МВФ та МБРР: основні засади політики та напрями діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

"МВФ та МБРР: основні засади політики та напрями діяльності"

Зміст

Вступ

Розділ I. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвитку: історія створення та структура

1.1 Особливості розвитку та структури МВФ

1.2 МБРР як складова частина Світового банку

Розділ II. МВФ та МБРР на міжнародній арені

2.1 Особливості політики та діяльності МВФ

2.2 Засади та цілі діяльності МБРР на світовій економічній арені

Висновки

Список літератури

валютний міжнародний банк економічний

Вступ

Сьогодні на міжнародній арені, в світі, який глобалізується швидкими темпами, існує безліч організацій найрізноманітнішої спрямованості. Разом із тим, виникає велика кількість проблем, які потребують негайного вирішення, якими якраз і займаються різні об'єднання. На сьогодні спостерігається нерівномірність розвитку між державами, разом із тим, пожвавлення економічно-торгівельних відносин між країнами різних типів. Багато країн потребують фінансової допомоги для того, щоб вийти на новий рівень розвитку, в той час як іншим необхідна впевненість у майбутньому, в тому, що вони і надалі визначатимуть економічну політику на глобальному рівні. Саме міжнародні економічні організації займаються фінансово-кредитними питаннями та проблемами, які виникають як в середині країн, так і між ними, регулюють товарно-грошові відносини.

Одними з найвпливовіших міжнародних економічних організацій є Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Саме їй присвячене дане дослідження, головною метою якого є вивчення особливостей політики та діяльності даних організацій. До основних завдань можна віднести наступні:

Ш ознайомлення з історією створення та розвитку даних організацій;

Ш дослідження структурних особливостей МВФ та МБРР;

Ш визначення головних принципів та цілей діяльності;

Ш вивчення основних напрямів діяльності організацій та їх кредитно-фінансової політики, як основи існування.

Хронологічні рамки охоплюють період від 1945 року (створення досліджуваних організацій) до початку ХХІ ст.; територіальні межі охоплюють країн-членів даних організацій.

При підготовці реферату ми користувалися, переважно, підручниками та посібниками для вузів з економічним нахилом, які містили цілком повну інформацію про організації, якими ми займалися. Підручники мали довідниковий характер, де чітко зазначалася специфіка розвитку та діяльності МВФ та МБРР. Було переглянуто також одну статтю з періодичного російськомовного видання, яка містила більше загальних даних, та офіційний сайт МВФ, інформація якого є достовірною, перевіреною та придатною для використання в нашому дослідженні.

Розділ I. Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку: історія створення та структура

1.1 Особливості розвитку та структури МВФ

Утворення та розвиток. Міжнародний Валютний Фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF)- це міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами й надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, викликаних дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Практично він є інституціональною основою світової валютної системи [5].

МВФ був заснований на світовій валютно-фінансовій конференції ООН (1-22 липня 1944р.) у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Гемпшир). Конференція прийняла статті угоди МВФ, які виконують роль його уставу. Цей документ набув чинності 27 грудня 1945р., практичну діяльність фонд почав у травні 1946р., маючи у своєму складі 39 країн членів, а до валютних операцій він приступив з 1 березня 1947р.. Ідея створення МВФ належить двом найбільшим економістам XX сторіччя Дж. Кейнсу та Г. Уайту [6,C.213-214].

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій:

1. Він повинен стежити за дотриманням кодексу поведінки, що стосується політики валютних курсів і обмежень відносно платежів по поточних операціях.

2. Має надавати членам Фонду фінансові ресурси, для того щоб вони могли дотримувати кодексу поведінки в той час, коли вони виправляють порушення рівноваги платіжного балансу або прагнуть уникнути таки порушень.

3. Повинен забезпечити форум, на якому члени Фонду можуть консультуватися один з одним і співпрацювати з міжнародних валютних питань.

