Міжнародна підприємницька діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародна підприємницька діяльність

1. Підприємництво як сучасна форма господарювання

1.1 Основні підходи до визначення змісту терміна «підприємництво»

В науковій літературі є різні підходи до визначення терміна «підприємництво». Порівняльний аналіз різних думок дає змогу виявити схожі позиції щодо того, що центральним творчим елементом ринкової системи господарювання є «економічна людина», «людина, що самореалізується» з притаманною їй раціональною поведінкою в господарській діяльності.

Терміни «підприємець», «підприємництво» були зафіксовані ще англійцем Р. Кантільйоном під час дослідження особливостей формування капіталістичної системи господарювання. Він зазначав, що в економічному середовищі з'явився новий прошарок людей, які на власний розсуд займаються бізнесом, розпочинають нову справу, реалізують певні нововведення. Підприємець вкладає власні кошти в розвиток власної справи і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього середовища, рухає економіку в напрямку постійного вдосконалення. За висловом Й. Шумпетера, діяльність підприємця характеризувалася як процес «творчого руйнування». Безперервний розвиток форм економічного устрою в античні часи й у період феодального ладу, під час зародження капіталізму зумовлював здебільшого негативну оцінку діяльності підприємця [8, 5].

Однак поглиблене дослідження нових економічних відносин змушувало визнати позитивну роль підприємця в економічному кругообігу. Зокрема, А. Сміт вважав, що підприємець є власником, який іде на економічний ризик з метою реалізації певної комерційної ідеї та отримання комерційного прибутку, плануючи та організовуючи для цього виробництво. На думку Д. Рікардо, підприємець взагалі є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом. Майже так само міркував К. Маркс, описуючи діяльність капіталіста. Ж.-Б. Сей вважав, що підприємець - це економічний агент, який комбінує складові виробництва. За його висловом, підприємець переміщує ресурси з царини низької продуктивності, низьких доходів у царину вищої продуктивності та прибутковості.

І тільки на зламі XIX-XX ст. дослідники-економісти змінили свої уявлення про підприємця, збагнувши значення творчого підприємництва для економічного зростання. А. Маршалл додав до трьох класичних чинників виробництва - землі, капіталу, праці - четвертий: організацію або згодом - підприємницьку активність. У положеннях австрійської школи, зокрема у Ф. Хайєка, підприємець трактується як певний соціально-психологічний тип господарника, який аналізує та використовує різноманітні ринкові можливості, реалізує новаторські ідеї. Й. Шумпетер називав підприємців провідними гравцями системи, творцями інновацій [8, 6].

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті конкретно-історичних перетворень, можна констатувати, що це - активний суб'єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні сучасних технологій, здійсненні інновацій, нововведень та оволодінні перспективними чинниками економічного розвитку. Як суб'єкт господарювання, підприємець зосереджує свою увагу на пошукові нових форм задоволення споживачів, формуванні нової потреби, веде новаторський пошук сфер застосування власного капіталу.

Відтак, аналітична оцінка наукових підходів до визначення змісту терміна «підприємництво» на різних етапах розвитку товарного виробництва, ринкової системи господарювання дає змогу зробити висновок про двоїстість сутності підприємництва: з одного боку, підприємливість притаманна економічній людині, самостійному суб'єктові господарювання, а з другого - підприємництво є атрибутивною ознакою ринкової системи господарювання, визначаючи її інтенсивність, динамізм змін, і, зрештою, ефективність розвитку. Це означає, що підприємництво можна визначити як господарську діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого складає новаторський підхід до організації і ведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використання можливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику.

1.2 Основні функції підприємництва та комплексна характеристика його сучасної сутності

Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільства, яке, на їх думку, повинно прийти на зміну сучасному капіталістичному. Так, американський соціолог Вільям Ростоу (1916) зазначав, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Раймон Арон (1905-1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії [12, 12].

Враховуючи це, а також характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції: новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

Новаторська функція - сприяння процесу продукування нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

Організаційна функція - впровадження нових форм і методів організації» виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

Господарська функція - найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція - виготовлення товарів і послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

Особистісна функція - самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з'ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці.

Звичайно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво - самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та саме/реалізації власної мети.

У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є [12, 13]:

1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

2) залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

6) вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

8) використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність - праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

Підприємництвом не вважають виконання будь-якого завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності, є [12, 15]:

- вибір сфери та масштабів діяльності;

- вибір місця розташування підприємства, компанії;

- вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

- фінансування та інвестування.

