Регіональна політика Канади

- збалансування розвитку основних галузей спеціалізації з потребами народного господарства країни;

- технічна реконструкція перспективних підприємств базових галузей промисловості (чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування, енергетики) і розвиток нових (середнього, точного транспортного машинобудування, електроніки);

- нарощування потужностей легкої та харчової промисловості, ефективне використання відходів виробництва та вторинних ресурсів;

- широке впровадження у виробництво безвідходних та маловідходних технологій, переведення підприємств на оборотне водоспоживання;

- суттєве поліпшення екологічної ситуації шляхом перепрофілювання підприємств, впровадження екологічно безпечних технологій, здійснення рекультивації порушених земель, закладання відпрацьованих підземних просторів тощо;

- інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напряму;

- пріоритетний розвиток наукоємних виробництв, створення на основі науково-технічного потенціалу Торонто, Монреаля технопарків (технополісів);

- створення і розвиток міжнародного інфраструктурного центру для розширення міжнародного співробітництва у цій сфері;

- соціальна переорієнтація економіки і формування ефективного регіонального комплексу з урахуванням раціоналізації внутрішньо- та міжрегіональних економічних зв'язків.

Атлантичний регіон:

- якісні структурні перетворення у народногосподарському комплексі, спрямовані на посилення його соціальної орієнтованості та екологізацію галузей спеціалізації (металургійна, залізорудна, хімічна);

- нарощування експортного потенціалу;

- подальший розвиток енергетики, вугільної та золотовидобувної промисловості;

- реконструкція і технічне переоснащення підприємств машинобудування, у тому числі, сільськогосподарського, легкої промисловості;

- конверсія оборонних підприємств шляхом перепрофілювання частини їх виробничих потужностей на випуск цивільної продукції, зокрема товарів народного споживання;

- поліпшення екологічної ситуації за рахунок створення ефективних очисних комплексів, рекультивації порушених природних ландшафтів, впровадження системи екологічного моніторингу;

- забезпечення високих темпів розвитку агропромислового комплексу, зміцнення матеріально-технічної бази переробних галузей;

- раціональне використання біоресурсів Атлантичного океану [12, 18].

Степовий регіон:

- структурна перебудова промисловості, насамперед, машинобудування з метою збільшення виробництва товарів народного споживання, зміцнення міжгалузевих виробництв для потреб машинобудування;

- технічне переоснащення та підвищення ефективності підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування, автомобільної, електронної та електротехнічної промисловості;

- удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва, підвищення його товарності та ефективності, розвиток переробних галузей харчової промисловості;

- зміцнення виробничої інфраструктури, насамперед розширення мережі транспортних комунікацій, зв'язку, подальший розвиток будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів;

- пріоритетне впровадження екологічно чистих виробництв, комплексне використання корисних копалин та відходів виробництва, інтенсифікація лісогосподарського виробництва;

- забезпечення максимально можливих обсягів видобутку газу, нафти.

Тихоокеанський регіон:

- технічне переоснащення та модернізація промислових підприємств, зокрема, сільськогосподарського машинобудування, приладобудування, видобутку і переробки мінералів, легкої промисловості;

- створення наукоємних виробництв з випуску електронної техніки, електропобутових та інших товарів для населення;

- подальший розвиток галузей спеціалізації регіону: сільського та лісового господарства, харчової промисловості; розвиток м'ясо-молочної промисловості на базі використання місцевих ресурсів;

- подальший розвиток та інтенсифікація лісогосподарського виробництва;

- прискорений розвиток соціальної та виробничої інфраструктури; забезпечення продуктивної зайнятості трудового населення;

- удосконалення галузевої структури промисловості, прискорення розвитку нових наукоємних, екологічно безпечних виробництв;

- впровадження в промисловості ресурсозберігаючих, насамперед, енерго- та водозберігаючих технологій;

- збереження та відродження історико-культурної спадщини.

