Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз зовнішньої торгівлі України

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародної торгівлі та її вплив на економіку країни
• 1.1 Макроекономічний аспект поняття міжнародної торгівлі
• 1.2 Міжнародні економічні відносини: суть, методи пізнання
• 1.3 Місце України в системі світового господарства
• Розділ 2. Аналіз зовнішньої торгівлі України
• 2.1 Розвиток зовнішньої торгівлі України в 1997-2001 роках
• 2.2 Зовнішня торгівля України в 2002 році
• Розділ 3. Завдання економічної політики шодо поліпшення зовнішньої торгівлі України
• Висновок
• Список літератури

Вступ

Ця робота має дуже велику актуальність, адже Україна стала незалежною державою. Це вимагає забезпечення економічних гарантій суверенності. Сьогодні економіка України перебуває у стані глибокої кризи. Для народного господарства нашої країни характерні такі негативні тенденції як спад виробництва, загальні неплатежі, зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, приховане безробіття, загострення соціальних суперечностей.

Єдиний вихід з кризового становища, що склалося, є перехід до ринкового механізму господарювання та інтеграція економіки України у світогосподарську систему.

У суспільній свідомості вже склалося розуміння того, що недооцінка ролі світогосподарських стосунків у становленні економічного суверенітету держави може завдати великої шкоди. Але реальна взаємодія країни із зовнішнім світом в галузі економічного співробітництва поки що не набула потрібного динамізму. У ділових колах Україна однозначно сприймається як країна високого ступеню ризику стосовно налагодження економічної співпраці. Все це диктує необхідність невідкладного здійснення грунтовного теоретичного осмислення та пошуку практичних рішень і механізмів, які б дозволили країні подолати ситуацію, що склалася, прискорити всебічне і повноцінне ЇЇ залучення до світового господарства.

Робота складається з вступу, трьох питань та списка використаної літератури. У першому питанні розкривається суть міжнародних економічних відносин та методи пізнання міжнародних явищ і процесів, наукових досліджень міжнародних економічних відносин. У другому питанні описуються форми міжнародних економічних відносин і даються основні визначення. В третьому питанні розглядаються завдання економічної політики щодо поліпшення зовнішньої торгівлі України.

Метою роботи е розкриття ролі зовнішньої торгівлі в економіці України та висвітлення завдання економічної політики. Завданнями роботи е:

ь Аналіз зовнішньої торгівлі України та її вплив на загальний стан економіці України

ь Розробка та аналіз економічної політики України щодо пожвавлення зовнішньої торгівлі

ь Визначення завданнь економічної політики щодо удосконалення зовнішньої торгівлі України

Тема цієї роботи досить популярна вона представлена у печаті такими авторами Філіпенко А. С., Пебро М., Суторміна В. М., Школа І. М. , Козменко В. М.та інші.

Основною тенденцією розвитку світової торгівлі є її лібералізація. Значно знижено рівень митних тарифів, скасовано багато обмежень, квоти і т. п. Однак існує ціла низка проблем. Одна з основних -- наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків країн.

До формування таких блоків приводять об'єктивні політико-економічні процеси. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого -- створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню.

Розділ 1. Теоретичні аспекти міжнародної торгівлі та її вплив на економіку країни

1.1 Макроекономічний аспект поняття міжнародної торгівлі

Метод розрахунку ВНП по витратах. ВНП визначається як сума благ і послуг у розпорядженні суспільства у визначений період часу. Величина ВНП -- це грошова оцінка кінцевих продуктів і послуг, зроблених за рік. Іншими словами, необхідно підсумовувати усі витрати на придбання (споживання) кінцевого продукту.

У показник ВНП входять:

1. Споживчі витрати населення (С).

2. Валові приватні інвестиції в національну економіку (Ig).

3. Державні закупівлі товарів і послуг (G).

4. Чистий експорт (Хп), що представляє різниця між експортом і імпортом даної країни.

Таким чином, перераховані тут витрати складають ВВП і показують ринкову вартість річного виробництва.

С + Ig + G + Хп = ВВП (1.1)

Метод розрахунку ВВП по доходах. ВВП, з іншого боку, складає суму доходів окремих осіб і підприємств (заробітна плата, відсоток, прибуток і рента) і визначається в загальному як сума винагород власників факторів виробництва. У цей показник також включені непрямі податки на підприємства, амортизація, доходи від власності.

ВВП -- показник національних рахунків, що відбивають рух сукупних величин.

В економічній теорії і статистику широко використовуються взаємозалежні показники національних рахунків, що розраховуються на основі ВНП. До них відносяться чистий національний продукт, національний доход, особистий доход і розташовуваний доход.

Чистий національний продукт являє собою більш зроблений показник у порівнянні з ВВП, оскільки в ньому не враховуються амортизаційні відрахування. За допомогою показника чистого національного продукту (ЧНП) можна вимірити річний обсяг виробництва, що економіка (підприємства, держава, іноземні громадяни) у стані спожити, не скорочуючи виробничі можливості майбутніх періодів. ЧНП = ВВП --амортизація.

Національний доход. Для визначення показника загального обсягу заробітної плати, відсотка, прибутку і ренти, тобто платежів, отриманих при виробництві ВВП у даному році, необхідно відняти з ЧНП непрямі податки на підприємців. Зміст цього підрахунку в тім, що держава, стягуючи непрямі податки з підприємств, нічого не вкладає у виробництво і тому його не можна розглядати як постачальника економічних ресурсів. Таким чином, одержуємо показник національного доходу (НД). З погляду власників ресурсів, національний доход є вимірником їхніх доходів від участі у виробництві за поточний період. Підприємства розглядають національний доход як показник що відбиває рівень цін на фактори виробництва, або ресурси.

