США як світова наддержава

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1 Історія США

1.1 Виникнення США

1.2 Конституція США

1.3 США у 19-20 ст.

2 Промисловість США

2.1 Сільське господарство США

2.2 Важка промисловість США

2.3 Легка промисловість США

3 Фактори розвитку США

3.1 Долар США

3.2 Економічні та дипломатичні відносини з іншими країнами

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Протягом свого існування США залишалося однією передуючих країн світу. Обираючи цю тему я прагну розкрити систему економіки США, господарство, промисловість, та інші фактори впливу на розвиток США.

Відносно молода країна, з масштабними перспективами на сьогодні являється основним показником розвитку для багатьох країн третього світу.

На мою думку США є передовою країною, вона є перспективною, і на даний час являє собою глобальний економічний рух який впливає на всю економіку світу, адже долар є валютою за курсом якої слідкує вся економіка, банки валютні фонди, біржі, то що.

Актуальність теми курсової роботи визначається важливістю проблем розвитку економіки США, про що свідчить увага, яка приділяється США на світовому рівні.

Метою даної курсової роботи є дослідження сутності та структури економіки США; передумов розвитку; ролі та місця у структурі світової економіки; проблем та перспектив розвитку у світі, та його фактори впливу на економіку світу.

Об'єктом дослідження є економічний та суспільний розвиток США.

Предметом дослідження є США.

Завданням написання курсової роботи є наступне:

- розкриття сутності економіки США

- аналіз передумов розвитку та факторів економіки в країні;

- дослідження галузевої та територіальної структури господарства США

- вивчення проблем та перспектив розвитку США.

Значення роботи полягає в тому, що теоретико-методологічне обґрунтування окремих причин розвитку США вивчення проблем, що мають місце в даній країні на сучасному етапі його розвитку.

1 ІСТОРІЯ США

1.1 Створення США

Колонізація Америки, витіснення та знищення індіанців на ньому материку розпочалася в XVII ст. В Америку (інша назва Новий Світ) з'їжджалися всі, хто страждав від злиднів, не бажав відмовитися від своїх релігійних та політичних переконань, а також різні авантюристи. [4; 23]

У 1620 р. до Америки прибула перша група колоністів, яка складалася із англійських пуритан (ті, хто виступав за незалежність церкви від держави). Вони утворили колонію під назвою Новій Плімут. У цей же час прибула перша група рабів з Африки. [4; 29]

З XVIII ст. інтенсивно проходила еміграція з Ірландії. Перша колонія - Вірджинія - виникла у 1607 p., а остання - Джорджія - у 1733 р. Усі колонії користувалися політичною і правовою самостійністю, їх життєдіяльність врегульовувалася:

1) звичаями місцевих переселенців;

2) хартіями про колонії, виданих англійським монархом.

Ці Хартії були ніби конституціями колоній. [4; 36]

Ріка Потомак розділила колонії па дві групи: північну та південну. В південних колоніях панувало плантаційне господарство: верхівку суспільства становили вихідці з англійської аристократії, а основну масу населення - раби. В північних колоніях панувало фермерське господарство, був розвинений морський промисел та торгівля, а населення складали вихідці з англійських міщан і селян. [4; 40]

У ХVIII ст. колонії були поділені на три групи:

- коронні, тобто такі, що перебували під управлінням англійських королівських чиновників;

- приватновласницькі, тобто такі, що вважалися власністю окремих осіб;

- колонії, що користувалися самоврядуванням на основі королівські їх хартій. [4; 56]

На чолі першої групи колоній стояли особи, які призначалися англійським монархом, на чолі других - їх власники, на чолі третіх -особи, які обиралися населенням. В усіх колоніях існували представницькі органи, що мали право приймати закони, встановлювати податки, але губернатори колоній користувалися правом вето на рішення представницьких органів. Виборчим правом користувалося від 2% до 10% населення. [4; 63]

У середині XVІІІ ст. у Північній Америці нараховувалося 13 колоній. Уряд Англії утискував інтереси молодої американської буржуазії, їй не дозволялося займатися работоргівлею; перевезення товарів дозволялося лише на англійських кораблях, заборонялося виготовлення багатьох товарів. [5; 32]

Основний принцип англійської колоніальної політики полягав у тому, що колонії мали постачати Англії (метрополії) дешеву сировину і купувати дорогу промислову продукцію, вироблену в Англії. [5; 46]

Після семилітньої війни з Францією (1756-1763 pp., це війна Британії з Францією за витіснення останньої з Американського континенту) Англія вирішила поповнити державний бюджет за рахунок багатіючих колоній і для виконання своїх планів почала утримувати в Америці постійне військо і утворила адміністрацію, незалежну від населення колоній. [5; 66]

Було запроваджено високі мита на імпортні товари, а оскільки колоністи намагалися уникати сплати мита, то англійські власті проводили обшуки у підозрюваних і передавали їх до т.зв. суду адміралтейства, який здійснював судочинство без участі присяжних. Більшість американських колоній прийняла рішення про бойкотування англійських товарів. Англія на не відповіла репресіями. [5; 69]

В умовах такої передреволюційної ситуації 5 вересня 1774р. почав роботу І Континентальний конгрес. Це започаткувало створення представницького органу, спільного для всіх колоній. Цей орган виник всупереч інтересам Англії. У перших документах, прийнятих Конгресом («Декларація прав і потреб колоній», План асоціації І Континентального конгресу»), вимагалося відмінити нестерпні англійські закони, підтверджувався бойкот англійських товарів, засуджувалася система управління колоніями. [5; 79]

1.2 Конституція США 1787 р.

