Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

ім. В. Гетьмана

Факультету МЕІМ

Контрольна робота

З дисципліни:

Міжнародна інвестиційна діяльність

Варіант 18

Виконала: студентка

4 курсу, 2 групи,

Урюпіна Х.О.

Перевірив: Бірюк С.О.

Київ 2012 р.



План:

1. Суб'єкти інвестування. Найбільші міжнародні інвестори в Україні

1.1 Класифікація суб`єктів інвестиційної діяльності

1.2 Держава як суб`єкт інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності

1.3 Фінансово-кредитна система, її вплив на інвестиційний процес

1.4 Країни джерела інвестицій в Україну

1.5 Інвестиції в ключові сектори

1.6 Інструментарій для залучення інвестицій

2. Характеристика облігацій, їх види, привабливість для інвестора

2.1 Облігація

2.2 Види

2.3 Привабливість для інвестора



1. Суб'єкти інвестування. Найбільші міжнародні інвестори в Україні

1.1 Класифікація суб`єктів інвестиційної діяльності

До суб`єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, направлення та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.

Як передбачено в законі, інвестори можуть виступати в якості:

- покупців (якщо він купляє страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.п.);

- продавців;

- замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);

- кредиторів.

Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень у відповідності з їх економічною самостійністю. Це, перш за все, визначення цілей, направлення, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Законодавством передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб в реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності.

1.2 Держава як суб`єкт інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

Держава виступає в ролі інвестора:

як інвестор - держава приймає на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з законодавством може бути вироблена на державних підприємствах, або на підприємствах приватизація яких буде проводитися найближчим часом;

фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об'єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали);

функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;

держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами);

держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку).

Держава здійснює вплив на інвестиційну діяльність як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано - через свої інститути (органи виконавчої влади, Національний банк, Фонд Державного майна, інноваційний фонд, інші позабюджетні фонди, антимонопольний комітет, органи держарбітражу.

Грошово-кредитне регулювання інвестиційних процесів здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ в залежності від стану економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон'юнктуру ринку, розширити обсяги виробництва, збільшити зайнятість тощо.

Кредитна експансія - інтенсивне розширення кредитних операцій з метою одержання прибутку. К. е. Включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов'язкових резервів (або відміну обов'язкових резервів) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі у комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки по цих операціях, відміну кількісних обмежень на кредити.

Кредитна рестрикція. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою втримання інвестиційної діяльності. Подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів до вкладень тільки в найбільш ефективні, прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню коштів на депозити фінансово-кредитних установ.

Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:

державне кредитування

державні позики

роздержавлення та приватизація

податкове регулювання

амортизаційна політика

державний лізинг

ліцензування і квотування

антимонопольні заходи, стандартизація.

Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою:

високих митних зборів на товари, що імпортуються;

податки на іноземні інвестиції;

обмеження або заборону ввозу окремих товарів;

заохочення розвитку національного товаровиробника;

субсидування національного інвестора;

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів через:

податкові пільги, чи канікули; пільгові кредити; державні субсидії;

заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (оффшорних) зон.

Окремим напрямом держаного регулювання є регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів

Мета	Методи	Результат
Сприяння розвитку інвестиційного привабливого середовища	сприятливе та стале законодавство; державний моніторинг; розкриття інформації; розвинена інфраструктура. захист інвесторів;	Залучення внутрішніх та іноземних інвестицій.
Обмеження інфляції	розвиток ринку державних цінних паперів; емісія цінних паперів органами місцевого самоврядування; продаж державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств.	покриття дефіциту бюджету; збереження накопичень громадян; стабілізація курсу національної валюти; реалізація регіональних соціальних програм.
Реструктуризація	приватизація; використання механізму банкрутства; конкуренція; ефективний менеджмент;	пожвавлення підприємницької діяльності; збільшення кількості робочих місць; збільшення доходів бюджету.
Інтеграція в міжнародні фінансові ринки	впровадження міжнародних стандартів діяльності професійних учасників ринку в Україні; обіг іноземних фінансових інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за межами України; міжнародне співробітництво.	доступ на міжнародні ринки капіталів; укріплення міжнародного авторитету; зближення національних законодавств; раціоналізація ринку.
Соціальна стабільність у суспільстві	аналіз соціально-економічних аспектів; захист прав власності; розвиток інститутів спільного інвестування; інформування та освіта населення.	довіра населення ринку та державі; збільшення накопичень громадян; прогнозованість соціально-економічного розвитку.

1.3 Фінансово-кредитна система, її вплив на інвестиційний процес

Фінансово-кредитна система це складна система, куди входять різноманітні структури: банки (національні, комерційні, інвестиційні, ощадні); біржі (товарні, фондові, трудові); торгово-посередницькі фірми; комерційні центри; страхові, брокерські, дилерські компанії; інвестиційні інститути як спеціалізовані учасники фондового ринку; пенсійні фонди.

Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність також через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей метод заключається в встановленні комерційним банкам норм обов'язкових резервів у вигляді певного проценту від суми їх депозитів, що зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов'язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширення кредитних операцій, збільшення долі довгострокових кредитів, стимулюючи тим самим інвестиційний процес.

Комерційні банки є фінансово-кредитними установами, які обслуговують рух капіталів та грошей. Функції банків полягають в;

залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів);

купівля, продаж і зберігання цінних паперів;

придбання права вимоги до поставки товарів і надання послуг, прийняття виконання таких вимог та інкасація таких вимог (факторинг);

довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами) за дорученням клієнтів;

надання консультаційних послуг.

Банки здійснюють перелічені операції у межах, встановлених їхніми статутами та ліцензіями НБУ.

Інвестиційні банки - спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які спеціалізуються на операціях з цінними паперами з метою залучення коштів, здійснення довготермінового кредитування і фінансування підприємств різних галузей народного господарства.

Інвестиційний банк виконує такі функції:

емісія цінних паперів;

погодження умов та видів позик (облігацій, акцій);

випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок;

гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів);

надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам;

консультаційні послуги.

Значний вплив на розширення інвестиційної діяльності, особливо в перехідний період, має Фонд державного майна України. На ФДМУ покладено:

захист майнових прав України на її території та за кордоном;

здійснення повноважень по проведенню приватизації майна загальнодержавної власності;

сприяє процесу демонополізації економіки та створює умови для конкуренції виробників;

розробляє і контролює проекти державних програм приватизації.

Інвестиційна компанія (інвестиційний дилер) - торговець цінними паперами, що залучає кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщенням.

Для здійснення спільного інвестування ІК повинна заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні компанії шляхом випуску власних акцій залучають грошові кошти, які потім вкладають в цінні папери промислових та інших корпорацій. Таким чином, за рахунок придбання цінних паперів вони здійснюють нарівні з іншими кредитно-фінансовими інститутами фінансування різноманітних галузей економіки.

За умовами функціонування інвестиційні фонди та інвестиційні компанії належать до портфельних інвесторів, вони не орієнтуються на встановлення свого контролю за діяльністю підприємств. Їхня місія та можливості, що надаються законодавством, у цьому плані обмежені. В Україні інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не можуть володіти більш як 10% акцій одного емітента (25% - якщо акції придбані за приватизаційні сертифікати). Одночасно ІФ та ІК беруть досить активну участь у загальних зборах акціонерів, намагаються делегувати своїх представників до складу Спостережних рад акціонерних товариств, регулярно отримують інформацію про стан справ на підприємстві.

Інвестиційний фонд -це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює свою діяльність, пов'язану з залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних коштів в цінні папери інших емітентів.

Інвестиційні фонди являються дилерами та поділяються на відкриті та закриті. Відкритий інвестиційний фонд - фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов'язаннями перед учасниками щодо їх викупу. Закритий інвестиційний фонд - фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їх викуп.

Поява в Україні ІФ та ІК пов'язана головним чином з приватизацією. Засновки ІФ та ІК переважно розраховували на отримання приватизаційних доходів, а саме за рахунок:

а) придбання для себе акцій інвестиційно привабливих підприємств, від яких у подальшому можна було отримати певний доход - дивіденди, продаж за більш високою ціною;

б) надання послуг у придбанні акцій під замовлення - для тих клієнтів, які були позбавлені можливості брати участь у сертифікатних аукціонах.

