Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст (Варіант 6)

1. Особливості формування зони євро та її сучасний стан

2. Сутність особливостей грошово-кредитної системи Великої Британії

3. Механізми кредитно-грошового регулювання та банківського нагляду Франції

4. Федеральна резервна система та грошово-кредитна політика США

Список використаної літератури

1. Особливості формування зони євро та її сучасний стан

Єврозона -- валютний союз, об'єднуючий 17 країн Європейського союзу, офіційною валютою яких є євро. Ці держави мають право випускати монети і банкноти, номіновані в євро. Європейський центральний банк відповідає за грошово-кредитну політику країн єврозони.

Маастрихтський договір (офіційно «Договір про Європейський Союз») - договір, підписаний 7 лютого 1992 року в місті Маастрихт (Нідерланди), що поклав початок Європейського союзу. Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Договір завершив справу попередніх років щодо врегулювання грошовій і політичної систем європейських країн.

Згідно зі статтею А договору сторонами засновувався Європейський союз. Союз створювався на базі Європейського економічного співтовариства, яке за умовами договору перейменовувалося в Європейське співтовариство, доповненого сферами політики та формами співробітництва відповідно до знову укладаються договором.

Відповідальність за грошово-кредитну політику Євросоюзу покладено на Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ), у складі Європейського центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків (НЦБ) держав ЄС.

Наслідком договору було введення євро як європейської валюти і встановлення трьох основ союзу - економіки та соціальної політики, міжнародних відносин та безпеки, правосуддя і внутрішніх справ.

Ратифікація договору викликала труднощі в ряді країн. Референдум у Франції підтримав договір на 51,05%, а Данія відмовилася від початкової формулювання. У Великобританії договір був ратифікований парламентом з мінімальною перевагою урядової угруповання (виступала за ратифікацію) над противниками договору.

Країни, що підписали Маастрихтська угода, схвалили п'ять критеріїв, яким повинні задовольняти країни, що вступають в Європейський валютний союз, так звані Маастрихтські критерії:

· Дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП.

· Державний борг повинен бути менше 60% ВВП.

· Держава повинна протягом двох років брати участь в механізмі валютних курсів і підтримувати курс національної валюти в заданому діапазоні.

· Рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5% середнього значення трьох країн-учасниць Євросоюзу з найбільш стабільними цінами.

· Довгострокові процентні ставки по державних облігаціях не повинні перевищувати більш ніж на 2% середнє значення відповідних ставок в країнах з найнижчою інфляцією.

Члени єврозони. Валюта євро в 1999 році була введена в безготівковий обіг як паралельна валюта в країнах економічного і валютного союзу ЄС. У 1999 році 11 з 15 країн Європейського союзу задовольнили маастрихтським критеріям і утворили єврозону з офіційним запуском євро в безготівкове звернення 1 січня 1999 року. Греція стала відповідати цим критеріям в 2000 році, і була прийнята 1 січня 2001 року. Реальні монети і банкноти були введені в обіг 1 січня 2002 року. Словенія стала відповідати критеріям в 2006 і увійшла до єврозони 1 січня 2007 року. Кіпр і Мальта прошлі процедуру узгодження в 2007 і вступили в єврозону 1 січня 2008 року. Словаччина вступила в єврозону 1 січня 2009 року, Естонія -- 1 січня 2011 року. На даний момент в її склад входять 17 країни-членів з більш ніж 325 мільйонами жителів.

Розширення зони євро. Десять країн Європейського союзу, поки не використовують євро: Болгарія, Великобританія, Угорщина, Данія, Латвія,

Литва, Польща, Румунія, Чехія, Швеція.

Данія і Великобританія отримали спеціальне послаблення чинного маастрихтського договору. Від обох країн не потрібно в обов'язковому порядку приєднання до єврозони до тих пір, поки їх уряду не вирішать це питання: або голосуванням в парламенті, або провівши референдум.

У 2011 році прем'єр-міністр Данії Ларс Лекке Расмуссен піднімав питання про проведення референдуму в країні з питання вступу в зону євро. Однак він не відбувся, а новий уряд поки не має наміру проводити подібний референдум.

23 жовтня 2011 прем'єр-міністр Великобританії Девід Камерон підтвердив, що позиція Великобританії щодо вступу в єврозону залишається незмінною: переходу на євро не буде.

Швеції фактично було дозволено використовувати правову лазівку, що дозволяє їй не відповідати маастрихтським критеріям і не працювати в напрямку усунення виявлених невідповідностей, хоча ця держава і зобов'язана вступити в єврозону. Причиною тому служить відмова шведського суспільства від вступу в єврозону, виражений на проведеному в країні референдум, до результатів якого Комісія ставиться толерантно. Однак, Комісією було заявлено, що вона не потерпить подібного курсу від майбутніх членів єврозони.

Як повідомив Інтерфакс Україна без посилання на офіційне джерело, інші країни будуть входити в єврозону не раніше 2014 року. Чехія планує вступити в єврозону найпізніше - після 2015 року, можливо навіть в 2019 році.

