Дослідження ефективності функціонування спільних підприємств в Україні

- налагоджувати і відпрацьовувати зовнішньоекономічні зв”язки у їх найбільш зрілих формах, насамперед через спільну з іноземними партнерами інвестиційно-підприємницьку діяльність.

В Україні формується правова база для створення ВЕЗ. Відповідно до чинного законодавства, спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок застосування та дії законодавства України. Такі зони мають створюватися для залучення іноземних інвестицій з орієнтацією на розвиток спільної підприємницької діяльності для збільшення експорту товарів та послуг, а також поставок високоякісних товарів на внутрішній ринок; залучення та впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання; розвиток інфраструктури ринку; вирішення завдань соціального розвитку тощо.

Ключовими загальними факторами ВЕЗ у контексті прискореного розвитку міжнародної спільної підприємницької діяльності є такі:

- забезпечення ігвестиційно- структурної політики, коли ВЕЗ виступають інструментами стимулювання діяльності спільних підприємницьких структур у пріоритетних для України галузях та регіонах, де потрібні значні капіталовкладення;

- необхідність першочергового розвитку транспортної та інформаційно-комунікаційної інфраструктури, адаптованої до відповідних регіональних і світових систем [22, c.131].

Вільні економічні зони виконують стимулюючу роль у формуванні політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних передумов розвитку спільних підприємств. В умовах формування нових (селективних) підходів до іноземного інвестування в Україну, локалізація сприятливого інвестиційного і підприємницького клімату ефективна саме у межах ВЕЗ, чітко орієнтованих на пріоритети розвитку національної економіки.

Отже, вивчення матеріалу даного розділу дозволяє зробити наступні висновки:

Для створення і функціонування спільних підприємств необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.

При укладанні угоди про створення спільних підприємств сторони переслідують різноманітні цілі, які залежать від багатьох факторів, у тому числі і від рівня їх економічного розвитку, науково-технічного потенціалу. Можна визначити і деякі загальні мотиви. Серед них: залучення в країну прогресивних технологій; одержання нових джерел прибутків; скорочення капітальних витрат при створенні нових потужностей; проникнення на конкретний ринок; набуття управлінського досвіду; придбання виробничої бази та джерел сировини; вивчення потреб нових ринків; підвищення ефективності маркетингу; можливість уникнути циклічної і сезонної нестабільності; наявність переваг більш низької вартості факторів виробництва тощо.

Процес створення СП базується на чинному законодавстві, відбиває логіку і порядок аналітично-організаційних робіт, що склалися, і включає кілька стадій (вибір сфери діяльності СП, оцінка українського партнера, пошук і оцінка зарубіжного партнера, попередні переговори, техніко-економічні розрахунки, підготовка проектів установчих документів, остаточні переговори, реєстрація СП та іноземної інвестиції у місцевому органі влади, податковій інспекції, органі держстатистики).

Механізм управління спільним підприємством розглядається як єдина система, що складається з ряду взаємопов”язаних підсистем: правового забезпечення СП, організаційної структури управління СП, стратегічного планування виробничо-господарської діяльності і маркетингу в СП, фінансово-крадитних відносин, кадрового забезпечення та соціальних питань діяльності СП.

Вирішальними умовами ефективного розвитку спільного підприємництва є формування сприятливого середовища; здатність СП розробляти і реалізувати власну стратегію та відповідні організаційні структури, наявність ефективних методів і стилю управління СП, їх соціальна адаптація; використання потенціалу спеціальних вільних економічних зон.

Розділ 3. Аналіз ефективності спільних підприємств (на прикладі Київської області)

3.1 Методи оцінки ефективності інвестицій в створення СП

Перші підсумки діяльності спільних підприємств свідчать про необхідність більш активного впливу на процес залучення іноземних вкладень. Це відображається в створенні правової та економічної бази, використанні стимулів розвитку спільної діяльності.

Прийняті законодавчі акти в Україні ще не в достатній мірі забезпечують найбільш оптимальний режим пройому капіталу. Тому розробка проектів іноземних вкладень, створення спільних підприємств, акціонерних товариств, укладання концесійних угод вимагають ретельного обгрунтування та оцінки їх ефективності.

Проблема оцінки ефективності капітальних вкладень в методичному плані вважалась найбільш розробленою в нашій економіці. Однак дослідження показують, що методи оцінки ефективності вкладень не є поки достатньо надійним засобом у виборі варіантів вкладень і обгрунтуванні реальних проектів вкладень іноземних інвесторів.

Аналіз також показав, що ефективність спільних проектів оцінюється за досить вузьким рядом показників, при проектуванні відсутній варіантний відбір, не оцінюються можливості й ефективність циклу “капітальні вкладення - нові виробництва”. В результаті прийняття рішень по проблемам іноземних вкладень носить спонтанний характер, а затверджені проекти не є керівництвом до дії, в першу чергу, для іноземних партнерів.

В методичному плані не уточнені питання оцінки і структури вкладень, нормативної бази і визначення вигідності (рентабельності) конкретних варіантів вкладень. Практично відсутні вимоги до обгрунтування проектів спільної діяльності і відображення в них вигідності вкладень партнерів.

Літературний огляд по цій проблемі свідчить про те, що значно виріс інтерес багатьох економістів до зарубіжної практики оцінки ефективності інвестування і, зокрема, до використання норми прибутку при оцінці вигідності капітальних вкладень. Тому доцільно розглянути ряд пропозицій відносно методів оцінки ефективності іноземних вкладень в спільній діяльності.

Для оцінки вкладень використовувались показник загальгої (абсолютної) ефективності, який повинен бути не меншим за норматив ефективності капвкладень, а також ряд показників, характеризуючих процес перетворення капвкладень в діючі основні фонди (показник окупності, продуктивність праці, фондовіддача, ресурсоємкість і капіталоємкість продукції, тривалість будівництва, проектування й освоєння потужностей, економія затрат і ресурсів тощо), соціальний ефект, стан навколишнього середовища. При виборі варіантів капітальних вкладень рекомендувалось визначати показник приведених затрат. Критерієм вибору в даному випадку вважається мінімум приведених затрат [31, с.17].

Вказані показники і методи можуть застосовуватися в теперішній час як варіант оцінки при проектуванні і плануванні капвкладень в спільних виробництвах з участю іноземних інвесторів. При цьому слід відмітити, що ефект спільної діяльності треба визначати на основі результатів оновлення виробництва, пов”язаних із здійсненням капіталовкладень. Крім того, застосування даного варіанту оцінки вимагає уточнення нормативів ефективності та нормативів приведення різночасових затрат.

Дані нормативи раніше визначалися централізовано. Враховуючи рекомендації Фонду державного майна і Національного банку України, норматив ефективності можна встановлювати в межах 10-15% [38, с.3]. По нормативу приведення можливе використання величин, які застосовувалися раніше, - (0,08), так як немає ніяких роз”яснень по цій проблемі.

Досвід західноєвропейських країн, США, Фінляндії свідчить про те, що, використовуючи ті ж підходи і принципи, вони мають більш потужний парат інвестиційного проектування. Послідовність і стрункість системи дозволяє вести пошук і вивчення об”єктів капіталовкладень, визначення якісних характеристик різних варіантів, прийняття рішень про капіталовкладення і розробку плану їх здійснення. Оцінка ефективності ведеться на основі визначення рентабельності варіантів вкладень. Критерієм оцінки є норма прибутку, ліквідність вкладень.

Дослідження зарубіжних методів оцінки вигідності вкладень свідчить про можливість застосування ряду методів в нашій економіці. При плануванні іноземних вкладень доцільна розробка зустрічних проектів і наявність розрахунків зарубіжних інвесторів, що значно збагатило б практику оцінки ефективності використання іноземних інвестицій в спільному виробництві.

В США найбільш поширений метод внутрішньої ренти або метод розрахунку норми прибутку від капіталовкладень. Це пояснюється тим, що внутрішня рента як критерій оцінки легше “вбудовується” в складну систему економічних розрахунків, ніж методи приведеної вартості. Згідно з логікою даного методу, його застосування найбільш доцільне , коли мова йде про визначену суму, яку треба з максимальною рентабельністю розподілити між конкуруючими об”єктами, а також оцінку варіантів з невеликими капіталовкладеннями [54, с.27].

Ренту можна розглядати з двох різних точок зору - як фактор затрат і одночасно як фактор прибутку. З одного вона відображає ті витрати, які необхідні, щоб перетворити капітал в капіталовкладення, з другого - розрахунковий розмір ренти відображає той прибуток (виражений у відсотках), який очікується від даного капіталовкладення або розміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.

Під внутрішньою рентою капіталовкладення розуміється та рента, при якій надходження і платежі одного капіталовкладення, підраховані в певний момент часу, однакові. Можна визначити, що внутрішня рента інвестицій - це та рента, при якій вартість капіталу, тобто різниця між всіма викликаними інвестицією надходженнями і платежами, що відносяться до певного моменту часу, рівна нулю.

Розрахунковий розмір ренти не може бути нижчим, ніж норма прибутку, встановлена для інвестування капіталу, тобто нижчим норми затрат на капітал. Ця норма затрат утворює нижню межу розрахункового розміру ренти. Норма прибутку, яку отримують від альтернативних варіантів капіталовкладень, звичайно вища за цю нижню межу. При визначенні рентабельності різних варіантів в рамках одного підприємства зміст розрахункового розміру ренти представляє собою виражений у відсотках цільовий прибуток, тобто норму прибутку (норму ренти), що закладується в інвестиції.

Механізм розрахунку внутрішньої ренти і оцінки вигідності (рентабельності) варіантів заключається в наступному. Вихідний розрахунковий розмір ренти оцінюється спрощеним методом, де не враховуються тимчасові нерівності влатежів. Розрахунок базується на визначенні норми прибутку від основних і опосередкованих капіталовкладень. Це є вихідним варіантом оцінки розрахункової ренти.

Потім представляється варіант розрахунку внутрішньої ренти з врахуванням тимчасової нерівності платежів. Відсоток внутрішньої ренти встановлюється по варіанту, у відповідності з яким величина щорічного чистого доходу, яка дисконтується, співпадає з першопочатково запланованим обсягом вкладень. Варіант вважається рентабельним, якщо відсоток внутрішньої ренти не нижчий вихідної розрахункової ренти.

Рекомендується як розрахунковий, так і приблизний метод встановлення відсотку вихідної розрахункової ренти. В зарубіжній практиці використовується наступна класифікація вкладень і значень норми прибутку:

- група І (вимушені капіталовкладення) - вимоги до норми прибутку відсутні;

- група ІІ (збереження позицій на ринку) - норма прибутку 6%;

- група ІІІ (оновлення основних виробничих фондів) - норма прибутку 12%;

- група ІV (економія затрат) - норма прибутку 15%;

- група V (збільшення доходів) - норма прибутку 20%;

- група VI (ризикові капіталовкладення) - норма прибутку 25% [13, с.39].

При розрахунку рентабельності капіталовкладень в якості критерія оцінки вибирається час окупності капіталовкладень. Термін окупності - це кількість років, протягом яких капіталовкладення і відповідний прибуток від надходжень або скорочення платежів відшкодовують основні капіталовкладення. Капіталовкладення вважається вигідним, якщо термін його окупності не менший того часу, який прийнятий керівництвом підприємства в якості критерія рентабельності капіталовкладення. Термін окупності не слід плутати з економічним терміном життя капіталовкладень, термін окупності повинен бути значно коротшим.

Термін окупності в найпростішому випадку (якщо не враховувати ренту взагалі) визначається як відношення затрат на придбання до річної економії.

Однак, щоб всебічно врахувати вигідність капіталовкладення і, зокрема, ефект фінансування, необхідно враховувати, що капіталовкладення повинні окупити себе з врахуванням ренти. Термін окупності, який визначається на основі розрахункової ренти, характеризує ліквідність капіталовкладень. Одним із методів визначення терміну окупності (ліквідності) може бути відношення першопочатково авансуємого капіталу до величини економії. З врахуванням ренти затрати на придбання співвідносяться з приведеною вартістю капіталовкладень (за мінусом залишкової вартості). Коефіцієнт приведення визначається на основі відсотку вихідної розрахункової ренти і терміну експлуатації перетворених вкладень. Даний метод зручний для оцінки ліквідності капіталовкладень, а також ступеню їх надійності. Тому його часто називають ще і методом ліквідності. Крім періоду окупності в кожному конкретному випадку доцільно приймати до уваги й економічний термін життя капіталовкладень. Застосування даного методу полегшується при використанні спеціальних діаграм, в яких крім терміну окупності в якості критерія фігурує й економічний термін життя капіталовкладення.

В сучасних умовах немаловажливою є оцінка ступеню ризику при інвестиційних розрахунках. Для цього при більш точному визначенні рентабельності інвестиційного проекту слід врахувати пов”язаний з ним ризик. Перш за все виявляються компоненти,які зазнають ризику. Наприклад, ризик може бути пов”язаний з ціною, кількістю проданого товару, витратами на заробітну плату, термінами освоєння тощо. Потім визначаються ймовірністні значення сприятливих і несприятливих випадків і моделюється найбільш ймовірна ситуація. Результати аналізу ризику представляють графічно у вигляді профілю ризику, де видно ймовірність кожного можливого випадку. Іноді при порівнянні варіантів капіталовкладень зручніше користуватися кривою, побудованою на основі суми ймовірностей. Така крива показує ймовірність отримання визначеного мінімаьного річного доходу [21, с.40].

В принципі всі величини в інвестиційних розрахунках можна розглядати як змінні, тому, надаючи їм різні знічення, можна досліджувати, яким чином змінюються результати. Подібний підхід особливо необхідний, коли порівнюється рентабельність двох чи більше варіантів капіталовкладень і проводиться відбір найбільш ефективного варіанту.

3.2 Сучасний рівень розвитку спільного підприємництва регіону на сучасному етапі

Важливою передумовою для розвитку реальних ринкових відносин є створення умов для вільного входження національної економіки в систему світових господарських зв"”зків.

Основними спонукальними мотивами прискорення розвитку зовнішньоекономічних зв”язків в Україні є:

- об”єктивні закони розвитку вітчизняної економіки як частини світової системи;

- необхідність отримання тих зарубіжних товарів, які в Україні або не виробляються (чай, прянощі, цитрусові та ін.), або на них існує дддефіцит;

- вигідність збуту за кордоном вітчизняної продукції, на яку існує надлишок, з метою отримання вільно конвертованої валюти;

- суспільно-політичний характер зовнішньоекономічних зв”язків, які виступають як дієвий фактор запобігання конфронтації держав, зміцнення між ними мирного ділового співробітництва;

-необхідність правильного розрахунку цін, правильного вибору способів і часу появи на ринку, розробка системи комерційних переговорів, ведення ділової переписки, знання особливостей ділового протоколу та інше [55, с.11].

Процеси роздержавлення, приватизації і демократизації в економіці України на етапі її переходу до ринкової системи господарювання сприяли розвитку міжнародного підприємництва на базі створення СП.

В Україні діє ряд факторів, які сприяють створенню спільних підприємств, це підтверджується зростанням кількості таких підприємств. Основними факторами, що сприяють розвитку СП в Україні слід вважати:

географічна близькість України до країн Західної і Східної Європи;

спільність історико-культурних цінностей з європейськими країнами;

наявність сировинних і трудових ресурсів;

наявність ринку збуту на більшість товарів широкого вжитку, харчової промисловості, нові технології тощо.

Національні умови розвитку міжнародних спільних підприємств формуються у системі пріоритетів:

внутрішньоекономічних, пов”язаних, насамперед, із структурною перебудовою економіки України за рахунок а) науково-технічного та технологічного оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації; б) підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності у розвитку її ьключових галузей через формування власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів; в) створення умов для соціально-орієнтованого розвитку національної економіки із забезпеченням балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищення мотивації до праці, фінансової макростабілізації;

- зовнішньоекономічних, орієнтованих на трансформацію товарної структури експорту та імпорту (заміщення сировинного експорту експортом енерго- та матеріаломісткої продукції; переспеціалізація і технічне переобладнання машинобудування з експортоорієнтованим розвитком верстатобудування, літако- та ракетобудування; вихід на ринки військової техніки та озброєнь; інтенсифікація експорту у науково-технічній сфері; розвиток міжнародних транзитних перевезень; перехід від імпорту готових засобів виробництва і матеріалів до закупівлі технологій для їх виробництва; значне збільшення імпорту ліцензій та “ноу-хау”) та диверсифікований розвиток географічної структури зовнішньої торгівлі (регіональні торгово-економічні відносини з країнами СНД; посилення міжнародної діяльності в Росії та країнах Середньої Азії; відновлення на новому якісному рівні торгово-економічних відносин з країнами Східної Європи; налагодження прямих зв”язків з країнами Західної Європи, Північної та Латинської Америки, Азаї, Африки) [37, с.15]..

Відповідність іноземної підприємницької діяльності науково обгрунтованим внутрішньо- та зовнішньоекономічним пріоритетам робить її економічно і соціально значимою, формує критерії і фактори ефективності функціонування українсько-зарубіжних СП.

В сучасних умовах складаються об”єктивні і суб”єктивні умови для формування ефективних механізмів та інструментів регулювання іноземної інвестиційної діяльності із забезпеченням необхідної стабільності та послідовності нормативно-правових рішень. Це, зокрема, обумовлено і досить масштабним та динамічним розвитком українсько-зарубіжних СП у 1987-1995 роки.

Розвиток міжнародного спільного підприємництва доцільно аналізувати за сукупністю показників, які характеризують його масштаби, структуру, динаміку та результативність.

Україна має порівняно невеликий досвід створення та функціонування спільних підприємств на своїй території. Перші спільні з іноземними партнерами підприємства в Україні з”явилися в 1987 році. А в 1991 році створена Українська ліга підприємств з іноземним капіталом. Ліга представляє собою асоціацію прогресивних українських підприємців і об”єднує ведучі спільні підприємства і фірми з різними формами власності. СП співробітничають з Лігою через асоціації, які об”єднують підприємців в даному регіоні або в конкретній галузі промисловості.

Регіональна ліга містить територіальні об”єднання і займається економічними проблемами на регілнальному рівні. Галузева ліга об”єднує СП, які працюють в конкретних галузях, і займається проблемами таких галузей в масштабах всієї країни. Ліга представляє широкий спектр послуг, допомогу і підтримку в організації і функціонуванні СП. Крім того, Ліга постійно співробітничає з комітетом Верховної Ради України. Вона була одним із засновників Союзу українських промисловців і підприємців, української національної асамблеї підприємництва.

Протягом 1987-1991рр., коли спільні підприємства виступали єдиною формою іноземного інвестування, на території України було зареєстровано 545 СП (табл.5).

Таблиця 5. Характеристика процесу створення СП в Україні в 1987-1991 рр.[22, с.73].

Показники	Кількість	Питома вага
1. Створено СП	545	100.0
у тому числі:
на двосторонній основі	517	94.9
на багатосторонній основі	28	5.1
2.Взяли участь у створенні СП зарубіжні країни	48	100.0
у тому числі
промислово розвинені	16	33.3
інші	32	66.7

Сукупний статутний фонд спільних підприємств, створених на території України у цей період, становив 1051, 4 млн. крб. при частці зарубіжних партнерів 38.9%.

На початок 1994 року в Україні діяло вже 2530 (в Киівській області - 35; Києві - 504) спільних з зарубіжними партнерами підприємств. З них виробляли продукцію і здійснювали послуги 1549 (Київська обл. - 20; Київ - 316). Експорт складав 310.4 млн. дол. США (Київська обл. - 1.86 млн. дол.; Київ - 72.63 млн. дол), імпорт - 394.5 млн. дол. США (Киівська обл.-3.95 млн. дол.; Київ - 91.92 млн. дол).

У створенні СП брали участь практично всі регіони України. Проте територіальна концентрація СП була нерівномірною. Відносно розвинена інфраструктура, науково-технічний та кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших чинників сприяли створенню СП переважно у великихт промислових центрах України. Три чверті підприємств розташовано в Києві, в Одеській, Львівській, Дніпропетровській, Харківській і Закарпатській областях (табл. 6).

Таблиця 6.

Кількість діючих спільних підприємств в Україні станом на 1 січня [28, c.13]; [22, c.79].

Області	1992 р.	1993 р.	1994 р.
		всього	випускають продукцію	всього	випускають продукцію
1	2	3	4	5	6
Вінницька	2	8	3	18	8
Волинська	1	11	7	37	13
Дніпропетровська	15	66	64	198	93
Донецька	28	49	43	109	102
Житомирська	3	16	11	34	12
Закарпатська	8	47	41	134	76
Запоріжська	5	10	10	22	22
Івано-Франківська	8	22	18	83	38
м. Київ	75	204	157	504	316
Київська	5	14	11	35	20
Кіровоградська	-	-	-	13	6
Луганська	3	11	11	31	26
Львівська	28	76	71	342	147
Миколаївська	2	17	7	44	10
Одеська	43	143	91	389	293
Полтавська	-	1	1	50	20
Рівненська	4	12	11	51	31
Сумська	1	5	1	15	1
Тернопільська	3	8	8	32	21
Харківська	13	26	26	194	194
Херсонська	-	-	-	10	2
Хмельницька	-	5	4	18	11
Черкаська	8	15	11	39	10
Чернівецька	4	8	5	19	9
Чернігівська	-	22	22	53	20
АР Крим	8	16	15	56	48
Всього по Україні	267	812	649	2530	1549

Процес створення СП в Україні був досить динамічним. Так у середньому за місяць 1987 року створювалось 0.2 СП, 1988 - 1.0 СП, 1989 - 5.6 СП, 1990 - 6.5 СП, 1991 - 27 СП, 1992 - 68.3 СП, 1993 - 97.08 СП.

В цілому за 1987-1992 рр. було створено 1365 спільних підприємств із зарубіжними партнерами (табл. 7).

Найкрупнішими інвесторами є фірми США, Німеччини, Великобританії, Польщі, Угорщини. ! 1993 році по кількості СП, що були утворені на території України, виділялись Австрія (118), Болгарія (218), Великобританія (94), Ізраїль (95), Італія (121), Канада (99), Китай (44), Кіпр (50), Німеччина (361), Польща (651), США (463), Угорщина (360), Чехія і Словаччина (399), Швейцарія (82), Югославія (62). Звертає на себе увагу активізація країн СНД і Балтії в процесі створення спільних підприємств на території України. Так, у 1993 р. за участю підприємств Росії нараховувалось 466 СП, Білорусії - 28, Вірменії - 13, Естонії - 18, Латвії - 32, Литви - 23, Узбекистану - 11. До останнього часу СП створювались, головним чином, за участю іноземного партнера тільки з однієї країни. У 1990 р. тільки 13 СП були створені за участю іноземних партнерів більш ніж з однієї країни, однак зараз їх число становить більше 70. Найбільш часто в багатосторонні СП входять компанії Бельгії, Німеччини, Австрії, Угорщини, а також Болгарії, Польщі, Великобританії, США [17, с.18].

Таблиця 7.

Перелік зарубіжних країн, які брали участь у створенні спільних підприємств протягом 1987 -1992 рр. [22, с.78].

Країна	Кількість СП	Країна	Кількість СП	Країна	Кількість СП
Алжир	1	Ісландія	3	Панама	2
Австралія	16	Іспанія	10	Перу	1
Австрія	54	Італія	51	Польща	144
Азербайджан	2	Йорданія	1	Росія	72
Багамські о-ви	2	Казахстан	1	Румунія	8
Бангладеш	2	Канада	35	Сашельські о-ви	1
Бельгія	15	Кіпр	22	Сінгапур	2
Бєларусь	3	Китай	15	Сирія	11
Болгарія	67	Колумбія	2	США	143
Бразилія	3	Коста-Ріка	1	Сянгам	2
Бурунді	1	Кувейт	4	Туреччина	16
В”єтнам	6	Латвія	3	Туніс	3
Великобританія	37	Литва	3	Угорщина	144
Венесуела	2	Ліван	7	Узбекистан	3
Вірменія	4	Ліхтенштейн	3	Фінляндія	9
Греція	11	Люксембург	3	Франція	21
Естонія	3	Молдова	13	Чехо-Словаччина	125
Єгипет	3	Нігерія	3	Швейцарія	41
Ізраїль	19	Нідерланди	12	Швеція	5
Індія	12	Німеччина	120	Югославія	21
Іран	1	Норвегія	3	Японія	6
Ірландія	5	Пакистан	1

У багатьох багатосторонніх СП почала приймати участь Росія - в 45 у 1993 р. На першому етапі створення СП більшість із них було створено в сфері комп”ютерної техніки і переробки вторинної сировини.

Зараз чітко простежується, що пріоритетами коритується сфера послуг, оптова та роздрібна торгівля, будівельні роботи, товари народного споживання. Це пояснюється тим, що ці види діяльності потребують менших первинних капіталовкладень і мінімально ризиковані у порівнянні із іншими сферами.

1992 року господарську діяльність вели 812 СП з переважною їх концентрацією в м.Києві (204), Одеській (143), Дніпропетровській (66), Донецькій (49) і Закарпатській (47 СП) областях. Випускали продукцію 649 із 812 діючих СП.

Зауважимо, що 1992 року не лише значно зростали масштаби діяльності спільних підприємств, а й спостерігалася її диверсифікація. Так, у виробничій сфері діяли 289 СП, у сільському господарстві - 40, у будівельній індустрії - 50, у торгівлі - 115, на транспорті - 20, у медицині - 15, у науці та освіті - 68, у галузі інформатики і обчислювальної техніки - 38 СП. Крім того, у туристчичному бізнесі діяло 21 СП, у поліграфії - 16, у громадському харчуванні - 20 СП. Різного роду маркетингові послуги надавали 20 СП (рис.9).



Рис.9. Диверсифікація діяльності СП в 1992 році.

Позначення:

1-виробнича сфера; 7-наука та освіта;

2-сільське господарство; 8-г-зі інформатики і обчисл.техніки;

3-будівельна індустрія; 9-туристичний бізнес;

4-торгівля; 10-поліграфія;

5-транспорт; 11-громадське харчування;

6-медицина; 12-маркетингові послуги.

На СП було зайнято 44.6 тис. чоловік, у тому числі громадян України - 44.1 тис. чоловік. Витрати на оплату праці всього персоналу становили близько 3670.0 млн. купоно-крб. (табл.8).

В 1992 році спільними підприємствами вироблено продукції, виконано робіт, надано послуг на 66862 млн. укр.крб., із яких на внутрішньому ринку за карбаванці реалізовано на суму 60371 млн. укр. Крб., а за іноземну валюту - на 39.8 млн. дол. США.

Аналіз даних свідчить, що зросла не тільки кількість СП, а також й значно обсяг виробництва продукції (робіт, послуг), особливо у вартісному виразі (із-за різкого зростання цін на товари, вартості робіт, послуг). Найбільш суттєво зріс обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у розрахунку на одного працівника. Це пов”язано насамперед із тим, що чисельність працівників СП зростала менш високими темпами, ніж кількість цих підприємств - у 3.2 разу проти 7.2 разу.

Слід зазначити, що СП за чисельністю працівників - порівняно невеликі підприємства, причому за 1990-1992 рр. чисельність працівників у розрахунку на одне підприємство зменшилась у 2.2 разу - із 123 до 55 чол. Серед працівників цих підприємств громадяни займають 98%. На цих підприємствах склалася порівняно висока оплата праці. У 1992 р. вона становила у розрахунку на одного працівника 82246 укр. крб. Аналіз також свідчить, що обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) зростав випереджаючими темпами, ніж витрати на оплату праці. Внаслідок цього рівень витрат на оплату праці за цей період зменшився з 15.13 до 5.49% від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Таблиця 8.

Показники діяльності СП на території України [11, с.125]; [50, с.4]

Показники	1990 р.	1991 р.	1992 р.	1992 р. до 1990 р., разів
Кількість діючих підприємств, одиниць на кінець року	113	267	812	7.2
Кількість персоналу, тис. чоловік Усього	13.9	21.9	44.6	3.2
У тому числі громадян України	13.8	21.2	44.1	3.2
Кількість персоналу у розрахунку на одне підприємство, чол.	123	82	55	-2.2
Обсяг виробництва продукції (робіт, послуг), млн. укр. крб. Усього	374	1730.7	66862	178.3
У розрахунку на одне підприємство	3.31	6.48	82.34	24.9
У розрахунку на одного працівника	0.03	0.08	1.5	55.7
Витрати на оплату праці всього персоналу, млн. укр. крб.	56.6	178.6	3668.2	64.8
У тому числі громадян України	56.0	172.0	3631.4	64.5
У розрахунку на одного працівника, укр. крб.	4072	8155	82246	20.2
Рівень витрат на оплату праці всього персоналу, % до обсягу виробництва продукції (робіт, послуг)	15.13	10.32	5.49	-2.8

У фактично діючих цінах.

За підрахунками експертів Міністерства статистики, кількість діючих спільних підприємств в Україні суттєво збільшилась на протязі І півріччя 1993 року і склала 1794 проти 812 в 1992 р. Збільшилась й кількість центрів спільного підприємництва, що виробляють продукції і надають послуги (без торгівельних): 1046 проти 649. Кількість персоналу цих підприємств зросла відповідно з 44622 до 65254 чоловік. Обсяг виробництва продукції, робіт, послуг зріс з 66.9 до 307.7 млрд. крб., реалізація продукції на внутрішньому ринку зросла з 60.3 до 393.6 млрд. крб., на зовнішньому - з 39.8 до 90.6 млн. дол. США.

У 1993 році темпи зростання кількості СП зменшились. Погіршення економічного становища в Україні негативно вплинуло на заохочення іноземних інвестицій. За цей рік було зареєстровано понад 3500 іноземних інвестицій загальним обсягом понад 1050 млн. дол. США. Головним чином це були інвестиції у створення СП (понад 90%). Кількість діючиз СП із іноземними інвестиціями зросла порівняно із 1992 р. більше ніж удвічі, але ж менш, ніж у поередній період. Кількість великих інвестицій і у 1993 р. залишилась незначною.

Кількість українсько-зарубіжних СП становила у 1993 році 2530 при частці діючих 61.2%. Загальний обсяг іноземних інвестицій на кінець 1994 року складав 2.0 млрд. дол. США.

Обсяги закордонних інвестицій в економіку України на початок 1995 р. становили (в тис. дол. США): США - 62612, Німеччини - 54476, Великобританії - 19544, Кіпру - 18071, Швейцарії - 12423, Польщі - 11297, Росії - 10070, Канади - 6677, Венгрії - 8031, Білорусії -597 [17, с 10].

Із загальної суми закордонних інвестицій, які пішли по лінії СП, їх найбільший обсяг був спрямований у внутрішню і зовнішню торгівлю, харчову і хімічну промисловість, будівництво, транспорт, легку промисловість, кольорову металургію - загалом 42%. 22% інвестицій спрямовано у машинобудування і металообробку. В дуже обмеженому обсязі закордонні інвестиції надійшли до сфери охорони здоров”я, спорту, освіти, культури, мистецтва.

Частина іноземних інвестицій в СП надійшла із офшорних зон - Кіпру, Швейцарії, Ліберії, Панами, Гонконгу, Ліхтенштейну. Можна вважати, що таким чином повертається частина національного капіталу, що знаходиться за кордоном, або ризиковий капітал крупних монополій, що проникають в найбільш прибуткові галузі України.

Сама Україна у 1994 р. вклала інвестицій в економіку інших країн на суму 16759 тис. дол., з яких 1113 тис. дол. - в Росію [17, с.20].

Зовнішньоторговельний оборот СП 1992 року становив 86601.8 млн.купоно-крб., в тому числі експорт - 29988.1 млн., а імпорт - 56613.7 млн. купоно-крб.

У зовнішньоторговельному обороті СП спостерігається значна диверсифікація. Середні і крупні СП імпортують значно більше продукції, ніж експортують. У малих СП експорт і імпорт практично однакові.

Структуру експорту та імпорту СП за регіонами України унаочнює табл.9.

Спільні підприємства, розташовані в промислово розвинених регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Луганська області), поставляють на експорт більше продукції, ніж імпортують. У СП Одеської області і Києва імпорт лише трохи перевищує експорт, група спільних підприємств цих регіонів орієнтована, як правило, на вивіз продукції за кордон. У ряді регіонів СП орієнтовані у зовнішньоторгівельному обороті на імпорт, їх діяльність характеризується від”ємним сальдо, як і діяльність всіх СП України в 1993 році. Щодо зовнішньоторговельного обігу СП України по областях, то у 1992 р. в експорті СП України за межі СНД найбільша частка припадала на підприємства Донецької (28%), Одеської (20%), Дніпропетровської (16.3%) областей та м.Києва (9.1%). Якщо розглянути обсяг імпортних постачань в Україну в розрізі областей, то у 1992 році найбільш питому вагу мали Одеська (60.3%), Донецька (12.0%) області та місто Київ (11.3%). У 1991 р. лідерами в імпорті були Дніпропетровська, Львівська області та м. Київ. У реалізації на внутрішньому ринку СНД, у тому числі України, найбільш питому вагу мали Одеська, Дніпропетровська і Донецька області та м. Київ. У цілому обсяг реалізації становив 73.8 млрд. крб., у тому числі за ВКВ - на суму 13.5 млрд. крб. Переважна частка реалізації за ВКВ належала Одеській області (59.9%) та м. Києву (23.3%), в інших областях вона коливалася від 0.1 до 4.3%.

Таблиця 9.

Динаміка експорту та імпорту СП України в 1991-1993 рр. [28, с.15].

Області	1991	1992	1993
	експорт	імпорт	експорт	імпорт	експорт	Імпорт
1	2	3	4	5	6	7
Вінницька	-	2.2	0.1	0.2	0.2	0.7
Волинська	-	-	1.7	0.4	0.3	0.3
Дніпропетровська	8.3	31.0	16.3	4.7	16.1	5.9
Донецька	45.7	2.9	28.0	12.0	10.6	4.6
Житомирська	-	-	0.2	-	0.2	-
Закарпатська	2.7	-	3.4	1.4	1.8	4.6
Запоріжська	-	-	-	0.1	0.3	-
Івано-Франківська	2.1	-	3.4	1.4	1.2	1.5
м. Київ	1.1	15.0	9.1	11.3	23.4	23.3
Київська	6.3	2.7	1.4	1.5	0.6	1.0
Кіровоградська	-	-	-	-	0.1	-
Луганська	10.6	2.0	11.8	0.8	6.2	1.0
Львівська	4.3	25.6	1.0	2.0	3.1	4.6
Миколаївська	0.2	-	0.4	0.3	6.2	13.2
Одеська	10.8	12.1	20.0	60.3	24.1	27.3
Полтавська	-	-	-	-	0.7	0.5
Рівненська	0.5	-	1.6	-.1	0.8	4.3
Сумська	0.5	0.5	0.2	0.1	0.2	-
Тернопільська	0.4	0.1	-	-	0.6	1.0
Харківська	1.1	2.6	0.5	0.4	0.4	2.5
Херсонська	-	-	-	-	-	-
Хмельницька	-	-	0.2	-	0.6	0.1
Черкаська	-	-	0.2	-	0.7	0.7
Чернівецька	-	0.3	0.3	0.2	0.9	1.4
Чернігівська	-	-	1.1	0.6	0.4	0.7
АР Крим	5.4	2.2	0.6	3.0	0.4	1.0

У 1993 р. СП, розташовані на території України, експортували продукції і послуг в країни далекого зарубіжжя на 310.4 млн. дол., що склало трохи більше ніж 8% експорту України в ці країни. Імпорт із країн далекого зарубіжжя через СП становив 394.5 млн. дол., тобто біля 13% всього імпорту із цих країн.

Не було можливості навести відповідні показники по країнам близького зарубіжжя через відсутність статистичної бази.

Основний обсяг продукції, що експортується спільними підприємствами України, йде до Німеччини, Лівану, Японії, Італії, США, Польщі, а імпорт надходить із Німеччини, Куби, Польщі, Японії, Угорщини, Греції.

Відносно структури експорту СП, то вона в соновному дублює експорт України. Вивозять сировину, метал, паливо, товари народного споживання (рис.10), ввозять техніку, обладнання, запасні частини до нього, оргтехніку, продовольчі товари (рис.11).

Рис.10. Структура експорту СП в 1993 році.

Позначення:

1-кольорові метали та вироби з них; 5-чавун;

2-інші; 6-сталь;

3-транспортні послуги; 7-глини та вогнеупори;

4-металоконструкції; 8-напівфабрикати із сталі.

При цьму стан економіки в Україні не дозволяє говорити, що спільні підприємства стали повноцінною складовою ринку.

Динамічність розвитку СП в Україні спричинюється до того, що статистичні оцінки кількісних параметрів цього процесу швидко стають непридатними. Більшість СП перебуває у стадії становлення, вивчення та освоєння ринку, а тому масштаби їх впливу на економіку досить незначні. Щодо СП відсутня представницька інформація, а тому їх повноцінний економічний аналіз ускладнений.

Рис.11. Структура імпорту СП в 1993 році.

Позначення:

1-текстиль і текстильні вироби; 6-косметичні засоби;

2-продовольчі товари; 7-взуття;

3-теле-, радіо-, відеоапаратура, оргтехніка; 8-змащувальні матеріали;

4-одяг; 9-меблі;

5-телефонні апарати; 10-інші.

Водночас можна говорити про формування певних тенденцій (позитивних, негативних), які тією чи іншою мірою якісно характеризують розвиток СП в Україні:

- висока динаміка процесу створення , розширення масштабів, видів та сфер діяльності;

- переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених міжнародних СП і партнерів із промислово розвинених країн - за розмірами іноземних інвестицій;

- створення спільних підприємств, як правило, на двосторонній основі;

- орієнтація міжнародних СП на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, традиційна їх експортно-імпортна орієнтація;

- обережність іноземних партнерів у великих інвестиціях та досить активна участь малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, нерідко суто посередницьких або відверто спекулятивних;

- зосередження міжнародних СП у промислових центрах і регіонах України, зокрема, у м.Києві, формування центрів спільного підприємництва [37, с.17].

В цілому для розвитку українсько-зарубіжних СП притаманні: висока динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація, як за кількістю країн-партнерів, так і за розподілом по областях України.

Як показує аналіз українсько-зарубіжних СП, переважає їх орієнтація на такі цілі:

- поставку виробів іноземних фірм з наступним їх складанням і налагодженням, а не створення високотехнологічних виробництв;

- створення виробництв на виготовлення виробів, компонентів та запасних частин для підтримки в робочому стані підприємств, які створюються за участю іноземного капіталу;

- використання виробництв, що володіють певними технологічними перевагами і перспективними напрацюваннями (як правило, підприємств ВПК, що підлягають конверсії);

- створення підприємств, що забезпечують іноземним фірмам доступ до використання науково-технічного потенціалу українських підприємств та проектно-дослідницьких організацій.

В умовах перехідного етапу економіки України, коли можливість швидких економічних маневрів відносно обмежена, важливого значення набуває оцінка результативності та потенційної можливості спільних підприємств з точки зору впливу на вирішення завдань, які офіційно визначені пріоритетними для іноземного інвестування:

1) виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;

2) структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;

3) подолання залежності України від імпорту [22, c.85].

Аналіз виявив об”єктивні причини низької результативності українсько-зарубіжних СП з точки зору вирішення офіційно визначених задач і пріоритетів:

- потенціал іноземного інвестування виробництва більшості споживчих товарів обмежений глобальною експортною орієнтацією найбільш конкурентоспроможних у міжнародному масштабі корпорацій;

- участь інвесторів у структурній перебудові проблематична через їх очевидну зацікавленість у місцевій сировині, металах, продуктах первинної обробки;

- масштабне технологічне оновлення виробництва за участю іноземних фірм ускладнюється інтернальною орієнтацією інвестиційної поведінки останніх, використанням міжнародних СП як каналу доступу до науково-технічного потенціалу українських підприємств ;

- підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів входить у протиріччя із природним прагненням іноземних фірм використовувати наявних місцевих працівників високої кваліфікаціх;

- переваги “експлуатації” традиційної товарної та географічної структур експортно-імпортної діяльності обмежують участь міжнародних СП у їх диверсифікаційному розвитку [37, с.17].

Таким чином, спільні підприємства, по-перше, суттєво не впливають на стан національної економіки України через відносно незначні масштаби своєї діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках, а по-друге - активно не сприяють вирішенню завдань, які визначені для іноземного інвестування як пріоритетні.

Важливою складовою аналізу такого стану є виявлення та оцінка проблем, з якими стикаються спільні підприємства в Україні.. Для розвитку СП характерним є наявність сукупності об”єктивно і суб”єктивно обумовлених проблем. Проблеми об”єктивного характеру пов”язані з складною економічною ситуацією в Україні, труднощами ринкової трансформації економіки, а також із природними складнощами становлення нової держави.

Крім того, існують проблеми, які об”єктивно притаманні іноземному інвестуванню взагалі (ризик інвестицій та їх окупність), а також проблеми, обумовлені діяльністю в умовах чужого середовища, тобто специфікою країни, в яку вкладається капітал. Окремі проблеми виникають у контексті двосторонніх (багатосторонніх) взаємовідносин країн - експортерів та імпортерів капіталу.

За своєю сутністю проблеми СП можна поділити на такі: політико-правові, економічні, соціально-психологічні та інфраструктурні.

Найбільш гострою проблемою у першій групі є нерозробленість надійного законодавства. Спроби виробити нормативні акти, які б відповідали як цілям України, так і мотивації іноземних інвесторів, привели до частої зміни законодавства. Але до останнього часу ні один із законодавчих актів щодо іноземного інвестування не був універсальним та усталеним. Більше того, стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної діяльності могли водночас пертворити процвітаючу фірму в банкрута.

Залишилася стара практика дублювання і коригування нормативних актів при їх проходженні від верхніх рівнів управління до нижніх.

Комплекс економічних проблем так чи інакше стосується всіх сторін створення та функціонування українсько-зарубіжних СП. Найбільш негативно на розвиток міжнародного спільного підприємництва впливає невизначеність пріоритетів ринкової трансформації економіки, повільність процесів приватизації. При цьому важливо забезпечити рівні конкурентні умови механізмів приватизації для національних та іноземних інвесторів.

Проблеми соціально-психологічного характеру у діяльності СП пов”язані із відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що конкретно проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у змінному середовищі. Крім того, слід враховувати відмінності у культурних та соціальних цінностях, мовні бар”єри тощо.

Нерозвиненість виробничої і соціальної інфраструктури, застарілість інформаційно-комунікаційних систем веде до того, що міжнародні СП створюються переважно у великих містах та промислових центрах. Це, в свою чергу, породжує проблему територіальної оптимізації українсько-зарубіжних СП.

Аналіз розвитку спільного підприємництва в Україні свідчить про наявність численних мікроекономічних проблем, що виникають і при створенні СП, і в процесі їх практичної діяльності.

Як будл показано вище (див.п.2.1.) у рамках основної цільової орієнтації безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси, які залежать від багатьох чинників: типу підприємства, його виробничого, технологічного, управлінського потенціалу тощо. Багато українських підприємств, які неконкурентоздатні на світових ринках, розглядають СП як спосіб одержання доступу до каналів збуту їх партнерів. Деяким підприємствам, які мають науково-дослідні заділи, нерідко недостатньо лише початкового капіталу (у твердій валюті) або управлінського досвіду, щоб вийти на світові ринки та успішно там працювати. З огляду на це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів СП виражена чіткіше, ніж у іноземних.

З огляду також на вимоги валютної самоокупності, що орієнтують українсько-зарубіжні СП на зовнішній ринок, виникає певна суперечність у маркетинговій мотивації партнерів. Проте зарубіжні підприємці розраховують на конкурентоздатність продукції СП на світових ринках, в першу чергу, за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу, сировину та енергоресурси.

Крім загальних суперечностей у мотивації партнерів, пов”язаних із проблемами вибору ринків та валютної самоокупності українсько-зарубіжних СП, виникають і специфічні, наприклад, інноваційного характеру. Україна прагне одержати через СП доступ до сучасних технологій, проте західні фірми намагаються реалізувати насамперед технології, що перебувають на низхідній гілці свого життєвого циклу і не приносять прибутків на світових ринках. Не слід також ігнорувати мотивацію багатьох іноземних фірм на комерційне використання саме вітчизняної науково-технічної бази.

У процесі діяльності СП виявились суттєві труднощі методичного характеру, зумовлені відмінністю систем і методологій бухгалтерського обліку, розрахунку основних фінансових показників. Відсутній також методичний інструментарій оцінки співвідношення ризику та прибутковості інвестицій, показники економічної ефективності зорієнтовані переважно на збільшення обсягів виробництва, а не на забезпечення стійкої рентабельності роботи. Недосконала, з точки зору іноземного інвестування в економіку України, система страхування, відсутнє страхування політичного ризику.

Ефективному господарюванню СП перешкоджають також нерозвиненість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною та надійною нормативно-правовою, комерційною інформацією. Нетрадиційним для закордонних інвесторів є соціальне середовище, яке не сприймає не лише окремі аспекти, а й діяльність СП в цілому.

Усе це свідчить про нерозробленість механізмів створення та функціонування спільних підприємств у структурі економічних відносин в Україні, наявність загальгих та окремих нерозв”язаних проблем.

3.3 Оптимізація підприємницької діяльності в зовнішньоекономічному секторі України

Демократизація умов зовнішньоекономічної діяльності є одним із ключових напрямків господарської політики у найближчій перспективі, що забезпечить подолання неплатоспроможності країни, зміцнення позиції України у системі міжнародного підприємництва, розширення ринків збуту і сфери міжнародного співробітництва нашої держави в сучасних умовах.

Зовнішньоекономічне підприємництво у найближчій перспективі може розвиватися завдяки реалізації завдань по повному зняттю кількісних обмежень, переходу до економічного способу його регулювання. Необхідно зблизити структури підприємницьких ланок як в межах національної економіки, так і поза ними, а також забезпечити умови злиття капіталів і надати їм однорідного характеру у всіх економічних параметрах спільного міжнародного співробітництва. Не менш важлива й радикальна зміна структури міжнародних відносин на основі раціонального використання зовнішньоекономічного потенціалу України.

Для досягнення оптимальних результатів необхідно визначити пріоритетні напрямки зовнішньоекономічного підприємництва, серед яких:

- розвиток та оптимізація експортно-імпортного потенціалу на принципово новій основі, яка забезпечувала б експортні поставки в основному продукції переробної промисловості на відміну від традиційного експорту сировини та паливно-енергетичних ресурсів, питома вага яких в експорті була більше половини;

- розвиток підприємницької діяльності всіма напрямками економічного співробітництва, які б забезпечували Україні вирішення стратегічних завдань - нагромадження валютних запасів, підняття потенціалу безпосереднього виробництва в усіх галузях економіки завдяки залученню іноземних інвесторів та спільним капіталовкладенням, приведення до загальносвітових стандартів валютно-фінансового механізму, а також удосконалення і розвиток ринкових інструментів;

- удосконалення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю на основі заміни переважно командно-адміністративних методів на економічні;

- формування основ принципово нової податкової системи;

- кардинальна зміна ролі державного сектору в системі господарського виробництва [51, с.77].

Оптимізація міжнародних відносин на рівні спільного підприємництва - процес складний, який вимагає ретельного вивчення, пошуку раціонального співвідношення елементів малого бізнесу розвинутих країн і відносин відтворення в усіх сферах господарської діяльності підприємницьких суб”єктів. Коло інтересів при дослідженні цієї проблеми конкретизується насамперед при аналізі відносин власності, вивченні тенденцій і напрямків розвитку господарського механізму, способів реалізації міжнародних економічних відносин в умовах вільного підприємництва.

Важливого значення набуває організація і обгрунтування таких відносин, які стимулювали б оптимальне співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном та споживанням. При цьому вихідною передумовою є різноманітність форм власності, процес формування яких є базовим і випереджає формування ринкових відносин.

Зазначені процеси зумовлюють необхідність удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, розвиток форм їх гармонійного поєднання, що практично, з одного боку, забезпечує оптимальну зайнятість на виробництві, вивільнення частини трудових ресурсів, впровадження у виробництво високопродуктивних засобів виробництва, а з другого,- залучення частини вивільнених трудових ресурсів у сферу послуг, започаткування приватного підприємництва у сфері державного господарства.

Досвід індустріально розвинутих країн засвідчив, що основним каналом надходження валюти в країну є діяльність потужного зовнішньоекономічного сектору, який міг би ефективно й оптимально використовувати різні форми спільного зовнішньоекономічного підприємництва. У цьому зв”язку можна визначити передумови для співробітництва української системи підприємництва із зарубіжними партнерами. Це декілька пріоритетних напрямків, які могли б стати основою, ядром експортного сектора економічного співробітництва українських суб”єктів підприємницької діяльності. Йдеться про високотехнологічні наукові галузі машинобудування (верстаки, літаки, прилади, побутова техніка та ін.; порошкова металургія, надтверді матеріали, електрозварювальне виробництво). Техніка і технологія в цих та деяких інших галузях сягають світового рівня, що значно полегшує пошук Україною свого місця на світових товарних ринках. Другу групу пріоритетних напрямків міжнародного співробітництва на зовнішньому рівні може становити агропромислово-переробний комплекс.

Патентно-ліцензійна торгівля, “ноу-хау”, інженіринг, різноманітні послуги, особливо туристичне обслуговування, можуть утворювати третій напрям валютного нагромадження бюджету України як на рівні держави, так і на рівні підприємницьких структур.

Видобувні і металургійні галузі могли б утворювати четвертий блок пріоритетних напрямків розвитку у зовнішньоекономічному співробітництві. Співробітництво у цьому напрямку сприяло б кардинальній реконструкції потужних металургійних комбінатів, рудників, що суттєво підняло б підприємницький потенціал на світовому рівні.