Характеристика ринку міжнародних інвестицій

До прямих іноземних інвестицій належать:

1) вклади компаніями власного капіталу за кордонам у створення філій або у придбання частки акцій дочірніх і асоційованих компаній;

2) реінвестування прибутку або, точніше, не переказана прямому інвестору і не розподілена як дивіденди частка прямого інвестора у сумарних доходах підприємства, використана для оплати наступних угод між інвестором і підприємством;

3) внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями з другого.

Такої класифікації іноземних інвестицій вимагає СНР ООН, але поки що не всі країни дотримуються цих рекомендацій.

Підсилення значення прямих іноземних інвестицій у світовому господарстві -- одна з визначальних рис його. Якщо перед Першою світовою війною вони становили лише біля 10 % усіх закордонних капіталовкладень, то на кінець 90-х pp. XX ст. їх частка виросла більше ніж у три рази.

В період між 1870 і 1913 р. зростання закордонних портфельних інвестицій випереджало зростання не тільки світового валового продукту, але і світової торгівлі. Все це дало привід деяким дослідникам стверджувати, що світова економіка стадії глобалізації досягла ще на початку XX ст. Та це уявлення скоріш за все випливає з деякої зовнішньої схожості з нинішньою ситуацією. Глибокий аналіз показує, що в той час ще не було такої цілісної і самовідтворюваної системи. В сучасному світі майже не залишилось країн, не втягнутих у процеси міжнародного інвестиційного співробітництва. Уже стала аксіомою думка про те, що стійкий економічний розвиток неможлипий без ефективної участі в світових господарських процесах потоків капіталу, особливо бея активного використання переваг від залучення прямих іноземних інвестицій. Міжнародна міграція капіталу полегшується тим, що за останні десятиріччя широкого поширення набули уніфіковані норми державного регулювання інвестиційних потоків. Одначе говорити про наявність глобального інвестиційного простору буде перебільшенням. Незважаючи на те, що інвестиційні потоки різних країн взаємопов'язані і становлять єдину систему, вони відіграють у цих країнах різну роль [13, 210].

Слід відзначити нові явища в міграції капіталу. Так, темпи зростання залучених прямих іноземних інвестицій у світі в цілому значно прискорились. Якщо в період 1997--1998 pp. залучені інвестиції збільшувались в середньому на 20,2 % за рік, то в 2001--2002 pp. -- на 34,1 % . Важливим є те, що зростання масштабів прямого іноземного інвестування забезпечувалося майже виключно за рахунок взаємного обміну капіталами між розвиненими країнами. Розвинені країни закріпили свої позиції експортерів капіталу. Їх частка у світовому обсязі наданих прямих іноземних інвестицій збільшилася з 85,6 % в 2001 р. до 91,7 % в 2002 р. Водночас позиції слаборозвинених країн ще більш послабилися і як експортерів, і як імпортерів. Їх частка у світовому обсязі залучених інвестицій впала з 37,2 % 2001 р. до 24 % у 2002 p., а рівень вивезення знизився, з 13,7 % у до 8 %.

Слаборозвинені країни дуже часто, заохочуючи іноземний капітал з метою запобігання перетворенню підприємств з іноземною участю в анклавний сектор, застосовують непопулярні заходи, які погіршують інвестиційний клімат. І це одна з причин відпливу іноземних інвестицій. Однак роль іноземних інвестицій в економіці окремих країн значна.

Розглянувши переорієнтацію інвестиційних потоків у світовій економіці, можна констатувати факт зростання просторової глобалізації міжнародних ринків інвестицій і виникнення якісно нового регіонального міжнародного ринку, що складається з суб'єктів розвинених країн. Можливо, що це прояв нової тенденції перебудови світової економіки на регіональній основі як найбільш доцільній сьогодні.

Не менш важливий фактор, нарощування П І І -- зростання кількості й активізація діяльності компаній і фірм розвинутих країн на глобальних ринках. Багато мультинаціональних (МНК), транснаціональних компаній (ТНК), ведучи діяльність на ринках окремих країн, водночас є активними учасниками регіональних інтеграційних об'єднань, таких як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АТЕС, АСЕАН тощо. Спостерігається також тенденція до закордонної експансії з боку таких компаній через механізм об'єднання і придбання (ОіП).

Значення об'єднань та придбань підвищилося з середини 80-х років XX ст. Це особливо виявлялося при трансатлантичному інвестуванні. Вже сьогодні щонайменше 4/5 всіх нових капіталовкладень за кордон (на противагу реінвестуванню прибутків) здійснюється у формі ОіП.

Головною причиною швидкого поширення ОіП, що становлять вагому частину стратегії ТНК, є зростаюче значення, яке надається придбанню стратегічних частин та потужностей фірми. Керівництво ТНК усвідомлює, що для утримання конкурентоспроможності через глобальний доступ до ресурсів («global sour-cing») слід розширювати, свою участь в інших компаніях.

Не менш вагомий внесок у розвиток цього процесу зробила хвиля приватизації в різних перспективних галузях (комунікація, повітряні перевезення, енергетика та ін.), що пройшла по всій Європі, починаючи з Великої Британії. Крім того, безпосередньої тісної координації діяльності через ОіП вимагає технічний розвиток, передусім у мікроелектроніці та біотехнології.

Взагалі процес здійснення ОіП історично має фазовий характер. Так, у Європі настання однієї з таких фаз було спричинене введенням контролю над об'єднаннями (1965 р. -- Велика Британія, 1973 р. -- ФРН, 1990 р. -- ЄС). Перша велика хвиля ОіП в Європі припала на період 1958--1970 pp. і була пов'язана з поширенням обмежень на торгівлю після заснування ЄС. У 1986 р. в Європі виникла друга хвиля цього процесу, оскільки багато фірм прагнули схопити свою частку при відкритті для них внутрішнього ринку країн ЄС. Між 1990 та 1993 р. темп європейських ОіП дещо зменшився, що пояснюється певною кон'юнктурою, а вже з 1994 p. почалося нове піднесення. В 1995 р. сума, на яку були здійснені ОіП в Європі, досягла 250 млрд дол.

У процесі ОіП у Європі чітко простежується секторальний характер. Першість тут міцно утримують нафтовий та газовий сектори промисловості. Йдеться не тільки про найбільшу кількість здійснених тут трансакцій, а й про великі довгострокові проекти, такі як, наприклад, створення СП із російськими нафтовими та газовими об'єднаннями. На другій позиції -- хімічна та фармакологічна галузі. Тут головну роль відіграли необхідність концентрації для виготовлення хімічного волокна, а також високі наукові витрати й зростаюча популярність генетичних лікарських засобів, у виробництві яких лідирують німецькі ТНК [13, 213].

Європейський фінансовий сектор також пережив хвилю транскордонних ОіП. Варто лише згадати про проникнення на лондонські фінансові ринки німецьких банків, які в такий спосіб сподіваються посилити свої позиції на ринку банківських інвестицій. Німецькі банки не тільки супроводжують діяльність німецьких ТНК у ході ОіП за участю останніх, а часто очолюють цей процес.

Слід також згадати у цьому зв'язку і телекомунікаційний сектор, де утворилися тісні міжфірмові зв'язки, особливо між західноєвропейськими та східноєвропейськими фірмами. Приватизація державних телефонних монополій і велика потреба їх модернізації сформували основу для такого типу транскордонних об'єднань. Міжнародні зв'язки та поділи капіталу здійснюються також і між приватними цифровими телевізійними каналами різних країн (наприклад, участь британської компанії «BskyB» Руперта Мердока із власністю в 49 % акцій у німецькій «DF1» -- приватному каналі групи Лео Кірша).

Загалом німецькі компанії є особливо активними у сфері об'єднань та придбань. Участь німецької держави в упорядкуванні процесу об'єднань та придбань сприяла збільшенню їхньої кількості. Відтепер німецькі фірми та банки стають найпотужнішими у своїх галузях не на національному чи європейському рівні, а на глобальному ринку. Глобалізація примушує збільшуватись чи займати відповідні ринкові ніші. .

Так, дочірнє підприємство німецького концерну «Thyssen» придбало за 1,8 млрд німецьких марок (НМ) американську фірму-- виробника ліфтів «Dover elevator», завдяки чому стало третім за величиною виробником у цій галузі.

Внаслідок об'єднання німецького та французьких хімічних гігантів «Hoechst» та «Rhone--Poulenc» виник новий найбільший фармацевтичний виробник світу з обсягом продажів на суму 24 млрд НМ. До цього, у 1995 p., «Hoechst» придбав американську фірму «Marion Меггеll Dow».

«Deutsche Bank» після придбання за 15 млрд НМ (93 долари за акцію) восьмого за величиною, американського банку «Bankers Trust» став найбільшим банком світу з загальною балансовою сумою близько 830 млрд дол.

Найзначніші ОіП здійснено в автомобільній галузі: з 1960 р. їх було в усьому світі 33. І це ще не межа. За прогнозами, найближчим часом ще як мінімум п'ять марок автомобілів втратять нинішнього власника.

Німецькі автомобільні гіганти перебувають у центрі цих процесів.

Так, діяльність концерну «Daimler Benz» яскраво ілюструє глобальну конкурентну стратегію німецьких підприємств. У 80-ті роки концерн придбав високотехнологічні підприємства «AEG», «Dornier», «MTU» та «МВВ». Таким чином була здійснена спроба інтегрованого використання наявної технології чи технології, що створюється. Виник «інтегрований технологічний концерн» «Daimler Benz». Шлях до збільшення кількості конкурентних переваг керівництво концерну вбачало в зростанні підприємства, в основному за рахунок об'єднань та придбань [13, 214].

Особливо потужним було недавнє об'єднання автомобільної гілки концерну «DB» з американським автомобілевиробником «Chrysler». Нова фірма «Daimler -- Chrysler» завдяки впровадженню стратегії" диверсифікації на глобальному рівні успішно атакує позиції нечисленних конкурентів.

Така тенденція набуває особливого значення у зв'язку з процесами політичної інтеграції. Так, за словами комісара ЄС із питань конкуренції Карела ван Мірта, є дві причини наростання ОіП у Європі. По-перше, прагнення фірм, які ще не є глобальними гравцями, стати ними. По-друге, необхідність захисту Спільного ринку і євро, що приводить до подальшої інтеграції європейських ринків.

3.3 Портфельні міжнародні інвестиції

Портфельні міжнародні інвестиції -- це капіталовкладення в іноземні пайові та боргові цінні папери з метою отримання доходу, але без права реального контролю над об'єктом інвестування.

Слід звернути увагу на декілька моментів у цьому визначенні. По-перше, термін "міжнародні" акцентує увагу на тій обставині, що рух капіталів відбувається, як у вигляді закордонних інвестицій (коли інвестують резиденти), так і іноземних інвестицій (коли інвестують нерезиденти). По-друге, вкладення в іноземні цінні папери в межах підприємницького капіталу стосується тільки пайових цінних паперів. По-третє, портфельні інвестиції базуються переважно на приватному підприємницькому капіталі, хоча держави нерідко купують іноземні цінні папери. Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються за їх відображенням у платіжному балансі як вклади у національні цінні папери. Акціонерні цінні папери є грошовими документами, що підтверджують право інвестора на частину капіталу підприємства. Тобто вони є титулом власності, і це принципово відрізняє їх, наприклад, від облігацій та інших боргових цінних паперів. До цієї групи цінних паперів відносять акції, паї, американські депозитарні розписки (ADR) та глобальні депозитарні розписки (GDR). Міжнародний ринок титулів власності найменш місткий серед усіх фінансових ринків.

Боргові цінні папери є грошовими документами, що підтверджують право кредитора на стягнення боргу з дебітора. Ці цінні папери можуть набувати різних конкретних форм.

Передусім, це облігації, які є цінними паперами з терміном погашення в 3--10 років. Вони випускаються під заклад особистого чи корпоративного майна. Облігації бувають з купонами і без них. Виплата купона може здійснюватися за твердою ставкою або за ставкою, яка періодично змінюється згідно з угодою. З настанням терміну платежу облігація або ж погашається, або ж конвертується в борг чи акції підприємства.

Найпоширенішими є такі боргові цінні папери, як казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Це грошові документи, які дають їх власнику право гарантованого фіксованого грошового доходу на певну дату. Вони продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від процентної ставки та часу, що залишився до погашення.

Слід також виділити серед боргових цінних паперів ноти і комерційні папери. Це середньо- та короткострокові негарантовані розписки, що випускаються боржниками на своє ім'я за угодою з банком. Останній гарантує розміщення позики на ринку і придбання нереалізованих паперів, пролонгацію кредиту та надання резервних кредитів. Найбільш поширеними і відомими серед цих цінних паперів є єврокомерційні папери (Євроноти). Вони випускаються у вільний продаж зі знижкою.

Дещо окремо стоять такі цінні папери як фінансові деривативи, які являють собою похідні грошові інструменти торгівлі фінансовим ризиком. Вони засвідчують право власника паперів на продаж чи купівлю первинних цінних паперів із передачею фінансового ризику. Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків існує чотири типи активів, до кожного з яких або до їх сполучень можуть бути прив'язані деривативи: товари, акції, процентні ставки, валюта. В контексті портфельних інвестицій слід виділити акції та процентні ставки [12, 78].

За способом фінансової організації в міжнародній торгівлі деревативами виділяють два основних типи контрактів -- контракти типу "форвард" і контракти типу "опціон".

Форвардні контракти передбачають домовленість між агентами обмінятись фінансовим активом в обсязі, визначеному в контракті на певну дату за узгодженою ціною. До цього типу контрактів відносять ф'ючерси і свопи. Ф'ючерси є обов'язковими для виконання стандартизованими контрактами на купівлю або продаж цінного папера в певний термін за певною ціною. Своп же передбачає обмін через певний час і на основі узгоджених правил платежами за однією і тією самою заборгованістю.

Контракти типу "опціон" дають право покупцю (але не зобов'язання) купити чи продати за стандартним контрактом цінний папір в певний термін за фіксованою ціною. Опціоном передбачається одностороння передача ризику від покупця опціону до продавця. Отже, покупець сплачує продавцю певну премію, яка і є вартістю опціону, вираженого, як правило, в американських доларах. Опціони бувають двох видів: американський, який виконується в будь-який день до закінчення його терміну, включаючи і j останній день; європейський, який виконується тільки в день закінчення терміну його дії.

Ринки деривативів активно почали розвиватись починаючи з кінця 80-х pp. минулого століття. Сьогодні домінує торгівля процентними деривативами (близько 2/3 всіх деривативних контрактів). Більше половини всіх угод припадає на міжнародну торгівлю деривативами. Ринок деривативів є найбільш молодим і найбільш динамічним сегментом міжнародного ринку капіталів.

3.4 Особливості функціонування міжнародного ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів посідає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що зумовлено насамперед унікальними особливостями цінних паперів як фінансово-інвестиційних інструментів. Провідною загальною тенденцією розвитку міжнародного фінансового ринку є його сек'юритизація, тобто випереджаюче зростання операцій з цінними паперами порівняно з операціями з традиційними грошовими інструментами. Наприклад, у 90-ті роки на облігаційні позики припадає понад 70% загального обсягу міжнародних запозичень, тоді як у 80-ті роки -- менше 60%.

Загальноприйнятого визначення міжнародного ринку цінних паперів немає. Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінними паперами між нерезидентами і торгівля фондовими цінностями, вираженими в інших валютах, ніж національна. У широкому розумінні критерій «міжнародності» визначається тим, чи перетікає капітал з однієї країни в іншу, чи «перетинають» інвестиційні ресурси національні кордони.

Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу, насамперед з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Формування цього ринку було прискорено: сучасною науково-технічною революцією, яка спричинила появу проектів, реалізація котрих потребувала використання капіталу різних країн; розвитком інтеграційних процесів; певної стійкістю валютних курсів; використанням спільних багатонаціональних валют; успіхами у розбудові банківської та біржової справи. Міжнародний ринок цінних паперів є фактором, який прискорює світовий процес економічного зростання, полегшує різним господарським суб'єктам доступ до міжнародного ринку вільних капіталів.