До того, як країна зможе вступити в єврозону, вона повинна як мінімум два роки пропрацювати у складі європейського механізму встановлення обмінних курсів. На 1 січня 2008 року п'ять Національних Центральних Банків беруть участь у такому механізмі. Валюти інших країн братимуть участь у цьому механізмі після того, як стануть задовольняти необхідним критеріям.

2. Сутність особливостей грошово-кредитної системи Великої Британії

євро грошовий кредитний франція

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших систем у світі й має добре організовану інфраструктуру. Національною грошовою одиницею є фунт стерлінгів.

Головним видом грошей у Великій Британії є депозитні. Готівкові гроші -- банкноти та розмінна монета -- становлять приблизно 32% всієї грошової маси в обігу. Окрім казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у державі є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот у сумі, що визначається казначейством та затверджується парламентом.

Національна система регулювання грошово-кредитних відносин. Банк Англії -- один із найстарших і найвпливовіших центральних банків світу. Був заснований ще 1694 р. з метою надання уряду позики для війни із Францією. У 1844 р. Банк Англії отримав монополію на випуск банкнот, а 1946 р. -- націоналізований із обов'язковим викупом акцій у приватних власників.

До 1971 р. банк контролював процес кредитування в країні переважно шляхом зміни дисконтної ставки за позичками комерційним банкам. Крім того, банки повинні були додержуватися коефіцієнта касових активів (підтримуючи касу і залишки на рахунку в Банку Англії на рівні, нижчому за 8% від суми активів) та коефіцієнта ліквідності (підтримуючи портфель ліквідних активів не нижче за 28% від загальної суми активів).

Після травня 1971 р. колишні коефіцієнти було скасовано. Банківські ставки за позиками більше не були прив'язані до дисконтної ставки Банку Англії і визначалися на підставі базової ставки, яка повідомляється кожним банком індивідуально. Було встановлено коефіцієнт резервних активів для комерційних банків у розмірі 12,5 суми короткострокових депозитів. Крім того, банки повинні були зберігати суму в 0,5% своїх короткострокових депозитів на безпроцентному рахунку в Банку Англії.

Після 1981 р. Банк Англії став акцентувати свою увагу на операціях із державними цінними паперами (операції на відкритому ринку)- Коефщієнт резервних активи} був відмінний, але комерційні банки мати зберігати 2,5% суми короткострокових зобов'язань у вигляді резерву на рахунках в облікових домах, з якими вони пов'язані кредитними відносинами.

Структура балансу Банку Англії своєрідна. Банк поділений на два департаменти -- емісійний і банківський. Емісійний депортамент займається випуском банкнот під державні цінні папери, що знаходяться в портфелі банку. Банківський департамент видає позички комерційним банкам за дисконтною ставкою за рахунок власних депозитів.

Ця система тісно пов'язана з міжнародним ринком позичкового капіталу. Велика Британія стала прикладом країни, в якій до останнього часу не було спеціальних законів, які регламентували б роботу банків, а контроль над ними має неформальний характер. Банки тут регулюються загальним законом про акціонерні товариства. З 1979 р. відповідно до національного законодавства запроваджено обов'язкове ліцензування комерційних банків й утворено загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Наступний банківський закон 1987 р. визначив правила видачі великих позик, порядок банківських злиттів, аудиторських перевірок тощо. Але контроль за банківською діяльністю у Великій Британії залишається менш формальним і суворим, ніж в інших країнах. Банк Англії формально незалежний від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінанси}. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду.

Організаційна структура Банку Англії подана на мал. 1.

Управління Банком Англії здійснює Виконавча рада, до складу якої входять вісім членів: керуючий, два заступники керуючого і п'ять виконавчих директорів, яким підпорядковуються структурні підрозділи центрального офісу Банку Англії.



Мал. 1. Організаційна структура Банку Англії.

Банк Англії має дванадцять територіальних відділень. До функцій Банку Англії належить:

· управління державним боргом країни;

· здійснення банківських операцій для комерційних банків;

· проведення банківських операцій з іншими центральними банками країн;

· здійснення банківського обслуговування уряду;

· проведення грошово-кредитної політики;

· емітування банкнот;

· управління золотовалютними резервами країни;

· здійснення нагляду за кредитними установами, валютним і кредитним ринками та за банківською системою загалом.

Інфраструктура грошово-кредитної системи. Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану дворівневу структуру, спирається на потужний грошовий ринок і має тісні зв'язки з головними фінансовими центрами світу.

Особливістю банківської системи Великої Британії є відносно обмежений державний сектор. Ця система перебуває переважно під контролем приватного капіталу, тому можливості державного регулювання грошово-кредитної сфери, його методи й ефективність визначаються діяльністю комерційних банків, які утворюють головний елемент інституційної основи грошово-кредитного регулювання економіки країни.

На першому рівні знаходиться Банк Англії.

На другому рівні знаходяться комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи.