По мірі еволюції світової валютної системи, а також трансформації діяльності МВФ статті угоди МВФ тричі переглядалися. Перша серія виправлень була здійснена в 1968-69рр., у зв'язку з утворенням механізму спеціальних прав запозичення (СДР - абревіатура від англійського SDR (Special Debt Rights)), у другій, зробленій в 1976-78рр., були визначені основні принципи нового, Ямайського міжнародного валютного устрою, що змінив Бреттон-Вудську валютну систему. Третє виправлення 1990-92рр. передбачало введення санкцій у вигляді припинення права брати участь у голосуванні відносно країн-членів, що не виконали свої фінансові зобов'язання перед фондом. Крім того, у стадії ратифікації країнами-членами перебуває прийняте Радою керуючих виправлення до уставу, що стосується спеціального, разового випуску СДР. Готуються також виправлення, що накладають на країни-члени зобов'язання по лібералізації міжнародного руху капіталів.

СРСР взяв участь у Бреттон-Вудській конференції, але, згодом, у зв'язку з холодною війною він не ратифікував статті угоди МВФ. З тих же причин, протягом 60-х років із МВФ вийшли Польща, Чехословаччина й Куба. У результаті глибоких соціально-економічних і політичних реформ, що мали метою перехід від централізовано - планованої економіки до ринкової й інтегрування національних економік у світове господарство, на початку 90-х років колишні соціалістичні країни, а також держави, які раніше входили до складу СРСР, вступили до Фонду (за винятком КНДР і Республіки Куби). Росія стала членом МВФ із 1 червня 1992р., а інші країни СНД і Балтії - протягом квітня - вересеня 1992р..

В 1999р. (за станом на січень) число країн - членів МВФ становило 182 (в тому числі і Україна) [4,C.203]. Крім того, після завершення всіх необхідних процедур місце колишньої СФРЮ може зайняти ФРЮ (у складі Сербії й Чорногорії).

Постійне місце перебування керівних органів Фонду - Вашингтон. Крім того, існують відділення в Парижі, Женеві, Токіо й при ООН у Нью-Йорку.

Структура МВФ. Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих, у якому кожна країна-член представлена керуючим і його заступником (звичайно, це міністри фінансів або керівники центральних банків). У ведення Ради входить рішення ключових питань діяльності Фонду, таких, як внесення змін у статті Угоди, прийом і виключення країн-членів, визначення й перегляд величини їхніх часток у капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз у рік, але можуть проводити свої засідання, а також голосувати поштою в будь-який час.

У МВФ діє принцип "зваженої" кількості голосів, який передбачає, що можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду за допомогою голосування визначається їх часткою у капіталі МВФ. Кожна держава має 250 "базових" голосів, незалежно від величини її внеску в капітал, і додатково по одному голосу за кожні 100 тисяч СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує вирішальна більшість голосів найбільш великим державам. Частка голосів країн у Раді керуючих МВФ (за станом на 2005 р.) складає:

США - 17,4%, Японія - 6,2%, Німеччина - 6,1%, Франція - 5,1%, Велика Британія - 5,1% Канада - 3%, Китай - 3%, Італія - 3,3%, Росія - 2,8%, Нідерланди - 2,4%, Індія - 2%, Україна - 0,6% [4,C.205].

Країни ОЕСР мають 63% голосів, а решта - 37%.

Рішення в Раді керуючих звичайно приймаються простою більшістю (не менш половини) голосів, а з найбільш важливих питаннях, що мають оперативний або стратегічний характер, - "спеціальною більшістю" (відповідно 70% або 85% голосів країн-членів). В інтересах провідних країн Заходу, у нинішньому уставі виділені 53 подібних питання (проти 9 при створенні МВФ). Незважаючи на деяке скорочення в 70-ті й 80-ті роки питомої ваги голосів США і ЄС, вони як і раніше можуть накладати вето на ключові рішення Фонду, прийняття яких вимагає максимальної більшості (85%). Все це означає, що США разом із провідними західними державами практично мають у своєму розпорядженні можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень у МВФ і направляти його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Що стосується країн, що розвиваються, то при наявності скоординованих дій теоретично вони також у стані не допускати прийняття, що не влаштовують їхніх рішень. Однак досягти необхідної єдності настільки великій кількості країн з різними інтересами надзвичайно складно [3,C.163].

Рада керуючих делегувала багато своїх повноважень Виконавчій раді, тобто директорату, що несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, зокрема, надання кредитів країнам-членам і здійснення нагляду за їхньою політикою відносно валютних курсів. Виконавча рада працює на постійній основі в Штаб-квартирі Фонду у Вашингтоні й звичайно проводить свої засідання три рази в тиждень. З 1992р. число виконавчих директорів доведене до 24: 5 з них призначені, відповідно до уставу, США, Німеччиною, Японією, Великобританією й Францією, тобто п'ятьома країнами, у яких найбільші квоти в капіталі МВФ; 3 - формально обрані, але представляють кожний одну країну: Саудівську Аравію, Росію й Китай; 16 - обрані від інших країн-членів, розділених на відповідну кількість груп, що сформувалися з урахуванням принципів географічного представництва або на основі спільних інтересів. Призначення й вибори виконавчих директорів проводяться раз у два роки. Директор може оперувати тією кількістю голосів, якою користуються в сукупності його керуючі, які його обрали. Однак у більшості випадків рішення у Виконавчій раді приймаються не шляхом формального голосування, а шляхом попереднього досягнення консенсусу його членів.

Виконавча рада МВФ обирає на п'ятирічний строк директора-розпорядника, що очолює штат співробітників Фонду і відає поточними справами; він виступає як голова Виконавчої ради. Директор-Розпорядник (з 1987р.) - Мішель Камдесю (Франція; у травні 1996р. переобраний на 3-й строк, що почався з 16 січня 1997р.).

До структури МВФ також входять Комітет з розвитку МВФ/МБРР - спільний орган МВФ та МБРР, який відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються (складається з 24 членів, які звичайно є міністрами країн-учасниць) і надсилає аналітичні доповіді та рекомедації Раді керуючих МВФ та МБРР, й Тимчасовий комітет Ради керуючих з питань світової валютної системи (створений у 1974р.), який складається з 24 осіб та консультує Раду з питань поточного контролю за світовою валютною системою та її пристосуванням до умов, що змінюються [6,C.215].

У склад МВФ також входять різного роду департаменти та інші відділи: географічні департаменти, департаменти функціональних і спеціалізованих послуг, юридичний департамент, департамент валютних і обмінних операцій, департамент з політики розвитку і нагляду, дослідницький департамент, статистичний департамент, департамент скарбниці, Інститут МВФ у Вашингтоні, служби інформації і зв'язку (департамент зовнішніх зносин); та допоміжні підрозділи: адміністративний департамент та департамент секретаря.

Отже, ми бачимо, що МВФ є давньоствореною організацією, до складу якої входить більшість країн світу, і яка має складну та багатофункціональну структуру.

1.2 МБРР як складова частина Світового банку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР; International Bank for Reconstruction and Development) належить до Групи Всесвітнього банку (The World Bank Group), яка, в свою чергу, складається ще з трьох основних структур: Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ). До цієї групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), що має специфічні функції.

МБРР - це спеціалізована установа ООН, міжнародний кредитний інститут, створений одночасно з Міжнародним валютним фондом (відповідно до рішення валютно-фінансової конференції 44 країн у Бреттон-Вудсі (США, 1944). Почав виконувати операції в червні 1946р.. Після реалізації "плану Маршала" Банк зосередив основну увагу на співробітництві з країнами, що розвиваються, і, передусім, на наданні фінансової допомоги найбіднішим країнам світу, яким, починаючи з 40-х років, позичив понад 300 млрд дол. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років Банк почав надавати фінансову підтримку країнам з перехідною економікою. До цієї групи країн входили 15 колишніх республік СРСР, а також Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Кіпр, Польща, Румунія, Словакія, Словенія, Хорватія та Угорщина. Має форму акціонерного товариства, учасниками якого можуть бути тільки держави - члени МВФ. На середину 1973 р. у МБРР входило 122 країни. У капіталі МБРР країни-члени беруть участь пропорційно їхній частці в капіталі МВФ. Основний капітал МБРР на 1 липня 1947 р. був визначений в 10 млрд. доларів, у середині 1973 він досягав 30,4 млрд. доларів, у тому числі оплачений - 3 млрд. доларів. Радянський Союз у діяльності банку участі не брав. Зараз до числа країн-учасниць входить 182 держави (враховуючи Україну, яка увійшла у 1992р.)

