Міжнародна торгівля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Виникнення міжнародної торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Наприклад, Україна має родючі ґрунти ( 77,8% земельних площ знаходяться в користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств), помірковано континентальний клімат, випадає достатня кількість опадів, у достатку мається некваліфікована людська праця, тобто все необхідне для виробництва дешевої сільгосппродукції. Промислове розвинені країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва різноманітних капіталомістких товарів, наприклад, автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин і хімікатів. Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технологій можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів у різних країнах.

Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. В зв'язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібно велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони і це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпроти, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами й капіталом, і тому можна дешево виробляти такі "землемісткі" товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Якщо ж говорити про Україну, то за останні 40 років істотно підвищилася якість робочої сили і значно збільшився сукупний обсяг основних фондів. Тому Україна, що експортувала піввіку назад переважно сільськогосподарські товари й сировину тепер вивозить у великій кількості вироби обробної промисловості. Точно так само нові технології, що сприяли розвитку виробництва синтетичних волокон і штучного каучуку радикально змінили структуру ресурсів, необхідну для виготовлення цих товарів і, таким чином, змінили відносну ефективність їхнього виробництва. Коротше кажучи, у міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. По тому, як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з якою країни роблять різні товари, буде також ,буде змінюватись.

1. Міжнародна торгова політика

міжнародна торгівля зовнішньоторговельна нетарифний

Обравши ліберальну чи протекціоністську зовнішньоторговельну політику, держава змінює мито, квоти, одержуючи від торгових партнерів або зустрічні поступки, або жорсткість умов національного експорту.

Торгові бар'єри, використовувані в зовнішньоторговельній політиці держав:

Мито. Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон. [2]

Мито може вводитися з метою одержання доходів або для захисту. Фіскальне мито (преференційне мито), як правило, застосовуються у відношенні виробів, що не виробляються усередині країни. Ставки фіскального мита в основному невеликі, і їхньою метою є забезпечення бюджету податковими надходженнями чи стимулювання розвитку міжнародної торгівлі. Протекціоністське мито призначене для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Мито протекціоністське - мито, що вводитися з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку імпортних товарів. Мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії видачі документів, що мають юридичне значення. [4]

Хоча протекціоністське мито, як правило, недостатньо високе для припинення імпорту іноземних товарів, вони все-таки ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку.

Імпортні квоти. Квота імпортна-граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території держави протягом встановленого строку та який визначається в натуральних чи вартісних одиницях. [1]

Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мито. Незважаючи на високе мито, обумовлений виріб може імпортуватися у відносно невеликих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість.

Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і її безпеки чи просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, європейські країни часто жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт.

Добровільні експортні обмеження. Добровільні експортні обмеження є новою формою торгових бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують свій експорт у визначені країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) в надії уникнути більш твердих торгових бар'єрів. Так, японські автомобілебудівники під погрозою введення США більш високих тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.

Під торговельною політикою розуміють макроекономічну політику, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт або імпорт. Незважаючи на те, що зовнішня торгівля приводить до зростання економічного добробуту всіх країн - як експортерів, так і імпортерів, - на практиці вона ніде не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави.

Інструменти, які використовує держава для регулювання міжнародної торгівлі, можна поділити на тарифні (що ґрунтуються на застосуванні митних податків) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).

Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існує три основних види митних податків:

* адвалерне мито - запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (Рd) складатиме:

Рd = Рm+ta.Рm,

де ta - ставка адвалерного мита;

Рm - ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);

* специфічне мито - визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 ЄВРО за 1 см3 двигуна; 5 ЄВРО за 100 штук. Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:

Рd = Рm+ts,

де ts - ставка специфічного митного податку;

* комбіноване мито - визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше ніж 6 ЄВРО за 1 штуку; 20%, але не менше ніж 8 ЄВРО за 1 кг.

Для того, щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат кривих попиту і пропозиції.

Розглянемо, наприклад, ринок цукру в Аргентині (рис. 14.1, де DD - крива попиту на цукор, а SD - крива внутрішньої пропозиції).

Припустимо, що світова ціна на цукор Рw нижча за внутрішню рівноважну ціну, а тому Україні вигідно імпортувати цей продукт.

Де перебуватиме рівновага на ринку цукру в Україні за умов вільної зовнішньої торгівлі? В такій ситуації національні виробники зможуть забезпечити пропозицію цукру лише в розмірі S0, тоді як величина попиту на нього виявляється набагато більшою і дорівнює D0. Різниця між попитом та пропозицією за внутрішньою ціною, яка дорівнює світовій, покривається імпортом цукру, обсяг якого в цьому випадку дорівнює (D0 - S0). Купуючи цукор за відносно низькою світовою ціною, споживачі отримують виграш, розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією світової ціни.

Припустимо тепер, що уряд України з метою захисту внутрішнього виробника від іноземної конкуренції запроваджує адвалерне імпортне мито в розмірі t=20%. Ціна імпортного цукру зростає на внутрішньому ринку на величину Рwt. В цих умовах споживачі, які раніше купували імпортний цукор за світовою ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня доходів змушені купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче. Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту на цукор залишається незадоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов'язане зі зростанням витрат, тому іноземним виробникам буде вигідно збільшувати обсяги виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію.

Отже, паралельно з подорожчанням імпортного цукру, відбувається підвищення цін і на цукор вітчизняного виробництва. Через певний час рівноважна (з урахуванням імпорту) ціна на внутрішньому ринку встановиться на вищому рівні: РD=Рw+Рw.t. Таким чином, запровадження імпортного мита і пов'язане з ним наступне підвищення цін призводять до того, що:

а) вітчизняне виробництво цукру зростає (з S0 до S1 одиниць);

б) внутрішнє споживання скорочується (з D0 до D1 одиниць);

в) імпорт скорочується до величини М1.

Легко помітити, що від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі, оскільки вони змушені тепер платити дорожче за весь цукор (вітчизняний та імпортний) і, відповідно, споживати його менше. Через те що внутрішня ціна товару піднімається з рівня Рw до рівня РD, надлишок споживача як вимірник його вигод скорочується, і тоді чисті втрати споживачів від запровадження імпортного мита утворюють область (а+b+с+d).

Запровадження митного податку на імпорт відповідає інтересам вітчизняних виробників товарів, які конкурують з імпортом. З одного боку, вони можуть розширити обсяги реалізації, оскільки імпортні товари стають дорожчими і споживачі “переорієнтовують” попит на продукцію вітчизняного виробництва. З іншого боку, як це зазначалося раніше, зростання ціни на імпортні товари дає змогу вітчизняним виробникам теж підвищити ціни і отримати додатковий виграш.

Так, у нашому прикладі внаслідок запровадження ввізного мита на цукор внутрішня ціна підвищується з Рw до РD, що дає можливість українським виробникам цукру збільшити обсяги виробництва і реалізації з S0 до S1. Надлишок виробників, який з економічної точки зору визначається як різниця між виручкою від реалізації товару та витратами на його виробництво, а з геометричної точки зору є площею, що обмежена кривою внутрішньої пропозиції та лінією ціни, зростає. Розмір цього додаткового виграшу виробників у галузі, яка конкурує з імпортом, відповідає площі

Таким чином, виграш вітчизняних виробників від запровадження ввізного мита (область а) є значно меншим, ніж втрати споживачів (область а+b+с+d). Причина проста: виробники виграють за рахунок підвищення цін лише на вітчизняні товари, а споживачі змушені платити однаково високу ціну за товари як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Крім того, що ввізне мито впливає на інтереси споживачів і виробників, воно також є важливим джерелом доходів для державного бюджету. Розмір цього доходу визначається як добуток ставки імпортного податку на обсяг імпорту, який підлягає оподаткуванню

Важливо, проте, підкреслити, що ввізне мито буде лише тоді давати доход державі, коли воно є обмежувальним, тобто не настільки високим, щоб повністю перекрити дорогу імпортним товарам. Заборонне мито доходу державі не дає.

Потрібно пам'ятати, що, запроваджуючи імпортне мито, держава водночас і витрачає певні кошти, пов'язані з розробкою самого тарифу, оформленням відповідної документації, утриманням митної служби тощо. Іншими словами, доходи від мита частково “поглинаються” самою тарифною системою, а тому чистий ефект для держави буде дещо меншим від очікуваного.

Проведений вище аналіз показав, що внаслідок запровадження ввізного мита виграють виробники та державний бюджет, а програють споживачі. Це означає, що імпортне мито приводить до перерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конкурують з імпортом.

Разом з тим ми бачимо , що сукупний виграш виробників і держави, який дорівнює (а+с), насправді є меншим, аніж втрати споживачів (а+b+с+d).

Таким чином, імпортне мито призводить до чистих втрат добробуту нації, які геометрично визначаються площею області (b+d). Для того, щоб кількісно оцінити ці чисті втрати, потрібно знати розмір ввізного мита, а також скорочення обсягу імпортних надходжень (?М=М0 - М1) або цінову еластичність попиту на імпорт.

Втрачений із запровадженням імпортного мита виграш від вільної зовнішньої торгівлі складається з двох частин:

* область d, яка має назву “ефект споживачів”: це втрата, оскільки продукція стає дорожчою і споживачі змушені скорочувати обсяги її споживання;

* область b, яка називається “ефект виробників”: це також втрата, оскільки розширюються обсяги виробництва у недостатньо конкурентних вітчизняних фірм з вищим рівнем витрат, що негативно впливає на ефективність розподілу ресурсів.

Запровадження ввізного мита, як було показано вище, захищає інтереси виробників продукції, яка конкурує з імпортом. Проте, об'єктивно оцінюючи рівень такого захисту, потрібно пам'ятати, що різні виробництва можуть бути технологічно взаємопов'язаними. Це значить, що, захищаючи імпортним податком одну галузь, держава водночас захищає і пов'язані з нею галузі виробництва (наприклад, ті, які використовують її продукцію як сировину, напівфабрикат для подальшої обробки тощо). Тому фактичний рівень митного захисту, яким користується та чи інша галузь, може суттєво відрізнятися від того номінального рівня митного податку, який стягується з оподатковуваного імпорту.

Отже, фактичний рівень митного захисту окремої галузі визначається як величина (у відсотках), на яку зростає створена в цій галузі додана вартість одиниці продукції:

Фактичний рівень митного захисту тієї чи іншої галузі збігатиметься з номінальним рівнем митного податку тоді, коли в матеріальних витратах цієї галузі немає імпортних компонентів або коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію галузі і на компоненти матеріальних витрат однакова.

Фактичний рівень митного захисту перевищуватиме номінальний, коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію більша, ніж на імпортні компоненти матеріальних затрат.

Нарешті, варто підкреслити, що можлива ситуація, коли фактичний рівень митного захисту виявиться від'ємним, незважаючи на те, що галузь захищена ввізним митом. Це може трапитися тоді, коли податкові ставки на компоненти матеріальних витрат значно перевищуватимуть митну ставку на кінцеву продукцію.

Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Проте інколи держава йде на обмеження експорту. Запровадження вивізного мита може бути доцільним у тому випадку, коли ціна на якийсь продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні, нижчому за світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам. У такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом на підтримку достатнього рівня внутрішньої пропозиції і запобігання надлишкового експорту субсидійованого продукту. Звичайно, держава може бути зацікавленою в запровадженні вивізного мита і з точки зору збільшення надходжень до бюджету.

Вивізне мито використовують в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Промислово розвинені країни використовують його рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонене конституцією.

Припустимо, що Україна є експортером цукру, але уряд країни прагне підтримати внутрішню ціну на цукор на рівні, нижчому за світовий, і з цією метою запроваджує вивізне мито. На рис. 14.2 зображено наслідки такої зовнішньоекономічної політики.

Коли внутрішня ціна дорівнює світовій (Рw), то обсяг експорту складатиме (S0 - D0). Запровадження вивізного мита робить експорт цукру менш прибутковим, тому виробники збільшують обсяги реалізації на внутрішньому ринку. Це призводить до падіння внутрішньої ціни на величину вивізного мита, до рівня РD. Зменшення внутрішньої ціни стимулює зростання внутрішнього споживання цукру з D0 до D1, але водночас вітчизняні виробники скорочують обсяги виробництва з S0 до S1. Скорочуються і обсяги експорту до величини Х1= S1 - D1. Який же вплив вивізного мита на добробут? Споживачі в Україні виграють від зниження цін і збільшення споживання цукру (область а+b). Виграє також і держава, отримуючи в бюджет доходи від експортного мита (область d). Проте українські виробники цукру, сплачуючи фактичний податок за експорт, зазнають великих втрат (область а+b+с+d+е). В цілому чисті втрати країни від запровадження вивізного мита дорівнюють області (с+е). Таким чином, експортний податок є ніби дзеркальним відображенням імпортного мита, з тією лише відмінністю, що тут основні втрати мають не споживачі, а виробники.

Ефективність зовнішньої торгівлі для країни оцінюється показником “умови торгівлі” (Е) - це співвідношення експортних цін даної країни до її імпортних цін.

В цілому зростання цього показника свідчить про поліпшення умов торгівлі й підвищення добробуту нації, а його зменшення вказує на погіршення умов торгівлі і падіння добробуту. Дійсно, якщо ціни на експортні товари країни на світовому ринку зростають у порівнянні з цінами на ту продукцію, яку вона імпортує, це означає, що за кожну одиницю свого експорту країна може отримати більше імпортних товарів.

2. Основні типи торговельної політики

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:

§ зміна обсягу експорту й імпорту;

§ зміна структури зовнішньої торгівлі;

§ забезпечення країни необхідними ресурсами;

§ зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

§ система односторонніх заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без узгодження з торговим партнером;

§ укладення двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

§ укладення багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, Генеральна угода про торгівлю послугами, що входять у систему угод COT, угода в сфері торгівлі країн - членів ЄС) [23, с. 198; 55, с. 254; 88, с. 337]. Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні. . Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму.

Під свободою торгівлі розуміється державна політика мінімального державного утручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції, а під протекціонізмом - політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Ці два типи торгової політики характеризують міру втручання держави в міжнародну торгівлю.

Отже, центральне питання торговельної політики - що обрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно -- свободу торгівлі. Критикуючи протекціонізм, прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що грунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дає змогу повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам, дає позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більше взаємозалежними, знижується небезпека воро-

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива і в цілому знаходить підтвердження в торговельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економіки;, ідср:і:ують найбільшим виграй) від торгівлі. Після Другої світової війни щ країни послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взас:.:.:сгс с^м:иу і іюсягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження, шо лише вільна торгівля оитимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торговельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.

Річ у тому, що висновки класичної теорії міжнародної торгівлі правильні'лише за певних умов: вільна конкуренція та рівність торговельних партнерів. Але в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріше за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої і досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії не підпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку ні витрат виробництва, ні рівноваги ринку. Вони визначаються політикою адаптування до специфіки певного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку (трансфертні ціни). Це - з одного боку. З іншого -- партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі*; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни".

Деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, які мають лише віддалене відношення до ринкового механізму [58, с. 71]. Ця обставина, природно, ставить слаборозвинуті країни, так само як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від сильніших країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і тією чи іншою мірою вдасться до заходів регулювання торгівлі.

Якщо в умовах політики лібералізації основним регулятором зовнішньої торгівлі є ринок, то при протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізації аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Причини протекціоністського втручання держави.

У кожній країні є економічні, соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських заходів. Основні аргументи обмеження зовнішньої торгівлі:

§ необхідність забезпечення оборони;

§ збільшення внутрішньої зайнятості;

§ диверсифікація заради стабільності;

§ захист молодих галузей;

§ захист від демпінгу;

§ дешева робоча сила.

Необхідність забезпечення оборони. Захист у мирний час галузей, необхідних для військового виробництва, з тим, щоб під час війни не залежати від зарубіжних постачальників. Звучить досить переконливо. Однак при детальнішому розгляді цього аргументу з'ясовується, що, по-перше, під категорію необхідної для військового виробництва практично можна підвести будь-яку галузь; по-друге, така політика може бути дієвою, якщо допустити, що не буде заходів у відповідь, що мало ймовірно. Відтак більшість економістів вважає, що альтернативні методи (наприклад, прямі субсидії) захисту стратегічних галузей більш ефективні як в економічному, так і в соціальному плані.

Збільшення внутрішньої зайнятості. Серйозною причиною застосування протекціоністських заходів є безробіття. Безробітні утворюють найпотужнішу групу тиску на підтримку обмеження імпорту як умови збільшення зайнятості всередині країни.

Справді, твердження, що вільна торгівля може призвести до безробіття, має під собою реальний грунт. Імпорт знижує попит на деякі товари вітчизняного виробництва і призводить до безробіття в галузях, що їх виготовляють. Однак невикористані ресурси не можуть залишитись без застосування, бо ми живемо у світі з обмеженими ресурсами. За відсутності обмежень у торгівлі країни, які виготовляють товари на експорт, потребують припливу робочої сили, компенсуючи скорочення робочих місць у галузях, що конкурують з імпортом. Вільна торгівля не стільки впливає на загальну зайнятість, скільки змінює тип зайнятості. Вважається, що безробіття, що виникає внаслідок вільної торгівлі, - це короткострокова проблема, яка може бути вирішена альтернативними методами: професійною перепідготовкою, переїздом на нове місце, надбавкою до грошової допомоги по безробіттю і т. ін.

При прийнятті рішення про обмеження імпорту слід порівнювати витрати, пов'язані з можливим підвищенням цін, з витратами, які спричинили безробіття, маючи при цьому на увазі ще й соціальні витрати, які торкаються людей і посилюються тим, що потенційними кандидатами на звільнення найчастіше виявляються ті, хто неспроможний знайти альтернативну роботу.

Диверсифікація заради стабільності. Суть цього протекціоністського аргументу полягає в тому, що торговельні бар'єри необхідні для промислової диверсифікації, котра лежить в основі зменшення залежності країни від соціально-економічної і політичної кон'юнктури, яка складається на світових ринках тих чи інших продуктів.

Справді, диверсифікація допомагає захистити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту і пропозиції на один чи два конкретних товари і, таким чином, забезпечує велику внутрішню стабільність. Але слід мати на увазі, шо економічні витрати диверсифікації можуть бути дуже значними і вкрай неефективними (особливо в країни з монокультурною економікою). Крім того, аргумент диверсифікації заради стабільності практично не може бути застосованим до промислово розвинутих країн з уже диверсифіко-ваною структурою економіки.

Захист молодих галузей. Логіка аргументу на захист молодих галузей полягає в тому, шо їх виробництво стає конкурентоспроможним лише через деякий час. Підприємства галузі повинні досягти конкурентного рівня витрат виробництва за рахунок ефекту масштабу виробництва з часом, підвищення з часом кваліфікації і досвіду працівників тощо, і лише тоді можна зняти протекціоністські заходи.

Є галузі, які виросли до конкурентоспроможних завдяки державному захисту. Це виробництво автомобілів у Бразилії та Південній Кореї. Але є й інші приклади, коли протекціоністські заходи не дали очікуваних результатів. Наприклад, виробництво автомобілів в Аргентині та Австралії залишилося слабким навіть після багатьох років роботи. Аби політика захисту молодої галузі була дієвою, потрібна висока імовірність того, що майбутні вигоди перевищать початкові витрати. І не лише це. Має бути впевненість, що так званий "перепочинок" не знизить прагнення підприємців до мінімізації витрат і вдосконаленню якості виробів. Немале значення при виборі способу тимчасової підтримки молодих галузей (торговельний протекціонізм і пряме субсидування) має й питання про те, хто повинен платити витрати: інвестори, платники податків чи споживачі?

Захист від демпінгу. Демпінг, або продаж товарів нижче від собівартості, застосовується, як правило, для усунення конкурентів, захоплення монопольного становища і в подальшому зниження цін. У цьому розумінні демпінг - це "економічне піратство". Воно цілком заслуговує антидемпінгового мита.

Але демпінг не повинен використовуватись як виправдання постійних торговельних бар'єрів, як форма цінової дискримінації. Крім того, за демпінг може видаватись і результат дії закону порівняльних переваг. Але це в кінцевому підсумку підриває саму основу міжнародної торгівлі.

Дешева іноземна робоча сила. Ті, хто підтримує цей аргумент, вважають, що за допомогою протекціонізму вітчизняні фірми і робітники можуть бути захищені від руйнівної конкуренції з боку тих країн, де низька заробітна плата. Іншими словами, без захисних заходів з боку держави вітчизняні працівники можуть отримувати так само низьку заробітну плату, як робітники з менш розвинутих країн. Розглянемо, що відбувається, коли добре оплачуваний юрист наймає підлітка для роботи "на підхваті" за 4 долари за годину. Чи збідніє юрист? Ні. Навіть навпаки, виграє, бо тепер у юриста з'явиться більше часу, щоб вести більше справ. Так само, якщо, наприклад, американські робітники сконцентрувались на виробництві високоцінної складної продукції, то це дає можливість американським фірмам сплачувати високу заробітну плату робітникам США. Ця можливість залежатиме від того, як довго збережеться високий рівень людського капіталу в Сполучених Штатах. Більше того, рівень заробітної плати, що виплачується робігникам-іноземцям, сам по собі не означає, що вироблюваний ними товар буде дешевим. Щоб це довести, потрібно порівняти заробітну плату і продуктивність робітників обох країн. Якщо більш високоошіачуванин американський робітник має більшу продуктивність, то він може успішно конкурувати, не побоюючись при цьому, що йому менше платитимуть. Отже, аргумент, що висувається на користь протекціонізму, виявляється досить спірним, бо існують витрати на робочу силу, котрі мають більшу значущість, ніж рівень заробітної плати.

3. Торговельна політика промислово-розвинутих країн

Для промислово розвинутих країн характерна загальна тенденція лібералізації торговельних режимів, розширення зони вільної торгівлі, але в той же час спостерігається періодичне посилення і протекціоністських заходів.

Політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля с базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати єдиним справжнім арбітром у торгівлі, вона мас бути головною метою економічної політики будь-якої країни.

Лібералізація торгівлі має регіональний характер і супроводжується збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торговельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Прикладом лібералізації зовнішньої торгівлі промислово розвинутих країн є торгова політика країн ЄС. В СС широко застосовуються тарифи режиму найбільшого сприяння (РНС), тарифні преференції. Про рівень митного оподаткування імпорту в рамках ЄС, який склався на початку XXI ст., свідчать дані табл..6.1 [Економічний розвиток і державна політика/

ЄС застосовує преференційні режими, які діють з більшістю торговельних партнерів, на основі преференційних угод та домовленостей. Використовуються безмитні режими або знижені тарифи щодо імпорту окремих товарів. Режим найбільшого сприяння застосовується лише щодо товарів, які імпортуються з 8 країн - членів СОТ: Австралії, Гонконгу. Канади. Південної Кореї, Нової Зеландії, Сінгапуру, США та Японії. Преференційні режими, які стосуються інших торговельних партнерів, досить різноманітні і передбачають надання широкої системи пільг, порівняно з РНС. Так, країна може здійснювати експорт до ЄС за режимом найбільшого сприянні і одночасно одержувати право на преференції в рамках Генеральної системи преференцій (ГСП) для несільськогоспо-дарських товарів (Аргентина); деякі країни, крім РНС та ГСП, мають право на преференції, передбачені як Ломеською конвенцією, так і режимом, який застосовується щодо товарів з країн АКТ (Комерун); крім усіх вищезазначених, найменш розвинуті країни можуть мати додаткові преференції для сільськогосподарських товарів у рамках ГСП (Сьерра-Леоне).

Найбільш сприятливий режим застосовується щодо товарів з найменш розвинутих країн (НРК) та країн АТК (95% видів товарів звільнено від сплати мита), далі йдуть країни, що підписали з ЄС угоду про вільну торгівлю (80%), бенефіціари ГСП (54%) та країни, яким було надано лише режим найбільшого сприяння (20%). Ставки тарифів за різними преференційними режимами

4. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Митний тариф - основний і найдавніший інструмент зовнішньоторговельної політики.

Це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи вивозяться за межі даної території.

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщуються через митний кордон держави.

Мита виконують такі функції:

§ фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортного, так і експортних мит;

§ протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим обгороджуючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

§ балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Звичайно розрізняють такі види мит [23, с. 204-206; 52, с. 125-126; 82, с. 149-- 157; 88, с. 299]:

Види мит

1. За способом стягування:

§ адвалорне (вартісне) (TAV), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30% від митної вартості

к правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита допомагають підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума доходу в бюджет. Так, якщо розмір мита дорівнює 30% від ціни товару в і 50 дол., то доход бюджету становить 45 дол. Якщо ціна товару збільшиться до 200 дол., то сума доходу бюджету зросте до 60 дол., а при зменшенні ціни до 80 дол., доходи становитимуть 24 дол. Отже, адвалорне мито підвищує ціну імпортного товару на установлений відсоток;

§ специфічне (Ts), що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол. за 1 т):

Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита знаходиться в прямій залежності від коливання цін. Так, специфічне мито в 100 дол. за одиницю імпортного вентилятора більше обмежує імпорт вентилятора ціною 600 дол., тому що становить 16,7% його ціни, ніж вентилятора ціною 1000 дол., тому що становить 10% його ціни. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при використанні специфічних мит із зростанням імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін - збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

§ комбіноване, шо поєднує обидва ці види митного обкладання (наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол. за 1 т).

2. За об'єктом обкладання:

§ ввізне (імпортне) мито, що нараховується на товари при їх ввезенні на митну територію держави. Ввізне мито є диференційованим. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні ставки, що припускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом з державою, яка стягує мито,

митний союз чи зону вільної торгівлі, або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що надходять з країни чи економічних союзів, що користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.

Ввізні мита є переважною формою мит, що застосовуються всіма країнами світу для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

вивізне (експортне) мито, що нараховується на товари при їхньому вивезені за межі митної території країни. Експортний тариф, як правило, є адвалор-ним. Ця форма мит застосовується рідко, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів, їх мета - скоротити експорт і поповнити бюджет країни. Ставка експортного мита (Гс) дорівнює відсотковому перевищенню експортної (світово!) ціни товару Рс над ціною, за якою він продається на внутрішньому ринку:

§3. За характером:

§ сезонне (ввізне і вивізне) мито, що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні - до чотирьох місяців з моменту встановлення);

§ спеціальне мито - його застосовує держава в таких випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, шо наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих

товарів;

б) як запобіжний захід стосовно учасників зовнішньоекономічної Діяльності, що порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні і (чи) недружні дії з боку іноземних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

держави.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному випадку. Це мито сплачується імпортером товару незалежно від інших податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі й мита, митних зборів і т.п. Сплата спеціального мита здійснюються готівкою або в безготівковій формі, чи шляхом внесення суми мита на депозит або оформлення відповідного боргового зобов'язання.

Сплачені суми спеціального мита можуть бути повернуті імпортерові за рішенням спеціальних органів (в Україні - Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі);

- антидемпінгове мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів за ціною, істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Антидемпінгове мито нараховується на товари, що є об'єктом застосування антидемпінгових заходів, і слугує тимчасовим збором для компенсації втрати від товарного демпінгу. Таке мито нараховується тільки після проведення антидемпінгового розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення збитку чи погрози нанесення збитку вітчизняній економіці.

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

- або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на внутрішньому і зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміють ціну зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збитку національному товаровиробникові.

Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезенні на митну територію імпортуючої країни, чи різницю між ціною об'єкта демпінгу в імпортуючій країні і середньою ціною експортованих цією країною подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів.

Антидемпінгові мита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним. Нормальна вартість - це еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку. Вона, як правило, визначається на підставі цін, установлених при здійсненні звичайних торгових операцій між незалежними покупцями в країні експорту;

§ компенсаційне мито, що застосовується при ввезення на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Компенсаційне мито нараховується після проведення розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення істотного збитку національній економіці. Розмір ставки компенсаційного мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування;

- або різницею між мінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.

Ставка компенсаційного мита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій.

Введення компенсаційних мит дозволяє вирівнювати умови торгівлі.

4. За походженням:

- автономні - мита, що вводяться на підставі односторонніх рішень органів державної влади країни;

- договірні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;

- преференційні - мита з більш низькими ставками порівняно з діючим тарифом; вони накладаються на підставі багатосторонніх угод на товарів, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країною митний союз чи зону вільної торгівлі, або утворюються в прикордонній торгівлі.

5. За типом ставок:

- постійні - це ставки митного тарифу, встановлені органами державної влади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;

- змінні - це ставки митного тарифу, що можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках.

6. За способом обчислення:

- номінальні - митні ставки, зазначені в митному тарифі;

- ефективні (дійсні) - реальний рівень митних ставок на кінцеві товари, обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цих товарів. Тобто це розмір ставки, який реально та ефективно захищає внутрішній ринок або регулює експорт і транзит.

Країна іноді імпортує сировину безмитно або вводить нижчі тарифні ставки на імпорт виробничого ресурсу, ніж на імпорт кінцевого продукту, у виробництві якого був застосований даний ресурс. Це робиться для заохочування національних товаровиробників обробної промисловості та підвищення рівня зайнятості. У цьому випадку ефективна тарифна ставка, яку розраховують на базі внутрішньої доданої вартості або вартості переробки всередині країни, буде перевищувати номінальну тарифну ставку, яку розраховують на підставі вартості кінцевого продукту. Внутрішня додана вартість дорівнює ціні кінцевого продукту за мінусом витрат на імпорт виробничих ресурсів, які використовуються для виробництва товару.

Номінальна тарифна ставка показує, наскільки зросла ціна кінцевого продукту внаслідок тарифу і тому важлива для споживачів.

Ефективна тарифна ставка показує, наскільки забезпечується захист внутрішнім галузям, які виробляють товар, що конкурує з імпортом, і тому вона є важливою для виробників.

Номінальна тарифна ставка може бути тільки позитивною, а ефективна -- як позитивною, так і негативною, якщо тариф на імпортні компоненти значно вищий тарифу на кінцеву продукцію [23, с. 210; 71, с. 207-211].

Країни іноді використовують тарифну квоту, що являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту - за вищою понадквотовою ставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяє деякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що обгороджує їх від іноземної конкуренції, а з іншого - вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари.

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввезення сировини і напівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація.

Тарифна ескалація - це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру зростання ступеня їхнього оброблення.

5. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Тариф - не єдиний метод здійснення торгової політики. Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень -нетарифні

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються COT. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).

Кількісні обмеження

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, обмеження "добровільні" обмеження експорту. Квотування. Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень.

Квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (наприклад, Словаччина установила для українських виробників із квітня 2003 р. до квітня 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію). Найширше використовуються квотн для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рух того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій.

Ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства.

Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають повноваження уряду на їх одержання і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видаються разові ліцензії, у яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту.

Щоб одержати ліцензію на імпорт товарів, необхідно підготувати такі документи:

§ заявку на ліцензію;

§ копію контракту зі специфікаціями;

§ сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик товару встановленим нормам.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крім випадків виконання контракту посередником, який реалізує товари на підставі договору доручення комісії чи агентської угоди.

Добровільне" обмеження експорту (ДОЕ) - це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна .спонукає свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій експорт. .Наприклад, у 1981 р. Японія ввела ДОЕ на експорт японських автомашин у США (1,68 мли. автомобілів) після того, як американські політики почали вимагати вводити квоту на імпорт автомобілів з Японії. Японці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не США, зберегла контроль над виконанням програми.

6. Фінансові методи торговельної політики

Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи, принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Отже, демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Зовнішньоекономічна діяльність уявляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов'язана з залученням до багатоетапного циклу економічних відносин різнонаціональних їхніх суб'єктів.