Система комерційних банків Великої Британії відзначається складністю та спеціалізованістю. Велику роль у функціонуванні банківської системи держави відіграє високий рівень самоконтролю фінансових інституцій, суворе дотримання ними давніх традицій.

Загальна структура грошово-кредитної системи Великої Британії представлена на мал. 2.

До універсаііьних комерційних банків належать-Депозитні банки.

Депозитні банки становлять основу банківської системи Великої Британії. На їх частку припадає 70% обсягу стерлінгових депозитів усіх банків країни. За умов загострення конкуренції з боку інших кредитно-фінансових інститутів депозитні банки все більше долучаються до сфери їхньої діяльності, -- як, приміром, значне розширення послуг із кредитування, надання спектра послуг зі споживчого кредиту тощо.



Мал. 2. Загальна структура грошово-кредитної системи Великої Британії.

З-поміж спеціалізованих комерційних банків Великої Британії виділяються клірингові банки, акцептні доми, фінансові доми, торговельні банки, довірчо-ощадні банки.

Клірингові банки -- домінуючий вид спеціалізованих комерційних банків Великої Британії, які є членами Лондонської розрахункової палати.

Клірингові банки здійснюють платежі для промислових підприємств, а також для населення. Платіжний обіт між цими банками відбувається в рамках клірингової угоди, що означає зарахування взаємних вимог і переказ сатьдо. Тенденції розвитку клірингових установ свідчать про їхню поступову переорієнтацію на послуги, притаманні небанківській фінансовій сфері. Зокрема, вони охоплюють підготовку індивідуального будівництва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експорту, надання в оренду підприємствам комп'ютерів для нарахування заробітної плати тощо.

До діяльності клірингових банків останнім часом додалося ше й посередництво у страхуванні життя й організації подорожей. Усе зазначене дозволяє охарактеризувати клірингові банки як фінансові конгломерати, в яких банківські операції.стали лише частиною загальної діяльності.

На чолі всіх клірингових банків стоїть "велика четвірка", що складається з "Барклайсбанку". "Нешнл Вестминстер банку", "Мідлендбанку" та "'Ллойдбанку". Сьогодні дедалі частіше йдеться про "велику п'ятірку", до складу якої, окрім названих установ, уже входить "Еббей Нешнл Банк".

До цих гігантів слід додати ще два банки -- "Вільямс енд Глайнс" і ''Каутс". Ці установи мають понад 12 тисяч відділень і на них припадає майже 90% обсягу операцій усіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових вкладів у банках Великої Британії.

Лібералізація фінансових ринків і прогрес в комунікаційних та комп'ютерних технологіях створили сприятливі умови для постійного розширення банківських послуг. Висока конкуренція у цій сфері сприяла об'єднанню банків із іншими фінансовими установами. Яскравим прикладом такого процесу стало утворення найбільшого у Великій Британії банківського фінансового об'єднання -- "Гонконг енд Шанхай Бенкінг Корпорейшн Холдінгз", яке посідає дев'яте місце у світі. До цього об'єднання увійшли міжнародні, здебільшого азіатського походження, капітали та два британських банки -- "Семюель Монтагю" і "Мідлендбанк".

До клірингових банків слід віднести такий банківський інститут управління поштовими переказами як "Нешнл Жиробанк", заснований поштовим відомством у 1968 р. Цей банк надає поштові й чекові послуги, обслуговує поштові платежі та перекази з допомогою мережі відділень у 22 тисячах поштових служб.

Акцептні доми походять від торговельних фірм, які спеціалізувалися на акцепті векселів. Забезпечені акцептом (тобто згодою на оплату) цих компаній векселі приймалися до обліку на грошовому ринку. Акцептні доми розширюють свої міжнародні операції, мають розгалужену мережу філій.

Фінансові доми -- спеціачізовані комерційні банки споживчого кредиту. Майже дві третини здійснюваних ними активних операцій припадає на споживчі кредити в розстрочку. Фінансові доми є, як правило, дочірніми підприємствами найбільших банків або страхових компаній, які підтримують кредит цих банків своїми коштами. Найбільші фінансові доми намагаються максимачьно розширити банківські операції, шоб мати можливість залучати ошадні вклади й, таким чином, розвиватися в універсальні банки. До фінансових домів слід віднести і спеціальні банківські пункти в торговельних центрах (мані шопс).

Торговельні банки відіграють значну роль не тільки у внутрішніх операціях, а й у міжнародному бізнесі. Вони виникли на торговельних підприємствах, які поступово освоїли банківські операції. Деякі торговельні банки разом із банківськими операціями виконують ще й промислові та торговельні функції. Відмінністю торговельних банків від клірингових і водночас їхнім привілеєм є те, що вони не зобов'язані публікувати докладні відомості про фінансовий стан і свої операції. Завдяки цьому торговельні банки мати змогу протягом багатьох років вільно розвиватися. Торговельні банки працюють, здебільшого, у таких сферах: традиційні акцептно-кредитні операції, надання послуг підприємцям (консультації, підбір найсприятливіших можливостей фінансування тощо), управління цінними паперами.