Вищий орган -- Рада керуючих. Кожна країна має в ньому 250 голосів плюс 1 голос на акцію (100 тисяч доларів). Це забезпечує США 25 % голосів, Великобританії - 10, ФРН - 5, Франції - 4, Канаді, Індії і Японії по 3 % загальної кількості голосів. Понад 40% голосів в Раді належить країнам "Великої сімки". Строк повноважень керуючого - 5 років з можливим переобранням на повторний строк.

Виконавчий орган - директорат - складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на 2 роки, у числі яких постійно призначувані представники США, Великобританії, ФРН, Франції, Японії й Індії. Решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Правління МБРР перебуває у Вашингтоні [4,C.216-217].

Комітет з розвитку, як зазначалося вище, є спільним органом Всесвітнього банку і МВФ. Президент МБРР обирається строком на 5 років і не може обіймати інших посад, виконуючи адміністративні функції.

Офіційні цілі МБРР: сприяння розвитку продуктивних сил країн-учасниць, у першу чергу менш розвинених країн, експорту в них приватного капіталу шляхом гарантування таких капіталовкладень або участі в них.

Як ми бачимо, МБРР є відкритим акціонерним товариством, частиною Групи Світового банку та організацією, яка корінним чином пов'язана з Міжнародним валютним фондом. Це свідчить про їх тісну співпрацю та координацію діяльності.

Розділ II. МВФ та МБРР на міжнародній арені

2.1 Особливості політики та діяльності МВФ

Особливості політики та напрямів діяльності МВФ визначаються її головними цілями, до яких належать наступні:

Ш заохочення міжнародного співробітництва в області валютної політики;

Ш сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання й підтримки високого рівня зайнятості й реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх членів як головної мети економічної політики;

Ш підтримка стабільності валют і впорядкування валютних відносин між державами-членами, а також запобігання девальвації валют з міркувань конкуренції;

Ш участь у створенні багатобічної системи платежів, усунення обмежень на трансферт валюти; надання коштів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

Квоти, що визначають фінансовий доступ і кількість голосів країн-членів. Кожний член МВФ має свою квоту (частку), виражену в СДР, що дорівнює участі країни-члена у МВФ. Квота, що була придумана для відбиття відносини розмірів економіки країн-членів, є базовим елементом у взаєминах фінансового й організаційного характеру країн-членів і Фондом. Вона визначає кількість голосів, наявних у країни-члена МВФ, і дорівнює 250 "базисних" голосів, які надаються кожній країні, що бере участь у Фонді плюс 1 голос за кожні 1000,000 СДР. Квота також визначає суму підписки країни на капітал МВФ і можливість використання ресурсів Фонду. Країна-Учасник зобов'язаний оплатити 25% від величини своєї підписки в СДР або у валюті інших країн-учасниць, обумовленої МВФ, відповідно до уставу; залишок країна оплачує у своїй валюті. Розвиток формул квот. Спочатку квоти країн-членів МВФ визначалися, але не прямо, згідно Бреттон-Вудскій формулі. Основними змінними цієї формули були такі показники як річні імпорт і експорт, золоті запаси й доларові баланси, національний дохід. Ці показники слугували базисом для обчислення квот до 60-х років. В 1963 р. Бреттон-Вудска формула була переглянута, а також були додані нові формули. Узяті разом, вони використовувалися як помічники у визначенні початкових квот нових членів і збільшенні квот старих учасників. Ці формули поєднують економічні показники, описані вище, а також поточні доходи, поточні витрати, а також показники пов'язані з експортом і імпортом. На початку вісімдесятих МВФ спростив процедури розрахунку квот і вдосконалив економічні дані, використовувані у формулах [4,C.208-209].

