Міжнародна торгівля послугами

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Суть і особливості міжнародної торгівлі послугами

Однією з характерних особливостей міжнародних економічних відносин постіндустріальної епохи є випереджаючий розвиток торгівлі послугами порівняно з торгівлею товарами. Тому поряд із міжнародними ринками товарів, капіталів, праці сформувався і міжнародний ринок послуг, який охоплює систему відносин щодо надання послуг із території однієї країни на територію іншої.

Міжнародна торгівля послугами - система міжнародних товарно-грошових відносин між суб'єктами різних країн із приводу купівлі-продажу послуг.

Міжнародну торгівлю товарами і послугами, інтелектуальною власністю регулює Світова організація торгівлі (СОТ). Головним міжнародним документом, який застосовується при цьому, є Генеральна угода про торгівлю послугами, що має статус додатку до угоди про СОТ.

Із створенням СОТ сформувалася якісно нова система правового регулювання міжнародної торгівлі, спрямованого на розвиток динамічного економічного середовища, відкритої та передбачуваної системи міжнародних торговельних зв'язків, створення нових можливостей для поліпшення економічного становища багатьох країн світу. Угоди СОТ є економіко-правовою основою міжнародних торговельних операцій. Відповідно до них, торгівля має бути позбавленою будь-якої дискримінації, передбачуваною, відкритою для чесної конкуренції, сприятливою для слаборозвинутих країн.

Спеціальні додатки до цієї угоди стосуються звільнень від зобов'язань щодо режиму найбільшого сприяння, пересування фізичних осіб, послуг авіаційного, морського транспорту, фінансових послуг, телекомунікацій.

Генеральна угода про торгівлю послугами передбачає такі способи поставки послуг на міжнародний ринок:

1. Транскордонна поставка (поставка послуг з однієї країни до іншої). До цієї категорії належать поставки послуг фізичним і юридичним особам однієї країни з іншої. З цією метою можуть бути використані міжнародний транспорт, телекомунікації, пошта. Нерідко певні послуги можуть міститися в експортованих виробах (комп'ютерних дискетах, дисках, інженерних кресленнях та ін.).

2. Споживання за кордоном (поставка послуги на території однієї країни споживачеві з іншої країни). Йдеться, наприклад, про послуги з ремонту суден однієї країни на території іншої або надання медичної допомоги громадянинові однієї країни у лікарні іншої.3. Комерційна присутність (поставка послуг з однієї країни завдяки комерційній присутності на території будь-якої іншої країни). За такого способу поставки послуга надається на території країни через представництво або відділення іноземної фірми-постачальника. Наприклад, банківська послуга може бути надана через відділення або філію іноземного банку.

4. Присутність фізичних осіб (поставка послуги завдяки присутності фізичних осіб країни-постачальника на території будь-якої іншої країни). Цей спосіб передбачає фактичне пересування осіб через державний кордон. Наприклад, іноземний консультант може приїздити до країни для надання консультаційних послуг або деякі службовці фірми можуть бути відряджені до іншої країни для надання послуги, яка входить до сфери її діяльності (консультування щодо встановлення, налагодження роботи, техогляду, ремонту придбаних на фірмі техніки, устаткування).

Іноді для надання послуги можуть бути використані кілька способів поставки. Наприклад, консультаційна послуга може бути надана засобами телекомунікації і безпосередньо присутніми фізичними особами. Якщо в країні дозволяється тільки транскордонна поставка, існують обмеження на присутність фізичних осіб, єдиним способом надання послуги є транскордонна поставка, наприклад, засобами телекомунікації, оскільки консультант або службовці консультаційної фірми не зможуть прибути до країни для її надання.

Класифікація Світового банку передбачає поділ усіх послуг на дві групи:

--факторні послуги, які включають платежі, що виникають у зв?язку з міжнародним рухом факторів виробництва (доходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата нерезидентам);

--нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги).

Ця класифікація так само, як і попередня, використовується при обговоренні проблем врегулювання міжнародної торгівлі послугами в рамках ГАТС, які зазвичай зосереджуються на нефакторних послугах.

Зазначаючи, що надання послуг переважно відбувається одночасно з продажем товару або здійсненням інвестицій, А. Кірєєв пропонує класифікувати послуги залежно від способу їх доставки споживачам:

а) послуги, пов?язані з інвестиціями, -- банківські, готельні, професійні послуги;

б) послуги, пов?язані з торгівлею, -- транспортні, страхування;

в) послуги, пов?язані одночасно з торгівлею та інвестиціями, -- зв?язок, будівництво, комп?ютерні та інформаційні послуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.

В Україні з метою аналізу зовнішньоекономічної діяльності використовується класифікація з виділенням транспортних, інформаційних, інжинірингових, консалтингових, туристичних послуг тощо (тобто класифікація нефакторних послуг).

Одним із поширених видів послуг на міжнародних ринках є інжиніринг -- інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об?єктів промисловості, виробничої та соціальної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає передпроектні техніко-економічні дослідження та обґрунтування, лабораторні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур проекту від ескізного варіанта до видання специфікації на обладнання, технологічне супроводження в процесі освоєння технології чи обладнання, консультування в процесі реалізації проекту тощо.

Об?єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або окремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Повний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження нового об?єкта, називається комплексним інжинірингом. Складовими його є: проектно-консультаційний інжиніринг, технологічний інжиніринг, будівельний (загальний) інжиніринг, управлінський інжиніринг.

Проектно-консультаційний інжиніринг передбачає надання послуг у проведенні техніко-економічного обґрунтування проекту, проектуванні об?єкта, розробленні планів будівництва і контролю за проведенням робіт, підготовці торгів на інженерно-будівельні роботи.

Технологічний інжиніринг -- це надання замовнику технології або технологій для будівництва та експлуатації об?єктів, розроблення проектів водопостачання, енергопостачання та транспорту.

Будівельний інжиніринг -- це надання консультаційних послуг при підготовці і здійсненні проекту: здійснення від імені замовника нагляду за будівництвом; проведення переговорів з проектантами і підрядниками; консультування і навчання спеціалістів; виконання за бажанням замовника функцій генерального підрядника; поставка обладнання і монтаж установок.

Управлінський інжиніринг -- послуги з організації виробничої структури і системи управління підприємством.

Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різних типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консультаційні фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; маркетингові фірми.

Консалтингові послуги -- консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підприємства, фірм та організацій. Надаються консалтинговими фірмами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об?єкти міжнародного співробітництва та створення СП, проводять комплексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розробляють експортні стратегії на конкретних ринках тощо.

Зростання масштабів продажу за кордон обладнання та машинної техніки викликає необхідність їх технічного обслуговування і забезпечення запасними частинами, що супроводжується наданням відповідних послуг.

Технічне обслуговування здійснюється як у сфері обігу, так і у сфері споживання.

Технічне обслуговування у сфері обігу містить надання послуг з передпродажного сервісу і передпродажного дороблення. Передпродажний сервіс охоплює розпакування товару, виправлення пошкоджень, отриманих при транспортуванні, випробовування вузлів і систем, інструктаж споживачів і надання їм допомоги при встановленні чи монтажі.

Передпродажне дороблення передбачає доукомплектування експортної продукції згідно з вимогами країни-імпортера та її адаптацію до місцевих умов.

У сфері споживання технічне обслуговування полягає в обслуговуванні у гарантійний і післягарантійний періоди. Перший з цих видів передбачає сприяння в монтажі та пуску, в експлуатації, консультації споживачів; усунення виявлених дефектів, здійснення профілактичних оглядів. Обслуговування в післягарантійний період передбачає такі ж послуги, але надаються вони на комерційних засадах.

Однією з найбільш динамічних форм у міжнародній торгівлі послугами є туризм. В останні двадцять років середньорічні темпи зростання кількості іноземних туристів у світі становили 5,1 %, валютних надходжень -- 14 %. За прогнозами експертів очікується, що при збереженні таких темпів зростання, кількість міжнародних подорожей на 2005 р. досягне 900 млн. чол., а на 2010 р. -- 937 млн. чоловік.

Міжнародний туризм входить у трійку найбільших галузей-експортерів, поступаючись лише нафтовій промисловості та автомобілебудуванню, частка яких у світовому експорті становить 11 % та 8,6 % відповідно. Сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму становить 7 % від загального обсягу світового експорту і 3 % від світового експорту послуг.

Частка туристичного бізнесу становить близько 6 % світового ВНП, 7 % сумарних капітальних вкладень та 5 % всіх податкових послуг. Це обумовлює особливу увагу до розвитку цієї сфери бізнесу. Туризм як товар реалізується у формі послуг (матеріальних і нематеріальних). Туризм не є товаром першої необхідності, тому він стає потребою людини лише при певному рівні її доходів та певному рівні багатства суспільства.

За міжнародною статистикою, туристом є будь-яка людина, яка тимчасово відвідує іншу країну з будь-якою метою, крім професійної діяльності, що оплачується в цій країні. У міжнародній економіці туристами вважають осіб, які провели за кордоном понад 24 години. В іншому випадку їх вважають екскурсантами.

Розрізняють міжнародний туризм трьох видів:

--рекреаційний -- з метою відпочинку, лікування, занять спортом, поїздки до родичів, знайомих тощо;

--науковий -- для участі в конференціях, симпозіумах, конгресах, наукових виставках тощо;

--діловий туризм -- зустрічі з діловими людьми, відвідування з метою відвідання виставок, ярмарок та ін.

Класифікація Всесвітньої організації з туризму (ВОТ) передбачає поділ усіх країн на дві групи:

--країни -- постачальники туристів, або країни, які імпортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить США, Бельгію, Данію, Німеччину, Голандію, Нову Зеландію, Швецію, Канаду, Англію;

--країни, які приймають туристів, або країни, які експортують туристичні послуги. До цих країн ВОТ відносить Австралію, Грецію, Кіпр, Італію, Іспанію, Мексику, Туреччину, Португалію, Францію, Швейцарію.

ВОТ має статус міжурядової організації, яка відповідає за розвиток туризму.

Міжнародні транспортні послуги -- це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Залежно від виду транспорту, що використовується для перевезень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслуговує один вид транспорту, а комбіновані -- послідовно два або декілька видів транспорту.

Найбільш універсальним і ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його частка становить близько 80 % від загального обсягу міжнародних перевезень.

У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості перевезень.

Все більше застосування у міжнародних перевезеннях знаходить пан?європейська транспортна система з використанням мультимодальних перевезень -- перевезень, коли переміщаються модулі (вантаж пакується в контейнери, в пакети на піддонах і трейлерах).

З кінця 80-х років швидкими темпами почав створюватися світовий ринок інформаційних послуг, і у 1995 р. обсяг виробництва засобів інформації у світі становив 1197 млрд. дол. США.

Міжнародний інформаційний обмін -- це передача і отримання інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг одній країні через державний кордон іншої країни.

Об?єктами міжнародного інформаційного обміну є: документована інформація; інформаційні продукти та інформаційні ресурси; інформаційні послуги, засоби інформаційного обміну.

Документована інформація -- це інформація, зафіксована на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати. Вона буває масовою або конфіденційною.

Інформаційні ресурси -- це окремі документи і окремі масиви документів у інформаційних системах (архівах, фондах, бібліотеках тощо).

Інформаційні продукти -- це документована інформація, підготовлена відповідно до потреб користувачів.

Інформаційні послуги -- це дії власників інформації з забезпечення користувачів інформаційними продуктами.

Засоби інформаційного обміну -- це інформаційні системи та мережі, мережі зв?язку, що використовуються для міжнародного інформаційного обміну.

Надання ноу-хау і технічного досвіду

Термін "ноу-хау" застосовують щодо "секретів виробництва", цілком або частково конфіденційних знань, технічних, економічних, адміністративних, фінансових відомостей, використання яких передбачає певні переваги особи, фірми, які їх отримали.

Ноу-хау - не забезпечені правовим захистом технічні знання, вміння та досвід, які мають комерційну цінність і можуть застосовуватися у виробничій та професійній практиці.

Угоди на передавання ноу-хау відрізняються від ліцензійних тим, що власник технології або винаходу відмовляється з певних міркувань від їх патентування, але не від самої технології. Відсутність правового захисту технологій і винаходів обумовлює специфіку угод, предметом яких є ноу-хау: вони містять положення щодо збереження конфіденційності переданої інформації і відшкодування збитків унаслідок її порушення.

Надання інжинірингових послуг

Суттєва питома вага на ринку науково-технічних послуг належить інжинірингу, який забезпечує отримання найкращих (оптимальних) результатів від капіталовкладень, інших витрат, пов'язаних із реалізацією інвестиційних проектів, за рахунок раціонального добору й ефективного використання матеріальних, трудових, технологічних та фінансових ресурсів, ефективної організації та управління. Сукупність інжинірингових послуг утворюють такі їх групи (рис. 14.1):

1) послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу: передпроектні послуги (проведення соціально-економічних досліджень; вивчення ринку; здійснення польових досліджень, топографічних зйомок і складання планів місцевості; розвідка копалин; розроблення планів капіталовкладень, забудови регіонів, розвитку транспортної мережі; підготовка техніко-економічного обґрунтування проекту та ін.):

Рис. 14.1. Структура інжинірингових послуг

- проектні послуги (базисний інжиніринг: підготовка попередніх інжинірингових досліджень і проектів, генерального плану та супутніх схем і рекомендацій, попереднє оцінювання вартості проекту, витрат на його експлуатацію і створення; детальний інжиніринг: пропозиції щодо кінцевого проекту, дослідження проекту, розроблення зведеного архітектурного проекту, підготовка креслень, технічних специфікацій, нагляд за проведенням цих робіт);

- після проектні послуги (укладення контракту на будівництво об'єкта: підготовка контрактної документації, організація торгів, оцінювання пропозицій, складання рекомендацій до них, подання контракту; нагляд за здійсненням робіт, управління будівництвом; проведення випробувань після здачі об'єкта в експлуатацію, складання і видача сертифіката про завершення робіт, технічного висновку стосовно будівництва; підготовка інженерного і технічного персоналу; підготовка умов для збуту продукції);

- спеціальні послуги (обумовлені конкретними проблемами об'єкта: економічні дослідження, утилізація відходів, юридичні процедури тощо);

2) послуги із забезпечення нормального перебігу процесу виробництва і реалізації продукції. Ця група послуг стосується управління та організації виробничого процесу (рекомендації щодо його поліпшення, хронометраж тощо); огляду і випробування обладнання; експлуатації об'єкта (набір і підготовка кадрів, визначення структури робіт і заробітної плати, спостереження за експлуатацією тощо); фінансових питань (консультації і допомога в організації фінансування, оцінювання доходів і витрат, рекомендації щодо їх оптимізації, консультації з питань акціонерного капіталу і фінансової політики); реалізації продукції (дослідження кон'юнктури ринків, допомога в організації реклами, консультації щодо методів збуту тощо); впровадження систем інформаційного забезпечення електронно-обчислювальної техніки.

Основою організації міжнародної торгівлі інжиніринговими послугами є договірна (контрактна) форма відносин партнерів. Міжнародний контракт на здійснення інженерно-консультаційних послуг є юридичною формою замовлення на експорт відповідних послуг із країни їх виробника в країну замовника. Вид контракту залежить від обраного замовником способу здійснення проекту й особливостей послуг іноземної інжинірингової фірми.

Якщо замовник самостійно здійснює більшість робіт (проектування, керівництво проектом, будівництво об'єкта), іноземна інжинірингова компанія може діяти лише як консультант при підготовці та реалізації проекту і як представник замовника при здійсненні нагляду, проведенні переговорів із проектантами, будівельними підрядниками та іншими сторонами. За такої ситуації імпорт інжинірингових послуг зводиться до консультування і навчання фахівців щодо окремих проблем, етапів здійснення проекту. Важливою особливістю інжинірингових послуг є те, що контракт на їх надання не передбачає відповідальності консультанта за здійснення проекту.

За умови виконання більшості або всіх робіт, у т. ч. інжинірингових, іноземною інженерно-консультативною фірмою (проектування, управління будівництвом і впровадженням проекту), вона несе відповідальність як агент замовника, що фіксується у договорі.

Міжнародний контракт щодо надання інжинірингових послуг містить низку обов'язкових пунктів, які регулюють основні умови участі інженерно-консультаційної фірми у будівництві об'єктів за кордоном: обов'язки інжинірингової фірми і замовника з додатком переліку робіт, які необхідно виконати; терміни і графіки їх виконання; чисельність і склад персоналу інжинірингової фірми для участі у роботах за контрактом; відповідальність сторін за порушення ними договірних обов'язків; умови і ставки оплати послуг інженерно-консультаційної фірми; умови передавання частини договірних послуг іншій фірмі на принципах субпідряду; умови оплати технічної допомоги в навчанні персоналу.

У міжнародних угодах щодо надання інженерно-консультативних послуг застосовують такі основні методи встановлення розмірів плати:

1) метод погодинної оплати на основі ставок заробітної плати інженерів-консультантів. Використовується він для оплати консультування, навчання фахівців та інших робіт, обсяг яких нерідко неможливо визначити (наприклад, перед проектних послуг і послуг спеціального характеру). Встановлення розцінок за цим методом здійснюється на основі ринкових погодинних або денних ставок заробітної плати персоналу інжинірингової фірми (у т.ч. доплати, витрати на соціальне забезпечення, податки, що належать до заробітної плати), диференційованих відповідно до характеру роботи, рівня кваліфікації, службового становища працівника. Сукупний розмір відшкодування витрат на працю персоналу при наданні послуг за цим контрактом, розрахований на підставі відпрацьованого часу кожного працівника, множиться на встановлений у контракті коефіцієнт для забезпечення покриття фірмою накладних витрат, відсотка на вкладений капітал, отримання прибутку і відшкодування деяких інших витрат. До отриманого значення додається фактична сума прямих матеріальних та інших витрат (за винятком трудових). У результаті визначається загальна сума оплати за надані інжиніринговою фірмою послуги.

2) метод оплати фактичних витрат плюс фіксованої винагороди або частки від витрат. Ним користуються при здійсненні інжинірингових робіт із раніше не визначеними обсягом і структурою. За таких обставин замовник відшкодовує інжиніринговій фірмі всі фактичні витрати (прямі і накладні) і відповідно до умов контракту виплачує фіксовану суму або відсоткову надбавку, встановлену з урахуванням загального обсягу роботи;

3) метод встановлення розмірів оплати інжинірингових послуг у відсотках від вартості будівництва.

Обмін технологіями є перспективним сегментом ринку послуг. Для України, котра володіє потужним науково-технічним потенціалом, торгівля технологіями повинна стати одним із пріоритетних напрямків у міжнародній торгівлі послугами.

міжнародний торгівля послуга ринок

2. Особливості міжнародної торгівлі послугами

Послуги, на відміну від товарів, виробляються і споживаються здебільшого одночасно. Тому більшість їх видів ґрунтується на прямих контактах між виробниками та споживачами, що відрізняє міжнародну торгівлю послугами від міжнародної торгівлі товарами, за якої більшість операцій основується на торговельному посередництві та можливості зберігання товарів. Міжнародна торгівля послугами більше вимагає присутності за кордоном виробників послуг або присутності іноземних споживачів у країні надання послуг. Проте поширення інформаційних технологій дає змогу здійснювати купівлю-продаж послуг на відстані;

- міжнародна торгівля послугами взаємопов'язана з торгівлею товарами, істотно впливає на неї. Для поставок товарів за кордон використовується все більше послуг (аналіз ринків, транспортування товарів тощо). Особливо залежить від послуг торгівля наукомісткими товарами, котра вимагає значних обсягів технічного, інформаційного і консультаційного обслуговування. Успіх товару на зовнішньому ринку здебільшого залежить від якості і кількості послуг під час його виробництва, продажу та реалізації, а також від гарантійного або сервісного обслуговування;

- міжнародна торгівля послугами взаємодіє з міжнародним рухом капіталів, переміщенням робочої сили, котрі неможливі без банківських, інформаційних, транспортних та інших послуг. Водночас розвиток світових ринків товарів, капіталів, робочої сили стимулює розширення міжнародного ринку послуг, інтенсифікацію (посилення) процесів на ньому;

- сфера послуг є більш захищена державами від іноземної конкуренції, ніж сфера матеріального виробництва, а транспорт, зв'язок, фінансові та страхові послуги, наука, освіта, охорона здоров'я у багатьох країнах перебувають у цілковитій або частковій власності держави чи суворо контролюються нею. Адже існує думка, що імпорт послуг у значних масштабах може приховувати в собі загрозу для добробуту, суверенітету і безпеки держави. Тому міжнародній торгівлі послугами доводиться долати більше бар'єрів, ніж торгівлі товарами;

- не всі види послуг, на відміну від товарів, придатні для широкого залучення в міжнародний господарський обіг. Передусім ідеться про комунальні, побутові послуги для населення. Однак успіхи окремих країн у сфері охорони здоров'я, освіти приваблюють іноземців (лікування, навчання); у сфері культури та мистецтва - збільшують її доходи від гастролей артистів і прокату фільмів за кордоном; у туризмі - залучає до обслуговування іноземців роздрібну торгівлю, громадське харчування, музеї та інші заклади культури;

- у міжнародній торгівлі послугами домінують і домінуватимуть послуги, пов'язані з обслуговуванням трудової діяльності.

З огляду на можливість використання у міжнародній торгівлі, послуги поділяють на такі категорії:

а) за можливістю участі в міжнародному обміні: послуги, що можуть бути об'єктом зовнішньої торгівлі (зв'язок, міжнародні кредити, перевезення пасажирів і вантажів), і послуги, які не можуть бути предметом експорту (всі види індивідуальних, соціальних, державних, інфраструктурних послуг);

б) залежно від засобів доставки послуг споживачу: послуги, пов'язані з інвестиціями (банківські, готельні і фахові послуги), послуги, пов'язані з торгівлею (транспорт, страхування), послуги, пов'язані одночасно з інвестиціями і торгівлею (зв'язок, будівництво, комп'ютерні, інформаційні, особисті, рекреаційні послуги та ін.).

В офіційній класифікації товарів міжнародної торгівлі послуги поділені на такі групи:

- комунальні послуги і будівництво;

- оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі, туристичні бази і кемпінги;

- транспортування, збереження і зв'язок, фінансове посередництво;

- оборона та обов'язкові соціальні послуги;

- освіта, охорона здоров'я та суспільні роботи;

- інші комунальні, соціальні та особисті послуги.

Організація міжнародної торгівлі технологіями

Відповідно до розробленого ЮНКТАД проекту Міжнародного кодексу поведінки в галузі передавання технологій, співробітництво на міжнародному ринку науково-технічних, технологічних послуг може відбуватися у ліцензійній торгівлі; на надання ноу-хау, технічного досвіду; надання технологічних знань, інжинірингових послуг; промислово-технічного співробітництва; науково-технічної і виробничої кооперації; інвестиційного співробітництва, оренди, лізингу; організації наукових конференцій симпозіумів, виставок, ярмарків та ін.

Ліцензійна форма співробітництва на міжнародному ринку послуг

Здійснюється вона на підставі ліцензійної угоди (договору) - угоди про надання прав на виробниче і комерційне використання винаходів, технічних знань, товарних знаків та ін. Це означає передавання ліцензіаром (власником винаходу, патенту, технічної або психологічної новинки) ліцензіату (особі, яка отримує право на використання об'єктів інтелектуальної власності) дозволу на використання ліцензованого об'єкта.

Появі ліцензійних угод сприяло патентне право як право виняткового користування - абсолютне право, що належить лише визначеній законом (договором) особі з виключенням можливості користування ним будь-якою іншою особою. У сучасній ліцензійній практиці розрізняють патентні, безпатентні (залежно від наявності патенту), а також прості, виняткові, повні (залежно від характеру та обсягу прав на використання об'єкта) ліцензії.

Патентна ліцензія означає передавання права використання патенту без відповідного ноу-хау ("чистий патент").

Безпатентні ліцензії (ліцензія на використання ноу-хау без патенту на винахід) охоплюють більшість ліцензійної торгівлі, оскільки набуття "чистого патенту", зазвичай, супроводжується додатковими науково-дослідними розробками, витратами на впровадження у виробництво, для чого ліцензіат повинен володіти розвинутою технологічною базою.

Проста ліцензія означає, що ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використання винаходу або ноу-хау, залишаючи за собою право на самостійне їх використання і передавання їх іншим ліцензіатам.

Виняткова ліцензія надає монопольне право лише одному ліцензіату на використання об'єкта ліцензії відповідно до умов угоди, у зв'язку з чим ліцензіар втрачає права на його використання і не може надати їх іншим особам (фірмам). В окремих випадках за ліцензіаром може залишатися право на самостійне використання об'єкта ліцензії, а також на надання ліцензії іншим особам (фірмам) на умовах, що не суперечать умовам першої угоди.

Повна ліцензія передбачає виняткове право ліцензіата на використання патенту або ноу-хау протягом терміну дії угоди.

Найчастіше використовують такі види ліцензійних договорів:

- договір простої ліцензії. Поширений він у тих галузях, де об'єкти ліцензій належать до сфери масового виробництва і широкого вжитку, а вироблена продукція не піддається точному обліку. Крім того, потреба в продукції настільки масштабна, що наявність кількох ліцензіатів на ринку однієї країни не заважатиме нормальній реалізації виробленої за ліцензією продукції (медикаментів, продуктів харчування та ін.);

- договір виняткової ліцензії. Він передбачає монопольне право ліцензіата на використання предмета договору на обумовленій території. Цей вид договору найчастіше використовується у міжнародній торгівлі послугами;

- договір повної ліцензії. Його укладають, зазвичай, за відсутності у ліцензіара змоги для самостійного використання винаходу, а також продажу його на ринку.

Термін дії ліцензійної угоди залежить від патентної ситуації (терміну дії патентів та їх надійності); прагнення ліцензіара отримувати від ліцензіата дані щодо вдосконалення об'єкта угоди під час її дії; необхідного для освоєння ліцензії часу; термінів морального старіння об'єкта угоди; умов оплати; зацікавленості ліцензіата. Унаслідок цих та інших чинників ліцензійні угоди укладають, зазвичай, на такі терміни:

а) безпатентні ліцензії, освоєння яких не потребує значних капітальних витрат і великих термінів впровадження, - 3-5 років;

б) патентні ліцензії, об'єктом яких є продукція з нетривалим терміном морального старіння (електроніка, приладобудування, зв'язок та ін.), - 5-7 років;

в) безпатентні ліцензії, використання яких пов'язане з тривалими термінами поставки, освоєння обладнання, значними капітальними витратами, - 7-10 років.

Поширеними при передаванні технології є ліцензійні угоди на набуття ноу-хау, поєднані з контрактом на технічне сприяння, промислове і комерційне використання патенту, а також із контрактом на інженерно-консультативні послуги, використання товарного знака і технічну допомогу.

Реалізація ноу-хау переважно здійснюється одночасно з укладенням ліцензійних угод. Це може передбачатись у договорах на інвестиційне співробітництво, надання консалтингових та інших послуг. Продаж ноу-хау завжди сприяє збільшенню доходів продавців і прискоренню освоєння предмета угоди покупцем.

Угоди на передавання ноу-хау мають такі специфічні особливості:

- сторони повинні чітко визначити зміст, корисність ноу-хау і ті його особливості, на які поширюється дія угоди (при цьому інтереси експортерів та імпортерів є розбіжними: імпортери намагаються звузити зміст ноу-хау, експортери - розширити його)

- детальне формулювання обов'язків експортера щодо передавання розробок, а також гарантійних обов'язків (технічний рівень, патентна чистота використаних рішень).

Якщо під час переговорів не вдається продати ноу-хау без розкриття секрету виробництва до моменту підписання контракту, доцільним є укладення попередніх угод, відповідно до яких іноземний партнер бере на себе зобов'язання не розголошувати і не використовувати суть ноу-хау у разі не укладення угоди.

Торгівля ліцензіями може здійснюватись безпосередньо між власниками і споживачами патентів, ноу-хау, а також через посередників. Посередницькі функції при цьому виконують інжинірингові компанії, котрі закладають у свої дослідницькі розробки, створені проекти використання винаходів і ноу-хау. У міжнародній торгівлі ліцензіями збільшується кількість спеціалізованих фірм, які купують ліцензії, за свій рахунок удосконалюють розробки, на які вони поширюються, ще до створення промислових установок і перепродують разом із ноу-хау та обладнанням.

Оплата ліцензійних угод найчастіше здійснюється у таких формах:

1) роялті - періодична ліцензійна плата за використання виробів, патентів, ноу-хау, випуск книг, прокат кінофільмів та ін. Здійснюють її у формі періодичних відрахувань (частки від прибутку або суми реалізації продукції, виробленої за ліцензованою технологією) наприкінці кожного року дії угоди, починаючи з моменту випуску продукції. Форма розрахунку від суми реалізації використовується тоді, коли важко визначити реальний прибуток ліцензіата або коливання цін на світовому ринку може зменшити прибуток ліцензіата й ускладнити виплату роялті у встановленому розмірі. При довгострокових угодах використовуються диференційовані ставки, які змінюються за роками;

2) паушальна плата - виплата твердо зафіксованої суми ліцензійної винагороди за один раз або у два-три прийоми. Використовують її, зазвичай, під час реалізації прав на патенти або розробки технології на рівні ідеї;

3) комбінована плата - форма розрахунків, яка складається з паушальної плати (10-13% загальної ціни ліцензії) і подальших періодичних відрахувань (роялті);

4) перехресне ліцензування - взаємний обмін ліцензіара і ліцензіата ліцензіями на пільгових умовах, що включає інформування про всі вдосконалення, доробки, нововведення в межах предмета і термінів дії угоди. Зародившись у середині 70-х років XX ст., перехресне ліцензування набуло активного розвитку внаслідок розширення масштабів науково-технічного співробітництва, науково-виробничої кооперації, взаємодії транснаціональних компаній та їх філіалів. Перехресне ліцензування має здебільшого внутрішньо фірмовий (монополістичний) характер, що пов'язано з торгово-економічною стратегією транснаціональних компаній, які є головними суб'єктами міжнародного обміну науково-технічними новаціями.

3. Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами

Система протекціоністських заходів у сфері міжнародної торгівлі послугами зазвичай набагато складніша: захаращена численністю обмежень, що тягне за собою значне зростання зловживань.

Складність і численність інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі послугами пояснюється тим, що торгівля послугами, як правило, супроводжує або торгівлю товарами або рух капіталу.

Будь-яка зовнішньоторговельна угода з купівлі-продажу товарів не може бути здійснена без міжнародної купівлі-продажу послуг, передусім транспортних, фінансових, страхових (зокрема транспортно-експедиторські операції, обслуговування суден в іноземних портах, здійснення міжнародних розрахунків, міжнародне кредитування тощо). Крім того, традиційні зовнішньоторговельні операції не можуть здійснюватись без міжнародного обміну послугами у сфері зв?язку, ділових поїздок, реклами, юридичних послуг, консалтингу, оподаткування, аудиту та інших видів послуг.

Таким чином, ця сфера міжнародних економічних відносин регулюється інструментами зовнішньоторговельної політики, які використовуються у сфері міжнародної торгівлі товарами та міжнародного руху капіталу.

А. Кірєєв пропонує класифікувати інструменти торгової політики у сфері торгівлі послугами, розділивши їх на дві групи.

1. Заходи регулювання доступу на ринок -- включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороняють іноземним фірмам -- виробникам послуг оперувати на місцевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають форми кількісних обмежень, належать:

а) обмеження на торгівлю послугами. Наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями;

б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу;

в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги. Наприклад, заборона на законодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям;

г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили. Наприклад, обов?язкове ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони отримають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно;

д) обмеження на пересування споживачів послуг. Наприклад, лімітування кількості в?їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу.

2. Заходи вилучення із національного режиму -- включають інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять:

а) надання цінових переваг місцевим виробникам. Наприклад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг -- страховим, туристичним та іншим компаніям;

б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, ніж іноземним. Наприклад, іноземні авіаперевізники можуть не отримати доступу до національної системи резервування авіаквитків або до кращих аеропортів країни.

З початку 80-х років постійно постає питання про необхідність лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Зусилля з лібералізації торгівлі послугами здійснюються на рівні міжнародних організацій, в рамках окремих галузей на двосторонньому рівні.

На Уругвайському раунді (1986--1994 pp., у м. Пунта-дель-Есте, Уругвай) в рамках ГАТТ/ВТО почались переговори з лібералізації торгівлі послугами. Значення досягнення угоди з цієї проблеми визначалось тим, що у середньому на послуги припадало не менше 20 % вартості світової торгівлі (1992 p.). Наприклад, торгівля послугами у США становила 118 млрд. ЕКЮ, у країнах ЄС -- 70 млрд., в Японії -- 29 млрд. Бралися до уваги такі послуги, як зв?язок, програмне забезпечення, ремонт та обслуговування ЕОМ, лізинг, юридичне, збутове та фінансове обслуговування.

На переговорах серед ПРК не було єдності: окремі держави намагалися захищати ті сфери, де їх позиції були особливо сильні. Наприклад, проти лібералізації транспортних послуг, за яку виступали багато країн ЄС, були США та Франція, судновласники яких перебували під надійним захистом національного законодавства. Прагненню США лібералізувати ринок кінопродукції, використовуючи могутність та вплив Голівуду, протистояла Франція, яка захищала специфіку національного кіноринку.

Не всі питання були розв?язані і всередині самих ПРК. Наприклад, у сфері фінансів, банківської справи, страхування тощо просування вперед гальмувалось децентралізацією у США законів відносно окремих видів послуг в окремих штатах.

Проте, під час переговорів з послуг США та Японії, які виступали за максимальну лібералізацією цієї сфери, протистояли СРК, які бачили загрозу своїм інтересам з боку потужних конкурентів.

В рамках ЄС поступово усувались обмеження свободи надання послуг через кордони. Рада Міністрів ЄС видала директиву про свободу надання послуг агентами туристичних бюро, організаторами туристичних поїздок, авіаброкерами, експедиторами, судновими брокерами, агентами з авіаперевезень, перукарями. Це питання легко було розв?язано щодо медичної та тих професій, в яких дипломи та інші свідоцтва про кваліфікацію означають однакову компетенцію для власників однієї і тієї ж професії. Але потрібно було 17 років, щоб розробити директиву про вільне переміщення ветеринарів.

Дозвіл на юридичну практику все ще регулюють правила юридичної професії, які діють в кожній з країн ЄС. Але декілька рішень Європейського суду підтвердило право претендента на професію юриста на свободу від дискримінації за ознакою національності, місцепроживанням чи збереженням за собою права на юридичну практику у своїй країні.

В рамках окремих галузей розв?язуються питання з лібералізації торгівлі послугами, які властиві цим галузям (наприклад, туризм в рамках ВОТ).

I, нарешті, лібералізація торгівлі послугами може здійснюватись і на двосторонньому рівні між окремими країнами.

На рис. 1.6.2 зображено сукупність інструментів протекціонізму та рівні лібералізації міжнародної торгівлі послугами.



Рис. 1.6.2. Інструменти протекціонізму та рівні лібералізації міжнародної торгівлі послугами

Размещено на Allbest.ru