Довірчо-ощадний банк. З 1986 р. шістнадцять крупних регіональних установ реорганізовано в єдиний акціонерний Довірчо-ощадний банк, відомий як "ТСБ Груп", який за масштабами діяльності й капіталу поступається лише "великій четвірці", проте виконує всі основні функції комерційних банків.

Небанківські кредитно-фінансові установи. В інфраструктурі грошово -кредитної системи Великої Британії активно діють спеціальні кредитно-фінансові інститути. З-поміж них виділяються будівельні товариства, страхові компанії й пенсійні фонди, інвестиційні трасти, довірчі фонди.

Будівельні товариства існують понад двісті років і акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. їхні сумарні активи перевищують 130 млрд. фунтів стерлінгів.

Пенсійні фонди працюють за стандартною системою діяльності таких спеціалізованих кредитно-фінансових установ в інших країнах. Але особливості національного пенсійного законодавства надають їм більші можливості щодо акумуляції капіталу.

Страхові компанії. Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вторинна стосовно до їхньої професійної спеціалізації -- страхової справи і пенсійного забезпечення. Кошти, які мобілізуються ними, найчастіше вкладаються на термін 20-25 років (переважно в цінні папери). Британські страхові монополії ("Роял", "Коммершл Юніон" та ін.) входять до числа найбільших у світі.

Інвестиційні трасты займаються винятково операціями з цінними паперами. Шляхом емісії власних акпій і облігацій вони залучають капітал, котрий вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, шо вони не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків тощо). Інвестиційні траста перебувають у сильній залежності від ринкової кон'юнктури і мають великий ступінь ризику діяльності.

Довірчі фонди за своєю спеціалізацією схожі з інвестиційними трастами: акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії. Структура активів фондів аналогічна активам інвестиційних трастів -- майже 80% становлять акції компаній, багато довірчих пайових фондів пов'язані з банками і страховими компаніями.

3. Механізми кредитно-грошового регулювання та банківського нагляду Франції

Найважливішу роль у регулюванні діяльності кредитних установ держави відіграють Міністерство економіки і фінансів Франції та Банк Франції, котрі очолюють кредитну систему.

Міністерство економіки і фінансів здійснює загальне керівництво, а Банк Франції -- здійснює контроль за діяльністю кредитних установ. Але на практиці ці відомства працюють у найтіснішому взаємозв'язку.

Міністерство економіки і фінансів, як представник уряду, здійснює контроль за діяльністю кредитних установ, а міністр очолює Національну кредитну раду та Комітет із регламентації банківської діяльності.

До функцій Банку Франції входить:

· випуск банкнот і розмінної монети;

· збереження валютних резервів і золотих запасів;

· збереження активів державних установ і фінансування уряду шляхом купівлі казначейських векселів;

· збереження ресурсів кредитних установ і їх кредитування;

· здійснення грошово-кредитного регулювання.

Організаційна структура Банку Франції показана на мал. 3.

Генеральна рада здійснює загальне керівництво діяльністю Банку Франції. До її складу входить керуючий банку, Рада з грошово-кредитної політики, представник Державного казначейства і представник службовців Банку Франції. У засіданнях Генеральної ради може брати участь фінансовий інспектор, призначений Міністерством фінансів і економіки Франції. Інспектор має право скасовувати рішення Генеральної ради.

Головними функціями Генеральної ради банку є загальне керівництво діяльністю установи, прийняття бюджету банку, складання балансу тощо.

Керуючий банку -- посадова особа, яка відповідно до закону та статуту банку здійснює керівництво поточною діяльністю центральної кредитної установи країни.



Мал. 3. Організаційна структура Банку Франції.

Рада грошово-кредитної політики створена 1993 р. її головними функціями є:

· розробка напрямків грошово-кредитної політики;

· визначення порядку проведення операцій Банком Франції;

· встановлення параметрів політики резервування.

Головний офіс Банку Франції, де зосереджені його центральні підрозділи, розташований у Парижі. Оперативна діяльність здійснюється через розгалужену мережу філій (212 установ), до функцій яких належить випуск банкнот в обіг, обслуговування і консультування клієнтури, організація клірингових розрахунків.

Інструменти грошово-кредитної політики Банку Франції:

· визначення обліїсової політики;

· регулювання норм обов'язкового резервування;

· здійснення операцій на відкритому ринку;

· встановлення обов'язкових нормативів.

Інфраструктура грошово-кредитної системи. Сучасна грошово-кредитна система Франції характеризується наявністю жорсткої системи регулювання і нагляду за банківською діяльністю, високою часткою державних і напівдержавних кредитних установ, високим різнем розвитку і концентрації банківської справи, різноманітністю форм організації кредитних інститутів і виконуваних ними функцій.У Франції функціонує дворівнева грошово-кредитна система.

На пертому рівні знаходиться центральний емісійний банк -- Банк Франції.

На другому рівні -- комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи.

