Міжнародні фінансові організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні фінансові організації

1. Сукупний попит і його структура

Покупцями на ринку благ виступають всі чотири суб'єкти макроекономіки: домогосподарства, фірми, держава, закордон.

У закритій економіці сукупний попит визначається як загальна кількість товарів та послуг, на які виявляють попит вітчизняні резиденти за певного рівня цін. Цей показник дорівнює сумі споживчого попиту домогосподарств (С), інвестиційного попиту підприємницького сектору (І) та попиту держави (G). Взаємозв'язок складових сукупного попиту описується тотожністю:

AD = C + I + G.

У відкритій економіці сукупний попит визначається як загальний обсяг вітчизняних товарів, попит на які за певного рівня цін виявляють як вітчизняні, так і закордонні покупці. Структура сукупного попиту у відкритій економіці відображається тотожністю:

AD = C + I + G + NE,

де NE - чистий експорт, який визначається як різниця між експортом та імпортом, тобто:

NE = E-Z,

попит циклічність фінансовий міжнародний

де Е - експорт, Z - імпорт.

Складність визначення сукупного попиту у відкритій економіці полягає в тому, що на цей показник впливає ряд чинників:

* система обмінних курсів (плаваючі чи фіксовані);

* ступінь взаємозамінності у споживанні вітчизняних та зарубіжних товарів;

* ступінь відкритості економіки міжнародному руху капіталу тощо.

Розглянемо складові сукупного попиту.

Споживчий попит домогосподарств є платоспроможним попитом домогосподарств на товари споживчого призначення. Залежність споживчого попиту (С) від рівня цін (Р) обернена. Це означає, що зі зростанням рівня цін (за інших однакових умов) споживчий попит зменшиться, і навпаки.

Графічно ця залежність зображена на рис 1.1. На осі абсцис відкладається значення реального обсягу споживання. На осі ординат - рівень цін (дефлятор, індекс цін). Будь-яка точка кривої споживчого попиту вказує на значення номінального обсягу споживчого попиту.

Рух по кривій від точки М до точки N означає збільшення споживчого попиту на величину Qc (Qc = - ), зумовлену зменшенням рівня цін від РМ до РN

Якщо ж ціни зростатимуть від точки N до точки М, то споживчий попит зрушиться ліворуч (від точки до точки ) і означатиме зменшення його на величину Qc. Наслідком зменшення споживчого попиту буде скорочення реальної грошової маси на руках у домогосподарств (реальних грошових залишків). Це означає, що вони зможуть при вищому рівні цін придбати менше товарів споживчого призначення. Зниження рівня купівельної спроможності населення внаслідок зменшення реальних грошових залишків називається ефектом реальних залишків, або ефектом багатства. Цей ефект пояснює від'ємний нахил кривої споживчого попиту.



Рис. 1.1. Залежність споживчого попиту домогосподарств від рівня цін

Споживчий попит відчуває на собі вплив таких нецінових чинників: чисельності населення; рівня факторних доходів; рівня податків та трансфертних платежів; рівня добробуту, який визначається наявністю фінансових активів (акцій, облігацій та інших цінних паперів) і нерухомості (землі, будівель тощо) та доходами від них; наявності або відсутності заборгованості у споживачів; оптимістичних та песимістичних очікувань.

Графічно зміна споживчого попиту, зумовлена неціновими детермінантами, зображена на рис. 1.2.

Зміщення кривої споживчого попиту завжди зумовлене неціновими чинниками. Як видно з рис. 1.2, точки P_N2, P_N та P_N1 відображають однаковий рівень цін, але різний споживчий попит (відповідно точки Q_C2; Q_C0 і Q _C1,).

Рис. 1.2. Зміна споживчого попиту домогосподарств, зумовлена неціновими чинниками

Зміщення кривої споживчого попиту вгору праворуч означає зростання його, а ліворуч вниз - зменшення сукупного попиту.

Розглянемо детальніше вплив кожного із нецінових факторів на споживчий попит домогосподарств. Чисельність населення, рівень факторних доходів та рівень соціальних трансфертів прямо пропорційно впливають на споживчий попит. Збільшення цих показників зміщує криву споживчого попиту праворуч, і навпаки.