Вступ країни до МВФ. Коли країна збирається стати учасницею МВФ персонал фонду розраховує для неї квоту й порівнює отриманий результат із квотами вже, що складаються у Фонді країн, зі схожими економічними характеристиками. Отримане значення квоти обговорюється комітетом "Учасників" (membership) Виконавчої ради. Після того, як країна що збирається вступити до Фонду погодиться з умовами договору членства, Виконавча рада (у повному складі) готовить резолюцію для Ради керуючих. По завершенні всіх формальних кроків представлена країна запрошується у Вашингтона для підписання Статей Угоди. Кредитно-фінансова політика МВФ. В Уставі Фонду для ідентифікації його кредитної діяльності використовуються два поняття: 1) угода (transaction) - надання валютних коштів країнам з його ресурсів: 2) операція (operation) - надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами - казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами. Розрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу й на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів. Країна, що бідує в іноземній валюті, провадить покупку (purchase) або інакше запозичення (drawing) іноземної валюти або СДР в обмін на еквівалентну кількість систем національної валюти, що зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. При розробці механізму МВФ передбачалося, що країни-члени будуть пред'являти рівномірний попит на валюти, а тому їхні національні валюти, що надходять до Фонду, стануть переходити від однієї країни до іншої. Таким чином, ці операції не повинні були бути кредитними в точному значенні слова. На практиці до Фонду звертаються із проханнями про надання кредиту головним чином країни з неконвертованими валютами. Внаслідок цього МВФ. як правило, надає валютні кредити державам-членам як би "під заставу" відповідних сум неконвертованих національних валют. Оскільки на них немає попиту, вони залишаються у Фонді до викупу їхніми країнами-емітентами цих валют. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Відповідно до первісного Уставу вони полягали в наступному: по-перше, сума валюти, отриманою країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому зверненню до Фонду, включаючи суму, що, не повинна була перевищувати 25% величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених до Фонду але підписці). У переглянутому в 1978 р. Уставі перше обмеження було усунуто. Це дозволяє країнам-членам використовувати їхні можливості одержання валюти у МВФ протягом більше короткого строку, чим п'ять років, які потрібні були для цього колись. Що стосується другої умови, то у виняткових обставинах і його дія може припинятися. МВФ стягує із країн - позичальниць разовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди й певну плату (charge), або процентну ставку, за надавані їм кредити, що базується на ринкових ставках. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язаний зробити зворотну операцію викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в СДР або іноземних валютах. Крім того, країна-позичальник зобов'язаний достроково провадити викуп своєї зайвої для Фонду валюти в міру поліпшення її платіжного балансу й збільшення валютних резервів. Якщо перебуває у МВФ національна валюта країни-боржника купується іншою державою-членом, то тим самим погашається її заборгованість Фонду. Здобувається країною-членом у МВФ перша порція іноземної валюти в розмірі до 25% квоти (до Ямайської угоди колишня золота частка) з 1978 р. називається резервною часткою. Вона визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою Фонду, що перебуває в розпорядженні, запасу національної валюти даної країни. Кошти в іноземній валюті, які можуть бути придбані країною-членом понад резервну частку (100% величини квоти), діляться на чотири кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, що країна може придбати у МВФ у результаті повного використання резервної й кредитної часток, становить 125% розміру її квоти. Зобов'язання країни - позичальниці, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в "листі про наміри", що направляється у МВФ. Якщо Фонд порахує, що країна використовує кредит "у суперечності із цілями Фонду" або не виконує його приписань, він може обмежити або повністю припинити кредитування країни. Використання першої кредитної частки може бути здійснене як у формі прямої покупки іноземної валюти, при якій країна одержує всю суму, що, негайно після схвалення Фондом її запиту, так і шляхом висновку із МВФ угоди про резервний кредит. Угоди про резервний кредит, або угоди " стэнд-бай" ( Stand-by Arrangements), забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе одержувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну відповідно до домовленості в будь-який час при дотриманні країною застережених умов. Подібна практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. Головним призначенням кредитів " стэнд-бай" є в цей час кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, надавана Фондом у вигляді резервного кредиту в рамках верхніх кредитних часток, видається певними порціями (траншами) через установлені проміжки часу протягом строку угоди. Підставою для обігу країни до МВФ із проханням про надання кредиту в рамках системи розширеного кредитування може бути серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане структурними розладами в області виробництва, торгівлі або цінового механізму. Угоди про розширені кредити звичайно обмежені строком у три роки; при необхідності й на прохання країн-членів до чотирьох років. З листопада 1992 р. діють наступні ліміти доступу країн-членів до ресурсів МВФ у рамках резервних і розширених кредитних угод (разом або роздільно): надання кредитів протягом року до 68 "і квоти країни-члена: кумулятивна, що включає заборгованість країни але раніше отриманим кредитам, гранична величина - 300% квоти (у чистому обчисленні, тобто за винятком суми майбутнього викупу країною її національної валюти протягом строку кредитної угоди).

Головними напрямами діяльності МВФ є наступні:

інспекції ("інспектування" - це нагляд за міновою політикою, що її здійснюють члени організації, які вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, яка врешті-решт є підсумком цілої низки економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, і неупереджено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спільноти членів.);

консультації. (надання інформації, щодо валют, цін товарів кожної з країн), які поділяються на

- щорічні (щорічно група з чотирьох або п'яти експертів МВФ приїздить у столицю певної країни і майже 2 тижні збирає інформацію та обговорює з посадовими особами економічну політику країни),

- додаткові консультації (може організовувати директор-розпорядник Фонду для термінової допомоги країні),

- спеціальні консультації (проводяться з країнами, політика яких визначає стан міжнародної економічної ситуації);

надання послуг включає

- підвищення кваліфікації національних кадрів,

- технічна допомога експертів - службовців Фонду,

- інформаційне обслуговування;

фінансування (проводиться в формі трьох модифікацій):

- регулярне (1. Короткострокове, або "сенд бай" здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Надається траншами в 25% від квоти. 2. Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Викуп валют має відбутися не пізніше, ніж через 10 років),

- консеційне фінансування (для найменш розвинутих країн; надається на пільгових умовах під 0,5% щорічних з виплатою боргу через 10 років),

- спеціальне (надається у надзвичайних обставинах, наприклад, у перехідний для країни період).

В рамках регулярного фінансування країна може отримати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою - до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30%. Основні напрямки діяльності МВФ включають також регулювання платіжних балансів країн-членів і зовнішньої заборгованості. Підсилюється взаємодія із МВФ, МБРР, ОЕСР, ПРООН, Паризьким і Лондонським клубами й т.д. В області регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ надає кредити країнам-членам за умови проведення ними певних змін у своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник погодить із Фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних коштів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди із МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідоцтво платоспроможності країни. У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє із Всесвітнім банком.

2.2 Засади та цілі діяльності МБРР на світовій економічній арені

До основних цілей діяльності МБРР, які лежать в основі політики організації, можна віднести наступні:

Ш сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових кредитів і позик;

Ш заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участі в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

Ш стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів [6,C.243].

Кредитна політика МБРР. Кредитна політика МБРР відповідає інтересам приватного капіталу, що функціонує в країнах, що розвиваються. Це проявляється в самій процедурі розгляду заявок країн-членів на банківські кредити. При рішенні питання про надання коштів Банк вимагає надання широкої інформації про економічне й фінансове становище цих країн, направляє туди свої економічні місії. Такі місії, що складаються в основному із представників промислово розвинених країн, проводять обстеження економіки й фінансів країн-членів, впливають на складання й виконання національних програм їхнього економічного розвитку. У рекомендаціях місій МБРР пріоритет віддається розвитку приватного сектора економіки й залученню іноземного капіталу в країни, що розвиваються. Діяльність цих місій не може не зачіпати суверенітет країн-членів.