Конституція Сполучених Штатів Америки - це один із найдавніших, чинний досі основний закон держави, вона стала взірцем для численних конституцій у різних країнах світу. [2; 12]

Протягом двохсот років Конституція спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання і суспільного прогресу. Своєю стабільністю ця Конституція завдячує простоті та гнучкості положень. Задекларована як правовий каркас, що мав слугувати для чотирьох мільйонів людей у тринадцяти вельми різних колоніях, розсіяних на узбережжі Атлантичного океану, вона містить настільки продумані положення, що й досі, з доданими лишень двадцятьма сімома поправками, задовольняє потреби понад 240 мільйонів населення у ще строкатіших штатах, що пролягли від Атлантичного до Тихого океану. [2; 46]

Проект документу з'явився 1787 року, але йому передували запеклі суперечки і шість років досвіду попередньої федеральної спілки. 1776 року 13 британських колоній, що розташувались вздовж східного узбережжя того, що сьогодні є Сполученими Штатами Америки, проголосили свою незалежність від Англії. А за рік до того вибухнула війна за незалежність - війна між американськими колоніями і Великобританією, яка тривала шість років. Перебуваючи у стані війни, колонії уклали «Договір про утворення Конфедерації і Вічного союзу», що єднав їх як націю. [2; 47]

Однак, у таких важливих справах, як оборона, державне фінансування і торгівля, федеральний уряд покладався на ласку законодавчих органів окремих штатів. Ця умова не призвела ані до стабільності, ані до сили, у політичному та економічному плані нова нація наближалася до хаосу. [2; 48]

Саме в таких складних умовах і формувалась Конституція Сполучених Штатів Америки. Звичайно, у порівнянні із сьогоденням, проблеми управління чотирма мільйонами людей за слабо розвинених економічних умов, можуть видаватись мізерними, але ми не можемо ігнорувати той факт, що вибудовуючи власне суспільно-політичне життя, творці Конституції заглядали в майбутнє. Вони усвідомлювали необхідність створення таких урядових структур, які б спрацювали не лишень за їхнього життя, а могли придатися наступним поколінням. Важко уявити собі інший документ, складений понад двісті років тому, який би досі обслуговував величезну кількість населення і тисячі тисяч урядових підрозділів різного рангу у нинішніх Сполучених Штатах. [2; 210]

Два сторіччя зростання та розквіту країни красномовно засвідчили далекоглядність тих п'ятдесяти п'яти мужів, які присвятили літо 1787 року виробленню засад американського урядування. Текст Конституції США 1787 року, її положення викликають неабиякий інтерес для дослідження, адже дуже складно усвідомлювати, що хтось понад два сторіччя тому склав документ, який не просто декларативно існує в сучасних умовах, а повноцінно функціонує та регулює складну гаму життя американського суспільства [3; 45]

1.3 США у 19-20 ст.

В результаті покупки Луїзіани у Франції, Орегона у Британії та Аляски у Росії, як і війни з Мексикою, змусили законодавців зосередити увагу на питанні розширення інституту В середині XIX століття територіальні надбання, в рабства негрів на нові території. Мешканці півдня намагалися продовжити його існування, у той час як мешканці півночі все менш терпимо ставилися до цього явища. [5; 99]

Криза назріла у 1860 році, коли республіканець Абрахам Лінкольн переміг трьох опонентів і став президентом. Південні лідери, які вважали, що втрачено можливість справедливого ставлення при республіканській адміністрації, сформували Конфедерацію. Ряд подій призвів до Громадянської війни (1861-65 рр.) - конфлікту між Північними штатами (Союзом) і Південними штатами, який завершився повною перемогою півночі і скасуванням рабства. [5; 102]

Кінець XIX ст. відзначається будівництвом залізниць і ліквідацією прикордоння з неосвоєними територіями. Були відкриті і досліджені великі поклади корисних копалин, а важливі технологічні інновації сприяли прискоренню індустріалізації.В останні роки XIX століття також швидко збільшується кількість сучаних американських міст. Швидка індустріалізація привабила в міста велику кількість іноземців та жителів американського села. [5; 110]

Внаслідок низки причин розпочалася Громадянська війна.

Громадямнська війнам в США 1861-1865 рр. - війна між північними штатами США і 11 рабовласницькими штатами Півдня, які відділилися від Сполучених Штатів Америки і повстали з метою збереження рабовласницького стану на території півдня США. [8; 122]

Війна почалась з битви за Форт Самтер 12 квітня 1861 р. і закінчилась 26 травня 1865 р., коли останні війська конфедератів здалися. Під час війни відбулося близько 2000 битв. [8; 130]

Ця війна була найбільшою за масштабом людських втрат серед усіх воєн, де брали участь США. Війна була логічним наслідком протистояння двох систем - рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонено. Основою сільського господарства там були вільні фермери. [8; 154]

Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штаті розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. Так, наприклад, у 1820 р. був прийнятий, так званий, Міссурійський компроміс, що поділив територію на захід від ріки Міссісіпі за паралеллю 36°30' с.ш. на дві частини - рабовласницька до півдня й вільна до півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів. [8; 172]

Результатами війни були Втрати жителів півночі майже 360 тис. чоловік убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд. доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, що вступила в силу 18 грудня 1865 (втім, штат Міссісіпі ратифікував цю поправку лише в 1995 р. [1]). У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всі проблеми що стояли перед країною . Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877. Інші проблеми, зокрема надання кольоровому населенню рівних прав із білими, залишалися нерозв'язаними багато десятиліть. [8; 176]

2 ПРОМИСЛОВІСТЬ США

2.1 Сільске господарство США

Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості. Економіка країни, а саме: промисловість, сфера послуг, не могли б розвиватися настільки успішно, якби сільськогосподарський сектор економіки «пробуксовував». [11; 23]

По всіх параметрах сільське господарство Сполучених Штатів виявляє собою великий бізнес. Склався навіть спеціальний термін - «агробізнес», - гігантська вага сільськогосподарського виробництва, що відбиває суттєве значення в американській економіці. Під цим терміном мається на увазі весь агропромисловий комплекс від окремого фермера до мультинаціонального концерну-виробника хімікатів. [11; 25]

Сільське господарство США є багатогалузевим (див. Додаток А). Важливу роль відіграють і землеробство, і тваринництво. Орні землі становлять 180 млн. гектарів, природних пасовищ - майже 220 млн. гектарів (див. Додаток Б). Понад 18 млн. гектарів земель у посушливій західній частині країни штучно зрошується. [11; 32]

Основною організаційною формою сільськогосподарського виробництва у США є ферма.