Підприємництво - один з важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття і реєстрації підприємства. За вибору форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та ін. Основними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

1.3 Підприємництво в Україні

Трансформаційні процеси перехідної економіки - це багатовекторні перетворення господарських структур на основі становлення різних форм власності. Активної форми господарювання саме в цей період набув розвиток малих та середніх підприємств підприємницького спрямування. Як засвідчують численні приклади, малий бізнес в Україні з самого початку його становлення відіграє важливу роль у закріпленні ринкової економіки як найбільш масова форма, яка швидко реагує на коньюктуру ринку. Вплив малого бізнесу на економічний розвиток визнаний у всьому світі. Зокрема, в країнах із розвинутою ринковою економікою частка підприємств малого бізнесу досягає понад 90% всіх підприємств, забезпечуючи до 60% валового національного продукту.

В сучасній економіці України малий бізнес послідовно набирає своє значення та вагу. Починаючи з самого початку становлення нової української держави, малий та середній бізнес дедалі активніше включається в різні сфери економіки. Мале підприємництво в Україні у 90-х роках минулого тисячоліття набирало темпів збільшення.

Значущість малого підприємства збільшується, оскільки воно сприяє самовизначеності людської особистості та привабливості до набуття нового соціального статусу [15, 8].

За основними видами економічної діяльності найбільша частка малих підприємств зосереджена в оптовій та роздрібній торгівлі, послугах із ремонту, торгівлі транспортними засобами. Друге місце посідають малі підприємства у промисловості, операції з нерухомістю, послуги юридичним особам.

За формами власності переважають малі підприємства колективної та приватної формою власності.

Слід відмітити, що малі підприємства, незважаючи на досить значну кількість та зростаючу частку найманих працівників, поступово зменшують частку продукції у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг). В цілому по Україні ця частка з 1998 р. по 2002 р. скоротилася з 11,3% до 7,3%. Особливо це відбувалося в таких областях як Волинська (з 12,5% до 5,5%), Донецька (8,5% і 4,4%), Київська (14% і 9,2%), м. Київ (20,3 і 6,8%), Луганська (8,1% і 4,3%). Однак у більшості областей проходило збільшення частки продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг). Зокрема, Чернівецька, Тернопільська, Сумська та інші [15, 9].

За формами власності найбільший обсяг продукції (70,9%) припадає на малі підприємства з колективною формою власності, потім із приватною формою власності (22,0). Ці дві форми. власності зберігають свої провідні позиції у виробництві майже всі роки. Але фінансові результати їхньої діяльності свідчать про наявні недосконалості ведення такої господарської форми.

За галузями найбільш збитковими були малі підприємства промислової спеціалізації. На їх долю припадала майже половина всіх фінансових збитків.

Друге місце посідали малі підприємства сільського господарства, мисливство та лісове господарство. Неефективно у 2002 році спрацювали малі підприємства оптової та роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуги з ремонту. На фінансові результати малих підприємств впливає багато факторів, але, мабуть, головними з них можна назвати фактори нестійкості законодавчого регулювання.

Серед основних напрямів підприємницької діяльності виділимо наступні [15, 10].

* підвищення рівня використання виробничих потужностей;

* досягнення оптимальної структури виробництва;

* розвиток національного господарського комплексу допоміжних виробництв;

* реконструкція діючих і будівництво нових виробничих підрозділів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

* підвищення конкурентоздатності видів продукції, що випускаються.

Таблиця 1. Кількість малих підприємств за основними видами економічної діяльності

	1998	2000	2002
Всього	173404	217930	253791
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	3440	7839	11649
Промисловість	26166	34497	40795
Будівництво	14873	18323	21576
Оптова та роздрібна торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту	89928	101113	102067
Готелі та ресторани	5959	7538	8711
Транспорт і зв'язок	5363	8483	11423
Операції а нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам	17140	26371	39667
Освіта	1182	1672	2132
Охорона здоров'я та соціальна допомога	1591	2042	2793
Колективи, громадські та особисті послуги	6495	7467	9547

Необхідно відмітити, що ефективність формування пріоритетних напрямів підприємницької діяльності на різних рівнях господарювання можна досягти шляхом:

* дотримання інтересів, на основі яких формуються пріоритетні напрями подальшого розвитку підприємництва;

* дослідження процесу формування пріоритетних напрямів розвитку підприємницької діяльності з точки зору регіональних можливостей;

* формування стратегії реалізації пріоритетних напрямків розвитку підприємств, з урахуванням необхідних, достатніх та перспективних умов для реалізації пріоритетів у розвитку підприємств.

2. Договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності

2.1 Об'єктивна необхідність договірних взаємовідносин і партнерських зв'язків суб'єктів підприємництва

Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки в сучасну соціально орієнтовану неможлива без діяльності підприємців, які зумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. Одним із перспективних напрямів розвитку підприємництва є формування договірних взаємовідносин, а також різних форм партнерських зв'язків.

Об'єктивна необхідність розвитку партнерських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності зумовлена насамперед змінами, що відбуваються у виробництві на сучасному етапі. Так, зокрема, в зовнішньому середовищі великого виробництва відбуваються: по-перше, загострення конкуренції у глобальному масштабі внаслідок розвитку транспорту, інформатики та засобів комунікацій; по-друге, підвищення ступеня невизначеності зовнішнього середовища внаслідок суттєвого уповільнення темпів зростання в усіх індустріально розвинутих країнах; по-третє, посилення тенденції до фрагментації ринків внаслідок диференціації споживчого попиту.

Підхід до підприємництва як до сектору економіки заснований на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона - це виробничі відносини, які утворюють суспільну форму виробництва. Друга - це продуктивні сили, тобто сукупність матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Причому остання відображає (відповідно до рівнів кооперування та поділу праці, що склалися) способи та систему концентрації, централізації та спеціалізації виробництва [11, 45].

Договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки між малими та великими підприємствами є: по-перше, об'єктивною необхідністю, яка випливає із закономірностей суспільного поділу праці; по-друге, передумовою розвитку як малих, так і великих підприємств; по-третє, формою розв'язання основної суперечності малого підприємництва; по-четверте, формою не протиставлення, а взаємодії багатьох великих, середніх та малих підприємств.

Залежно від функціональної сфери кооперації великих та малих підприємств існують різні форми інтеграції цих підприємств. Утворення форм інтеграції великих, середніх та малих підприємств в Україні розпочалося в багатьох випадках спонтанно, стихійно. Однак цей ключовий елемент зовнішнього середовища підприємництва має все більше перетворюватися в інструмент цілеспрямованої координації учасників процесу відтворення. Крім того, слід зазначити, що сукупність форм кооперації між великими, середніми та малими фірмами є особливим сегментом у системі зовнішніх зв'язків великих корпорацій.

2.2 Форми коопераційних зв'язків суб'єктів підприємництва

У ринкових умовах господарювання основними формами кооперації великих, середніх та малих господарських структур є: субпідряд, франчайзинг, лізинг та венчурне фінансування. Змістом зазначених форм є інтеграція (переплетіння) функціональних сфер діяльності великих, середніх та малих підприємств. Зокрема формою виробничих функціональних інтеграційних зв'язків є субпідряд, формою виробничо-збутових - франчайзинг, формою виробничо-фінансових - лізинг, а формою інноваційних функціональних інтеграційних зв'язків - венчурне фінансування (рис. 1).

Всі зазначені форми господарської кооперації суб'єктів великого, середнього та малого бізнесу відповідають суттєвим критеріям підтримки суб'єктів підприємницької діяльності, тому що наслідком їх використання є (має бути): по-перше, зростання стабільності, утворення сприятливого зовнішнього середовища суб'єктам підприємництва; по-друге, взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових, кадрових ресурсів [11, 48].

Розглянемо детальніше основні форми кооперації великих, середніх та малих господарських структур.

Субпідряд Серед організаційних форм взаємодії (інтеграції) великих, середніх і малих фірм у галузі виробництва насамперед необхідно виділити субпідрядну систему. Вона являє собою довгострокові відносини у сфері постачання між великою (головною) компанією, яка виробляє значні обсяги масової продукції, та багатьма малими підприємствами, які працюють на основі подетальної, технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції вузької номенклатури, або такої, що виробляється відносно невеликими обсягами.

Сутність субпідряду полягає у збільшенні обсягу робіт, що передаються великими компаніями за контрактами малим та середнім фірмам, а також у скороченні загальної кількості прямих постачальників комплектуючих.

Реалізація субпідрядних робіт стала важливою складовою господарської стратегії малих фірм, сприяє зростанню їх незалежності. Нерідко спеціалізовані малі підприємства встановлюють ділові контакти не з однією, а з декількома великими компаніями, відходять від системи тривалої «прив'язки» і самі активно шукають нових споживачів своєї продукції.

Франчайзинг - це спосіб доставки продукції та послуг споживачеві, форма організації та здійснення підприємницької діяльності на підставі кооперації матеріальних та фінансових ресурсів і зусиль різних підприємств.

Франчайзинг - це угода, за якої виробник або одноосібний розповсюджувач продукції або послуг, захищених товарним знаком, дає ексклюзивні права на розповсюдження на певній території своєї продукції або послуг незалежним підприємцям (роздрібним торговцям) в обмін на отримання від них платежів (роялті) за умови дотримання технологій виробничих та обслуговуючих операцій [11, 51].

Яскравим прикладом використання франчайзингової системи є індустрія пляшкових безалкогольних напоїв. Так, компанії «Кока-Кола», «Пепсіко» і «Севен-Ап» завдяки франчайзингу дістали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і постачати його місцевим заводам, що спеціалізуються на розливу, володарі яких у кінцевому результаті ставали керівниками місцевого роздрібного продажу. Компанія «Coca-Cola Amatil Ukraine Ltd» вже вклала в економіку України понад 300 млн дол. США, завершено будівництво заводу з виробництва цього напою в Броварах (Київська область). Компанія пропонує будівництво ще одного заводу в Дніпропетровську. В згаданій компанії працює 2050 чол., у найближчі два роки кількість працівників у ній перевищить 4 тис. чол.