Чим більші податки, тим менша купівельна спроможність домогосподарств, і навпаки, чим менші податки, тим більший споживчий попит. Отже, зменшення цього показника зміщує криву споживчого попиту праворуч, а зростання - ліворуч.

Розглядаючи вплив добробуту на споживчий попит, слід вказати на його відмінність від впливу багатства та матеріальних цінностей як цінового чинника, який змінює обсяг попиту рухом по кривій. На відміну від останнього, вплив добробуту на споживчий попит проявляється через різку зміну цін на фінансові активи та нерухомість. Різке зростання цін на нерухомість та цінні папери підвищує попит на них, що зумовлює зменшення попиту на споживчі товари та послуги (крива зміститься ліворуч), і навпаки.

Глибока диференціація доходів у суспільстві зменшує обсяг споживчих витрат і зміщує криву споживчого попиту ліворуч. Це пояснюється тим, що, по-перше, глибока диференціація доходів означає, що частка осіб із досить високими доходами незначна, а частка з низькими доходами - велика. По-друге, у міру стрімкого зростання доходів схильність до споживання зменшується (це стосується найбагатших), а можливості бідних розширювати споживання обмежені їхніми низькими доходами.

Наявність заборгованості та її обсяг щодо старих зобов'язань зменшує поточний споживчий попит, зміщує криву ліворуч. Зменшення боргу або його відсутність зміщує її праворуч.

І, накінець, очікування споживача впливають на його поведінку, залежно від того, які вони: оптимістичні чи песимістичні. Так, якщо споживачі очікують падіння рівня реальних доходів, то їх попит буде зменшуватись, і навпаки. Таким чином, оптимістичні очікування зміщують криву споживчого попиту праворуч, а песимістичні - ліворуч.

Розглянемо другий структурний елемент сукупного попиту - інвестиційний попит. Інвестиційні витрати пов'язані зі збільшенням реального капіталу (засобів виробництва). Отже, інвестиційний попит залежить від рівня цін на засоби виробництва. Крім того, на нього впливають і недійові чинники: обсяг виробництва, величина процентної станки, величина податкової станки, технологічні зміни, наявність надлишкових потужностей, коливання ділової активності, очікування.

Інвестиційний попит перебуває в прямій залежності від обсягу виробництва, оскільки нарощування обсягів як споживчих, так і інвестиційних товарів вимагає збільшення закупівель засобів виробництва як для першого, так і для другого підрозділів суспільного виробництва. Цей чинник зміщує криву інвестиційного попиту праворуч при зростанні обсягів виробництва, і навпаки.

Процентна ставка (і) може виступати і як ціновий фактор (за умови незмінної пропозиції грошей), і як неціновий при зміні пропозиції грошей.

Зміна величини процентної ставки в другому випадку пов'язана не зі зміною рівня цін, а зі зміною пропозиції грошей. Зростання позичкової ставки означає подорожчання грошей, а як наслідок - обмеження кредиту, що зменшує інвестиційний попит і зміщує криву ліворуч, зменшення процентної ставки - праворуч.

Аналогічно на інвестиційний попит впливають податки. Зростання податків зменшує інвестиційний попит і зміщує криву ліворуч, та навпаки.

Технологічні зміни впливають, як правило, на інвестиційний попит на користь його зростання (зміщення кривої праворуч).

Наявність надлишкових потужностей стримує фірми від здійснення інвестицій. Зменшення або відсутність їх збільшує інвестиційний попит.

На інвестиційний попит впливає ступінь ділової активності. Пожвавлення активності господарських суб'єктів стимулює і збільшує інвестиційний попит, зміщуючи криву праворуч, і навпаки.

Очікування підприємців стосовно економічної кон'юнктури впливають на користь зростання (зміщення праворуч) інвестиційного попиту, якщо вони оптимістичні, і ведуть до зниження (зміщення ліворуч), якщо вони песимістичні (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Зміщення кривої інвестиційного попиту підприємницького сектору під впливом нецінових факторів

Попит держави. Урядові витрати (G) виступають як екзогенна, наперед задана величина, визначена державним бюджетом. У найбільш загальному вигляді попит держави може мати такі складові:

* витрати держави на закупівлю товарів та послуг, пов'язаних зі створенням суспільних благ (національна безпека, транспорт, зв'язок, судочинство, охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво тощо);

* інвестиційні витрати держави;

* витрати держави, пов'язані з формуванням державних резервів;

* витрати, пов'язані з виплатами соціальних трансфертів (пенсії, стипендії, субсидії, виплати у зв'язку з безробіттям тощо);

* витрати на оплату процентних платежів, пов'язаних із обслуговуванням державного боргу.

