Міжнародні відносини України та США

Гострий інтерес проявляється в США до українського ринку медичної техніки. Згідно з останніми американськими оцінками, загальна вартість проданої продукції збільшилась в 2000-2002 рр. з 200 до 240 млн. долл., а її імпорту на Україну - з 90 до 130 млн. доларів. Особливо розраховують американці на збільшення своїх продажів лабораторного обладнання, лазерних і хірургічних приладів, стерилізаційної техніки, діагностичних систем і одноразових виробів. Відмічається наявність значного потенціалу для поставки центрифуг, ультрацентрифуг, спектрофотометрів, ядерних лічильників, систем визначення групи крові і інше.

В США прогнозується швидкий ріст українського імпорту комп'ютерів і периферійного обладнання. В 2002 р. продаж на ринку досяг 600 тис. комп'ютерів, в 2003 р. - 800 тис., а в 2004 р. - 1 мільйон. З-за високих податків на готові фірмові комп'ютери зауважується особливо високий попит на комп'ютери для збірки на українських підприємствах. Зібрана з іноземних частин продукція складає 80% всіх проданих в Україні комп'ютерів.

Значні прибутки американці хотять отримати від поставок на Україну сільськогосподарських хімічних товарів. Загальна вартість продажу хімікатів на Україні оцінюється в 200-225 млн. доларів. В цілому ж національні потреби в сільськогосподарських добривах тільки на 20%. Американські корпорації „ Сианамід оверсиз корпорейшн ”, „ Дау Іланко”, „ Дютон ”, „ Еф-ем-си ”, „ Монсанто ” і „ Каргілл ” приймають участь в виключно гострій конкуренції на українському ринку названих товарів з фірмами Швейцарії ( „Новартіс” ), Німеччини ( „АгрЕво”, „Байер” і БАСФ), Франції ( „Рон-Пуленк”), Великобританії ( „Зініка” і „Юніройал”).

Не кидають з рахунку і ринок автомобілів, обладнання для автосервісу, не дивлячись на те, що поки домінуючі на цьому позиції займають виробники з Росії ( УАЗ, ГАЗ, ВАЗ ), Пд. Кореї ( „Деу”, „КІА”, „Хюндай” ) і Німеччини ( „Фольксваген-Шкода”, „Опель”, „Мерседес” ). Американські автомобілі продаються тільки двома дилерськими структурами, діючими в Україні, а також поступають з Росії і Західної Європи. В 2003 р. загальна кількість зареєстрованих в країні автомобілів була біля 5,5 млн.; 85% з них старші 8 років. В 2002 р. українці купили автомобілів на 1 млрд. долл., і американці розраховують на збільшення своєї долі на цьому ринку. Крім того, на ринку продається на 240 млн. долл. нових вживаних запчастин.

Серйозну увагу американського бізнесу займає сектор туризму. В цьому секторі робляться послуги на 4,2 млрд. долл. в рік, а в Автономній Республіці Крим прибутки від туризму складають половину надходжень в її бюджет. Американські компанії мають хороші шанси на участь в розвитку готельної і курортної справи, будівництві і реконструкції аеропортів і гаваней. Є можливість для збільшення потоку туристів з України в США і Канаду і навпаки.

Судячи по оцінкам американських офіційних експертів, великі перспективи чекають заокеанські товари і технології в виробництві алкогольних напоїв, особливо пива. Щорічно вживання пива, в тому числі імпортного, збільшується і досягає 12-15 літрів на душу. Зростає імпорт хмелю і іншої сировини для виробництва пива. При цьому на Україні відсутнє виробництво машин і обладнання для крупних пивоварних заводів і пивоварень. Поки що таке обладнання іде з Німеччини і інших західноєвропейських країн, і США можуть потіснити конкурентів на цьому ринку.

Багатообіцяючими здаються американським експертам перспективи в харчовій промисловості. Крім крупного ринку продовольчих товарів в самій Україні ця галузь задовольняє потреби в них багато країн. В радянські часи потреби СССР в продуктах на одну третину покривало українське виробництво. Зараз продовольчий ринок України захищений митними бар'єрами. Американці розраховують на ріст свого експорту мороженого м'яса птахів, свинини, високоякісної яловичини, морепродуктів, а також упакованих легких закусок, корму для домашніх тварин, соєвої муки і соєвих бобів, бавовни.

В середньому в 1997-2002 р. доля США в українському продовольчому імпорті щорічно рівнялась 10%, в тому числі в закупках пташиного м'яса - 74%, соєвих бобів - 51%, соєвої муки - 30%, бавовни - 11%, і інших вищезгаданих продуктів - від 1 до 8%.