Реалізація специфічних переваг франчайзингу стає основою підвищення життєздатності всіх суб'єктів підприємництва. Завдяки винятковій ринковій мобільності франчайзинг довів свою ефективність та життєздатність. Так, за даними Адміністрації малого бізнесу США, на кінець п'ятого року існування ліквідувалися лише 14% фран-чайзингових підприємств, тоді як для незалежних малих форм господарювання цей показник становив більше 65%.

Однією з головних причин швидкого поширення та успіху франчайзингу є поєднання в ньому глибоких знань, досвіду та стійкого фінансового стану франчайзера - організатора справи, володаря генеральної ліцензії, власника «ноу-хау» або патенту, головного консультанта і досвідченого постачальника необхідних продуктів, матеріалів, сировини, обладнання, технології, які необхідні для здійснення підприємницької діяльності, - та франчайзі - енергійного підприємця, менеджера, діяльність якого є повністю самостійною, але його підприємство функціонує не як відособлений суб'єкт правовідносин, а як частина єдиного комплексу, об'єднаного франчайзером, котрий є власником нематеріальних активів підприємства, що належить франчайзі [11, 53].

Правові та ділові взаємовідносини між суб'єктами франчайзингу визначаються франчайзинговою угодою, за якою одна особа (франчайзер), котра має розроблену систему ведення певної діяльності, дає дозвіл іншій особі (франчайзі) використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компенсацію). Ця система має назву франшизна система, або франшиза (від англ. franchise - привілей, пільга, особливе право).

Лізинг Одним із методів оновлення матеріальної бази і основних фондів малих та середніх підприємств різних форм власності є лізинг як ефективний спосіб стимулювання інвестиційної активності, залучення додаткових вкладень, у тому числі іноземних, у розвиток економіки, насамперед її виробничої сфери.

В умовах перехідного періоду більшість суб'єктів малого та середнього підприємництва не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти кредит, бо, по-перше, не в змозі забезпечити його заставою, а по-друге, комерційну банки таких кредитів не дають. Для розв'язання цих суперечностей застосовуються фінансові методи, відомі під назвою «лізинг».

Лізинг для суб'єкта малого та середнього підприємництва забезпечує такі переваги [11, 54]:

1) стовідсоткове кредитування, яке не вимагає негайного початку платежів. Договір підписується на повну вартість, а лізингові платежі є поточними і, як правило, починаються після постачання майна або пізніше;

2) набагато простіше отримати контракт за лізингом, ніж позику;

3) до лізингових операцій залучаються великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств;

4) лізинг привабливий і можливістю, яка надається суб'єктами малого підприємництва, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати останнє шляхом оренди, крім того, на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу;

5) можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби;

6) лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовому вираженні, що викликає певні складнощі, а в машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регламентує правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовим або оперативним. Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У міжнародній практиці в основному використовуються два види лізингу: фінансовий і оперативний.

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, близький до його повної амортизації. У США вважається, що лізинг є фінансовим, коли: а) строк лізингу дорівнює або більший ніж 75% очікуваного строку корисної служби лізингового майна; б) теперішня вартість мінімальних лізингових платежів дорівнює або більша ніж 90% вільної ринкової ціни аналогічного майна.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовженим, або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Фінансовий та оперативний лізинг можуть здійснюватись у формі зворотного, пайового або міжнародного лізингу. Зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг. Пайовий лізинг передбачає укладення багатостороннього договору лізингу за участю суб'єктів лізингу та одного або кількох кредиторів, які беруть участь у договорі лізингу своїми коштами. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна. Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони [11, 56].

Лізинг містить у собі великий потенціал розвитку малого та середнього підприємництва, раціонального використання ресурсів, великої гнучкості у відносинах між виробниками і споживачами. Тому лізинг є однією з найцікавіших і найперспективніших форм інвестування, здатною значно пожвавити процес оновлення виробництва.

Венчурне фінансування Велике значення для підвищення життєздатності суб'єктів малого та середнього підприємництва, має система організації доступу цих фірм до механізму передачі технологій та результатів наукових розробок у виробництво на основі їх кооперації з великими компаніями.

Саме через свої венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих та середніх фірм. Виходячи з цього, перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування як форми інтеграції великих та малих структур, напевне, пов'язані перш за все з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія останніх з малими інноваційними фірмами ефективно сприяла б вирішенню суперечності між творчими можливостями українських вчених, які незатребувані, і необхідністю керованого оновлення технічної основи фактично усіх галузей дородного господарства. Це певною мірою вирішило б і проблему «відпливу умів».

Бізнес-інкубатори Поступово набуває розвитку практично така нова для України форма підтримки малого підприємництва, як бізнес-інкубатори. Головними завданнями цієї організації є надання суб'єктам малого підприємництва комплексних послуг: юридичної, консалтингової, інформаційної підтримки, підготовки кадрів для малих підприємств, пошук інвесторів, надання в оренду обладнаних оргтехнікою приміщень тощо.

Бізнес-інкубатор - це одна з потенційно найбільш дійових форм забезпечення прямого і непрямого економічного сприяння суб'єктам малого підприємництва. Інкубатор - це спеціалізована організація (або підрозділ великої компанії), головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. Масштаби їх діяльності можуть бути різними: від невеликого інкубатора аж до формування своєрідних інкубаторських центрів розвитку малого підприємництва [13, 67].

Функції інкубаторів постійно розширюються, але необхідно виділити з них три основні. Перша важлива функція - здійснення ділової експертизи для створення фірм. Як правило, такі послуги у 92% випадків гарантують підприємцям-початківцям захист від помилок, зумовлених відсутністю певного досвіду у сфері менеджменту, маркетингу тощо. Консультаційна діяльність поєднується з навчанням (підготовкою або перепідготовкою) персоналу фірми.

Друга функція інкубаторів - фінансування клієнтів. Чим більше коло потенційних джерел фінансування, тим більше значення має обґрунтованість вибору, а отже, якість і повнота консультаційних послуг, які його визначають. Рекомендації спеціалістів інкубаторів сприяють отриманню кредитів або фінансуванню на ранніх стадіях створення фірми.

Третя функція інкубаторів - сприяння економічному розвитку регіонів шляхом підвищення зайнятості їх населення, активізації підприємницької діяльності, формування мережі підприємств інфраструктури. Саме ці обставини зумовлюють зацікавленість регіональної (місцевої) адміністрації в розвитку інкубаторів.

Робота в інкубаторі дає змогу малим фірмам знаходити горизонтальні зв'язки, об'єднуватися, що важливо для витримування конкуренції на ринку. Аналіз показує, що фірми з кількістю працівників до 20 чол. є малостійкими, і тому вже за перші 5 років свого існування 30-70% їх банкрутують. Саме інкубатори допомагають налагодженню горизонтальних зв'язків, що у свою чергу значно сприяє підвищенню життєздатності малих підприємств.

В Україні вже діють 28 бізнес-інкубаторів, які функціонують у 15 областях. Найближчим часом передбачається створити їх в інших областях, щонайменше - забезпечити відповідні умови для створення. Підтримка цього напрямку відповідає встановленим пріоритетам розвитку економіки регіону, а також орієнтує на пошук, добір та адаптацію до місцевих умов ефективних форм і методів підтримки малого підприємництва з подальшим їх поширенням [13, 69].

Отже, існують різні форми коопераційних зв'язків малих, середніх і великих підприємств. Створення відповідних правових, економічних, соціальних та організаційних передумов, сприятиме становленню та подальшому розвитку різноманітних форм інтеграційних зв'язків цих підприємств, що значною мірою сприятиме підвищенню ефективності цих підприємств, їх фінансовій стійкості та конкурентоспроможності. Існування та взаємовигідні зв'язки малих, середніх і великих підприємств, їх оптимальне співвідношення є не лише необхідністю існування та розвитку таких підприємств, а й найважливішим компонентом ринкової економіки.

3. Міжнародна підприємницька діяльність

3.1 Зовнішньоекономічна підприємницька діяльність: зміст, види, особливості

Діяльність багатьох підприємств здійснюється не лише у межах окремих країн, а й пов'язана з переміщенням товарів, послуг, капіталів, робочої сили за державні кордони, тобто з міжнародним підприємництвом. Така діяльність значно посилилась з часу лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків у період проведення економічної реформи.

Нині на планеті існує приблизно 230 незалежних країн, підприємства переважної більшості з яких ведуть зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - діяльність, пов'язана з переміщенням товарів, послуг, капіталів та робочої сили за кордон, із здійсненням спільних виробничих операцій з підприємствами інших країн.

Діяльність підприємств, пов'язана з переміщенням товарів і послуг, а отже і грошей, які обслуговують ці операції, здійснюється у сфері міжнародної торгівлі. Така торгівля означає систему зовнішньоторговельних зв'язків між країнами, які торгують між собою. Необхідність торгівлі між країнами, в тому числі підприємствами, зумовлена передусім існуванням міжнародного поділу праці, за якого кожна країна спеціалізується на виготовленні тих товарів, які дають змогу найраціональніше використовувати власні ресурси і виробництво яких обходиться їй дешевше. При цьому вона відмовляється від виробництва тих товарів, які дешевше купувати в інших країнах.