- площа, яку займають ферми - 393471 тис.га;

- кількість ферм - 2073 тис.;

- середній розмір ділянки ферми - 190 га;

- частка ферм, що знаходяться у власності окремих родин - 57, 7% [11; 39]

В останні десятиліття роль маленьких ферм в сільськогосподарській сфері суттєвої роль не відіграє, цю функцію взяли на себе великі ферми, доля яких на ринку складає більше ніж 80%. До крупних ферм належать ті, обсяги реалізації яких понад 250 тис. дол/рік; середня площа сільгоспугідь крупної ферми - 1 тис. га (тобто приблизно в 10 разів менша, ніж «нашого» колгоспу). До середніх ферм належать господарства з обсягом реалізації у межах 40-250 тис. дол/рік, у малих ферм обсяг реалізації до 40 тис. дол/рік.

- кількість великих ферм, від їх загальної кількості - 5%;

- кількість середніх ферм, від їх загальної кількості - 22%;

- кількість маленьких ферм, від їх загальної кількості - 73%.

Завдяки щедрості природи і умілому використанню техніки, добрив і хімікатів, американський фермер практично не має собі рівних у виробництві рясної і дешевої продукції. [11; 53]

Розвиток сільського господарства США віддзеркалює так звану фермерську проблему, суть якої полягає в тому, що фермерські доходи продовжують відставати від доходів у несільськогосподарському секторі, незважаючи на такі конкретні факти:

1) після Другої світової війни продуктивність праці у сільському господарстві в 2, 5-3 рази перевищувала продуктивність праці у промисловості;

2) 1920 р. кожний сільськогосподарський працівник забезпечував продовольством чотирьох громадян, 1947 р. - вже 14, а зараз - 96-98 громадян;

3) головним засобом зменшення витрат виробництва у сільському господарстві вважають створення принципово нової агротехнічної бази при відносній стабілізації зайнятих. [11; 72]

На пріоритетність аграрного сектора вказує ще той факт, що він відноситься до першої групи по забезпеченню енергоносіями, наряду з озброєними силами. [11; 74]

Якщо виникає необхідність виділити додаткові засоби на сільське господарство в Конгресі негайно піднімається тема про загрозу національної безпеки країни и питання вирішується позитивно. «Критики аграрної політики Сполучених Штатів хочуть, щоб замість США продовольчі продукти вироблялись в нестабільних регіонах, на зразок країн третього світу. [11; 73]

Чи хочуть рядові американці залежати від імпорту продовольства з країн третього світу? Дуже часто ці регіони політичної нестабільності, нездатні забезпечити належної безпеки продовольства, яка необхідна американцям. В кращому випадку турботу викликають іноземні методи виробництва, в гіршому - загроза біотероризма. Тому не дивно, що всі питання підтримки сільського господарства, являються для США питаннями державного значення. [11; 75]

США розташована в усіх кліматичних поясах, що сприяє розвитку сільського господарства (див. Додаток В). Основними культурами є практично усі відомі види рослин (пшениця, кукурудза, фрукти, овочі, бавовна і т. д.), розвинуте також тваринництво, особливо птахівництво. [11; 76]

Землеробство і тваринництво займають приблизно однакове місце і є багатогалузевим. В землеробстві на перше місце треба поставити виробництво кормового зерна - кукурудзи, ячменю і сорго. Важлива роль належить кукурудзі. Її збір приблизно 200-240 млн. т, тобто до 2/5 світового збору. [11; 76]

Як продовольче зерно вирощують пшеницю і рис. Збір пшениці сягає до 75 млн. т, а рису - до 8 млн. т. Загальний збір зерна в США досягає 360 млн. т.

Серед олійних - соя, арахіс, соняшник і бавовник. Головна роль належить сої (3/5 світового збору) - культура, що перетворила США з найбільшого імпортера на найбільшого експортера олійних в світі. [11; 78]

В США культивують і цукрові буряки, і цукрову тростину. Взагалі, виробництво цукру тут - одне з найбільших в світі. Разом з тим, США є імпортером цукру з інших країн. [11; 78]

Серед технічних культур найбільше значення мають тютюн і бавовник. США є одним з провідних їх виробників. На частку США приходиться від 10 до 25% бавовни, пшениці, тютюну і рослинних олій. [11; 79]

США являються найбільшим виробником суниці садової (полуниці) у світі, а штат Каліфорнія - найбільшим виробником цієї ягоди в США. За оцінками експертів, вартість вирощуваної фермерами Каліфорнії суниці оцінюється в 1, 2 млрд. дол. на рік. При цьому площа під цією культурою й її загальне виробництво продовжують зростати щорічно завдяки тенденції зростання споживання фруктів і ягід. Про це повідомив сайт FreshPlaza. [11; 80]

За інформацією сайту Freshplaza.com, виробництво чорниці у Чилі є найбільш динамічно зростаючим сегментом плодоовочевого бізнесу. Якщо в 1998 р. виручка від експорту лохини з Чилі складала 17 млн. дол. США, то в 2006 р. виручка експортерів цього товару досягла 199 млн. дол. США, що зробило лохину четвертим найважливішим продуктом сектора за розмірами експортної виручки. Більша виручка надходить тільки від традиційних культур: столовий виноград (910 млн. дол. США), яблука (423 млн. дол. США) та ківі (121 млн. дол. США) [11; 39].

США характеризується великим поголів'ям (понад 100 млн. голів великої рогатої худоби, з них 10 млн. - молочні корови, 60 млн. голів свиней, 6, 2 млрд бройлерів), високою продуктивністю і міцною кормовою базою (комбікорми, сіяні трави, грубі пасовища). [11; 56]

Виробництво м'яса в США весь час зростає і перевищило вже 34 млн. т на рік. Більше 2/5 його припадає на «біле м'ясо» - м'ясо птиці.

Рибальство є також розвиненою галуззю господарства США. Щорічний вилов риби - 5-6 млн. т.

Стосовно харчування американців, у ньому найважливішу роль відіграють м'ясо та інші продукти тваринного походження (крім тваринного масла), риба, олія, цукор, овочі і фрукти, різні напої, переважно фруктові соки. Споживання хліба, борошна, круп та картоплі незначне [11; 81].