Загальна вартість офіційної допомоги США Україні з часу її незалежності перевищила в 2003 р. 3 млрд. долл. В тому ж році загальний об'єм допомоги, представлений всіма міністерствами і відомствами США Україні, дорівнював 188, 5 млн. долл. Ця сума була розділена таким чином:

1) на програми демократії Ї 54,7 млн. (29%);

2) на економічну і соціальну реформи Ї 48 млн. (25%);

3) на безпеку і правовий захист Ї 71,5 млн. (38%);

4) на гуманітарну допомогу Ї 2 млн. (1%);

5) на різноманітні ініціативи Ї 12,3 млн. долл (7%).

Центральне місце в наданні соціально-економічної допомоги займає Агентство міжнародного розвитку Сполучених Штатів, головна ціль якого полягає в допомозі українському „переходу до плюраристичної демократії і ринково-орієнтованої економіки”. Частина американських ресурсів направляється через вище згадане агентство на допомогу „найбільш вразливим членам суспільства”, яка виконується по чотирьом головним напрямкам: структурна перебудова економіки; демократія і управління; охорона здоров'я і соціальні переміни; соціальні цілі.

В рамках допомоги по реструктуризації українського господарства діє Центр комерційного права, який готує професіоналів в області арбітражу, банкротства, виконання рішень, підготовки законодавчих актів, а також веде пояснювальну роботу серед людей по питанням виконання комерційно-правової реформи. В задачу експертів центру входить робота над законопроектами і підзаконними актами, котрі мають забезпечити доступ до кредитів малим і середнім підприємствам.

В аграрній сфері зусилля Агентства міжнародного розвитку зосереджені на технічній допомозі банкам в проведенні програми мікрокредитування сільськогосподарських виробників. Також допомога направляється на вирішення питання про приватизацію земель і створення повноцінного земельного ринку. В рамках даного напрямку виконуються проекти в сфері охорони навколишнього середовища і розвитку малого бізнесу.

Допомога по охороні здоров'я і соціальних реформ виконується в рамках американського партнерства з українськими інститутами, котрі надають медичні послуги населенню. Вона направлена на закріплення і розширення можливостей сімейних поліклінік і центрів здоров'я жінок. Технічна допомога Україні по лінії агентства в даній області наділено на недопущенні розповсюдженню СНІДу, на посилення контролю над ним; на покращення медичних послуг по охороні материнства і дитинства; вдосконалення організації боротьби з туберкульозом. Значні кошти американці асигнують на допомогу в створенні в країні інституціональної структури, через яку можна буде реалізовувати пенсійну реформу. Виконується також гуманітарна допомога людям, фінансуються міри по недопущенні торгівлі людьми.

Загальна вартість допомоги США Україні по лінії Агентства міжнародного розвитку порівняно невелика: в 2002 фін. рік дорівнювала 156,5 млн. долл., в 2003 р. Ї 140,5 млн., в 2004 р. Ї 94, 3 млн. долл., з яких 18% буде використано на проект по підтримці розвитку малого і середнього підприємства і сільського господарства. Ще 15% асигновано на заохочення громадянської активності в політичному житті; 14% Ї на програми в сфері державного управління; 5% асигнувань піде на поліпшення інвестиційного клімату.

Також разом з Агентством міжнародного розвитку України допомагають інститути США. Допомогу по статті „Безпека і правопорядок” надають Держдепартамент міністерства енергетики і оборони. Переважна частина їх зусиль сфокусована в ядерній сфері Ї на забезпеченні безпеки ядерних реакторів і правильного використання ядерних матеріалів, знищення ядерних озброєнь, біологічної зброї і зв'язаної з ним інфраструктури, забезпечення занятості вчених і спеціалістів, раніше працювавших в області озброєння, в мирних комерційних галузях. В 2002-2004 рр. Міністерство оборони США асигнувало більше 675 млн. долл. на знищення систем доставки стратегічних ракет на Україні. Держдепартамент приймає участь в проведенні в життя гуманітарних програм, наприклад, допомоги кримським татарам.

В цілому американські вливання в Україну мають допомагати демократизації інвестиційного клімату, підготовці країни до вступу в СОТ. Обговорюючи в Конгресі США надання подальшої допомоги Україні, агентство недавно підмітило, що протягом 2003 фін. року в цій країні „був досягнутий прогрес на шляху утворення все більш відкритого, демократичного уряду”.