Особливість організації французької грошово-кредитної системи полягає в тому, що у країні в законодавчому порядку відсутній розподіл кредитних інститутів на банківські і небанківські, проте законодавчо закріплена різниця між кредитними установами -- які мають право приймати вклади до запитання і терміном до двох років і які такого права не мають.

До кредитних інститутів, котрі не мають права приймати вклади до запитання, належать установи споживчого кредиту, лізингові, іпотечні компанії, установи житлового кредиту, факторингові компанії та ін. Загальна структура грошово-кредитної системи Франції представлена на мал. 4.

Згідно із національним законодавством, під дію закону про банки (1984 р). підпадають декілька категорій кредитних установ. Серед них універсальні банки, банки взаємного кредиту, ощадні й пенсійні каси, каси муніципального кредиту, фінансові компанії, спеціальні кредитні установи.

До універсальних комерційних банків Франції належать депозитні та ділові банки. Депозитні банки -- універсальні комерційні банківські установи, які здійснюють усі види банківських операцій. Серед депозитних банків переважну більшість становлять державні депозитні банки.



Мал. 4. Загальна структура грошово-кредитної системи Франції.

До найбільших депозитних банків належать "Креді Агрікьоль" (Credit Agricole), ""Креді Леоне*', "'Креді Насьоншгь", "Креді Ком-мерсьяль де Франс". ""Креді Ендюстріель є Коммерсьяль" та "Со-сьєте Женераль".

Великі депозитні банки здійснюють операції комерційних та інвестиційних банків (купівля, андеррайтинг та продаж цінних паперів, прямі інвестиції).

Завдяки державним гарантіям ці установи сконцентрували понад половину поточних рахунків підприємств, операцій із цінними паперами, 67% депозитів і кредитів.

Ділові банки -- універсальні комерційні банківські установи, що здебільшого виконують інвестиційні функції (купівля, андеррайтинг та реалізація цінних паперів), здшснюють постійні інвестиції (участь у капіталах й управління підприємствами), приймають короткотермінові депозити від компаній, у яких ділові банки володіють не менш ніж 15% акціонерного капіталу.

До спеціалізованих комерційних банків Франції належать:

Банки взаємного кредиту -- спеціалізовані комерційні банківські установи, які проводять кредитування інших банків.

Іпотечні банки -- спеціалізовані комерційні банківські установи, які здійснюють іпотечне кредитування і перепродаж іпотек.

Наприклад, "Креді Фонсьє де Франс", заснований 1852 p., спеціалізується на наданні іпотечних позичок. За формою організації це приватний акціонерний банк, але керуючий банку та його заступники призначаються державою. Капітал банку становить акціонерний і позиковий, який мобілізується шляхом випуску облігацій. Основне місце в його операціях посідає середньо- і довготермінове кредитування будівельних організацій і землевласників на промислове та житлове будівництво. Він також надає позики місцевим органам влади.

До небанківських кредитно-фінансових установ належать:

Ощадні каси. У Франції існують приватні й державні ощадні каси. Державні входять до складу Державної національної ощадної каси.

За розмірами активів найбільшою із цих установ є Депозитно-ощадна каса, яка об'єднує всі ощадні каси при поштових відділеннях. За формою організації це напівдержавна установа з особливим статусом.

Всі ощадні каси мають право видавати кредити, хоча основну частину акумульованих ресурсів вони зобов'язані надавати Депозитно-ошадній касі.

У сфері активних операцій Депозитно-ощадна каса займається кредитуванням місцевих і державних органів влади, а також житловим кредитуванням.

Свої ресурси депозитно-ощадні каси також формують за рахунок ресурсів пенсійних кас (їх близько 400) і страхових компаній.

Кредитні кооперативні установи. Серед них за сумою активів перші два місця посідають кредитні кооперативи, що пов'язані з Національною касою сільськогосподарського кредиту і Центральною касою народних банків і мають, відповідно, 60% та 65% всієї кількості кооперативних банків і їхніх відділень.

Організація сільськогосподарської кредитної кооперації є триступінчастою системою, її основа -- місцеві кооперативні каси, котрі об'єднуються на регіональному рівні в організації. Верхньою ланкою є Національна каса сільськогосподарського кредиту, яка контролює діяльність регіональних і місцевих кас, але сама контролюється державою.

Ресурси місцевих кредитних кооперативів складаються з внесків членів, а також не членів кооперативів. Кредити надаються тільки членам кооперативів на різні терміни.

Національна каса сільськогосподарського кредиту -- фінансово автономна державна організація. її капітал мобілізується шляхом випуску облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції, одержуваних шляхом переобліку коротко- і середиьострокових зобов'язань членів кредитних кооперативів. Активні операції цієї каси -- це здебільшого операції з надання позичок регіональним касам.

Кредитні кооперативи, що об'єднують дрібних промисловців і торговців, називаються народними банками. Перший такий банк було створено в 1878 р.