Частка зайнятості трудових ресурсів в сільському господарстві незначна лише 2, 9% працюючих (див. Додаток Г). Головною причиною цього є те, що в сільському господарстві США широко використовують нові технології, як наслідок, зайнятість є мінімальною (2, 8 млн. осіб - 1, 4 млн. фермерів і 0, 8 млн. найманих робітників) і продовжує зменшуватись. [11; 62]

Серед інших особливостей розвитку сільського господарства у США можна виділити:

- широко розвинуту порайонну й товарну спеціалізацію фермерських господарств;

- друге, виважену політику фінансування впровадження біо- та інформаційної технологій в аграрний сектор (реалізується здебільшого за рахунок банківського кредитування);

- створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку різних культур, їхньої первинної переробки та зберігання, а також програм інтегрованого захисту рослин від хвороб, бур'янів та шкідників (наприклад, система Ай-Пі-Ем - «Інтегрейтед Пест Менеджмент»);

- прискорений процес посилення виробничих зв'язків сільського господарства із суміжними галузями, які обслуговують і доводять його продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в якій панівне становище мають фермерські кооперативні об'єднання й концерни харчової та інших галузей обробної промисловості;

- відносне послаблення позицій США на світових ринках сільськогосподарських товарів.

Отже, можна зробити висновки про те, що сільське господарство Сполучених Штатів являє собою великий бізнес. Воно є багатогалузевим: важливу роль відіграють землеробство, і тваринництво. Основною організаційною формою сільськогосподарського виробництва у США є ферма. [11; 82]

2.2 Важка промисловість США

В галузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкої промисловості. В науковій літературі вона оцінюється приблизно в 63%. Однак з розвитком сільського господарства зберегли своє значення галузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борошномельна, консервна.

Змінилася географія розміщення промисловості. Східні штати (Пенсільванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Однак її центри з'явилися на Заході, Півдні. Темпи індустріалізації південних районів випереджали середні показники по країні в 2 рази. [6; 16]

Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 p. їх налічувалося 2 млн., у 1900 p. - 3 млн., в 1909 p. - 6, 6 млн. осіБ [6; 19]

США - наймогутніша постіндустріальна держава світу. Валовий національний продукт (ВНП) країни у поточних цінах становить понад 8 трлн. дол. [6; 22]

У США високий рівень розвитку галузей обробної промисловості, передусім, машинобудування, електроенергетичної та хімічної промисловості. Галузева структура промисловості значною мірою працює на світовий ринок і залежить від постачання сировини та паливно-енергетичних ресурсів із інших країн світу. Найшвидшими темпами в США розвиваються наукомісткі галузі та виробництва, а також галузі, що використовують новітню техніку і є носіями технічного прогресу. Високим рівнем розвитку виділяються також підприємства, що виробляють товари народного споживання, визначають життєвий рівень населення. [6; 29]

Промисловість США характеризується повнотою галузевої структури, високою забезпеченістю природними ресурсами і кваліфікованою робочою силою, розвиненою науково-дослідною базою, а також значною концентрацією капіталу і виробництва. [6; 31]

У результаті структурної перебудови промислового виробництва прискореними темпами розвивається електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість. Їх сукупна частка у продукції промисловості США перевищує 50%, на них припадає до 60% усіх інвестицій у промисловість. [6; 35]

За запасами енергоресурсів та їх видобутком США мають одне з перших місць у світі, далеко обійшовши всі інші розвинені країни.

Частка США у світовому видобутку нафти становить 11, 1%. Найбільшим районом видобутку нафти є південно-західні штати - Техас, Луїзіана, Оклахома, Нью-Мексико, які постачають майже половину нафти, що видобувається в країні. У межах цього району нафта розробляється і на шельфовій смузі Мексиканської затоки. Другим важливим районом видобутку і розміщення нафти є Тихоокеанське узбережжя у штаті Каліфорнія. Новим районом видобутку нафти стала Північна Аляска. [6; 36]

США також володіють найбільш розвиненою нафтопереробною промисловістю. Нафтопереробні заводи наближені до основних районів споживання нафтопродуктів - промислових вузлів Північного Сходу, портових центрів, де переробляється імпортна нафта, вздовж трансмагістральних нафтопроводів. [6; 38]

За видобутком природного газу США займають друге місце у світі. Більшість родовищ територіально збігаються із нафтоносними районами (Техас, Оклахома, Канзас). [6; 42]

Родовища газу відкриті у районі Скелястих Гір (Нью-Мексико, Колорадо, Вайомінг) та Західної Вірджинії.

Найстарішим і найголовнішим районом видобутку вугілля є Аппалачський, в останні десятиріччя значно зріс видобуток вугілля у гірських штатах Скелястих Гір (Вайомінг, Монтана), а також Колорадо, Нью-Мексико, Юта. Більшість цього вугілля видобувають відкритим способом. [6; 48]

Запаси бурого вугілля сягають 460 млрд т. Вони розміщуються переважно у південних штатах (Техас, Арканзас і Алабама), а також у районі Центральної Півночі США. Найбільше видобувається бурого вугілля у Північній Дакоті. [6; 52]

США є найбільшим у світі продуцентом електроенергії. У структурі виробництва електроенергії найбільший відсоток припадає на теплові - 68, 6% і гідроелектростанції - 20, 2%. Особливу роль відіграють атомні електростанції. Перший атомний реактор у США і в світі збудовано в 1942 р. в Чикаго. Потужності АЕС становлять 32, 5% світових потужностей атомних електростанцій. У перспективі атомні електростанції, за національною програмою США, повинні виробити близько чверті електроенергії країни. Зараз у США діє близько 80 АЕС, є в Новій Англії - високоурбанізованому промисловорозвиненому, але бідному на енергоресурси, штаті. Більшість гідроелектростанцій знаходяться на ріках Колорадо, Колумбія, Теннессі, на Ніагарському водоспаді. [6; 56]

Металургійна промисловість США базується на великих запасах залізних руд в районі озера Верхнє і коксівного вугілля Аппалачського басейну. Використовуються також імпортні руди, що доставляються з Канади, Венесуели, Бразилії. [6; 62]

Чорна металургія США зосереджена на північному сході країни, в районах розташування коксівного вугілля і залягання залізних руд. Основний металургійний район країни - Приозерний. [6; 64]

У кольоровій металургії США важливе місце займас виплавка алюмінію, в тому числі із брухту (перше місце у світі). Заводи повного циклу працюють в районах забезпечених дешевою енергією - на ГЕС рік Колумбія і Теннессі. США займають також перше місце за виробництвом олова, друге - свинцю. [6; 67]

На базі власних родовищ виплавляють мідь у Приозер'ї (друге місце у світі). За останнє десятиріччя виплавка кольорових і рідкісних металів перемістилася у морські порти, головним чином, Атлантичного узбережжя (Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор), де переробляють імпортну сировину.

Перспективним районом розвитку кольорової металургії є Аляска, де знаходяться родовита кольорових металів. [6; 72]

Хімічна промисловість - одна із провідних галузей промисловості США. Сучасна структура хімічної промисловості спрямована на виробництво полімерних матеріалів (синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол), більшість із яких синтезується на базі нафтохімічної сировини. Потужні підприємства хімічної промисловості функціонують у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско. Заводи, що виробляють хімічні добрива, розміщені по всій території США. Машинобудування є провідною галуззю промисловості США, воно виробляє майже 40% промислової продукції. У США є десятки тисяч машинобудівних підприємств і тисячі фірм, але контроль над виробництвом мають тільки 500 з них. Найбільшими є автомобільні монополії «Дженерал моторз» і «Форд моторз». [6; 77]

США, поряд з Німеччиною і Японією, мають повну номенклатуру машинобудівного виробництва. Саме в Детройті виник перший (в XIX сг.) найбільший світовий осередок автомобільної промисловості. Це місто є столицею автомобілебудування США. Тут складається понад 3 млн. автомобілів щороку. Великими сучасними центрами автомобілебудування є також Нью-Йорк, Сент-Луїс, Канзас-Сіті, Флінт, Атланта, Лос-Анджелес, Ленсігтон, Лансінг, Даллас-Форт-Уейн, Джейнсвілл, Балтимор та ін. (друге місце у світі). Другою не менш важливою галуззю машинобудування США є авіаракетокосмічна промисловість, центри якої розмішуються у Тихоокеанських штатах (Каліфорнія, Вашингтон). У центральній частині країни до важливих центрів відносяться Сент-Луїс, Колумбус, а на північному сході - Нью-Йорк, Бостон, Гартфорт (центр виробництва авіадвигунів). Великою корпорацією, що домінує в авіа-бізнесі, є «Боїнг» (м. Сіетл). Підприємства електротехнічної і електронної промисловості сформувалися у великих міських агломераціях півночі і північного сходу США - Чикаго, Нью-Йорку, де зосереджувався наймогутніший науково-технічний потенціал держави, а також в районі Лос-Анджелеса, Далласа, Х'юстона, Нового Орлеану. США утримують лідерство за виробництвом комп'ютерів, випускаючи більше половини всіх ЕОМ світу. [6; 85]

2.3 Легка промисловість США

Серед галузей легкої промисловості США найбільш розвинені текстильна і шкіряно-взуттєва. Сьогодні помітно зросла частка тканин, що виробляються на основі штучних і синтетичних волокон, а також комбінованих тканин, тоді як виробництво вовняних тканин скорочується. [6; 125]

Харчова промисловість розосереджена на всій території США. До важливих галузей харчової промисловості США відносяться м'ясна, молочна, консервна, борошномельна, а також виробництво алкогольних безалкогольних напоїв. Значними центрами харчової промисловості є великі міста.США експортують на світовий ринок тютюн і цигарки, виробляючи понад 13% їх світового виробництва.Сільське господарство - важлива галузь економіки США. [6; 128]

Вона забезпечує не лише внутрішні потреби країни в продовольстві, але значна її кількість експортується - передусім пшениця, фуражне зерно, соєві боби. Частка сільськогосподарського виробництва у ВНП становить близько 2%. У США розвинене зернове господарство, вирощування кормових і технічних культур, овочівництво і садівництво. Цьому сприяють не лише помірний і субтропічний клімат, родючі грунти, рівнинний рельєф центральних, частково східних і західних районів, а в першу чергу підприємливість американських фермерів. Для США характерне поясне розміщення сільськогосподарських культур. Вздовж кордону з Канадою, від озера Верхнє до Кордильєр, проходить пшеничний пояс. Південніше від нього, між Великими озерами і рікою Огайо на сході, через міста Сент-Луїс і Канзас-Сіті на півдні і до Кордильєр простягається кукурудзяно-соєвий пояс. [13; 25]

Середньоатлантичне узбережжя, середні і південні Аппалачі та рівнини, що до них прилягають - це колишній тютюновий пояс. Півострів Флориду і узбережжя Мексиканської затоки займає бавовняний пояс. Передгір'я Кордильєр використовуються як пасовища. США виробляють понад 16% зерна у світу. [13; 54]

Такий високий приріст відбувся за рахунок підвищення врожайності культур. У структурі валового збору зернових найвагоміше значення мають кукурудза (1-е місце в світі) і пшениця (3-є місце). Валовий збір зерна - 62, 7 млн. т. - третій показник у світі після Китаю та Індії. Важливою кормовою культурою є соя, яку вирощують у більшості районів, придатних для рільництва (1-е місце в світі). У посушливій південній частині Великих рівнин культивують посухостійку кормову культуру - сорго (22, 5% світового виробництва). Товарний збір рису становить понад 9 млн. т (11-те місце у світі). Тютюнові ферми найбільш часто зустрічаються в Аппалачських районах (Північна Кароліна). Арахіс вирощують переважно у південних штатах (Джорджія). [13; 55]

Плантації цукрової тростини поширені на Флориді, в Луїзіані, а також на Гавайських островах (за масою збору тростини США займають дев'яте місце у світі). Цукровий буряк вирощують в Каліфорнії, Айдахо, Північній Дакоті і Міннесоті. За врожайністю цієї культури США займають третє місце у світі після Франції і Німеччини. Овочівництво, картоплярство і садівництво переважно зосереджені у західній частині США, особливо в Каліфорнії. Тут, у районі субтропічного клімату, вирощують помідори, цитрусові, виноград, фрукти і овочі. Другим районом садівництва і овочівництва є Флорида. Садівництво також розвивається у помірному поясі - на узбережжі Великих озер, в промисловій зоні. Посіви картоплі переважають у штатах Айдахо і Вашингтон. Тваринництво США має м'ясний напрямок, орієнтуючись переважно на внутрішній ринок. За поголів'ям великої рогатої худоби США займають четверте місце у світі, а свиней - друге. У США інтенсивно розвивається птахівництво, особливо промислова відгодівля м'ясних курчат (бройлерів). Популярним серед американців є м'ясо індиків, яких вирощується щорічно близько 300 млн. шт. Окрасою американських прерій є коні, на гірських пасовищах Заходу утримують овець. [13; 67]

3 ФАКТОРИ РОЗВИТКУ США

3.1 Долар США

Спочатку долар був срібним, потім з'явилися і паперові купюри. Всі однакового кольору і розміру, з водяними знаками і портретами батьків-засновників Сполучених Штатів:

1$ - Дж. Вашингтона.

2$ - Т. Джефферсон.

5$ - А. Лінкольн.

10$ - А. Гамільтон.

20$ - Е. Джексон.

50$ - У.С. Грант.

100$ - Б. Франклін.

Вперше долар став зеленим при президенті Лінкольні. Тоді ж, у 1865 році, з'явилася перша секретна служба, яка займалася виявленням фальшивомонетників.

Після другої світової війни за США закріпилася роль наддержави. Згідно з планом Маршала, у зруйновану Європу хлинув потік американських грошей, а сам долар США став головною резервною валютою західного світу. Ослаблена війною економіка європейських країн не могла протистояти валютної експансії США. І у складі золотовалютних резервів центральних банків долар займав все більше місця - адже у них, як вважалося тоді, завжди була можливість обміняти американську валюту на золото за фіксованою ціною.

Однак, вже в середині 60-х репутація долара, як стійкої валюти, почала швидко псуватися. Закономірним результатом зростання інфляції та дефіциту торговельного балансу США стала чергова девальвація долара.

Однак долар користувався довірою більшості населення Землі. У багатьох країнах світу він став другою неофіційною валютою. А в останні роки деякі країни Латинської Америки і зовсім зробили його основною.

Широка популярність і невигадливість оформлення долара зіграла з ним злий жарт. Кількість підроблених доларів досягало астрономічних розмірів. При цьому аж до недавнього часу долар був однією з найбільш незахищених від підробки валют.

Назва «долар» носить крім американської валюта ще 26 держав, у тому числі Канади, Австралії, Нової Зеландії. Велика частина країн, що становлять сучасну доларову групу, взяла для своєї валюти назву «долар» після виходу зі складу колоній Британської імперії. Так, канадський долар став офіційною грошовою одиницею Канади аж у 1857 році - відразу після того, як з британської колонії вона перетворилася в домініон. При цьому навіть на деяких сучасних канадських банкнотах зображено портрет королеви Великобританії Єлизавети II.

Одним з останніх придбань доларової групи став сінгапурський долар. Введені в обіг в 1967 році купюри дуже барвисто оформлені - тут і квіти, і птахи, і кораблі. А от сучасні американські банкноти заслужили репутацію самих нудних. Дизайн купюр залишається практично незмінним з початку минулого століття, причому переважаючими кольорами є сірий на лицьовій стороні і зелений - на зворотній. Всі купюри однакового розміру (157 * 66 мм), банкноти різних номіналів відрізняються в основному портретами президентів.

Що стосується портретів на доларах, то це давня історія. Спочатку на купюрах поміщали зображення міністрів фінансів. Потім залишили тільки їх підписи, а не з міністрами з'явилися портрети президентів.

На сьогодні долар являється передуючою валютою світу, його вплив помітно відзначається на кожній валюті світу, як з позитивною, так із негативною динамікою.Проте яка валюта має більше значення долар чи евро не визначено і досі.

3.2 Економічні ти дипломатичні відносини країни з іншими державами США і Європа

світовий економіка америка

Америці залишається розраховувати лише на одного справжнього партнера - Європу, тільки яка, поступово самоорганізована в ЄС і інтегруюча у рамках НАТО, має належним потенціалом у політичній, військовій та економічній сферах, щоб спільно з Америкою взяти на себе завдання залучення різних Європейських народів на гнучкій основі в процес зміцнення регіональної стабільності та поступового розсування рамок трансєвразійского співробітництва.

Спільно Америка і Європа мають різнобічним досвідом і великим спектром матеріальних переваг, які дозволяють їм внести визначальний внесок у формування політичного майбутнього Світових Балкан. Але співпраця з Європою в США не вийде, якщо вважати, що воно повинно зводитися до її проходження американським директивам. Війна з тероризмом може бути першою віхою переходу до активного втручання у справи Світових Балкан, але ніяк не може складати його сенс.

Разом США і Європа складають ядро глобального простору політичної стабільності та економічного добробуту. Виступаючи заодно, вони були б всесильні в будь-якій точці світу. Але вони часто погано ладнають один з одним. Ще до сварки через Ірак, з Америки часто лунали скарги на те, що Європа не докладає достатніх зусиль у сфері колективної оборони. Європа ж нарікає на схильність Америки надто часто діяти на власний розсуд.

Протягом майже всього періоду холодної війни Європа де-факто була американським протекторатом. До того ж вона витягує економічну вигоду з стабілізуючої ролі США в Євразії. Не дивно, що середньому американцю Європа представляється нахлібницею. Але що, якщо Європа перестане нею бути?

З відродженням військової могутності вона може перетворитися на грізного суперника для Америки. Європа не забуде кинути виклик американській гегемонії. Встановити справді рівноправне партнерство між двома наддержавами буде аж ніяк не просто, оскільки таке коригування відносин зажадає радикального скорочення переважної ролі Америки, і настільки ж радикального розширення функцій Європи. НАТО перестане бути союзом, керованим Америкою, а може і зовсім припинити своє існування.

Політично потужна Європа, здатна конкурувати з США на економічному терені і притому не залежить від них у військовому відношенні, невідворотно почала б оскаржувати верховенство Америки в світі.

Очевидно, що серйозне суперництво між Америкою і Європою було б згубно для них обох. Однак на цьому етапі у європейців немає мотивів і згуртованості, необхідних для створення потужної військової держави. А поки це так, сутички між Америкою і Європою навряд чи виллються в масштабне геополітичне змагання.

Європейцям ж варто акуратніше виливати своє невдоволення Америкою. Крім традиційно притаманних європейської еліти претензій культурного характеру, улюбленою темою для європейських критиків Америки є її посилилося прагнення діяти на міжнародній арені без оглядки на союзників.

До цієї точки зору додалося ще одне переконання: США займає гнітюче неспроможну позицію з глобальних питань, які зачіпають принципово значущі перспективи людства і тому вимагають розробки загальноприйнятих наднаціональних правил поведінки (Кіотський протокол, Міжнародний кримінальний суд) [9; 26].

Це були не єдині причини невтішних суджень про Америку. В умовах військової слабкості і політичної роз'єднаності Європи осуд Америки виконувало роль компенсації за асиметричне поширення могутності по різні боки Атлантики. [9; 29]

Однак далі цього претензії не йдуть. Європейці розуміють, що по-справжньому серйозний розлад у атлантичних відносинах був би згубним для нової Європи. Він не тільки спричинив б відновлення внутрішньо європейських чвар і відродження загроз ззовні, але й створив би небезпеку краху всієї склалася європейської архітектури. Поки ні мрії, ні кошмари обох сторін не мають великих шансів стати дійсністю. Жодна з них не задовольнятиме всі сподівання інший, а й гірші побоювання кожного з партнерів чи виправдаються. Протягом щонайменше десяти років у Європи не буде достатньої політичної єдності і стимулів, щоб піти на фінансові жертви, необхідні для перетворення на військову державу глобального рівня.

Навіть могутніша в політичному і військовому відношенні Європа буде висловлювати в міжнародних справах стриманість, продиктовану обмеженнями, які випливають із складної природи її континентального єдності і нечіткості її політичного профілю. Позбавлена місіонерського запалу і самовпевненого фанатизму, майбутня Європа могла б явити надихаючий приклад політики відповідального багатосторонньої взаємодії, у якій, у кінцевому рахунку, і потребує людство. [9; 43]

США і Росія. Стоїть питання: якою мірою на роль головного стратегічного партнера США в Євразії годиться Росія? Немає сумнівів, що вона має в своєму розпорядженні засобами та досвідом для цього. Хоча Росія вже не є в точному сенсі частиною регіону Світових Балкан - часи її панування в Центральній Азії минули. Москва, тим не менш, дуже впливає на прилеглі до південних російських кордонів країни і має тісні зв'язки з Індією та Іраном. У той же час Росія з деяких пір бачить у своїх мусульманських сусідів вибухонебезпечний джерело політичних і економічних загроз. І все-таки Росія в якості потенційного партнера США теж не позбавлена недоліків, успадкованих від недавнього минулого. Також вона все більше сприймається регіональними державами як колишня колоніальна Європейська держава і все менше - як спорідненого євразійського держави.

Для Росії єдиний геостратегічний вибір, у результаті якого вона могла б відігравати реальну роль на міжнародній арені і отримати можливість модернізувати своє суспільство, - це Європа.

Для Америки Росія занадто слабка, щоб бути її партнером, але, як і раніше, занадто сильна, щоб бути просто її пацієнтом. Більш ймовірна ситуація, при якій Росія стане проблемою, якщо Америка не розробить позицію, за допомогою якої їй вдасться переконати росіян, що найкращий вибір для їхньої країни - це посилення органічних зв'язків з трансатлантичної Європою. Розвивається між НАТО і Росією співробітництво, яке здобуло потужний імпульс завдяки утворенню Ради Росія - НАТО, заважає Москві висувати заперечення проти бажання України приєднатися до альянсу. Схожі міркування можна застосувати й до нестійкого Кавказькому регіону. Терзає зсередини гострими етнічними та релігійними протиріччями, регіон традиційно є центром боротьби за вплив між Росією, Туреччиною і Іраном. [14.56]

Ніхто з трьох традиційних претендентів на чільну роль у цьому просторі, тобто ні Росія, ні Туреччина, ні Іран, не володіє зараз такою потужністю, щоб поодинці нав'язати свою волю регіону в цілому. Навіть спільного виступу двох із них проти третього гравця, скажімо Росії та Ірану проти Туреччини, було б недостатньо, бо в глибині сцени проступають силуети ще двох фігур - Сполучених Штатів та Європейського Союзу.

Все більша очевидність цього положення може навіть змусити Росію визнати, нехай і згнітивши серце, що її інтересам швидше відповідала б та чи інша форма взаємодії з євроатлантичною спільнотою, спрямованого на перетворення Кавказу в більш стабільний, прихильний до співпраці і процвітаючий [14; 52]

Хоча сам Кремль виявляв прихильність до Заходу ще до 11 вересня, події цього дня допомогли виправдати його позицію в обстановці критики з боку тієї російської політичної еліти, які вважали уряд надто поступливим по відношенню до напористою Америці. Стратегічне рішення Путіна виникало з реалістичних геополітичних розрахунків: в умовах піднесення Китаю на Сході, наростання ворожості з боку 300 з гаком мільйонів мусульман на Півдні, економічної слабкості самої Росії і пережитого нею демографічної кризи у Росії в буквальному сенсі немає вибору. Змагатися з Америкою було б даремно, а укласти союз з Китаєм означало б підкоритися йому.

Кремль, безсумнівно, сподівався, що зближення з Америкою - особливо Америкою, контужений ударами 11 вересня 2001 і, отже, більш схильною співчутливо поставитися до російських інтересів, - принесе йому матеріальні і геополітичні вигоди. Однак, незважаючи на подібні прагматичні розрахунки, зближення з Америкою увазі готовність опинитися в одній упряжці з нею, причому слабка сторона була приречена виявитися набагато більш міцно скутою, ніж сильна. Таким чином, зроблений Росією і єдиний доступний для неї вибір, нехай навіть продиктований тактичними мотивами, надав Заходу стратегічний шанс. Він створив передумови для прогресуючої геополітичної експансії західної спільноти все далі і далі вглиб Євразії. Розширення зв'язків між Заходом і Росією відкрило для проникнення Заходу в колись заповідну зону російського ближнього зарубіжжя. Але в Росії просто не залишається альтернативи, якщо вона бажає зберегти найцінніше з своїх територіальних володінь - Сибір.

Однією з головних завдань євроатлантичної політики залишається цілеспрямована підтримка зусиль по консолідації Росії як постімперської країни, розвиваючої демократію. Враховуючи відсутність у Росії вкоріненою демократичної політичної культури, що зберігаються імперських амбіцій і авторитарні нахили російських владних структур, серйозні відступу тому тут ще можливі.

Європі та Америці належить пильно стежити за тим, щоб їх складається енергетичне партнерство з Росією не давало Кремлю нових важелів політичного впливу на сусідів. Співпраці з Росією повинні супроводжувати одночасні зусилля щодо зміцнення геополітичного плюралізму в межах її колишнього геополітичного простору, які поставлять непереборний заслін будь-яким спробам відновити імперію. [14; 26]

На карту поставлена майбутня глобальна роль євроатлантичного співтовариства у забезпеченні безпеки. Включення з часом в євроатлантичну систему Росії як нормальної європейської держави середнього рангу дозволило б закласти набагато більш міцну і всеосяжну основу для залагодження наростаючих конфліктів в західно - і центральноазіатської частини Світових Балкан. Тим самим вдалося б затвердити світову першість євроатлантичних інститутів, а завдяки їх верховенства було б безповоротно покінчено з запеклою боротьбою за владу, яку так довго, з такою напругою сил і такими руйнівними наслідками вели між собою європейські нації [14; 40]

США і Китай. Багато пророкують Китаю майбутнє нової світової держави, ґрунтуючись на темпах його розвитку зараз. Але такий погляд не враховує ні чинника економічної вразливості Китаю, ні проблеми відсутності безперервності в політиці.

По-перше, зовсім не обов'язково те, що Китаю вдасться зберегти бурхливі темпи росту надалі з різних причин. По-друге, динамічний характер економічної трансформації Китаю, включаючи його соціальну відкритість решті світу, у далекій перспективі почне суперечити щодо замкнутої і бюрократично жорсткої диктатури. По-третє, навіть якщо Китай уникне серйозних політичних криз і навіть якщо йому вдасться утримати неймовірно високі темпи економічного зростання, країна все одно залишиться дуже бідної в порівнянні з іншими державами. Підсумовуючи сказане: малоймовірно, що незабаром Китай стане за ключовими показниками дійсно світовою державою. Але і при такому розкладі країна робить значні кроки, що дозволяють стати домінуючою регіональною державою в Східній Азії. Реалізація будь-яких перспектив розвитку Китаю залежить не тільки від ходу свого розвитку, але і від дій США та їх присутності в регіоні. Залишилася не при справах Америка зробила б найбільш імовірним сценарій сильного зміцнення Китаю, і він незабаром став би справжнім політичним та економічним гігантом. Спроба ж знизити зростання могутності КНР зажадала б від Сполучених Штатів пристосування і самообмеження. Китайцям це відомо, і таким чином китайська зовнішня політика повинна бути головним чином спрямована на надання впливу на дії США і, особливо на вкрай важливі зв'язки між Америкою і Японією. При цьому у взаєминах Китаю з іншими державами тактика повинна змінюватися з урахуванням цього стратегічного інтересу.

Головна причина нелюбові Китаю до Америки в меншій мірі пов'язана з поведінкою США, швидше вона викликана тим, що Америка є в даний час і де вона знаходиться. Китай вважає її світовим гегемоном, одне лише присутність якого в регіоні, засноване на його авторитеті в Японії, стримує процес розширення китайського впливу. Тому завдання китайської політики - використовувати американську міць для того, щоб мирним шляхом «завдати поразки» її гегемонії в регіоні, але не пробуджуючи при цьому прихованих японських регіональних устремлінь.

Друга мета Китаю передбачає утримання від будь-яких серйозних конфліктів з найближчими сусідами, навіть продовжуючи вести пошук шляхів досягнення регіонального переваги.

Мирне зміцнення позицій Китаю в регіоні полегшить йому досягнення головної мети: розмити американську владу в регіоні до такої міри, щоб ослаблена Америка відчула необхідність зробити користується регіональним впливом Китай своїм союзником, а з часом мати його, що став впливовою світовою державою, своїм партнером. До цієї мети потрібно прагнути таким чином, щоб не підстьобнути ні розширення оборонних масштабів американо-японського альянсу, ані заміни американського впливу в регіоні японскім.еріканскую потужність для того, щоб мирним шляхом «ого впливу. Єни пов'язана з поведінкою США, швидше вона викликана.

ВИСНОВОК

Отже модна сказати, що США є передуючою країною не тільки в економіці, а й в господарстві та інших промислових та виробничих галузях, на мою думку, важливим є також те, що в США розвиток відбувається масштабними темпами він передується тим, що в Америці, відкриваються нові підприємства, нові галузі виробництва, то що, Також одним з основних показників розвитку є національна валюта США - Долар, від якого залежить великий відсоток руху всіх валют на світовому ринку, Америка також показує високі показники в розвитку освіти, студентам цієї країни щороку надаються все нові й нові можливості для всестороннього розвитку, а після закінчення освічені та вмілі працівники створюють нові підґрунтя для процвітання Америки як держави, Великий позитивний вплив на державу також проявляють її відносини з іншими високо розвинутими країнами такими як Японія , Велика Британія, Франція, Росія, та інші держав Світу, співпраця також проходить і з Україною.

США являється досить перспективною країною також у політиці, її дипломатичні зв'язки позитивно відображаються на політичному стані країни. Президентом країни на сьогодні є Барак Обама, перший темношкірий президент країни, його політика є дещо не ординарною, але дієвою.

Отож США є світовою економічною, політичною, культурною наддержавою, великий вплив на це справляє географічне розташування країни, розбудовані, розвинуті міста, перспективи в розвитку промисловості. Важливою ознакою також є те що США розвиває благодійну політику, в країнах східної Африки це надає США статусу благодійної країни