Розділ ІІІ. Американо-українське співробітництво у здійсненні миротворчих кампаній

міжнародні

Події 11 вересня та його наслідки для України

Другою подією, що змінила хід україно-американських відносин, став терористичний напад на США 11 вересня 2001 року. У антитерористичний коаліції, що сформувалася, Україна взяла участь разом з рядом інших держав, забезпечивши безумовне право переліту над її територією військовим літакам та надавши право посадки у випадку критичної необхідності на своїх трьох авіабазах. Також Україна співпрацювала з посадовцями американських розвідувальних служб, здійснювала кроки заради посилення безпеки навколо американських дипломатичних установ та бізнес-структур. Але те, що вона могла запропонувати, не могло скласти гідну конкуренцію ресурсам, які надала для боротьби із світовим тероризмом Росія. Факт участі України у антитерористичній коаліції навіть потенційно не міг справляти такого позитивного морального впливу, як приєднання до неї РФ.

Протягом осені 2001 року важливість ролі Росії у створеній антитерористичній коаліції всіляко наголошувалася на Заході. Співробітництво Росії із США мало позитивний вплив на інші держави, такі як Китай та Іран, які до цього мали деякі сумніви, але врешті-решт зробили вибір послідувати за Росією та забезпечили політичну підтримку без прямого військового втручання. Без „зеленого світла” з боку Москви розміщення американських військових сил у Центральній Азії, отримання дозволу від місцевих урядів, включаючи ташкентський, проходило б набагато важче. Росія також надала зібрану російською розвідкою детальну інформацію про ситуацію в Афганістані.

Взявши спільну з іншими державами на чолі з США участь у боротьбі з міжнародним тероризмом, Росія виграла принаймні двічі. По-перше, цим вона поклала кінець численним розмовам у США про порушення прав людини у себе вдома. Визнану до цього „несправедливою"” війну, яку Росія веде у Чечні, було легітимізовано проголошенням її „війною проти тероризму”. По-друге, цим вона заклала ґрунтовну основу для зближення та подальшого співробітництва із своїм давнім суперником - США. Починаючи з 11 вересня, відносини між Росією та Заходом значно просунулися. Вперше представникам Росії була надана змога брати участь у засіданні комітету озброєнь НАТО у майбутньому. Більше того, Брюссель вирішив, що стосунки НАТО з Росією вимагають більш детального планування та прийняття рішень, ніж це було можливим через Постійну спільну комісію Росія-НАТО. 16 листопада 2001 року британський прем'єр-міністр Тоні Блер зробив історичне послання іншим 18 лідерам НАТО та Росії, запропонувавши створити замість Постійної комісії механізм спільного прийняття рішень у трьох головних сферах - боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдженні зброї масового знищення та плануванні миротворчих операцій. Після оприлюднення цієї пропозиції Генеральний секретар НАТО генерал лорд Робертсон стверджував протягом свого візиту в Москву, що з боку Росії цілком реалістичним є очікування право вето на рішення альянсу у деяких сферах.

Таке масштабне порозуміння Росії із Заходом викликало суперечливу реакцію в Україні. Думки про його можливі наслідки для України суттєво розділилися. Оптимісти розглядали його як шанс нарешті реалізувати „багатовекторність” української зовнішньої політики, адже тепер її раніше конфліктуючі між собою вектори почали зближуватися. Після очевидного потепління у відносинах між Заходом та Росією в Україні на вищому державному рівні знову „євроатлантичне співробітництво” було замінене „євроатлантичною інтеграцією”.

„Аргументи тих, хто вважав, що в України не може бути більш тісних відносин із Заходом, тому що це б ускладнило відносини з Росією, просто зникли. Це більше не фактор, тому що і Росія розвиває тісні взаємовідносини із Заходом”, -заявляв посол США в Україні Карлос Паскуаль. Та проте настрої в Україні з цього приводу були менш оптимістичними. Було помітно стурбованість з приводу зближення векторів. Досить довго метою української дипломатії було створення на Заході образу України, який би розглядався окремо від Росії. Тепер виявилося, що Україна стала заручницею власної політики. Після примирення Росії з Заходом Україна втрачала свій головний козир, адже здійснення впливу на Росію до цього часто відбувалося саме через Україну. Тривалий час розігруючи карту небажання перетворитися на „буферну зону” між Заходом та Росією, Україна чи не вперше реально опинилася перед такою загрозою. Поступово складалося враження, що Захід забуває про її „вдале геостратегічне розташування”, адже Київ був занадто довго неспроможний знайти механізмів його реалізації.

Небажання повторити помилки осені-зими 2000-2001, коли США своєю справедливою, але часом занадто різкою критикою сприяли поверненню України в бік Росії, знову призвело до маніпулювання географічними термінами. Офіційна риторика визначала Україну як „центрально-європейську” або принаймні „східно-європейську” державу якщо не зараз, то у майбутньому (віднесення України до Європи у США зазвичай є виміром її демократичності, до Центральної-більшої, до Східної-дещо меншої міри). Українську владу наполегливо запевняли, що Україна не стане „футбольним полем” для геополітичної гри між США та Росією.

І все ж після антитерористичної кампанії стосунки України з США вже не були занадто теплими. Адміністрація Дж. Буша реалізовувала досить жорсткий підхід стосовно України. Якщо раніше у США популярно було говорити про демократичну Україну, що стане поштовхом до демократизації Росії з її імперськими амбіціями (той же Зб. Бжезінський проповідував дану тезу), відтепер ситуація змінилася. „Якщо Росія буде продовжувати розбудовувати сильні інституції, а це саме те, чим вони займаються, це стане великою допомогою Україні. Вони [росіяни], мабуть, взмозі зробити це краще, ніж ми”,- заявив Джек Метлок, колишній посол США у Росії. „Саме з Москви може здійснюватися тиск на Україну для того, щоб реформи проходили більш визначено”, - говорив Аріель Коен у своєму інтерв'ю „Дзеркалу тижня”. Американський аналітик, який іще в період „касетного скандалу” голосно говорив про імперську стосовно України політику Росії, після зближення Росії з США несподівано помітив нову тенденцію: „ .сьогодні . в Росії .почали відмовлятися від попередніх стереотипів, від імперського мислення”.

Після здобуття незалежності Україна завжди мала стабільні партнерські відносини з НАТО. Формула такого поглибленого співробітництва була чітко окреслена і зафіксована в Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, підписаний сторонами у 1997 р. у Мадриді. Основою подальшого співробітництва України і НАТО було поєднання спільних зусиль у зміцненні загальноєвропейської та євроатлантичної безпеки. Така формула відносин проіснувала до Празького ( 2002р.) самміту НАТО. Празький самміт відбувся в умовах кардинальної трансформації системи міжнародних відносин, пов'язаної з актуалізацією таких глобальних загроз, як міжнародний тероризм, поширення зброї масового знищення дестабілізаційний вплив авторитарних режимів на Близькому Сході. Результатом Празького самміту стали постановка перед Альянсом завдань глобального характеру, які виходять за межі євроатлантичної зони його відповідальності. Початок другої „ хвилі ” розширення, яка завершилася приєднанням до Альянсу таких країн, як Болгарія, Румунія, Словенія, Словаччина, Литва, Латвія і Естонія, та розширення формату відносин Росія - НАТО.

Україна мала реагувати на такі кардинальні зміни. Формула звичайного чи поглибленого співробітництва вже не відповідала вимогам часу, оскільки можливості України у боротьбі із загрозами глобального характеру обмежені. Як наслідок, Україна не така цікава для США і НАТО, як, наприклад, Росія, для якої спеціально відведено формат „20-ки”, і не могла претендувати на аналогічне співробітництво. До того ж і НАТО не бажало сприймати Україну, як свого потенційного члена, оскільки на той час унаслідок низки політичних обставин Імідж України мав непривабливий вигляд і ставлення країн Заходу до неї було негативним.

За таких умов було віднайдено проміжну формулу відносин з НАТО, яка перевищує рівень відносин у рамках „ 20-ки ”, оскільки передбачає внутрішні трансформації відповідно до вимог членства в НАТО. Такий воєнно-політичний курс України щодо Організації Північноатлантичного договору, схвалений Радою національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 року.

Прийняття Радою національної безпеки і оборони України політичного рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО стало переломним етапом у відносинах нашої держави з Альянсом, закономірним кроком на тлі його трансформації з військово-політичної організації у політично-військову, глобалізації міжнародного середовища безпеки після 11 вересня 2001 року, реалізації стратегії розширення НАТО на Схід.

Це рішення про внутрішньополітичні пріоритети і зовнішньополітичні орієнтири розвитку має винятково важливе значення для майбутнього України, як впливової держави європейського регіону. Ним покладено край багаторічним ваганням і невизначеності і поставлено складні, але конкретні завдання перед органами державної влади.

Здійснюючи курс на євроатлантичну інтеграцію, Україна як невід'ємна частина Європи прагне до співпраці з іншими європейськими державами, долучитися до розбудови загальноєвропейської системи безпеки. Відмова від участі у такій системі об'єктивно створила б для нашої держави загрозою опинитися на перефірії європейських інтеграційних процесів.

