Транснаціональні корпорації у системі міжнародних інформаційних відносин

Міжнародні інформаційні відносини є новою сферою діяльності ТНК, яка полягає у розвитку та досліджень інформаційних ресурсів та потенціалу, міжнародного інформаційного простору. Інформація та знання стають основними засобами розвитку ТНК в сучасному інформаційному суспільстві.

Розділ I. Міжнародні інформаційні відносини

Починаючи з XIX ст., розвиток міжнародних інформаційних відносин зазнав революційних змін, що полягали в удосконаленні старих і винайденні нових технічних засобів передавання інформації. Розвиток транспорту, винайдення телеграфу, телефону, радіо і, нарешті, впровадження сучасних комп'ютерних мереж не лише свідчили про ступінь прогресу суспільства, а й призвели до справжніх інформаційних революцій.

Інформаційна революція середини XIX ст. фактично повторилася в другій половині XX ст., оскільки створення глобальних комп'ютерних мереж стало якісно новим кроком порівняно з існуючими системами зв'язку.

Про значний динамізм міжнародного співробітництва у сфері інформаційних технологій свідчать дані, що були опубліковані Європейським центром досліджень ринку телекомунікацій (EITO). Так, протягом 1999 р. обсяг ринкових операцій у галузі збільшився на 12 %, сягнувши позначки в 1,59 трлн дол. За експертними оцінками швидке зростання продовжилося (в 2000 р. показник зростання становив 10,6 %) і триватиме й надалі.

А. Дудек зазначає, що сучасні міжнародні інформаційні відносини відбуваються одночасно у трьох площинах: міжурядовій, неурядовій (через засоби масової інформації) та міжособистісній. Інформація у цих площинах передається за допомогою найрізноманітніших каналів -- від усного спілкування до використання сучасних інформаційних мереж. Міжнародні відносини у сфері інформації пов'язані зі стосунками між її виробниками та споживачами щодо отримання останніми повідомлень про реальні події, що становлять для них інтерес. Споживачі інформації можуть використовувати її операційно, але також і для подальшого передавання іншим споживачам. У першому випадку йдеться про стосунки між інформаційними службами (інформаційні та прес-агенції, спеціальні служби тощо) та споживачами, а в другому -- між виробниками щодо обміну, на певних умовах, отриманою інформацією (рис. 4.7).

Інформація є способом відображення реального середовища у вигляді фактів і їх первинних коментарів та інтерпретацій. З огляду на специфіку використання споживачами, виокремлюють такі різновиди інформації, як:

1. Секретна, яку використовує політичне керівництво у процесі прийняття найважливіших рішень і розголос якої може завдати серйозної шкоди інтересам держави.

2. Спеціалізована, яка має вузьке операційне застосування і може бути використана лише фахівцями у тій сфері суспільної діяльності, якої вона стосується. Режим застосування такої інформації не завжди відкритий, позаяк окремі відомості можуть становити державну службову або приватну комерційну таємницю.

3. Масова, яка є загальною та доступною для будь-яких споживачів. Вона поширюється за допомогою преси, радіо, телебачення та глобальних інформаційних мереж.

У практиці прийняття політичних рішень уряди використовують усі перелічені вище види інформації, оскільки у цьому процесі ніколи не буває абсолютної впевненості у вихідних даних, а порівняння відомостей, взятих із різних інформаційних потоків, дає змогу з'ясувати картину реальних подій. Інформаційні потоки є постійним рухом повідомлень у межах технологічних каналів. Вони виражаються у створенні міжнародного глобального інформаційного "поля" і потоках різнопланової інформації через світові інформаційні системи.

Держава традиційно контролює входи та виходи, через які циркулюють інформаційні потоки, намагаючись не допустити у національне інформаційне поле інформацію, яку її політична еліта розглядає як ворожу, спрямовану на підривання конституційного ладу, цінностей національної культури тощо. Державну політику у світовому інформаційному полі можна охарактеризувати так:

1. Ліберальна побудована на принципах невтручання в інформаційний процес, визнання права громадян отримувати інформацію з будь-яких джерел, сприяння вільному обігові інформації.

2. Активна інформаційна політика полягає у намаганні встановити контроль (того чи іншого ступеня жорсткості) за засобами масової інформації, за допомогою контрпропаганди, активного сприяння поширенню за межами держави інформації, що відображає погляд національної керівної еліти.

З. Автаркічна інформаційна політика пов'язана з "закриттям" національного інформаційного поля, повною забороною чи певним обмеженням права громадян користуватись інформацією іноземного походження та її сприйняттям як ворожої.

Реальний міжнародний порядок у сфері міжнародних інформаційних відносин визначається фінансовими і, відповідно, технічними можливостями держав світу. На зламі XX--XXI ст., через широке впровадження супутникового телебачення, міжнародних комп'ютерних інформаційних мереж, національні держави втрачають можливість здійснювати ефективний контроль за інформаційними потоками, що перетинають їхні кордони. У формуванні глобальних інформаційних потоків вирішальною є позиція провідних держав світу та власників засобів масової інформації, які контролюють зміст та інтерпретацію повідомлень. Ведення пропагандистських кампаній, які спочатку стосувались лише громадян власної держави, у сучасних умовах набуло світових масштабів та виявилося у маніпулюванні громадською думкою у більшості країн світу [1].

Міжнародні інформаційні відносини визначаються інформаційними процесами і мають суб'єкти і об'єкти міжнародного співробітництва. Тому виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин.

До основних понять міжнародної інформації (МІ) відносять саме поняття «міжнародна інформація» і його складові компоненти:

* міжнародні інформаційні ресурси;

* інформаційний потенціал;

* інформаційна могутність;

* інформаційний продукт;

* міжнародний інформаційний простір;

* міжнародна інформаційна політика.

Інформаційні ресурси -- це засоби, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають показником національного багатства країни. До поняття «інформаційні ресурси» входять: фундаментальна інформація, поточна інформація, документована і зафіксована на документальних носіях інформація, новітня інформація або ноу-хау.

Інформаційний потенціал -- це сукупність інформаційних засобів країни, які включають інфоінфраструктуру,тобто:

* Інформаційні і комп'ютерні мережі і системи.

* Національну систему інформації.

* Сукупність різних видів інформації.

* Інформаційно-аналітичну структуру.

* Інформаційні служби та засоби масової комунікації.

Інформаційну могутність можна характеризувати за такими основними критеріями: наявність і потужність державної системи захисту інформації, національних виробників інформаційного продукту (інформаційних агентств, преси, телебачення, радіо), системи формування суспільної свідомості, зокрема системи зовнішньополітичної пропаганди.

Національний інформаційний продукт -- це матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, який має синтезований характер, оскільки поєднує в собі результати інформаційної інтелектуальної діяльності суспільства та технічні засоби інформаційного забезпечення. Компонентами національного інформаційного продукту є: технічні засоби зв'язку (обчислювальна техніка та інші новітні технології), супутникові форми забезпечення передачі інформації, кабельні мерена, бази і банки даних, аудіовізуальне забепечення передачі інформації, новітні оп-товолоконні мережі, традиційні засоби передачі інформації. На сьогодні більш ніж 200 ретрансляторів України передають міжнародну та національну інформацію безпосередньо у пам'ять електронне обчислювальних машин, що сприяє концентрації інформації, розвитку національного інформаційного продукту. В результаті створюється новий вид національного продукту, який може бути використаний, як матеріальне майно і як інтелектуальна власність.

Національний інформаційний простір -- сукупність інформаційних потоків як національного так і закордонного походження, що функціонують на території держави.

Основною цінністю для суспільства й окремої людини поступово стають інформаційні ресурси. За цих обставин проблеми формування інформаційного простору як фактора забезпечення національних інтересів, безумовно, виходять на перший план. Особливої важливості це набуває в сучасних умовах швидкої глобалізації інформаційних процесів і прагнення розвинутих країн досягти безперечного інформаційного домінування заради розв'язання своїх національних завдань. Саме тому стає необхідним проведення ретельного аналізу теоретичних і практичних проблем забезпечення національних інтересів в інформаційній сфері.

Міжнародний інформаційний простір визначається, як:

· Система середовища буття людини,яка забезпечує діяльність будь-якої системи, зокрема -- системи міжнародних відносин (Паньшин Б.Н. 1996). інформаційний співробітництво транснаціональні корпорації

· Система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності (Коган О., 1996).

· Сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві.

Міжнародний інформаційний простір характеризується такими чинниками:

· Територія розповсюдження інформації за допомогою глобальної системи комунікацій.

· Інфраструктура або технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі.

· Наявність міжнародної та національної інформаційної політики, комплексу норм і принципів, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації.

· Наявність міжнародних угод в галузі комунікацій, які базуються на розумінні світової ролі інформаційних про цесів, і іх впливу на розвиток цивілізацій.

· Доступ до інформації світової громадськості і участь суб'єктів міжнародних відносин у загальній системі зв'язку.

Міжнародна інформаційна політика -- стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у системі міжнародних відносин [1].

Науково-технічні, інформаційні особливості сучасного етапу господарського розвитку давно спричинили інтенсивну діяльність багатьох агентств на Заході у вигляді видання інформаційних бюлетенів, прес-релізів, теле-, радіоінформування тощо. Втім, на особливу увагу заслуговує багатокомпонентна мережа електронної інформації, створення та розвиток якої мають завдячувати зусиллям національних урядів, бізнесовим структурам, міжнародним організаціям. Так, з участю Комісії європейських співтовариств було створено мережу «Євро-Інфо» із 200 центрами у різних країнах ЄС та далеко за межами цього блоку. Відомою є так звана Busines Cooperation Network (ВС--NЕТ), що почала діяти у Західній Європі 1986 р. і до якої вже підключилися кілька східноєвропейських та північноамериканських країн. Найбільшу активність проявили фірми-експортери, що заінтересовані в пошуку партнерів за кордоном, зокрема поза межами країн -- членів ВС--NЕТ.

Важливим компонентом інформатизації є створення галузевих Інтернет-ринків, наприклад ринку автомобільних комплектуючих. Так, у 2000 р. найбільші у світі автомобільні корпорації -- «Форд Мотор», «Дженерал Моторс» і «Даймлер-Крайслер» оголосили про намагання створити найбільший у світі спеціалізований автомобільний Інтернет-ринок з метою сприяння закупівлі необхідної сировини, комплектуючих деталей до автомобілів та інших товарів, прискорення виробничого процесу зниження собівартості кінцевої продукції [2, C.549-550].

Розділ II. Міжнародні інформаційні відносини у діяльності ТНК

В становленні позицій ТНК, важливу роль відіграв технологічний прогрес в системах телекомунікації та інформації. Саме «інформаційна революція» значно прискорила та посилила процеси інтернаціоналізації і глобалізації через усунення технологічних та комунікаційних бар'єрів і сприяла досягненню ТНК глобального рівня господарювання. ТНК формують міжнародні виробничі комплекси, отримують можливість використання переваг міжнародного розподілу праці та міжнародної кооперації виробництва, роблячи, таким чином, великий вплив на весь характер міжнародних економічних відносин та стан міжнародної торгівлі[3].

Міжнародні інформаційні відносини ТНК базуються в основному розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Поширення інформації про НДДКР, пов'язане з некомерційними формами передачі технологій, яка не містить секретів виробництва та патентоспроможні за своєю природою винаходи. Такими формами можуть бути науково-технічні публікації, навчальна література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конференцій, симпозіумів тощо.

За сучасних умов існування особливо важливих каналів переважно некомерційного міжнародного передання технологій зумовлюється безпосереднім людським фактором. Точніше, передання технологій може відбуватися завдяки:

а) особистим контактам учених та спеціалістів

у процесі спільних фундаментальних досліджень та обміну, спільному використанню отриманих результатів;

на конференціях, робочих зустрічах, симпозіумах, спеціалізованих виставках;

під час наукових зарубіжних відряджень та зарубіжних стажувань;

б) міграції вчених, інженерів і техніків; наприклад, часто проблема експорту чи імпорту тієї або іншої технології зводиться до особистого досвіду людини-розробника (зокрема, це стосується ядерних фахівців колишнього СРСР, які можуть потрапляти навіть у політично нестабільні країни, що призводить до загострення проблем політичного характеру; інший приклад: на початку 2001 р. стало відомо, що Сполучені Штати планують видавати протягом кожного з наступних трьох років 200 тис. віз для проживання та роботи на території країни висококваліфікованим працівникам [2, C.542-543].

У докладі ЮНКТАД про світові інвестиції за 2005 р. важлива увага приділяється інтернаціоналізації НДДКР, що здійснюється ТНК. Компанії розширюють свою міжнародну діяльність, тому їм необхідно адаптувати технології до місцевих потреб і успішно реалізовувати на ринках приймаючої країни. ТНК традиційно займалися НДДКР в країнах базування, а тепер вони виносять за межі розвинутих країн такі НДДКР, що виходять за рамки адаптації до вимог місцевих ринків.

НДДКР є лише одним із джерел новаторства та розвитку інформаційних відносин. НДДКР можуть приймати різні форми: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, а також розроблення товарів та ліцензій. Для вдосконалення і впровадження передових наукомістких технологій багатьом ТНК потрібно більше кваліфікованих кадрів і активізація технічної діяльності. Для цього потрібна якісна інфраструктура у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) [4, 213].

Останніми десятиліттями глобальні витрати на НДДКР швидко росли й у 2002 р. досягли майже 677 млрд. дол. І для них характерним є дуже високий ступінь концентрації. Так, десятьом країнам, очолюваним США, належать понад 80% світових витрат на НДДКР. Половина світових витрат припадає на ТНК і не менше 2/3 комерційних витрат на дослідження і розробки ( за оцінками - 450 млрд. дол.) [2, c.214].

Процеси інформаційно-комунікаційної глобалізації нині вже майже вийшли з-під монопольного контролю держав як головних суб'єктів міжнародних владних правовідносин. Вони вже стали фактичним каталізатором багатьох об'єднавчих процесів сучасної історії. Саме з цієї причини інформаційно-комунікаційна глобалізація є найбільш показовою з решти інтеграційних процесів і містить: 1) розвиток комунікаційних можливостей та використання космічного простору для передачі інформації; 2) появу і швидке зростання глобальних інформаційних мереж; 3) комп'ютеризацію багатьох процесів життєдіяльності людства.

Основними напрямами інформаційно-комунікаційної глобалізації слід вважати: 1) створення глобальних за охопленням комунікаційних систем на базі космічних комплексів; 2) переважний розвиток космічних систем подвійного призначення; 3) розвиток персональних систем зв'язку і глобального позиціонування; 4) створення глобальних систем управління бізнесом, виробничими процесами та домашнім господарством на базі інформаційно-комунікаційних комплексів; 5) глобалізовану комп'ютеризацію і роботизацію якомога більшого кількості процесів життєдіяльності людства; 6) обмеження де-факто з боку ТНК державної монополії на управління інформаційно-комунікаційними системами, а також у галузі розробки та реалізації політики в інформаційно-психологічній сфері з подальшим вимушеним закріпленням цього процесу де-юре; 7) випередженням розвитку договірної нормативно-правової бази невладними суб'єктами цивільно-правових і господарських відносин, які регулюються міжнародним приватним правом. Зазначене тягне за собою певне відставання розвитку правової бази на рівні владного (публічного) права у зазначених сферах, що призводить до небажаного стримування транскордонного руху виробничих технологій, сировини, товарів, послуг, капіталів, робочої сили тощо. Останнє завдає значних фінансово-економічних збитків ТНК.

На цьому тлі в межах нинішнього етапу глобалізації розвивається процес витиснення традиційних держав із інформаційного простору транснаціональними інформаційними корпораціями. Фахівці зазначають, що варто очікувати появу в найближчі 10-15 років потужних приватних компаній, які не лише матимуть де-факто, проте не закріплених де-юре, ознаки суверенних держав: 1) екстериторіальність; 2) наявністю власних легітимних збройних формувань, спецслужб (розвідки, контррозвідки, охоронних); 3) участь на початковому етапі як спостерігачів у міжнародних організаціях, утворених державами на підставі міжнародних угод і договорів [5].

ТНК, контролюючи відкриті інформаційні мережі та інформаційні потоки в них, усе більше здобувають риси транснаціональних держав-корпорацій (імперій), інтереси яких лежать на територіях різних країн з різними законами, традиціями, геополітичним положенням і державним устроєм, інтереси яких не завжди збігаються з корпоративними інтересами ТНК. Зазначене дає підстави зробити висновок, що у найближчому майбутньому в будь-якому збройному конфлікті будуть задіяні сили та засоби як мінімум трьох сторін - агресора, жертви агресії і (однієї чи декількох) ТНК.

Транснаціональні корпорації в інформаційному суспільстві мають усі ознаки суверенної держави: територію, обумовлену ареалом поширення мережної інфраструктури, стратегічними ресурсами (інформацією та інформаційними потоками, що циркулюють у приналежних або підконтрольних ним інформаційно-телекомунікаційних мережах), аналогом населення (штатом лояльних співробітників і агентів впливу) і відносно високою автономією, котра може наближатися до поняття суверенітету. Це виявляється в реальній можливості не тільки відстоювати власні інтереси на міжнародному рівні із залученням до вирішення власних політичних питань суб'єктів міжнародної політики та міжнародного публічного права, а й тиснути на них, оскільки їхня діяльність і стан безпеки залежать від стабільного функціонування мережної інфраструктури, припливу інформаційних і мережних ресурсів та нових інформаційно-телекомунікаційних технологій [5].

Висновок

Отже, транснаціональні мережні корпорації в інформаційному суспільстві, розробляючи нові інформаційні технології, розвиваючи належні ним глобальні інформаційно-телекомунікаційні мережі та контролюючи циркулюючі по них потоки утворюють потужну ланку у міжнародних інформаційних відносинах. Адже в сучасному інформаційному суспільстві інформація та знання є ключем до розвитку ТНК, як самостійної системи у міжнародних економічних відносинах.