Статут інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на момент його реєстрації та може бути сформований за рахунок внесків у вигляді коштів, цінних паперів і нерухомого майна. Частка нерухомого майна не повинна перевищувати 25%.

Фізичні та юридичні особи, що придбали інвестиційний сертифікат (цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає право власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів) стають учасниками інвестиційного фонду.

Інвестиційний сертифікат повинен містити наступні реквізити:

фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження;

найменування цінного паперу (“інвестиційний сертифікат”) та його порядковий номер;

дата випуску; вид інвестиційного сертифікату (іменний, на пред'явника);

його номінальну вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифікату);

строк виплати дивідендів;

підпис посадової особи - інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, який здійснює управління активами фонду, організовує продаж інвестиційних сертифікатів, підраховує вартість чистих активів (спільно з депозитарієм). з розрахунку на один випущений інвестиційний сертифікат. За виконання обов'язків інвестиційному керуючому сплачують винагороду в розмірі, що не перевищує 5% середньорічної вартості чистих активів інвестиційного фонду, або 10%, якщо активи інвестиційного фонду більш як на 50% сформовані за рахунок приватизаційних паперів.

Держава накладає обмеження на діяльність інвестиційних фондів з метою зниження ризику капіталовкладень в акції фонду. Це стосується наступних моментів:

Інвестиційний фонд не має право тримати в своїх активах більш як 10 % цінних паперів одного емітента (25% - за умови їх придбання за приватизаційні папери), та інвестувати понад 5% своїх активів у цінні папери одного емітента;

не має право тримати в цінних паперах менш як 70% активів інвестиційного фонду;

займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

брати банківські кредити, крім випадків, коли цей кредит буде використано на викуп відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів.

міжнародний інвестиційний фінансовий облігація

1.4 Країни-джерела інвестицій в Україну

За даними Державного комітету статистики України, прямі іноземні інвестиції в Україну склали понад 4,7 млрд. дол. США в 2010 році та майже 2,5 млрд. дол. США протягом 7 місяців 2011 року. Головними країнами-джерелами інвестицій вказані Кіпр (1,3 млрд. дол. США в 2010 році та 1,7 млрд. дол. США протягом 7 місяців 2011 року), Німеччина (475 млн. дол. США в 2010 році і 288,6 млн. дол. США протягом 7 місяців 2011 року), а також Нідерланди та Росія. На жаль, дана статистика не враховує той факт, що завдяки сприятливій структурі оподаткування Кіпр і Нідерланди часто використовуються як номінальна юрисдикція інвестора, хоча кінцевими вигодонабувачами можуть виступати російські, українські та інші юридичні і фізичні особи. У той же час не викликає сумніву той факт, що найважливішими інвесторами в Україну також виступатимуть Росія, як найвпливовіша сусідня держава і торговий партнер України, а також Німеччина, країна з найсильнішою економікою єврозони і, до речі, одним з найбільших інвесторів в Росію.

1.5 Інвестиції в ключові сектори

У I-му кварталі 2011 року, основний приплив прямих іноземних інвестицій припав на фінансовий сектор (770 млн. дол. США) і металургію. Приплив інвестицій у фінансовий сектор багато в чому пов'язаний зі збільшенням статутного капіталу українських «дочок» іноземних банків. Так склалось історично, що гірничо-металургійна промисловість, разом з сільським господарством, є одними з найбільш привабливих галузей для залучення іноземних інвестицій. Зацікавлення інвесторів до цих секторів пояснюється зростанням глобального попиту на продукцію металургії та сільського господарства, а також порівняно сильною конкурентною позицією в Україні в цих галузях. При цьому російські інвестиції представлені в низці секторів, включаючи гірничо-металургійний, фінансовий, агросектор, телекомунікації, інфраструктуру і т.д.

1.6 Інструментарій для залучення інвестицій

Інструментарій для залучення іноземних інвестицій багато в чому залежить від сектора. Так, найбільш популярним механізмом для залучення інвестицій в компанії агросектору є публічне розміщення акцій (IPO/SPO), а для гірничо-металургійних компаній це, зазвичай, продаж акцій стратегічним інвесторам.

На додаток до акціонерного фінансування, українські компанії можуть залучати боргове фінансування як у формі кредитів та торгового фінансування від іноземних банків і фінансових компаній, так і шляхом випуску боргових зобов'язань (євробондів).

У зв'язку з негативною ситуацією на ринках цінних паперів, викликаною нестабільною ситуацією в єврозоні та США, а також очікуванням другої хвилі фінансової кризи, багато українських компаній відкладають свої плани щодо публічного розміщення до того моменту, поки ситуація не стане більш сприятливою. Таким чином, операції зі злиття та поглинання будуть основним джерелом з залучення іноземних інвестицій в найближчому майбутньому.

Одним з нових механізмів залучення інвестицій є державно-приватне партнерство (ДПП). Як правило, така схема використовується для будівництва великих інфраструктурних об'єктів (аеропортів, доріг, об'єктів комунального господарства тощо). У такій схемі консорціум компаній, що виступають у ролі представників приватного сектора, надає акціонерне фінансування і забезпечує надання боргового фінансування, тоді як держава може виступати в ролі співінвестора, а також може надавати непряме фінансування у вигляді державних гарантій та пільг. Консорціум повертає свої інвестиції та отримує певну прибутковість за рахунок експлуатації побудованого об'єкта протягом декількох років, але об'єкт залишається у власності та з часом переходить в керування державі. Найбільшим ДПП проектом, анонсованим в Україну, є будівництво LNG-терміналу на Чорному морі.



2. Характеристика облігацій, їх види, привабливість для інвестора

2.1 Облігація

Облігація - борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного наперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. За ознакою забезпеченості всі облігації можна поділити на забезпечені (із заставою) й незабезпечені (без застави). Про забезпечення облігацій можна казати лише тоді, коли емітент гарантує виконання своїх зобов'язань як щодо повернення основної суми боргу, так і щодо виплати доходів на нього. При цьому виключається можливість неповного повернення, неповної чи несвоєчасної виплати доходу (всі державні й місцеві облігації є забезпеченими). Забезпечені облігації гарантуються заставою, на яку може бути звернене стягнення за невиконання емітентом своїх зобов'язань. Для забезпечення облігацій застосовуються різні застави, зокрема майно, фондові цінності, доходи від майбутніх проектів, майбутні податкові надходження, гарантовані зобов'язання та ін. Облігації із заставою майна поділяються на першозаставні та загальнозаставні. Борг власникам загальнозаставних облігацій виплачується після розрахунку із власниками першозаставних облігацій (але до розрахунку з утримувачами інших фондових цінностей). Деякі особливості має застава під нерухомість, забезпеченням якої є заставні листи, і застава під рухоме майно (автомобілі, літаки, судна і т.п.). Якщо облігація видається під заставу нерухомого майна, то вона називається іпотечною і метою її є довготермінове рефінансування. Облігації із заставою фінансових активів забезпечуються цінними паперами, які є у власності емітента (акціями, облігаціями інших компаній, у тім числі його філій або дочірніх фірм). До цього виду застави належать також цінні папери, що зберігаються у даного емітента на умовах трасту. Випускаючи так звані реорганізаційні облігації (інакше їх називають „дохідні"), емітент відповідає перед інвесторами тільки за капітальну суму позики. Доходи від таких облігацій залежатимуть від доходів самого емітента. Це також достатньо ризикована, спекулятивна інвестиція, оскільки доходи можуть виявитися і дуже високими, і нульовими. Поряд із забезпеченими облігаціями випускаються незабезпечені (без застави), що зумовлюється або браком активів для застави або високим рівнем довіри до емітента. У першому випадку незаставні облігації випускають зі збільшеними ставками відсотка для того, щоб компенсувати ризик придбання таких облігацій. У другому - своєрідною заставою є високий рейтинг емітента. Під облігаціями з поверненням або облігаціями з достроковим відкликанням розуміють такі, котрі емітент має право відкликати раніше встановленого терміну, тобто викупити достроково за ціною трохи вищою від номінальної. Відкликавши старі, емітент може випустити нові облігації, але вже з новою ставкою і терміном погашення (рефінансувати). Причиною відкликання облігацій емітентом є зниження відсоткових ставок порівняно з тими, під які випускалися облігації, а також зміна терміну погашення боргу. Різновидом облігацій з поверненням є облігації відкладеного фонду. Це облігації, котрі поступово викуповуються емітентом на кошти, які щорічно забираються з прибутку. Вигода для емітента полягає в тім, що частина позики оплачується достроково і тому для погашення всього випуску не треба буде надто великих коштів. Емітент зобов'язаний заздалегідь сповістити інвестора про відкликання облігацій і дати обіцянку викупити їх за ціною вищою від номінальної. Існують також облігації з розширенням та облігації з обмеження. Перші випускаються на певний термін і дають можливість власникові обміняти їх в момент викупу на більш довготермінові зобов'язання тієї самої вартості. Облігації з обмеженням мають зворотну дію: випущені на тривалий термін, вони можуть бути погашені значно раніше. Ясна річ, облігації з розширенням більшою мірою влаштовують емітента, а облігації з обмеженням - інвестора. Облігації бувають конвертовані (застосовуються також терміни „конвертабельні" та „конверсійні"), якщо зумовлено можливість обмінювати їх на прості або привілейовані акції, котрі випускає даний емітент. Обмін відбувається протягом всього терміну чинності позики. Зрозуміло, що власник таких облігацій обміняє їх лише тоді, коли дивіденди на акції будуть більшими, ніж відсотки на облігації (таким видом облігацій є так звані єврооблігації). Емітенту така конверсія дає можливість знизити ставку відсотка, а інвестору - впевнитися у підвищеній надійності облігацій і заручитися перспективою зростання свого капіталу вже у формі дивідендів. Ризик теж поділяється навпіл. Усе залежатиме від рівня ринкових цін на облігації та на акції. За українським законодавством облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їхнього випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою оплачується облігація, її вартість завжди виражається в гривнях. Відомі також облігації з виплатою на вибір. Вони дають емітенту право за дефіциту готівки розплатитися з покупцями облігацій не грошима, а облігаціями нового випуску. Більше того, існують облігації (вони називаються безвідсотковими), коли оплата здійснюється товарами емітента за пільговими цінами (зі знижкою). Такий порядок виплати мають, як правило, цільові позики.

2.2 Види

Зовнішні облігації та казначейські облігації. Облігації зовнішніх державних позик України -- це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті і випускатися процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску. Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань :а) довгострокові -- від 5 до 10 років;б) середньострокові -- від 1 до 5 років;в) короткострокові -- до одного року. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету. Виплата доходу по казначейських зобов'язаннях та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених; по довгострокових і середньострокових зобов'язаннях - Кабінетом Міністрів України, короткострокових - Міністерством фінансів України. Багатоманітність різновидів і модифікацій облігацій потребує адекватної системи їх методичного, інформаційного й документального забезпечення. Від якості та надійності облігацій залежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вторинного ринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти - передовсім ф'ючерси та опціони.

2.3 Привабливість облігацій для інвестора

Привабливість облігацій для інвестора полягає в тому, що в них вищий ступінь надійності порівняно з акціями, хоча доходність - нижча (в розвинутих країнах в межах 6-12%). Найнадійнішими вважаються облігації державних і місцевих позик, котрі гарантуються владою і забезпечуються відповідним майном. Недоліком облігацій є те, що фіксована купонна ставка являє собою періодичну виплату відсотків через певні проміжки часу без врахування інфляції. Для підвищення привабливості облігацій для інвесторів емітуються облігації з плаваючою відсотковою ставкою, котра змінюється разом із зміною доходності і позичкового відсотка, облігації з індексованим відсотком за рівнем цін на товар. Деякі облігації надають право на частину майна корпорації у випадку її ліквідації.

Размещено на Allbest.ru