Характеристика основних зовнішньоторговельних операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Характеристика основних зовнішньоторговельних операцій"



Вступ

Зовнішня торгівля товарами є частиною міжнародної торгівлі і являє собою специфічну форму обміну товарами між продавцями і покупцями різних країн.

Під торгівлею розуміється придбання господарських благ з метою отримання прибутку від їх подальшого продажу. У системі суспільного поділу праці торгівля займає самостійне місце. Вона є невід'ємною ланкою в ланцюзі господарських відносин товариства, побудованих на принципах розподілу праці та товарного обміну.

Економічну сутність торгівлі можна визначити, по-перше, як передачу продуктів людської праці з однієї стадії виробництва в іншу і, по-друге, як передачу цих продуктів від виробників до споживачів, без чого неможливий процес розширеного виробництва.

За принципом територіальності торгівля ділиться на внутрішню і зовнішню.

Історично зовнішня торгівля виникла як торгівля між приморськими державами. Сухопутна ж торгівля розвивалася більш повільно в силу значних витрат на її організацію і небезпек, які у багато разів більше, ніж перевезення товарів морем.

Зовнішня торгівля сприяє розширенню виробництва, створенню та поліпшення шляхів повідомлення як усередині країни, так і між державами, виникненню лихварства, а потім і торгового капіталу, розвитку міжнародного кредитування та страхування.

Зовнішня торгівля поділяється на експортну та імпортну. Перевищення експорту над імпортом означає наявність у держави активного торгового балансу. Перевищення імпорту над експортом означає пасивний торговий баланс.

Активний торговий баланс є показником сприятливого економічного розвитку держави. Тому стимулювання експорту часто зводиться до основного принцип економічної політики держави.

Зовнішня торгівля характеризується трьома показниками: обсягом зовнішньоторговельного товарообігу, товарної і географічної структури.



1. Класифікація зовнішньоторговельних операцій

Зовнішньоторговельні операції класифікуються:

1. За напрямками торгівлі:

1) основні операції являють собою договірні операції з купівлі-продажу товарів або з обміну товарами (бартер), тобто ці операції зафіксовані у зовнішньоторговельних договорах;

2) допоміжні операції забезпечують належне виконання основних операцій. Вони включають операції з транспортування та експедирування вантажів, страхування вантажів, фінансування зовнішньоторговельних операцій, розрахунків між експортерами та імпортерами, гарантування їх взаємних зобов'язань, а також митні та інші операції, у тому числі агентські угоди з посередниками, постачальниками експортних та замовниками імпортних товарів, з рекламними агентами та організаціями, досліджують кон'юнктуру ринків (кредитні, розрахунково-платіжні, рекламні, страхові, митні, валютні, транспортні (транзитні, бондовие, вантажно-розвантажувальні, агентування).

2. По предмету угоди:

товари і продукція;

сировина;

результати інтелектуальної діяльності, роботи та послуги.

3. За ступенем самостійності:

прямі обмінні (купівля-продаж);

посередницькі (комісійні, агентські, консигнаційні, брокерські).

В залежно від складності основної операції імпортери та експортери здійснюють як самостійно, так і з залученням інших фірм і організацій на одну основну до 10 і більше допоміжних операцій.

Розрахунки між контрагентами зовнішньоторговельних операцій зазвичай проводяться як власними, так і позиковими коштами. З метою скорочення валютних витрат на імпорт великих партій устаткування підприємствами у міжнародній практиці широко застосовуються компенсаційні угоди, за умовами яких кредити, що надаються великими іноземними фірмами, погашаються поставками продукції. Можливо також і часткове грошове погашення.

На скорочення валютних витрат велику увагу надають бартерні (товарообмінні) операції, при яких один товар обмінюється на інший без безпосередньої участі грошей як засобу платежу в кількісних пропорціях, що визначаються умовами світового ринку.

Проникнення товарів на ринки інших країн можливо як з території своєї країни, так і шляхом організації виробництва товарів за кордоном з використанням різних форм міжнародної кооперації, участі на частковій основі в капіталі іноземних фірм, а також за допомогою створення за кордоном власних підприємств.

Експортно-імпортні операції звичайно здійснюються в комплексі заходів, що забезпечують транспортування, експедирування, зберігання, підробіток і переробку товарів, їх страхування, платежі та інше. При своєму русі з країни в країну товари можуть неодноразово міняти власника, поки не дійдуть до кінцевого споживача.

Необхідність скорочення витрат на перераховані операції сприяло виділенню цих функцій у самостійні види підприємницької діяльності, якими займається спеціалізовані категорії посередницьких організацій (різні зовнішньоекономічні асоціації, торгові доми, Торгово-промислова палата і інші).

Для зовнішньоторговельних операцій важливе значення мають звичаї ділового обороту.

Звичаї ділового обороту - це міжнародне звичай, яке на відміну від юридично обов'язкових міжнародно-правових звичаїв регулює зовнішньоекономічний оборот, якщо учасники останнього домовилися про таке регулювання. Іншими словами, звичай ділового обороту застосовується до зовнішньоторговельного контракту, якщо сторони домовилися про це при укладанні договору.

1.1 Основні методи операцій з експорту й імпорту товарів

експортний імпортний зовнішньоторговельний товарообіг

У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.

Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого експорту й імпорту. Наприклад, у США нині 2/3 експорту промислових товарів здійснюється безпосередньо виробниками.

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:

· при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

· у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;

· у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;

· при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

· у разі продажу і закупівлі товарів державою

Прямі зв'язки мають низку переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон'юнктури ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб покупця. Проте і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою торговельних посередників у світовий товарообіг залучається біля 50 % загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:

· у разі збуту стандартного промислового устаткування;

· у разі збуту споживчих товарів;

· при реалізації другорядної продукції;

· на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

· при просуванні нових товарів;

· у разі відсутності власної збутової мережі;

· за умови, що торгівля монополізована значними торговельно-посередницькими фірмами.

У непрямого методу експортно-імпортних операцій також є свої переваги: великий досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв'язки, знання ринку й кон'юнктури.



2. Зовнішньоекономічні операції - характеристика основних видів

Неможливо надати детальну характеристику будь-якій зовнішньоекономічній операції без визначення її ефективності для вітчизняного підприємства, яке її здійснює. Засобами ж, які допомагають визначитися із оцінкою (чи то позитивною, чи то негативною), є маркетингові важелі та прийоми, впровадження яких для аналізу поточної ситуації на зовнішньому ринку дає можливість застосовувати ефективні управлінські рішення й опрацьовувати комплекс заходів, які можуть стати вирішальними при формуванні позитивного іміджу як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому ринку. Отже, саме при дотриманні такої послідовності при характеристиці зовнішньоекономічної діяльності, знаючи аргументи, що свідчать на користь здійснюваних на підприємстві зовнішньоекономічних операцій, та недоліки і вади, з якими підприємству слід боротися, стає можливим звернення саме до тих органів і засобів регулювання, які сприятимуть швидкому та ефективному розв'язанню будь-якої проблеми в зовнішньоекономічній сфері.

Зовнішньоекономічна діяльність вітчизняних підприємств ототожнюється передусім зі здійсненням експортно-імпортних операцій, які можуть мати різні прояви і тенденції. У цьому зв'язку слід чітко розрізняти поняття виду та форми зовнішньоекономічних зв'язків, які здійснює підприємство.

Вид зовнішньоекономічних зв'язків - це сукупність зв'язків, об'єднаних однією ознакою, наприклад, напрямком товарного потоку і структурною ознакою. Класифікаційна ознака, пов'язана з напрямком товарного потоку, визначає рух товару (послуги, роботи) з однієї країни в іншу. За цією ознакою зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на:

* експортні;

* імпортні.

Зовнішньоекономічна діяльність багатономенклатурна: вона об'єднує, здавалося б, на перший погляд, несумісні операції, які можна здійснювати і на локальному рівні, не виходячи за межі національних відносин усіх суб'єктів господарювання. Так, консалтингові, туристичні послуги, інжинірингові, реінжинірингові, транспортні операції цілком можливо здійснювати в межах конкретного підприємства (фірми). Але поширення їх і на зовнішньоекономічну сферу дозволяє підвищити загальну ефективність функціонування вітчизняних підприємств в умовах трансформації економіки України в ринкову завдяки тим особливостям їхньої діяльності.

Особливої уваги потребує розгляд кожної із зазначених форм і видів зовнішньоекономічних операцій з метою визначення їх характерних властивостей для результативного здійснення в практичній діяльності. Про це й піде мова в наступних підрозділах.

2.1 Види та форми спілкування з іноземним партнером

Під комунікативним (спілкувальним) етикетом розуміють правила використання мовних і позамовних засобів спілкування, обов'язкових для членів певного суспільства у визначених ситуаціях. Спілкувальний етикет включає лінгвоетикет (мовний, мовленнєвий) і невербальний комунікативний етикет. Мовний етикет - це сукупність національно-специфічних сталих словесних форм, прийнятих у певному суспільстві для встановлення контакту та підтримки спілкування в потрібній тональності. Мовний етикет безпосередньо стосується правил вітання, знайомства, прощання, привітання, побажання, подяки, вибачення, прохання, запрошення, поради, пропозиції, співчуття, компліменту, схвалення тощо. Під мовленнєвим етикетом розуміють застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. В основі використання етикетних формул, окрім універсального принципу ввічливості, лежить правило відповідності комунікативній ситуації. При спілкуванні з іноземним партнером його мовою без допомоги кваліфікованого перекладача до цього аспекту мовної культури потрібно ставитися надзвичайно уважно.

Комунікативному етикетові притаманна національна своєрідність, ідіоетнічність (від грецьких слів ідіос - свій, особливий, самобутній та етнікос - народний). Наприклад, показником поважного ставлення до партнера в багатьох країнах (Франція, Росія, Бельгія, Нідерланди тощо) є звертання до нього на "Ви". Для вітчизняної практики офіційного спілкування в умовах відсутності загальноприйнятих титулів, які символізують шанобливість, це правило є принциповим. Виражаючи пошанне ставлення до співрозмовника, німці звертаються до нього на "вони". У Польщі, незважаючи на декілька спроб офіційно запровадити пошанний займенник Ви, і в наш час віддають перевагу словам "пан", "пані", тобто до другої особи звертаються, як до третьої, неприсутньої.

Офіційний мовленнєвий етикет передбачає піднесений стиль мовлення у порівнянні з нейтральним, загальновживаним. Офіційне спілкування вимагає стилістично піднесених, синтаксично повних мовних структур, що свідчать про дотримання протокольних норм, про підвищену ввічливість: "Радий Вас вітати!", "Дозвольте подякувати Вам!".

Для підкреслення особливої поваги до партнера (особливо при звертанні до високих офіційних осіб) під час різних етикетних ситуацій (прохання, запрошення, пропозиція) мовні формули можуть бути представлені у вигляді питань або дозволенних фраз: "Чи не погодились би Ви...?", "Можу я Вас попрохати...?", "Дозвольте запропонувати Вам...", "Дозвольте привітати Вас...". Протокол деяких країн передбачає, що в розмові з главою держави, монархом ініціаторами бесід можуть бути лише вони. їхні співрозмовники ніколи не ставлять до них запитання.

Продуктивність вербального спілкування значною мірою визначається правильно обраною тональністю. Уміння модулювати голос, тобто змінювати тональність - важлива якість мовця. У бесіді з партнером неприпустимі надмірна напористість, безапеляційність. У строго офіційній обстановці припустимий лише спокійний, рівний, стриманий тон; у менш строгих офіційних відносинах - спокійний, доброзичливий, привітний.

Вищесказане не виключає полеміки, гострої суперечки. Але вона повинна вестись у строго визначених рамках, не виходячи за межі коректності. Ділова, особливо ж дипломатична бесіда має свій етикет, який не припускає грубощів, образ. Не слід також переривати співрозмовника. Важливо вислухати співрозмовника до кінця. Водночас не буде порушенням етикету припинення бесіди, якщо партнер не дотримується його норм.

Правило дипломатичної бесіди - розпочати з того, що об'єднує партнерів, домогтися, щоб партнер говорив "так". Якщо метою бесіди є отримання інформації від співрозмовника, то треба пам'ятати, що бесіда - це обмін інформацією. Отже, треба обдумати заздалегідь, на базі якої інформації буде розгортатися обмін думками.

Великим мистецтвом вважається вміння ставити запитання, яке, за словами В.Попова, має в дипломатії таке ж значення, як і в роботі слідчого 7. Наприклад, під час бесіди не рекомендують задавати "закриті" запитання, тобто такі, на які можна дати однослівну відповідь "так" або "ні". Зразки "відкритих" запитань - посилання на чиєсь висловлювання, прохання прокоментувати статтю в газеті тощо.

Існують прийоми для перевірки правильності почутого:

* "перефразування" - повторення того, що сказав співрозмовник, але не дослівно, а з іншим відтінком. Фразу можна розпочати мовними формулами: "як я Вас зрозумів..."; "таким чином, на Вашу думку..."; "іншими словами, Ви вважаєте...";

* "підведення підсумків", резюмування, яке повинно точно відповідати сказаному співрозмовником.

Крім отримання інформації, дипломатичний працівник повинен уміти передавати і власну, вигідну для своєї країни інформацію. Необхідно робити це тактовно, щоб вона сприймалась не як нав'язування власних поглядів, оцінок, переконань, а як доречне доповнення під час обговорення тієї чи іншої теми.

ипломат не повинен говорити неправду: якщо він не може дати відповіді або не володіє інформацією, краще ухилитися від відповіді або послатися на свою непоінформованість.

Якщо дипломату треба зробити велику заяву, яку важко запам'ятати, або невелике за обсягом, але дуже важливе повідомлення, у якому кожне слово має визначене значення, то в дипломатичній практиці таку заяву прийнято зачитувати.

У бесідах часто вживаються формулювання "в неофіційному плані", "моя особиста думка" тощо. Ці вирази сприймаються співрозмовником, як правило, умовно і трактуються скоріш як натяк на довірливість, бо дипломат будь-якого рангу - особа офіційна, і все сказане нею сприймається як офіційна точка зору. Коли ж дипломат заявляє, що йому доручено зробити офіційну заяву, то цим лише підкреслюється важливість інформації, яка має бути передана співрозмовникові.

Правило дипломатичної бесіди - без потреби не дискутувати. Дипломат віддасть перевагу спокійному впевненому доведенню власної правоти, а не неправоти співрозмовника. Краще ухилитися від дискусії, наприклад, використавши мовні трафарети: "Ваша точка зору цікава, але я, на жаль, не можу із нею погодитись"; "мій уряд дотримується іншої точки зору"; "є й інша точка зору, і вона має право на існування".

Особливу вагомість слова набувають при виникненні конфліктних ситуацій. Необмірковане, випадково висловлене слово може ускладнити міждержавні відносини, скомпрометувати людину, яка це висловила.

Нерідко дипломатична бесіда починається в умовах, коли співрозмовники знаходяться на протилежних полюсах. Спокійний тон, переконлива аргументація, вдумливий підхід до позиції співрозмовника, розважлива манера ведення бесіди сприяє зближенню не лише співрозмовників, але і їхніх позицій. У бесідах з приводу конфліктних ситуацій важливо виявити основне, відкинути дрібниці та неістотне, дати відповідь на головне питання. Відповідь повинна бути ясною, чіткою, без натяків. Щоб зробити свою позицію переконливою, її треба підкріпити посиланнями на факти, але з офіційних джерел.

2.3 Документація у зовнішньоторговельній діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність припускає активний пошук партнерів за рубежем. Проте навіть успішний пошук закордонного партнера, готового налагодити перспективні взаємовигідні відносини, залишиться безрезультатним, якщо не буде укладений відповідний контракт.

У міжнародній комерційній практиці контрактом називають договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Це документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати певне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної операції.

При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення.

У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, основні умови якого розглядаються в цьому розділі.

Зміст контракту становлять його умови, про які сторони домовилися в процесі укладення контракту та попередніх переговорів. Ці умови відбивають специфіку взаємовідносин сторін та їхні особливі вимоги до предмета і порядку виконання контракту. З огляду на це умови контракту можуть бути класифіковані за їх обов'язковістю для продавця і покупця та за їх універсальністю.

Щодо обов'язковості умови контракту поділяються на обов'язкові і додаткові.

До обов'язкових умов належать:

- найменування сторін-учасників угоди;

- предмет контракту;

- якість і кількість;

- базисні умови поставки;

- ціна;

- умови платежу;

- санкції та рекламації (штрафи і претензії);

- юридичні адреси та підписи сторін. Додаткові умови:

- здавання-приймання товару;

- страхування;

- відвантажувальні документи;

- гарантії;

- упаковування і маркування;

- форсмажорні обставини;

- арбітраж;

- інші умови.

Обов'язковими ці умови (conditions) називаються тому, що якщо одна зі сторін не виконує їх, то інша сторона вправі розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові, або несуттєві, умови ("warranty") передбачають, що при порушенні їх однією зі сторін інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання контрактних зобов'язань і застосувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом. Учасники угоди вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.

З погляду універсальності умови контракту можна поділити на універсальні й індивідуальні. До універсальних (типових) умов належать:

- формулювання преамбули;

- здавання-прийняття товару;

- базисні умови поставки;

- умови платежу;

- упаковування і маркування;

- гарантії;

- санкції та рекламації;

- форсмажорні обставини;

- арбітраж. Індивідуальні умови:

- найменування сторін;

- предмет контракту;

- якість товару;

- кількість товару;

- ціна;

- строки поставки;

- юридичні адреси й підписи сторін.



3. Імпорт та експорт

Експорт товарів - це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні. Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі. Обсяги експорту визначають обсяги імпорту. За відсутності інших форм співробітництва у довгостроковій перспективі, обсяги імпорту мають дорівнювати величині експорту. Точніше, можливі коливання двох показників, які за результатами отриманого року можуть впливати на збільшення або зменшення зовнішньої заборгованості країни, або, навпаки, її кредитних активів. Але зростання значення інших сфер міжнародних послуг, передусім валютно-фінансових форм міжнародної економічної діяльності, веде до більшої незалежності імпорту товарів від їх експорту і до перенесення такої “незалежності” на інші види господарської діяльності, результатом яких є приплив грошей, валютно-фінансових активів усередину країни. Відносний(стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи негативне сальдо товарної торгівлі, може “гаситись” торгівлею послугами ( як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід), припливом капіталів ( як, наприклад, у багатьох країнах Центральної та Східної Європи в 90-х роках, та іншими засобами. Потужна експортна база визначає й умови валютно-фінансового співробітництва, стабільності монетарного сектору країни. ( Наприклад, твердість німецької марки, довіра до неї у світі в останні десятиліття 20 ст. Значною мірою завдячувала експортному потенціалу ФРН. Німеччина тривалий час посідала чільне місце в списку провідних світових експортів ) І навпаки, слабкі експортні можливості, неспроможність країни “покрити” вивозом свої потреби в іноземних товарах спричинять свої негаразди, девальвацію національної валюти, що повною мірою відчула на собі Україна в першій половині 90-х років. Але й сам експорт є об'єктом впливу з боку інших форм міжнародного співробітництва. На експорт впливає факторний розподіл, міжнародний фінансовий клімат.

Рис 1. Приріст імпорту/експорту товарів та послуг України, %.

Варто, проте, звернути увагу на так звану проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погіршення умов торгівлі, що добробут нації падає. Ця проблема, яку вперше проаналізував американський економіст Я.Бхагваті в 1958 році, може виникнути, зокрема, для багатьох країн, що розвиваються, проблеми економічного зростання в яких пов'язані з розширенням видобутку та експорту сировини. Оскільки попит на сировину на світовому ринку, як правило, характеризується низькою еластичністю, то швидке зростання фізичних обсягів експорту призводить до такого падіння світових цін на сировину, що це перекриває позитивний ефект від самого економічного зростання. В такій ситуації зростання, викликане непомірним нарощуванням експортних потоків, може стати для країни невигідним.



3.1 Регулювання торгово-економічних відносин (мито, ліцензії, квоти)

Держава як суб?єкт зовнішньоекономічних відносин повинна в повному обсязі здійснювати їх регулювання. Зовнішня торгівля є особливим елементом міжнародної політики, тому процес регулювання зовнішньоторговельних відносин виступає як самостійна ланка зовнішньорегулюючого процесу. За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі. Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто, коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових цін, попиту та пропозиції. Протекціоністська політика -- це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгової політики. Можна також виділити помірну політику, що у визначених пропорціях містить елементи перших двох. У цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розподілити на:

· тарифні (засновані на використанні митного тарифу);

· нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т. ін.).

Розглянемо методи тарифного регулювання зовнішньоторговельних операцій. Митний тариф є головним економічним регулятором зовнішньої торгівлі. Митний тариф -- це систематизований перелік мита, яким обкладаються товари при імпорті чи експорті з даної країни. Мито можна визначити як податок, стягнутий при перетинанні товаром митного кордону, що підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів і отже, впливає на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Основні функції митного тарифу: * мита можуть служити захистом національних виробників від іноземної конкуренції (вітчизняні виробники можуть розширити свої продажі, тому що попит на вітчизняну продукцію буде зростати в результаті підвищення цін на імпортні товари.Крім того, вітчизняні виробники також можуть на небагато підвищити ціни на свої товари і дістати додатковий прибуток); * збір мита являє собою важливе джерело надходження засобів у державний бюджет; * митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки; * ставки митних тарифів впливають на стан платіжного балансу країни.

3.2 Види мита

Мито можна класифікувати за об?єктом обкладання, характером, походженням, способом стягування, видами ставок. В Україні застосовуються такі види мита:

· експортні;

· імпортні;

· транзитні (стягуються з товарів, що перетинають національну територію країни транзитом).

Експортним митом обкладаються товари, що вивозяться за межі даної країни (у даний час на Україні не застосовується). У більшості розвинутих країн експортного мита не існує. Воно використовується в основному країнами, що розвиваються, і окремими країнами з перехідною економікою, і застосовується переважно до товарів традиційного експорту.



Рис 3. Види мита

Мито на імпорт є одним з найбільш розповсюджених методів обмеження торгівлі, що являє собою державний грошовий збір із ввезених на митну територію країни товарів. Таким чином, імпортним митом обкладаються товари, що ввозяться на територію України. Вони мають диференційований характер.

В основі митних тарифів лежать товарні класифікатори, що містять перелік товарів, що розподіляються за відповідною схемою. Класифікація товарів означає їхній розподіл за підгрупами, групами і розділами відповідно до визначених ознак. Найбільш розповсюдженим класифікатором товарів, що зустрічається в міжнародній торгівлі є Гармонізована система описання і кодування товарів (використовувана й Україною). Поряд з нею окремими країнами використовується Брюссельська митна номенклатура і Стандартна міжнародна торгова класифікація ООН. Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на міжнародно визнаних нормах, насамперед рекомендаціях ГАТТ, і спрямований на максимальну відповідність загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Товари обкладаються митом на основі їх митної вартості.



3.3 Які товари експортує Україна?

Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. Легко бачити, що для України характерним є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. ЇЇ виготовлення супроводжується надмірними навантаженнями на навколишнє середовище. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче приведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперацій та поділу праці, її перетворення на макросуб'єкти допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України, та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях. ( Адже основу експортного потенціалу України становить Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація - продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та працемісткі види виробництва).



Рис 4. Товарна структура зовнішньої торгівлі України у 1999р.

Експортна політика, як у масштабах країни, так і на фірмовому рівні, нерозривно пов'язана з широким спектром регулюючих, управлінських заходів. Кожною державою проводиться політика підтримки вітчизняного товаровиробника. Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

· стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнічної продукції;

Рис 5. Зовнішня торгівля України з країнами Європи, млн.$.



· сприяння модернізації та технічному переозброєнню експортоорієнтованих виробничих потужностей;

· оптимізація національного правового та нормативно-інституціїного режиму здійснення експортних операцій;

· удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

· налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

· забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведені судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;

· забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційног оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

· стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в екcпортноорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;

· вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.



Висновки

Експорт - це продаж товару в іншій країні, що відрізняється від йогореалізації на власному внутрішньому ринку умовами збуту традиціями ізвичаями, мовою і т.п. Принципи організації та управління експортно-імпортною діяльністю промислових фірм та її форми (оптова торгівля, біржі, ярмарки, аукціони). Поняття і види торгівельно-посередницьких операцій та їх організаційні форми в міжнародній торгівлі товарами.

Аналізуючи стан зовнішньої торгівлі України, можемо зробити висновок, що головними напрямами підвищення здійснення експортно-імпортної діяльності підприємств України мають бути: - створення потужного експортного сектору; - залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом; - лібералізація і поліпшення товарної структури імпорту; - гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова і валютна політика, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій; - сприяння заходів щодо інтеграції економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації. Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору має стати агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. З цією метою необхідно розвивати виробництво в агропромисловому комплексі та забезпечити високу якість сільськогосподарської продукції, що відповідала б вимогам світових стандартів.



Литература

1. Носаченко І.М. Зовнішньоекономічні аспекти ринкової економіки.Львів: Світ, 2000, 112 с.

2. Рогач О.І., Філіпенко А.С., Шемет Т.С. Міжнародні фінанси. Київ: Либідь, 2003, 784 с.

3. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

4. Основи митної справи в Україні: Підручник / За ред.. П.В. Пашка. - К.: Знання, 2008 - 651 с.

5. Смирнов В.В. Экспортно-импортные операции в международном бизнесе. - М.: БУКВИЦА, 1997

Размещено на Allbest.ru