Міжнародне співробітництво в інноваційній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Загальна характеристика міжнародного інноваційного співробітництва

Науково-технічне співробітництво є важливою складовою всього комплексу міжнародних економічних відносин нашої держави, оскільки саме інтелектуальний потенціал суспільства дозволяє оптимізувати прийняття будь-яких державних рішень.

Слід відзначити, що останнім часом у науковій і науково-технічній політиці України хоча й відбулися певні цільові зрушення, проте продовжується занепад науково-технічної галузі суспільного виробництва, а власне виробництво залишається таким, що мало сприймає інновації.

Про це, зокрема, свідчать зазначені нижче тенденції: 1) різке зменшення попиту виробничого сектора на науково-технічні розробки, викликане занепадом насамперед високотехнологічних виробництв, які потрапляють під значний податковий тиск, та нестачею на підприємствах обігових коштів.

Зокрема, у зв'язку зі зниженням попиту виробництва на науково-технічні розробки зросла роль державного фінансування. В Україні спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги науково-технічних розробок при одночасному зменшенні питомої ваги прикладних досліджень. Нині доцільно запровадити пільгове коротко-, середньо- та довгострокове кредитування НДДКР за рахунок коштів різних суб'єктів (держави, комерційних банків, інвестиційних та інноваційних фондів, фінансових корпорацій, страхових компаній, фінансово-промислових груп тощо) під конкретні науково-дослідні та інноваційні програми й проекти, які відібрані на конкурсній основі;

2) зменшення державної підтримки науки в усіх економічних програмах, спричинене бюджетними дефіцитами, вимогами іноземних кредиторів, політичною та економічною нестабільністю, відсутністю стратегічних програм розвитку чи їх невиконанням.

Уряди незалежних держав починають вдаватися до деяких заходів з удосконалення фінансового забезпечення наукових досліджень. В окремих країнах створено фонди підтримки фундаментальних досліджень, Постійно збільшується роль конкурсного відбору науково-технічних проектів, що фінансуються цілком або частково з бюджетних джерел (Росія, Україна, Білорусь та ін.). Особливо активно застосовується метод конкурсного відбору проектів при формуванні пріоритетних науково-технічних програм.

У Білорусі, Росії, Україні при міністерствах і відомствах існують позабюджетні фонди фінансового забезпечення наукової діяльності, що формуються за рахунок відрахувань, включених до собівартості товарної продукції підприємств. Однак наповнення фондів, як правило, низьке, дисципліна фінансування саме наукових та інноваційних проектів незадовільна, а контроль за витратами недостатній. І ці фонди не можуть повністю компенсувати нестачу у виробничій сфері обігових коштів, необхідних для проведення НДДКР та інновацій.

Відзначимо, що на державну політику України у сфері наукового та науково-технічного співробітництва з країнами СНД та ЄС впливають сучасні геоекономічні та геополітичні процеси. Йдеться про глобалізацію та інтернаціоналізацію світової економіки, широке використання інформаційних технологій, формування “економіки знань” (інформаційної економіки), інтернаціоналізацію наукових досліджень.

Системним проявом цих тенденцій є зміна форм і механізмів міжнародного співробітництва, що вимагає від нашої держави таких дій:

· забезпечення інформаційної та науково-технологічної безпеки України;

· формування інфраструктури, яка обслуговуватиме науково-технічну сферу;

· програмно-цільове здійснення переходу до інноваційного шляху розвитку;

· забезпечення оптимальних форм та ефективних механізмів участі України в регіональних, міжрегіональних і глобальних процесах співробітництва у сфері науки, технологій та наукоємних виробництв;

· підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної наукоємної продукції, вихід України на сучасні ринки інтелектуальних продуктів, наукомістких товарів і послуг.

Усе це вимагає переходу від окремих інвестиційних, науково-технічних та соціально-економічних програм до комплексних програм інноваційно-технологічного розвитку. Крім того, слід задіяти організаційно-науковий і науково-інформаційний потенціал СНД, зосередившись на вдосконаленні системи управління науковим і науково-технічним співробітництвом, насамперед українсько-російським.

Доцільно взяти за взірець німецьку модель централізованого тарифного розподілення коштів між лабораторіями за нормами та встановленими відповідним законом категоріями. Такий підхід залишатиме менше можливостей для зловживань і підтримуватиме вузівську та академічну науку. Деяку частку грошей необхідно навчитися розподіляти за системою грантів.

З огляду на прийняте керівництвом нашої держави політичне рішення про рух України в напрямі до ЄС стає очевидною необхідність низки дій щодо полегшення адаптування нашої країни до європейського наукового простору та використання досвіду організації європейських рамкових програм.

По-перше, необхідно підвищити рівень поінформованості української наукової спільноти про міжнародне науково-технічне співробітництво.

По-друге, необхідна участь української наукової організації в проектах, що перемогли в тендерах 6FP.

По-третє, слід активізувати участь України у загальноєвропейських програмах (COST (співробітництво в галузі наукових досліджень) та EUREKA (співробітництво з метою реалізації наукових досягнень у промисловості)).

По-четверте, потрібно створити національний центр інноваційних пропозицій щодо міжнародного науково-технічного співробітництва за аналогією з європейськими IRC (Innovation Relay Center). Розгалужена мережа таких центрів (їх близько 70) була заснована за 5FP для обслуговування окремих регіонів країн ЄС.

По-п'яте, в Україні слід створити власний єдиний науковий простір, об'єднавши в ньому академічну, вузівську та галузеву науки. Тут мають діяти створені провідні центри (за європейською термінологією - Centeres of Excellence), де зосередяться дослідження за передовими напрямами, що узгоджуватимуться як з державними пріоритетами розвитку науки й техніки, які періодично затверджуються Верховною Радою, так і з європейськими.

Настав час прогнозувати розвиток науки, техніки та виробництва в Україні на основі аналітичних досліджень, організованих провідними центрами.

Важливу роль в Україні могли б відігравати координаційні ради за державними пріоритетами, діяльність яких зводиться до нагляду за виконанням державних науково-технічних програм (ДНТП), фінансування яких нині практично припинилося. Необхідно відновити фінансову підтримку ДНТП (зауважимо, що вона становила лише 3-5% від загальних обсягів фінансування наукових досліджень), оскільки проекти до них відбиралися на конкурсних засадах.

Міжвідомчий характер і підпорядкованість безпосередньо Кабінету Міністрів України дає змогу координаційним радам координувати наукові й науково-технічні розробки та об'єднувати зусилля науковців і спеціалістів різних відомств, витрачаючи при цьому відносно невеликі кошти.

Аналіз тематики та організації виконання 6-ї Рамкової програми науково-технічного співробітництва в Євросоюзі дозволяє дійти висновку про доцільність створення національного центру передачі інновацій за аналогією з європейськими центрами (Innovation Relay Centeres).

Багатоджерельний механізм фінансування наукової та інноваційної галузі вимагає незалежності фондів підтримки (Інноваційний фонд, Фонд фундаментальних досліджень тощо) від відомчих інтересів. Це прискорить процеси реформування науково-технічної сфери;

3) руйнація системи матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, зумовлена зростанням цін на комунальні та інші послуги, на наукове устаткування.

Швидке скорочення виробничого потенціалу та зменшення витрат на його оновлення призвело до його старіння. У промислових галузях, які визначають технічний і технологічний рівень країни, спостерігається зниження обсягів виробництва наукоємної продукції. В умовах скорочення попиту підприємства та організації перш за все скорочують обсяги виробництва наукоємної продукції на користь більш дешевої і технологічно простішої.

Необхідно підвищити інвестиційну та інноваційну активність, інакше Україна буде відкинута далеко назад не лише за обсягами виробництва, а й за його технологічними можливостями.

На сучасному етапі актуалізується проблема зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ, створення належним чином оснащених регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування;

4) проблеми, пов'язані з конверсією військово-промислового комплексу, яка здійснювалася без додаткового фінансування, під наглядом спостерігачів, під тиском із боку іноземців.

Слід зазначити, що в більшості країн Центральної і Східної Європи переважають політичні та військово-стратегічні настанови. До сфери воєнно-економічного співробітництва належить також військово-технічне співробітництво, яке включає розробку, виготовлення, експлуатацію та утилізацію озброєння і військової техніки, використання технологій оборонного призначення, зокрема, критичних, подвійного призначення.

Тенденції розвитку міжнародних економічних відносин, що впливають на стан обороноздатності держави, її економічну та воєнно-економічну безпеку, мають враховувати:

· здатність вітчизняної економіки, насамперед військово-промислового та науково-технічного комплексів оборонного призначення, забезпечувати ті поточні й експортні потреби держави у мирний час, які мають цивільне й оборонне значення;

· вплив міжнародних економічних і воєнно-економічних відносин на економічну безпеку держави у мирний та воєнний час;

· визначення цілей і можливостей стратегічного застосування збройних сил.

Майже всі держави світу беруть участь у різних формах воєнно-економічного співробітництва залежно від таких факторів, як:

· економічний і науково-технічний потенціал держави;

· характер участі в зовнішньополітичному, економічному, військовому, воєнно-економічному та військово-технічному співробітництві;

· рівень розвитку воєнної сфери держави, особливо збройних сил, їх інфраструктури, воєнно-промислового комплексу і науково-технічного комплексу оборонного призначення.

При цьому слід враховувати, що в сучасних умовах усебічно розвинуте економічне, а також воєнно-економічне співробітництво суттєво посилюють потенціал окремих держав для стримування воєнної загрози. Але це може бути тоді, коли від заходів і дій держави значною мірою залежить економічна, екологічна та воєнно-економічна безпека;

5) труднощі становлення національних систем керування наукою і технікою, що виникли через відсутність низки оптимальних заходів організаційного, правового та економічного забезпечення становлення та саморозвитку інноваційного сектора, формування відповідної інфраструктури, економічного інтересу, політичного впливу.

Інноваційна модель розвитку економіки України потребує такого способу державного управління, який відповідав би цій моделі. Принаймні на цьому етапі Україні потрібен єдиний повноважний орган державного управління, який міг би впливати на інноваційний процес загалом, включаючи сферу виробництва. Бо за нинішнього рівня управління наукою вона навряд чи зможе вийти зі стану витратної галузі.

Нині країнам СНД досить важко співробітничати між собою, оскільки технологічний і комерційний вектори співробітництва зазнали радикальної переорієнтації на Захід. За цих умов інтелектуальне співробітництво хоч і зберігається, але втрачає ґрунт для практичної реалізації. Таке співробітництво здійснюється на засадах взаємозаліку, свого роду бартеру, за принципом “наше впровадження - ваша продукція”.

Договори про спільні дослідження укладаються в основному між окремими науково-дослідними інститутами, вузами, підприємствами. Координуючі органи країн СНД у сфері науково-технічної діяльності (Міждержавна науково-технічна рада (МНТР) і Міждержавний економічний комітет (МЕК)) теж не відіграють вирішальної ролі з огляду на руйнацію єдиного технологічного простору в умовах існуючої практики затримок з укладанням та не укладанням договорів про уникнення подвійного оподаткування в межах СНД, а також погіршення умов вільного пересування громадян, зокрема, науковців, на пострадянському просторі, недостатні темпи розвитку міждержавних комп'ютерних мереж тощо. Разом із тим відкриваються нові можливості й перспективи щодо співробітництва з міжнародними організаціями, недержавними установами та корпораціями західних країн. У більшості з цих організацій ключові позиції посідають США, тому виникають певні складнощі з патентами та ліцензіями.

В цьому контексті слід зазначити, що поглиблення міжнародного розподілу праці у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і винаходів призводить до значного зростання обсягів ліцензійної торгівлі, трансферу технологій та інших відносин ринкового характеру, зокрема, купівлі-продажу ліцензій і патентів на винаходи, ноу-хау, купівлі наукоємної продукції, лізингу наукового й виробничого обладнання, надання консультативних, інформаційних та інжинірингових послуг. В умовах глобалізації світової економіки важливе значення для успішного трансферу технологій має комерційне використання інтелектуальної власності, яке є дієвим механізмом сприяння поширенню торгівлі, міжнародному науково-технічному співробітництву.

Результативність подальшого розвитку міжнародного трансферу наукоємної продукції залежить від її конкурентоспроможності. Але вагомий інструментом досягнення успіху в цій справі становить також національна система технологічного регулювання, важливою складовою якої є державна система метрології, стандартизації, сертифікації продукції та систем управління якістю, контролю за якістю та дотримання обов'язкових стандартів.

Дослідження трансферу технологій в Україну на основі ліцензійних угод показує, що майже всі ліцензійні технології не відносились до останніх досягнень у науково-технологічній сфері і надходили до України майже із 10-річним запізненням. Таким чином, упродовж тривалого часу закріплювалась технологічна відсталість національних галузей і вітчизняних виробництв.

Що до позитивного досвіду інших країн, то в Білорусі розроблено довгострокову державну стратегію розвитку науки й технологій. Тому Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку передбачає створення і розвиток механізмів стимулювання інноваційної діяльності (податкові пільги й субсидії для інноваційних підприємств), інноваційну спрямованість діяльності банківсько-фінансової сфери, створення та відпрацювання дієвої структури органів державного управління наукою.

До передового досвіду Російської Федерації насамперед слід віднести порівняно активну участь громадськості в науково-технічному житті та співпрацю громадських і державних установ у формуванні державної науково-технічної політики.

Згідно із сучасними вимогами ефективної економічної політики, яку намагаються впроваджувати в обох країнах, завдання щодо науково-технологічного та інноваційного розвитку полягає у формуванні відповідних пріоритетів у розвитку науки, технологій та інновацій, законодавчої бази, кадрової політики, матеріально-технічного забезпечення, економічних методів регулювання розвитку науково-технологічної та інноваційної сфер.

В умовах обмежених можливостей Російська Федерація так само, як і Україна, намагається зосередити фінансові ресурси на пріоритетних напрямках розвитку науки й техніки.

Це ключові умови розв'язання найгостріших проблем вітчизняної науки, зокрема, підвищення її ефективності й престижу, раціонального відновлення наукових кадрів, запобігання відпливу інтелектуального потенціалу країни тощо.

Так, вивчення існуючого досвіду щодо правового регулювання у сферах науки й техніки показує, що в процесі прийняття відповідних нормативно-правових актів стикаються дві групи цілей - довгострокові, пов'язані зі збереженням наукового потенціалу, й короткострокові, зумовлені необхідністю діяти в рамках поточних фінансових обмежень.

Інноваційна політика обов'язково має орієнтуватися на міждержавне економічне співробітництво у науково-технічній сфері. Формування промислово-фінансових груп у цьому сенсі є значним резервом інноваційного розвитку країни.

Визначальні складові інноваційного розвитку - це інтеграція науки й виробництва, об'єднання промислового, банківського та торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення фінансово-промислових груп, зокрема, транснаціональних, а також горизонтальних і вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків. У перспективі вони стануть стрижнем науково-технологічного та інноваційного процесу. Окремі з таких структур можуть формуватися й розвиватися через механізми вільних економічних зон.

Водночас уряд має невідкладно визначити і здійснити конкретні заходи, спрямовані на підтримку венчурних фірм та малих підприємств інноваційної спрямованості;

6) різке падіння престижу наукової праці, зумовлене, з одного боку, хронічними для 1990-х років невиплатами зарплати й нестачею державних пільг і субсидій у науковій та інноваційній діяльності, а з іншого, -викликане занепадом складних і наукоємних виробництв, відсутністю перспектив вітчизняної легальної комерційної реалізації наукового продукту.

В цьому контексті важливим є зміцнення інженерної системи, яка зберігає свій потенціал і є базовим ресурсом української економіки під час її переходу в інноваційну фазу розвитку. Це потребує підвищення престижу інженерної праці та рівня її оплати, відновлення на сучасних засадах системи перепідготовки та підвищення кваліфікації інженерних кадрів;

7) слабка соціальна захищеність науковців, що супроводжується “відтоком” інтелектуального потенціалу країни, скорочення штатів, раніше існуючі й нові “технологічні” затримки і перепони на шляху наукових досліджень і кар'єрного зростання.

Серед причин скорочення чисельності фахівців, зайнятих у сфері наукових досліджень і розробок, найважливішими є: складний фінансовий стан науки в більшості країн Співдружності; руйнація наукових шкіл і колективів, що створювалися десятиліттями; падіння престижу наукової діяльності, низький рівень оплати праці тощо. Найбільш серйозних втрат за ці роки зазнала науково-дослідна сфера військово-промислового комплексу.

Сьогодення вимагає активної участі держави в регулюванні процесів підготовки як наукових кадрів, так і фахівців із вищою освітою. Цю проблему слід розв'язувати в контексті завдання формування робочої сили, необхідної в умовах інноваційного розвитку. Для цього необхідно створити нормальні умови для підготовки дисертаційних досліджень. У нинішніх економічних умовах найкращі результати могли б дати спеціальні гранти для підготовки дисертацій молодими фахівцями замість практикованих різноманітних іменних стипендій, яких в Україні вже понад 1000. А головне - готувати наукові кадри потрібно виключно в наукових і вищих навчальних закладах, де для цього є сучасна наукова база та проводяться відповідні дослідження. міжнародний інноваційний співробітництво науковий

Слід ужити всіх необхідних заходів для збереження кадрового потенціалу науково-технічної сфери, заохочення молоді до участі в науковій та науково-технологічній діяльності, зокрема, шляхом поповнення наукових організацій фахівцями, підготовленими за державним замовленням. Потрібно запровадити спеціальні гранти для молодих науковців, створити спеціалізовані ради для захисту кандидатських і докторських дисертацій з новітніх спеціальностей, ширше практикувати підготовку кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах.

Таким чином, можна визначити, що:

· вдосконалення та розширення потребує правова база інноваційної діяльності; міжнародної науково-технологічної кооперації; регулювання ринку інновацій; оцінки інтелектуальної власності, експорту й імпорту продукції, виробленої з її застосуванням; податкового, кредитного та страхового стимулювання інноваційних підприємств та організацій;

· першочергової державної підтримки потребує фундаментальна наука, що є основою створення високих технологій і важливим чинником оновлення наукового потенціалу;

· необхідно зміцнити правові засади діяльності Національної академії наук України, посилити її роль у координації фундаментальних наукових досліджень, виробленні та проведенні державної політики в цій сфері;

· невідкладним завданням є інституційне забезпечення міждержавного економічного співробітництва в науково-технічній сфері, що передбачає:

· вдосконалення нормативно-правової бази, фінансової та організаційної підтримки науки;

· створення сучасної патентно-інформаційної бази з довідково-пошуковим апаратом, використання світових досягнень інформатики в патентній технології;

· вироблення державної політики приватизації установ науково-технологічної сфери;

· удосконалення систем стандартизації та сертифікації, а також системи державної статистики науково-технічного прогресу, наближення її до європейських стандартів;

· застосування системи стимулювання кооперації науки й виробництва, зокрема, через податкові преференції, а також механізмів регіональної підтримки науково-технічної діяльності, інноваційного перерозподілу робочої сили;

· розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченні, трансферті технологій, насамперед із країнами ЄС та РФ.

· необхідно надати податкові пільги підприємствам і організаціям, які впроваджують новітню техніку й технології, здійснюють трансфер наукоємної продукції. Крім цього, доцільно було б запровадити підтримку експорту наукоємної та високотехнологічної продукції на державному рівні, звільнивши імпорт науково-дослідного обладнання, приладів та матеріалів від митних та інших обов'язкових платежів;

· необхідно конкретизувати розв'язання проблеми фінансування наукової та інноваційної діяльності - перейти від фінансування науки за залишковим принципом до забезпечення економічно доцільного рівня фінансування всього циклу інноваційного процесу, від фундаментальних досліджень до реалізації інновацій у виробництві. На цей цикл потрібно поширити й усі стимулюючі пільги - податкові, митні, кредитні тощо;

· необхідно підвищувати рівень комерціалізації результатів наукових досліджень, зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних підприємств та венчурного капіталу за допомогою спеціальних фондів, практикувати державне замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.

· нашій державі слід чіткіше визначитися стосовно інтеграції вітчизняної науки у світовий і загальноєвропейський простір. Україні необхідно змінити статус донора інтелектуального потенціалу на статус рівноправного партнера в науково-технічному співробітництві. Для початку потрібна бодай елементарна державна підтримка науки України у провідних міжнародних організаціях.

Усе зазначене диктує необхідність вибору стратегічно орієнтованого курсу на максимальне збереження наукового потенціалу і його одночасну адаптацію до умов ринкової економіки.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що лише оптимальна наукова, науково-технічна та інноваційна політика стане запорукою успішного вирішення проблем двосторонніх та міждержавних відносин України. Важливим компонентом такої політики має стати Концепція державної політики у сфері міжнародного наукового та науково-технологічного співробітництва.

Література

1. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии: Сокр. пер. со слов./ Авт. предисл. В.С. Рапопорт.. М.: Экономика, 1989.

2. Завлин П.Н., Васильєв А.В. Оценка эффективности инноваций. СПб.: Изд.дом «Бизнес-пресса», 1998.

3. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия: (социальные проблемы инноватики). М.: Политиздат, 1989.

4. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учеб. для вузов. М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-синтез»,1998.; 5. Хучек М. Инновация на предприятии и их внедрение. М.: Луч, 1992.

Размещено на Allbest.ru