшав відносно бразильського реалу на 38 %. В результаті було введено чотиривідсотковий податок на спекулятивний капітал - купівлю іноземцями бразильських цінних паперів. Ще одним учасником глобальної валютної війни є Південно-Африканська Республіка. З початку 2009 року південноафриканський ранд подорожчав відносно долара на 36 %. Але головний конфлікт розгорнувся між США та Китайською Народною Республікою. 19 червня 2010 року Китай прийняв зобов'язання щодо ревальвації національної валюти, але юань подорожчав лише на 2,15 %, причому відносно євро він подешевшав на 9,4 %. Причиною цього є те, що курс юаня встановлює Народний банк Китаю, а не вільний ринок. Дослідження свідчать, що юань недооцінений відносно долара більш ніж на 25 %. Причиною такої політики КНР є те, що за результатами досліджень китайського уряду більшість підприємств має рентабельність на рівні 3 - 5 %, тому зростання курсу юаня призведе для більшості з них до збитковості. Також було підраховано, що збільшення курсу юаня на 1 % зменшить прибуток експортерів на 1 % відповідно. При цьому зниження попиту з боку США після фінансової кризи коштувало КНР 20 мільйонів робочих місць. Подорожчання юаня призведе до подальшої втрати робочих місць. Отже, Китай буде продовжувати політику девальвації національної валюти. При цьому США збираються ввести мито на імпорт товарів з країн, які практикують штучне заниження курсу своєї національної валюти. Валютні війни - негативне явище для світової економіки в цілому. Історичний досвід показує, що міжнародне змагання з ослаблення національних валют безперспективне. Адже якщо вона переросте в справжні конфлікти або породить якісь форми протекціонізму, то ми ризикуємо повторити помилки 30-х років минулого століття,а саме Велику депресію [4]. Одна з її основних причин полягала в тому, що найбільші економічні держави тієї пори, намагаючись врятуватися поодинці або за рахунок інших, спорудили безліч протекціоністських бар'єрів. Результатом, як відомо, став обвал всієї світової економіки. Тому потрібно розробити ряд засобів боротьби з даною ситуацією, бо на даний момент жодна міжнародна угода не обмежує штучну девальвацію своєї валюти.

Перші кроки на цьому шляху зробили країни "великої двадцятки", зобов'язавшись прийняти макроекономічні стратегії для зміцнення і зростання фінансових ринків, у тому числі за рахунок підвищення гнучкості валютного курсу [5]. Про це йдеться в підсумковій декларації Сеульського саміту "великої двадцятки". У сеульському плані мова йде, зокрема, про "рух в напрямку визначених ринків систем валютних курсів, підвищення гнучкості валютного курсу, який би відображав основні економічні принципи і утримувався б від конкурентної девальвації валют". "Розвинені економіки, в тому числі країни з резервною валютою, будуть уважно стежити за недопущенням різких коливань і безладних змін валютних курсів. Валютну війну також можна зупинити спеціальною угодою. Так, в 1985 році Великобританія, Франція, Японія, США та Німеччина заключили договір про девальвацію долара відносно єни. Цей варіант є доречним і в сучасних обставинах. Щодо національного регулювання, то кожна країна має декілька варіантів для проведення власної політики запобігання зміцнення курсу в даних умовах. Країна може керувати валютними інтервенціями: збільшувати - у разі стримування зростання курсу валюти чи зменшувати - щоб запобігти зростанню монетарної бази та кількості кредитів. Ще одним засобом регулювання може стати контроль над припливом капіталу чи введення контролю над всією фінансовою системою. Таким чином, з урахуванням основних економічних показників курс валют все ж може зростати певною мірою без негативного впливу на експорт країни, тому кожній країні необхідно вибирати інші засоби проведення національної валютної політики з метою уникнення продовження валютних війн, які не є абсолютно ефективним засобом у відновленні економік, а тільки можуть стати причиною нової кризи та погіршують відносини між урядами.

Відносини між США і Китаєм є непростим та багатовимірним явищем. Економіки США і Китаю дуже тісно залежать одна від одної. Можна виокремити головні причини цього:

Для Китаю: американський ринок - є найбільшим ринком збуту. Падіння попиту на китайські товари приведе до падіння експорту і рецесії економіки Китаю. Наприклад, в 2011 р. загальний об'єм експорту Китаю в США досяг 252,3 млрд дол. із зростанням на 8,4% проти рівня в 2009 р. Імпорт продукції у США створює великі можливості працевлаштування у Китаї. зовнішньоекономічний криза девальвація валюта

Для США: по-перше, Китай забезпечує американських споживачів і виробників дешевими товарами, від чого кінцеві споживачі у результаті виграють. По-друге, Китай регулярно скуповує американські казначейські облігації, тобто дає США у борг. Через те, що Китай експортує в США набагато більше, ніж імпортує, у нього накопичуються американські долари. Аби не допустити зміцнення юаня, а, отже, і падіння конкурентоспроможності китайської продукції, уряд відкладає ці зайві долари в резерви. Доларові резерви Китай інвестує в держоблігації США, стає кредитором США. [1].

Китай відкрито виражає стурбованість з приводу зростаючих бюджетних дефіцитів в США, а також сумніву в обґрунтованості позицій долара як головної світової резервної валюти [2].

Зараз уряд та Федеральна резервна система США, намагаючись врятувати національну фінансову систему, прискореними темпами поповнюють її додатково емітованою грошовою масою. Як результат долар став більш дешевшим по відношенню до світових валют. Наприклад, до євро з початку 2009 року він став більш дешевим на 2,9%. Тому Банк Китаю вимушений віддавати стабільні юані за девальвовані долари. Фактично має місце експорт інфляції із США до Китаю [3]. Так як Китай має велику частку доларових валютних резервів, то така ситуація є для нього не благонадійною [4]. Китай є світовим лідером в здійсненні інвестицій у казначейські облігації США. В середині минулого року на балансі Китаю знаходилися облігації більш ніж на 800 млрд дол. [20]. Відмовитися від скуповування доларів або розмістити частину наявних резервів на ринку Китай не може, адже від 60 до 70% його експорту -- це США [3]. Різкі дії проти долара нашкодять китайському експорту, а з ним і економічному зростанню. Переведення частини зовнішньоторговельних розрахунків в юані пом'якшило б проблему: Банку Китаю, довелося б скуповувати менше доларів і емітувати менше юанів.

Зараз КНР майже не може радикально змінити ситуацію. Це підштовхує уряд КНР до реалізації низки як політичних, так і економічних заходів. На міждержавних зустрічах представники Китаю та США намагаються отримати від своїх співбесідників гарантій: Пекін - надійності американських казначейських зобов'язань, а Вашингтон - того, що Китай і надалі буде фінансувати американську економіку, вкладаючи кошти в боргові папери американського казначейства. [4]

Зараз в Китаї одночасно здійснюються три процеси:

1. Поступове зниження долі долара у валютних резервах з 81% в 2005 році до 65% в 2010-му. Різницю заповнив євро.

2. Швидке розширення на тлі кризи прямих двосторонніх розрахунків в парах юань -- національна валюта торгівельного партнера.

3. Зворотне реінвестування. У 2010 році Китай реінвестував в США 9,6 млрд дол. в акції найбільших банків (Citigroup, Morgan Stanley, Bank of America) і високотехнологічних підприємств (Coca-Cola, Apple, Johnson & Johnson, Motorola) [5].

На сучасному етапі США практично не може бути загрозою для Китаю, тому що Китай -- найбільший утримувач доларів і теоретично може обвалити долар і всю економіку США. Але практично він цього не зробить, оскільки знецінення долара для КНР означає знецінення власних національних валютних резервів.

Тому зараз КНР прагне інвестувати в короткостроковий борг США, щоб зменшити потенційні втрати в разі стресових ситуацій в економіці, враховуючи те, що на короткостроковому ринку ліквідність цінних паперів вища [1]. Окрім цього уряд Китаю зробив розпорядження, щоб фонди країни, які керують валютними активами, вивели засоби з ризикових, на їх думку, доларових активів [6].

Набуває поширення поняття "валютна війна" між КНР та США. Вона полягає, в питанні валютного курсу юаня. В Америці вважають, що курс юаня сильно занижений і вимагають від Китаю ревальвувати свою валюту. За підрахунками МВФ юань на 20% не відповідає своєму реальному валютному курсу [7]. Неодноразово стверджувалось, що валютна політика КНР призводить до скорочення робочих місць в Америці, також до збільшення дефіциту в торгівлі між США та Китаєм [8].

Для Китаю подорожчання його валюти загрожує не лише зниженням прибутку експортних підприємств, але і зростанням безробіття, а це спричинить соціальну нестабільність в суспільстві. Експерти підрахували, що однопроцентне підвищення курсу юаня означатиме умовно однопроцентне скорочення експорту, а підвищення вартості юаня на 2 відсотки приведе до безробіття приблизно трьох мільйонів чоловік у Китаї [9]. Таким чином ревальвування юаня вигідно США та не вигідно КНР, тому остання сторона не погодилась виконувати вимоги щодо валютного курсу китайського юаня, не дивлячись на різні торгівельно-економічні заходи тиску, які застосовувалися американською стороною. Важко передбачити, коли юань може набути статусу вільно конвертованою валюти. Хоча китайська економіка з її високим експортом - друга в світі, а Пекін є важливим торгівельним партнером на світових ринках, досі його валюта там не відігравала помітної ролі. Юань не дотягує навіть до одного відсотка від кількості усіх глобальних валютних трансакцій. Китай боїться відпускати юань у вільне плавання, адже ця хвиля може принести й чималий спекулятивний капітал на місцевий ринок. Отже, курс юаня встановлює не ринок, а Центробанк країни, який й обмежує його рамками співвідношення до курсу американського долара. Для переказу грошей з Китаю необхідно чимало дозволів. Інвестиції китайських фірм закордоном або ж навпаки вимагають отримання двох дозволів. Спочатку треба дістати дозвіл на ведення діяльності, а відтак Центробанк має дозволити обмін юанів на долари.

Занижений курс юаня робить експортовані до Китаю американські товари дорожчими. Як наслідок - між США і КНР виник гігантський торгівельний дисбаланс. Євросоюз у минулому також намагався схилити Китай до підвищення курсу юаня. Востаннє цю тему обговорювали на саміті ЄС-КНР восени 2010 року. Адже дешевий юань призводить і до подорожчання європейських товарів, що експортуються в Китай. Однак останнім часом ця тема відіграє для європейців лише другорядну роль, адже у Євросоюзу значно менший дефіцит торгового балансу з Китаєм. ЄС набагато менше страждає від китайської валютної політики, ніж США. Коли кон'юнктура у найбільшому народному господарстві Європи на підйомі, сам Євросоюз бореться з борговою кризою. А це набагато важливіше, ніж валютна війна з Китаєм.

На Заході багато експертів і політиків переконані: саме Китай, який нестримно нарощував останніми роками свою промислову потужність і свій експорт в такі розвинені країни, як США і Японія, є першопричиною нинішньої валютної війни. Потік дешевих китайських товарів, підкреслюють вони, знищив безліч робочих місць на промислових підприємствах в США. Тому Сполучені Штати, які насилу долають наслідки нещодавньої тяжкої рецесії, підсилюють політичний тиск на Китай з метою змусити його перейти на ринкові принципи формування курсу юаня або хоч би істотно його підвищити.

Одночасно Вашингтон усе більш відверто проводить політику слабкого долара. Його девальвація здійснюється, перш за все, шляхом подальшого закачування в економіку свіжих грошей Федеральною резервною системою США. Тож словосполученням валютна війна зараз позначають, в першу чергу, конфлікт між доларом і юанем, між Сполученими Штатами і Китаєм. Проте це протистояння дестабілізує всю світову валютну систему. І ось вже Японія починає демонстративно збивати курс ієни, а Бразилія обкладає податками іноземні інвестиції, щоб припинити зліт реала.

Китай висунув п'ять пропозицій щодо подальшого розвитку китайсько-американських відносин: 1) розбудова міждержавних відносин, докладання зусиль для поступального, стабільного та здорового розвитку відносин конструктивного співробітництва між КНР і США [2]; 2) активізація політичного діалогу і поглибленні взаєморозуміння між двома країнами, зміцнення взаємної довіри; 3) розширення сфер практичного співробітництва; 4) розв'язання належним чином існуючих протиріч та врегулюванні "чутливих" питань, зближення позицій сторін з найбільш актуальних питань китайсько-американських відносин; 5) розвиток неофіційних та громадських обмінів між КНР і США.[10]

Таким чином, за умови посткризового періоду взаємозалежність економік США і КНР зобов'язує обидві сторони, прикласти максимум зусиль для того, щоб існуючі механізми вирішення проблем допомогли впоратися з економічним спадом і вийти з кризи з мінімальними втратами. Будь-які необережні кроки можуть призвести до серйозних наслідків не лише для американської і китайської економіки, але і для всієї світової фінансової архітектури.

Література

1. Тэн Юн Ван Взаимозависимость экономик США и Китая в условиях глобализации мировой экономики/ Тэн Юн Ван// Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект - 2010. - с.323-328

2. Шитов А. Пекинский экспресс/ Шитов А.// Эхо планеты - 2009. -- №22. - с.25-27

3. Кочева О., Чувиляев П., Рушайло П. Юань против долара/ Журнал "Деньги" - № 31 (738) от 10.08.2009 [Електронний ресурс].

4. Амалян Н.Д. Юань проти долара: стратегія та тактика наступу/ Амалян Н.Д. // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект, 2010. - с.286-489

5. Полуэктов Е. Битва валют: С кем борется доллар и чем может закончиться эта борьба - №17 (101), 20 сентября/ Сайт Fincake [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://fincake.ru/d/magazines/101/articles/3097

6. Китай начал избавляться от долара/ газета Delo.ua [Електронний ресурс].

7. Китайский эксперт: юань станет мировой валютой за 15-20 лет 22.10.10 / Сайт новин [Електронний ресурс].

8. Ван Пей Влияние ревальвации юаня на китайський экспорт/ Ван Пей// Человек и труд - 2009. - №6. - с.63-64

9. Макарчев В. Доллар и евро против юаня/ Макарчев В.// Эхо планеты - 2010. - №20. - с.20-21

10. Засади та основні напрями зовнішньої політики КНР- 16.10.2010// МЗС України - Ділова рада Україна-Китай [Електронний ресурс].

11. Eichengreen B.How to prevent a currency war / Barry Eichengreen, Douglas Irwin // Project Syndicate. - 2010.

Размещено на Allbest.ru