Основними видами послуг у світовій торгівлі є [8, 189]:

1) послуги, пов'язані із зовнішньою торгівлею, тобто транспортуванням, страхуванням;

2) послуги, пов'язані з обміном технологіями (торгівлею ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами, управлінськими та ін.);

3) обмін соціальними і культурними послугами, зокрема надання туристичних послуг;

4) банківські послуги, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.;

5) послуги, пов'язані з міграцією робочої сили (виплатою і перерахуванням заробітної плати, соціальних виплат тощо).

Важливу роль у міжнародній торгівлі соціальними послугами відіграє освіта у формі обміну досвідом та інформацією, викладачами, науковими співробітниками, аспірантами й студентами.

Наступною важливою формою зовнішньоекономічної діяльності підприємств є діяльність, пов'язана з переміщенням за межі національних країн капіталу, або експорт та імпорт капіталу.

Подальші зміст і спрямованість зовнішньоторговельних зв'язків залежатимуть від темпів і ефективності реформ, переходу до експорту високотехнологічної готової продукції, у тому числі товарів промислової та побутової електроніки та побутової хімії, продуктів харчової промисловості.

При розробці стратегій майбутньої підприємницької діяльності на зарубіжних ринках або з іноземними партнерами слід враховувати прогнози фахівців. Так, за прогнозами економістів, український експорт протягом наступних років зростатиме. Розширення можливостей експорту вітчизняної продукції за умов зменшення попиту на неї на внутрішньому ринку посилює значення для стабілізації обсягів виробництва особливих видів продукції традиційного українського збуту. Звідси випливає необхідність відповідних коригувань у виробничих програмах, обсягах збуту для підприємницьких структур.

Важливим моментом експорту капіталу є його здійснення у формі виробничого капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції) або у формі позичкового капіталу (міжнародні кредити та позики). При цьому інвестиції у проект, що складають більше 10% власності, є прямими інвестиціями.

Сучасні науково-технічні зв'язки представлені науково-технічними обміном у формі високотехнологічних і наукомістких товарів (торговельні відносини) та у формі обміну науково-технічними знаннями і діловими послугами. Обмін науково-технічними знаннями здійснюється шляхом передачі ліцензій та так званих секретів виробництва - «ноу-хау». Обмін специфічними послугами науково-технічного характеру здійснюється у формі інжинірингу (інженерно-конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об'єктів за кордоном); лізингу (довгострокова оренда технологічного устаткування); консалтингу (консультування з питань управління виробництвом та збуту продукції) [8, 190].

Найпоширеніші види зовнішньоекономічної діяльності:

- міжнародна торгівля;

- міжнародний лізинг;

- використання закордонних активів;

- контрактні форми ЗЕД;

- міжнародні інвестиції.

При організації зовнішньоекономічної діяльності підприємець повинен обрати конкретну форму зв'язків, ґрунтуючись на оцінках власних можливостей, ресурсів, поставлених цілей, умов здійснення підприємницької діяльності.

Вихід на зовнішні ринки здійснюється двома способами:

- безпосередній вихід на зовнішній ринок (найчастіше через власну зовнішньоторговельну фірму);

- вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Враховуючи ризик, притаманний міжнародній діяльності, компанії слід підходити до ухвалення рішення про вихід на зовнішній ринок послідовно та комплексно.

Відповідно до чинного законодавства України, підприємства усіх форм власності та господарювання мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту державної реєстрації і лише в тому випадку, якщо їхніми статутними документами передбачено право займатися такою діяльністю.

Види зовнішньоекономічної діяльності у міжнародній торгівлі можуть бути такими:

1) експорт - продаж товару (продукції) нерезидентам та вивезення його через митний кордон України;

2) реекспорт - продаж нерезидентам товару (продукції) і вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України;

3) імпорт - закупівля у нерезидентів товару (продукції) і його ввезення на територію України

4) бартер (товарообмінна операція) - передбачає збалансований за вартістю обмін товарами;

5) операції з давальницькою сировиною - переробка ввезеного на митну територію України сировини для одержання готової продукції за обумовлену в договірних документах плату.

Потенціал ринків України все більше приваблює увагу іноземних компаній, які оперують на ринках України без статусу юридичної особи. Найчастіше такі компанії здійснюють свою діяльність шляхом:

- створення спільних підприємств або дочірніх підприємств, які повністю належать іноземній компанії;

- продажу своїх товарів через українські дистриб'ютерні мережі;

- прямого експорту товарів;

- представництва таких нерезидентів в Україні.

Останній шлях стає за сучасних умов найбільш привабливим: він дозволяє контролювати операції без втручання української сторони, не вимагає значних інвестицій, дає змогу проводити самостійні маркетингові дослідження [8, 193].

3.2 Регулювання зовнішньоекономічних контрактів та розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності

При організації міжнародних розрахунків слід використовувати Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 9 жовтня 1995 р. Згідно із цим положенням, зовнішньоекономічний договір - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів (якщо інше не встановлене законом або міжнародним договором України) та спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічні договори поділяються залежно від сфери підприємницької діяльності та характеру здійснюваних операцій. Зокрема, можна виділити такі форми договорів: купівлі-продажу, зустрічних поставок, консигнаційні, ліцензійні, договори про спільну інвестиційну діяльність, науково-технічну кооперацію, лізингові контракти.

Усі договори підлягають обов'язковій реєстрації у МЗЕЗ відповідно до нормативних положень. Наприклад, Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора передбачає, що реєстрація є підставою для здійснення іноземної інвестиції при виконанні договорів про виробничу кооперацію, спільному виробництві та інших видах діяльності, не пов'язаних зі створенням юридичної особи.

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів. Предметом договору є визначення товару (роботи, послуги), який один з контрагентів повинен поставити іншому, із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується; кількості та якості товару; базисних умов поставки товарів; ціни та загальної вартості договору; умов платежів; умов здачі товару (робіт, послуг).

Типовими платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів передбачене при здійсненні експортно-імпортних операцій застосування таких форм розрахунків:

- документарний акредитив;

- документарне інкасо (з гарантією).

Документарний акредитив є грошовим зобов'язанням банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта - імпортера - на користь експортера.

Інкасо - це банківська операція, сутність якої можна визначити як доручення експерта (кредитора) своєму банку отримати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що ця грошова сума буде сплачена в установлений строк.

підприємництво партнерський зовнішньоекономічний міжнародний

3.3 Спеціальні економічні зони як спосіб активізації зовнішньоекономічної підприємницької діяльності

З метою активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товару і послуг, задоволення внутрішнього ринку високоякісною продукцією в багатьох країнах створюються спеціальні економічні зони. В Україні концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ) була прийнята ще в 1994 р. Згідно з нею та Законом України «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», залежно від господарської діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

1) зовнішньоторговельні зони, де товари іноземного виробництва можуть зберігатися, купуватися і продаватися без сплати мита та митних зборів або з їх відстрочкою (вільні порти, вільні митні зони, митні склади);

2) комплексні виробничі зони із застосуванням спеціального (пільгового податкового валютно-фінансового, митного тощо) режиму економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, залучення нових технологій. Основні форми - експортні виробничі зони (виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини і складальні операції) та імпортозаміщуючі виробництва;

3) науково-технічні зони, орієнтовані на розвиток наукового та виробничого потенціалу, стимулювання фундаментальних та прикладних досліджень, із подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони бувають у формі регіональних інноваційних центрів, технополісів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків та локальних інноваційних центрів;

4) туристично-рекреаційні зони, створені для активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

5) банківсько-страхові (офшорні форми), в яких впроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів;

6) зони прикордонної торгівлі, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Особливий інтерес у підприємців викликає механізм створення офшорних компаній. І це природно: податковий тягар змушує шукати шляхи послаблення податкового тиску. Головна перевага офшорної зони полягає в тому, що зареєстровані в цій зоні компанії звільняються від податку на прибуток. Серед офшорних компаній виділяють торговельні компанії, задіяні у міжнародних комерційних операціях; інвестиційні компанії - з метою володіння власністю або акціями інших підприємств; страхові компанії, офшорні банки. Є й інша класифікація: по-перше, це так званий «безподатковий рай» - Багами, Бермуди, Кайманові острови; по-друге, «рай для доходів із зарубіжних джерел» - Панама, Кіпр, Мальта, острів Мен, Джерсі; по-третє, «рай без подвійного оподаткування» - Нідерланди, Австрія, Люксембург, Швейцарія.

Засновуючи офшорну компанію, слід звернути увагу на такі обставини, як значні фінансові витрати, що вимагають їх співвіднесення з масштабами операцій; вирішення питань банківського обслуговування, проблем легалізації володіння, термінів проведення аудиту та інших організаційних питань.

Незалежно від місця реєстрації, офшорні компанії мають чітко визначену законом структуру і представлені акціонерним товариством закритого типу з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд коливається у межах від 5 до 50 тис. дол. США, законними власниками є володільці акцій (як правило, іменних), директорів призначають акціонери, а самі директори складають контракти і управляють банківськими розрахунками компанії.

На українському ринку найбільш популярною фірмою-резидентом, що здійснює реєстрацію офшорних компаній, є АЕЕ American Business Consultants. Крім того, фірма пропонує вже готові офшорні компанії, співробітництво зі світовою банківською системою - послуги з реєстрації рахунку, представницькі послуги у банках та підключення до системи банк - клієнт.

Таким чином, вільні економічні зони значною мірою вирішують проблеми зовнішньоекономічної діяльності підприємців, але одночасно потребують ретельного дотримання певних правил та процедур.

Висновки

Здійснене дослідження наукової проблеми дає можливість зробити наступні висновки:

Поняття «підприємництво» уперше було вжите на початку XVIII ст. англійським економістом Р. Кантільоном і означало особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. В наступний період воно розвивалось, збагачувалося у працях А. Сміта, Д.Рікардо, Ж.-Б. Сея, А. Маршалла. Серед відомих західних економістів XX ст. важливий внесок в обґрунтування нових функцій та рис підприємця зробили И. Шумпетер, Ф. Хаєк, П. Дракер. П. Самуельсон, У. Ростоу, Р. Арон та ін.

Сучасними основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна. Основними рисами підприємця є передусім орієнтування на особистісний фактор економічного зростання, вміння об'єднати людей, висока професійна підготовка, прагнення задовольнити інтереси споживачів, цілеспрямованість, енергійність, сміливість, гнучкість та ін.

Предметом «основ підприємницької діяльності» є закони, що управляють, з одного боку, відносинами економічної власності між різними суб'єктами підприємницької діяльності та найманими працівниками, а з іншого - діями підприємців у процесі вибору відносно рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг.

Коопераційні зв'язки між малими, середніми та великими підприємствами є: об'єктивною необхідністю, яка випливає із закономірностей суспільного поділу праці; передумовою розвитку як малих, так середніх і великих підприємств; формою не протиставлення, а взаємодії багатьох великих, середніх та малих підприємств.

В умовах перехідного періоду основними формами кооперації великих, середніх та малих господарських структур є: субпідряд, франчайзинг, лізинг та венчурне фінансування.

Змістом форм кооперації суб'єктів підприємництва є інтеграція (переплетіння) функціональних сфер діяльності великих, середніх та малих підприємств. Зокрема формою виробничих функціональних інтеграційних зв'язків є субпідряд, формою виробничо-збутових - франчайзинг, формою виробничо-фінансових - лізинг, а формою інноваційних функціональних інтеграційних зв'язків є венчурне фінансування.

Субпідрядна система - це довгострокові відносини у сфері постачання між великою (головною) компанією, яка виробляє значні обсяги масової продукції, та багатьма малими підприємствами, які працюють на основі подетальної, технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції, що виробляється відносно невеликими обсягами або за вузької номенклатури.

Міжнародна торгівля - система зовнішньоторговельних зв'язків між країнами, які торгують між собою. Завдяки такій торгівлі раціонально і дешевше використовуються власні ресурси, досягається вища продуктивність праці та ефективність виробництва.

Вільна економічна зона - частина території країни, в межах якої встановлюються особливі правила спільного підприємництва (пільгове оподаткування доходів, безмитний експорт-імпорт продукції, спрощений валютний обмін та ін.), які створюються з різною метою у розвинутих і слаборозвинутих країнах світу. Основними функціональними типами вільних економічних зон є транзитні, митні, експортні, банківські, туристичні та ін.

Офшорний бізнес - діяльність компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни (в офшорних центрах), яка не підпадає під дію національного законодавства й отримує особливі пільги при проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті. Найпоширенішими видами офшорних компаній є інвестиційні та холдингові компанії, а також офшорні банки.

Список літератури

1. Абрамов В., Радомисельсъкий Н. Підприємства, малий бізнес і ринкова конкуренція // Економіка України. - 1995. - №11. - С. 6-9.

2. Варналій З.С. Державна політика підтримки малого підприємства: Монографія. - К.: НІСД, 1996.

3. Герасимчук ВТ. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища шк., 1995.

4. Дашков Л.П. и др. Предпринимательство и бизнес. - М.: ИВЦ, 1995.

5. Дыцкин А.А., Стерлин А.Т. и др. Предпринимательство в конце XX века. - М.: Наука, 1992.

6. Кваснюк Б. Інвестиційна політика та відтворення в Україні // Економіка України. - 1997. - №9. - С. 12-15.

7. Крутик А.Б., Пименова АЛ. Введение в предпринимательство: Учеб. пособие. - СПб.: Политехника, 1995.

8. Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.I. Основи підприємницької діяльності: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 280 с. («Альма-матер»)

9. Мягков П.А. Малое предпринимательство. - М.: Экономика, 1992.

10. Основы, предпринимательского дела. - 2-е изд. - М.: БЕК, 1996.

11. Сизоненко В.О. Вступ до підприємництва: Навч.-метод, розробка. - К.: ВШ, 1996.

12. Сизоненко В.О. Стратегія підприємницького успіху. - К.: УШ, 1998.

13. Сизоненко В.О. Основи підприємництва: Навч. посіб. - К.: ІЕУГП, 1998.

14. Сизоненко В.О. Підприємництво: Підручник. - К.: Вікар, 1999.

15. Тимчук М., Терлецький Ю. Тенденції розвитку підприємництва в Україні // Економіка України. - 1999. - №12. - С. 8-14.

Размещено на Allbest.ru