Ознаки глобалізаційних процесів та явищ в різних сферах діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Глобалізаційні процеси в сучасному суспільстві

1.1 Поняття, характерні риси та витоки глобалізації

1.2 Проблеми та перспективи глобалізації на сучасному етапі

1.3 Переваги та недоліки глобалізації

1.4 Місце і роль України в глобалізаційних процесах

2. Особливості глобалізаційних процесів у різних сферах діяльності

2.1 Характеристика економічної глобалізації

2.2 Освіта і глобалізаційні процеси

2.3 Глобалізація і проблеми національної культури

2.4 Глобалізація в інформаційному просторі

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження. Однією з визначальних характеристик сучасності є розвиток процесу глобалізації. Сьогодні можна з повною впевненістю сказати, що в кінці XX століття глобалізація стала найголовнішою тенденцією у розвитку світової економіки, така ж роль чекає її і в XXI столітті. Глобалізація є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки.

Глобалізація як процес - це результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя, встановлення безпосередніх більш-менш сталих зв'язків між суб'єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах.

Також під глобалізацією можна розуміти поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і шліфуючи механізми їх взаємодії. Глобалізація, таким чином, має на увазі освіту міжнародного правового та культурно-інформаційного поля, свого роду інфраструктури міжрегіональних, в т.ч. інформаційних, обмінів.

Мета дослідження - визначити ознаки глобалізаційних процесів та явищ у різних сферах діяльності.

Об'єкт дослідження - ознаки глобалізаційних процесів та явищ в різних сферах діяльності

Предмет дослідження - глобалізаційні процеси та явища в різних сферах діяльності.



1. Глобалізаційні процеси в сучасному суспільстві

1.1 Поняття, характерні риси та джерела глобалізації

Останнім часом у працях економістів, соціологів, філософів, політологів, педагогів проголошується думка про те, що найбільш суттєвою характеристикою сучасного світу, яка визначає його картину, є рух гігантських потоків капіталів, товарів, а також людей, що посилює обмін інформацією. Для узагальнення цих процесів застосовується поняття глобалізації. Поява терміну глобалізація пов'язана з іменем О. Робертсона, який уперше використав його в 1983 році. Спочатку цей термін застосовувався лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціальні дисципліни.

Сьогодні глобалізація тлумачиться як комплексне явище, яке включає низку процесів, що відбуваються водночас і має кілька „вимірів", найбільш помітними і важливими серед яких є глобалізація ринку, виробництва та інформації .

Англійський вчений Джордж Л. Клайн визначає глобалізацію як рух товарів, послуг, фінансового капіталу між країнами і секторами економіки, рух людей між країнами з метою виконання економічних функцій, валютних операцій, а також рух інтелектуальної продукції між дослідними і навчальними центрами. Російський дослідник М. Делягін убачає в глобалізації “процес стрімкого формування єдиного загальносвітового фінансово-інформаційного простору на базі нових, переважно комп'ютерних технологій”. У цьому, стверджує він, полягає відмінність глобалізації від інтеграції, “вищим рівнем якої вона є”.

Існують різні концептуальні підходи відносно природи глобалізації, її змісту та наслідків. Доволі поширене трактування глобалізації як такої, що фактично продовжує епоху Модерну, кінцево реалізуючи завдання творення індустріальної, ринкової економіки, представницької демократії, системи захисту прав і свобод людини. Деякі дослідники вважають процес глобалізації згубним явищем. Так, відомий російський дослідник О. Панарін у роботах “Агенти глобалізму” та “Спокуса глобалізмом” обстоював тезу глобалізації як другого видання колоніалізму. Вона, на думку вченого, “паразитична” і така, що нищить демократію.

Наука на сьогодні має чимало визначень феномену глобалізації. На думку російського вченого М. Чешкова, глобалізація - процес з'єднання різних компонентів людства під час його еволюції на противагу процесу диференціації людства. Більш ґрунтовне визначення подає американський дослідник Т. Фрідман, у якого глобалізація - це нестримна інтеграція ринків, націй-держав і технологій, що дозволяє індивідам, корпораціям і націям-державам досягати будь-якої точки світу швидше, далі, глибше і дешевше, ніж будь-коли раніше. Глобалізація являє собою множинне, складне і суперечливе явище. Множинність глобалізації у тому, що вона охоплює усі без винятку суспільні сфери країн, які складають протоядро міжнародної системи, та не залишає осторонь жодного регіону чи країни цієї системи, певним чином впливаючи на них. Насамперед глобалізаційні процеси охоплюють економіку, що цілком природно, адже її головній рушійній силі - капіталу - найбільше від інших властива свобода дії. Глобалізація має культурний аспект. Він полягає у формуванні загальних духовних цінностей, форм їх споживання тощо.

Важливою стороною сутності глобалізації є утворення і швидкий розвиток наднаціональних структур у світовій економіці. Наявність транснаціонального капіталу утруднює, а то й робить неможливим автономне регулювання внутрішніх ринків. Це означає, що жодна країна сьогодні не може планувати свою економіку без огляду на світову економічну ситуацію і не може не зважати на стратегічну політику транснаціональних корпорацій. Якщо раніше господарство практично кожної країни становило систему, що самовідтворюється, то тепер такою системою є тільки світове господарство в цілому.