На міжнародний ринок цінних паперів мають великий вплив національні ринки. Ступінь цього впливу залежить від обсягу та розвинутості кожного з цих ринків. У світовій практиці прийнято поділяти національні ринки на розвинуті і ті, що розвиваються (emerging markets).

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на первинний і вторинний.

Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір називається не лише тому, що на ньому діють емітент та інвестор, але й тому, що він раціонально організований, виконує певне економічне завдання і тільки в межах цього простору емітент може одержати необхідний йому капітал. На первинному ринку будь-яка особа, що має необхідний для цього юридичний статус, може одержати позичковий капітал шляхом випуску своїх облігацій або акцій [13, 223].

Вторинний ринок цінних паперів -- це економічний простір, в якому проходить обіг цінних паперів після того, як їх продасть (безпосередньо або через посередника) перший власник, що купив ці папери в емітента. Цей ринок може бути:

* неорганізованим;

* організованим.

Організований ринок цінних паперів може бути як біржовим, так і позабіржовим.

У більшості країн на неорганізованому ринку обертається основна маса (приблизно 85 %) цінних паперів, на організованому -- відносно мала їх частина (15 %). Однак саме організований ринок, де зосереджені найякісніші цінні папери, визначає кон'юнктуру та процес розвитку фондового ринку.

Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується такими особливостями:

* великою кількістю продавців цінних паперів;

* відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери (питання про курс цінного папера вирішується під час переговорів між його продавцем і покупцем);

* торгівля цінними паперами відбувається в різних місцях і в різний час;

* не існує єдиного центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її методологію. Торгівля відбувається як відповідно до вимог до чинного законодавства, так і з порушенням його.

На ринках облігацій уряд, банк чи корпорація можуть збільшити свої грошові ресурси. Національний ринок, євроринок та іноземний ринок облігацій відрізняються валютою, місцезнаходженням валюти, місцезнаходженням позичальника та технологією емісії:

* національні облігації випускаються в місцевій валюті. Позичальниками є андеррайтингові синдикати та інвестори, що знаходяться в середині цієї ж країни;

* європейські облігації (євробонди) випускаються не в тій країні, у валюті якої вони були визначені. Розповсюджуються ці облігації через міжнародні синдикати;

* іноземні облігації випускаються в національній валюті через місцеві синдикати, але для іноземних позичальників.

Формування ринку єврооблігацій пов'язане з фінансовими діями США, які після закінчення Другої світової війни для забезпечення відбудови західноєвропейських країн почали надавати їм фінансову підтримку шляхом розміщення свого капіталу на їх національних ринках облігацій. Ці емісії, нині відомі як «янкі»-облігації, на той час управлялись лише інвестиційними банками США, які здійснювали андеррайтинг через американські синдикати. Найбільша частина таких емісій (для державних європейських емісій до 90 %) була розміщена поза США. їх привабливість для інвесторів полягала у незмінній якості, звільненні від податків (на відміну від національних акцій чи облігацій США) та їх номінуванні в доларах. Таким чином була започаткована структура європейського ринку облігацій. Іншим чинником розбудови ринку євробондів став податковий закон США (Interest Equalization Tax) 1964 p., який урівноважував податкову політику щодо національних та іноземних цінних паперів. За цим законом купівля резидентами США іноземних облігацій (за винятком облігацій Канади, Мексики та Фінляндії) втратила свої переваги. У 1965 р. в США прийнято закон (Voluntary Restraint Programee), який сприяв припливу капіталу в США. Це дозволило добре відомим американським корпораціям повернутися до ринку євробондів, а також до фінансування інвестицій за межами США.

До 1984 р. євроринок розвивався під впливом різних змін у податкових законодавствах країн-учасниць цього ринку. Ліквідація податків, що поширювалася на іноземних інвесторів, які володіли національними цінними паперами в таких країнах, як США, Німеччина та Велика Британія, збільшила обсяг євроринку удвічі. Нині євроринок швидко розвивається в напрямку ліберизації і дерегулювання.

Характеризуючи валютну структуру євроринку, слід зазначити, що євробонди випускаються в широкому спектрі валют, включаючи долар США, ієну, канадський долар та ін.

Сьогодні кілька національних ринків облігацій найбільше впливають на масштаби, структуру І динаміку функціонування міжнародного інвестиційного ринку. Це ринки Японії, Швейцарії, Великої Британії, Німеччини та США.

Ринок облігацій Японії можна поділити на три частини: дов-гостроковий/середньостроковий, короткостроковий та облігацій Samurai. Випуск і торгівля облігаціями контролюється Міністерством фінансів.

Характеризуючи ринок японських довгострокових/середньо-строкових облігацій, зазначимо, що йому притаманна різноманітність як державних, так і корпоративних облігацій, випущених за посередництвом національних та іноземних організацій:

* відкриті урядові облігації {public government bonds). Це облігації, які випущені терміном на 5--10 і 20 років за посередництвом уряду через синдикати, що складаються з фінансових інститутів та інвестиційних компаній. Ці облігації достатньо поширені серед Ін-ституціональних і приватних інвесторів Японії та всього світу;

* облігації урядових органів (government agency bonds). Ці облігації випускаються за посередництвом урядових корпорацій та інколи гарантуються урядом. Емітентами є такі корпорації, як Japan National Railways, Nippon Telegraph and Telephone Public Corporation та Japan Housing Corporation. Строк погашення -- від 7 до 10 років;

* муніципальні облігації (municipal bonds). Облігації випускаються місцевими органами самоуправління. Строк погашення від 7 до 10 років;

* фінансові боргові зобов'язання {financial debentures). Це боргові зобов'язання, випущені за посередництвом кооперативних банків, банків довгострокових кредитів і The Bank of Tokyo Ltd. Вони випускаються щомісячно і можуть бути однорічними без купонів, а також три- або п'ятирічними з купонами;

* корпоративні облігації (corporate bonds). Ці облігації випускаються корпораціями, енергетичними компаніями та іншими організаціями, такими як the Japan Broadcasting Authority та Teito Rapid Transmit Authority. Такі облігації випускаються строком від 6 до 15 років.

Короткостроковий ринок облігацій складається з цінних паперів зі змінним та постійним відсотком доходу:

* цінні папери Gensaki. Японський ринок Gensaki складається з ринку, на якому середньо- і довгострокові боргові цінні папери продаються з угодою про перепродаж, яка визначає дату і ціну їх обов'язкового перепродажу. Зворотна операція -- купівля цінних паперів для їх обов'язкового перепродажу -- називається зворотною Gensaki. Цей ринок відкрито для іноземців у 1979 p.;

* депозитні сертифікати. Випускаються на строк від 3 до 6 місяців з купонами.

Облігації Samurai випускаються для японського ринку в ієнах на строк від 3 до 20 років з піврічними купонами. Емітенти -- іноземні позичальники.

Цінні папери, номіновані в швейцарських франках, надзвичайно привабливі для іноземних інвесторів через відносну стійкість цієї валюти. Прибутки по них звичайно низькі, але це реальні прибутки з урахуванням інфляції. Свого часу, коли швейцарський франк дуже вигідно відрізнявся від інших валют, Швейцарський національний банк запровадив певні обмеження на купівлю швейцарських цінних паперів інвесторам, які перебували за межами країни. Нині на цьому ринку не існує практично жодних обмежень.

Основними категоріями цінних паперів в швейцарських франках є Schweizerobligationen і Kassenobligationen. Перші -- це національні облігації зі строком погашення від 8 до 15 років, вони випускаються за посередництвом державних, корпоративних, фінансових і нефінансових інститутів Швейцарії. Другі -- це середньострокові ноти, які випускають національні банки зі строком погашення від 3 до 8 років [13, 224].

Національний ринок цінних паперів Великої Британії в основному складається з:

* грошового ринку: дисконтовані векселі та оборотні депозитні сертифікати;

* урядових цінних паперів (gilts);

* облігацій місцевих органів влади;

* іноземних облігацій (bulldog-облігацій).

Існує також ринок корпоративних облігацій (він не є основним джерелом фінансування корпоративного сектора Великої Британії). Сьогодні він в основному представлений борговими зобов'язаннями і незахищеними позиками банків.

Найважливішими представниками грошового ринку є дисконтовані векселі. Це векселі Казначейства Великої Британії (строк погашення звичайно 91 день) та переказні комерційні векселі (строк погашення через 90 чи 180 днів). Обидва види векселів випускаються з дисконтом.

Банки Великої Британії випускають також депозитні сертифікати у фунтах стерлінгів зі строком погашення від 3 місяців до 5 років.

Gilt-ринок є найбільшим серед усіх стерлінгових ринків. Він надзвичайно ліквідний і надає різні строки погашення. Випуски можуть бути як зі строками погашення від 1 дня до 5 років, так і безстроковими, як, наприклад, військова позичка, випущена під час Другої світової війни. Керівництво всіма випусками здійснює The Bank of England.

Доки не заявив про себе Іноземний ринок облігацій в США, тобто доки фунт стерлінгів був основною валютою заощадження, у Великій Британії існував високорозвинутий ринок іноземних облігацій. Емісії здійснювались в основному іноземними урядами та їх агентствами. Певна кількість цих випусків все ще котирується на Лондонській фондовій біржі. The Bank of England дає дозвіл іноземним урядам і корпораціям на випуск bulldog-облігацій за їх запитами. Строк погашення цих облігацій від 5 до 40 років.

Національний ринок облігацій Німеччини складається із сектора суспільних облігацій, облігацій банків, Schudscheine та корпоративних облігацій. Остання категорія дуже невелика, оскільки німецькі корпорації традиційно позичають кошти в банках, а не через ринок облігацій. Ринок іноземних облігацій трактується як частина євроринку. The Deutsch Bundesbank не робить різниці між євробондами і будь-яким випуском облігацій у німецьких марках, який було проведено міжнародною групою банків (андеррайтинг). Іноземні інвестори можуть купувати державні і банківські облігації лише на вторинному ринку. Термін погашення деяких довгострокових облігацій минулих випусків -- до 40 років. Нині строк погашення досягає максимум 10--12 років.

На національному ринку існує велика різноманітність банківських облігацій. Основні з них:

* іпотечні облігації -- випускаються іпотечними банками і кредитними інститутами для фінансування кредитів під заставу нерухомості;

* муніципальні облігації -- випускаються іпотечними банками безпосередньо для фінансування федеральної чи місцевої адміністрації;

* облігації центральних ощадних банків -- випускаються ощадними банками, прибуток від яких іде на розширення кредитування середнього бізнесу чи потреб німецьких земель;

* облігації комерційних банків -- незабезпечені облігації комерційних банків.

Schuldscheine -- переказні коротко-, середньо- і довгострокові кредити. Переказна угода оформляється письмово та у формі сертифіката заборгованості, вона може бути продана чи куплена на німецькому ринку облігацій. Порівняно із звичайними кредитами чи облігаціями Schuldscheine має ряд переваг. Вони можуть випускатися без згоди Bundesbank і не підлягати податковій дискримінації, яка до 1984 р. робила їх особливо привабливими для іноземних інвесторів.

Національний ринок цінних паперів США з фіксованим доходом знаходиться в Нью-Йорку і є найбільшим у світі. Його можна розділити на шість секторів:

* урядові цінні папери;

* муніципальні облігації;

* корпоративні облігації;

* цінні папери, забезпечені заставою;

* «янкі»-облігації;

* інструменти грошового ринку.

Ринок урядових цінних паперів складається з цінних паперів, які випускаються Казначейством США та різними федеральними організаціями. На ньому обертаються цінні папери зі строками погашення від 5 до 40 років. Казначейські векселі можуть мати строки погашення 13 тижнів, 26 тижнів або рік; вони продаються з дисконтом.

Цінні папери агентств (Agency Securities) випускаються урядовими органами США. Вони не мають гарантії Казначейства. Підвищений інтерес інвесторів до цього ринку пояснюється його інвестиційною якістю і розвитком вторинного ринку. Такі цінні папери мають різноманітні випуски: від дисконтованих нот Farm Credit Consolidated Systemwide зі строком погашення 5 днів до цінних паперів Government National Mortgage Association зі строком погашення 40 років.

Муніципальні облігації випускаються місцевими і штатними урядовими органами та агентствами. Строки їх погашення до 40 років.

Корпоративні облігації випускаються американськими корпораціями і можуть бути як коротко-, так і довгостроковими. Всі випуски мають дохідність вищу (на деяку величину), ніж казначейські облігації аналогічних строків погашення. Різниця в доході залежить від кредитної якості емітента. Після проведення лібералізації цей сектор конкурує безпосередньо з ринком євробондів [13, 226].

«Янкі»-облігації -- цінні папери, які випускаються іноземними позичальниками за допомогою американських синдикатів. Вони реєструються Комісією з цінних паперів і фондових бірж (SEC) США. Нині вони мають строки погашення від 5 до 8 років. Емітентами звичайно є міжнаціональні інститути, іноземні уряди чи їх агентства, хоч Існує невелика кількість постійних корпоративних позичальників.

Найбільшою та найактивнішою частиною євроринку є ринок середньо- і довгострокових незабезпечених облігацій. На сьогодні цей ринок знаходиться під дією різних інновацій. Так, розвивається ринок цінних паперів з особливими плаваючими термінами погашення та ін. Подібні інновації з'являються для задоволення запитів певних груп інвесторів.

Ринок євробондів в перші роки свого існування був ринком довгострокових облігацій зі строком погашення від 10 до 20 років. Після Інфляції 1973--1974 pp. строки погашення звузились від 5 до 8 років. На сьогодні емітенти здійснюють випуски єврооблігацій з різними строками погашення -- від 1 року до 25 років.

Фундаментальною вимогою ринку євробондів є те, що облігації повинні бути на пред'явника з прикріпленими купонами. Євробонди найчастіше випускаються номіналом в US$1000 чи US$5000. Останнім часом для інституційних інвесторів випускаються більші номінали (від US$10 000 до US$500 000).

Ринок єврооблігацій відрізняється відсутністю регулювання діяльності (хоча певне регулювання здійснюється центральними банками під час прийняття ними емісій в тих чи інших валютах, а також банками, які управляють емісіями).

Серед єврооблігацій виокремимо облігації з фіксованим відсотком. Основними їх різновидами є:

* прямі облігації (straight bond) -- облігації з фіксованим відсотком, які мають серії щорічних купонів. їх також називають «plain vannilla»;

* облігації з нульовим купоном (zero bond) -- не мають ніяких платежів до настання строку погашення, продаються нижче за номінал, чим і забезпечують прибуток власникові;

* глибоко дисконтовані облігації (deep discount bonds) -- облігації, за якими виплачується щорічний відсоток, але на відміну від інших облігацій, цей відсоток нижчий за превалюючий ринковий відсоток. Тому ці облігації повинні продаватися з дисконтом подібно до облігацій з нульовим купоном;

* облігації з можливою зміною відсотка (retractable/extendable bond) -- такі облігації мають звичайно строк погашення 12--15 років, але початковий відсоток може змінюватися через коротший період (3--5 років);

* частково оплачені облігації (partly paid bonds) -- інвестор спочатку оплачує лише частину вартості облігації (15--30 %), решту оплачує пізніше (через 6--9 місяців). Якщо інвестор через певний строк не оплачує залишок суми, він втрачає початковий платіж і відповідно облігацію;

* середньострокові ноти (medium-term notes (MTN) -- відносно новий вид облігацій на європейському ринку. Строк їх погашення -- від 1 року до 5. Вони мають ті самі характеристики по купонних виплатах, що й прямі облігації;

* двовалютні облігації (dual currency bonds) -- облігації, які оплачуються однією валютою, а купонні платежі та погашення здійснюються в іншій валюті (слабкіші). Протягом терміну чинності облігацій вважається, що коефіцієнт обміну між двома валютами фіксований.

Ноти з плаваючим відсотком (Floating Rate Notes, FRN) -- це облігації, купонні платежі яких перепризначаються через певні інтервали (традиційно кожні 3 або 6 місяців) і звичайно прив'язані до надбавки Лондонського пропонованого відсотка на міжбанківському ринку (LIBOR -- London Interbank offered Rate). Такі цінні папери з'явилися на ринку євробондів у 1970 р. як фінансовий інструмент, що комбінує елементи середньострокових банківських кредитів І довгострокових євробондів.

Конвертовані облігації -- це облігації з фіксованим відсотком, які можуть конвертуватися в звичайні акції емітента чи іншої компанії, що виступає гарантом облігацій. Суттєвим компонентом конвертованої облігації є коефіцієнт обміну між валютою облігації та акціями емітента. Якщо ці валюти різні, то їх коливання відносно одна одної значно впливатимуть на вартість обміну.

Останнім часом на ринку облігацій набирають сили варанти. Вони можуть випускатися з облігаціями (які в такому випадку називаються хост-облігаціями) або окремо від них (такі варанти називаються голими). Варанти фізично відокремлені від облігацій чи акцій і торгують ними в основному окремо.

Міжнародний ринок акцій складається з акцій емітентів багатьох країн, що беруть участь у міжнародному біржовому та позабіржовому обігу і формують складну інфраструктуру міжнародної інвестиційної діяльності.

Біржові системи різних країн суттєво відрізняються. Різними є й обсяги торгівлі акціями на національних І міжнародних фондових біржах. Серед останніхвиділяються Лондонська міжнародна фондова біржа, біржі Нью-Йорка, Токіо, Франкфурта-на-Майні.

Фондові біржі використовують різні методи визначення та обчислення статистичних даних. Це означає, що показники з обігу цінних паперів на різних біржах не можна порівнювати між собою. Відповідно до класифікації, затвердженої Європейською федерацією фондових бірж, Міжнародна федерація фондових бірж (МФФБ) розподіляє своїх членів на дві групи за двома різними методами обліку: TSV (огляд торговельної системи) та REV (огляд середовища, яке регулюється).

Біржі, які застосовують перший метод обліку, враховують лише ті угоди, які «пройшли» через їх торговельні системи або які укладаються на їх торговельних майданчиках.

Біржі, які використовують другий метод обліку, включають дані про всі угоди, які підпадають під нагляд ринкового товариства (угоди, які укладаються компаніями -- членами біржі, іноді компаніями, які не є членами біржі, незалежно від того, укладаються угоди на ринку чи за його межами, у тому числі угоди, укладені на іноземних ринках).

До сфери позабіржового обігу входять первинне розміщення, вторинні облігаційні ринки, обіг інших боргових інструментів, а також акцій компаній, що не задовольняють вимог лістингу фондових бірж [13, 229].

Відношення обсягів біржової та організованої позабіржової торгівлі акціями на різних ринках характеризують такі дані:

а) США -- 3:1; Нью-Иорська фондова біржа та ринок NASDAQ у 1990 р. спільно «покривали» понад 95 % обсягу фондового ринку США;

б) Японія - розмір угод з акціями на позабіржовому ринку становив у 1990 р. до 1 % обсягу угод у країні (Токійська фондова біржа - понад 94%);

в) Австрія - ємність позабіржового ринку становить понад 30 % ринку в цілому по країні (приблизно 70 % - Віденська фондова біржа);

г) Канада - позабіржовий ринок акцій становить до 3 % обігу торгівлі акціями (Торонтська фондова біржа -- понад 70 %);

д) Франція -- позабіржовий обіг до 3-4%.

3.5 Україна на ринку міжнародних інвестицій

Така велика європейська держава, як Україна, не може залишатися осторонь шляхів трансферу капітальних, зокрема інвестиційних, ресурсів, тобто не може не бути учасником міжнародного ринку інвестицій.

Зрозуміло, що для успішного проведення економічних реформ в Україні потрібні значні капіталовкладення. Проте їхня пропозиція досі значно відстає від попиту, і цей розрив не зменшується.

До останнього часу основними кредиторами України залишались міжнародні фінансові організації та уряди індустріально розвинутих країн.

Так, Міжнародний валютний фонд (МВФ) працює з українським урядом за трьома програмами:

* програма трансформації економіки;

* програма короткострокового фінансування, спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації (стенд-бай);

* програма розширеного фінансування.

З початком емісії українських євробондів наша держава вийшла на міжнародні ринки капіталів, де покупцями цих цінних паперів виступили в основному приватні інвестори. Проте міжнародний рейтинг українських євробондів на цьому ринку є ще досить низьким.

Важливим джерелом необхідних ресурсів мають стати прямі іноземні інвестиції, обсяги яких є ще недостатні.

Так, за офіційними даними, чисті прямі іноземні інвестиції у третьому кварталі 2003 р. становили 186,6 млн дол. За 9 місяців надходження П І І сягнули 345,9 млн дол. Порівняно з аналогічним періодом 2002 р, обсяг П І І скоротився на 12 %.

Незважаючи на законодавчу невизначеність умов інвестування в Україні й хиткість політичної ситуації, стабільний приплив П І І спостерігається в харчовій і деревообробній галузях промисловості, внутрішній торгівлі та галузі зв'язку. Цей факт свідчить про наявність великого незадоволеного попиту в цих галузях і peальність перспектив їх швидкого зростання.

Аналізуючи ситуацію з П І І в Україну, можна прогнозувати збільшення його обсягів в таких галузях [8, 13]:

* сільськогосподарське машинобудування -- завдяки можливі нарощувати збут сільськогосподарської техніки місцевого виробницгва;

* фармацевтична та медична промисловість -- унаслідок обмеженої пропозиції українських ліків і медичного обладнання;

* промисловість будівельних матеріалів -- через очікуваний бум у сфері індивідуального будівництва;

* електроенергетика: в разі приватизації енергогенерувальних компаній чималі іноземні інвестиції буде спрямовано на оновлення обладнання тепло- і гідроелектростанцій;

* нафтогазова промисловість: буде оновлено основні активи нафтопереробних заводів. Закон «Про розподіл продукції» створює сприятливі умови для інвестицій у видобуток нафти та газу;

* галузь зв'язку, яка після приватизації «Укртелекому» протягом наступних 10-12 років може отримати понад 2 млрд дол. інвестицій.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної міжнародної економіки - характеристику ринку міжнародних інвестицій. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Міжнародні інвестиції -- це спосіб розміщення фінансових ресурсів та інших економічних активів однієї країни в іншій країні для збереження та примноження вартості цих активів.

Прямі інвестиції -- це вкладення капіталу з метою сприяння отриманню підприємницького прибутку (доходу) та вкладення, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування. Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється І не переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій належать усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

Портфельні інвестиції -- це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Поряд з прямими і портфельними інвестиціями важливою складовою міжнародної інвестиційної взаємодії є державна іноземна допомога. Іноземна допомога, за визначенням, не носить комерційного характеру і надається на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, позики і технічна допомога, що мають як дво-, так і багатосторонню основу.

Міжнародні інвестиції як об'єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі і портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні і реінвестиції), величиною і термінами інвестування.

Міжнародна інвестиційна діяльність -- це сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій за кордон та іноземних інвестицій з метою одержання прибутку, її суб'єктами-інвесторами є фізичні особи, корпорації, національні та міжнародні фінансові інституції, уряди країн, а суб'єктами-учасниками є фізичні та юридичні особи, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або доручень інвестора.

Сучасна міжнародна інвестиційна діяльність має розвинуте ін-фраструктурне забезпечення. У широкому розумінні це -- інформаційні і транспортні мережі, валютні та фінансові ринки і ринки золота та інших цінних металів, національні, регіональні та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації тощо. У вузькому розумінні це -- сукупність інвестиційних інституцій і мереж.

Міжнародний інвестиційний ринок являє собою чи не найскладніший акумулятивно-розподільчий механізм у сучасній світогосподарській системі. Його формування і розвиток ґрунтуються на взаємодії національних інвестиційних ринків і глобалізації економічного розвитку.

Функціонування міжнародного інвестиційного ринку можливе лише у тісній взаємодії з валютним ринком. Останній не лише обслуговує інші ринки, але й має власну структуру та механізм саморозвитку. Щоденні обсяги купівлі-продажу валют сягають сотень міліардів доларів США. Провідними центрами проведення валютних операцій є Велика Британія, США, Японія, Сингапур, Гонконг, Швейцарія, Німеччина, Франція, Австралія, Канада.

У цілому для сучасного міжнародного інвестиційного ринку характерними є постійна диференціація, диверсифікація окремих сегментів, переважно глобальний характер функціонування.

Міжнародний ринок капіталів формують інституції, які опосередковують прямі зв'язки між інвесторами, що шукають можливості вкладення капіталу, і підприємцями, що потребують його чи проводять трансформації грошових заощаджень в інвестиційний капітал.

Міжнародний кредит -- це відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення позики з виплатою процента.

Ринок цінних паперів посідає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що зумовлено насамперед унікальними особливостями цінних паперів як фінансово-інвестиційних інструментів. Провідною загальною тенденцією розвитку міжнародного фінансового ринку є його сек'юритизація, тобто випереджаюче зростання операцій з цінними паперами порівняно з операціями з традиційними грошовими інструментами.

Міжнародний ринок акцій складається з акцій емітентів багатьох країн, що беруть участь у міжнародному біржовому та позабіржовому обігу і формують складну інфраструктуру міжнародної інвестиційної діяльності.

Список літератури

1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. -- К.: МП «ИТЕМ» ЛТД «Юнайтед Лондон Тейд Лимитетд», 1995.

2. Гитман Л.Д., Джонк М.Р. Основы инвестирования -- М: Дело, 1996.

3. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. -- К.: Наук, думка, 1998.

4. Економіка зарубіжних країн: Підручник /А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураковський та ін. 2-ге вид. - Київ, 1998.

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 березня 1991 p. // Відомості Верховної Ради. -- № 47.

6. Киреев А.А. Международная экономика. В 2-х ч. -- Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учеб. пособие для вузов. -- М.: Междунар. отношения, 1997.

7. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. - Одеса, 1998.

8. Коломейцев В.Е. Сучасний етап економічного розвитку країн та світовий досвід структурних зрушень. - Київ, 1997.

9. Кудров В.М. Мировая экономика: Учебник. - Москва, 1999.

10. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник. - Москва, 1998.

11. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя). - Київ, 1997.

12. Луцишин З.О., Міжнародні валютно-фінансові відносини. Тернопіль, 1997.

13. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / Д.Г. Лук'яненко, Б.В. Губський, О.М. Мозговий та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук'яненка. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 387 с.

14. Миклашевская Н.А, Холопов А.В. Международная экономика. -Москва, 1998.

15. Мировая экономика /Под ред. И.П. Васильева, Н.Н. Котлярова, В.К. Ломакина. - Москва, 19958.

16. Овчинников Г.П. Международная экономика. - Санкт-Петербург, 1998.

17. Пахомов Ю.М. та ін. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - Київ, 1997.

18. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. -- К.: Лібра, 1998.

Додаток 1.

Структура міжнародного руху капіталу

Додаток 2.

Систематизація міжнародних інвестицій

Размещено на Allbest.ru