Вплив міграційних процесів на соціально-економічний розвиток країни

За оцінками колишнього Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, всього в Україні нараховується до 200 тис. неповнолітніх, у яких один або й обоє батьків виїхали на роботу за кордон [38]. Ця оцінка сформована на основі опитувань, що проводилися органами освіти в охоплених міграцією регіонах. Наприклад, обстеження в Тернополі показало, що у 25,5 % школярів хтось із батьків працював за кордоном, у т. ч. у 4,2 % відсутніми були обоє батьків [34]. За даними органів влади Чернівецької області, в 2004 р. у 8 % учнів батьки працювали за кордоном, а в 2008 р. - уже в 11 %, п'ята частина з яких залишилися без обох батьків. В області зафіксовані райони, де частка дітей трудових мігрантів сягала 28 % [39].

За свідченням місцевої влади, понад половину дітей проживали в умовах відсутності одного чи обох батьків понад 3 роки. 47 % з них проживають з одним із батьків, 43 % - з бабусею і (або) дідусем, близько 4 % - з братами та сестрами. Разом з тим 5 % дітей мігрантів проживають з іншими, більш далекими родичами, 0,5 % - у знайомих або сусідів, 0,2 % дітей проживають самі [40].

Саме з останньою групою у першу чергу пов'язана проблема бездоглядності дітей унаслідок трудової міграції батьків. З числа проблемних сімей із дітьми, що потрапили у поле зору соціальних служб (у всеукраїнській базі даних нараховується близько 180 тис. таких сімей), 12 % становлять сім'ї, де хтось із дорослих виїхав на роботу за кордон [41].

Ситуація, коли сім'ю залишає мати, є особливо складною. За даними опитування українських жінок в Італії, здійсненого у 2003 р. Західно-українським центром «Жіночі перспективи», лише 6,1 % з них не мали дітей, водночас, 28,5 % - мали одну дитину, 46,7 % - двох, а майже 8 % - трьох і більше. Більшість дітей були віком 17-22 роки,майже третина - старші цього віку, проте третина (32,5 %) - шкільного віку, дошкільнят було 5,3 %. Таким чином, без належної опіки залишаються передусім діти підліткового віку, коли батьківська увага має особливо важливе значення для становлення особистості.

Як свідчать психологи, підлітки значно болючіше, ніж діти молодшого віку, переживають розлуку з батьками. Понад те, зустрічі з ними відбуваються рідко. Обстеження дітей мігрантів, здійснене психологами Львівської області, свідчить, що понад третину дітей мігрантів мали можливість бачити батьків лише раз на рік (34 %), понад 7 % - ще рідше, а 10,5 % узагалі не бачилися з батьками, які виїхали на роботу за кордон [38].

Усе це має за наслідок і те, що повернення мігрантів додому для дітей, які тривалий час проживали без батьків, є не менш травматичним, ніж їхній від'їзд. Адже за час розлуки діти виросли, а батьки змінилися. Спроби останніх повернутися до «старих часів» викликають нерозуміння, а то й агресію з боку дітей.

Проблема з дітьми мігрантів інколи виникає і в тих випадках, коли батьки вивозять своїх неповнолітніх дітей за кордон. Наприклад, за інформацією Чернівецької облдержадміністрації, у регіоні є села, де із загального числа дітей шести років до першого класу школи вступає лише

третина. Інші виїхали з батьками в Італію, Португалію, Грецію, Росію. Часом вони перебувають там без необхідних документів (хоча батьки мають дозвіл на перебування, вони не можуть отримати дозволу на возз'єднання сімей і привозять дітей за туристичними візами), тобто не мають доступу ні до належної освіти, ні до медичного обслуговування [39].

Зрозуміло, що в разі повернення таких дітей на батьківщину, вони матимуть проблеми з продовженням навчання в Україні. Цих проблем не уникнути й дітям, які перебували з батьками за кордоном цілком легально. Вони не мусили переживати розлуку, проте повинні були спочатку адаптуватися до життя в іншомовному чужокультурному середовищі, а потім, після повернення, пристосовуватися до цілком відмінних умов на батьківщині.

