Зовнішньоекономічні проблеми України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

1. Актуальність теми.

Однією з найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна торгівля. Вона характеризується такими основними показниками: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішьоторговельного балансу, географія торгівлі. Найбільш істотною її характеристикою є товарообіг - обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Показниками міжнародного товарообігу є експорт (вивезення) та імпорт (ввезення) товарів або капіталів. Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту - зовнішньоторговельне сальдо. В Україні цей показник в останні роки і, зокрема, був негативним.

Україна зумовлюється двома проблемами. Перша проблема, свідчить про значне погіршення структури експорту, тобто збільшення в останній частки сировини та продукції з низьким рівнем обробки. Друга проблема стосується необхідності скасування такого засобу державної підтримки національного виробника, як діючі пільги. Адже сучасний стан державної політики активізування зовнішньоекономічної діяльності України не дає вітчизняним виробникам почуватися впевнено на міжнародних ринках та сприяє зростанню диспропорцій у структурі українського експорту.

Ще однією проблемою політики активізування експорту є її реалізація. Адже саме на цьому етапі виникають найбільші труднощі із визначенням основних джерел фінансування та структур, які повинні це фінансування здійснювати.

Для рішення цих проблем необхідно обрати один із головних інструментів державного стимулювання розвитку міжнародної торгівлі, політику активізування зовнішньоекономічної діяльності. При цьому доцільно зауважити, що у теоретичному розумінні політика активізування експорту та імпорту є невід'ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів торговельного обороту, що сприяє зростанню відкритості економіки країни.

Доцільність стимулювання експорту вимагає визначення саме тих галузей, експорт яких буде найефективнішим як для експортерів, так і для держави загалом. Якщо говорити про фінансування, то після визначення пріоритетності галузі необхідно визначити можливі шляхи та джерела для формування кредитних коштів, які б використовувалися для активізування експортної діяльності.

Підстави говорити про політику активізування зовнішньоекономічної діяльності дає нам змогу сам потенціал українського експорту та значні економічні можливості країни до світової інтеграції.

Вагомий внесок у дослідженнях міжнародної торгівлі зробили такі західні вчені як: Е. Хекшера, Б. Олін, Д. Рікардо, А. Сміт.

2. Мета курсової роботи.

Основною метою курсової роботи є зріст інтересу до стратегічної взаємодії фірм, до ролі невизначеності та асиметричної інформації, до стратегії ціноутворення фірм в умовах влади ринку обумовив виникнення управлінської економіки.

3. Завдання курсової роботи.

Сутність та зміст міжнародної торгівлі;

теорія міжнародної торговлі її структури, показники;

аналіз сучасного стану зовнішньоекономічних проблем України;

теоретичні засади до розрахункової частини;

практична частина аналітико - розрахункового розділу.

4. Предмети дослідження курсової роботи є:

Зовнішньоекономічні проблеми України.

Формування виробничої функції та визначення базової ціни товару фірми.

5. Об'єкт дослідження курсової роботи є:

Цілі та завдання державної політики активізування експорту залежать від завдань, які можуть виконуватись на двох рівнях. Так, наприклад, на макроекономічному рівні необхідно досягнути внутрішньої та зовнішньої економічної рівноваги, керуючись політикою щодо зростання зайнятості та поліпшення платіжного балансу відповідно. У мікроекономічній площині ця державна політика реалізується для підтримки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та зростання їх прибутків.

6. Використані методи дослідження.

Аналіз специфічних проблем відкритої економіки починається зазвичай з зовнішньої торгівлі як найважливішої форми міжнародних економічних відносин. Тут тісно переплітаються макропідхід з точки зору впливу зовнішньої торгівлі на рівень виробництва, зайнятості, цін і інші змінні і мікроаналіз ринків окремих товарів, що втягуються в міжнародний обмін, з позицій вигод і втрат економічних агентів, що виникають у результаті лібералізації зовнішньої торгівлі.

7. Інформаційні джерела дослідження.

Теоретичною методологічною основою курсової роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії міжнародної торгівлі.

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії міжнародної торгівлі; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

У курсовій роботі використані такі інформаційні джерела:

Підручники: Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика. - М.: 2004., Скрипник М. Шляхи стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств малого та середнього бізнесу. // Економіка. Фінанси. Право. 2002. - № 6., Балаков П.К. Международные торгове отношения и расчеты. - М.: 1994., Гольцберг А.В., Воронова Г.М. Международная торговля. - К.: 1994.

Посібники: Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля.: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001., Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. М.: 1997., Захарій Ю. Державне субсидування експорту як інструмент зовнішньоекономічної політики // Зовнішня торгівля. - 1999. -№ 1-2.

Законодавчі акти: Закон України від 10.04.2008 р. № 250 - IV Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торговлі., Проект закону України. Про систему державної підтримки експорту товарів (робіт,послуг) українського походження (реєстр № 4145 від 03.03.2009).

Статистичні щорічники: Національний університет Львівська політехніка О. Б. Гром'як. Ст. Проблеми активізування зовнішньоекономічної діяльності. 2010 р.

Інтернет ресурси: Бабенко В.О. Електронна бібліотека. Державна політика стимулювання експорту в ринковій економіці / Київський національний ун - т ім.. Тараса Шевченка. - К.: 2004 / http://www.lib.ua - ru.net/diss/cont/27638.html/,

Бібліотека економіста / http://www.library.if/ua/, Офіційний веб-сайт Верховної ради України /http://gska2.rada.gov.ua/.

РОЗДІЛ 1. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Сутність та зміст міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах»[1,с. 37]. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвинених країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах [2, с. 47].

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах [3, с. 448].

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна [4, с. 41].

