Світове господарство, інтернаціоналізація господарського життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Світове господарство, загальне розуміння

2. Інтернаціоналізація господарського життя

3. Особливості розвитку світового господарства в сучасних умовах

4. Кооперування виробництва на міжнародному рівні

Перелік літератури

1. Світове господарство, загальне розуміння

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом.

світовий господарство інтернаціоналізація кооперування

2. Інтернаціоналізація господарського життя

Близькими за змістом до категорії "світове господарство" є категорії "інтернаціоналізація господарського життя" та "інтернаціоналізація виробництва".

Інтернаціоналізація (лат. inter - між і natio - народ) господарського життя - об'єктивний економічний процес виникнення і розвитку економічних зв'язків та відносин між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення І конкретизується у процесі інтернаціоналізації всіх складових економічної системи: продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин і відносин економічної власності, а також базисних елементів господарського механізму.

Інтернаціоналізація господарського життя починається наприкінці XVIII - на початку XIX ст. у період промислової революції і переходу промислового капіталу до машинної стадії. На нижчій стадії розвитку капіталізму інтернаціоналізація господарського життя здійснювалася в основному у формі інтернаціоналізації процесу обміну. При цьому формувались відносини нерівності і експлуатації на основі територіального поділу світу. Міжнародний поділ праці здійснювався у такий спосіб, що група найрозвинутіших країн, технологічний спосіб виробництва яких базувався на машинній праці, спеціалізувалась на виробництві промислової продукції, а друга, більша, група країн, технологічний спосіб виробництва яких ґрунтувався здебільшого наручній праці, виробляла сільськогосподарську продукцію та видобувала сировину.

У торгівлі між промислово розвинутими країнами здійснювався перехід від торгівлі кустарними виробами до торгівлі продуктами машинного виробництва та завезеною із колоній переробленою сировиною. При цьому розвивалася внутрігалузева предметна спеціалізація, що означає посилення особливого поділу праці між країнами.

На початку вищої стадії розвитку капіталізму (рубіж XIX-XX ст.) у зв'язку з вивозом капіталу, утворенням міжнародних монополій і завершенням територіального поділу світу розширюються економічні зв'язки між промислово розвинутими країнами і колоніями. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя на цій стадії стає вивіз капіталу, який, за умов його реалізації у підприємницькій формі, супроводжується будівництвом міжнародними монополіями нових заводів і фабрик за кордоном. Міжнародний поділ праці загального і особливого типу доповнюється одиничним, тобто подетальною і поопераційною спеціалізацією. У відносинах між промисловими і слаборозвинутими країнами посилювалась нерівномірність і експлуатація, слаборозвинуті перетворювались в аграрно-сировинний придаток світового господарства.

Після досягнення політичної незалежності слаборозвинуті країни Африки, Азії та Латинської Америки намагаються подолати вузьку, однобічну спеціалізацію національних економік, розширюють експорт промислових товарів, що поглиблює міжнародний поділ праці між промислово розвинутими і слаборозвинутими державами.

У торгівлі між розвинутими країнами посилюється міжгалузева предметна спеціалізація. Внаслідок цього інтернаціоналізація обміну доповнюється процесом інтернаціоналізації виробництва.

Закон інтернаціоналізації обігу.

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з дією закону інтернаціоналізації обігу.

Закон інтернаціоналізації обігу - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціоналізації вартості у цій сфері та її перетворенням в інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях.

Дія закону інтернаціоналізації обігу нерозривно пов'язана з обміном еквівалентів як властивістю закону вартості (обміну товарів відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільно необхідної праці). У цьому разі він діє як закон сфери обміну. Органічний зв'язок між формуванням інтернаціональної вартості у сфері безпосереднього виробництва та її перетворенням в інтернаціональну ціну виробництва (яка є матеріальною основою цін на світовому ринку) полягає у тому, що інтернаціональні затрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів визначаються національними затратами суспільно необхідної праці у тих країнах, які експортують на світовий ривок переважну кількість продукції високої якості.

Інтернаціональна ціна виробництва формується на регіональному (в межах ЄС) та глобальному (у процесі конкурентної боротьби між різними економічними угрупованнями) рівнях.

Закон інтернаціоналізації обігу також виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між попитом і пропозицією на регіональному та глобальному рівнях. На його дію впливає діяльність національних країн і наднаціональних органів по регулюванню співвідношення між цими показниками. Ціни на світовому ринку відхиляються від інтернаціональної вартості внаслідок засилля міжнародних монополій та наймогутніших ТНК у сфері зовнішньої торгівлі.

Цей закон охоплює і процеси інтернаціоналізації грошових відносин, зокрема поступову інтеграцію національних грошей в інтернаціональну систему грошових відносин (з інтеграцією національної економіки в цілісне світове господарство), в якій вони є засобом узгодження національної та інтернаціональної вартості. При цьому національні гроші взаємодіють з національними грошовими одиницями інших країн, регіональних економічних об'єднань, внаслідок чого формуються міжнародні валютні відносини.

Однією з форм вияву закону інтернаціоналізації обігу є випереджаючі темпи зростання світової торгівлі порівняно зі зростанням ВВП. Так, за 1950-1970 роки такі темпи становили щорічно 9 %, більше ніж удвічі випереджаючи темпи зростання ВВП. З 1981 по 2000 рік світова торгівля щорічно випереджала виробництво приблизно в 1,5 рази. Але у різних регіонах світового господарства інтенсивність цих процесів неоднакова.

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі - важливий фактор розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва, науково-технічного прогресу, підвищення ефективності й якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені, що сприяє послабленню монополізму, зменшенню цін на товари на національному ринку. У США до 75 % промислового виробництва стикається із зовнішньою конкуренцією, тому національне виробництво все більше орієнтується на міжнародні критерії витрат, якості, ефективності тощо. У тих галузях, де таке зіткнення відсутнє і протекціоністські заходи захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачі змушені витрачати значно більше грошей на купівлю місцевих товарів. Так, протекціонізм для взуттєвої промисловості США спричиняє підвищення цін більше ніж на 60 млрд дол. за рік, або понад 1 тис. дол. на сім'ю з чотирьох осіб.

3. Особливості розвитку світового господарства в сучасних умовах

За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів:

- прагнення людства вижити за наявності значних ядерних потенціалів та ймовірності їх нарощування в інших країнах, загроза ядерної війни, політика мирного співіснування;

- розгортання НТР. Зараз жодна з країн не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому треба об'єднувати зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між країнами, формуванню стійких структур у світовому господарстві;

- інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. Нині країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу;

- необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо); потреба у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, для збереження уже набутих людських знань, ідей і для перероблення й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відповідної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв'язку та ін.

Україна надзвичайно мало бере участь у міжнародному поділі праці (у техніко-економічних відносинах з розвинутими країнами), що значною мірою успадковано від СРСР, зумовлено низькою конкурентоспроможністю її продукції, складністю умов проникнення на світовий ринок з передовими технологіями (наприклад, в аерокосмічній галузі промисловості), відсутністю достатньої кількості підготовлених кадрів для реалізації цих проектів тощо. Водночас Україна займає надзвичайно важливе геополітичне становище в центрі Європи, багата природними ресурсами, забезпечена висококваліфікованими кадрами, посідає провідні позиції в окремих галузях науки. За раціональної внутрішньої і зовнішньої політики вищих ешелонів влади вона може завдяки цим факторам зайняти достойне місце в світовому господарстві.

4. Кооперування виробництва на міжнародному рівні

Міжнародне кооперування виробництва характеризується: зростанням рівня розвитку продуктивних сил. Воно сприяє поділу виробництва на галузі та підгалузі, та поділу галузей на окремі підприємства. Головними функціями кооперування виробництва є збільшення виробництва матеріальних благ та послуг за рахунок підвищення продуктивності праці в умовах НТП.

Головні ознаки міжнародного кооперування виробництва:

- попередня домовленість сторін про умови спільної діяльності;

- координація господарської діяльності підприємств, партнерів з різних сторін у різних галузях;

- закріплення у договірному порядку асортименту продукції чи готових виробів як об'єктів кооперування;

- виробниче кооперування промисловців з різних країн як головних суб'єктів кооперування;

- складання спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування.

Методи кооперування виробництва: До головних методів кооперування виробництва відносять: · впровадження спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування. Цей метод кооперування відбувається у двох формах: підрядне кооперування; · спільне виробництво; В умовах підрядного кооперування замовник замовляє певний вид продукції, а підрядник виконує завдання у вказані терміни. Два товаровиробники, об'єднуючи свої капітали кооперуються у спільне виробництво; спеціалізація у договірному порядку. Означає що дві сторони розподіляють обов'язки по випуску тієї чи іншої продукції, щоб уникнути дублювання та конкуренції; створення інтегрованих спільних підприємств. Це виробничі спільні підприємства, які створюються шляхом інтегрованого кооперування, коли при єдиній організаційній формі об'єднуються капітали двох або декількох учасників з різних країн для спільного виробництва продукції або товарів.

Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:

1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:

передачу ліцензій і прав власності;

розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;

удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.

3. Післяпродажне обслуговування техніки.

При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:

1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:

підрядне виробниче кооперування - виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т.д.

Перелік літератури

1. Мочерний С.В., Довженко М.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. - 856 с.

2. Мочерний С.В. Політична економія: навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с. - (Вища освіта ХХІ століття.

4. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. - м.: Международные отношения. 1994.

5. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведев В.С. Політична економія. - К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

Размещено на Allbest.ru