- нарощування експортного потенціалу регіону за рахунок удосконалення і матеріально-технічної бази промислового і сільськогосподарського виробництва;

- розвиток рекреаційної індустрії, виробничої та соціальної інфраструктури;

- комплексне використання рекреаційних ресурсів, розвиток індустрії туризму, відпочинку [12, 19].

Один з найважливіших напрямів регіональної політики Канадської півночі -- освоєння її північної частини. Найбільш крупні пов'язані з транспортним будівництвом, розвідкою і промисловим освоєнням мінеральних ресурсів цих районів. Серед крупних проектів виділяються програма розвитку "Середньо-канадського коридору", що проходить величезною дугою від Лабрадору до дельти Маккензі, будівництво трансконтинентальних трубопроводів для транспортування нафти і газу.

2.3 Механізм реалізації регіональної політики Канади

Реалізація регіональної економічної політики має ґрунтуватися на чіткому законодавчому розподілі повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між державним, територіальним і місцевими рівнями управління.

Механізм державного регулювання економічного розвитку повинен забезпечити:

- активізацію господарської діяльності у регіонах на основі впровадження нових виробничих відносин і поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу;

- створення умов для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства і залучення інвестиційних коштів, у тому числі іноземного капіталу в райони, що мають для цього найбільш сприятливі передумови;

- ліквідацію локальних екологічних криз в окремих регіонах та створення сприятливих умов для життєдіяльності всього населення країни.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів включає такі складові елементи:

- законодавча база;

- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

- подальший розвиток таких методів і форм державного впливу як прогнозування і програмування, зокрема розроблення і реалізація державних регіональних програм, а також прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративних територій;

- створення і розвиток в окремих регіонах спеціальних (вільних) економічних зон;

- розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Законодавча база повинна створити належну правову основу для реалізації зміцнення взаємовідносин держави і регіонів. Потрібно також розробити нормативні акти, що регулюють порядок створення і використання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення тощо, внести уточнення і доповнення до деяких законодавчих актів, щоб повною мірою врахувати інтереси регіонів. Ключовими механізмами регіонального розвитку є принципи формування і розподілу фінансових ресурсів між державними і місцевими бюджетами. Визначення оптимальних пропорцій, значною мірою залежатиме від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування. Держава й надалі проводитиме політику, спрямовану на підвищення фінансової автономії територій за рахунок збільшення частки їх бюджетних надходжень на основі власних (закріплених) доходів.

Із централізованих джерел насамперед фінансуватимуться витрати на нове будівництво і великі реконструктивні роботи в базових галузях промисловості, агропромисловому комплексі, включаючи будівництво важливих природоохоронних об'єктів, а також витрати на прискорений розвиток галузей господарства в окремих регіонах, спроможних у стислі терміни забезпечити стабільне надходження валютних коштів і збільшення випуску товарів народного споживання. Державна допомога надаватиметься для реконверсії і структурної перебудови депресивних регіонів, розвитку дрібнотоварного виробництва у регіонах з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, а також гірським та іншим районам із складними природно-географічними та екологічними умовами [12, 20].

Держава здійснює загальнодержавні програми, що передбачають вирішення важливих регіональних проблем, зокрема:

- забезпечення соціальних гарантій для громадян усіх регіонів;

- фінансування будівництва і функціонування об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

- надання цілеспрямованої фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Важливим засобом регулювання розвитку економіки регіонів є реалізація державних регіональних програм, які дають змогу узгоджувати територіальні та галузеві інтереси.

Підвищенню рівня стабільності економіки регіонів сприятимуть заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Розділ 3. Участь Канади в сучасних регіональних об'єднаннях

Як відомо Канада є членом північноамериканського регіонального об'єднання НАФТА (Північноамериканська Угода про вільну Торгівлю). У Канаді питання доцільності приєднання до НАФТА не викликало таких істотних заперечень, як у США. Це значною мірою пояснюється особливістю канадської промисловості, яка майже вся є експортоспроможною, але лише 30 % підприємців мають змогу займатися експортною діяльністю.

Тому найбільша користь від НАФТА для Канади -- це відкриття мексиканського ринку для канадських товарів, послуг та інвестицій. У перспективі Канада очікує істотної лібералізації доступу до державних поставок у Мексику та США: "Участь у НАФТА відкриє для. нас шлях приєднання до будь-яких договорів щодо лібералізації торгових відносин, які існують і можуть бути укладеними у Західній півкулі", -- пише Томас д'Акіно, колишній радник прем'єр-міністра Канади з питань торгівлі в канадському аналітичному журналі "Лідере" (№ 4, 1993). "Значна частина канадської промисловості, -- додає він, -- готова скористатися перевагами, які надає НАФТА. Взагалі, канадська промисловість належно підготована до збільшення експорту в Мексику. Вона базується на розвинутих технологіях та сконцентрована на виробленні високорентабельної продукції".

Після прийняття Північноамериканської Угоди про вільну Topгівлю 1 січня 1994 року загальний обсяг торговельних операцій між країнами-членами НАФТА почав значно зростати. Середньорічне збільшення загального обсягу торговельних операцій за трирічний період, що закінчився 31 грудня 1996 року, становив 13,8%.

У 1996 році загальний обсяг торгівлі Канади з партнерами по НАФТА збільшився на 5,8 % і досягнув 338 млрд дол. США. Значний обсяг експорту вплинув на збільшення обсягу торгівлі товарами з цими партнерами на рекордну суму, яка становила 41,2 млрд дол. США, і зробив значний внесок у зниження поточного дефіциту торговельного балансу цієї країни, порушивши тенденцію, що переважала понад десятиріччя. Збільшення експорту товарів майже компенсувало дефіцит Канади у сфері послуг і нетоварних операцій з її партнерами по НАФТА.

Збільшення канадського експорту з моменту початку дії Угоди про НАФТА і пов'язане з цим зменшення дефіциту торговельного балансу стали стійкою тенденцією, особливо виявляючись у таких сферах, як автомобільне обладнання (вантажні, легкові автомобілі і запчастини), машини і виробничі товари, видобуток алюмінієвої та залізної руд і добрив. Як відображення цієї тенденції, частка експорту партнерів по НАФТА в загальному обсязі експорту Канади збільшилася з 80,8 % у 1993 році до 81,5 % у 1996 році. Імпорт у Канаду з країн-членів НАФТА також зріс, особливо в галузі імпорту машин і обладнання, автомобілів і запчастин, сільськогосподарських продуктів. Частка імпорту з країн-членів НАФТА в загальному обсязі імпорту Канади збільшилася з 69,2 % в 1993 році до 70,2 % в 1996 році.

За вражаючим зростанням з моменту набуття чинності 1 січня 1989 року Угоди про CUSTA обсяг канадського експорту в США зріс на 22 % у 1994 році, після чого спостерігалося більше зростання в 1995 році (14 %) і в 1996 році (6 %), коли було досягнуто показника 223,5 млрд дол. США. Двостороння торгівля також розширилася в подібних межах і становила в 1996 році 381,0 млрд дол. США. У цей же час Канада і США щодня обмінюються товарами і послугами на суму 1 млрд дол. США. Предметом найінтенсивнішої торгівлі між Канадою і США, як і раніше, є машини і транспортне обладнання. З початком дії CUSTA канадський експорт до США промислових і виробничих товарів, на які звичайно припадає найвищий ПДВ, постійно зростав. Таким чином Канада продовжує залишатися основним пунктом призначення експорту США, показники якого зросли на 82,9 % (71 млрд дол. США) з 1988 до 1996 року [9, 345].

Однією з найважливіших переваг, які Канада отримала у НАФТА, став більший доступ на мексиканський ринок. Канадські фірми отримали можливість збільшити обсяги продажу у таких ділянках (доступ до яких був раніше закритий), як автомобілебудування, фінансові послуги, вантажні перевезення, енергетика і рибальство. Крім того, канадський експорт поступово урізноманітнився, а на товари, що оподатковувались при експорті в Мексику, в 1996 році припало понад 50 % . У результаті, зараз Мексика займає дев'яте місце серед найбільших експортних ринків Канади і є четвертим за значенням джерелом імпорту.

Незважаючи на економічні зміни, які були необхідними для Мексики в результаті фінансової кризи в грудні 1994 року та її наслідків, канадський експорт у Мексику виріс на 5,4 % і досягнув 1,1 млрд дол. США у 1995 році, довівши показник двосторонньої торгівлі майже до 6,5 млрд дол. США. Експорт у Мексику зріс ще на 5,3 % у 1996 році, а двостороння торгівля збільшилась на 10,4 %, що становило понад 7,2 млрд дол. США. До 1996 року баланс двосторонньої торгівлі між Канадою і Мексикою вдвічі перевищив рівень торгівлі, зареєстрований у 1992 році. Зусилля Мексики, спрямовані на лібералізацію її ринку, особливо в сферах енергетики, банківської справи, телекомунікацій і транспорту, продовжують відкривати перед експортерами з Канади і США все нові можливості. З розвитком і посиленням мексиканської економіки попит на товари і послуги буде зростати, і партнери Мексики по НАФТА цілком здатні їх задовольнити.

Обіг торгівлі у сфері послуг між Канадою і США зріс на 71 % з 1988 року. НАФТА розширила чисельність сфер, що підпадають під цю угоду, порівняно з канадсько-американською угодою про вільну торгівлю, і включає практично всі аспекти зовнішньої торгівлі в сфері послуг. За трирічний період, що закінчився 31 грудня 1996 року, експорт канадських послуг до США зріс на 16,9 %, в той час як імпорт з США збільшився на 11,3 %. У 1996 році експорт канадських послуг у США і Мексику збільшився незначно, певною мірою знизивши традиційний для Канади в цьому секторі дефіцит. Одним компонентом торгівлі, що швидко розвивається в сфері послуг, були галузі комп'ютерних та інформаційних послуг, де існує високий рівень спеціалізації. Фактично, двостороння торгівля між Канадою і США у сфері інформаційних послуг стала однією з тих, що найшвидше розвиваються в світі.

Експорт у США також збільшився у таких сферах, як комунікації, архітектура, інжинірингові та інші технічні послуги, менеджмент і рекламні послуги. Незважаючи на те, що торгівля в сфері послуг перебуває на етапі піднесення, на неї припадає лише 14 % загальної торгівлі товарами народного споживання, але, враховуючи їх важливість у ВВП Канади (на них припадає майже дві третини), а також швидке зростання секторів послуг у країнах НАФТА, можна очікувати зростання обсягу торгівлі в цій сфері.

Вагомі кроки були зроблені країнами-членами НАФТА в сфері лібералізації торгівлі за допомогою зниження тарифів. Укладення Північноамериканської угоди про вільну торгівлю не вплинуло на ті положення канадсько-американської угоди про вільну торгівлю, згідно з якими практично всі тарифи між США і Канадою мали бути скасованими 1 січня 1998 року. Стосовно торгівлі між Мексикою і Канадою практично всі тарифи повинні бути скасованими до 1 січня 2003 року. Крім того, НАФТА надасть можливість прискореного скасування тарифів за угодами із зацікавленими країнами. Цей процес залежить від промислового розвитку і включає відкриті обговорення за участю споживачів та інших зацікавлених сторін, зокрема, сектора промисловості.

Отримані дані і результати досліджень показують розмір впливу, спричиненого зниженням тарифів, згідно з CUSTA і НАФТА, на темпи зростання торгівлі. Канадський експорт у США зростав швидше (як у коштах, так і в обсягах) у лібералізованих секторах (тобто промислове машинобудування, текстильна промисловість, споживчі товари), аніж у секторах, де тарифи вже були низькими або дорівнювали нулю. Імпорт з США відображає подібні тенденції (особливо в таких галузях, як виробництво одягу, харчових продуктів і напоїв, меблів, транспортного обладнання і товарів домашнього побуту) [9, 347].

Канадський експорт у США товарів, що зазнали лібералізації за CUSTA і НАФТА, з 1988 до 1995 року зріс у ціні приблизно на 140 % (якщо 100 % -- це зростання експорту загалом). Імпорт товарів такого роду зі США зріс майже на 100%, у той час як загальний обсяг імпорту збільшився на 75%.

Завдяки НАФТА значно підвищилась зацікавленість іноземних інвесторів Канадою, одночасно забезпечуючи канадцям більше можливостей здійснювати вкладення в економіки партнерів по угоді. Положення угоди забезпечують інвесторам значну стабільність у прийнятті рішень, оскільки гарантують справедливе, прозоре і недискримінаційне ставлення до інвесторів і їх інвестицій на всій території зони вільної торгівлі. Внесок НАФТА в підвищення продуктивності, що ґрунтується на зростанні конкуренції і кращих стартових цінових показниках, також викликав збільшення капіталовкладень у Канаді. Сумарний показник прямих Іноземних інвестицій в Канаду зріс на 8,7 % у 1994 році, 9,3 % у 1995 році і 7,4 % (що становило 180 млрд дол. США) у 1996 році. Значно збільшилися інвестиції в сфері фінансових послуг, транспортного й автомобільного обладнання, хімічної промисловості, енергетики, телекомунікацій, харчової промисловості. Канадська статистика свідчить, що у 1996 році Канада була третім за величиною одержувачем прямих інвестицій від транснаціональних корпорацій, на яку припадало 12 млрд дол. прямих інвестицій з різних джерел. Іноземні інвестори фінансували значну частину своїх інвестицій за допомогою реінвестування прибутків, отриманих у Канаді, переваги чого відчули всі канадці. До кінця 1996 року 87 % прямих іноземних інвестицій припало на канадські дочірні компанії.

США продовжують залишатися найбільшим іноземним інвестором у Канаді та найбільшим реципієнтом прямих інвестицій з Канади, на які припало більше ніж половина всіх вихідних канадських інвестицій.

Підписання НАФТА призвело до значних змін в обігу капіталу між Канадою та Мексикою. Канадські інвестиції у Мексику значно збільшились, концентруючись у таких сферах, як гірничодобувна промисловість, банківська справа та телекомунікації, в той час як зростання мексиканських інвестицій у Канаду хоча й має постійний характер, але все ще значно відстає у масштабах.

Отже, очевидним стає позитивний вплив НАФТА на економіку Канади та її партнерів по Угоді, але ефективність Північноамериканської угоди про вільну торгівлю вплинула і на внутрішньополітичне життя країни.

Політики, що виступають за відокремлення Квебеку від федерації, стверджували, що незалежний Квебек може приєднатися до Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Таким чином вони ігнорували заяву американського представника про те, що США будуть розглядати відокремлення одного із суб'єктів федерації Канади як можливість для перегляду НАФТА. У 1997 році американський уряд видав нове попередження, що США мають намір переглянути та повторно підписати Угоду про НАФТА з рештою провінцій Канади у випадку відокремлення Квебеку, посилаючись на те, що зміняться основні умови Угоди. Юридичні підстави для цього існують, але, крім того, не слід забувати, що в ситуації з НАФТА думка американського Конгресу іноді буває важливішою за норми міжнародного права.

Таким чином, вихід Квебеку з Канади може погіршити економічне становище не лише провінції, але й країни загалом. Це не можуть не враховувати як прихильники сепаратизму, так і федералісти. Будь-який перегляд НАФТА надасть можливість США знову диктувати свої умови, оскільки членство у НАФТА буде необхідним більше Канаді та Квебеку, аніж іншим членам. Американці, ймовірно, прагнутимуть відмінити деякі поточні обмеження, наприклад, на англомовні фірми у Квебеку, наполягатимуть на нових договорах стосовно сільського господарства тощо. Але навіть якщо Квебек зможе ввійти до складу НАФТА, уникнувши значних поступок, його економічне становище може погіршитись, оскільки Канада, вірніше решта її провінцій, що є основними торговельними партнерами Квебеку, буде вже іноземною державою і рівень доступу Квебеку на її внутрішній ринок суттєво зміниться. Шанси на укладення особливої угоди між Квебеком та Канадою незначні, оскільки, згідно з Угодою про НАФТА, надання будь-яких економічних переваг однією країною-членом НАФТА іншій автоматично поширюється на інших учасників Угоди.

У нових умовах найбільшим клопотом Канади стане не посилення "змагання імпорту" на канадському ринку, а, найімовірніше, загроза зменшення закупівель США на канадському ринку і збільшення на мексиканському. Це залежить від спроможності мексиканської промисловості конкурувати з канадською, а також від змагання між цими двома економіками взагалі. У цьому змаганні на боці Канади -- безумовна технологічна перевага, Мексики -- дешева робоча сила. Серед важливих чинників, що змушують Канаду повернутися обличчям на південь, до Латинської Америки, -- зростання конкуренції на "молодих" світових ринках. Шлях до них вона, як і США, вбачає через Мексику. З цього огляду НАФТА також приваблює Канаду, позаяк угода передбачає "вільний та рівноправний доступ" до мексиканських ринків для країн-учасниць. Це означає, що перевага, яку завдяки геополітичному положенню й економічній могутності мали США перед Канадою у південному напрямку, стає дещо меншою [9, 349]. До цього варто додати, що, на відміну від Сполучених Штатів Америки, Канаді майже не загрожує еміграційна хвиля з півдня. Вона не має кордону з Мексикою, і це практично унеможливлює нелегальну імміграцію. Більше того, Канада, з її величезною територією та ресурсами і порівняно невеликою кількістю населення (27 млн осіб) здатна без істотних ускладнень прийняти значну кількість дешевої робочої сили з півдня, яка не створить конкуренції висококваліфікованим місцевим робітникам. Отже, якщо США більше, ніж інші, виграють від впровадження НАФТА, Канада, отримуючи добрі перспективи на півдні континенту, майже нічого не втратить. Мабуть, ця обставина й зумовила те, що там не відбувалося гострих дискусій з приводу зони вільної торгівлі, як у США та Мексиці.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасності - регіональну політику Канади. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, проведені світові дослідження дають можливість зробити певні висновки та узагальнення:

Регіональна політика - це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Об'єктами регіональної політики є регіони, територіальні утворення, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням країни.

Суб'єктами регіональної політики виступають центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов'язані із соціально-економічним розвитком регіонів.

Головною метою регіональної політики є збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами; послідовне здійснення заходів щодо поступового вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення, врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях, підтримання внутрішньої регіональної збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного і суспільно-політичного процесу.

Політичний вимір регіональної політики передбачає дотримання основних принципів, а саме субсидіарності, децентралізації та декон-центрації. регіональний політика економічний канада

У Канаді можна виділити два типи економіко-географічних районів: високорозвинені індустріально-аграрні район давнього освоєння з переважанням обробної промисловості над видобувної та інтенсивним сільським господарством; сировинні райони нового освоєння, що характеризуються переходом у малоосвоєні або неосвоєні території, де видобуваються і використовуються мінеральні, лісові та енергетичні ресурси.

У регіональній структурі Канади чітко відбивається наявність на її території величезних просторів з суворими природним умовами. Якщо в південній половині країни структура визначилася, то Канадська Північ поки що не склалася як економічний район, це -- типовий регіон нового освоєння. Серед високорозвинених районів виділяються Центральний і Степовий.

Один з найважливіших напрямів регіональної політики Канади -- освоєння її північної частини. Найбільш крупні проекти пов'язані з транспортним будівництвом, розвідкою і промисловим освоєнням мінеральних ресурсів районів. Особлива увага приділяється північним федеральним територіям і так званій Ближній Півночі. Серед крупних проектів виділяються програма розвитку "Середньо-канадського коридору", що проходить величезною дугою від Лабрадору до дельти Маккензі, будівництво трансконтинентальних трубопроводів для транспортування нафти і газу.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів включає такі складові елементи: законодавча база; бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави; подальший розвиток таких методів і форм державного впливу як прогнозування і програмування, зокрема розроблення і реалізація державних регіональних програм, а також прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративних територій; розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Канада є членом північноамериканського регіонального об'єднання НАФТА (Північноамериканська Угода про вільну Торгівлю). Найбільша користь від НАФТА для Канади -- це відкриття мексиканського ринку для канадських товарів, послуг та інвестицій. У перспективі Канада очікує істотної лібералізації доступу до державних поставок у Мексику та США.

Однією з найважливіших переваг, які Канада отримала у НАФТА, став більший доступ на мексиканський ринок. Канадські фірми отримали можливість збільшити обсяги продажу у таких ділянках (доступ до яких був раніше закритий), як автомобілебудування, фінансові послуги, вантажні перевезення, енергетика і рибальство. Крім того, канадський експорт поступово урізноманітнився, а на товари, що оподатковувались при експорті в Мексику. У результаті, зараз Мексика займає дев'яте місце серед найбільших експортних ринків Канади і є четвертим за значенням джерелом імпорту.

Список використаної літератури

1. Горват Дюло. Регіони у Європейському союзі // Реґіональна політика в країнах Європи. - К., 1999. - С. 15.

2. Вюртенберг Т. Захист місцевої та регіональної автономії Радою Європи // Організація регіональної та місцевої влади. - К., 1998. - С. 48.

3. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. -- К.: Либідь, 1996. -- 416 с.

4. Економічна і соціальна географія світу / За ред. Є.П. Качана. -- Тернопіль, 1999. - 234 с.

5. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник /За ред. Кузика С.П. -- Львів: Світ, 2002. -- 672 с.

6. Кузик С., Книш М., Економічна і соціальна географія країн Америки. Навч. посібник. -- Львів, 1999. - 356 с.

7. Липец Ю.Г., Пуляркин В.А., Шлихтер СБ. География мирового хозяйства. Учеб. пособие для вузов. -- М., 1999. - 453 с.

8. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова. -- М.: Флинта, 2000. -- 480 с.

9. Мировая экономика / Под ред. А. С. Булатова. - М.: Юристъ, 2002. - 734 с.

10. Організація регіональної та місцевої влади: досвід держав - членів Європейського союзу та вибір України. - К., 2000. - С. 6 .

11. Поліщук К. Державна регіональна політика: європейський досвід // Людина і політика. - 2002. - № 1.- С. 132-138.

12. Продан Ю. Завдання регіональної політики та структура управління в країнах Північної Америки // Нова політика. - 2000. - №5. - С.17-23.

13. Регіональний менеджмент: Навч. посібник /М. Коваленко, А.Кругла, М.Радванська, Г. Швороб - Херсон: "Олді-плюс", 2004. - 304 с.

14. Регіональна політика в країнах Європи. - К., 1999. - С. 5-11.

15. Социально-экономическая география зарубежного мира /Под ред. В.В.Вольского. -- М., 1998. - 467 с.

16. Юілл Д. Основні характеристики регіональної політики. - М.: вид-во TACIS, 1999. - 143 с.

17. Юрківський В. М. Країни світу. -- К.: Либідь, 1999. -- 368 с.

18. Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. -- К.: Либідь, 2000. -- 416 с.

Размещено на Allbest.ru