Система народних банків посідає особливе місце в кредитній системі Франції. Очолює її "'Креді Агрікьоль", найбільший банк Франції. Вш спеціалізується на наданні середню- і довготермінових кредитів, має безліч філш. Значна його роль у провінціях, де він зосереджує близько половини активів кредитних установ. Державний контроль за діяльністю народних банків здійснюється такими самими методами, що й контроль за діяльністю приватних банків. Діяльність Центршіьної каси народних банкіїз після Другої світової війни також контролює представник держави, якого призначає Міністерство фінансів. Центральна каса народних банків уп-рааляє вільними коштами народних банків, надає їм позички, є розрахунковим центром, а також виконує ряд інших операцій.

Каси муніципального кредиту -- це державні установи, підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів. Зазначені установи мають право здійснювати кредитні операції з приватними особами. їхні активи становлять незначну частку в сукупному кредитному обсязі Франції.

4. Федеральна резервна система та грошово-кредитна політика США

Федеральна Резервна Система по своїй суті еквівалентна центральним емісійним банкам інших країн, однак її організація відображає дух і букву федеральної політичної системи, характерної для будь-яких проявів суспільно-економічного життя США.

Як свою основну функцію Федеральна Резервна Система формує і запроваджує в життя грошово-кредитну політику, тобто регулює ріст депозитів і кредитівкомерційних банків і ощадно-позичкових інститутів. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному уряду США могутній важіль керування економічною активністю і рівнем цін. Крім того, спектр адміністративної і контрольної діяльності ФРС на цьому не замикається. Він дуже широкий - від дії в якості податково-бюджетного (фіскального) агента Державного Казначейства і керування банківськими холдингами-компаніями до здійснення клірингу чеків і забезпечення необхідної кількості готівки.

Федеральна Резервна Система складається з робочих органів трьох рівнів - Рада Управління ФРС; дванадцять Федеральних Резервних банків; приблизно 6000 банків-членів ФРС. Крім того, у ФРС входять як складова частина два комітети: Федеральний Комітет Відкритого Ринку (ФКВР) і Федеральна Консультаційна Рада.
Федеральна резервна система незалежна організація. Вона не може бути скасована по примсі президента, конгрес теж не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноваження членів Ради мають на меті захистити та ізолювати їх від політичного тиску.

Рада Управління ФРС. Рада Управління складається із семи постійних членів, що призначаються Президентом США зі схвалення Сенату. Забезпечується рівне представництво членів Ради Управління від різних округів ФРС. Кожен громадянин США, що займає посаду в Раді Управління ФРС, може виконувати свої обов'язки повний термін, що складає 14 років і не перевищуючу цю цифру, однак має право подати у відставку раніше, доробити поточний дворічний семестр, або трохи продовжити своє перебування на цій посаді за рахунок “додаткових” семестрів. У випадку, якщо члени Ради Управління вичерпали терміни свого перебування в цьому органі (за винятком випадків смерті або відставки кого-небудь з них), Президент може призначити лише двох нових членів Ради за свій чотирирічний термін перебування при влади.

Рада Управління ФРС очолює голова і його заступник (віце-голова). Президент США затверджує кандидатів на ці посади на чотирирічний термін.

Тільки Рада Керуючих Федеральної Резервної Системи має необхідні повноваження для встановлення рівня обов'язкових резервів депозитних установ, а також, розділяє з Федеральними Резервними банками всю повноту відповідальності по проведенню операцій на відкритому ринку цінних паперів і визначенню найбільш прийнятних банківських дисконтних ставок.

Федеральні Резервні банки. Інша важлива складова частина американської банківської системи - це дванадцять федеральних резервних банків (ФРБ), що є

а) центральними банками

б) квазісуспільними банками

в) банками банкірів.

Таким чином у США дванадцять центральних банків. Це відображає географічні масштаби, економічне розмаїття і наявність великого числа комерційних банків у цій країні. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради Управління. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Дванадцять федеральних резервних банків є квазісуспільними. Вони відображають симбіоз приватної власності і суспільного контролю. Їхній власник -комерційні банки відповідного округу. Для вступу у Федеральну резервну систему комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталіФРБ свого району. Але принципи політики, що проводиться Федеральними резервними банками, установлюються державним органом - Радою управління.Центральні банки американської капіталістичної економіки знаходяться в приватній власності, але керуються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а випливають політиці, що з погляду Ради управління поліпшує стан економіки в цілому.

Федеральні Резервні Банки роблять для депозитних установ теж саме, що депозитні установи роблять для людей. Вони приймають внески банків та ощадних установ і надають їм позички. У такий спосіб Федеральні Резервні Банки є “банками банкірів”. Крім того у Федеральних Резервних Банків є функція, що не виконують комерційні банки й ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх пускати в звертання банкноти ФРБ, що утворюють пропозицію паперових грошей в економіці.

Федеральний Комітет Відкритого Ринку (ФКВР) визначає і направляє всі процеси купівлі-продажу цінних паперів федерального уряду США Федеральними Резервними Банками.