В цілому за 2003 рік з 256 запланованих заходів цільового плану виконано 230. Таке інтенсивне виконання заходів цільового плану було позитивно оцінено керівництвом НАТО на засіданнях спільної комісії Україна - НАТО. Найбільш вагомий внесок України в реалізацію Плану дій можна вважати: створення цивільних структур управління у Міністерстві оборони, проведення оборонного огляду, участь у миротворчих та гуманітарних операціях під проводом НАТО, участь українського військового контингенту в стабілізаційних силах в Іраку. Важливим кроком України щодо підтримання мобільної спроможності сил Альянсу стала її згода про надання українських літаків АН-24 для використання країнами НАТО на умовах лізингу.

Висновки

Отже, можна сказати, що Україна займає важливе значення в зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки. Особливі відносини з якою в 1994-1995 рр. почали розглядатися багатьма політиками і експертами в США як спосіб стримування неоімперської політики Росії.

Вважається, що велику роль в просуванні американської політики зіграв екс-міністр закордонних справ України, раніше посол України в НАТО і ЄС, Б.Тарасюк. Під час свого візиту у Вашингтон в 1994 р. він наголошував на прийняття США спеціальної стратегії по відношенню до України, згідно з якою, після підписання трьохстороннього договору по ядерному озброєнні українська проблематика відійшла на другий план.

Приводом до перегляду підходу США до України послужила переоцінка, пріоритетів російської зовнішньої політики, на перше місце серед яких було поставлено СНД. Суттєву роль зіграло і те, що в 1995р. адміністрація Клінтона піддавалась різній критиці за надмірну персональну зацікавленість в президенті Єльцині і „ русоцентризмі ”. Стали замітні ознаки відходу США від негласного договору про розподіл сфер впливу. Позиція США, підтримувана Великобританією, була направлена на недопущення більш тісної інтеграції України і СНД. Зб. Бжежинським була сформульована свого роду нова доктрина стримування Росії.

Проте, що Україна, напевне, буде важливим пріоритетом для любої американської адміністрації в наступні 100 років, заявив представник держдепартаменту Н.Бернс, Колишній держсекретар США У.Крістофер, підкреслив, що для „ нового атлантичного співробітництва ціллю являється інтеграція України з Європою… Ми хочемо допомогти Україні закріпити свою незалежність подоланням жорстких економічних труднощів, з допомогою доступу на критично важливі ринки і шляхом розвитку посилених відносин з НАТО ”. Про особливе місце, котре займає Україна в політиці США, говорить той факт, що вона стала третім після Ізраїлю та Єгипту отримачем американської допомоги.

Стратегічне значення України посилюється ще й тим, що вона розглядається, як один з можливих транзитних шляхів енергопостачання з Центральної Азії.

Список використаних джерел та літератури

1. Бадрак В. Руський хук. С помощью Украины Москва наносит удар по Вашингтону ?? Зеркало недели. - 2001. - №7 (331). - 17-23 февраля.

2. Гарань О. Розпад СРСР і українське питання в політиці США Сучасність. - 1995. - №4.- с.75.

3. „ День ”, №24 (1285), 7 лютого 2002.

4. „ День ”, №32 (1293), 19 лютого 2002.

5. Дубовик В. Політика США по відношенню до незалежної України (1991-1994рр.). Аналіз концепцій американської політології ?? Автореферат дисертації на здобуття звання к. п. н. - Одеса, 1996.

6. Каменський Є., Шашкевич А. Політика США щодо України. - К., 1998.

7. Карлос Паскуаль: Определяйтесь…Посол США о „ проблемных местах” и „ колосальних возможностях ” Украины ?? День. - №23. - 2002. - 6 февраля.

8. Ким В. НАТО - Украине: двери еще открыты, но щель ссужается ?? Зеркало недели. - 2002. - №6 (381). - 16-22 февраля.

9. Лебедев И.Л. Об американской правительственной помощи странам СНГ ?? США. Канада: економіка, політика, культура. - 1996. - №12. - с.51-58.

10. Мостовая Ю. Мирные переговоры на фоне войны ?? Зеркало недели. - 2001. ? №43 (367). ? 3-9 ноября.

11. Парканскый А.Б. Экономические отношения США с Украиной ?? США. Канада: економіка, політика, культура. ? 2005. ? №2. ? с.33-45.

12. Симина Т. Ариель Коен: „ Москва начала отказывается от имперского мышления ” ?? Зеркало недели. - 2002. - №9 (384). - 8 марта.

13. Федорак Т. Потаненко Б. Україна, Росія і поправка Джексона-Веніка ?? День. - 2002. - №37. - 26 лютого.

14. Щербак Ю. Позначені безпрецедентним динамізмом ?? Політика і час. - 1996. - №11. - с.4-5.

Размещено на Allbest.ru