Міжнародна торгівля -- це обмін товарами і послугами між державно-національними господарствами. Вона зародилася в далекій давнині, але лити до XIX в. вона приймає форму світового ринку, оскільки в неї виявляються утягненими в основному всі розвиті країни.

Світова торгівля в сучасних умовах виступає як результат глибокого міжнародного поділу праці, спеціалізації різних країн на виробництві окремих видів товарів відповідно до рівня техніко-економічного розвитку кожної країни і її природно-географічними умовами.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їхня реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої нижче світових. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

При імпорті (увозі) товарів країна здобуває товари, виробництво яких у даний час економічно невигідно, тобто купуються вироби з меншими витратами, чим затрачається на виробництво даної продукції усередині країни. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі підраховується той економічний виграш, що одержує дана країна через швидке задоволення своїх потреб у визначених товарах за рахунок імпорту і вивільнення ресурсів, затрачуваних на виробництво подібних товарів у країні.

Загальна сума експорту й імпорту складає зовнішньоторговельний товарообіг із закордонними країнами.

Існує ряд показників, що характеризують ступінь включености країни в зовнішньоекономічні зв'язки. Наприклад, експортна квота показує відношення вартості експорту до вартості валового внутрішнього продукту. Обем експорту на душу населення даної країни характеризує ступінь «відкритості» економіки. Експортний потенціал (експортні можливості) -- це та частка продукції, що може продати дана країна на світовому ринку без збитку власної економіки (за винятком внутрішніх потреб).

Інвестиції породжують первинну зайнятість і доходи, що у відповідності зі сформованою схильністю до споживання породжують вторинні, третинні і т.д. доходи і витрати і створюють ефект мультиплікованного зростання попиту. Аналогічний вплив на динаміку попиту робить і експорт. Ріст експортних замовлень означає збільшення зайнятості і доходів і, отже, зростання попиту через механізм мультиплікатора. Разом з тим збільшення сукупного внутрішнього попиту одночасно означає і зростання попиту на імпортні товари. Ріст імпорту рівносильний по своєму ефекті росту заощаджень, тому що гроші ідуть за кордон і загальний попит скорочується. Таким чином, щоб цілком оцінити дія мультиплікатора зовнішньої торгівлі, варто врахувати не тільки приріст попиту за рахунок експорту, але і його скорочення через стимульований імпорт.

Динаміка і структура світової торгівлі залежать від розміщення основних факторів виробництва між різними країнами, від структури світового виробництва. Так, якщо в XIX в. в обміні переважали сировина, продовольство і продукція легкої промисловості, то в сучасних умовах істотно зросла частка промислових товарів, особливо машин і устаткування. За післявоєнний період частка сировини у вартості міжнародного експорту понизилася з 3/5 до 1/3, а частка готових промислових виробів зросла до 2/3. Збільшується обмін комплектуючими виробами і запасними частинами, швидко росте реекспорт, наприклад, після відповідної зборки йі монтажу вузлів машин.

В даний час у сферу міжнародного обміну включаються досягнення науково-технічної думки (торгівля ліцензіями і ноу-хау), на частку яких приходиться До 10% загального обороту. Відзначається швидкий розвиток торгівлі технологічно складною продукцією, ліцензія складав 2,4 -- 2,7 млрд. дол., те в другій половині 80-х років ця цифра перевищила 17 млрд. дол. у рік.

До числа об'єктів міжнародної торгівлі в даний час відносяться і такі, як проектні роботи, лізинг(довгострокова оренда устаткування), інжиніринг (субпідрядні контракти покарання інженерно-будівельних робіт) і ін.

Помітно міняється географічна структура світової торгівлі, що відбиває істотні зміни не тільки в положенні окремих країн у системі міжнародних економічних відносин, але й у світовому господарстві в цілому. Так, у світовій торгівлі усе велику роль грають «нові індустріальні країни» (Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань), в експорті яких промислові товари мають значне місце, і питома вага яких у світовому експорті 160-1985 р. виріс більш ніж у два рази.

Історично існують різні форми державного захисту національних інтересів у боротьбі на світових ринках. У XV-XVIII ст., коли однієї з основних економічних теорій виступав меркантилізм, держава всіляко стимулювало експорт і стримувало імпорт товарів, тобто дотримувало твердого протекціонізму (захисту) власної промисловості шляхом уведення високих увізних пошлін, державної монополії на торгівлю визначеними видами товарів.

Але протекціонізм неминуче веде до скорочення зовнішньої торгівлі, до самоізоляції. Тому в період промислового перевороту країни неминуче переходять до політики вільної торгівлі (фритредерства). Основою такої господарської політики стала теорія порівняльних витрат Д. Рикардо. Саме Великобританія змогла на цих позиціях завоювати нові ринки і вийти на передові позиції у світовій економіці. Пізніше й інші країни поступово встали на позиції фритредерства. Лібералізація зовнішньої торгівлі є більш вигідної як для кожної з країн, так і для усього світового співтовариства, служить джерелом росту добробуту держави.

Економічні кризи змушують країни в XX столітті знову відроджувати політикові торговельного протекціонізму, що означає відхід від лібералізації на світовому ринку і приводить до порушення сформованих торговельних відносин.

Сучасний протекціонізм, так само, як і класичний, означає прагнення держав забезпечити найкращі умови для виробників своїх країн на внутрішньому ринку і відгородити них від конкуренції імпортерів.

Класичними видами торговельного протекціонізму є імпортні мита, або митні тарифи. Підраховано, що вони майже завжди знижують рівень добробуту в торгуючих країнах, у тому числі й у тій, від якої виходить ініціатива введення цих обмежень у зовнішній торгівлі.

Уведення митних тарифів впливає насамперед на споживачів імпортованих товарів, що змушені або платити більшу суму грошей на їхнє придбання, або купувати них у меншій кількості. Практика показує, що після введення митних тарифів ростуть ціни не тільки на імпортні, але і на аналогічні вітчизняні товари. Усе це разом приводить до зниження споживчого надлишку (ренти споживача) населення даної країни.

1.2 Міжнародні економічні відносини: суть, методи пізнання

Розглядаючи систему економічних наук, неважко прийти до висновку, що «Міжнародні економічні відносини» . («МЕВ»), як наука, являють собою своєрідну і самобутню частину економічної теорії, оскільки тут вивчаються економічні явища і процеси, тобто вивчаються економічні стосунки, що виникають на міжнародному рівні з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ в умовах обмеженості та рідкісності ресурсів. Наука «МЕВ» визначає закономірності розвитку міжнародних явищ і процесів, які відбуваються у сфері економіки. «MЕB» -- це фундаментальна наука і на основі її наукових результатів розвиваються більш конкретні науки, що вивчають окремі, напрямки здійснення міжнародних економічних стосунків.

Якщо подивитися на «МЕВ» як на навчальну дисципліну, то неважко побачити, що вона являє собою такий навчальний предмет, котрий дозволяє познайомитись з відомими вже науці міжнародними економічними явищами і процесами, з відомими закономірностями їхнього розвитку, а також зацікавити до власних наукових пошуків тих, хто вивчає цю дисципліну.

Виходячи з попередніх зауважень, слід. зазначити, що метою курсу «МЕВ» є набуття студентами широких знань про соціально-економічні проблеми світового господарства, про закономірності розвитку світогосподарських зв'язків, про основні елементи зовнішньоекономічної діяльності. Набуті знання можуть послужити міцною основою для наступного вивчення таких спеціальних дисциплін, як «Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності», «Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини», «Міжнародний маркетинг», «Стратегія зовнішньоекономічної діяльності підприємств», «Фінансові системи зарубіжних .країн і корпорацій», «Організація і техніка зовнішньої торгівлі» та інших.

Методи пізнання міжнародних явищ і процесів, наукових досліджень міжнародних економічних відносин в основному такі ж, як і методи інших економічних наук, але мають певну специфіку.

Метод наукових абстракцій, як і її інших науках, використовується для усунення другорядного з метою пізнання основного. Особливість полягає в тому, що інколи необхідно абстрагуватись від конкретних національних економічних процесів, щоб пізнати дію міжнародних економічних законів.

Міжнародні економічні явища і процеси мають досить добре виражений системний характер, а тому широко використовується метод аналізу та синтезу, за яким аналізуються окремі елементи цілісної системи, а зроблені узагальнення по кожному елементу об'єднуються (синтезуються) в одне ціле системне узагальнення.

Оскільки міжнародні економічні відносини здійснюються на різних рівнях, то в дослідженнях користуються методом макро- та мікроаналізу. Це означає, що пошуки проводяться, з одного боку, на рівні зовнішньоекономічної діяльності підприємств, а, з іншого боку, на рівні міждержавних і наддержавних економічних стосунків. Відповідно при цьому використовуються такі інструменти макро- та мікроаналізу, як порівняння показників економічного зростання, з'ясування стану макроекономічної рівноваги, визначення циклічності міжнародного розвитку ,тощо.

За допомогою методу історичного і логічного вивчаються історичні етапи розвитку конкретних міжнародних економічних відносин, визначаються тенденції їхнього розвитку, передбачаються можливі варіанти подальшого перебігу подій.

Як і всі економічні явища, міжнародні потребують кількісного обґрунтування. Кількісні показники з'ясовуються за допомогою економіко-математичних методів, використовуються функціональні підрахунки. Крім того, визначення й порівняння кількісних показників здійснюються також за допомогою статистично-графічного методу.

Оскільки експеримент не може широко застосовуватись в економічних дослідженнях, особливо у сфері міжнародної економіки, то неабияку роль грає використання такого методу наукових досліджень, як моделювання, яке набрало ваги з часу широкої реалізації комп'ютерного потенціалу. Моделювання базується на використанні попередніх методів і є важливим для прогнозування розвитку того чи іншого міжнародного явища.

Варто зазначити, що дослідження міжнародних економічних відносин не дадуть достатньо достовірних результатів, якщо не враховувати взаємопов'язаність, взаємозалежність, діалектичну єдність міжнародних явищ і процесів між собою, а також з національно-господарськими явищами і процесами.

Глобалізація є феноменом, який несе в собі значну кількість як позитивних, так і негативних наслідків: фундаментально змінює наше економічне, політичне і соціокультурне буття, спричинює велику кількість нових проблем і викликів. Час і простір в їхньому традиційному розумінні, в епоху глобалізації змінюють свою форму, проте руйнація і розмивання, ціннісних систем і соціальних структур, що складалися віками, викликає глибоке занепокоєння. Тріумф ліберальної демократії (виразником якого є американський учений Ф. Фукуяма з його тезою про “кінець історії”) зумовив не стільки “вічний мир” (адже ліберальні демократії не воюють одна з одною), скільки потужний вибух етнічних і соціальних конфліктів. Не можна погодитися з твердженням С. Хантінгтона у його відомій роботі “The clash of civilisations?” із тим, що процеси глобалізації обов'язково ведуть до виникнення широкомасштабних цивілізаційних конфліктів, важко не бачити, що радикальні зміни світового порядку в епоху глобалізації неминучі. Нині, коли глобалізаційні процеси набули розвитку, піддаються сумніву численні класичні парадигми теоретичної думки, стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної практики. Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових концепцій і понять, зокрема концепцій і понять нейтралітету та позаблоковості.

Новітня ситуація характеризується зближенням російської та євроатлантичної стратегічних ліній, а також наслідками такого зближення. Ця обставина відкриває як нові можливості, так і нові проблеми для України: виникла потреба у розробці нової стратегії, а з цим і необхідність зважувати та вирішувати новий комплекс проблем.

Одна з таких проблем пов'язана з питанням про доцільність подальшої позаблоковості України.

Зміст позаблоковості перегукується зі змістом нейтралітету.

Нейтралітет, як одна з форм позаблоковості в одному з його численних варіантів (евентуальний, постійний, озброєний, конструктивний, активний, позитивний тощо) та позаблоковість зумовлюють одну з фундаментальних зовнішньополітичних орієнтацій багатьох країн сучасного світу і є основою їхніх зовнішньополітичних стратегій або стратегій національної безпеки. Зовнішньополітичні орієнтації також безпосередньо впливають на структурно-функціональні характеристики міжнародних систем.

З точки зору політичного реалізму саме створення і розпад союзів, блоків і альянсів є основним інструментом підтримки балансу сил і динамічної стабільності міжнародних систем глобального і регіонального рівня. Між тим існуюча методологічна, а, часом, і правова невизначеність вищезгаданих категорій, відсутність загальновизнаної термінологічної диференціації часто спричинюють серйозні помилки при спробах імплементації в життя заснованих на них зовнішньополітичних стратегій чи стратегій національної безпеки. Це особливо небезпечно для країн, які з тих чи інших причин ще не визначили чітко своїх геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів і орієнтирів.

Нейтральним у міжнародному праві традиційно називають зовнішньополітичний курс країни, який характеризується неучастю цієї країни у війні між іншими державами, відмовою від військової допомоги сторонам, що перебувають у стані конфлікту, а також невходженням до військових блоків у мирний час .

На відміну від держав, що оголосили себе нейтральними під час війни, постійно нейтральні країни зобов'язуються проводити відповідну політику постійно (як у військовий, так і у мирний час), не входити до воєнних союзів і блоків, не надавати свою територію для розташування іноземних військ та військових баз [4]. Позаблоковість, і позаблокова політика теж може розглядатися як “слабка” форма нейтралітету, яку ще інколи називають позитивним нейтралітетом.

Статус постійного нейтралітету був свого часу наданий Швейцарії, Бельгії, Австрії й Лаосу. Типовими позаблоковими європейськими країнами є Швеція, Фінляндія, Ірландія.

Існує принципова різниця між постійно нейтральною і позаблоковою країною, яка полягає у тому, що перша отримує свій статус, як правило, за гарантіями інших країн, або, щонайменше, зумовлює його відповідними міжнародно-правовими договорами в той час, як друга самостійно визначає свій позаблоковий статус і не має ніяких гарантій чи міжнародних підтверджень, що її статус буде поважатися іншими країнами [8].

Україна не може вважатися постійно нейтральною країною, незважаючи на наміри проголошені в Декларації про державний суверенітет, а тільки позаблоковою країною.

Більше того, погодившись розмістити на своїй території військові бази Російської Федерації, вона не тільки позбавила себе можливості отримати статус постійно нейтральної країни, але й ризикує на випадок конфлікту РФ з третіми країнами чи військовими блоками, бути безпосередньо втягнутою у цей конфлікт. Згідно цілого ряду міжнародних документів, зокрема матеріалів Гаазьких конвенцій, постійно нейтральній країні категорично забороняються будь-які дії (зокрема й надання своєї території для розміщення зброї чи баз), які можуть кваліфікуватися як сприяння тій чи іншій воюючий стороні. Нейтральна країна, з території якої здійснена агресія чи напад на третю країну, автоматично сама кваліфікується як агресор.

Статус позаблокової держави має свої переваги, насамперед через те, що він завжди може бути (знову ж таки в односторонньому порядку) переглянутим.

Така ситуація може трапитися, коли позаблокова країна, відчуває, що в конкретній міжнародній ситуації вона не може забезпечити свою національну безпеку власними силами і має приєднатися до одного з існуючих альянсів. За будь-яких обставин вибір позаблокового статусу як основної стратегії національної безпеки вимагає детального аналізу всіх позитивних і негативних сторін, плюсів і мінусів участі або неучасті у блоках і альянсах, а також чітких уявлень про можливості та умови зміни цього статусу в разі необхідності у перспективі.

Політичний реалізм однозначно визначає силу і, не в останню чергу, силу військову, як основний засіб відстоювання своїх національних інтересів і підтримання необхідного рівня національної безпеки. Альянси, блоки, союзи, унії в класичній парадигмі політичного реалізму дозволяють насамперед підвищити рівень національної безпеки, як внутрішньої, так і зовнішньої, ефективно протидіяти загрозам і сприяти підтримці балансу сил в анархічному за своєю природою, міжнародному навколишньому середовищі.

Участь країни в альянсах і блоках, крім переваг, має відповідні недоліки і навіть прямі небезпеки, що виникають завдяки такій участі. Тому більшість представників політичного реалізму дійшло до макіавеллівського висновку, що “добрим альянсом є тільки такий альянс, який може бути легко розпущений, коли рівень загроз національній безпеці зменшиться” .

1.3 Місце України в системі світового господарства

зовнішній торгівля світовий господарство

Україна є членом ООН і входить до світового співтовариства. Це позначає, що вона визнає і виконує статут ООН, міжнародне право, які регулюють міждержавні відносини, в тому числі і економічні. Міжнародні економічні відносини мають для економічного розвитку України істотне значення. Але раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин передбачає, щоб економіка України була інтегрована у світове господарство.

Однак Україна перебуває на перехідній стадії розвитку економіки. Як суверенна держава вона ще не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світове господарства. Крім того, після ліквідації СРСР структури, за допомогою яких здійснювалася в ньому зовнішньоекономічна політика, були ліквідовані, а нових органів, які можуть проводити на всіх господарських рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще бракує. Вони вже створені на державному рівні: Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України, Державний митний комітет, Національний банк України тощо.