Величина сукупного попиту перебуває у прямо пропорційній залежності від перших чотирьох елементів та у зворотній залежності від процентних платежів, пов'язаних з обслуговуванням зовнішнього боргу.

Попит закордону виявляється як попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні компоненти сукупного попиту: споживчий, інвестиційний та попит держави.

Попит закордону на благо певної країни залежить від реальних умов обміну (), тобто від співвідношення цін на вітчизняні та закордонні товари та обмінного курсу національної валюти. Цей зв'язок виражається формулою:

де - реальні умови обміну;

Р - рівень цін на національному ринку;

Pz - рівень цін за кордоном;

Q - обмінний курс вітчизняної валюти

Крива сукупного попиту. Ми розглянули структурні елементи сукупного попиту та їх складові. Одні із них відносно стабільні (споживчі витрати), інші - динамічніші (інвестиційні витрати).

Крива сукупного попиту (AD) (від англ. aggregate demand) показує, яку кількість товарів та послуг споживачі готові купити за певного рівня цін. Вона становить геометричне місце точок, коли кожна точка, що знаходиться на кривій, показує різну комбінацію обсягу випуску та величину попиту за даного загального рівня цін (рис, 1.4).



Рис. 1.4. Крива сукупного попиту AD

На осі абсцис відкладають значення реального обсягу виробництва (ВНПр), яке на графіку позначено символом Q. На осі ординат - рівень цін (дефлятор, індекс цін). Будь-яка точка кривої AD відображає значення номінального ВНП.

Рух по кривій AD відображає зміни обсягу сукупного попиту залежно від зміни загального рівня цін. Як видно із графіка (рис. 1.4), ця залежність зворотна. Математично її можна довести, виходячи із рівняння кількісної теорії грошей:

MV = PQ,

де М - кількість грошей в обігу (пропозиція грошей);

V - швидкість обороту грошей;

Р - рівень цін в економіці (індекс цін);

Q - реальний обсяг виробництва, на який виникає попит.

Окрім вищеназваного, до цінових чинників, що впливають на сукупний попит (AD), відносять зміну процентної ставки (зворотний зв'язок) та зміну обсягу і структури імпорту. Наприклад, ефект процентної ставки проявляється так. Якщо рівень цін зростає, то при незмінній пропозиції грошей відбувається зростання ставки процента, яке впливає не тільки на інвестиційний, а й на споживчий попит, оскільки товари споживчого призначення довгострокового користування часто купують в кредит. Подорожчання кредиту зумовлює зменшення сукупного попиту.

Ефект імпортних закупівель проявляється в тому, що, приміром, зростання цін на товари національного виробництва при незмінних цінах на імпортні товари зменшує попит на вітчизняні товари з боку як резидентів, так і нерезидентів скорочує експорт і збільшує попит на імпорт, що призводить до зменшення чистого експорту (NE) і до зменшення в цілому сукупного попиту в економіці.

Рівняння кількісної теорії грошей вміщує в собі два нецінових чинники, що впливають на обсяг сукупного попиту: пропозицію грошей (М) та швидкість їх обороту (V).

Вплив цінових та нецінових чинників на сукупний попит (AD) графічно зображено на рис. 1.5. Як і при розгляді окремих складових сукупного попиту, зміна цінових чинників відображається рухом по кривій сукупного попиту (від точки А до точки В). А зміна нецінових чинників - зміщенням кривої AD ліворуч, якщо сукупний попит зменшується, та праворуч, якщо AD зростає.

Найчастіше на сукупний попит впливає не якийсь один чинник, а відразу багато; діють вони інколи в різних напрямках і тому оцінити інтегральний їх вплив нелегко. Так, приміром, зростання державних витрат (G) в цілому діє на користь зростання сукупного попиту. Але залежно від того, за рахунок чого здійснюється бюджетне фінансування, можуть бути виявлені чинники, що діють у зворотному напрямку на сукупний попит. Наприклад, фінансуючи державні витрати з метою стимулювання економіки шляхом продажу облігацій державної позики, держава вилучає частину грошей із грошового ринку, роблячи їх дорожчими (процентна ставка зростає), що зменшує обсяг споживчого та інвестиційного попиту, які є складовими сукупного попиту.



Рис. 1.5. Вплив цінових та нецінових чинників на сукупний попит

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що:

а) сукупний попит - явище складне. В найзагальнішому вигляді він визначається формулою

AD = C + I +G + NE;

б) кожний елемент AD відчуває на собі вплив як цінових, так і нецінових чинників, які можуть впливати на сукупний попит як у бік його зростання, так і у бік зменшення. Цей вплив може бути як прямим, так і опосередкованим;

в) зміни в сукупному попиті, спричинені ціновими факторами (ефект багатства, процентної ставки та імпортних закупівель), відображається рухом точки по кривій AD;

г) зміни в сукупному попиті, спричиненні неціновими факторами, зміщують криву AD праворуч, якщо сукупний попит зростає, і ліворуч - у разі його зменшення.

2. Циклічність як форма економічного розвитку

Як відомо, відтворення - безперервний процес виробництва. Однак це зовсім не означає, що воно завжди і за будь-яких умов зростає. Відтворення суспільного продукту відбувається прогресивно, тобто існує тенденція до зростання, але не рівномірно. Періоди швидкого зростання, як правило, змінюються періодами застою і навіть скорочення виробництва.

Циклічного характеру розвитку ринкова економіка набула з початку XIX ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про безкризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту та пропозиції.

Проте з 1825 p., коли відбулась перша світова економічна криза (до цього відбулось кілька циклів в окремих країнах, насамперед, в Англії), ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи (спаду) до іншої назвали економічним циклом.

В економічному циклі досить чітко виділялись кілька періодів, або фаз. Таких фаз було чотири: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення.

Криза - головна фаза циклу, її функція полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Вона розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у гуртовій (оптовій), а потім і в роздрібній торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво, що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичковою проценту. Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову біржу), курс яких нестримно падає.



Рис. 2.1. Економічний цикл та його фази

Такою є реакція об'єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій. Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення виробництва під час кризи поступово призводить до необхідних пропорцій і ринкова економіка входить у фазу депресії.

Депресія - фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. На цій фазі відтворення просте, виробництво це розширюється, але й не звужується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи в умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але й на деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва процентна ставка по кредитах падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, замінюють стару техніку і технологію на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупною попиту на нові інвестиції тому на цій фазі відбувається масова заміна основною капіталу (засобів праці), що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях. Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого споживання для додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи армію безробітних.

Нарешті, обсяг виробництва досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата. Економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки, попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка процента, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке економічне зростання, що готує грунт для наступної кризи, а отже, і циклу.

Отже, економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільного підприємництва і вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного розвитку.

Цикл - об'єктивний механізм встановлення макроекономічної рівноваги, хоча й пов'язаний із значними втратами.

Крім криз надвиробництва, існують і так звані нерегулярні економічні кризи, до яких відносять проміжні (між основними кризами як фазами циклу), часткові, галузеві та структурні.

Якщо циклічні кризи охоплюють увесь процес відтворення, то проміжні кризи носять локальний характер. Вони не дають початку новому циклу, а на короткий час переривають фазу пожвавлення або піднесеній, вони менш тривалі та глибокі.

У чому ж причина циклічного розвитку економіки? Економіст виробили за два останніх століття близько 200 різноманітних концепцій, шо намагались ці причини розкрити.

На думку одних, причини циклічних коливань слід шукати в психології людей, інші вважали, що кризи відбуваються через природні причини. Зокрема, англійський економіст XIX ст. У. Джевонс пов'язував економічний цикл з 11 - 12-річним циклом сонячної активності, а американець Д. Мур - з дією атмосферних факторів, що впливають на врожайність, неокласики В. Парето з Швейцарії та А.Пігу з англійського Кембриджа пояснювали все оптимізмом чи песимізмом людей тощо.

Ще одна група економістів пояснює циклічний розвиток окремими специфічними явищами, які порушують економічну рівновагу - між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, заощадженнями та інвестиціями, доходом виробленим і спожитим, зменшенням ефекту мультиплікатора (С.Сісмонді, Т. Мальтус, Дж. Гобсон, А. Афгальйон, Дж.М. Кейнс та інші).

Монетаристи пов'язують кризи з порушеннями грошового обігу - експансією чи обмеженнями банківського кредиту, інфляцією (надлишком грошей в обігу) чи дефляцією (нестачею грошей в обігу), рухом ставки банківського кредиту (А. Гансен, М. Фрідмен та інші).

Сучасна наука виходить з того, що причиною економічної циклічності є рівень загальних, або сукупних, витрат (інвестицій). Це уявлення певним чином пов'язане з причиною, яку у свій час розкрив К. Маркс, - масове оновлення основного капіталу (машин, механізмів, обладнання) на фазі пожвавлення виробництва, то, звичайно, вимагає значних інвестицій (сукупних втрат). В період криз пристосуватись до низького рівня цін, витримати тимчасову збитковість може лише той. хто в змозі замінити старе устаткування новим, більш ефективним. Умови, то виникають, змушують підприємців практично водночас заміняти основний капітал, не чекаючи навіть його фізичною зношування. До нього їх спонукає конкуренція, побоювання відстати в технічному рівні виробництва від конкурентів. Тому відбувається ланцюгова реакція масової заміни і основного капіталу, насамперед, його активної частини - машин, механізмів і обладнання. Цей процес складає матеріальну основу і визначає тривалість та періодичність економічного циклу.

Слід відзначити, що під дією кейнсіанського антициклічного регулювання сьогоднішній економічний цикл набуває певних особливостей. Із циклу практично випала криза (спад виробництва), виділяють лише дві фази циклу - бум (піднесення) та рецесію (стагнацію). Дещо скоротилась і тривалість циклу.

Ідея довгих хвиль економічного розвитку (довгих економічних циклів) зародилась на початку XX ст. Найбільший вклад у її розвилок зробив російський вчений М.Д. Кондратьєв, який у публікаціях 1922-1928 pp. змалював незвичайну концепцію «довгих» циклічних коливань, які назвав «хвилями» кон'юнктури. В економічній літературі утвердилась їх назва як «хвиль Кондратьева».

На думку вченого, «великі цикли» характеризуються чотирма закономірностями («правильностями», як він їх назвав):

1) до початку (і на початку) «хвилі підвищення» відбуваються глибокі якісні зміни в економічному житті суспільства: значні технічні відкриття та винаходи, що спричиняють наступний науково-технічний прогрес і впровадження нових технологій, перегрупування країн за ступенем їх участі у світових економічних зв'язках, еволюція торгівлі та грошового обігу;

2) найбільша кількість соціальних потрясінь - великі війни, революції, соціальна боротьба - припадають на «підвищувальні» хвилі «великих циклів»;

3) «знижувальні» хвилі характеризуються застоєм сільського господарства;

4) «хвилі підвищення» сприяють зменшенню тривалості та глибини криз, депресій - фаз «середнього циклу», стимулюють пожвавлення та економічне зростання; «хвилі зниження» - збільшують тривалість та глибину депресій та кризових явищ, зменшують можливості економічного зростання.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економіст вважають, що більш реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Проте, водночас усі вони мають багато спільного, в них можна виявити риси належності до однієї «сім'ї».

Практично всі галузі економіки схильні до економічних коливавань, але найбільшою мірою коливання виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється тим, то в коротких циклах мають місце значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і зменшуються, коли обсяги виробництва і запасів скорочуються, У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості та зменшення валового внутрішнього продукту взагалі.

Деякі дослідники вважають також, що причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: виникнення сонячних плям, війни, революції, політичні перевороти, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових земель та родовищ корисних копалин, поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень. Не всі ці фактори є причиною економічних циклів, а деякі з них (сонячні плями, політичні події тощо) мають відносний характер і вплив на економічні цикли. Водночас економічна система у багатьох випадках сама впливає на зовнішні фактори. Тому більшість вчених-економістів, що аналізують причини економічних циклів, пов'язують їх із синтезуванням або комбінуванням зовнішніх і внутрішніх факторів, надаючи при цьому вирішального значення коливанням інвестицій або виробництву капітальних благ.

Отже, короткострокові та середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. Середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі довгохвильові цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни в економіці.

Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, беззаперечним є визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва.

3. Міжнародні фінансові організації

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їхня мета - сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції СОН у Бреттон-Вудсі (США), підписали «Заключний акт», складовими якого були Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування - Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн - членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам - членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн - членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті й 75% - у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7% - у вільно конвертованій валюті й 77,3% у національній валюті.

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Місцеперебування його - Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ), до складу якого також входять: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК); Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Так, Міжнародний валютний фонд головним чином здійснює контроль за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою і валютними курсами країн - членів МВФ, за дотриманням ними певного кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання допомоги тим чи іншим країнам у вигляді короткотермінових кредитів у випадку виникнення труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.

Якщо Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн - членів МВФ, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткочасних фінансових зобов'язань кредиторам в інших країнах, то Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.

МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їхньої економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства - галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності й витрат, куди не досить охоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріоритетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав - членів МБРР.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кредит на строк до 50 років (з 1986 р. строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років - для інших країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без процентів.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. її мета - заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Сьогодні до складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчали можливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні, взяли участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у Львові, орендного підприємства в Одесі.

У 1988 р. країни - члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГҐ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна та громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн - членів цієї організації.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного балансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія). Він був створений як акціонерне товариство центральними банками Бельгії, Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції, Японії і групою банків США. Статутний капітал БМР формується за рахунок продажу акцій центральним банкам країн-учасниць та на відкритому валютному ринку. Одночасно він, згідно з Гаазькою угодою, був заснований як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і яка користується привілеями й імунітетами, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є об'єктом швейцарського законодавства про компанії. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного банку, який координує дії національних центральних банків.

Свою основну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами - членами Валютного союзу країн ЄС, виконує функції депозитарію Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Європейський інвестиційний банк (Є/Б). Він функціонує як фінансове автономна і юридичне самостійна організація в рамках ЄС. Його створено з метою:

* сприяння збалансованому і стабільному розвиткові спільного ринку в інтересах Співтовариства;

* надання позик і гарантій на некомерційній основі для поліпшення фінансування в усіх секторах економіки:

- проектів розвитку найменш розвинутих регіонів;

- проектів модернізації і конверсії підприємств або підтримки нових видів діяльності, зумовлених прогресом у розвитку спільного ринку;

* проектів, які викликають спільний інтерес декількох країн - членів ЄС за рахунок різних джерел, що наявні у держав.

У 1991 р. розпочав свою діяльність новий регіональний міжнародний банк - Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн світу. Місцеперебування його - Лондон. Банк створений спеціально для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та державах - колишніх республіках СРСР. Нині він активно допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки та створенні конкурентоспроможної промисловості, розвитку взаємовигідних зв'язків між західно-та східноєвропейськими країнами, фірмами.

Сьогодні членами ЄБРР є 57 держав світу.

Основними функціями банку є підтримка проведення країнами-членами структурних і галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію і приватизацію.

Країни, що розвиваються, також здійснюють інтенсивний пошук нових форм регіональних валютно-фінансових відносин, які б враховували їхні інтереси та сприяли розвиткові національних економік. У зв'язку з цим виник новий тип міжнародних регіональних установ - регіональні міжнародні банки розвитку.

Найвідоміший з них - Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцеперебування його - Вашингтон. Це кредитний інститут, створений у 1959 р. з ініціативи СІЛА для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 нерегіональних країн.

Згідно зі Статутом, до головних завдань Банку належать надання фінансової й технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій та переробній, легкій та харчовій промисловості, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. За роки свого існування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам «великої трійки» - Аргентині, Бразилії та Мексиці.

У 1992 р. декілька країн - членів Банку створили Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ), який почав функціонувати у 1993 р. Його головна мета - сприяти інвестиційній програмі в регіоні шляхом надання позик і субсидій у невеликих розмірах. Програма роботи Фонду розрахована на 5 років.

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН був заснований Азіатський банк розвитку (АзБР). Місцеперебування його - Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілізації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдаватись до позик, розміщувати облігації та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти в спеціальні фонди. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам з розрахунку 6,75% річних.

АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної корпорації (АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, яка є корпораційним об'єднанням Банку з групою, що складається із 25 в основному приватних фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК була створена з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і двосторонніми організаціями допомоги.

Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована у 1964 р. Група Африканського банку розвитку (АфБР). Місцеперебування - Котд'Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р.) та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), який був створений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути - самостійні юридичні особи.

Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АФЕСР) був створений згідно з Угодою, підписаною в 1968 р. До його складу входить 21 країна - член Ліги арабських держав. Місцеперебування - Кувейт.

Фонд бере участь у фінансуванні проектів економічного й соціального розвитку в арабських державах шляхом кредитування та надання технічної допомоги, а також здійснює підтримку діяльності з програм фінансування міжарабської торгівлі. АФЕСР надає урядам, державним і приватним організаціям пільгові кредити на здійснення проектів, спрямованих на зміцнення арабського співробітництва.

Завдяки ініціативі країн - членів Ліги арабських держав (ЛАД) у 1977 р. було засновано Арабський валютний фонд (АВФ), до складу якого входять 20 країн - членів ЛАД. Місцеперебування - Абу-Дабі (Об'єднані Арабські Емірати).

Основна діяльність Фонду - надання кредитів на підтримку програм структурних реформ. АВФ надає державам-членам позики з метою сприяння фінансуванню їхніх платіжних балансів, підтримки їхніх зусиль у проведенні економічних перетворень для досягнення стабільності й подолання внутрішніх і зовнішніх економічних труднощів.

У 1973 р. в Джидді (Саудівська Аравія) 23 країни - члени Організації Ісламська конференція (ОІК) заснували Ісламський банк розвитку (ІБР). Сьогодні до його складу входять 47 країн.

Основні напрямки діяльності Банку: надання позик для фінансування проектів у сфері інфраструктури (шляхи, зв'язок, школи і_т. ін.); участь у капіталі сільськогосподарських підприємств; фінансування проектів, які предбачають швидку віддачу, шляхом пайової участі в прибутках; лізинг, продаж у розстрочку, фінансування імпорту; фінансування технічної допомоги країнам-учасницям (техніко-економічне обґрунтування проектів, консультаційні послуги, надання засобів для здійснення дослідницьких робіт та навчання персоналу).

Результатом діяльності специфічного регіонального угруповання - Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яке функціонувало з 1949 по 1991 р., було створення двох міжнародних регіональних банків - Міжнародного банку економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародного інвестиційного банку (МІВ).

МБЕС було засновано країнами - членами РЕВ у жовтні 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, сприяння економічному співробітництву країн - членів РЕВ з іншими державами, виконання ними взаємних зобов'язань з товарних поставок. Місцеперебування - Москва. Головним напрямком діяльності Банку були розрахунки і кредитування взаємного товарообороту та інші міждержавні розрахунки країн РЕВ. За період з 1964 по 1990 р. обсяг операцій Банку, враховуючи порівняно низький рівень так званих планових цін, склав величезну суму - 4,5 трлн перевідних рублів, а прибуток за цей же період - 818,5 млн перевідних рублів, у тому числі 37,8% - у конвертованих валютах.

Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) країни - члени РЕВ створили в липні 1970 р. для взаємного кредитування. Згідно зі Статутом, Банк надавав довготермінові та середньострокові кредити для вжиття спільних заходів, спрямованих на поглиблення міжнародного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперування виробництва, розширення сировинної і паливної бази, прискорення науково-технічного прогресу. Середньострокові кредити надавалися банкам, господарським організаціям і підприємствам країн РЕВ, міжнародним організаціям, банкам інших країн на строк до 5 років, довготермінові - до 15 років на умовах 3-5% річних. За кредитами в конвертованих валютах ставки визначалися з урахуванням відсоткових ставок основних світових валютних і кредитних ринків.

Використана література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базидевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Цент навчальної літератури, 2005. - 442 с.

3. Бурда М., Семенов В. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. - 682 с.

4. Радіонова І. Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Таксон, 1996. - 256 с.

5. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посіб. для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru