Зазначимо, що всі перелічені чинники в сукупності могли суттєво вплинути на курсоутворення гривні та викликати її девальвацію. Нагадаємо, що за останні три місяці 1999 року, протягом яких відбувалися передвиборча та виборча кампанії, девальвація гривні становила 19.1%, оскільки Національний банк, на наш погляд, тоді ще не мав відповідних стримуючих важелів і відповідної практики. Але за час, що минув, НБУ сформував досить жорстку й ефективну систему валютного регулювання, яка поєднує в собі як економічні, так і адміністративні важелі. При цьому в моменти кризових явищ центральний банк використовує в основному адміністративні заходи. Це пов'язано з тим, що валюти перехідних економік (валюти з неповною конвертованістю) значно мірою схильні до девальвації і короткострокових коливань курсу. їх ринок не має належної глибини і дуже залежить від пропозиції іноземної валюти, рівновага на ньому менш стійка і потребує великих зусиль з боку влади. Такі зусилля і проявляються в різного роду обмеженнях.

Оскільки перші ознаки курсової дестабілізації проявилися на ринку готівкових продажів, НБУ почав саме з нього. Було прийнято постанову, згідно з якою курс купівлі та продажу іноземних валют не міг відхилятися більш як на 2% від встановленого Національним банком офіційного курсу гривні щодо іноземних валют першої групи класифікатора. Також НБУ закріпив за собою право у разі виникнення коливань курсів купівлі-продажу готівкової валюти за гривні здійснювати у межах торговельної сесії продаж уповноваженим банкам готівкової валюти за гривні. Це право було реалізовано. Із середини жовтня 2004 року Національний банк почав регулярні торги готівковою валютою для підкріплення обмінних пунктів банків. Аби зняти ажіотаж і не допустити великої девальвації гривні, НБУ двічі на тиждень продавав банкам готівку за фіксованим курсом -- 5.3150 грн. за долар США.

Оскільки попит постійно зростав, а Національний банк фактично Зафіксував готівковий курс гривні, комерційні банки також запровадили певні обмеження на продаж валюти через свої обмінні пункти. Вони були різні за формою та змістом, але мали спільну мету -- обмежити продаж валюти. Не можна сказати, що ці обмеження суттєво допомогли стримати попит на валюту. Він постійно зростав, а НБУ з метою запобігання девальвації та стримування інфляції утримував курс гривні практично незмінним. Усе разом призвело до виникнення дефіциту готівкової валюти. За таких умов спрацював закон вартості. На наш погляд, іноземна валюта -- це такий же товар, як і інші, хоч і доволі специфічний. Як і будь-який товар, валюта також має свою ціну, і в моменти зростання попиту повинна підвищуватися її ціна або зростати пропозиція. Оскільки пропозиція не зростала, а попит збільшувався за незмінної ціни, природно виник дефіцит цього специфічного товару. НБУ втратив значну кількість своїх резервів. Лише за період із вересня по грудень 2004 року валові валютні резерви НБУ скоротилися з 12.1 млрд. доларів до 9.452 млрд. доларів.

Рис. 2.2 Торги на міжбанківському валютному ринку України в 2004 році

Суттєве скорочення резервів та "вихід" капіталу за кордон примусили Національний банк ужити деяких обмежувальних заходів стосовно роботи міжбанківського валютного ринку. Так, починаючи із 14 грудня 2004 року, НБУ заборонив комерційним банкам, які мають дозвіл на відкриття коррахунків у закордонних банках і здійснення операцій з ними, користуватися посередництвом інших банків для купівлі іноземної валюти за гривні на внутрішньому ринку. Це дало змогу посилити контроль за валютними операціями та знизити можливості виведення капіталу з країни.

Також НБУ з 8 грудня 2004 року скоротив тривалість торговельної сесії на міжбанківському валютному ринку з 4.5 до 2.5 години. Скорочення часу роботи сесії свідчить, що Національний банк у такий спосіб хотів обмежити попит шляхом ретельнішої перевірки заявок на купівлю валюти банками. За інформацією операторів ринку, частину заявок НБУ взагалі не допускав до торгів.

Практика довела, що обмежувальні заходи центрального банку ще до кінця 2004 року дали позитивний результат, але нині ще не можна з певністю стверджувати, що ситуація на валютному ринку стабілізувалася. Попит на валюту все ще перевищує її пропозицію. За останній тиждень 2004 року населення продало 105.1 млн. доларів США, а купило 282.0 млн. доларів. На міжбанківському ринку також поки що переважає попит. Крім того, вже на початку січня 2005 року Національний банк прийняв постанову, яка закріпила деякі обмежувальні заходи, спрямовані на контроль за рухом валюти та зниження попиту на неї. Згідно з документом, НБУ зокрема тимчасово заборонив банкам купувати іноземну валюту за гривні на міжбанківському валютному ринку України для оплати товару, що імпортується без ввезення в країну, а також за кредитні кошти за договорами гарантій, уступки права вимоги та для інвестицій за кордон, а також для дострокового погашення резидентами кредитів у іноземній валюті за договорами з нерезидентами. Також НБУ заборонив комерційним банкам купувати валюту на міжбанку під "довгу" валютну позицію. Дії НБУ цілком зрозумілі, однак заборона на купівлю валюти під "довгу" валютну позицію може відповідним чином ускладнити для банків регулювання своєї валютної ліквідності.

Головним чинником, який суттєво впливає на поведінку суб'єктів валютного ринку, залишається інфляція. За експертними оцінками фахівців Міжнародного центру перспективних досліджень, її рівень за перше півріччя 2005 року може сягнути 15--16%. Основним джерелом провокування інфляції може стати дефіцит державного бюджету у 2.7% до ВВП, який прийняла Верховна Рада наприкінці 2004 року. В зв'язку із цим хотілося б загострити увагу на прописній істині. Слід завжди пам'ятати, що при зростанні внутрішніх цін вітчизняна валюта може перестати бути надійним засобом нагромадження, і ніякі високі відсоткові ставки не зможуть відродити довіру до неї, Україна це вже проходила, тому маємо надію, що вона не повернеться до подібного сценарію.

3. Вдосконалення системи регулювання фінансів зовнішньоекономічної діяльності держави

У ході приєднання України до COT розпочато перехід до поступової лібералізації національного митно-тарифного режиму, який застосовується, зокрема, щодо торгівлі агропродовольчими товарами. Так, у квітні 2005 р. до Верховної Ради надійшов урядовий законопроект про скорочення пільгових ставок імпортного мита (тобто ставок режиму найбільшого сприяння) на широкий асортимент таких товарів, а також про заміну на значну їх кількість специфічних або комбінованих ставок ввізного мита адвалорними, в результаті чого створюватимуться сприятливіші умови для нарощування обсягів імпорту даних видів продукції на національну територію у випадках зниження світових цін на них. Слід зазначити, що спочатку Урядом пропонувалося здійснити значно більш радикальне зменшення діючих ставок мита на зазначені товари. У результаті середньоарифметична ставка ввізного мита на агропродовольчу продукцію мала відразу скоротитися з 19,69 до 10,54%. Зокрема, стосовно імпорту живих тварин і продуктів тваринного походження така ставка мала зменшитися з 20,88 до 9,04%; продукції рослинництва - з 16,49 до 8,16%; жирів та олії рослинного або тваринного походження - з 16,67 до 9,54%; готових харчових виробів - з 24,73 до 15,42%.

Процес лібералізації митно-тарифної політики України триватиме і надалі, що скоріше за все призведе до посилення конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпортних товарів і може справити негативний вплив на господарське становище багатьох вітчизняних підприємств. Ситуація може ще більше погіршитися з огляду на те, що світовим товарним ринкам притаманні істотний рівень конкуренції та наявність торговельних бар'єрів протекціоністського характеру, які, незважаючи на зусилля, що докладаються у сфері забезпечення лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, все ще залишаються значними. Так, дуже поширеним у практиці зовнішньоторговельного регулювання іноземних держав є використання принципу тарифної ескалації, який передбачає зростання рівня митного оподаткування імпорту товарів у міру підвищення ступеня їх обробки. Якщо до Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів співвідношення між рівнями митного обкладення імпорту готових виробів і сировини становило у світі в середньому 4,5 раза, то у 2001 р. - 7,5 раза. У багатьох країнах високим залишається рівень митного оподаткування сільськогосподарських товарів. Станом на 2002 р. середньозважена ставка ввізного мита на продукцію сільського господарства становила 18,8% для країн, що розвиваються, 13,4% - для країн з перехідною економікою та 43,4% - для розвинутих держав.

Разом з тим у багатьох країнах світу діють більш високі ставки ввізного мита на окремі сільськогосподарські товари. Наприклад, ставки мита щодо імпорту до ЄС у 2002 p. яловичини і пшениці становили, відповідно, 213% і 168%. У 2001 р. ставка мита на ввезення до цих країн рису дорівнювала 231%, молочних продуктів -205%. У 2004 р. імпортні поставки до Євросоюзу цукру і тютюнових виробів оподатковувалися за митними ставками у 80 та 180%. У 2002 р. ставки ввізного мита на вершкове масло, сир та яйця були встановлені у Канаді на рівні, відповідно, 360, 289 і 236%. У 2001 р. діяли ставки ввізного мита у 93% і 91% щодо поставок до США молочних продуктів і цукру та у 444% і 193% - щодо імпорту до Японії рису та пшениці. Крім того, для зовнішньоекономічної політики багатьох держав характерне активне використання широкого арсеналу заходів нетарифного регулювання (наприклад, антидемпінгових, спеціальних, компенсаційних заходів, встановлення відповідних технічних бар'єрів у торгівлі), під дію яких досить часто підпадають поставки на світові ринки українських товарів.

Уникнення розглянутих несприятливих ефектів можна досягти, зокрема, шляхом застосування комплексу дій з удосконалення, з урахуванням норм системи ГАТТ/СОТ, національної політики тарифного регулювання імпорту, в тому числі спрямованих на забезпечення можливості вжиття Україною спеціальних захисних заходів (СЗЗ) у формі додаткового мита, передбачених у рамках домовленостей Уругвайського раунду переговорів.

Серед останніх публікацій з питань тарифного регулювання імпорту можна виділити праці Л. Демиденка, М. Петренка, М. Каленського, А. Соколовської та І. Кобути, в яких, зокрема, знайшли своє відображення питання, пов'язані із СЗЗ. Так, у працях двох останніх авторів відповідним чином аналізуються спроби владних структур України сформувати правове поле для використання даного інструмента торговельної політики та умови, за яких Україна могла б погодити комплекс питань, пов'язаних з його застосуванням, у ході переговорного процесу щодо приєднання до COT ¹⁵. Незважаючи на висвітлення в науковій літературі проблеми, що розглядається, комплекс питань, пов'язаних з розробкою механізмів забезпечення отримання Україною можливості застосовувати спеціальні захисні заходи після набуття членства у COT, більшою мірою залишається неопрацьованим. Вивченню і врегулюванню цих питань присвячена дана робота.

Механізми застосування спеціальних захисних заходів у формі додаткового мита на імпорт певних видів товарів, який здійснюється в обсягах, що є більшими, або за цінами, які є меншими за розраховані відповідним чином граничні величини, регламентуються положеннями Угоди про сільське господарство Уругвайського раунду переговорів. Дія Угоди поширюється на агропродовольчу продукцію, що належить до груп 1-24 Гармонізованої системи (ГС) опису та кодування товарів, за винятком риби та рибопродуктів, а також на ряд виробів, які класифікуються в інших групах ГС, зокрема, магніт, сорбіт, ефірні масла, білкові речовини, модифіковані крохмалі, клеї, оздоблювальні засоби, шкіру, шкіряну і хутрову сировину, шовк-сирець та шовкові відходи, вовну, бавовняне, льняне і конопляне волокно.

Згідно з Угодою, будь-який товар із зазначеного переліку може лише за певних умов бути фактичним або потенціальним об'єктом вжиття державою - членом COT заходів імпортного регулювання, про які йдеться. До таких умов належить поширення на товар правових норм країни щодо застосування у відношенні до імпортних поставок квот, вибіркового ліцензування, значної кількості інших видів нетарифних обмежень до її вступу у COT, а також здійснення нею тарифікації цих інструментів зовнішньоекономічної політики, тобто їх скасування з паралельним підвищенням граничних ставок ввізного мита на даний вид продукції на обчислені за встановленими методиками величини (тарифні еквіваленти). Слід зазначити, однак, що Угода дозволяє країнам - членам COT продовжувати використовувати щодо імпорту охоплених нею товарів нетарифні регулятори у відповідності з нормами укладених у рамках цієї організації домовленостей, які регламентують механізми підтримки рівноваги платіжного балансу або інші питання загального характеру, не пов'язані виключно з врегулюванням сільськогосподарських проблем. Від країн, що приєднуються до системи ГАТТ/СОТ, не вимагається скасування регуляторів такого типу або їх тарифікація. Крім того, у розкладі поступок згаданої країни товар має бути позначений символом "SSG", що походить від англійського терміна "special safeguard", який і означає у перекладі "спеціальний захисний захід".

Нинішній у цілому ліберальний режим нетарифного регулювання імпорту у поєднанні з невикористанням компетентними владними структурами України можливостей тарифікації зовнішньоторговельних обмежень, вжиття яких передбачалося національним законодавством у минулому, зумовлює практично повну відсутність у держави змоги дістати право на застосування СЗЗ щодо поставок відповідного асортименту іноземної продукції на основі чинних норм Угоди про сільське господарство. Для врегулювання зазначеної проблеми після набуття Україною членства у COT національним органам влади доцільно було б поставити в рамках роботи даної організації питання про надання країнам з перехідною економікою права на застосування спеціальних захисних заходів щодо імпорту на їх території товарів з охопленого даною Угодою переліку, що не підпадали під тарифікацію, за умов додержання всіх інших відповідних норм цього міжнародного договору. Україні доречно було б спочатку заручитися підтримкою інших держав - членів COT з перехідною економікою (насамперед тих, які входили до складу колишнього СРСР) з даного питання та виступити з ними єдиним блоком у ході його розгляду і врегулювання.

У разі розв'язання зазначеної проблеми у запропонований спосіб на користь України та інших постсоціалістичних країн треба забезпечити імплементацію в національну правову базу відповідним чином скоригованих норм Угоди про сільське господарство, які стосуються СЗЗ. Так, слід, зокрема, передбачити можливість застосування спеціальних захисних заходів щодо імпорту в Україну того чи іншого охопленого Угодою товару у випадку, коли його обсяг протягом поточного календарного року перевищує граничний рівень доступу даного виду продукції на внутрішній ринок. Під таким рівнем слід розуміти вартісну величину, яка встановлюється шляхом розрахунку певного процента від обсягу імпорту товару в Україну за 3 роки, що передують поточному і за які є відповідні статистичні дані. Розмір цього процента має визначатися залежно від існуючої можливості доступу товару на внутрішній ринок України, що становить процентне співвідношення обсягів імпорту товару та його споживання в Україні, обчислене знову ж таки за 3 роки, що передують поточному, за які є відповідна статистична інформація. Так, граничний рівень доступу товару на внутрішній ринок України має дорівнювати 125%, ПО і 105% його імпорту за зазначений трирічний період, якщо існуюча можливість доступу даного товару на цей ринок є відповідно меншою чи рівною 10%; більшою за 10%, але меншою чи рівною 30%, більшою за 30%¹⁸. Необхідно також врахувати те, що у разі запровадження (за розглянутих умов) додаткового мита на імпорт товару останнє може застосовуватися лише до кінця календарного року, в якому воно набрало чинності, і має стягуватися за ставкою, що не перевищує 1/3 пільгової ставки, встановленої на нього у національному Митному тарифі.

Доцільно визначити можливість і механізм застосування СЗЗ у випадку, коли певна партія товару імпортується на територію України за ціною (вираженою на основі ціни поставки даного виду продукції на національний ринок на умовах СІФ), нижчою за встановлену для нього граничну ціну. Остання має становити середньозважену для одиниці товару довідкову цінову величину, обчислювану на основі цін його поставок на умовах СІФ або у будь-який інший прийнятний спосіб з адекватним урахуванням за певних обставин якісних показників і міри обробки цього виду продукції. У випадку, що розглядається, ставка додаткового мита на імпорт в Україну товару має розраховуватися за такою схемою. Якщо різниця між імпортною ціною поставки товару та його граничною ціною становить понад 10%, але не перевищує 40% останньої, то дана ставка має дорівнювати 30% від суми, на яку зазначена різниця більша за 10% граничного цінового показника, про який йдеться. Коли зазначена різниця становить понад 40%, але не перевищує 60% граничної ціни, ставка має визначатись як сукупність величин у 30% і 50%, обчислених відповідно до сум, на які різниця є більшою за 10% і 40% такого мінімального цінового рівня. Якщо така різниця становить понад 60%, але не перевищує 75% граничної ціни, ставка має розраховуватись як сукупність величин у 30%, 50 і 70%, обчислених відповідно до сум, на які різниця є більшою за 10%, 40 і 60% даного граничного цінового рівня. Коли дана різниця становить понад 75% граничної ціни, ставка має становити сукупність величин у 30%, 50, 70 і 90% від сум, на які різниця перевищує, відповідно, 10%, 40, 60 і 75% такого граничного цінового рівня . Якщо ж така різниця не перевищує 10% граничної ціни, будь-яке додаткове мито на імпорт відповідного виду продукції в Україну не повинно запроваджуватися.

Перелік товарів, імпорт в Україну яких за відповідних обставин підпадатиме під СЗЗ, має бути визначений шляхом виділення на основі заздалегідь проведеного комплексу досліджень з товарного асортименту, охопленого дією Угоди про сільське господарство, певного кола продукції тих секторів вітчизняної економіки, які можуть істотно постраждати від посилення конкуренції на внутрішньому ринку країни після її вступу до COT у результаті поставок на нього подібних продуктів іноземного походження на розглянутих умовах. Такий перелік необхідно погодити у ході зазначеного переговорного процесу в рамках COT з подальшим його включенням до національного законодавства та позначенням кожного товару з його складу абревіатурою SSG у розкладі поступок України.

За Угодою про сільське господарство, країна - член COT не має права застосовувати одночасно щодо імпорту одного і того самого товару спеціальні захисні заходи та спеціальні заходи (англ. - safeguards), механізми вжиття яких регламентуються статтею XIX ГАТТ 1994 р. та Угодою про спеціальні заходи Уругвайського раунду переговорів. Отже, необхідно передбачити неможливість паралельного застосування цих двох зовнішньоторговельних регуляторів стосовно поставок в Україну кожного відповідного товару іноземного походження.

Згідно з Угодою про сільське господарство, будь-яка країна - член COT, що вдається до вжиття СЗЗ, у зв'язку із зростанням обсягів імпорту на її територію відповідного товару має надіслати письмове повідомлення про це до Комітету із сільськогосподарських питань у якомога стисліші строки, але не пізніше, ніж протягом 10 днів з дати введення таких заходів у дію. Причому повідомлення має містити "всю відповідну інформацію", тобто всеосяжні та детальні дані стосовно механізмів, строків і підстав для застосування додаткового мита на імпортні поставки товару. Коли ж країна - член COT застосовує СЗЗ, спрямовані на запобігання імпорту на її територію відповідного товару за заниженими цінами, то строк надіслання нею повідомлення зазначеного типу до Комітету з питань сільського господарства не повинен перевищувати 10 днів з дати вжиття нею (з даною метою) спеціальних захисних заходів щодо поставок продукції, про яку йдеться, у перший раз, тобто з моменту першого використання додаткового мита у зв'язку з імпортним постачанням тієї чи іншої її партії за нижчою за граничну ціною. У будь-якому випадку компетентні органи держави - члена COT, що використовує СЗЗ, мають надавати можливість відповідним владним структурам інших заінтересованих країн - учасниць цієї організації проводити з ними консультації з приводу конкретних умов, пов'язаних із застосуванням таких обмежувальних дій у зовнішньоекономічній сфері. Отже, доречно включити в національну правову базу розглянуті механізми системи ГАТТ/СОТ, за допомогою яких досягається забезпечення застосування будь-яким її членом спеціальних захисних заходів на засадах транспарентності та з урахуванням господарських інтересів його торговельних партнерів.

Своєї імплементації в українську правову базу вимагає також сформульоване в Угоді зобов'язання кожної країни - члена COT не вдаватися (в міру можливого) до застосування СЗЗ щодо поставок на її територію за цінами, нижчими, ніж граничні, того чи іншого товару, який підпадає під дію даного міжнародного договору і динаміці обсягів імпорту якого до цієї держави притаманна чітка тенденція до скорочення. У цьому плані доцільно відпрацювати (на основі використання досвіду інших країн світу та з додержанням національних інтересів) правові положення щодо реалізації зазначеної вимоги системи ГАТТ/СОТ, що передбачали б конкретні критерії; компетентні органи України повинні будуть враховувати їх повною мірою у ході прийняття рішень стосовно доцільності вжиття спеціальних захисних заходів згаданого типу у ситуації, що розглядається. До таких критеріїв можуть бути віднесені, наприклад, темпи скорочення та обсяги імпорту на національну територію відповідного товару, частота цінових порушень по його поставках, рівень відхилення ціни останніх від встановленої для них граничної цінової величини, поточна і перспективна кон'юнктура внутрішнього та зовнішніх ринків даного виду продукції, становище її вітчизняного виробника та міра задоволення потреб українських споживачів у ньому за рахунок постачання з іноземних джерел.

І нарешті, слід чітко встановити, що додаткове мито має вживатися щодо того чи іншого товару незалежно від використання (якщо таке має місце) до операцій з його ввезення інших видів мита, а також будь-яких непрямих податків, зборів чи нетарифних обмежень і процедур, за винятком інструментів зовнішньоторговельної політики, застосовуваних до поставок на національну територію цього виду продукції на основі законодавства про спеціальні заходи щодо імпорту в Україну. Необхідно передбачити і те, що у разі запровадження додаткового мита на імпорт в Україну певного іноземного товару воно має стягуватися незалежно від території його походження.

Доречними також бачаться відпрацювання і подальше запровадження у практику адміністративних механізмів прийняття рішень про застосування спеціальних захисних заходів щодо імпорту в Україну з визначенням (на основі викладених принципів і підходів) конкретних ставок додаткового мита. Функції винесення таких рішень доцільно закріпити за спеціально утвореною у таких цілях Міжвідомчою комісією, тобто постійно діючим державним органом колегіального типу, до складу якого мають бути включені представники компетентних владних структур України. Існує необхідність закріплення за чітко визначеними органами державної влади, а також за національними виробниками відповідних видів продукції чи їх об'єднаннями права надіслання до зазначеної комісії письмового звернення з обґрунтованим запитом щодо запровадження додаткового мита на імпорт того чи іншого товару в Україну та встановлення законодавчо сформульованих вимог до його оформлення. Необхідно визначити порядок розгляду комісією таких звернень і прийняття нею у зв'язку з їх надходженням відповідних рішень. Комісії, зокрема, має бути надане право проводити перевірки інформації, що міститься у зверненнях, звертатись у разі потреби за додатковими даними до суб'єктів підприємництва та органів влади, від яких вони надходитимуть, а також до інших компетентних структур державного управління. Доцільно також розробити і затвердити механізм моніторингу з боку компетентних органів державної влади ситуації на українських ринках товарів, на які поширюватиметься дія національного законодавства з питань СЗЗ, та динаміки показників їх імпорту на базі регулярного збирання та аналізу необхідної статистичної інформації та ведення на її основі відповідних баз даних. Необхідним є надання суб'єктам підприємництва права надсилати до відповідних органів державної влади звернення для одержання таких даних.

Додаткове мито необхідно віднести до особливих видів мита з метою забезпечення гармонізації розглянутих механізмів його запровадження і застосування з принципами, на яких ґрунтується національна податкова система. Сьогодні до особливих видів належать спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мито. Отже, в законодавчому порядку слід передбачити, що, крім трьох зазначених зовнішньоторговельних регуляторів, з метою захисту економічних інтересів держави у цілому та конкретних національних виробників у випадках, визначених законами, щодо імпорту на національну територію товарів може застосовуватися додаткове мито як особливий вид даного податку. У національному законодавстві, що регламентує функціонування системи тарифного регулювання і оподаткування, необхідно також чітко визначити, що особливі види мита стягуються на основі рішень про застосування не тільки антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних, а й спеціальних захисних заходів, прийнятих відповідно до законів України, які регулюють базові умови і механізми використання кожного з цих інструментів державної зовнішньоекономічної політики. У такий спосіб вдасться забезпечити непоширення на практику застосування додаткового мита вимог щодо необхідності встановлення або зміни ставок і механізмів стягування податків і зборів виключно законами про оподаткування. Потрібним бачиться віднесення випадків, пов'язаних із застосуванням СЗЗ на основі базового правового акта з питань їх вжиття, до винятків із сформульованого в національному законодавстві правила про те, що ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) мають встановлюватися Верховною Радою України чи ВР Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними та міськими радами згідно із законами про оподаткування і не повинні змінюватися протягом бюджетного року. Такий підхід практикується на сучасному етапі для будь-якого з трьох інших вже перелічених видів протекціоністських заходів.

Слід зазначити, що в Україні вже робилися спроби врегулювати у законодавчому порядку питання створення інституту спеціальних захисних заходів. Так, у травні 1997 р. Президентом України у рамках реалізації перехідних положень Конституції України було ініційоване подання до Верховної Ради України законопроекту про особливості застосування тарифних обмежень на імпорт сільськогосподарських товарів відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ. Проте парламент відхилив цей проект, прийнявши замість нього (як альтернативний) Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", у зв'язку з чим відповідний президентський указ не вступив у дію. Причому на момент прийняття Закону він був альтернативним у відношенні до зазначеного проекту лише в частині чинних до 1 січня 2003 р. положень стосовно квотування імпорту певного кола товарів груп 01 (живі тварини) та 02 (м'ясо та харчові продукти) ГС за умов використання щодо них пільгової ставки ввізного мита, більшої або рівної 30%. Адже проект передбачав поширення дії наведених у ньому механізмів на весь перелік товарів, охоплених Угодою про сільське господарство, зокрема на продукцію першої та другої груп ГС. Згідно з нормами системи ГАТТ/СОТ, однією з базових умов наявності у держави можливості вжиття спеціальних захисних заходів щодо імпорту товару є попереднє скасування відповідних нетарифних обмежень на зовнішньоторговельні операції з ним і здійснення їх тарифікації.

Крім того, норми багатьох міжнародних договорів практично унеможливлювали застосування режиму квотування імпорту в Україну відповідних видів продукції тваринництва походженням з територій переважної більшості її торговельно-економічних партнерів протягом основної частини часового періоду, на який була запланована дія правових положень про його використання. Закон, про який йдеться, набрав чинності у жовтні 1997 р. Водночас, згідно з Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (далі - УПС), будь-яка Сторона не повинна застосовувати щодо імпорту товарів походженням з території іншої Сторони кількісні обмеження, за винятком певного ряду чітко визначених випадків, пов'язаних з необхідністю вжиття на обґрунтованих засадах спеціальних заходів і з торгівлею продукцією текстильної, вугільної та сталеливарної промисловості, а також ситуацій, передбачених Актом про приєднання до ЄС Іспанії та Португалії. Відповідно до УПС, Україна також мала можливість використовувати протягом перехідного періоду щодо імпорту товарів походженням з ЄС кількісні обмеження як виняток із зазначеного загального зобов'язання щодо їх незастосування. Причому кількісні обмеження могли вживатися на недискримінаційних засадах з метою забезпечення захисту нових галузей української економіки, які перебували на початкових стадіях свого розвитку, або тих її секторів, що перебували у процесі структурної перебудови чи стикалися із серйозними труднощами, особливо тими, які зумовлювали виникнення значних проблем соціального характеру.

Обчислений у грошовому вираженні сукупний обсяг імпортних поставок в Україну тих чи інших видів продукції, що міг підпадати під такі обмеження, не мав перевищувати 15% загальної вартісної величини національного імпорту товарів походженням з території ЄС за останній рік, який передував запровадженню будь-яких торговельних регуляторів цього типу і за який є статистичні дані. Україна була зобов'язана забезпечити інформування Ради з питань співробітництва про будь-які заплановані нею до запровадження обмеження згаданого типу та на запит з боку ЄС взяти участь у консультаціях у рамках роботи зазначеного органу з приводу їх характеру та секторів чи галузей національної економіки, на захист яких вони мають бути спрямовані, до моменту введення у дію даних зовнішньоторговельних регуляторів. Згаданий перехідний період мав завершитися 31 грудня 1998 р. або на момент набуття Україною членства в системі ГАТТ/СОТ, залежно від того, яка з цих двох дат настане раніше. За взаємною домовленістю між Україною та ЄС, строк закінчення цього проміжку часу міг бути перенесений з 31 грудня 1998 р. на іншу (не більш пізню, ніж момент приєднання України до ГАТТ/СОТ) дату. За наявною інформацією, період, про який йдеться, скінчився 31 грудня 1998 р. На цю дату Україною була укладена значна кількість міжнародних договорів з торговельно-економічних питань з іншими країнами, які не є членами ЄС. Ці договори були спрямовані на взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у сфері використання кількісних і деяких інших нетарифних обмежень імпорту товарів. Положеннями кожної з цих домовленостей тією чи іншою формою передбачено неможливість застосування будь-якою Стороною обмежень зазначеного типу на імпорт товару походженням з території іншої Сторони без їх використання на поставки ідентичного виду продукції з "третіх країн".

Таким чином, однозначна відсутність в України змоги використовувати квотування імпорту тваринницької продукції з ЄС, яка виникла з початку 1999 p., зумовила її неспроможність застосовувати цей режим щодо аналогічних товарів, які постачалися з територій згаданих країн - учасниць договорів про надання на засадах взаємності РНС. Використання кількісних обмежень на поставки продукції тваринництва з країн СНД і Балтії унеможливлювала або істотно ускладнювала наявність укладених між ними та Україною угод про вільну торгівлю (передбачений якими пільговий торговельний режим належить до винятків із сформульованих в УПС та інших вже згаданих міжнародних договорах вимог про взаємне надання РНС). У 1998 р. експорт товарів з України до держав, з якими були укладені угоди про взаємне надання РНС та вільну торгівлю, становив 10705,6 млн. дол. (84,71% загального обсягу), а імпорт на національну територію продукції з них дорівнював 14107,9 млн. дол., або 96,13%.

З огляду на це, доцільно було б прийняти проекти обох законів із забезпеченням непоширення положень першого з них на ті види продукції тваринництва, щодо імпорту яких другим передбачалося застосування кількісних обмежень. Граничний строк дії останніх не треба було визначати взагалі. У процесі переговорів з ЄС Україні слід було погодити питання про надання їй права на використання кількісних обмежень з додержанням вимог УПС, тобто на продовження згаданого перехідного періоду, до моменту вступу до COT. Зазначену позицію України у такому переговорному процесі можна було б обґрунтовувати, зокрема, потребою подолання кризових тенденцій у тваринництві та пов'язаних з ним галузях національної економіки, які, до речі, сьогодні не повністю ліквідовані. Так, поголів'я великої рогатої худоби і свиней налічувало 26,6 і 20,1 млн. голів у 1985 p., 11,7 і 10,1 млн. - у 1998 р. та 7,7 і 7,3 млн. голів - у 2003 р. Обсяги виробництва м'яса в Україні становили 2357 тис. т у 1985 p., 396 тис. - у 1998 р. та 568 тис. т - у 2003 р. Пільгові ставки мита на імпорт відповідних видів тваринницької продукції мали зберігатися на рівні, не меншому за 30%, принаймні, до моменту набуття Україною членства у COT. У ході переговорів, пов'язаних з приєднанням до COT, треба було врегулювати питання щодо тарифікації передбачених національним законодавством нетарифних заходів імпортної політики і резервування за Україною права застосовувати СЗЗ щодо поставок відповідних іноземних товарів. Перший із зазначених Законів, за умов його ухвалення у дещо скоригованому вигляді, міг би застосовуватися за відповідних обставин до імпорту будь-яких товарів, охоплених Угодою про сільське господарство, крім тих, що підпадали під дію заборонених нею нетарифних регуляторів, до набуття Україною членства у COT, а після цього - поширюватися на перелік об'єктів тарифікації, позначених у розкладі поступок країни абревіатурою SSG.

Перший проект міг би з належними коригуваннями бути використаний переважно як основа для розробки законодавства з питань застосування щодо імпорту в Україну спеціальних захисних заходів. Свого перегляду у напрямі обґрунтованого звуження вимагає наведений у ньому перелік товарів, які можуть бути об'єктом СЗЗ, який містить весь асортимент продукції, охопленої Угодою про сільське господарство. У законопроект були закладені механізми прийняття рішень про застосування СЗЗ, подібні тим, що використовувались у II половині 90-х років XX ст. у ході розгляду питань стосовно встановлення нових чи зміни діючих ставок звичайного ввізного мита. У цілому можна зробити висновок про високу ймовірність того, що застосування таких механізмів могло зумовити наявність значного рівня тривалості у часі та складності процедур запровадження додаткового мита, спроможного істотно перешкоджати ефективному і своєчасному його використанню. На користь цього твердження свідчить, зокрема, факт відмови від використання в цілому аналогічних розглянутим і первісно включених у правову базу України процедур прийняття рішень про застосування спеціального мита щодо імпорту товарів в Україну з метою забезпечення захисту інтересів вітчизняного виробника на національному ринку в процесі подальшого опрацювання і ухвалення відповідного законодавства.

Отже, прийняття розглянутих положень зазначеного проекту доречно було б замінити вже запропонованим адміністративним порядком ухвалення рішень щодо застосування СЗЗ. Сьогодні в національному законодавстві в основному передбачено подібну систему прийняття рішень про вжиття компенсаційних, антидемпінгових і спеціальних заходів щодо імпорту в Україну іноземних товарів, яка, з точки зору переважної більшості фахівців, успішно зарекомендувала себе під час використання на практиці двох останніх підойм регулювання зовнішньої торгівлі. Положення проекту, про який йдеться, слід було б також привести у відповідність з іншими, вже запропонованими принципами і підходами.

Запровадження у національне законодавство та практику розглянутих механізмів і підходів створить умови для запобігання за рахунок використання норм системи ГАТТ/СОТ поставкам до України відповідних товарів іноземного походження у занадто великих обсягах або за заниженими цінами, для забезпечення на цій основі надійного і обґрунтованого захисту вітчизняного виробника аналогічної продукції та уникнення погіршення показників господарської діяльності останнього, що може мати місце у разі наявності на внутрішньому ринку надзвичайно жорсткої конкуренції з боку імпорту.

Висновки

Після проведення ретельного дослідження, опрацювання основних літературних джерел можна сказати, що основна мета даної роботи є досягнена. З роботи можна зробити наступні висновки:

1. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України; юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності; об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України; інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

2. Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

3. Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

4. Валютний ринок України 2004 року, на відміну від попередніх років, характеризувався доволі суперечливими тенденціями, які зумовлювалися різними чинниками, пов'язаними не так з економічними, як із політичними подіями в державі. Про це та курсову політику Національного банку, спрямовану на практичну підтримку курсу гривні. Протягом 2004 року, попри різні обставини, стрімких коливань курсу гривні не спостерігалося -- номінальний курс плавно зміцнювався. За рік він зріс на 0.48%, реальна ж ревальвація була більшою, тому що рівень інфляції за минулий рік становив 12.3%. При цьому найшвидше курс національної валюти почав зміцнюватися з початку вересня, оскільки Національний банк використовував обмінний курс гривні як один із методів у боротьбі з інфляцією, рівень якої в цей період також почав швидко зростати. У ході приєднання України до COT розпочато перехід до поступової лібералізації національного митно-тарифного режиму, який застосовується, зокрема, щодо торгівлі агропродовольчими товарами. Так, у квітні 2005 р. до Верховної Ради надійшов урядовий законопроект про скорочення пільгових ставок імпортного мита (тобто ставок режиму найбільшого сприяння) на широкий асортимент таких товарів, а також про заміну на значну їх кількість специфічних або комбінованих ставок ввізного мита адвалорними, в результаті чого створюватимуться сприятливіші умови для нарощування обсягів імпорту даних видів продукції на національну територію у випадках зниження світових цін на них.

Література

зовнішньоекономічний україна імпорт експортозалежність

1. Звернення Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році // Економіст. -- 2004. -- №3. -- С. 40.

2. http://www.rada.gov.ua.

3. Примостка В. О. Значення імпорту для економіки держави // Фінанси України. - 2005. - № 7.

4. До питання вдосконалення системи тарифного регулювання імпорту в Україні // Економіка України. - 2005. - № 10

5. Експорт-імпорт промислових товарів України у І-му півріччі 2005 року // Діловий вісник. - 2005. - № 9.

6. Бернар И., Колли Ж.-К. Толковый экономический и финансовый словарь. В 2-х т. -- Т.2: пер. с фр. -- М.: "Международные отношения". -- 1994. -- С. 53.

7. Мен Т. Богатство Англии во внешней торговле или баланс нашей внешней торговли как регулятор нашего богатства. В кн. Меркантилизм. -- Ленинград: ОГИЗ. СОЦЭКГИЗ. -- 1935. -- С. 155.

8. Гельбрас В. Импортозамещение и экспортная ориентация экономики КНР// Мировая экономика и международные отношения. -- 1999. -- №7. -- С. 30.

9. Каленський М.М. Роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі // Фінанси України. -- 2004. -- №3. -- С. 11.

10. Петренко М.О. Методика прогнозування надходжень від зовнішньоекономічної діяльності до держбюджету // Фінанси України. -- 2004. -- №1. -- С 30.

11. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004--2015 роки). "Шляхом європейської інтеграції". -- К..: ВЦ Держкомстату України. -- 2004. -- С. 69.

12. Звернення Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році // Економіст. -- 2004. -- №3. -- С 41.

13. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004--2015 роки). "Шляхом європейської інтеграції". -- К.: ВІД Держкомстату України. -- 2004. -- С. 84.

14. Клопоти розширеної Європи // Урядовий кур'єр. -- 2004. -- 15 травня. -- С 7.

15. Землянський В. Нафтова лихоманка // Дзеркало тижня. -- 2004. -- 15 травня. -- С. 8.

16. Дюмулен И.И. Возможные направления использования в России зарубежного опыта таможенно-тарифного регулирования. "Внешнеэкономический бюллетень" № 1,2001, с. 26.

17. Водянов А. Тарифное регулирование импорта в преддверии присоединения России к ВТО. "Российский экономический журнал" № 9, 2002, с. 55.

18. Вихарев А.А., Стариков И.В. Агропродовольственный рынок России и ВТО. "Экономика сельского хозяйства России" № 10, 2002, с. 13.

19. Демиденко Л.М. Мито і митна політика в умовах глобалізації. "Фінанси України" № 1, 2004, с 66.

20. Демиденко Л.М. Возможные направления использования в России зарубежного опыта таможенно-тарифного регулирования. "Внешнеэкономический бюллетень" № 1,2001, с 63-69.

21. Петренко М.О. Роль оподаткування зовнішньої торгівлі у зростанні доходів бюджету. "Фінанси України" № 3, 2005, с 44-47.

22. Каленський М.М. Роль митного оподаткування в регулюванні економічних і соціальних процесів у державі. "Фінанси України" № 3, 2004, с 3-12.

23. Соколовська А.М. Митна політика в Україні. "Вісник Національного банку України" № 4(26), 1998, с 11-16.

24. Кобута І.В. Законодавче забезпечення вступу України до СОТ у сфері сільського господарства. "Україна - СОТ: Інформаційний бюлетень" № 1, 2002, с 5-7.

25. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Тексти офіційних документів. К., "Вимір", 1998,с 41; 292-300; 466-467.

26. 31. Статистичний щорічник України за 2001 рік. К., "Техніка", 2001, с 176.

27. 32. Статистичний щорічник України за 2002 рік. К., "Консультант", 2004, с 188.

28. 33. Статистичний щорічник України за 2003 рік, с 128.

29. 34. Статистичний щорічник України за 2004 рік, с 132.

Размещено на Allbest.ru