Україна завжди мала економічні зв'язки з країнами світового співтовариства, але її включення у систему світового господарства на сучасному етапі має свої особливості, головним чином зумовлені набуттям Україною незалежності. Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України, є Закон про зовнішньоекономічну діяльність України, що був прийнятий у квітні 1991 року. Він передбачає, що суб'єктами міжнародних економічних відносин можуть бути юридичні особи на території України; в ньому докладно розроблені принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права і обов'язки суб'єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю тощо. Правові та нормативні документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність України, спираються на об'єктивні можливості господарського розвитку нашої держави. Україна традиційно займає провідне місце серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлюється на наявність вагомих об'єктивних матеріальних передумов, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків: природних ресурсів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортного забезпечення тощо.

До 1991 року Україна була республікою Радянського Союзу. В 1980-ті роки централізовані інвестиції в економіку республіки становили 16% від усіх інвестицій СРСР, але за рахунок менших витрат на виробництво товарів Україна випускала 17% всієї промислової продукції СРСР і 21% сільскогосподарської. Фактично провадилося цілеспрямоване переведення коштів з України в менш розвинені економічно республіки - Казахстан та Росію. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України в цьому процесі. Частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. Вони направлялися в 123 країни світу, а суб'єктами міжнародногосподарських зв'язків були понад 1400 підприємств України, обсяг експортних поставок яких становив близько 7 млрд крб. Однак слід зазначити, що 98% зовнішньої торгівлі України було спрямовано на країни соцтабору.

Незважаючи на значні потенційні можливості включення України у систему світового господарства, зараз на цьому шляху постають певні об'єктивні перепони. Це насамперед зниження темпів економічного розвитку нашої країни, що є наслідком загальної кризи, яка охопила суспільне виробництво в Україні; орієнтація України на процес інтегрування з державами СНД, що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних економічних зв'язків між ними, низьким рівнем якості продукції, недосконалістю системи управління зовнішньоекономічними відносинами, відсутністю кваліфікованих кадрів спеціалістів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відсутністю досвіду ведення міжнародних економічних відносин.

Незважаючи на те, що Україна в минулому посідала провідне місце в експортно-імпортних операціях СРСР, її зовнішньоекономічні зв'язки, зокрема, такий їх концентрований вираз, як істотний рівень міждержавної торгівлі, характеризуються зараз негативними рисами. Протягом 90-х років істотно скорочувався обсяг експорту України. Лише за 1992 рік він скоротився на 19%. Традиційно в експорті України переважають паливно-сировинні галузі, частка яких на початку існування країни становила рахом з матеріалами та товарами народного споживання близько 90% експорту нашої країни. Експорт України сьогодні характеризується низькою питомою вагою машин та обладнання; незначна частка припадає на продцуцію, що випускається згідно з договорами про спеціалізацію та кооперування виробництва, низька частина в експорті виробів сучасної техніки, технологій, ліцензій. У зовнішньоторговельному обігу України протягом 90-х років різко зросла частка бартерних операцій - з 10% до близько 70%.

Усе це вимагало і вимагає оперативної та докорінної зміни акцентів у зовнішньополітичній діяльності України зо до розвитку міжнародних господарських відносин. Проте невдалими були розроблені в 90-х роках заходи щодо стабілізації експортного потенціалу України, перепрофілювання структури експорту. Зміни в зовнішній торгівлі України “поглинули” масу спеціальних інвестицій. До експортного виробництва були включені далеко не всі підприємства військово-промислового комплексу, що підлягали конверсії.

За умов переходу України до соціальної ринкової економіки функціонування механізму реалізації зовнішньоекономічних зв'язків спрямоване передусім на реалізацію загальнодержавних інтересів. Це зумовлює зберігання певною мірою державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Вона виявляється в конкретних методах державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, а саме: у прийнятті відповідних законодавчих актів, тарифів, системи оподаткування, укладення договорів, регулювання обсягу, структури, географії поставок, реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, наданні їм ліцензій, рекомендацій щодо цін, пільгових кредитів, дотацій, встановлення митного збору та контролю тощо. Важливим напрямом формування ефективного механізму зовнішньоекономічної діяльності України та включення її у систему світового господарства є проведення певної децентралізації зовнішньої торгівлі, що є об'єктивною вимогою переходу національної економіки до регульованого ринку. Істотне значення має розширення прав і самостійності безпосередніх учасників міжнародної торгівлі - підприємств, об'єднань, окремих фізичних осіб. У процесі формування прогресивного механізму інтегрування України значну роль відіграють орієнтація суб'єктів безпосередніх міжнародних економічних відносин на світові ціни, більш раціональне використання валютних коштів, отримання довгострокових кредитів.

Основними факторами міжнародних економічних відносин України у галузях матеріального виробництва є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, створення спільних підприємств, міжнародних господарських об'єднань, комерційних банків, центрів для підготовки спеціалістів, розвиток форм технічого сприяння при будівництві господарських об'єктів. Ці напрями забезпечать участь України в міжнародному поділі праці, зокрема у поглибленні процесів предметної, подетальної, агрегатної, технологічної, міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва.

Однак на практиці Україна тільки зараз, у 2002-2001 році, почала повільно рухатися у напрямку стабілізації та покращення зовнішньоторговельної діяльності. Основним зовнішньоторговельним партнером залишається, незважаючи на всі поривання України у бік Заходу, Росія.

Китайська Народна Республіка. Китайська Народна Республіка є одним із загальновизнаних світових політичних та економічних лідерів, роль та значення якого і надалі невпинно зростатиме в усіх сферах міжнародного життя. На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Пріоритетність китайського напрямку для зовнішньої політики України визначається, передусім, наступними чинниками:

* великою політичною і економічною вагою Китаю у світі, передусім у АТР;

* можливістю впливу з боку КНР на міжнародні події в глобальному та регіональному масштабах;

* певною сумісністю економік та технічних стандартів обох країн у багатьох галузях народного господарства;

* перспективністю китайського ринку для широкого спектру вітчизняної продукції, зокрема це стосується машинобудування, металургійної, хімічної, авіаційної, суднобудівної та інших галузей промисловості.