2.5 Наслідки трудової міграції для соціального забезпечення

За даними обстеження Держкомстату у 2008 р., більшість (83,6 %) мігрантів працювали за кордоном за наймом, при цьому трудовий контракт мала лише третина з них, решта працювали за усною домовленістю. Найменше трудові відносини були оформлені офіційно серед тих, хто працював домашньою прислугою - 16,1 %, у сфері торгівлі - 31,5 %, на будівництві - 32,7 %. Лише 51,5 % тих, хто мав трудовий контракт, охоплено соціальним страхуванням. Дещо кращою була ситуація серед тих, хто працював у Іспанії, Угорщині, Чехії. Найменше захищені робітники в Російській Федерації [40].

За такої ситуації закономірно, що в офіційних документах України укладання двосторонніх угод щодо працевлаштування та соціального забезпечення завжди декларується як один із напрямів міграційної політики та основних інструментів захисту громадян, працевлаштованих за кордоном.

Україна є стороною Угоди країн СНД «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів», укладеної 15.04.1994 р. Двосторонні угоди про працевлаштування укладено з такими країнами СНД, як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Молдова, Російська Федерація. На зміцнення співробітництва у сфері захисту працівників-мігрантів на теренах СНД спрямовано підписану 14.11.2008 р. Конвенцію про правовий статус трудящих мігрантів та членів їхніх сімей держав-учасниць співдружності СНД (нератифікована).

Особливістю угод, укладених із країнами СНД, є те, що вони містять окремі положення щодо визнання без легалізації документів про освіту та присвоєння кваліфікацій, а також положення щодо визнання (зарахування) трудового стажу та занесення відповідних записів до трудової книжки.

У 1993-1996 рр. було підписано угоди про працевлаштування з Польщею (2005 р. до неї додано протокол щодо сезонного працевлаштування), Чехією, Словаччиною (термін дії останніх двох закінчився), Литвою, Латвією.

За змістом угоди фактично ідентичні та мають загалом рамковий характер. Більшість із них регулюють порядок відшкодування збитку заподіяного працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, відповідальність за що несе країна, на території якої стався страховий випадок. Щодо інших форм соціального забезпечення, то угоди про працевлаштування відсилають до національного законодавства та міжнародних угод із цих питань.

Основний недолік угод - складність практичного застосування. Навіть відповідно до найбільш ефективної угоди з Чехією, згідно з якою квота працевлаштування українців сягала 60 тис. на рік, насправді було працевлаштовано лише 16 тис. осіб [41].

Зміст угод, підписаних пізніше, а саме з Португалією та Лівією (2003 р.), відзначається більшою конкретністю. Ними передбачено механізми працевлаштування, умови трудових контрактів, основні вимоги до кандидатів тощо. Угода з Іспанією (2009 р. не ратифікована) поширюється одразу на 3 категорії працівників: постійних, сезоннихі тих, що перебували на стажуванні. Разом з тим донині кількість осіб, працевлаштованих відповідно до цих угод, мізерна, головним чином через складність процедури за участі державних органів двох країн, якої і працедавці, і мігранти намагаються уникнути.

Таким чином, угоди про працевлаштування не відіграють ролі регуляторів трудової міграції та гарантій прав мігрантів. Вони мають більше політичне значення, є декларацією намірів партнерів щодо розвитку співпраці у сфері працевлаштування[42]. Набагато важливішими для забезпечення конкретних потреб людей є угоди про пенсійне та соціальне забезпечення.

Підписані Україною угоди з цих питань варто розділити на дві групи: угоди, у яких застосовується територіальний принцип соціального забезпечення; угоди, укладені за принципом пропорційності.

Територіальний принцип, за яким соціальне забезпечення особи здійснюється відповідно до законодавства та за кошти тієї держави, де вона на даний час проживає, покладено в основу угод, підписаних у межах СНД: багатосторонньої Угоди країн СНД «Про гарантії прав громадян в області пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 р., сторонами якої є 12 країн співдружності, та двосторонніх угод із Білоруссю, Грузією, Азербайджаном, Молдовою, Казахстаном. Україна є також правонаступницею міжнародних договорів із соціального забезпечення, укладених СРСР з Монголією, Угорщиною і Румунією, що також базуються на територіальному принципі. Ці угоди успішно вирішують питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території колишнього СРСР або виїздять туди на проживання вже будучи пенсіонерами. Однак, якщо на момент підписання цих угод у всіх пострадянських державах діяли практично однакові пенсійні системи, в останнє десятиріччя ситуація змінилася: у низці країн підвищено пенсійний вік, тривалість необхідного для призначення пенсії стажу, неодноразово змінювався порядок розрахунку пенсій. Усе це значно ускладнює реалізацію територіального принципу пенсійного забезпечення[43].

За пропорційним принципом кожна країна несе відповідальність за свою частину страхових зобов'язань. Такі угоди укладено з Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Словаччиною, Чехією. (Влітку 2009 р. підписано угоду з Португалією, не ратифіковано). Ними передбачається взаємне зарахування страхового стажу та здійснення виплат у межах пенсійного страхування, страхування від нещасних випадків на виробництві, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття тощо. Переговори щодо підписання відповідних угод ініційовано Україною з Німеччиною, Ізраїлем, Італією, Грецією тощо.

Угоди про соціальне забезпечення гарантують захист трудовим мігрантам і особам, які емігрують з метою постійного проживання за кордоном, поширюються не лише на громадян відповідних держав, а й на осіб без громадянства та біженців, якщо вони підпадають під дію відповідного національного законодавства про соціальне забезпечення.

Ключовою є норма про взаємне зарахування страхового стажу, набутого при здійсненні трудової діяльності на території обох договірних сторін. Це важливо при визначенні права на отримання різних видів допомоги та пенсії, яке наступає лише за наявності певного періоду страхового стажу.

Угодами також передбачено механізм переказу допомоги та пенсії із-за кордону. Вони стосуються, зокрема, пенсії за віком, у зв'язку із втратою годувальника, виплат у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, а також смерті з цих причин, допомоги з тимчасової втрати працездатності. Угоди про соціальне забезпечення не лише гарантують громадянам соціальний захист, а й стимулюють законне працевлаштування, сприяють поверненню та адаптації мігрантів в Україні. Адже працюючи за кордоном легально, громадяни України підпадають під дію законодавства про соціальне забезпечення країн перебування, сплачують страхові внески, в разі потреби і за набуття відповідних прав можуть скористатися соціальними виплатами. Однак, якщо міждержавні угоди відсутні, в разі повернення на батьківщину вони втрачають ці права, як і внески у соціальні фонди зарубіжних країн, що спонукає деяких із них продовжувати своє перебування за кордоном, визначатися на користь переселення для постійного проживання. Ще більше зросте значення угод із завершенням пенсійної реформи в Україні, яка, зокрема, підвищує мінімальну тривалість страхового стажу, необхідну для набуття права на трудову пенсію, з нинішніх 5 до 15 років. Однак угоди підписано не з усіма державами, де працюють громадяни України. До того ж прогалини в українському законодавстві звужують сферу їх дії. Так, відсутність в Україні законодавства про медичне страхування не дає змогу передбачити відповідні норми в міждержавних домовленостях. І, нарешті, через поширеність нелегальної зайнятості українських мігрантів далеко не всіх охоплено соціальним захистом навіть у державах, з якими укладено угоди. Відповідно дією угод користуються переважно ті, хто змінив країну постійного проживання. Це підтверджують цілком скромні статистичні дані щодо міждержавних трансфертів пенсійних виплат. Так, за даними Пенсійного фонду в 2010 р. Україна перерахувала за кордон 1,3 млн дол. США та 855,6 тис. євро на виплату пенсій. Водночас в Україну із зарубіжних держав було перераховано 2,1 млн дол. США та 345,4 тис. євро. Деяка частина пенсійних виплат здійснюється зарубіжними державами не через Пенсійний фонд, а безпосередньо на рахунки громадян і відповідно у статистиці не відображається. Такий порядок передбачено, наприклад, угодою з Іспанією. Проте загальну кількість отримувачів пенсійних виплат з-за кордону це змінює не набагато. Для врегулювання пенсійного забезпечення українців, котрі працюють у країнах, з якимиміждержавні угоди відсутні, а також тих, кого не охоплено соціальним страхуванням через нелегальну роботу за кордоном, в Україні запроваджено порядок добровільного пенсійного страхування осіб, які живуть або працюють за кордоном. З 2008 р. Діє спрощений порядок оформлення договорів (можна домовитися про це за телефоном, заповнити заяву через інтернет або надіслати поштою). Громадянин сам визначає величину внеску, що не може бути меншим за мінімальний (близько 20 євро на місяць). За бажанням він може сплачувати не лише поточні платежі, а й зробити внесок за минулий період, не покритий пенсійним страхуванням (з моменту введення відповідної системи у 2004 р.) Проте на сьогодні лише поодинокі мігранти скористалися такою можливістю. На 01.01.2011 р. у Пенсійному фонді України було зафіксовано 4765 чинних договорів про добровільне пенсійне страхування громадян України, які перебувають за кордоном.

Таким чином, основний тягар соціальних виплат щодо трудових мігрантів та членів їхніх сімей несе Україна. Це, по-перше, збільшує навантаження на соціальні фонди, до яких під час роботи за кордоном мігранти не роблять жодних внесків; по-друге, спричиняє втрату соціальних внесків, які мігранти сплачують у країнах працевлаштування, проте скористатися ними у більшості випадків не можуть, по-третє, обмежує соціальне забезпечення мігрантів через врахування їхнього страхового стажу лише в Україні. Останнє може спричинити бідність їхніх родин, а отже, необхідність виплати адресної соціальноїдо помоги.

3. Нагальні завдання щодо врегулювання проблем трудової міграції

Останнім часом уряд України в особі віце-прем'єр-міністра та міністра соціальної політики С. Тігіпка виявляв неабияку зацікавленість у розробленні політики регулювання трудової міграції та захисту прав мігрантів, зокрема заохочення Було проведено кілька нарад з цього питання, на які запрошувалися, крім державних службовців із різних міністерств та відомств, представники Міжнародної організації з міграції (МОМ), Міжнародної організації праці (МОП), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), об'єднань мігрантів. Неодноразово підкреслювалося, що регулювання міграції має стати одним із пріоритетів діяльності Міністерства соціальної політики України. Разом з іншими відомствами, передусім новоутвореною Державною міграційною службою, розроблено затверджений урядом у червні 2011 р. План заходів щодо інтеграції іноземних мігрантів в Україні на 2011-2015 рр., а також Стратегію розвитку національної політики щодо реінтеграції мігрантів, які повертаються. Активізації роботи за цим напрямом, безумовно, сприятиме затвердження Указом Президента України від 30.05.2011 р. довгоочікуваної Концепції державної міграційної політики України[44], а також виконання Україною Плану дій щодо лібералізації візового режиму[45], яким передбачається удосконалення міграційного менеджменту в державі як умови набуття українцями можливості безвізових поїздок до ЄС.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні в цілому уже сформовано необхідне політичне бачення проблем трудової міграції та напрямів їх розв'язання. Попри це, практичних заходів на цьому шляху бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема відсутності закону про правовий статус працівників-мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне - відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який би був здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розв'язання міграційних проблем громадську думку.

Основним завданням щодо мінімізації негативних і максимізації позитивних результатів міграції має бути удосконалення державної політики в цій сфері, чітке усвідомлення її цілей, законодавче та інституційне забезпечення їх досягнення. Це є обов'язковою передумовою і для розвитку міжнародного співробітництва, і для продуктивної співпраці між державними органами та неурядовими акторами, діаспорами. Слід підкреслити, що право громадянина на свободу пересування, у т. ч. виїзд за кордон, є невід'ємним від його права залишатися вдома, тобто мати роботу або власну справу, яка б давала змогу реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї. Але доки існують об'єктивні передумови для трудової міграції, вона має враховуватися при стратегічному економічному плануванні, формуванні політики зайнятості, освітньої політики, розробленні інвестиційних програм і на центральному, і на регіональному рівнях.

Дії держави мають бути спрямовані передусім на:

* створення умов для скорочення виїзду на заробітки за кордон;

* розвиток організованої та безпечної внутрішньої міграції громадян в інтересах задоволення потреб ринку праці України та як альтернативи виїзду на заробітки за кордон;

* захист прав громадян, які працюють за кордоном;

* заохочення повернення мігрантів на батьківщину шляхом максимального використання результатів трудової міграції в інтересах розвитку.

У зв'язку зі значним поширенням нелегального працевлаштування в зарубіжних країнах найважливішим завданням видається забезпечення легальної та регульованої міграції, що може сприяти поступальному розвиткові країни, на відміну від міграції стихійної, або організованої кримінальними угрупованнями та заснованої на корупційних зв'язках, яка дестабілізує суспільство. У зв'язку з цим першочергова увага має приділятися забезпеченню легальних можливостей працевлаштування українців за кордоном шляхом укладення двосторонніх та багатосторонніх угод, постійного контролю за їх виконанням. Перспективнішим напрямом видається досягнення домовленостей щодо циркулярної міграції. Особливого значення набуває укладення двосторонніх угод щодо соціального та пенсійного забезпечення, результативність яких і значення для мігрантів, вочевидь, є вищим, ніж угоди про працевлаштування.