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена [5, с. 79].

1.2 Теорія міжнародної торговлі її структури,

показники

Перш ніж говорити про основні напрями здійснення державної політики активізування експорту, доцільно ознайомитись із кількома етапами реалізації експортної діяльності. Це сприятиме визначенню основних проблем та перешкод, з якими зустрічається експортер та які держава прагне усунути використовуючи політику регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Отже, на основі огляду літературних джерел можна виділити такі етапи експортної діяльності [6, 146-154; 7, с. 34-37; 8.] :

1. Вивчення майбутніх ринків збуту (їх сегментація та маркетингове позиціонування на них свого товару). Основними проблемами є матеріальне забезпечення та значний часовий проміжок для дослідження ринків.

2. Встановлення відносин між партнерами, що є доволі капіталомістким етапом.

3. Створення самого товару, що є пропозицією для партнерів. На цьому етапі важливим елементом є ціна продукції і її конкурентоспроможність. Інколи третій етап може передувати попередньому.

4. Матеріальне забезпечення замовлення. Тут йдеться про такий метод реалізації політики активізування експорту, як кредитування.

5. Здійснення замовлення (власне саме експортування товару), яке може піддаватися багатьом непередбачуваним ризикам, таким як: транспортні, монтажні, торговельні, гарантійні тощо. На цьому етапі необхідно використовувати державний метод гарантування.

6. Здійснення оплати за продукцію. На цьому етапі важливо проконтролювати виконання умов контракту, які можуть піддаватися політичним (обмеження трансфертних операцій та вільна конвертованість валюти) та економічним (платоспроможність імпортера) ризикам.

Цілі та завдання державної політики активізування експорту залежать від завдань, які можуть виконуватись на двох рівнях. Так, наприклад, на макроекономічному рівні необхідно досягнути внутрішньої та зовнішньої економічної рівноваги, керуючись політикою щодо зростання зайнятості та поліпшення платіжного балансу відповідно. У мікроекономічній площині ця державна політика реалізується для підтримки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та зростання їх прибутків.

Аналіз специфічних проблем відкритої економіки починається зазвичай з зовнішньої торгівлі як найважливішої форми міжнародних економічних відносин. Тут тісно переплітаються макропідхід з точки зору впливу зовнішньої торгівлі на рівень виробництва, зайнятості, цін і інші змінні і мікроаналіз ринків окремих товарів, що втягуються в міжнародний обмін, з позицій вигод і втрат економічних агентів, що виникають у результаті лібералізації зовнішньої торгівлі.

В ході макроекономічного аналізу ми вже стикалися з проблемами відкритої економіки. Так, обсяг експорту та імпорту, як відомо, може безпосередньо впливати на рівень ВВП, зайнятість та інші макроекономічні показники, а також в цілому на макроекономічну рівновагу. Зростання виробництва в експортних галузях, у зв'язку зі збільшеним попитом на вітчизняні товари за кордоном, збільшує обсяг ВВП країни. Навпаки, зростання імпорту відволікає частину внутрішнього попиту на товари, вироблені в інших країнах, і таким чином знижує стимули внутрішнього виробництва, що може привести до падіння ВВП. Відповідно до кейнсіанської моделлю вплив експорту та імпорту (або чистого експорту) на обсяг доходу в економіці оцінюється з урахуванням ефекту мультиплікатора, аналогічно впливу інших витрат [9, с. 284].

Теорія міжнародної торгівлі Д. Рікардо, а раніше А. Сміта, була покликана довести в противагу меркантилістам необхідність і доцільність вільної зовнішньої торгівлі. А. Сміт пояснював існування міжнародної торгівлі та її вигідність різницею в абсолютних витратах виробництва товарів в різних країнах. Міжнародний поділ праці та спеціалізація вважалися доцільними, оскільки в кожній країні існували особливі умови та ресурси, які забезпечували їй переваги порівняно з іншими країнами: можливість виробляти певні товари з меншими витратами (або можливість виробляти в одиницю часу більшу кількість товарів).

В теорії абсолютної переваги А. Сміта принципи розумної поведінки господарюючого суб'єкта переносяться на сферу міжнародної торгівлі: якщо можна купити товар за кордоном за нижчою ціною, ніж у себе вдома, то краще зробити це, спеціалізуючись на виробництві того товару, який дешевше виготовляти вдома внаслідок наявності певних переваг в даній галузі.

Поділ праці та спеціалізація країн на товарах, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, експорт цих товарів після покриття внутрішніх потреб в обмін на інші товари, витрати виробництва яких в інших країнах нижче, - все це дає можливість забезпечити загальну економію витрат в торгуючих країнах, оскільки кожна з них виробляє головним чином ті товари, на які вона витрачає менше ресурсів, ніж інші країни.

Д. Рікардо зробив наступний крок у теорії міжнародної торгівлі, довівши її доцільність і для тих випадків, коли країна не володіє абсолютною перевагою у виробництві будь-яких товарів. Він показав, що завжди, коли за відсутності торгівлі зберігаються відмінності між країнами в співвідношенні витрат виробництва різних товарів, кожна країна матиме порівняльну перевагу: у неї завжди знайдеться товар, виробництво якого буде більш ефективно, ніж виробництво інших, при існуючому співвідношенні витрат у різних країнах. Іншими словами, відношення витрат виробництва цього товару до витрат виробництва інших товарів у даній країні буде нижче, ніж аналогічне співвідношення в інших країнах.Саме на виробництві такого товару країна повинна спеціалізуватися і експортувати його в обмін на інші товари [10, с. 285].

Приклад. Нехай при наявних ресурсах країна А може виробити за рік 60 одиниць товару Y або 30 одиниць товару X або будь-яку комбінацію цих товарів в межах, заданих кривої виробничих можливостей (суцільна лінія на рис. 1.1, а). Країна В (або решта світу) за допомогою наявних ресурсів може призвести 80 одиниць товару Y, або 100 одиниць товару X, або їх будь-яку комбінацію в межах, заданих кривої виробничих можливостей (суцільна лінія на рис. 1.1,6). Очевидно, країна В має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів, а країна А не має абсолютної переваги ні по одному з товарів. Однак співвідношення витрат виробництва товарів X і Y в цих країнах різні. Ми будемо виходити з припущення про постійність витрат виробництва товарів Y і X в країнах, а значить, сталості витрат заміщення, що дасть можливість представити криві виробничих можливостей у вигляді прямих ліній. Різний нахил цих кривих у країнах свідчить про різне співвідношенні витрат виробництва товарів X і Y. Для країни А це співвідношення складе 60Y = 30X, або 2Y = 1X, а в країні В - відповідно 0,8 Y = lX (для одиниці товару Y ці ж співвідношення будуть рівні: 1Y = O, 5X в країні А і 1Y = 1, 25X в країні В). Відносні ціни товарів на конкурентних ринках визначаються відносними витратами їх виробництва і прагнуть до зазначених вище співвідношенням.

У закритій економіці товарів споживається стільки, скільки виробляється. Максимальні обсяги споживання задані точками на кривих виробничих можливостей. Запропонуем, що країна А виробляє і споживає 20 одиниць товару Y і 20 одиниць товару X (т. Ео на рис. 1.1,а), А країна В, відповідно, 65 Х і 28 Y (т. Ео на рис. 1.1,б).

При зіставленні умов торгівлі в двох країнах виявляється, що товар Y можна купити в країні А за 0,5 Х, а продати в країні В за 1,25 Х. Товар Х можна купити в країні за 0,8 Y, а продати в країні А за 2Y, отримуючи значну вигоду (за умови, що транспортні витрати невеликі). Значить, якщо країни будуть відкриті для міжнародної торгівлі, то країна А буде експортувати товар Y в країну В і закуповувати в неї більш дешевий товар Х. Країна В, навпаки, буде вивозити товар Х в країну А в обмін на більш дешевий товар Y. Розвиток міжнародного обміну приведе до вирівнювання відносних цін в обох країнах. Світова ціна (в даному випадку ціна, за якою країни А і В будуть торгувати один з одним) встановиться десь між відносними цінами, що існували в країнах до початку обміну. У прикладі світова ціна буде знаходиться в межах 0,8 Y <1Х <2Y, або для товару Y: 0,5 Х <1Y <1,25 X.

Якщо припустити, що ціна світового ринку вийде за ці прибудови та встановиться на рівні 1Y = 2Х, то взаємної торгівлі не буде, так як обом країнам стане вигідніше експортувати товар Y, а товар Х продавати у себе вдома. Конкретний рівень ціни світового ринку буде залежати від співвідношення попиту і пропозиції, тобто, наприклад, при більш високому попиті на даний товар світова ціна буде тяжіти до верхньої межі, і навпаки [11, с. 322].

Припустимо, що ціна на світовому ринку встановилася на рівні 1Х = 1Y. Як і у випадку абсолютної переваги, для отримання найбільшої вигоди країнам необхідно повністю спеціалізуватися на виробництві одного товару: Y в країні А і товару Х в країні В. При новому співвідношенні цін 1Х = 1Y країни розширити межі свого споживання (пунктирні лінії ні рис. 1.1,а і 1.1,б ). Тепер, наприклад, країна А може або виробляти 60Y і обмінювати їх на 60Х, або виробляти 60Y, частково споживати товари Y, частково обмінювати їх на Х. Якщо споживання товарів Y залишиться на колишньому рівні (20Y в т. Ео), то з вироблених 60Y залишилися 40Y країна може обміняти на 40Х на світовому ринку, розширивши в 2 рази споживання товару Х (т. ). Можна вибрати й інше сполучення товарів Х і Y, наприклад 30Х і 30 Y (т.на рис.1.1,а). Аналогічні міркування можна привести і для країни У, що спеціалізується повністю на виробництві товару Х (споживання може зрости до рівня, відповідного т. ).

В цілому споживання в двох країнах в результаті встановлення торгових відносин і спеціалізації виробництва істотно розшириться (див. табл.1.1).

Сумарне виробництво товарів Х і Y в двох країнах також збільшиться і складе 100Х і 60Y, тоді як до спеціалізації воно дорівнювало, відповідно, 85X (20 +65) і 48Y (20 +28). Зовнішня торгівля, таким чином, виявляється вигідною як окремим країнам, так і світовому господарстві в цілому.

Таблиця 1.1 Спеціалізація країн при закритих та відкритих ринках [13 с.288]

	Закриті ринки	Відкриті ринки
	Товар Х	Товар Y	Всього	Товар Х	Товар Y	Всього
Країна А (споживання)	20	20	40	30	30	60
Країна В (споживання)	65	28	93	70	30	100
Всього (виробництва і споживання)	85	48	133	100	60	160

Теорія Д. Рікардо грунтувалася на відмінностях у витратах виробництва товарів між країнами, а також на припущенні про постійність витрат заміщення в кожній країні. У прикладі це означає, що в якій би точці кривої виробничих можливостей країни А не знаходилися, для виробництва додаткової одиниці товару Х треба було б відмовитися від випуску двох одиниць товару Y (або для збільшення на одиницю виробництва товару Y треба було б відмовитись від виробництва 0 , 5 одиниці товару Х). Графічно це відбивалося б у тому, що криві виробничих можливостей мали постійний нахил на всьому протязі, тобто були б прямими лініями [12, с. 488].

Однак на практиці передумова про постійність витрат заміщення виявилася неспроможною. У багатьох галузях зростання виробництва супроводжувався збільшенням бокові витрат, а отже, випуск кожної додаткової одиниці товару вимагав оотказа від виробництва все більшої кількості інших товарів.До того ж переміщення виробництва з однієї галузі в іншу призвело до зростання витрат заміщення й тому, що для випуску різних видів товару потрібні різне поєднання ресурсів, різна технологія і т. д. Передумова про сталість витрат заміщення мала наслідком той факт, що максимальний виграш від зовнішньої торгівлі досягався при повній спеціалізації країн на товарах, у виробництві яких вони володіли порівняльною перевагою. Але реальна структура зовнішньої торгівлі не підтверджувала цей висновок: прикладів повної спеціалізації в світі практично не існувало.

Все це призвело до заміни даної передумови на більш прийнятну - про зростаючих витрат заміщення (опукла крива виробничих можливостей на рис. 1.2). Це означало, що при розширенні однієї галузі за рахунок інших випуск кожної додаткової одиниці товару супроводжувався відмовою від виробництва все більшого обсягу продукції в інших галузях.

Нехай у закритої економіки, при наявних ресурсах, в рік може бути вироблено 50 одиниць товару Y і 40 одиниць товару Х. Співвідношення цін на внутрішньому ринку встановлювалося на рівні 2Y = 1Х, або 1Y = 0,5 Х (точка S на рис. 1.2 ). Країна має порівняльні переваги у виробництві товару Y, тому після встановлення торговельних відносин з іншими країнами їй буде вигідно експортувати товар Y і в обмін закуповувати дешевший за кордоном товар Х [13, с. 289].

Якщо світова ціна буде зафіксована на рівні 1Х = 1Y, то країна швидше за все змінить структуру свого виробництва і буде спеціалізуватися на випуску товару Y. Для цього їй доведеться перевести ресурси з галузі Х в галузь Y.Але якщо раніше виходило з того, що витрати заміщення постійні незалежно від поєднання обсягів товарів, що випускаються, а значить, і при повній спеціалізаціі на випуску одного товару вони залишаються тими ж, то тепер ресурси вже не повністю взаємозамінні. Це означає, що при збільшенні виробництва товару Y співвідношення витрат буде змінюватися, наприклад, від 1Y = 0,5 Х до 1Y = 0,6 Х, 1Y = 0,8 Х і т.д., що відповідає пропозиції про зростання витрат заміщення. Спеціалізація на випуск товару Y буде вигідною до тих пір, поки співвідношення витрат у країні не зрівняється із співвідношенням цін на світовому ринку, тобто не досягне рівня 1Y = 1Х (точка Sна рис.1.2). Подальше збільшення виробництва товару Y буде супроводжуватися зростанням граничних витрат і, отже, витрат заміщення, які перевищать ціни світового ринку і зроблять експорт товару Y невигідним [14, с. 210].

Таким чином, зростаючі витрати заміщення ставлять кордону спеціалізації і максимальна вигода від зовнішньої торгівлі досягається при частковій спеціалізації. Країна виробляє не тільки товар Y, але і деяку кількість товару Х, тому на практиці нерідко виникає конкуренція між імпортом і (товаром Х з інших країн) та імпортозамінної продукцією, що випускається вітчизняними виробниками (залишився виробництво товару Х).

Проте при тій і іншій передумові теорія порівняльних переваг показує, що можливості споживання в країні можуть бути розширені не тільки за рахунок вдосконалення або нарощування внутрішніх факторів (що розсовує межі виробничих можливостей), але і за рахунок міжнародної торгівлі та спеціалізації в рамках міжнародного поділу праці [15, с. 368].

Подальший розвиток теорії зовнішньої торгівлі пов'язане з іменами шведських вчених Е. Хекшера та Б. Оліна. Вони виходили з того, що відмінності в порівняльних витратах між країнами пояснюються, по-перше, тим, що у виробництві різних товарів фактори використовуються у різних співвідношеннях, і, по-друге, тим, що забезпеченість країн факторами виробництва неоднакова. У відповідності з теорією Хекшера-Оліна країни будуть експортувати ті товари, виробництво яких вимагає значних витрат щодо надлишкових факторів та імпортувати товари, у виробництві яких довелося б інтенсивно використовувати відносно дефіцитні фактори. Таким чином, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні. Інтенсивне використання чинника, наприклад праці, у виробництві якого-небудь товару означає, що частка витрат на робочу силу в його вартості вище, ніж у вартості інших товарів (зазвичай такий продукт називають трудомістким).

Відносна забезпеченість країни факторами виробництва визначається наступним чином: якщо співвідношення між кількістю цього фактора і іншими факторами в країні вище, ніж у решті світу, то цей фактор вважається відносно надлишковим для даної країни, і навпаки, якщо зазначене співвідношення нижче, ніж в інших країнах, то фактор вважається дефіцитним.

Так, як в країні А 2 одиниці товару Y коштують 1 одиницю товару X, це можна пояснити тим, що дана країна володіє відносно великою кількістю факторів, інтенсивно використовуваних у виробництві товару Y. Очевидно, ці фактори, за інших рівних, будуть тут дешевше, ніж в інших країнах, де їх відносно мало. Відповідно, нижче будуть і витрати виробництва товару Y в країні. А з іншого боку, дефіцит факторів, у великій кількості використовуваних у виробництві товару X, збільшує їхню ціну і робить відносно високими витрати виробництва даного товару. Саме відмінності у відносній забезпеченості факторами виробництва і ступеня їх використання у виробництві товарів X і Y пояснюють експорт товару Y з країни А та імпорт товару X з інших країн, де його випуск обходиться дешевше з аналогічних причин [16, с. 292].

Практика частково підтверджує висновки теорії Хекшера-Оліна. Але в останні десятиліття структура забезпеченості розвинених країн (особливо європейських) необхідними виробничими ресурсами відносно вирівнюється, що повинно було, відповідно до теорії Хекшера-Оліна, знизити їх стимули до торгівлі один з одним. Однак цього не відбувається. Навпаки, центр ваги в міжнародній торгівлі переміщується саме до торгівлі між промислово розвиненими країнами, тобто країнами з приблизно однаковою забезпеченістю факторами виробництва. Причому в світовій торгівлі зростає питома вага взаємних поставок подібних промислових товарів. Це не вкладається в рамки теорії Хекшера-Оліна.

Практичним пошукам з метою підтвердження або спростування теорії Хекшера-Оліна багато в чому сприяла поява в 50-х роках так званого "парадоксу Леонт'ева". В. Леонт'єв показав, що в 1947 р. США, що вважалися капіталонадлишковою країною, експортували не капіталомістку, а трудомістку продукцію, хоча, відповідно до теорії Хекшера-Олина, результат повинен був бути зворотним. Подальші дослідження, з одного боку, підтвердили наявність в США цього парадоксу у повоєнний період, а по-друге, показали, що капітал - не самий надлишковий фактор в країні. Вище нього стоять обробляється земля і науково-технічні кадри. І тут теорія Хекшера-Оліна підтверджувалася: США виявилися чистим експортером товарів, у виробництві яких інтенсивно використовуються ці фактори.

Підсумком дискусії навколо "парадокса Леонт'єва" стала тенденція до розукрупнення факторів виробництва та обліку кожного з підвидів при поясненні напрямків експортних та імпортних потоків. В якості окремих чинників, здатних забезпечити відносні переваги галузям або фірмам, стали виділяти, наприклад, праця різної кваліфікації, якість управлінського персоналу, різні категорії наукового персоналу, різні види капіталу і т.д.

З іншого боку, не припиняються спроби знайти заміну теорії Хекшера-Оліна. Така, наприклад, теорія, згідно якої вигоди від зовнішньої торгівлі отримують країни, що спеціалізуються в галузях, які характеризуються економією на масштабах (або зниженням витрат на одиницю випуску при нарощуванні обсягу виробництва). Але з мікроекономіки відомо, що в галузях з ефективним масовим виробництвом звичайно відсутня вільна конкуренція, а значить, виробництво виявиться в руках великих монополій [17, с. 501].

В окремому ряду стоїть теорія М. Портера, який вважає, що теорії Д. Рікардо і Хекшера-Олина вже зіграли свою позитивну роль в поясненні структури зовнішньої торгівлі, але в останні десятиліття фактично втратили своє практичне значення, оскільки істотно змінилися умови формування конкурентних переваг , усувається залежність конкурентоспроможності галузей від наявності в країні основних факторів виробництва. М. Портер виділяє наступні детермінанти, що формують середовище, в якому розвиваються конкурентні переваги галузей і фірм:

1) фактори виробництва певної кількості і якості;

2) умови внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, його кількісні і якісні параметри;

3) наявність споріднених і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку;

4) стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку. Названі детермінанти конкурентної переваги утворюють систему, взаємно посилюючи і обумовлюючи розвиток один одного. До них додаються ще два фактори, які можуть серйозно впливати на обстановку в країні: дії уряду і випадкові події. Всі перераховані характеристики економічного середовища, в якій можуть формуватися конкурентоспроможні галузі, розглядаються в динаміці, як гнучка система, що розвивається.

Важливу роль у процесі формування конкретних переваг галузей національної економіки відіграє держава, хоча ця роль різна на різних етапах цього процесу. Це можуть бути цільові капіталовкладення, заохочення експорту; прямее регулювання потоків капіталу; тимчасовий захист внутрішнього виробництва і стимулювання конкуренції на перших етапах; непряме регулювання через податкову систему, розвиток інфраструктури ринку, інформаційної бази для бізнесу в цілому; фінансування наукових досліджень; підтримка освітніх установ та т.д. Досвід показує, що в жодній з країн створення конкуренто-спроможних галузей не обходилося без участі держави в тій чи іншій формі. Це тим більше актуально для перехідних економічних систем, оскільки відносна слабкість приватного сектора не дозволяє йому в короткий термін самостійно сформувати необхідні чинники конкурентної переваги і завоювати місце на світовому ринку [18, с. 221].

1.3 Аналіз сучасного стану зовнішньоекономічних

проблем України

З метою активізування такої діяльності особливу увагу необхідно приділити стимулюванню саме експортної діяльності. Політика стимулювання експорту повинна об'єднувати сили кожного підприємства у загальну стратегію, що була б орієнтована на розвиток зовнішньоекономічної діяльності. Стимулювання експорту допомагає розширити міжнародні ринки збуту та покращати якість, а відповідно і конкурентоспроможність товарів, перетворити підприємства у надійних експортерів, спрямувати ресурси у високопродуктивні галузі та збільшити величину високотехнологічних продуктів у експортній структурі [19].

Країни, які мають високу частку експорту у структурі своєї економіки, довели, що для успішного та динамічного експортування недостатньо лише ринкового регулювання. Саме тому, розуміючи усю важливість активізування зовнішньоекономічної діяльності і беручи до уваги те, що стимулювання експорту могло б стати генеруючим чинником у розвитку зовнішньої торгівлі України, особливу увагу потрібно приділити головним проблемам політики активізування. Адже сучасний стан державної політики активізування зовнішньоекономічної діяльності не дає вітчизняним виробникам почуватися впевнено на міжнародних ринках та сприяє зростанню диспропорцій у структурі українського експорту [20].

Зважаючи на те, що стимулювання експортної діяльності є одним із дієвих механізмів активізування зовнішньоекономічної діяльності, доцільно було б ознайомитися із трактуванням самої категорії “стимулювання”. Термін “стимулювати” (лат. збуджую, заохочую) має два тлумачення: 1. Створювати, давати стимул або бути стимулом до чогось, прискорювати. 2. Посилювати, поліпшувати, здійснювати будь-що. Схожим, проте, і в той самий час відмінним до дієслова “стимулювання” виступає термін “активізм” (від лат. activus - діяльний, дієвий) - це політика активного втручання держави у розвиток економічних процесів [21, с. 714].

Саме поняття “стимулювання експорту” бере свій початок із кінця XIX ст. Серед українських науковців над цією проблемою працювали І. Бураковський, В. Бабенко, А. Кредісов, Т. Непомняща, М. Скрипник, Ю. Макогон, А. Філіпенко, Ю. Захарій та ін. Питання стимулювання зовнішньоекономічної діяльності цікавило й іноземних учених, таких як В. Глаштеттер, Р. Хенцлер , Д. Лефевр, М. Портер та ін. Р. Хенцлер, який був німецьким професором, вважав, що стимулювання експорту - це система засобів та заходів, спрямованих на допомогу експортним галузям щодо налагодження відносин із закордонними партнерами та реалізації більшої кількості експортних замовлень на іноземних ринках збуту.

Одним із головних інструментів державного стимулювання розвитку міжнародної торгівлі є політика активізування зовнішньоекономічної діяльності. При цьому доцільно зауважити, що у теоретичному розумінні політика активізування експорту та імпорту є невід'ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів торговельного обороту, що сприяє зростанню відкритості економіки країни.

Підстави говорити про політику активізування зовнішньоекономічної діяльності дає нам змогу сам потенціал українського експорту та значні економічні можливості країни до світової інтеграції. Україна із своєю площею, що приблизно становить 0,4 % від усієї суші, і з чисельністю населення близько 0,7 % від усіх жителів нашої планети тривалий час була виробником 5 % від усієї мінеральної сировини та продуктів її переробки [22, с. 1-3]. До того ж розвідані запаси корисних копалин України становлять близько 8 трильйонів доларів США. Багата на природні ресурси українська держава є одним із лідируючих добувачів марганцевої руди, алюмосилікатної сировини, глини та інших копалин. Не зайвим буде згадати і про потужні можливості чорної металургії. Незважаючи на рейтинг Всесвітнього економічного форуму, згідно з яким Україна зайняла 73-тє місце із можливого 131-го за індексом глобальної конкурентоспроможності та згідно з цим же форумом 81-ше із 127-ми - за індексом бізнесової конкурентоспроможності, експортноорієнтованими галузями все ж залишаються: аерокосмічна, суднобудівна, біотехнологічна, машинобудівна та сільське господарство. Але усі вищеперераховані експортні можливості використовуються непродуктивно, адже основу українського експорту (близько 50 %) становить необроблена продукція.

Україна зумовлюється двома проблемами. Перша проблема, свідчить про значне погіршення структури експорту, тобто збільшення в останній частки сировини та продукції з низьким рівнем обробки. Друга проблема стосується необхідності скасування такого засобу державної підтримки національного виробника, як діючі пільги. Особливої гостроти ця проблема отримала після набуття Україною членства у СОТ. Проте важливим при цьому є уміння не втратити змогу здійснювати державну підтримку національної економіки та використовувати усі можливості для застосування правових механізмів стимулювання національного експорту, передбачених СОТ [23].

Проаналізувавши теоретичні доробки багатьох учених з означеної тематики дослідження, вважається за необхідне виокремити дві групи проблем, які виникають при активізуванні зовнішньоекономічної діяльності шляхом стимулювання експорту. Перша проблема стосується розроблення державної політики стимулювання експорту, а друга полягає у реалізації такої політики. Розглянемо кожну з них детальніше.

На сьогоднішній день в Україні активно розглядається питання розроблення державної політики стимулювання експорту. Так, якщо говорити про мікрорівень, то на Луганщині нещодавно був підписаний “План заходів із стимулювання експорту підприємствами області” [24]. Цей проект планується виконувати протягом 2009 - 2011 рр. А на макрорівні був розроблений проект закону України “Про систему державної підтримки експорту товарів (робіт, послуг) українського походження” [25]. Основною причиною його створення була необхідність впровадження нових підходів держави щодо забезпечення державної підтримки експортних операцій із використанням методів гарантування та кредитування експорту та створення відповідної структури у формі державної акціонерної страхової компанії “Українська компанія страхування експорту”. Ця структура створюватиметься як небанківські фінансові установи, що утворюються державою в особі Кабінету Міністрів України та діють на підставі статуту. Впровадження механізму державної підтримки експорту високотехнологічних галузей, створення інфраструктури, що забезпечує здійснення державної політики щодо гарантування і кредитування експорту, - основні цілі проекту [26; 27, с. 188-190].

Ще однією проблемою політики активізування експорту є її реалізація. Адже саме на цьому етапі виникають найбільші труднощі із визначенням основних джерел фінансування та структур, які повинні це фінансування здійснювати.

Наведені вище методи реалізації політики стимулювання експорту мають певні труднощі щодо їх застосування. Серед них можна назвати те, що кожне підприємство є окремим суб'єктом здійснення зовнішньоекономічної діяльності, саме тому не можна застосовувати одну уніфіковану систему методів стимулювання експорту. Також необхідно гармонізувати дії усіх ланок влади під час реалізації політики активізування зовнішньоекономічної діяльності та відрегулювати їхню злагодженість. Ще однією проблемою є відсутність гнучкості та адаптації у використанні методів для різних економічних ситуацій (наприклад, під час економічної кризи).

З метою реалізації ефективної політики стимулювання експорту доцільно сказати про пріоритетність галузей, яку потрібно визначити, аби знати, в якій сфері здійснювати активізування. Для цього потрібно встановити (проранжувати) галузі за важливістю та можливістю стимулювання експорту у них. Доцільність стимулювання експорту вимагає визначення саме тих галузей, експорт яких буде найефективнішим як для експортерів, так і для держави загалом. Якщо говорити про фінансування, то після визначення пріоритетності галузі необхідно визначити можливі шляхи та джерела для формування кредитних коштів, які б використовувалися для активізування експортної діяльності.

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ ТА

ВИЗНАЧЕННЯ БАЗОВОЇ ЦІНИ ТОВАРУ ФІРМИ

2.1 Теоретичні засади до розрахункової частини

Технологія - спосіб перетворення вихідної сировини або основних матеріалів в кінцевий продукт, необхідний споживачу та ринку.

Фактори виробництва - елементи, які разом з технологією забезпечують якісну продукцію з найменшими витратами. Тому вони забезпечують високий рівень конкурентоспроможності товару.

Час - фактор, у рамках якого ми розглядаємо зміну елементів виробництва. Факторами виробництва вважаються три елементи: сировина (матеріали), праця, капітал.

Виробнича функція відображає сполучення факторів виробництва, які обумовлюють загальний обсяг виробництва:

(2.1)

де - матеріали, %;

- праця, %;

- капітал, %

Витрати в цьому випадку визначаються порівнянням:

(2.2)

де - ціна за одиницю матеріалів;

- ціна за одиницю праці;

- ціна за одиницю капіталу.

В цьому рівнянні витрати, які змінюються, виступають у вигляді матеріалів, їх можна включати в регламентовані витрати при визначеній технології. Вони залежать від виду товару, умов організації виробництва і праці.

Праця і капітал - фактори, які характеризують технологію виготовлення товару. Звідси розподіляють праце ощадну та капіталоощадну технологію.

Для оптимізації витрат виробництва розглядають два фактори:

1) ціни праці та капіталу;

2) віддачу з одиниці та капіталу.

Ці елементи у виробничій функції називають альтернативними, оскільки їх кількісне співвідношення можна змінювати.

Ізокванта - крива, на якій можна розташовувати багато сполучень елементів виробництва, які забезпечують однаковий обсяг виробництва.

Гранична норма технологічного заміщення (MRTS) - відношення кількості одиниць звільненого капіталу кожною додатковою одиницею введеної праці. Це заміщення та ціни на ресурси дозволяють оптимізувати витрати товаровиробника.

Виробнича функція характеризує максимальний обсяг випуску продукції при визначеній структурі технології, обумовлено низкою факторів виробництва.

Перший з перерахованих факторів визначає технологію з позиції норми і раціонального використання, а другій і третій - з позиції віддачі і мінімізації витрат. Для того, щоб сформувати таку функцію потрібно усі витрати, що включаються у видову калькуляцію розподілити на чотири елементи: матеріали (М); капітал (К); праця (L); інші грошові витрати (). Цей розділ виконати в табл. 2.1. Для цього використовується типова структура комплексних статей калькуляції по елементах (Додаток А).

Таблиця 2.1 Сортова калькуляція по асортиментним групам виробництва в умовах виходу фірми на нові ринки

№ п/п	Найменування статей калькуляції тис.грн.	Варіант 87
1	2	3
1	Сировина та матеріали в тому числі	13,7
	пакувальні матеріали	6
	інші матеріали	1,6
	транспортно-заготівельні витрати	6,1
2	Паливо,енергія на технологічні цілі	4
3	Зворотні відходи (вираховуються)	4
4	Основна заробітна плата робітників	10,8
5	Додаткова заробітна плата	0,7
6	Відрахування на соціальне страхування	4,4
7	Витрати на утримання,експлуатацію устаткування	10
8	Загальновиробничі витрати	5
9	Втрати від браку	1,7
10	Інші виробничі витрати	3
11	Попутна продукція (вираховується)	0,1
12	Адміністративні витрати	1,2
13	Витрати на збут	4,6
	Сукупні змінні витрати на одиницю продукції	49
	Ринкова ціна товару,грн.	57
	Постійні витрати	4

2.2 Практична частина аналітико - розрахункового

розділу

Склавши всі витрати по елементах і зіставивши кожну з отриманих цифр із загальним підсумком валових витрат на весь обсяг продукції, визначається питома вага кожного елемента а загальному зведенні витрати. Варто охарактеризувати отриману виробничу функцію, проаналізувавши всі отримані виробничі фактори.

Далі проводиться побудова графіка області беззбитковості виробництва. Для цього раніше необхідно усі витрати виробництва розподілити на змінні (VC) і умовно - постійні (FC), розподіл виконується у вигляді таблиці 2.2, 2.3.

Таблиця 2.2 Розподіл витрат виробництва за елементами виробничої функції

Сума тис.грн.	13,7	4	4	10,8	0,7	4,4	10	5	1,7	3	0,1	1,2	4,6	59,1
Елементи виробничої функції	Інші грошові витрати	6,1						1,09	2,185	1,7	3	0,1	0,06		14,135
	Капітал							3,76	0,885				0,12		4,765
	Праця				10,8	0,7	4,4	1,18	1,09				0,84		19,01
	Матеріали	7,6	4	4				3,97	0,84				0,18	4,6	21,19
Найменування статей калькуляції, тис.грн.	Сировина та матеріали	Паливо, енергія та технологічні цілі	Зворотні відходи (вираховується)	Основна заробітна плата робітників	Додаткова заробітна плата	Відрахування на соціальне страхування	Витрати на утримання, експлуатацію устаткування	Загальновиробничі витрати	Втрати від браку	Інші виробничі витрати	Попутна продукція (вираховується)	Адміністративні витрати	Витрати на збут	Разом
№ п/п	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13

Розподіл комплексних статей калькуляції

а) Стаття 7. Витрати на утримання, експлуатаційного устаткування на суму 10 тис. грн. в тому числі:

- Матеріали (39,7%);

- Праця (11,8%);

- Капітал (37,6%);

- Інші грошові витрати (10,9%);

б) Стаття 8. Загально виробничі витрати на суму 5 тис. грн. в тому числі:

- Матеріали (16,8%);

- Праця (21,8%);

- Капітал (17,7%);

- Інші грошові витрати (43,7%);

в) Стаття 12. Адміністративні витрати на суму 1,2 тис. грн. в тому числі:

- Матеріали (15%);

- Праця (70%);

- Капітал (10%);

- Інші грошові витрати (5%);

Розрахуємо критичний обсяг виробництва за формулою:

(н. од.) (2.3)

де - критичний обсяг виробництва;

- постійні витрати фірми (тис. грн./н. од.);

- нульова ціна одиниці продукції (тис. грн./н. од.);

- сукупні змінні витрати на одиницю продукції (тис. грн./н. од.).

(тис. грн./н. од.)

Таблиця 2.3 Розподіл витрат виробництва на зміну та постійну частину

Найменування витрат по елементах	Загалом	У тому числі
		Змінні	Постійні
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Матеріали	21,19	35,9	17,755	30	3,435	5,8
Праця (90%/100%)	19,01	32,2	17,11	29	1,9	3,2
Капітал	4,765	8,1	?	?	4,765	8,1
Інші грошові витрати (змінні)	14,135	23,9	14,135	?	?	23,9
Разом	59,1 (ATC)	100	49	59	10,1	41
			(AVC)		(AFC)

Розрахуємо постійні загальновиробничі витрати за формулою:

AFС ATC = AFC + AVC (2.4)

AFC = ATC - AVC;

AFC = 59,1 - 49 = 10,1 (тис.грн.)

Таблиця 2.4

Визначення впливу зміни обсягу продажу на прибуток

№ п/п	Показники	На одиницю продукції тис.грн./од.	На весь обсяг тис.грн.	Відсоток %
1	2	3	4	5
1	Ціна товару	57	-	-
2	Критичний обсяг (тис.од.)	-	0,5	-
3	Сукупний дохід	-	28,5	100
4	Змінні витрати	49	24,5	86
5	Постійні витрати	10,1	4	14
6	Маржинальний дохід	-	4	-

Пояснення до таблиці 2.4

1. Ціна товару - показник таблиці 2.1 (Р).

2. Критичний обсяг - розрахований показник, який (), наведено вище у пояснювальній записці. Він дозволяє зробити розрахунки операційного прибутку, який дорівнює «0». Тобто, сукупний дохід дорівнює сукупним витратам фірми.

3. Визначення сукупного доходу (TR):

; (2.5)

(тис.грн.)

Якщо прийняти сукупний дохід за 100%, то можна використовувати як операційний фінансовий ресурс.

Під операційним фінансовим ресурсом мається на увазі розмір маржинального доходу.

4. Змінні витрати на одиницю продукції (49) перенесено з таблиці 2.3, а на весь обсяг розраховано:

(2.6)

(тис.грн.)

Відсоток змінних витрат в структурі сукупного доходу дорівнює змінні витрати на весь обсяг 100 / сукупний дохід;

(2.7)

5. Постійні витрати на одиницю продукції внесено - з таблиці 2.3, а на весь обсяг - з таблиці 2.1.

міжнародний торгівля зовнішньоекономічний

% Постійних витрат на весь обсяг в структурі сукупного доходу дорівнює:

(2.8)

6. Маржинальний дохід на весь обсяг дорівнює сукупний дохід відняти змінні витрати:

(2.9)

(тис.грн.)

7. Операційний прибуток на весь обсяг дорівнює:

(2.10)

(тис.грн.)

Таблиця 2.5

Рівноважний стан фірми в короткостроковому періоді

Обсяг пропозиції тис.од.пр.	Ціна товар тис.грн.	Сукупні постійні витрати тис.грн./од.пр.	Середні змінні витрати тис.грн./од.пр.	Середні валові витрати тис.грн.	Сукупні валові витрати тис.грн.	Сукупний дохід тис.грн.	Умовний прибуток
1	2	3	4	5	6	7	8
Q	P	FC	AVC	ATC	TC	TR	OP
0,5	57	4	49	57	28,5	28,5	0
0,631	57	5,05	49	57	35,97	35,97	0

1. Середні валові витрати на одиницю продукції розраховується:

; (2.11)

(тис./од.)

; (2.12)

(тис./од.)

2. Розрахуємо можливі зміни в обсязі пропозиції товару, які дозволять ліквідувати заборгованість по постійним витратам. Для цього, необхідно розрахувати з поетапним розподілом суми постійних витрат:

; (2.13)

Визначимо суму заборгованості:

;

(тис.грн.)

(тис.од.)

(2.14)

(тис.од.)

(тис.од.)

(тис.грн.)

(тис.грн.)

3. Визначимо якими мють бути середні валові витрати фірми (ATC) на одиницю продукції, з мінімальним рівнем рентабельності - :