Роль країн Перської затоки у світовій економіці

У постколоніальний період нафтові ресурси в країнах регіону були націоналізовані. У 1960 р. для захисту своїх інтересів від Міжнародного нафтового картелю країни, що розвиваються, створили Організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК), в яку увійшло шість країн регіону [10].

У 80-ті роки у зв'язку з перебудовою структури енергетичного балансу в економічно високорозвинених країнах експорт нафти скоротився, що призвело до різкого падіння цін. У 1986 р. ціни на нафту впали майже у три рази, досягнувши практично рівня 1974 p., тобто 70-100 доларів за тонну. Це суттєво вплинуло на обсяги експортних надходжень у нафтовидобувних країнах.

У країнах регіону видобувають нафту дуже високої якості, причому її собівартість найнижча в світі -- від 4 до 7 доларів за тонну, тоді як в США -- 60-80 доларів [13].

На початку 90-х років в країнах Перської затоки видобували щорічно понад 800 млн. т нафти, що становило 26% її світового видобутку.

Країни Перської затоки -- найбільший нафтоекспортний район світу. П'ять країн належать до експортерів нафти. Серед них: Саудівська Аравія, Іран, Ірак, ОАЕ і Кувейт -- до найбільших не тільки у регіоні, але і в світі. Такі країни як Бахрейн, Катар повністю забезпечують свої потреби і вивозять невелику кількість нафти на світовий ринок [25].

Значна частина нафти з регіону експортується у сирому вигляді. Близько половини загального експорту надходить у країни Західної Європи, 1/4 -- в Японію, решта -- в США та в інші країни Азії.

Нафту транспортують морським і трубопровідним транспортом. Перші нафтопроводи були збудовані ще до Другої світової війни. Головні нафтопроводи простягнулися від нафтопромислів до портів на Середземному морі. Довжина більшості нафтопроводів не перевищує 1000 км. Головне призначення магістральних міжнародних нафтопроводів полягає у перекачуванні нафти до портів Середземного моря і Перської затоки. Далі танкерами її перевозять у Західну Європу [23].

Крім нафтової промисловості, країни Перської затоки спеціалізуються також на видобутку природного газу. На початку 90-х років ці країни видобували щорічно 100 млрд. м куб. природного газу, що становило 1/3 загального видобутку природного газу в Азії і 50% -- світового. Найбільшими продуцентами природного газу є Іран, Саудівська Аравія, ОАЕ, на які припадає 2/3 загального видобутку. Саудівська Аравія входить в "першу десятку" газодобувних країн світу [29].

Щорічно країни Перської затоки експортують 20 млрд. м куб. природного газу. Головні експортери в регіоні -- Саудівська Аравія і ОАЕ.

Експортні можливості природного газу суттєво обмежуються труднощами його транспортування. В країнах регіону збудовані заводи зрідження природного газу. Для його транспортування використовують спеціальні танкери -- газовози. Обсяги міжнародної торгівлі зрідженим газом поки що незначні. Головні імпортери -- Японія, США і країни Західної Європи.

В зв'язку із значним видобутком нафти і газу в країнах Перської затоки досить розвинута й енергетика. В регіоні виробляється 41,3% всіх первинних джерел енергії Азії і 10,2% -- світових. Загальний обсяг споживання первинних джерел енергії становить 25% загального виробництва.

Головним енергоресурсом є нафта. Її частка в структурі споживання первинних джерел енергії досягає 70%. Майже у всіх країнах нафта є головним джерелом енергії [28].

Друге місце в енергоспоживанні регіону займає природний газ. У таких країнах, як Бахрейн і Катар, його частка суттєво перевищує нафту. В нафтовидобувних країнах постійно зростають обсяги споживання природного газу, який видобувають попутно з нафтою.

У нафтовидобувних країнах спостерігається найбільший абсолютний рівень споживання первинних джерел енергії. Такі країни, як Іран, Саудівська Аравія, споживають в рік близько 50 млн. ТУП, а в п'яти країнах цей показник становить понад 10 млн. ТУП [23].

У країнах Перської затоки середній показник споживання енергій на душу населення становить 4,5 ТУП, що більш як у два рази перевищує аналогічний показник у світі. Дуже високий відносний рівень споживання у Катарі, Бахрейні, Кувейті і ОАЕ -- 15-20 ТУП, що пов'язано з невеликою чисельністю населення у цих країнах.

3. Перспективи участі країн Перської затоки в світовому господарстві

Великим випробовуванням для країн Перської затоки стала іракська агресія проти Кувейту. Однак після уладнання конфлікту держави регіону вступили у період економічної активності. Найбільші господарські проекти тут у наступні роки будуть, безсумнівно, пов'язані з розширенням нафто- і газовидобувної промисловості та суміжних з нею галузей. Очевидно, що видобуток нафти, його приріст у рамках всієї ОПЕК буде забезпечений за рахунок збільшення виробничих потужностей в Саудівській Аравії і ОАЕ.

Виконання планів збільшення виробництва нафти в цих двох країнах має привести до зростання значення аравійських країн в економічному житті світу, до посилення ролі ОПЕК на світовому нафтовому ринку. Після того, як Саудівська Аравія почне поставляти на Захід третину нафти всієї ОПЕК, Ер-Ріяд дістане реальну можливість разом з іншими аравійськими країнами контролювати весь світовий нафтовий ринок, що неминуче має перевернути уявлення про «рейтинг» різних країн земної кулі [29].

Це, звичайно, поки що прогнози. На заваді їх реалізації стоять насамперед нафтові країни з інших регіонів, для яких перевиробництво нафти, яке викликає падіння цін на «чорне золото», обертається значними валютними та економічними втратами.

Проте, завдяки підвищенню цін на нафту під час кувейтської кризи та збільшенню її видобутку до 8,5 мільйона барелів щодоби прибутки Саудівської Аравії виросли в 1998 році до 45,6 мільярда доларів. У країні подолано фінансові втрати внаслідок недавньої війни. Державний бюджет на 1998 рік виявився найбільшим за останні п'ять років -- 151 мільярд реалів за прибутками і 181 мільярд за витратами. Перевага витрат над прибутками пояснюється новою соціальною політикою Саудівського керівництва, котра виявляється у значному масовому зниженні цін на послуги й товари [34].

Радикальні заходи на цьому терені викликали подив багатьох зарубіжних економістів, адже це фактично перетворило Саудівську Аравію в найдешевшу для проживання та інвестиційної діяльності країну на Близькому Сході. На перший погляд, виваженість подібного рішення викликає сумнів, адже різке зниження цін вже вплинуло на бюджет, стимулювавши його значний дефіцит.

Справді, низка пунктів рішення уряду несамохіть примушує експертів задуматися: реєстраційні ставки для фірм, і компаній знижено на 80 процентів; водночас зменшено портові тарифи і вартість в'їзних віз; практично безплатними стали внутрішні телефонні розмови, а міжнародні -- значно дешевшими; на 37 процентів зменшено вартість бензину, наполовину плату за воду, яку в країні добувають головним чином за допомогою опріснення морської води, що дуже дорого коштує; удвічі зменшено подушний податок і митний тариф, що виллється державній скарбниці у 213 мільйонів доларів щоденно; значно збільшено державні субсидії, спрямовані на зниження цін на продукти харчування і продукти споживання; ціни на зріджений природний газ для місцевого вжитку зменшено на третину (вартість метану й етану, які використовувалися в промислових цілях, і так була найнижчою в світі); на чверть знижено ціни на електроенергію (до 1,5 цента за кіловат-годину) тощо [29].

Своєрідна цінотворча політика Саудівського керівництва, на нашу думку, розрахована на тривалу перспективу і переслідує як економічні, так і політичні цілі. Країна прагне насамперед виграти в економічному відношенні, перетворюючись на привабливий для зарубіжних інвестицій ринок. В умовах жорсткої боротьби між арабськими державами за іноземний капітал Саудівська цінова політика послужить сильним стимулятором притоку зарубіжних капіталовкладень у економіку, яка, за словами місцевих економістів, уже входить у двадцятку найрозвинутіших у світі.

З іншого боку, зниження цін значною мірою нейтралізує різку критику з боку місцевих радикалів, насамперед ісламського спрямування, котрі звинувачують уряд у «антинародній» політиці завищення цін у найбагатшій арабській країні. При цьому деякі з опонентів висувають стару тезу/що нафта -- багатство ісламу і повинна належати всім мусульманам. Саудівське керівництво не забуває, що процвітання країни залежить не лише Від нафтодоларів, а й від соціально-політичної стабільності у суспільстві [34].

Таку ж політику сповідують й інші аравійські монархії, в яких спостерігається значно сильніша, ніж в Саудівській Аравії, залежність місцевої економіки від кваліфікованої іноземної робочої сили.

В сучасних ОАЕ головна увага теж надається збільшенню нафтовидобувних потужностей і розвитку нафтопереробки, що має обійтися державі у 4 мільярди доларів. Крім того, найбагатший емірат країни, Абу-Дабі, заявив, що найближчим часом має намір витратити близько 5 мільярдів доларів на розвиток ненафтових секторів економіки.

Бахрейн, котрий вийшов з депресії, викликаної перською кризою, збирається в найближчі п'ять років витратити на промисловість 15 мільярдів доларів. В Омані велика увага надається подальшому розвитку газової промисловості і суміжних з нею галузей. Тут у травні 1995 року була підписана з «Шел» відповідну угоду. Вартість проекту - 9 мільярдів доларів. Зараз на основі цього проекту йде виробництво на базі оманських газових родовищ 5 мільйонів тонн зрідженого природного газу щорічно на експорт. Загалом у країні в 2001 році був досягнутий рекордний приріст ВНП -- більше як на 20 процентів порівняно з попереднім роком, теж економічно успішним. Що ж стосується головної статті бюджетних витрат, то це не нафтогазова індустрія і не промисловість взагалі, а сільське господарство І соціальна сфера [35].

У цьому ряду дещо окремо стоїть Кувейт, небо над яким лише тепер очистилося від чорних хмар, що набігали з районів палаючих нафтових свердловин, Хоч інші сліди недавньої війни можна побачити лише в спеціально залишених «екскурсійних» місцях. Нині Кувейт теж впевнено дивиться в майбутнє. Чимало економістів пророкує йому долю «Японії Перської затоки». Свою впевненість у цьому вони черпають з того, що розбудовувати знищену війною економіку країни взялися американські, японські та західноєвропейські компанії.

Хоча участь Заходу у відновленні економічного потенціалу Кувейту і зменшить його зарубіжні банківські авуари, однак це забезпечить країну новітньою західною технікою і технологією. Крім того, Кувейт нині й сам вкладає величезні кошти -- не менше 10--15 мільярдів доларів щороку -- на відродження, розвиток і розбудову національної економіки, насамперед промисловості й інфраструктури [34].

Таким чином, у справу вкладаються гроші, які раніше були лише резервно-лихварським капіталом чи інвестувалися за кордон приносячи непоганий прибуток, але зовсім обминаючи процеси внутрішнього економічного розвитку. Крім того, нові перспективи в економіці відкрило Кувейту підписання угоди про військове співробітництво з США. Отже, новий союзник Америки став «своїм» і для міжнародних банкірів, що гарантує йому необхідні кредити. Тепер кувейтському уряду не доведеться ламати голову, де знайти гроші на покриття бюджетного дефіциту, який очікується великим через військові витрати, а головне -- виплату своєї частки «винагороди» американцям «за визволення» [29].

Загалом Кувейт -- одна з небагатьох країн, де громадяни діляться на категорії. Перша категорія -- корінні кувейтці; друга -- натуралізовані, тобто ті, хто отримав кувейтське громадянство після тривалого проживання в країні; третя -- іммігранти-араби; четверта -- іммігранти-неараби. Найкраще живе, якщо не сказати розкошує, перша категорія, однак не бідує й четверта. За право потрапити до цієї категорії точиться справжня боротьба між потенційними мігрантами -- жителями південноазіатських країн. Однак нині становище іноземної робочої сили в країні значно ускладнилося. Це пов'язано з хвилею націоналізму, яка піднялася в повоєнному Кувейті.

Часом стверджується, що нафта є найціннішим ресурсом цього географічного еліту. Однак це не зовсім точно. Більшість людей усе ж залишаються землеробами, тому найважливішими ресурсами тут є все-таки вода і оброблювана земля, нафта справді користується великим попитом на всій планеті, але мусульманський світ існував задовго до того, як добули перший барель «чорного золота» [34].

У географічному вимірі вплив нафти, її видобутку і продажу в країнах-експортерах цього світу можна підсумувати таким чином.

1. Високі прибутки. Коли ціни на нафту на міжнародних ринках були високими, декілька країн цього світу ранжувалися як суспільства з високими прибутками. Навіть коли ціни на нафту знизилися, практично всі країни -- експортери нафти залишилися у категорії прибутків вище середніх.

2. Модернізація. Величезні прибутки від нафти трансформували культурний ландшафт усього цього географічного світу, створюючи фасад модернізації передусім у портах і столицях. Блискучі офісні будівлі височіють над мечетями; супермагістралі перетинають стародавні верблюжі стежки; високотехнологічне портове обладнання завантажує нафту і нафтопродукти на продаж.

3. Індустріалізація. Далекоглядні владні органи країн, багатих на нафту, усвідомлюють, що її запаси вичерпні, інвестують певну частину своїх прибутків у промислові підприємства, які продовжуватимуть нафтову еру. Це нафтохімічні галузі, виробництво пластмас, виробництво устаткування для боротьби з засоленням ґрунтів тощо.

4. Міграція всередині світу. Нафтове багатство принаджує мільйони робітників із бідніших частин цього світу для роботи на нафтових родовищах, у портах та у багатьох інших сферах переважно як обслуговуючий персонал. Отож чимало шиїтів прибули до країн Східної Аравії, так само як і сотні тисяч палестинців. У Саудівській Аравії з населенням 23 млн. осіб аж 5 млн. іноземних робітників.

5. Міграція з інших географічних світів. Згода багатьох робітників із таких країн, як Пакистан, Індія і Шрі-Ланка, працювати за платню, нижчу від тої, яку отримують у нафтовій галузі, зумовила значний потік тимчасових іммігрантів із-поза меж цього географічного світу. Ці люди служать здебільшого як домашня обслуга, садівники, прибиральники тощо.

6. Регіональні відмінності. Нафтове багатство і його прояви у культурному ландшафті зумовлюють глибокі контрасти з тими територіями, які прямо не мають з ним нічого спільного. Ультрамодерне східне узбережжя Саудівської Аравії -- це світ, украй відмінний від великих обширів її внутрішньої частини -- землі пустель, оаз, верблюдів, величезних відстаней, повільних змін та ізольованих поселень. Певною мірою цей феномен характерний для всіх нафтових країн.

7. Закордонні інвестиції. Уряди та ділові кола нафтових країн інвестують за кордон свої прибутки від нафти. Ці інвестиції створили міжнародну мережу, що пов'язує ці держави не лише з іноземними економіками, а й зі зростаючими і арабськими спільнотами по всій планеті [34].

Висновки

На основі результатів проведеного дослідження можна сформулювати такі висновки:

Становлення світової економіки як цілісної системи відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі розгалуженого міжнародного поділу й кооперації праці, сформованої відповідної комунікаційної мережі (транспорт, зв'язок тощо). Зрештою, світова економіка є втіленням (продуктом) господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міждержавних економічних відносин.

Система світового господарства має два рівні: 1) світове господарство як сукупність національних господарств і 2) світове господарство як наднаціональний господарський простір регіонального і транснаціонального (глобального) рівнів. Кожний з виділених рівнів сам по собі не відображає всієї гами відносин, що складаються в цій системі. Кожний рівень фіксує лише певну сторону господарського буття світового співтовариства, певну грань його суті.

Економіка країн Перської затоки майже цілком базується на доходах за рахунок експорту нафти. В Саудівській Аравії нафта дає 85 % експортного доходу. Аналогічна ситуація в Кувейті, Об'єднаних Арабських Еміратах. В Бахрейні нафтовий сектор забезпечує 70 % доходу в бюджет, тоді як сільське господарство -- лише 1 % . У Катарі доходи від нафти складають 80 % загальних надходжень в державну скарбницю. Від продажу нафти Оман одержує 90 % надходжень твердої валюти; за їх рахунок формується 70 % національного доходу. На відміну від аграрних країн нафтодобувні країни досить багаті, мають високі показники національного доходу на душу населення. Але це досягнуто за рахунок тривалої дуже сприятливої кон'юнктури на світових ринках нафти в другій половині XX століття, а особливо з 70-х рр., коли ціни на нафту різко піднялися. Проте, ще наприкінці 40-х рр. країни цього регіону належали до групи найбідніших у світі.

Нафтодобувні країни Перської затоки мають великі надходження від експорту нафти. Оскільки щільність населення тут невелика, душові показники ВВП цих країн досить високі. Так, наприклад, у Саудівській Аравії він складає 5859 дол., в Об'єднаних Арабських Еміратах - 667 дол., в Катарі -- 13142 дол. З цієї ж причини високий показник має Бруней -- 17667 дол. Проте, на відміну від розвинених і нових індустріальних країн, ця група країн характеризується незбалансованою структурою економіки; виробничий сектор (окрім видобутку нафти) до недавнього часу був слабо розвинений, і тільки тепер здійснюються заходи по розбудові промислового виробництва, насамперед, енергетики й нафтохімії.

Величезні прибутки від нафти трансформували культурний ландшафт усього цього географічного світу, створюючи фасад модернізації передусім у портах і столицях. Блискучі офісні будівлі височіють над мечетями; супермагістралі перетинають стародавні верблюжі стежки; високотехнологічне портове обладнання завантажує нафту і нафтопродукти на продаж.

Далекоглядні владні органи країн, багатих на нафту, усвідомлюють, що її запаси вичерпні, інвестують певну частину своїх прибутків у промислові підприємства, які продовжуватимуть нафтову еру. Це нафтохімічні галузі, виробництво пластмас, виробництво устаткування для боротьби з засоленням грунтів тощо.

Нафтове багатство і його прояви у культурному ландшафті зумовлюють глибокі контрасти з тими територіями, які прямо не мають з ним нічого спільного. Ультрамодерне східне узбережжя Саудівської Аравії -- це світ, украй відмінний від великих обширів її внутрішньої частини -- землі пустель, оаз, верблюдів, величезних відстаней, повільних змін та ізольованих поселень. Певною мірою цей феномен характерний для всіх нафтових країн.

Уряди та ділові кола нафтових країн інвестують за кордон свої прибутки від нафти. Ці інвестиції створили міжнародну мережу, що пов'язує ці держави не лише з іноземними економіками, а й зі зростаючими і арабськими спільнотами по всій планеті.

Література

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. -- М.: Мысль, 1983. - 350 с.

2. Атлас світу / За ред. Т. О. Ремізовської. - К, 1999. - 183 с.

3. Весь світ в цифрах і фактах. Довідник. - К, 2001. - 156 с.

4. Вступ до економічної і соціальної географії / А. П. Голіков, Я. Б. Олійник, А. В. Степаненко. -- К.: Либідь, 1996. -- 320 с.

5. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє / Перекл. з англ. Л. Л. Лещенко. -- К., 1993. - 197 с.

6. Грицак Ю. П. Социально-географические типы стран. -- Харьков, 1998. - 221 с.

7. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2002. - 332 с.

8. Дронов В. П., Максаковский В. П., Ром В. Я. Экономическая и социальная география: Справочные материалы. -- М.: Просвещение, 1994. -- 208 с.

9. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. -- К.: Либідь, 1996. -- 416 с.

10. Економічна і соціальна географія світу / За ред. Є. П. Качана. -- Тернопіль, 1999. - 334 с.

11. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузика С. П. -- Львів: Світ, 2002. -- 672 с.

12. Книш М.М. Кувейт. Суспільно-географічна характеристика. Навч. посібник: Львів, 2001. - 321 с.

13. Кузик С., Книш М., Економічна і соціальна географія країн Азії. Навч. посібник. -- Львів, 1999. - 267 с.

14. Липец Ю. Г., Пуляркин В. А., Шлихтер С. Б. География мирового хозяйства. Учеб. пособие для вузов. -- М., 1999. - 256 с.

15. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова. -- М.: Флинта, 2000. -- 480 с.

16. Мировая экономика / Под ред. А. С. Булатова. -- М.: Юристъ, 2002. -- 734 с.

17. Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. -- М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998. - 278 с.

18. Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. -- М.: АНКИЛ, 1998. - 345 с.

19. Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. -- М., 1999. - 321 с.

20. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін. -- Львів: Львівська політехніка, 1999. - 297 с.

21. Романова Э. Страны Персидского залива в поисках безопасной экономики // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 11. - С. 96-99.

22. Романова Э. П., Куракова Л. И., Ермаков Ю. Г. Природные ресурсы мира. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1993. -- 304 с.

23. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довідник. -- К.: НВП «Картографія», 1998. - 383 с.

24. Семенов В. Саудовская Аравия: новая попытка «сеять нефть» // Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 2. - С. 76-79.

25. Современная география мирового хозяйства. Пособие для учителей / Под ред. М. С. Розина. -- М.: Просвещение, 1977. -- 288 с.

26. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В. В. Вольского. -- М., 1998. - 658 с.

27. Світова економіка: Підруч. / А. С. Філіпенко, О. I. Рогач, О. І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000. - 456 с.

28. Спиридонов И. А. Мировая экономика: Учеб. пособие. -- М.: ИНФРА-М, 1998. - 367 с.

29. Страны мира: Справочник / Под общ. ред. И. С. Иванова. -- М.; Республика, 1999. - 178 с.

30. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії. -- Одеса, 2001. - 342 с.

31. Шаблій О. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. -- Львів, 2001. - 276 с.

32. Халевинская Е., Крозе И. Мировая экономика: Учебник. ~ М.: Юристъ, 1999. - 378 с.

33. Хасбулатов Р. И. Мировая экономика. -- М.: ИНСАН, 1994. - 457 с.

34. Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства: Учебник / Под ред. А. Г. Грязновой. -- М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1998. - 476 с.

35. Экономическая и социальная география зарубежных стран: В 2-х т. / Под ред. В. П. Максаковского. -- М.: Просвещение, 1980. - 456 с.

36. Юрківський В. М. Країни світу. -- К.: Либідь, 1999. -- 368 с.

37. Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. -- К.: Либідь, 2000. -- 416 с.

Размещено на Allbest.ru