Оскільки трудова міграція є важливим чинником добробуту домогосподарств мігрантів, а заробітки мігрантів можуть, у разі їх виробничого використання, мати позитивне значення також і для економічного розвитку регіонів походження, необхідно звернути увагу на розвиток системи послуг, що надаються працівникам-мігрантам банківськими установами з метою здешевлення переказів, покращання умов акумуляції заробітків мігрантів та їх спрямування на розвиток економіки та відкриття нових робочих місць.

Варто вивчити можливість зменшення мита на ввіз мігрантами інструментів та устаткування з метою започаткування власного бізнесу в Україні, запровадити схеми надання дешевих кредитів на основі накопичувальних рахунків мігрантів для набуття освіти, вирішення житлового питання, відкриття малого бізнесу.

Оскільки позитивний потенціал трудової міграції найповніше може бути використаний лише за умови повернення мігрантів на батьківщину, важливою складовою політики України щодо трудової міграції має бути заохочення обертових, циркулярних поїздок, стимулювання повернення заробітчан на батьківщину, сприяння їх реінтеграції. З цією метою необхідно розробити загальнодержавну, а також регіональні, для регіонів, охоплених найбільш масовою міграцією, стратегію діяльності та програми конкретних дій.

Посиленої уваги потребують зв'язки із новими діаспорами, що сфор-мувалися за кордоном у результаті нинішньої трудової міграції українців. Необхідно всіляко підтримувати їхнє національно-культурне життя за кордоном, організацію клубів, бібліотек, громадських об'єднань. На окрему підтримку заслуговують українські школи, створені в низці країн перебування мігрантів. Вони є не лише культурними осередками, а й могутнім важелем повернення заробітчан на батьківщину. Адже якщо дитина навчається в українській школі, отримує українські документи про освіту, то, найвірогідніше, життєві стратегії сім'ї пов'язані з Батьківщиною. Доцільно використовувати потенціал діаспор для реалізації програм повернення, зокрема поширення інформації щодо можливостей працевлаштування чи відкриття власного бізнесу на батьківщині. І для розроблення, і для реалізації міграційної політики дуже важливе значення має вдосконалення міграційної статистики, поглиблення наукових досліджень. З цією метою необхідно запровадити регулярні вибіркові обстеження населення для з'ясування обсягів, спрямованості, складу трудової міграції громадян; створити спеціалізований науковий центр, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій, налагодити постійний інформаційний обмін з країнами-реципієнтами українських працівників-мігрантів.

Важливим чинником виконання цих та інших завдань може бути міжнародне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами призначення щодо врегулювання правового статусу, соціального захисту працівників-мігрантів з України; вивчення можливостей підготовки фахівців певного профілю, наприклад медичних сестер, навчальними закладами України за фінансової підтримки країн, зацікавлених в їхньому працевлаштуванні; досягнення домовленостей щодо запровадження різноманітних схем циркулярної міграції; надання допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються.

Комплексність та різнобічність цих завдань засвідчує необхідність посилення інституційного забезпечення їх виконання. З цією метою на недавно створений спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з управління міграцією - Державну міграційну службу - доцільно покласти не лише питання реєстрації, визначення правового статусу та контролю за перебуванням іноземців в Україні, як це передбачається, а й регулювання трудової міграції громадян закордон. У разі залишення трудової міграції в компетенції Міністерства соціальної політики, як це є на сьогодні, необхідно створити спеціальний підрозділ, розширити його повноваження та кадрове забезпечення. Яке б рішення не було прийнято, інституційна реформа вгалузі управління міграцією потребує дієвої координації діяльності відомств, відповідальних за різні сфери життєдіяльності суспільства, а також місцевих органів влади. З цією метою доцільно створити постійно діючу міжвідомчу комісію з міграційної політики при Кабінеті Міністрів України на чолі з одним з віце-прем'єрів.

Висновки

Трудова міграція громадян України за кордон є на сьогодні наймасовішим і соціально значущим міграційним потоком, що позначається на демографічній ситуації, ринку праці, розвиткові економіки та соціальної сфери, добробуті громадян, рівнях бідності та соціального розшарування, сімейних відносинах і вихованні дітей, має численні психологічні, світоглядні, культурні та інші наслідки. Породжені нею проблеми потребують адекватних відповідей засобами міграційної, соціально-економічної, зовнішньої політики, захисту прав людини.

Внаслідок новизни явища міжнародної трудової міграції для України, відсутності досвіду з її регулювання, державна політика в цій сфері не встигала за динамікою процесу, розвивалася із помітним запізненням. Хоча на сьогодні сформовані основні політичні підходи до феномену трудової міграції, комплексної системи державного реагування на виклики трудової міграції, забезпеченої належним законодавством і ресурсами, все ще не створено. Разом з тим сучасне розуміння міжнародної міграції як потужного чинника розвитку вимагає чіткого усвідомлення суспільством та владою її позитивного потенціалу, необхідних політичних рішень і належної їх реалізації.

Список використаної літератури

1. Переведенцев В.И. Методы изучения миграции населения / В.И. Переведенцев. -- М.: Наука, 1975. -- 231 с.

2. Прибиткова І.М. Основи демографії: посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів / І.М. Прибиткова. -- К.: АртЕк, 1995. -- 256 с.

3. Хомра А.У. Миграция населения: вопросы теории, методики исследования / А.У. Хомра. -- К.: Наук. думка, 1979. -- 148 с.

4. Migration for Development: Within and Beyond Frontiers. -- N.Y.: IOM, 2006. -- 436 p.

5. Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т. 2. / Ред. кол.: ... О.М. Маринич (відповід. ред.) [та ін.]. -- К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1990. -- С. 359.

6. Філософський словник соціальних термінів. Видання друге, доповнене. -- Xарьков: «Р. И. Ф.», 2005. -- С. 454.

7. Економічна енциклопедія. В 3 т. Т. 2 / Редкол.: С.В. Мочерний (відповід. ред.) [та ін.]. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2001. -- С. 385.

8. Юридична енциклопедія. В 6 т. Т 3. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. -- К.: «Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана», 2001. -- С. 641.

9. Позняк О.В. Проблеми міграції та міграційної політики в Україні на сучасному етапі / О.В. Позняк // Зайнятість та ринок праці. -- К., 2001. -- Вип. 15. -- С. 65-72.

10. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія практика): енциклопедія / упоряд. Ю.І. Римаренко; за ред. Ю. Римаренка. -- К.: Довіра, 1998. -- 912 с.

11. Возжеников А.В. Национальная безопасность: теория, политика, стратегия / А.В. Возжеников. -- М.: НПО «Модуль», 2000. -- С. 58-60.

12. Сунгуровський М. Методологічний підхід до формування системи національної безпеки України / М. Сунгуровський // Стратегічна панорама. -- 2001. -- № 3-4. -- С. 101-119.

13. Дослідження у сфері трудової міграції: Україна: аналіт. доп. / Документ для обговорення на Національному тристоронньому семінарі з питань зовнішньої трудової міграції у рамках проекту МОП «Можливості професійного навчання, зайнятість і міграційна Політика як фактори запобігання й скорочення масштабів торгівлі жінками в Україні» (2-4 листопада 2005 р.)

14. Парламентські слухання 17 листопада 2004 р.: «Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www/portal.rada.gov.ua

15. Зовнішня трудова міграція населення України // Державний комітет статистики України, Український центр соціальних реформ. - К. : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. - С. 27.

16. Зовнішня трудова міграція населення України // Державний комітет статистики України, Український центр соціальних реформ. - К. : ДП «Інформаційноаналітичне агентство», 2009. - С. 27.

17. Дайнеко А., Забавский Г., Дмитракович Ф. Расширение Европейского Союза. Экономические и правовые аспекты. - М.: Изд-во деловой и учеб. литературы, 2004. - С. 47.

18. Розвиток людських ресурсів і міграційна політика вУкраїні. - К. : ETF, 2008.

19. Українське суспільство 1992-2008: соціологічний моніторинг /за ред. В. Ворони, М. Шульги. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. - С. 607.

20. Музика В. Українці в Італії // Політика і час. - 2006. - № 2. - С. 79.

21. Политика иммиграции и натурализации в России: состояние дел и направления развития / под. ред. С.Н. Градировского. - М. : 2005. - С. 173.

22. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/
publish/article;jsessionid=41450705C9B6923F0DC14F0E56012FF8?art_id=76989&cat_id=93531&mustWords=%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9&searc

23. Кравець, В. Деякі аспекти діяльності міжнародних платіжних систем в Україні / В. Кравець, О. Махаєва // Вісник Національного банку України. - 2007. -№ 5. - С. 23-27.

24. Національний банк України. Огляд приватних грошових переказів в Украї ну,що відображаються в статистиці платіжного балансу [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: www.bank.gov.ua/Publication/econom/ Balans/Ogl_grosh_perekaz

25. Пирожков, С. Внешние трудовые миграции в Украине: социально-экономический аспект / C. Пирожков, Е. Малиновська, А. Хмара. - К. : НИПМБ, 2003. - С. 104.

26. Малиновська О. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС. - К. : Бланк-Прес, 2004. - С. 139

27. Трудова міграція і соціальний капітал Західного регіону України: проблеми і підходи до їх розв'язання / Регіональний філіал НІСД. - Львів, 2005. - С. 30.

28. Сайт Головного управління статистики у Тернопільській області [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ternstat.tim.net.ua/

29. На Тернопільщині понад 20 тисяч безробітних. Майже половина - молодь. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zz.te.ua/?p=23832

30. Данилишин. Б. Інноваційна модель економічного розвитку: роль вищої освіти / Б. Данилишин, В. Куценко // Вісник НАН України. - 2005. - № 9.

31. Кучинська. О. Вплив інтеграційних процесів на економічну активність населення, зайнятість та ринок праці // Економіка та держава. - 2006. - № 3. - С. 82-83.

32. Бажал. А. Долгая дорога в нострификационных «дюнах» // Зеркало недели. - 2007. - № 18. - 12 мая.

33. Зовнішня трудова міграція населення України / Державний комітет статистики України, Український центр соціальних реформ. - К. : ДП «Інформаційноаналітичне агентство», 2009. - 568 с.

34. Герасименко. Г.В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України / Г.В. Герасименко, О.В. Позняк // Демографія та соціальна економіка. - 2006. - № 1. - С. 51.

35. Регіони України 2010. Ст. зб. / за ред. О.Г. Осауленка. - Ч.1. - К., 2010. - С. 131.

36. 30 січня 2011 р. в ПАРЄ зареєстрували Резолюцію щодо ситуації з правами жінок в Україні. Документ підписали члени ПАРЕ від Німеччини, Польщі, Швеції, Румунії, Греції, Швейцарії, Чехії, Австрії та інших країн//Українська правда. - 30 січня. - 2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.pravda.com.ua/columns/2011/01/30/5846705/

37. В Україні виросло перше покоління дітей заробітчан [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://vidido.ua/index.php/poglyad/comments/v_ukraini_viroslo_pershe_pokolinnja_ditei_zarobitchan/

38. Довжик. Б. Про досвід роботи та пропозиції обласного центру зайнятості щодо подолання негативного впливу трудової міграції на стан ринку праці [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.dcz.gov.ua/ter/control/uk/publish/article?art_id=5223990

39. Аналіз банку даних дітей трудових мігрантів Чернівецької області та основних проблем, які виникають у роботі з ними. Сайт інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://cvoippo.edu.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=349&Itemid=144

40. Украинская Греция: причины, проблемы, перспективы (по результатам опроса трудовых мигрантов) / Е. Левченко, Е. Малиновская, И. Шваб, О. Трофименко. -К. : Агентство «Украина», 2010. - С. 192.

41. Зовнішня трудова міграція населення України. - С. 46.

42. Сапон. Н. Система двосторонніх угод з працевлаштування та захист прав українських громадян за кордоном: визначення пріоритетів та проведення переговорів // Політика в галузі трудової міграції, нормативно-правова база та її застосування з метою запобігання торгівлі жінками в Україні / Міжнародне бюро праці. -Київ, 2004. - С. 137.

43. Ткаченко. Л.Г. Проблеми соціального забезпечення українських трудових мігрантів / Л.Г. Ткаченко // Демографія та соціальна економіка. - 2009. -№ 1. - С. 72.

44. Про Концепцію державної міграційної політики України: указ Президента України від 30.05.2011 р. № 622 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.president.gov.ua/documents/13642.html?PrintVersion

45. Про Національний план з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України: указ Президента України від 24.04.2011 р. № 494 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=2&nreg=494%2F2011

Размещено на Allbest.ru