Федеральний Комітет Відкритого Ринку складається з 12 постійних членів: сім керуючих ФРС і п'ять президентів Федеральних Резервних Банків. Голова Ради Керуючих ФРС очолює цей орган, а президент Федерального Резервного Банку підтримує в ньому постійне членство в якості віце-голови. Усі 12 президентів Резервних банків зобов'язані бути присутнім на зборах Комітету; вони беруть участь в обговоренні виникаючих проблем, а сім президентів Федеральних Резервних Банків (не ввійшли в число постійних членів ФКВР) мають право дорадчого голосу.

Федеральний Комітет Відкритого Ринку збирається на засідання вісім-дев'ять разів у рік для обговорення економічного становища і прийняття рішень з питань поточної грошово-кредитної політики. На кожній зустрічі розробляється визначена стратегія поточних операцій на відкритому ринку цінних паперів і директивою доводиться до керуючого Системою поточних операцій на відкритому ринку, що сполучає цю посаду з віце-президентом у Федеральному Резервному Банку в Нью-Йорку. Після цього Федеральний Резервний Банк Нью-Йорка проводить відповідно до плану реальні закупівлі, або продаж цінних паперів Федерального уряду США через дилерів, що спеціалізуються в цій області і мають свої представництва у Нью-Йорку.

Федеральна Консультаційна Рада складається з дванадцяти членів, кожного з який висуває й обирає зі свого середовища відповідний Федеральний Резервний Банк. Рада збирається 4 рази в рік, на спільне засідання з керуючими Федеральної Резервної Системи й обмінюються думками про широкий спектр фінансово-економічних і грошово-кредитних відносин. Члени Федеральної Консультаційної Ради доводять цю інформацію до відома Резервних Банків у своїх округах. Рада Управління не зобов'язаний виконувати рекомендації цього органа.

Звіти Конгресу США

Будучи органом Конгресу США, Федеральна Резервна Система представляє в Конгрес щорічний звіт про свою діяльність, а також, за вимогою Конгресу США, передає й іншу інформацію. У 1975 році контроль з боку Конгресу за діяльністю ФРС був посилений: голова Ради Управління ФРС із цього моменту на регулярній основі почала консультації з відповідними комісіями Конгресу для обговорення поточних економічних проблем, тактичних і проміжних цілей грошово-кредитної політики та планів її втілення в життя. Ці заходи призвели до більш тісного контакту і співробітництва між Конгресом США і Федеральною Резервною Системою. Закон про реформу Федеральної Резервної Системи 1977 року і Закон Хемфи-Хоукінса 1978 року (Закон про Повну Зайнятість і Збалансованість Росту) зобов'язали ФРС надавати звітні матеріали Конгресу США по ряду основних позицій і параметрів грошово-кредитних відносин кожне півріччя.

Стратегія ФРС у керуванні грошово-кредитною політикою

У жовтні 1982 року вищі керівники ФРС оголосили про нову зміну курсу. Його проведення передбачало зменшення уваги до регулювання росту грошової маси, розглянутої в дуже вузькому аспекті параметра М1. А також рівня незалежних резервів, і посиленню уваги до параметра М2 і М3. Крім того, ФРС декларувала швидке і гнучке реагування на усі виникаючі зміни у фінансово-економічних сферах, розуміючи під цим цілу гаму факторів: вплив змін правил урядового і банківського контролю на швидкість звертання грошей, стан економіки в цілому, умови функціонування світової економіки, проблеми міжнародної заборгованості.

З іншого боку, ФРС продовжувала повідомляти межі росту параметрів грошової маси, однак не настільки строго коректувала виникаючі зміни, керуючись прийнятою тактичною установкою. У своїх повсякденних операціях ФРС стала приділяти основну увагу резервам, отриманим шляхом позики.

Слідом за кризою, що охопила фондову біржу в жовтні 1987 року, Рада Управління Федеральної Резервної Системи почала випробувати дуже обґрунтовані побоювання, щодо занадто великої уваги до рівня резервів, отриманих шляхом позики, розглянутих як тактична мета грошово-кредитної політики яка приводить до різких коливань процентних ставок по федеральних резервних фондах. Після цього Федеральна Резервна Система направила свої зусилля на фіксацію норм відсотка федеральних резервних фондів у межах установленого діапазону.

Така грошово-кредитна політика, що відрізняється еластичністю, плавними змінами і коректуваннями, важко піддається графічної інтерпретації. Її курс пролягає між крайностями грошово-кредитної політики, що жорстко фіксує кількість грошей з одного боку, і грошово-кредитної політики, що строго регламентує рівень норм відсотка - з іншої.