Слід відзначити, що КНР традиційно здійснює прагматичну зовнішню політику з добре відпрацьованими методами гри на протилежності інтересів інших держав. Визнаючи зростаючий розрив між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, Китай домагається консолідувати під власним патронатом країни так званого “третього світу”, зокрема ті, що раніше орієнтувалися на Радянський Союз.

Підвищеному інтересу китайської сторони до України сприяють:

* виважена позаблокова зовнішня політика України, а отже зростання її політичної ваги в Європі та світі в цілому;

* загострення протиборства між Сходом і Заходом, що змушує Пекін шукати союзників у Європі;

* можливість координації дій у міжнародних організаціях, зокрема, в ООН для виконання зовнішньополітичних та безпекових завдань;

* зацікавленість Пекіна в “українській карті” та можливості її використання у двосторонніх відносинах з Москвою; існування суверенної України розглядається як перешкода реставрації Російської імперії або надмірного посилення РФ, що протиречить китайським інтересам, а також як можливість здійснення опосередкованого політичного тиску на Москву;

* перспектива ефективного використання значного економічного потенціалу України, насамперед у таких важливих галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема, космічна техніка, матеріалознавство, ядерний комплекс тощо;

* можливість збуту продукції китайських підприємств, якість якої поступається західним стандартам.

Пекін виходить з тези про взаємодоповнюваність економічних інтересів Китаю та України, що дає можливість, з одного боку, заповнити український ринок товарами народного споживання китайського виробництва, а з іншого -- використати українські передові технології відповідно до низки пріоритетних програм.

Слід зазначити, що розвиток українсько-китайського торгово- економічного та науково-технічного співробітництва останнім часом викликає помітне незадоволення обох країн.

Високий рівень політичних взаємин керівництва двох країн, грунтовна договірно-правова база, атмосфера взаємодовіри та взаємного тяжіння дедалі більше протирічать нереалізованим можливостям взаємовигідного співробітництва у багатьох галузях. Реалії сьогодення є такими, що розвиток співробітництва здебільшого декларується, а прибуток від товарообігу одержується третіми країнами, що виступають як зайві посередники.

Український експорт до КНР має яскраво виявлений напівсировинний характер.

Китайська сторона експортує в Україну, в основному, товари широкого вжитку. Сьогодні у торгових відносинах переважають прості форми торгівлі за значної частки бартеру, який становить від 30 до 50 %. Виробнича кооперація практично відсутня.

Останнім часом Китай помітно скоротив закупівлю за кордоном таких товарів, як сталевий прокат та хімічні добрива, які складають основу українського експорту до КНР, і передбачається, що тенденція зменшення імпорту української металопродукції спостерігатиметься і надалі. Директивами поточного п'ятирічного плану розвитку Китаю визначається необхідність запобігання “перегріву” економіки шляхом зменшення обсягів промислового будівництва (зменшення імпорту будівельних конструкційних металовиробів, арматури, катанки тощо), орієнтації на використання власних можливостей, максимального залучення іноземних інвестицій та негласна заборона експорту капіталів за кордон. Таким чином, на подальше нарощування експорту української продукції до КНР можна розраховувати лише за рахунок збільшення експорту продукції машинобудування та надання послуг, особливо транспортних.

Китай, маючи непогану уяву про можливості українських машинобудівних підприємств, неодноразово висловлював наміри щодо встановлення прямих зв'язків з українськими підприємствами, уникаючи посередництва РФ з метою придбання гідроенергетичного устаткування, технологій електрозварювання, нафтопереробки, металообробки, машинобудування, хімічної продукції тощо.

Проте у цьому обов'язково слід пам'ятати відому китайську специфіку: часто-густо китайська сторона після демонстрації зацікавленості та широких перспектив обмежується закупівлею поодиноких зразків високотехнологічної або передової машинобудівельної продукції та технологій, а потім, використовуючи відпрацьовану практику копіювання, налагоджує власний випуск цієї продукції. Особливо це стосується такої продукції як літаки АН, верстати з ЧПУ, вагони, військова техніка тощо. За даними китайських аналітиків, значну зацікавленість викликає продукція українських підприємств, що виробляються на основі незапатентованих передових розробок “ноу-хау”. Інтерес також виявляється до досягнень у галузі надтвердих і композитних матеріалів, електрозварювання та порошкової металургії. Перспективи отримання розробок українських вчених чи не найголовніший запобіжник згортання Китаєм економічних стосунків з Україною.

Слід також пам'ятати, що зацікавленість китайської сторони пов'язана, передусім, з чутливими галузями -- ракетно-космічною, авіаційною, суднобудівною, нових матеріалів, високих технологій (зокрема, подвійного використання), а також у галузі військово-технічного співробітництва (ВТС). Таке співробітництво викликатиме занепокоєння Заходу, передусім -- США, якими буде використано увесь спектр їхніх потужних можливостей аби обмежити чи заперечити небезпечну, з їхньої точки зору, кооперацію. Тому Київ має діяти дуже обережно, щоб не зашкодити реалізації свого європейського вектору та відносинам стратегічного партнерства з Вашингтоном.

Стратегію розвитку торговельно-економічних зв'язків між Україною і КНР має бути спрямовано на забезпечення їхньої високої економічної ефективності, реалізацію інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності на китайському ринку товарів, послуг та капіталів.

На сьогодні договірно-правова база українсько-китайського співробітництва нараховує понад 40 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих декларацій, договорів та угод. Вони становлять солідну основу регулювання двосторонніх відносин. Постає нагальне завдання домогтися повної ефективної реалізації всіх угод, втілення їх у конкретні справи, вигідні обом сторонам.

Можна констатувати однаковість або близькість підходів України та КНР до найважливіших проблем сучасних міжнародних відносин. Це осудження і заперечення гегемонізму і політики сили, надання пріоритету політичним методам розв'язання міжнародних спорів і конфліктів, протидія агресивному сепаратизму у свіх його проявах і формах, врахування потреб соціально-економічного розвитку як чинника миру, безпеки і стабільності.

Китай надав Україні повну політичну підтримку у так званому “кримському питанні”, підкресливши повагу до державного суверенітету України та її територіальної цілісності. Україна недвозначно підтримала позицію КНР щодо “тайванського питання”, вважаючи Тайвань невід'ємною частиною Китаю.

Китайське керівництво з розумінням ставиться до курсу України на неприєднання, неучасть у військових блоках. У Пекіні позитивно сприймається прагнення України інтегруватися у світову спільноту, залучитися у тій чи іншій формі до системи європейської безпеки, брати участь у миротворчих операціях ООН. КНР підтримує послідовність України в ліквідації ядерної зброї.

Аналіз сучасного стану та перспектив розвитку українсько-китайських торгових відносин свідчить про те, що КНР у довгостроковій перспективі може бути стратегічним зовнішньоекономічним партнером України. Проте, останнім часом в українсько-китайській торгівлі простежується певне скорочення її абсолютних обсягів, спричинене дією низки негативних чинників. Не відповідає сучасним вимогам і структура двосторонньої торгівлі: якщо експорт із України до Китаю стабільно складає 85 % від товарообігу, то імпорт -- 15 %. При цьому значна частина українського експорту до КНР здійснюється посередниками через треті країни. Українсько-китайська торгівля сьогодні, в основному, здійснюється за схемою: українські високоліквідні метали та міндобрива значною мірою обмінюються на не завжди якісні китайські товари широкого вжитку.

Особливої уваги заслуговує питання про перехід до якісно нового етапу в двосторонніх торгово-економічних відносинах. Його суть полягає в тому, що подальше збільшення масштабів торгових операцій повинне доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним поєднанням фінансово-економічних можливостей Китаю і передового рівня науково-технічного потенціалу України, з одночасним пошуком резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі. Цей перехід повинен базуватися на подальшому розвитку українсько-китайських економічних зв'язків, для чого необхідно вирішити серйозні проблеми, що неможливо без цілеспрямованої підтримки на державному рівні.

Якщо раніше порівняно низькі ціни на продукцію металургійної та хімічної промисловості (а саме вони приваблювали китайських імпортерів) підтримувалися за рахунок дешевого енергетичного компоненту, то нині, в умовах лібералізації системи ціноутворення, вони зрівнялися зі світовими цінами або, навіть, їх перевищують. Отже, стимулювання експорту машинобудівної продукції стає одним із головних напрямів зовнішньоекономічної стратегії України щодо розвитку економічних стосунків з КНР, адже потреби Китаю, за оцінками експертів, в імпорті машинно-технічної продукції весь час зростатимуть. Враховуючи взаємну зацікавленість, доцільно перейти до розробки довгострокових програм співробітництва у галузі чорної, кольорової металургії, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості. виробництва мінеральних добрив, сільського господарства. Привертають увагу КНР впровадження у виробництво розробок українських вчених, зокрема, таких інститутів Національної Академії наук України, як Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, Інституту надтвердих матеріалів та Інституту проблем матеріалознавства. Маючи досвід у галузі виготовлення обладнання для електроенергетики та спорудження таких об'єктів за кордоном, Україна може розраховувати на Китай, як на один з найбільших у світі ринків збуту цього обладнання, а також як на перспективи надання там своїх послуг.

Перспективною формою співробітництва між Україною та Китаєм може стати будівництво підприємств на компенсаційній основі. Об'єктами такого співробітництва можуть бути підприємства паливно-енергетичного комплексу, гірничо-видобувної, хімічної промисловості, підприємства обробної промисловості. Участь у спорудженні об'єктів на компенсаційній основі в КНР сприятиме розширенню експорту машин та обладнання і забезпечуватиме для України довгострокові поставки необхідної продукції, енергоносіїв та сировини. Необхідно визначити можливості щодо участі України у реконструкції та технічному переозброєнні об'єктів енергетичного комплексу, які споруджувалися за участю України ще у складі колишнього СРСР, а також у новому будівництві електростанцій, ТЕС з енергоблоками 300, 500 і 800 МВт, теплоелектростанщй, ліній електропередач напругою 500 кВт тощо.

Є усі передумови для широкого залучення китайського капіталу до здійснення економічних реформ в Україні, ефективного поєднання фінансово-економічних можливостей КНР з розвинутим науково-технічним потенціалом України. Водночас варто опрацювати можливості залучення українських технологій і “ноу-хау” до КНР, зокрема на базі створення спільних корпорацій з партнерами з третіх країн, що мають на меті просування національного капіталу на ринки Китаю і Азіатсько-Тихоокеанського регіону в цілому. Але при цьому слід докласти зусиль до структурної перебудови українського експорту до КНР з переважно металургійно-хімічного змісту на продукцію машинобудування та електронної промисловості. Потрібні також нова, регіональна спрямованість українського експорту, рішуче перенесення уваги від прикордонних з країнами СНД провінцій КНР на економічно розвинені й транспортно доступні регіони Китаю (зокрема, провінції Хайнань, Цзилінь, Цзянсу). При цьому уявляється необхідним здійснення поступового переходу від, переважно, бартерних, товарообмінних операцій до цивілізованих форм розрахунків за товари та послуги, від короткотермінових контрактів до тривалого співробітництва і від торгових операцій до глибокого інтегрованого техніко-економічного співробітництва та спільного підприємництва.

Близький Схід. Важливість розвитку відносин України з країнами Близького й Середнього Сходу та Північної Африки (у подальшому узагальнено -- Близького Сходу) визначається такими чинниками:

* значною ємністю товарних ринків та їх відносною невибагливістю;

* традиційними (з часів СРСР) торгово-економічними зв'язками цих країн з Україною;

* можливістю досягнення стійкого зростання товарообігу з позитивним сальдо;

* перспективами військово-технічного співробітництва;

* наявністю запасів альтернативних сировинних та енергетичних ресурсів;

* перспективами участі у реалізації перспективних проектів розвитку інфраструктури цих країн;

* можливостями забезпечення транзиту товарів з Близького Сходу на європейські ринки і у зворотному напрямку.

На підтримання і розвиток відносин з країнами ісламського світу спрямована стратегія багатьох впливових країн, серед яких: США, Франція, Великобританія, Японія, Російська Федерація.

З огляду на необхідність вирішення проблеми диверсифікації джерел енергозабезпечення, особливої уваги потребує проведеня гнучкої політики України, спрямованої на підтримання відносин з країнами ризикової групи -- Іраном, Іраком, Лівією.

Що стосується держави Ізраїлю, то потенційними інтересами України є:

* сприяння з боку Ізраїлю залученню інвестицій;

* отримання новітніх технологій та “ноу-хау”;

* розгортання співробітництва у військово-технічній галузі.

Проте реалізація більшості з означених інтересів є й залишається в досяжній перспективі проблематичною, що підтверджується і досвідом українсько-ізраїльських взаємин протягом останніх років. До певної міри спрацьовує й психологічний чинник: слід визнати, що в масовій свідомості ізраїльтян все ще зберігається негативний стереотип українця й України. Характерно, що наявність навіть незначної єврейської меншини у будь-якій країні супроводжується постійною увагою до неї як з боку держави Ізраїль, так і світових єврейських організацій. В Україні ж історично мешкає значна єврейська діаспора. Наявність іудейських святинь на території іншої країни підвищує її значущість для Ізраїлю. В Україні є й святе для євреїв місце -- Умань, колиска хасидизму. Отже, слід пам'ятати, що ставлення до єврейської меншини та відносини з Ізраїлем є критеріями ставлення світового єврейства до конкретної країни. Від характеру останнього значною мірою залежить політика США до означеної країни.

Підмурком плідного партнерства є розуміння базових інтересів, які передбачаються для реалізації кожною стороною. Щодо ізраїльської сторони, то вона не зацікавлена у розвитку співробітництва України з ісламськими країнами, зокрема з Іраном, Іраком та Лівією. Водночас Тель-Авів опікується єврейською меншиною України та святинями хасидизму, вбачає в Україні перспективний ринок збуту ізраїльської продукції згідно зі стратегією розширення експорту.

Отже, політика України в цьому регіоні мусить бути дуже виваженою. З економічної точки зору Україні вигідно розвивати співробітництво з арабськими країнами та Іраном, оскільки їхні ринки більш місткі та менш вибагливі на відміну від обмеженого ізраїльського, захищеного протекціоністськими заходами уряду та щільно заповненого продукцією провідних національних і західних виробників. Водночас Україна повинна постійно доводити, що її економічне співробітництво з радикальними ісламськими режимами є політично вигідним Ізраїлю та США, оскільки створює умови для організації запобіжних впливів і недопущення перетворення Ірану, Лівії, Іраку в паріїв світового співтовариства. Усіляке заперечення з боку Ізраїлю та США щодо конкретних проектів співпраці України з ісламськими країнами, що займають непримиренну позицію щодо Ізраїлю, повинні компенсуватися (в обмін на відмову України від реалізації цих проектів) адекватними розмірами фінансової допомоги чи пільгових кредитів. Щодо цього варта уваги політика, що здійснюється на Близькому Сході Францією, окремі елементи якої можуть стати моделлю для вироблення української лінії поведінки зокрема -- і для досягнення більшої компліментарності з позицією щодо цього регіону ЄС. Останнє уявляється важливим з огляду на перспективи поступової інтеграції України до Євроспільноти.

Розділ 2. Аналіз зовнішньої торгівлі України

2.1 Розвиток зовнішньої торгівлі України в 1997-2001 роках

Як уже було сказано вище, після розпаду СРСР та розриву всіх господарчих зв'язків з колишніми союзними республіками Україна, що проголосила незалежність, зіткнулася з серйозними проблемами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Енергоджерела, що перетворилися на іноземні з закупівельними цінами на рівні світових, соціально-економічна криза, швидке зростання тіньової економіки - всі ці негативні фактори не дозволяють швидко реформувати виробничий комплекс України. На розвиток зовнішньоекономічної діяльності негативно впливає падіння обсягів виробництва та розрив господарчих зв'язків, недосконалість законодавства та валютно-фінансової політики. Нестабільність - основна причина того, що підприємства не зацікавлені в розвитку зовнішньоекономічної діяльності та орієнтації на експорт.

Одна з цілей, що ставить перед собою Україна - економічна інтеграція до європейських структур та співпраця у зовнішній торгівлі з міжнародними економічними та фінансовими організаціями. На сьогодні свою зовнішньоекономічну діяльність Україна здійснює з більш ніж 184 країнами світу (тобто, порівняно із станом зовнішньоекономічних зв'язків УРСР у складі Радянського Союзу Україна розширила географію своєї зовнішньої торгівлі), поступово збільшуючи свій торгівельний обіг. Зовнішньоторговельний обіг України зріс з 1993 до 1997 року з 17,3 млрд доларів США до 31,3 млрд. Одначе за 1998 рік знизився до 27,3 млрд доларів за рахунок падіння експорту та імпорту України.