Глобалізація має свої характерні риси, що виокремлюють її серед інших світогосподарських процесів, а саме:

- посилення взаємозв'язку всіх дій країн в соціально-економічній сфері, політиці, культурі. В цьому відношенні значною є стимулююча роль міжнародних організацій, особливо системи ООН і регіональних інтеграційних об'єднань; територіальне поширення інтернаціоналізаційних процесів, які сьогодні охоплюють увесь світ;

- універсалізація міжнародних економічних відносин; вона має, зокрема, таке вираження:

- втілення єдиних міжнародних стандартів у всі сфери міжнародної економічної діяльності (у торгівлі, у кредитно-валютній діяльності тощо);

- використання однакових критеріїв в макроекономічній політиці;

- уніфікація вимог до податкової політики (зокрема, єдиний підхід до встановлення митного законодавства).

Стимулом для появи й розвитку глобалізації стала науково-технічна революція. Початок процесу глобалізації пов'язується в часі з переходом індустріалізації розвинутих країн в постіндустріальну фазу розвитку. Особливе значення має бурхливий розвиток світової системи інформації, який сприяв транснаціоналізації виробництва капіталу. Інформаційно-комунікаційні системи дають можливість укладати економічні угоди в будь-який час незалежно від місцезнаходження агентів угод. Виключну роль в цьому процесі відіграє Інтернет. Світова інформаційна мережа забезпечує глобалізацію капіталу і децентралізовану концентрацію виробництва і праці. Утворюється світовий інформаційно-фінансовий простір.

Протягом останніх десятиліть виявився ряд джерел глобалізації.

Один з них - технологічний прогрес, що призвів до різкого скорочення транспортних і комунікаційних витрат, значному зниженню витрат на обробку, зберігання і використання інформації. Інформаційне обслуговування безпосередньо пов'язано з успіхами в електроніці - створенням електронної пошти, Інтернету, світової "павутини".

Друге джерело глобалізації - лібералізація торгівлі та інші форми економічної лібералізації, що викликали обмеження політики протекціонізму та зробили світову торгівлю більш вільною. В результаті були істотно знижені тарифи, усунуто багато інших бар'єрів в торгівлі товарами і послугами. Інші лібералізаційні заходи привели до посилення руху капіталу та інших факторів виробництва.

Третім джерелом інтернаціоналізаційного процесу і одним з основних джерел глобалізації є феномен транснаціоналізації, в рамках якої певна частка виробництва, споживання, експорту, імпорту і доходу країни залежить від рішень міжнародних центрів за межами даної держави. У ролі ведучих сил тут виступають транснаціональні компанії (ТНК), які самі є одночасно і результатом, і головними діючими особами інтернаціоналізації.

Процес глобалізації економіки прискорився в останні десятиліття, коли різні ринки, зокрема, капітал, технології і товари ставали все більш взаємопов'язаними і інтегрованими в багатошарову мережу ТНК. Ці вельми впливові й добре організовані утворення постійно прагнуть до створення нових зв'язків у виробництві, продуктових розробках, дизайні, товарної універсалізації та маркетингу. Вони постійно націлені на експансію, рвуться до нових ринків, виступають за єдині ліберальні правила господарських ігор, а також служать важливим інструментом глобалізації ринків шляхом розширення інформаційної інфраструктури, яка знижує витрати господарських угод. Хоча певна кількість ТНК оперує в традиційному торговому секторі, в цілому міжнародні фірми виступають за промислову реструктуризацію багатьох країн, що розвиваються шляхом створення нових галузей, зокрема, автомобільної, нафтохімічної, машинобудівної, електронної та інших і модернізації традиційних, включаючи текстильну і харчову.

Подібні структурні зміни зміцнюють позиції таких компаній, збільшують їх прибуток, підвищують продуктивність, що дозволяє їм вибирати джерела сировини, відкривати виробництво і освоювати ринки в інших країнах, швидко пристосовуючись до мінливих умов. Практично всі великі підприємства володіють мережею філій або стратегічним спілками, які забезпечують їм необхідний вплив і гнучкість на ринку. У рамках подібних багатонаціональних корпорацій в даний час здійснюється майже третина світової торгівлі.

П'яте джерело криється в особливостях культурного розвитку. Йдеться про тенденцію формування глобалізованих "однорідних" засобів масової інформації, мистецтва, поп-культури, повсюдного використання англійської мови як загального засобу спілкування.

1.2 Проблеми та перспективи глобалізації на сучасному етапі

За своєю природою глобалізм є пульсуючим явищем, яке переживає часи спаду і підйому, прискорення й сповільнення. Отже, криза глобалізму закладена в самій його природі. Нинішня криза глобалізації та глобалізму почалася з 1997 р. як глобальна фінансова криза (ланцюг фінансових криз), яка охопила Азійський регіон, Латинську Америку і Росію.

Хронічна перманентна криза глобалізму, яка перекинулась і на багаті розвинуті країни світу (Німеччина, наприклад) викликала хвилю гострої критики ідеології глобалізму, а також підсилила формування світового руху антиглобалізму. З точки зору прихильників глобалізації, сучасний антиглобалізм не може бути альтернативою глобалізму. Вони вважають, що мова повинна йти не про опір глобалізації і глобальними інтеграційним тенденціям та всезагальним зв'язкам, а про наповнення глобальних процесів новими якостями. Причинами кризи глобалізму називають дефіцит прозорості в системах глобального управління, що формуються, неефективність стратегій і політики глобальних фінансово-економічних структур, негуманне застосування глобальних технологій, руйнування геополітичних та регіональних систем управління міждержавного характеру. Згадується й головна проблема та наслідок глобалізації - загострення проблеми бідності в багатих країнах і розширене відтворення масштабів глобальної бідності.

Разом із тим повного і глибокого розуміння реальних наслідків глобалізації, її кризового характеру навіть на початку ХХІ-го століття ще не існує. Криза глобалізму, яка набирає темпи і масштаби з початком ХХІ-го століття, має багато різних проявів. Чи не найголовніший із них - відсутність або неефективність глобальних інститутів управління (глобальна криза управління). Сучасні антиглобалісти заявляють про недостатню ефективність та глобальність нинішніх інститутів управління глобальними процесами і виступають за прозорість у системі ухвалення глобальних міжнародних рішень.

Рішення, які приймаються державною бюрократією і бюрократією глобальних міжнародних організацій, є відірваними від реальних інтересів людей. Діяльність нинішніх глобальних організацій стає дедалі несуміснішою із суттю процесів глобалізму, не забезпечує контролю над ними. Вони підзвітні урядам, тоді як дійсний глобалізм допускає лише дуже обмежену участь держав.

Криза і конфлікт глобалізму базуються на соціальному протесті проти анонімного глобального управління світом. Якщо раніше, на початку ХХ-го століття нова технологія розглядалась як пряма загроза інтересам робітничого класу, людській праці, то сьогодні загроза нової глобальної технології має набагато ширший суспільний сенс.

Інформаційно-комунікаційна революція, різке, вибухове прискорення глобальних процесів значно прискорили перерегулювання капіталів, ресурсів, робочої сили. Цей рух вийшов з-під контролю та управління національних держав - малих і великих. Сьогодні, на відміну від минулого, вже немає держави, структури, фізичної особи, відповідальних за рішення про інвестування й розширення виробництва в секторах та регіонах світу. Такі глобальні рішення тепер приймають анонімні "менеджери" - пенсійні фонди, фонди управління активами та фінансовими ресурсами, а також вище керівництво транснаціональних корпорацій.

Одним із аспектів і причин кризи системи глобалізму є тотальна американізація глобалізації. Ступінь американізації глобального світу набув надзвичайного конфліктного характеру, що викликало кризу і фактично антиамериканський антиглобалізм та глобальний тероризм як віддзеркалення антиглобалізму. Порушення блокового глобального балансу, який існував раніше, і неефективність влади системи американізованого глобалізму призвели до того, що цілі регіони світу вийшли, випали або витиснуті зі сфери розвитку, розрив між регіонами поглиблюється, а процес глобальної інтеграції об'єднує і включає тільки частину планети, залишаючи інші регіони поза межами зони інтеграції

Глобалізація є об'єктивним явищем сучасності, в процесі якого необхідно подолати внутрішні суперечності глобальної економіки, що загострюють старі та породжують нові проблеми національних економік. Як імперативна вимога сучасного суспільства і науково-технічного прогресу, глобалізація є прогресом в стратегічній перспективі. Однак нині вона характеризується перевагами для одних суб'єктів глобалізації та втратами для інших.

Основний внутрішній конфлікт глобалізації - загострення світової економічної нерівноваги, що виражається в нееквівалентності обміну між суб'єктами глобалізації. Нерівномірність розподілу переваг глобалізації пов'язана з монополією країн центру і ТНК на транснаціональний капітал. Контроль країн центру і ТНК над міжнародними науково-технічними зв'язками спричиняє дискримінацію країн периферії та обмежує доступ глобальної спільноти до новітніх технологій.

Хоча в довгостроковій перспективі глобалізації немає альтернативи, тенденції її розвитку не є прямолінійними, а наслідки важко передбачити. Вирішення проблем глобалізації вимагає об'єднання глобальних ресурсів і зусиль світової спільноти.

Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані "перехідні" суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної важливості.

1.3 Переваги та недоліки глобалізації

Глобалізація спричинила загострення міжнародної конкуренції. Конкуренція і розширення ринку ведуть до поглиблення спеціалізації та міжнародного поділу праці, що стимулюють, в свою чергу, зростання виробництва не тільки на національному, а й на світовому рівні.

Ще одна перевага глобалізації - економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а отже, до стійкого економічного росту. Переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони, в якості яких можуть виступати окремі особи, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти.

Глобалізація може привести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передової технології, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі. В цілому переваги глобалізації дозволяють покращити своє становище усім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень заробітної плати та життєві стандарти. Кінцевим результатом глобалізації повинне стати загальне підвищення добробуту у світі.

Глобалізація несе з собою не тільки переваги, вона загрожує негативними наслідками чи потенційними проблемами, в яких деякі її критики вбачають велику загрозу. Загроза у зв'язку з глобалізацією викликана тим, що її переваги, які людям зрозумілі, будуть, однак, розподілятися нерівномірно. В короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують вигоди від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов'язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до змінених не в їх користь господарських умов. Слід визнати, що подібні зміни криють в собі серйозну загрозу сформованої господарської структури, і уряди повинні взяти на себе важкий тягар соціальних витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю, наданням підтримки малозабезпеченим сім'ям.

Ще одна загроза, яку приховує в собі глобалізація, пов'язується з помітним збільшенням розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, а також зі зростанням безробіття серед останніх. Сьогодні, однак, це аж ніяк не обов'язково є наслідком інтенсифікації міжнародної торгівлі. Більш важливо та обставина, що підвищується попит на кваліфіковані кадри в галузях і на підприємствах.

Також загрозу пов'язують з мобільністю робочої сили. Сьогодні багато говориться про вільний обмін товарами, послугами та капіталом і значно менше - про свободу переміщення робочої сили. У зв'язку з цим порушується питання про вплив глобалізації на зайнятість. За відсутності адекватних заходів проблема безробіття може стати потенційним джерелом глобальної нестабільності. Розбазарювання людських ресурсів у вигляді безробіття або часткової зайнятості - головна втрата світового співтовариства в цілому, і особливо деяких країн, які витрачали великі кошти на освіту. Високий рівень безробіття в середині 90-х років сигналізує про наявність великих структурних проблем і політичних помилок в рамках світової економіки.

Ці чинники свідчать про необхідність ефективного управління змінами на всіх рівнях, особливо в сферах, які безпосередньо впливають на умови життя людей. Зокрема, спірне питання про те, чи може міжнародна міграція сприяти вирішенню проблем зайнятості та бідності. Сьогодні ринки праці інтернаціоналізовані в значно меншій мірі, ніж ринки товарів або капіталу.

За оцінкою ООН, кількість людей, що живуть в країнах, де вони не народилися, коливається в межах 50-80 млн чоловік. Це відносно небагато. Але в майбутні десятиліття міжнародна міграція може стати важливим питанням для регіональних і глобальних організацій. Будуть потрібні суворі заходи регулювання у вигляді квот, різного роду обмежень в отриманні громадянства, освіти, набуття власності та ін.

Важливим джерелом напруженості і конфліктів може стати також масова урбанізація, пов'язана з глобальними демографічними, технологічними та структурними змінами. Міста вже стають ключовими елементами суспільства в масштабі країн і світу в цілому, а також основними каналами поширення впливу глобалізації з ряду причин. По-перше, постачання міст продовольством і енергією залежить у багатьох країнах не від місцевих джерел, а від імпортних ресурсів. Далі, міста є основними центрами глобальної стандартизації споживання, культур. У них же транснаціональні компанії діють найбільш активно. Урбанізація, мабуть, посилить процес глобалізації, а кооперація між великими містами в політичному і інституціональному плані стане новою областю міжнародних відносин.

Можна назвати декілька джерел майбутніх конфліктів, які виникнуть у зв'язку з використанням екосистеми. Боротьба за водні ресурси, ймовірно, виллється в гострі регіональні конфлікти. Майбутнє тропічних лісів і наслідки їх вирубки вже стали предметом глибоких чвар між державами через розбіжності в інтересах і політичних цілях. В цілому світ вже не може собі дозволити бездумно витрачати ресурси, завдаючи непоправної шкоди середовищі існування. Глобалізація з її глибокими економічними, технологічними та соціальними перетвореннями безсумнівно вплине і на світову екосистему. А це типова проблема загальнолюдської безпеки.

глобалізація економічний культура інформаційний



1.4 Місце і роль України в глобалізаційних процесах

Глобалізація зовнішньоекономічних зв'язків в XXЙ сторіччі призводить до руйнування існуючих бар'єрів між країнами, подальшому залученню нових держав у різноманітні форми міжнародної економічної співпраці. Процес глобалізації міжнародної економіки не оминає і Україну, яка поступово займає своє місце в системі нового міжнародного економічного порядку.

Глобалізація , з одного боку, уніфікує соціальний простір, а з другого - веде до більш чіткої стратифікації світової спільноти. Формується система, що складається з країн «ядра» глобалізації та країн «периферії» глобалізації. На жаль, Україна не є суб'єктом глобалізації і відноситься в цьому аспекті до периферійних держав. Це обумовлено як рівнем її соціально-економічного розвитку, так і місцем та роллю держави в сучасній світовій політичній грі. Особливістю країн “периферійного” капіталізму є те, що розвинені країни сприяють прямо чи опосередковано встановленню диктаторських режимів в них, створюючи одночасно міфи про підтримку і розвиток демократії, про відстоювання прав людини.

Таким чином глобалізація ставить перед Україною гостру проблему економічного реформування, насамперед зміни структури товарного виробництва, здатного бути конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-економічної системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно, клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо.

Але трансформаційні процеси в Україні не обмежуються перебудовою її соціально-економічного устрою. У сучасному світі міжнародне економічне життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний економічний простір. Тому курс України на активне входження у світогосподарські зв'язки є природним.

Політичні успіхи в сфері зовнішньої політики України, прагнення діяти згідно з міжнародними нормами, дотримання укладених угод привели до зростання авторитету і поваги до України з боку світового співтовариства, посилення її ролі при вирішенні глобальних і регіональних проблем, зокрема проблем європейської безпеки. Разом із тим слід визнати, що занадто оптимістичними є сподівання щодо швидкого перетворення України у рівноправного партнера розвинених країн Заходу. Цьому перешкоджає кризовий стан економіки країни, низька ефективність і культура виробництва, широке застосування застарілих технологій.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур. Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.

Які ж проблеми встають перед Україною у зв'язку з глобалізацією світу? Насамперед, це послаблення ролі держави і посилення впливу на внутрішні українські процеси основних суб'єктів глобалізації, а саме, країн «Великої вісімки» (G8 - США, Канада, Англія, Франція, Германія, Італія Японія, Росія), ТНК - транснаціональних кампаній (наприклад, Газпром), а також міжнародних організацій та з'єднань( ООН, НАТО, ЄС, СТО, ВВФ, ФІФА, CНГ тощо. Наслідком глобалізації є утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. Це призвело, з одного боку, до збільшення числа національних державно-правових інститутів, орієнтованих на задоволення потреб наднаціональних організацій, а з іншого - ліквідацію функціонально непотрібних у нових умовах державних установ України.

Далі, посилюється транснаціоналізація ринків (фінансових, матеріальних, людських, енергетичних) та інших ресурсів. І Україна зіштовхується з проблемою неконкурентоспроможності своєї продукції. Застосування, по-третє, нових науковоємких та комунікаційних технологій, інформатизація суспільного виробництва змінює зміст та формат значного масиву суспільних відносин. Людина все більш дистанціюється від формально усталених, звичаєвих процедур повсякденного життя, створюючи свій стиль і свою наповненість життя певними подіями, переживаннями та дозвіллям за допомогою новітніх технологій.

В якості позитивного впливу глобалізації на Україну слід виокремити наступне: ріст кількості та якості споживацької продукції на світовому ринку; технологічний прогрес, унаслідок якого зменшується собівартість продукції, що випускається, і знижуються ціни на значну частину товарів масового попиту; значно ширший та вільніший доступ до інформації, поширення можливостей та способів комунікації у світовому масштабі; підвищення життєвого рівня, відносне покращення основних соціальних показників у більшості сфер життєдіяльності людини; покращення взаєморозуміння між різними культурами та цивілізаціями внаслідок, з одного боку, інтенсифікації глобального інформаційного обміну, а з іншого - нівелювання відмінностей завдяки розповсюдженню по всьому світі продуктів маскультури. Уніфікація стилю життя і утвердження універсальних культурних стереотипів загрожують поступовому зникненню національної самобутності та самостійності українців в таких сферах як виробництво, дозвілля, побут, освіта тощо.

Щодо негативного впливу глобалізації, на Україну, то до них можна віднести такі моменти: негативні тенденції в тій чи іншій країні або регіоні позначаються в кінцевому рахунку на рівні функціонування українського соціуму; погіршення стану довкілля, яке приноситься в жертву інтересам міжнародного бізнесу; збільшення міграційних потоків. Мобільність інвестицій, індустрій, інформації, індивідів сприяли внутрішній й зовнішній міграції в Україні, певному витоку мізків. По суті, четверта частина українців-робітників (близько 5 млн. з 21,3 млн. працездатних), є частиною соціального капіталу інших країн. Але в цілому, глобалізація створює в перспективі більш сприятливі умови для зростання добробуту України і українців, реалізації ними своїх сутнісних сил, надає кожному можливості щодо доступу до глобального передового досвіду та ресурсів.



2. Особливості глобалізаційних процесів у різних сферах діяльності

2.1 Характеристика економічної глобалізації

Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість держав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості національних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що супроводжується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням вільної світової торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні об'єднання, створюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське Співтовариство.

Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став розвиток комп'ютерних технологій. У 1970 р. покладено початок технологічній революції, а з 1977 р. компанія АррІе розпочала масове виробництво перших персональних комп'ютерів. І саме в цей час термін "глобалізація" став широко вживатися в суспільно-економічній сфері. Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу. що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових Інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднавче комунікативно-функціональне середовище.

Польський економіст Гжегож В. Колодко вважає, що «глобалізація -- це процес створення лібералізованого та інтегрованого світового ринку товарів і капіталу, а також формування нового міжнародного інституціонального ладу, який служить розвиткові виробництва, торгівлі і фінансових потоків у всесвітньому масштабі». При цьому він вирізняє три етапи прискорення розвитку процесу глобалізації. Перший етап відбувся в період відкриття Америки та інших географічних відкриттів XV і XVI ст., що надало значного стимулу світовому економічному розвиткові, породило велику кількість нових ринків.

Другий великий перелом у глобальній економіці мав місце у XIX ст. Цей період пов'язується зі значними масштабами виробництва й міжнародної торгівлі в умовах золотого стандарту та застосування досягнень науково-технічного прогресу (залізничний транспорт, радіо, телеграф).

Третій великий перелом відкрив нову епоху в історії глобалізації. Головна його ознака -- електронно-інтернетівська революція. Інтернет створює новий економічний простір, в якому можна досліджувати й упроваджувати, інвестувати та одержувати прибутки, виробляти й надавати послуги, продавати й купувати, нагромаджувати й споживати. Згідно з точкою зору українського економіста А. Філіпенка, «глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації».

На думку А. Філіпенка, глобальна економіка включає в себе такі основні елементи:

-- міжнародну науково-технічну сферу;

-- систему міжнародного виробництва;

-- світові ринки і міжнародну торгівлю;

-- міжнародну валютно-фінансову систему.

Таким чином, ми можемо виділити наступні основні характерні риси сучасної економічної глобалізації:

1) створення єдиного світового інформаційного простору;

2) посилення фінансова та інвестиційна централізація, за допомогою чого формуються, накопичуються, виділяються і використовуються кредитні та інвестиційні ресурси;

3) зростаюче значення інформації, нових технологій, інновацій, знань та експертів;

4) безперервне розширення глобальної олігополії(структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим);

5) зростання шару транснаціональних підприємств, створення транснаціональної економічної дипломатії;

6) інтенсифікація світової торгівлі і обслуговуючого її капіталу, незважаючи на зростання панування останнього над виробництвом і торгівлею;

7) тенденція до конвергенції механізмів та інструментів управління виробничими процесами.

Чим вищий рівень інтеграції національної економіки у міжнародні економічні відносини, тим більший вплив на неї мають процеси, що відбуваються в світовій економіці.

В цьому плані економічну глобалізацію прийнято трактувати як вищий, більш розвинений рівень інтернаціоналізації національних економік та їх розчинення в глобальному господарському механізмі. Вона відбувається у двох напрямках - усередину і назовні. Розвиток всередину означає, що процес йде шляхом розширення використання іноземних товарів, капіталу, технологій. Розвиток назовні свідчить про переважну орієнтацію держави на світовий ринок і глобальну експансію фірм.

Процес глобалізації складається з трьох взаємозв'язаних компонентів - нового міжнародного розподілу праці, міжнародного виробництва і політичних відносин.

Основою сучасного світового господарства є світовий ринок, який зародився ще у XVI столітті у період Великих географічних відкриттів. На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці. Проте лише в останні кілька десятиріч є підстави стверджувати , що процеси глобалізації набули ознак цілісності і незворотності. Цьому також сприяє розвиток відповідної інфраструктури, НТР, новітніх форм руху товарів і капіталу Щодо міжнародного виробництва, то воно почало формуватися у 70 - 80-тих роках ХХ століття під впливом енергетичної кризи. Старі індустріальні галузі, які потребували багато ресурсів, почали вивозитися в країни, що розвиваються. НТР дозволила технологічно роз'єднати окремі виробничі процеси в просторі. Таким чином іноземні компанії досягають не тільки зниження витрат виробництва, але і економії первинних інвестицій, а також спрощення і здешевлення управлінських структур. Міжнародним це виробництво є і по характеру ринків збуту.

Політичним фактором, який значно прискорив глобалізаційні процеси, став розпад СРСР і соціалістичної системи. Це сприяло перетворенню капіталізму в єдино можливий варіант світового розвитку. Крім того, значно розширився простір, на який поширилися однотипні ринкові відносини і інститут приватної власності.

Державне стимулювання попиту, гонка озброєння багато в чому вичерпали себе, породжуючи бюджетні і фінансові труднощі. Прискорення темпів НТР, посилення позицій підприємницьких кіл, остаточний розпад колоніальної системи сприяли постановці питання про новий світогосподарський лад. На думку Сороса, справжня поява глобального капіталізму відбулася, коли світ зіткнувся з енергетичною кризою. Країнам-імпортерам нафти довелося фінансувати покриття значних дефіцитів. Уряди почали робити податкові й інші поступки міжнародному фінансовому капіталу.

Сучасна модель глобалізації ґрунтується в цілому на неоліберальній доктрині, яка почала панувати у міжнародних економічних відносинах з кінця 1970-х - початку 1980-х років. Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, за провідну роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур. Тому в кризовій ситуації варто відмовитися від державного втручання, приватизувати державну власність і повернутися до вільного ринку і вільної конкуренції. Свобода економіки автоматично забезпечить найбільш раціональний і ефективний розподіл ресурсів і капіталовкладень, дасть можливість вибору, який відкривається перед кожним підприємцем і споживачем. Великі ж корпорації побачили в глобалізації зручний спосіб звільнитися від тотального державного регулювання, податків і отримали перспективу, спираючись на свої переваги, створювати нові центри влади, формувати майбутні правила гри на глобальному рівні, поширюючи свій вплив на інші регіони.

Проте варто розрізняти теорію глобалізації з її практикою. Неоліберали тут часто вдаються до подвійних стандартів. Нав'язуючи іншим радикальні варіанти власних концепцій, вони не завжди вважають за необхідне дотримуватися їх у себе. Навіть друкований орган ділових кіл США, журнал Fortune, визнає, що "коли американський бізнес говорить про капіталізм, він має на увазі вільні ринки у всіх, крім себе". Насправді на Заході відбувається не згортання економічної ролі держави, а зміна її господарських функцій в бік більш активної участі в боротьбі за провідні позиції у світовій економіці.

Однак теоретичне визначення та ідеологічна оцінка цього феномену перебуває на етапі наукового осмислення та гострих дискусій. На сьогодні не існує чіткого розуміння чим є глобалізація в її сучасному вимірі - якісно новим ступенем розвитку цивілізації, чи спробою нав'язати свої відносини, цінності і правила гри з боку провідних країн світу.

2.2 Освіта і глобалізаційні процеси

До важливих векторів глобалізації належить освіта, яка не тільки не залишалася осторонь процесів глобалізації, а й активно залучається до них. Прискорення процесів глобалізації в економіці та політиці висувають нові вимоги до структури та якості освіти.

Вплив глобалізації на освіту зумовлений такими чинниками:

1) перенесення на соціальну сферу в цілому та на освіту зокрема неоліберальної ідеології, яка є характерною для глобальної економіки;

2) розвиток НТП та інформаційних технологій, що об'єктивно зумовлюють можливість інтеграційних процесів в освітніх системах на регіональному та глобальному рівнях;

3) прагнення світового співтовариства до формування в сучасних умовах нових глобальних цінностей - цінностей загальнолюдської культури, серед яких провідними повинні стати не влада сильного і багатого, а гуманізм, толерантність, повага до представників інших культур, націй, рас, релігій, схильність до співпраці з ними, до взаємозбагачення культур;

4) вестернізація (американізація) духовних цінностей, що пов'язана з домінуючою позицією західної цивілізації у економічному, науково-технічному та політичному житті людства.

В період глобалізації поняття “якості освіти” набуває особливого смислу, тому що саме якість освіти становиться показником результативності глобальних інновацій.

До поняття якості можна включити безліч чинників: це і ступень задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій в регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов'язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

1) конкурентоздатність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в “утриманні позицій на ринку” шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

2) міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних внз можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в інших країнах);

3) бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання кваліфікацій (для того, щоб підтримати нашу освітню індустрію і надати можливості працевлаштування нашим випускникам в інших країнах або в іноземних фірмах, що працюють в Україні);

4) збільшення кількості вітчизняних та іноземних студентів. Її швидке зростання говорить про необхідність запевненити студентів та інщих споживачів освіти у відносно високій якості вищої освіти.

Проблеми, які постають перед вищою школою:

Перша з них пов'язана із запровадженням на національному грунті поширеної на Заході концепції вищої освіти як сфери послуг, що усуває з освітнього процесу громадянсько-виховні функції. Основний негатив такого підходу вбачається в уніфікації навчально-виховного процесу, втраті специфіки національної системи освіти. Крім того, сьогодні зростає потреба не просто у високоосвіченому і високопрофесійному фахівцеві, а в патріотично налаштованій особистості. Досягти цього можна лише базуючись на національних традиціях, мові, культурі, які мають покладатися і основу і всебічно враховуватися в навчально-виховному процесі вузів.

Наступна проблема стосується реформування національної освіти відповідно до положень Болонської декларації, що передбачає впровадження наукових ступенів магістра та доктора філософії. Прагнення уніфікувати освіту за міжнародними стандартами з метою визнання українських дипломів та наукових ступенів сьогодні досить жорстко проголошується Міністерством освіти і науки України. При цьому не береться до уваги досвід, що склався протягом десятиліть на національному освітньому просторі.

2.3 Глобалізація і проблеми національної культури

Глобалізація створює небезпеку національної та культурній ідентичності націй. Деякі дослідники розуміють глобалізацію як те, що протягом століть у третьому світі називали колонізацією. Можливо, така оцінка дослідників може здатися занадто категоричною, проте сьогоднішні, коли вплив культурної глобалізації на національну культуру малих народів настільки високий, побоювання небезпідставні.

Процес глобалізації пов'язаний із західним способом життя, експансією маскультури і типу мислення. Глобалізація культури набуває форму вестернізації, а в країнах, що розвиваються, американізації, що тягне за собою відповідну реакцію у вигляді посилення різних форм націоналізації.

Американська масова культура вривається настільки форсованими темпами, що, утискає європейську масову культуру навіть в самій Європі. Американізми вторгаються як в культури малих, так і великих європейських країн. Американізми вторглися і в європейські мови. Американська манера танцю поширилася серед європейської молоді, особливо в країнах східної Європи та пострадянському просторі. Вплив американської культури помітно і в інших сферах культури.

Депутат Франції в Європарламенті Катрін Лалумьер в роботі «Боротьба за культуру» зазначає, що процес глобалізації викликає стандартизацію ідей і способу життя по американській моделі. Сьогодні Франція відмовляється від глобалізації, сприймаючи її як американізацію. Наперекір цьому, Франція звернулася до власної культури та початку її широкомасштабне рекламування з метою зберегти свою самобутню і своєрідну культуру

Поширення західних цінностей і масової культури необоротний процес, що протікає в епоху глобалізації прискореними темпами. Іноземна масова культура сприяє ослабленню національних традицій і культури, особливо, зниження національної самосвідомості нечисленних націй. А це в кінцевому підсумку може призвести до втрати самобутності.

Сьогодні, на відміну від колишніх епох, масштаби глобальної культури набагато більш великі. Незрівнянно вище також вплив західноєвропейського та американського телебачення, кіно, шоу бізнесу, масової культури, а також інших елементів масової культури на культуру інших народів.

У США прийнято десятки законів, що захищають масового глядача. У США створено дитяче телебачення, продиктоване необхідністю етико-психологічним захистом підлітків. Ринок збуту 83% гангстерсько-садистсько-еротичних фільмів, вироблених в США - країни, що розвиваються. Тут безперешкодно поширюються фільми, які впроваджують культ насильства, показ яких масової аудиторії строго заборонений законодавством багатьох західних країн.

Нам обов'язково доведеться мати відносини з глобальною культурою. Повне зречення, повна відмова від цього також неприйнятна, як і заміна місцевої культури глобальною. Бажано, щоб відносини культур обмежувалося взаємним обміном культурних цінностей, різноманіття повинне бути націлене на досягнення конструктивного плюралізму шляхом створення державних і соціальних механізмів, щоб сформувалися гармонійні відносини між різними культурами. На думку відомого американського політолога, К. Рина, країна, що бажає зберегти незалежність і автономію, повинна спиратися на власну традиційну культуру, захистивши цим себе, а ті, хто буде спиратися на експансивні сили, будуть тим самим сприяти посиленню тенденцій, що протистоять своєї ж культурі . Заява політолога, представника країни, що стоїть сьогодні на чолі світової політики і диктує решті світу свою волю, має бути примітна для нечисленних країн із традиційною культурою.

2.4 Глобалізація в інформаційному просторі

Новітні інформаційно-комунікаційні технології значно посилили потенціал зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя кожного суспільства. Інтенсифікація зв'язків і взаємодії в сучасному світі створила об'єктивну передумову його єдності. Взаємозалежність господарських зв'язків, політичних рішень і процесів активізували глобалізацію світової економіки, політики й культури.

В умовах глобалізації потужні потоки інформації та новітні технології засобів зв'язку ущільнюють інформаційне середовище. Вони сприяють прискореному переміщенню символів, знань, зразків поведінки від одного суспільства до іншого, стандартизації пропозиції, уніфікації потреб споживачів.

Поширення інформаційних технологій посилює культурний взаємовплив, знижує потенціал саморегуляції особистості, виступає передумовою маніпулювання свідомістю у планетарному масштабі. Технології масової комунікації збільшують можливості для ідеологічного впливу, формування суспільних настроїв, виникнення нових форм контролю особи й суспільства.

Об'єктивну тенденцію глобалізації інформаційної сфери, посилення взаємозв'язку й взаємозалежності окремих націй, народів і країн, гегемонії світових лідерів супроводжу є порушення балансу інформаційного обміну. Вивільнений розвитком техносфери потенціал глобалізації проявляється в економічній, політичній і культурній уніфікації, яка стає невід'ємною складовою глобальної експансії країн третьої цивілізаційної хвилі.

Просторове, тобто екстенсивне, поширення інформаційно-комунікаційного сектора породжує штучне прищеплення надбань постіндустріального суспільства країнам, що перебувають як на стадії індустріального, так і аграрного розвитку. У процесі зіткнення трьох цивілізаційних хвиль відбувається глобальне нашарування окремих ознак інформаційного суспільства. Проте це явище має, скоріше, кількісний (поширення технологій), ніж якісний (соціальна та економічна трансформація) характер. Рівень трансформаційного впливу світової інформаційної структури на окремі країни й регіони визначає ступінь її включення в глобальну систему суспільних відносин, зокрема економічних, коли вага накопичених інновацій змінює співвідношення на користь якісних зрушень.

Поєднання сучасних телекомунікаційних і гуманітарних технологій надає широкі можливості для маніпулювання способом пізнання, формування суспільних цінностей та впливу на масову свідомість у світовому масштабі й відповідно виступає вагомим чинником політики і геополітичної конкуренції. В умовах глобалізації засоби масової інформації активно використовуються постіндустріальним світом для утворення стійких позицій на світовій арені. Електронні мас-медіа перетворилися на могутнє знаряддя інформаційного та політичного тиску на громадську свідомість. Вони впливають не тільки на суспільну думку, а й на прийняття політичних рішень. Деструктивний вплив на громадську свідомість відбувається як безпосередньо -- через сплановані кампанії з дискредитації країни, так і опосередковано -- через формування у індивіда відчуття беззахисності перед агресивним зовнішнім середовищем.

Відсутність адекватної державної політики в галузі культури та інформації, покликаної пропагувати позитивні національні символи, призводить до примітивізації та стереотипізації суспільної свідомості, підміни національних ідеалів віртуальними. Тож актуальним завданням є створення адекватного образу держави та його інтенсивне просування в глобальному інформаційному просторі, формування почуття поваги громадян до самих себе та до країни, в якій вони проживають.



Висновки

ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, яке отримало термін «глобалізація» (нас цікавитиме переважно економічний і соціальний бік справи), дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності.

Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна, є як переваги так і недоліки. Серед переваг виділяють поглиблення міжнародного розподілу праці; ефективніше розподілення коштів і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя; заощаджувати на масштабах виробництва, що потенційно може привести до зниження цін, отже, й до стійкого економічного зростання, підвищення рівнів зайнятості і життя. Крім того, глобалізація може сприяти вільному та широкому розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, розширенню можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн. Недоліки, негативні наслідки та проблеми глобалізації: взаємозалежність фінансових ринків; зростання спекулятивних валютних потоків між державами та вторинних фінансових ринків; платіжна і торговельна розбалансованості, які у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу. що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових Інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.