Якщо рекомендації МБРР не приймаються країною, що просить кредит, те найчастіше він не надається. Причому робляться спроби обмежити доступ і до інших джерел міжнародних кредитів, оскільки МБРР не тільки координує свою кредитну політику з іншими міжнародними валютно- кредитними й фінансовими організаціями, насамперед із МВФ, але й очолює більшість консорціумів і клубів допомоги окремим державам, що розвиваються, які використовуються розвиненими країнами-донорами для більше ефективного використання своєї двосторонньої офіційної допомоги розвитку.

Загальна сума кредитів, представлених Банком за перші 47 років його активної діяльності, досягла 235 млрд. дол., причому більше 1/3 цих асигнувань (80 млрд. дол.) доводиться на 1989--1993 р. Тим самим МБРР здійснює вплив на економічний розвиток країн, що розвиваються, особливо шляхом регламентації інвестиційної політики країн-позичальників, оскільки кредити Банку покривають у середньому лише близько 30% загальної вартості об'єктів, що кредитуються, а інша частина видатків по об'єктам повинна забезпечуватися за рахунок внутрішніх джерел кредитування й фінансування або інших зовнішніх джерел. Основне завдання МБРР -- кредитування конкретних об'єктів (переважно інфраструктурних -- транспорт, зв'язок, енергетика) на основі їхнього ретельного відбору. Із середини 70-х років у кредитах Банку все більшу роль відіграють соціальні аспекти розвитку, особливо боротьба з бідністю.

Збільшуються кредити на розвиток охорони здоров'я, утворення, планування родини, розвиток сільського господарства. Особлива увага приділяється охороні навколишнього середовища й приватизації.

Більшість кредитів МБРР видаються на строк 15--20 років (пільговий період -- 5 років), причому найменші строки характерні для кредитування промисловості [4, C,218].

Залежність МБРР від світового фінансового ринку негативно відображається на вартості його кредитів. Дістаючи позикові кошти під високий відсоток. Банк кредитує країни-члени по ставці, що у середньому на 0,5% перевищує вартість позикових коштів і змінюється по півріччях (з 1982р., коли кредитна ставка МБРР досягла рекордного рівня в 11,6% річних). До середини 1993 р. основна кредитна ставка МБРР рівнялася 7,43% річних. Тому кредитами МБРР можуть користуватися далеко не всі країни, що розвиваються, а лише самі великі або найбільш розвинені з них: Мексика, Індія, Бразилія, Індонезія, Туреччина, Китай. Філіппіни, Аргентина, Південна Корея, Колумбія.

Щоб сприяти реалізації програми врегулювання валютно-фінансових проблем найбільших країн-боржників, висунутої колишнім міністром фінансів США Дж. Бейкером, яка включала пропозицію нарощувати кредити МБРР для структурної перебудови, Банк збільшив до початку 90-х років частку таких кредитів до 25% і більше, тоді як на початку 80-х років їхня частка в річному обсязі кредитів MБРР становила 10-12%. Таким чином, за короткий період питома вага пріоритетного кредитування проектів, зв'язаних зі структурною перебудовою економіки країн-позичальників, збільшилася більш ніж удвічі.

За цільовим призначенням кредити поділяються на такі дві групи: інвестиційні та системні. У 1999 р. частка системних кредитів становила 63%. Серед них можна виділити наступні:

- системні кредити структурного регулювання (на фінансову підтримку трансформації економічної політики і здійснення інституційних реформ у країнах, що отримують кредити);

- структурної перебудови сектора (на підтримку змін у політиці й інституційних реформ у найважливіших секторах);

- кредити на відбудову (на підтримку урядової політики реформ, спрямованих на розвиток приватного сектора);

- кредити на скорочення заборгованості (на допомогу країнам з високим рівнем заборгованості) [4,C.219].

Особлива увага з боку Всесвітнього банку надається найменш розвинутим країнам. Їх сукупний зовнішній борг у 2002 р. становив 523 млд доларів. Всесвітній банк надав їм кредит у сумі 104 млрд долю., в тому числі МБРР - 22 млд.дол., МАР - 82 млрд.дол. Зовнішній борг середньорозвинутих країн становить 1817 млрд.дол. Вони отримали кредит від Всесвітового банку - 107 млрд.дол., в тому числі від МБРР - 89 млрд.дол., від МАР - 18 млрд дол..

До головних напрямів діяльності МБРР можна віднести наступні:

- надання країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою довгострокових кредитів під конкретні проекти на розвиток виробничої сфери та створення інфраструктури за умов, що вони неспроможні сплачувати відсоткові ставки, близькі до ринкових;

- надання кредитів для подолання труднощів макроекономічного характеру та на структурну перебудову;

- надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою, яка полягає у розв'язанні науково-технічних питань та макроекономічних проблем;

- гарантування погашення заборгованості відповідним урядом (часткова гарантія ризику, гарантія кредиту, гарантії політичного спрямування);

- участь у спільному з іншими інвесторами паралельному, чи сумісному фінансуванні проектів, або програм;

- участь у створенні спеціальних трастових (довірчих) фондів, кошти яких забезпечують МБРР можливість мобілізувати разом з партнерами ресурсу на надання грантів, і керування цими фондами за дорученням партнерів [6,C.249].

Таким чином, ми бачимо наскільки розгалуженою є діяльність МБРР, основою діяльності якого є кредитна політика, завдяки якій велика кількість країн отримує допомогу і додаткову підтримку на шляху до розвитку і власної економісної розбудови. МБРР є потужною економічною організацією, яка посідає гідне місце на міжнародній економічній арені.

Висновки

Підводячи підсумки нашого дослідження, ми можемо впевнено сказати, що МВФ та МБРР дійсно відіграють надзвичайно важливу роль на міжнародній економічній арені. Історія їх створення свідчить про те, що з найперших днів вони підтримували і підтримують тісні зв'язки, які оформилися у спільні структурні підрозділи, як, наприклад, Комітет з розвитку МВФ/МБРР, сумісні консультації, допомогу слабкорозвинутим країнам та країнам з перехідною економікою. Організації здійснюють спостереження й контроль за дотриманням країнами-членами Уставу, що фіксує основні структурні принципи світової валютної системи. За час свого існування МВФ перетворився в справді універсальну організацію, домігся широкого визнання в якості головного наднаціонального органа регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн - позичальниць. Одночасно він починає відігравати важливу роль у реалізації рішень "сімки" провідних держав Заходу, стає ключовою ланкою системи, що формується, регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід. МБРР, в свою чергу, продовжує діяльність, як найперша і найважливіша складова Групи Світового банку, надає кредити державам, які їх потребують для зміцнення своєї економічної інфраструктури. МБРР є впливовою організацією, яка здатна, надаючи кредити, і надаючи рекомендації, впливати, навіть, на внутрішню політику країн-членів. Кількість держав, які співпрацюють в межах МВФ та МБРР, підтверджує той факт, що обидві організації міцно тримаються на міжнародній арені і ще довго визначатимуть міжнародну економічну політику.

Список літератури

1. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності// К.:Знання-Прес. - 2002. - 384с.

2. Кюн Иг Сон МВФ как субъект мировой политики и интересы России// Власть. - 2004. - №3. - С.64-68

3. Міжнародні організації: Навч. посібник/ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В.// К.: ЦУЛ. - 2003. - 288с.

4. Міжнародні організації: Навч. посібник/ За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Куйтані З.//К.: Центр учбової літератури. - 2007. - 440с.

5. Офіційний сайт МВФ - http://www.mvf.su/index.php

6. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник.- Вид. 2-ге перероб. і доп.// К.: КНЕУ. - 2001. - 340с.

Размещено на Allbest.ru