Стратегії керування грошово-кредитною політикою

До цього моменту ми мали справу з вертикальної кривої, що характеризує пропозицію грошей. Подібна крива вказує на те, що кількість грошей, пропонована банківською системою, залишається постійним незалежно від змін номінальної норми чи відсотка попиту на гроші. Однак вибір кривої пропозиції грошей саме в такій формі вичерпується обставинами зручності викладу матеріалу. Реальна форма кривої пропозиції грошей залежить від тактичної мети, обумовленою Федеральною Резервною Системою для проведення своїх операцій на відкритих ринках цінних паперів. Тактична ціль - задача грошово-кредитної політики, що проводиться ФРС, що досягається шляхом проведення ряду послідовних операцій на відкритому ринку. Згодом тактичні цілі міняються, а разом з ними міняються і форми кривих пропозиції грошей.

Вертикальна крива пропозиції грошей відповідає тактичної цілі підтримки незмінним кількості грошей, що знаходяться в звертанні. При постановці подібної задачі - збереженні незмінної грошової маси при мінливих умовах ринку - ФРС приходиться удаватися до будь-яких необхідним для цього діям.

Надлишкові резерви і норма відсотка. Відповідно до того, що рівень надлишкових резервів змінюється обернено пропорційно процентній ставці, грошовий мультиплікатор зв'язаний із процентною ставкою прямою пропорційною залежністю. Звідси випливає, що при збереженні Федеральною Резервною Системою своїх сукупних резервів на постійному рівні при зміні норми відсотка, крива пропозиції грошей знайшла би нахил вправо-вгору. Для того, щоб підтримати, що мав місце раніше, вертикальний характер кривої пропозиції грошей, ФРС довелося б удатися (з метою компенсації росту грошового мультиплікатора) до захисного продажу цінних паперів на відкритому ринку, що зменшила б величину сумарних резервів. Аналогічно будь-яке зменшення грошового мультиплікатора повинне бути скомпенсовано покупкою цінних паперів на відкритому ринку, що збільшує суму сукупних резервів.

Резерви, отримані шляхом позики і норми відсотка. Для підтримки кривої пропозиції грошей у строго вертикальному стані ФРС може почати один із двох існуючих для цього способів. По-перше, ФРС може провести ряд захисних операцій на відкритому ринку цінних паперів, компенсуючи зміни в рівнях резервів, отриманих шляхом позик, і надлишкових резервів, направляючи в протилежну сторону зміни незалежних (від позик) резервів. По-друге, ФРС може використовувати дисконтну ставку для гнучкого реагування на виникаючі зміни ринкової норми відсотка.

Горизонтальна крива пропозиції грошей

Виникнення кривої пропозиції подібної форми відбувається тоді, коли ФРС як свою тактичну мету обирає фіксацію номінальної норми відсотка на постійному рівні. Шляхом проведення операцій на відкритому ринку здійснюється регулювання резервами, що забезпечує фіксований рівень номінальної норми відсотка, визначений тактичною задачею, незважаючи на можливі зміни процентних ставок, обумовлені впливом ринкових процесів. Політика подібного роду часто називається гнучкою грошово-кредитною політикою.

Припустимо, що ринок грошей спочатку знаходився в рівновазі. Кількість грошей, що знаходяться в звертанні, дорівнює 200 мільярдів доларів, а норма відсотка складає 10% у рік, що розглядається як тактична мета ФРС. Визначимо, що збільшення номінального національного доходу зрушує криву попиту на гроші вправо.

Ріст попиту на гроші робить підвищувальний тиск на існуючу норму відсотка. У міру того як норма відсотка починає перевищувати десятипроцентный рівень, визначений раніше як тактична мета, ФРС відповідає на ці зміни, роблячи покупки на відкритому ринку цінних паперів. Такі придбання збільшують банківські резерви, що банки пускають в обіг, надаючи нові позики і здобуваючи цінні папери для своїх власних портфелів активів. Процес використання надлишкових резервів збільшує ріст грошової маси, що знаходиться в звертанні. Покупки на відкритому ринку будуть продовжені доти, поки не утвориться достатня кількість нових грошей, що забезпечує відповідність попиту та пропозиції грошей при незмінній нормі відсотка. У такому у випадку ринок грошей досягне нового положення рівноваги. Кількість грошей, що знаходяться в звертанні, зросте з 200 до 300 мільярдів доларів, а номінальна норма відсотка не зміниться і залишиться рівної 10%.

Список використаної літератури

1. Финансы. Денежное обращение. Кредит: учебник // Л.А. Дробозина, Л. П. Окунева, Л.Д. Андрисова и др. - Москва, 1997.

2. Міжнародні валютно-кредитні відносини: навчальний посібник // за ред. А.С. Філіпенка. - Київ, 1997.

3. Деньги, кредит, банки: Учебное пособие // под ред. О.И. Лаврушина. - Москва, 1998.

4. Гроші та кредит: Підручник / За ред. М. I. Савлука.-К.: КНЕУ, 2001.

5. Іванов В. М., Сотищенко І. Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. Курс лекцій. - Київ: МАУП, 2001.

6. http://www.uabanker.net/

7. http://www.books.efaculty.kiev.ua/

8. http://www.prostobankir.com.ua/

9. http://www.ukrstat.gov.ua/

10. http://www.ru.wikipedia.org/

11. http://www.bank.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru