Суть, причини виникнення і форми демпінгу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суть, причини виникнення і форми демпінгу

Існує ряд аргументів, якими учасники світової торгівлі звичайно користуються, пояснюючи присутність протекціонізму в своїй торговій політиці:

1. Необхідність забезпечення оборони - аргумент швидше військово-політичний, ніж економічний: захисні заходи потрібні для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, які необхідні для оборони або ведення війни. Стверджується, що в нестабільному світі військово-політичні цілі повинні брати гору над економічними. Таким чином, посилення національної безпеки, з одного боку, і ослаблення виробничої ефективності, з іншого, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей, що пов'язано з деякими економічними витратами. Об'єктивних критеріїв для оцінки ефективності цього процесу не існує.

2. Збільшення внутрішньої зайнятості - соціальний аргумент, який стає все більш популярним, у міру того як економіка наближається до спаду. Вважається, що збільшення сукупних витрат (за рахунок зростання чистого експорту) в результаті скорочення імпорту надає стимулюючу дію на внутрішньоекономічний розвиток, оскільки спричиняє за собою різке зростання доходів і зайнятості. Проте подібна політика має серйозні недоліки:

· Очевидно, що всі учасники світової торгівлі не в змозі одночасно досягти успіху при введенні імпортних обмежень, оскільки експорт однієї країни є імпортом для іншої. Таким чином, бажання досягти повної зайнятості в країні, може бути виконано тільки за рахунок розорення торгових партнерів. Країни, потерпілі від імпортних обмежень, швидше за все, застосують у відповідь заходи, що будуть стримувати міжнародну торгівлю, позбавивши її учасників всіх вигод.

· Збільшення імпорту, хоча і приводить до скорочення деякої кількості робочих місць, але, в той же час, створює і нові робочі місця, за рахунок ліквідації застарілих і виникнення нових галузей. Економісти стверджують, що хоча імпортні обмеження і міняють структуру зайнятості населення, вони здатні лише в незначній мірі вплинути на її рівень.

3. Диверсифікація заради стабільності - часто використовується країнами, з моногалузевою економікою. Доходи вузькоспеціалізованих економік сильно залежать від міжнародних ринків. Війни, циклічні коливання, негативні зміни в структурі промисловості викликають великомасштабні і часто складні процеси перебудови таких економічних систем. Звідси прагнення захистити внутрішню економіку від впливу зовнішніх чинників, забезпечивши велику внутрішню стабільність. Як приклад можна привести «нафтові» держави Близького Сходу. Частково, вживання подібних заходів виправдано, але існують також серйозні обмеження і недоліки. По-перше, цей аргумент має слабке відношення до розвинених країн. По-друге, економічні витрати диверсифікації можуть бути значними; наприклад, в монокультурних економіках обробна промисловість може виявитися вкрай неефективною.

4. Захист молодих галузей - тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції більш зрілих і тому на даний момент більш ефективних іноземних фірм дозволяє галузям, що народжуються, окріпнути і стати ефективними виробниками. Тут необхідно зробити наступні застереження. По-перше, подібні аргументи не мають відношення до індустріально розвинених країн. По-друге, в слабо розвинених країнах дуже складно визначити, яка з галузей є тією, що здатна досягти економічної зрілості і тому заслуговує захисту. По-третє, захисні мита можуть не зникнути, а швидше схильні зберігатися, навіть коли промислова зрілість досягнута.

5. Захист від демпінгу - коли продаж товарів на експорт нижчий за ціну, встановлену в процесі торгового обміну на національному ринку країни експортера, приводить до збитку виробників конкуруючих товарів в країні імпортера або до об'єктивної загрози такого збитку. Насправді деякі іноземні фірми деколи виготовляють певні товари з більш низькими витратами, ніж їх конкуренти в країні-імпортері. Те, що на перший погляд можна вважати демпінгом, часто є результатом дії принципу порівняльних переваг (більш вигідного економіко-географічного розташування, дешевих ресурсів і т.д.).

Аргументів на користь протекціонізму багато, але більшість з них необґрунтована. У відповідних умовах аргумент про захист молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтовування протекціонізму з військово-політичних позицій. Проте обидва ці аргументу заслуговують серйозної критики. Вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для заохочення промислового розвитку і військової самозабезпеченості. У будь-якому випадку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.

Існують наступні основні форми торгових бар'єрів:

1. Тарифні бар'єри (мита) - є акцизним податком на імпортні товари; вони можуть вводитися з метою отримання доходів або для захисту. Фіскальні мита, як правило, застосовуються відносно виробів, які не проводяться усередині країни. Як правило, ставки фіскальних мит не великі, їх метою є забезпечення федерального бюджету податковими надходженнями. Протекціоністські мита призначені для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Вони ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку, хоча, як правило, недостатньо високі для повного припинення імпорту.

2. Нетарифні бар'єри - системи ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і його безпеки або просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, багато європейських країн вимагають від імпортерів отримання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт. Саме так поступила Великобританія, заборонивши імпорт вугілля.

3. Імпортні квоти - встановлюють максимальні об'єми товарів, які можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом заборони міжнародної торгівлі, ніж мита. Не дивлячись на високі мита, певний виріб може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певну кількість.

4. Антидемпінгові, компенсаційні і захисні мита, котрі слід виділити в особливу групу, оскільки дані інструменти торгової політики є складним поєднанням тарифних і нетарифних бар'єрів. Річ у тому, що ставка даних мит (окрім захисних) встановлюється для кожного конкретного випадку окремо, тобто носить персоніфікований, індивідуальний характер, і може змінюватися залежно від осіб, що є експортерами (виробниками) оподатковуваного товару. Також варто відзначити, що законодавчі формулювання Всесвітньої Торгової Організації (ВТО), котрі обумовлюють вживання даних видів мит, різні для розвинених і країн, що розвиваються.

5. Добровільні експортні обмеження (ДЕО) - є відносно новою формою торгових бар'єрів. В основному використовуються при регулюванні торгової політики Сполученими Штатами Америки. Є багаторічними угодами країни-імпортера з країнами-постачальниками, що обумовлюють об'єми поставок і ціни на продукцію, що поставляється. Особливістю ДЕО є те, що країни-постачальники приймають ці обмеження, як правило, під загрозою використовування країною-імпортером інших видів торгових бар'єрів (імпортних квот, антидемпінгових мит і т.д.).

З цього списку найбільш гучно і часто використовується останнім часом четверта група торгових бар'єрів. В 1993-2001 роках ініційовано 923 розслідувань по звинуваченню в демпінгу. В ті ж роки почато 125 розслідувань відносно субсидій з метою використання компенсаційних мит. Захисні заходи застосовувалися набагато рідше - з 1950 по 2001 рік - всього 158 разів. В умовах процесів глобалізації і лібералізації міжнародної торгівлі використання антидемпінгових розслідувань для захисту від небажаного імпорту стало одним з основних бар'єрів на шляху міжнародної торгівлі.

Тому, розуміючи, що комплексне дослідження протекціонізму є дуже складною і об'ємною задачею, в цій роботі ми зосередимося на дослідженні причин застосування демпінгу, його впливу на економіку України та країн світу та ефективності використання антидемпінгових заходів.

Існує безліч як теоретичних, так і нормативних визначень демпінгу. В економіці під демпінгом звичайно розуміють традиційну цінову дискримінацію, при якій компанія продає свій товар на експортному ринку за нижчою ціною, ніж на національному. Практично всі дослідники окремо наголошують на тому, що демпінг є по своїй суті характеристикою певного типу поведінки окремої фірми, яка намагається отримати перевагу на ринку іншої країни шляхом дискримінаційних цінових домовленостей, спираючись при цьому лише на власні фінансові кошти. Саме в цьому полягає принципова відмінність демпінгу від цінової дискримінації. Міжнародна цінова дискримінація буває тоді, коли фірма реалізує практично однакові або близькі за споживчими характеристиками товари різним споживачам за цінами, що суттєво відрізняються одна від одної. Зазвичай, така ситуація виникає тоді, коли ця фірма займає монопольну позицію на ринку. Монополістичне становище на ринку дозволяє фірмі зменшувати обсяги випуску та реалізації товару, але при цьому зберігати (або навіть нарощувати) свій прибуток.

Основна мета демпінгу - завоювання нових іноземних ринків збуту, насичення їх своїми дешевими товарами, більш конкурентоздатними в порівнянні з продукцією внутрішнього виробництва.

Демпінг може переслідувати і політичні цілі. Економічно могутня держава, здійснюючи демпінг в торгівлі з менш розвиненими країнами, прагне подавити конкуренцію національних виробників в цих країнах і поступово встановити над ними економічний контроль.

Саме слово «демпінг» походить від англійського дієслова «to dump», що означає скидати, звалювати, розвантажувати, кидати.

В міжнародній лексиці слово «демпінг» звичайно використовується як синонім нечесної конкуренції, що передбачає дію на ціни товарів, що експортуються.

Спочатку демпінг визначався як діяльність, при якій, як правило, даний товар продавався усередині країни виробника за цінами більш високим, ніж при його вивозі за кордон. Використовувалися і інші визначення демпінгу: демпінгом вважалася ситуація, коли продажна ціна за кордоном була нижче тій, яку конкуренти в країні імпорту могли запропонувати за той же товар.

Отже, демпінг - метод фінансової нетарифної торгової політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче за нормальний рівень цін, існуючий в цих країнах. Він може здійснюватися як за рахунок ресурсів окремих фірм, котрі прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. Демпінг визначається як продаж товару за ціною, нижче за нормальну вартість, на конкретному товарному ринку, що завдає матеріального збитку зацікавленій галузі національного виробництва, або загрожує нанесенню такого збитку, або гальмує створення чи розвиток такої галузі.

Сучасне законодавство розвинених країн розрізняє два основні типи демпінгу:

1. Ціновий демпінг - продаж на експортному ринку товару, за ціною, яка нижча за його ціну на національному ринку.

2. Вартісний демпінг - продаж товару на експортному ринку за ціною, яка нижча його собівартості. Проте, слід також виділити третій тип демпінгу.

3. Неринковий демпінг - коли товар експортується з країни з неринковою економікою.

В комерційній практиці демпінг може набувати одну з наступних форм.

1. Спорадичний демпінг - епізодичний продаж зайвих запасів товарів на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішні об'єми виробництва товару перевищують місткість внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема - або взагалі не використовувати частину виробничих можливостей і не виробляти товар, або виготовляти товар і продати його по більш низькій (ніж внутрішня) ціні на зовнішній ринок. Ця політика заподіює серйозну матеріальну шкоду іншим виробникам, тоді як споживачі також зазнають втрати, пов'язані з тим, що в довготерміновому плані пропозиція товарів зменшується. Така ситуація може складатися на ринку, наприклад, швидкопсувних продуктів.

2. Навмисний демпінг - тимчасове умисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних цін. На практиці це може означати експорт товарів за цінами нижче за ціни свого внутрішнього ринку або навіть нижче за витрати виробництва.

3. Постійний демпінг - постійний експорт товарів за ціною нижче їх собівартості.

4. Зворотний демпінг - завищення цін на експорт в порівнянні з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, звичайно в результаті непередбачених різких коливань курсів валют.

5. Взаємний демпінг - зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн. «Взаємний демпінг», пояснює торгівлю між розвиненими країнами схожою продукцією (внутрігалузева торгівля), та часто супроводжується взаємними звинуваченнями в демпінгу. Варто відзначити, що існує ефект економії на масштабах виробництва, коли виробництво свідомо нарощується з метою зниження собівартість одиниці продукції, що фактично за відсутності попиту веде до демпінгу при збуті на зовнішніх ринках.

Класичною формою демпінгу є так званий монопольний демпінг. Ця форма демпінгу має місце, коли підприємство або група підприємств займає монопольне положення в своїй країні і продає за кордон товари за цінами нижчими за ті, які вони застосовують на внутрішньому ринку. Проте така політика припускає захист національного ринку, для того щоб товар, котрий продається усередині країни за високою ціною, не був витіснений імпортними товарами, які пропонуються за нормальними цінами. Тому в своїй найжорсткішій формі монопольний демпінг може здійснюватися тільки при подвійній підтримці держави: держава, по-перше, повинна санкціонувати створення і діяльність монополій, а по-друге, забезпечити протекціонізм відносно імпортних товарів. Останнім часом стали говорити про технологічний і соціальний демпінг. Під технологічним демпінгом розуміється продаж товарів за низькими цінами як результат високої продуктивності праці, досягнутої завдяки використанню передової технології. Термін «соціальний демпінг» використовується для визначення цінових вигод, які експортуюча країна отримує завдяки надзвичайно низьким витратам виробництва унаслідок низького рівня життя і соціального розвитку. Нестійкий попит і складність в перерозподілі ресурсів між різними галузями господарства, відображаються в так званому «циклічному демпінгу», заснованому на різниці у витратах.

Все частіше згадується і такий термін, як «податковий демпінг». Джерелом такого демпінгу вважаються податкові оазиси. На думку Економічного і соціального комітету європейського союзу (далі - ЄС), у деяких країн-платників внесків до бюджету ЄС в результаті податкового демпінгу недобір податків складає приблизно 25-30 млрд. екю.

Ще одним видом демпінгу є «валютний демпінг», який є експортом товарів за цінами нижче від цін конкурентів в результаті використання експортером додаткового прибутку, одержуваного від знецінення валюти через її девальвацію, тобто падіння курсу валюти даної країни по відношенню до валют інших країн.

Механізм дії валютного демпінгу полягає в тому, що на початку знецінення валюти даної країни, в результаті девальвації, внутрішня купівельна спроможність такої валюти вища, ніж на зовнішніх ринках. Протягом деякого періоду виробничі і торгові підприємства продовжують платити за місцеву сировину, паливо, енергію, робочу силу і т. п. колишньою кількістю номінально незмінних грошових одиниць. В той же час при експорті готової продукції фірми одержують в обміні на національну валюту настільки більш високі ціни, наскільки впав курс національної валюти по відношенню до іноземної валюти. Експортні фірми можуть продавати свої вироби на зовнішніх ринках за рахунок скорочення додаткового прибутку за цінами, нижчими, ніж до знецінення валюти, і таким чином розширювати збут за кордоном.

Валютний демпінг не має місця в наступних випадках: по-перше, коли девальвація валюти відбулася в однаковому розмірі як в країні-експортері, так і в країні-імпортері; по-друге, коли ціни на внутрішньому ринку країни підвищуються в такому ж розмірі, в якому знецінилася валюта даної країни по відношенню до іноземної валюти. Головним стимулом для форсування експорту є додатковий прибуток, котрий одержують експортери товарів за рахунок розриву між курсом національної валюти по відношенню до валют інших країн і купівельною спроможністю грошей всередині даної країни.

Комплекс питань, пов'язаних з демпінгом, отримав постійну прописку на двосторонніх та багатосторонніх торговельних переговорах, а аналізу його економічного змісту та наслідків присвячені численні дослідження.

Незалежно від конкретної форми його прояву демпінг створює негативні наслідки як для держави експортера (платники податків - громадяни цієї держави кінець кінцем несуть на собі всі витрати, пов'язані з демпінговим експортом), так і для держави імпортера (загальне погіршення положення галузі економіки, що наступає унаслідок демпінгового імпорту, що виражається, зокрема, в скороченні об'єму виробництва або безпосередньо конкуруючого товару, зниженні рентабельності виробництва такого товару, негативному впливі на товарні запаси, працевлаштування, рівень заробітної платні, загальну інвестиційну активність і інші показники). Для міжнародної торгівлі в цілому демпінг небезпечний тим, що приводить до дезорганізації ринку і створює атмосферу торгової війни.

Список літератури

диверсифікація конкуренція торговий антидемпінговий

1. Зовнішньоекономічна діяльність. Збірник наукових праць. Донецьк: КП «Регіон», 1998 -292 с.

2. Киреев А.П. Міжнародна економіка. В 2-х ч. - ч. 1. - М.: 1997. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru