Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

I. Теоретичні основи глобальної економіки

1.1 Сутність глобалізації

1.2 Причини глобалізації

1.3 Глобалізація світового ринку - каталізатор розвитку інтеграційних процесів

II. Вплив глобалізації на соціально-економічний розвиток країн світу

2.1 Класифікація країн

2.2 Світові лідери процесу глобалізації

2.3 Вплив глобалізації на економіку України

III. Проблеми глобалізації економічного розвитку в сучасних умовах

3.1 Суперечливість процесу глобалізації

3.2 Проблеми подальшої світової глобалізації

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Глобалізація - це і стан, і процес, в якому на життя в межах суспільств постійно впливають міжнародні фактори - від політичних і торгових зв'язків до мистецтва, мас-медіа. Проте найбільш суттєвою формою глобалізації є глобалізація економіки. Адже в ній планування й контроль поширюється від дрібного бізнесу (регіонального, національного) до широкого глобального зосередження, в якому цілий світ служить джерелом праці, сировини і ринків.

Глобальні процеси, які проходять між державами і регіонами світу як результат свободи і швидкості реалізації міжнародних транскордонних акцій через комп'ютеризацію, Інтернет, мобільний зв'язок, приносять державам чимало користі, а водночас і загроз. Цей об'єктивний процес утворює серйозні проблеми і для України. Адже всі небезпеки, які колись носили локальний характер, наприклад, локальні ризики, в умовах глобалізації можуть перерости у глобальну катастрофу. Чим більшою мірою регіони стають взаємозалежними, тим більш вони стають і взаємо вразливими: глобалізація багаторазово підсилює ризик. Адже світ стає тіснішим. Простір суспільного буття ущільнюється, стає більш однорідним.

Але, глобалізація, як показує досвід, може успішно вирішити, зокрема, глобальні екологічні проблеми держав, які неможливо подолати в межах окремої країни, та інші проблеми нинішнього світу. Отже, шлях до глобального простору є безальтернативним для всіх країн, у тому числі для України.

Виходячи з вище переліченого, можна сказати, що на даний час тема курсової роботи «Глобалізація економічного розвитку: сутність, сучасний стан і проблеми» являється актуальною. Сьогодні глобальний світ охоплює понад 210 країн світу із населенням понад 6 млрд осіб.

Мета даної роботи - дати аналіз глобалізації економічного розвитку.

Головними завданнями, переслідуваними в цій роботі є:

1. Визначити сутність та причини глобалізації

2. Проаналізувати вплив глобалізації на соціально-економічний розвиток країн світу.

3. Проаналізувати вплив глобалізації на економіку України.

4. Визначити головні проблеми та суперечливість процесу глобалізації.

Розділ 1: Теоретичні основи глобальної економіки

1.1 Сутність глобалізації

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Глобальна економіка - історичний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв'язок та взаємозалежність національних економік, злиття національних ринків у єдиний світовий ринок.

Глобалізація (від англ. “globe” - земна куля) - складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення: Глобалізація - тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв'язання глобальних проблем людства. Глобалізація - складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв'язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів. Глобалізація - процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу. Глобалізація - сукупність викликів і проблем сьогодення. Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами; - фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; - послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики; - розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів; - створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем.

Тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї.

Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технології.

Глобальне середовище - оточення, зовнішня система компонентів, яка діє на елементи світової системи ззовні. Світова система розглядається як система більш високого порядку, в яку ходять елементи систем більш низького рівня, такі як континенти, країни, регіони. Середовище виступає як зовнішня основа функціонування системи. Глобальні фактори є причинами глобальних процесів, які формують глобальне середовище.

Оцінка глобального середовища, глобальних факторів відбувається за трьома складовими: оцінка наявності та значущості фактора; оцінка динаміки й змін фактора; оцінка розвитку.

Глобальне середовище обумовлене глобальними процесами, які відбуваються у світі. Глобальні процеси - закономірні, послідовні зміни, розвиток світової системи, перехід від інтернаціоналізації до глобалізації. Глобальні процеси людство поділяє на позитивні і негативні. Негативні прояви, з позиції людства, називають глобальними проблемами. Цю оцінку вважають відносною, оскільки для однієї країни результат може бути позитивним, а для іншої - негативним. Є низка глобальних процесів, які негативно впливають на все людство.

Глобальні процеси розділені на дві групи. Процеси, пов'язані з розвитком людства, його діяльністю і процесами, які відбуваються на Землі як об'єкті Сонячної системи. На процеси, пов'язані з першою групою, ми можемо якоюсь мірою впливати, знаючи причинно-наслідковий механізм. Друга група ще не повною мірою пізнана наукою, тому ми можемо лише враховувати її дії.

Відносно молодим напрямом сучасної науки про міжнародні відносини є глобалістика. Глобалістика - це сучасна, самостійна галузь науки про заальні, планетарні проблеми нинішнього й майбутнього розвитку людської цивілізації та глобалізації, її політичну, економічну і соціальну організацію як єдине ціле Методологічною основою цієї науки є глобально-цивілізаційний підхід, який дає змогу виявити генезис, витоки і взаємозв'язок політичних, економічних та соціокультурних вимірів глобалізації, співвідношення процесів глобалізації, інтеграції і дезінтеграції, регіоналізації та фрагментації. Об'єктом науки глобалістики є явища глобалізації, а предметом - виявлення законів і закономірностей формування нової світобудови - глобалізму, що може стати суттю та результатом розвитку світової спільноти у ХХI ст., здійснюючи небачений вплив на цивілізаційну, міжнародну, регіональну й національну безпеку.

Термін «глобалізація» використовується в сучасних засобах масової інформації у подвійному значенні. Насамперед, мова йде про виникнення єдиної світової економіки, єдиного світового ринку товарів, капіталу і послуг і якоюсь мірою - світового ринку робочої сили. Глобалізація такого роду у сфері економіки, культур або навколишнього середовища визначається зростаючим рівнем незалежності держав і народів. Це - природний, якоюсь мірою аполітичний процес . Він розвивається незалежно від існуючих національних кордонів, які певною мірою втратили свою попередню функцію загрожу вальни бар'єрів у сфері економіки, фінансів і комунікацій, особливо після розпаду світової соціалістичної системи. Цей процес - результат досягнення більшістю розвинутих держав світу відповідних рівнів економіки і соціального розвитку, розширення і прискорення комунікацій і фактичного злиття національних ринків в єдиний світовий ринок.

1.2 Причини глобалізації

Серед причин глобалізації, утвердження глобальної економіки варто надати перевагу таким:

1. Науково-технічний прогрес. Тут йдеться про вплив науково-технічного прогресу на економіку. Прискорення та здешевлення транспортування і засобів комунікації призвели до ефекту «стискання світу», тобто до скорочення певної умовної відстані (відстані, вираженої в одиницях часу, необхідних на її подолання, або ж собівартості транспортування) між різними географічними об'єктами. Крім цього, розвиток і вдосконалення засобів зв'язку дали змогу піднести міжнародний бізнес на новий рівень.

Додаткові переваги для вдосконалення бізнесу надає також розширення можливостей офісної техніки, особливо у контексті постійного зниження її вартості.

2. Розширення сфери діяльності міжнародних організацій і лібералізація зовнішньої торгівлі.

3. Транс націоналізація компаній. Загалом поняття транс націоналізації надто складне і комплексне, щоб розглядати його як складову частину будь-якого іншого поняття. Водночас у контексті глобалізації потрібно наголосити, що транс націоналізація компаній є однією з визначальних причин глобалізації, оскільки дає змогу компаніям, з одного боку, отримувати додаткові надприбутки, сприяючи тим самим концентрації капіталу і монополізації відповідних галузей, а з іншого - обходити певні урядові обмеження, переносячи конфлікти з міждержавного на внутрішньофірмовий рівень.

4. Стандартизація ринків та утворення мегасуспільства. Значення стандартизації ринків та галузей у різних країнах не можна недооцінювати, оскільки вона знижує рівень культурних та інших відмінностей між країнами, усуваючи одну з найсуттєвіших перешкод на шляху розвитку міжнародного бізнесу. Зокрема, якщо на початку ХХ ст. ринок споживчих товарів і відповідно структура споживання у різних країнах суттєво відрізнялися, то вже у 50-х роках можна було говорити про існування таких «всесвітніх» торговельних марок як “Coca-cola”, “Marlboro”, “Camel”, та “Procter&Gamble”. У наш час майже повсюдно функціонують ресторани швидкого харчування “Mc Donald's”, магазини побутової електротехніки “Sony”, “Phillips”, “Panasonic”, готелі “Hilton” та “Mariott”. Таким чином, можна впевнено говорити про створення глобального ринку.

5. Глобалізація тіньової економіки. Ще однією при чиною неминучості «офіційної» глобалізації є існування тіньової економіки, глобалізація якої в наш час стає очевидною. Йдеться не лише про суто кримінальні види діяльності, поняття «кордонів» для яких у багатьох галузя (наприклад, наркоторгівлі) означає лише певне додаткове ускладнення транспортування і відповідно подорожчання товару, але й про цілком легальну торгівлю, яка при наявності торговельних обмежень перетворюється на контрабанду. За підрахунками експертів Інтерполу, загальний оборот тіньової економіки в світі становить декілька трильйонів доларів. Тому для протистояння цим зловживанням зусиль окремих держав стає замало, а отже, необхідно, з одного боку, створювати наддержавні структури, а з іншого - впорядковувати глобалізаційні процеси і спрямовувати їх у цивілізоване русло.

1.3 Глобалізація світового ринку - каталізатор розвитку інтеграційних процесів

Глобалізація світового ринку не тільки не суперечить дедалі інтенсивнішим регіональним інтеграційним процесам, але, навпаки, є каталізатором їх розвитку Найвиразніше це бачиться через призму безупинної конкуренції, а також наближення, проникнення і просування інтеграції ринків трьох найбільших економічних центрів та їх найближчих торговельних, фінансових й інвестиційних партнерів - Європейського Союзу, Японії і NAFTA. Ядром NAFTA (North American Free Trade Agreement) є США. Крім того, до складу цієї організації входять Канада і Мексика. Населення країн NAFTA налічує близько 390 млн. осіб, ВВП цієї групи держав перевищує 8 трлн дол. або в середньому 17 тис. дол. на душу населення.

Європейський Союз, як і США, створює майже четверту частину світового валового продукту. Уживання в такому контексті терміна «ВВП» може видаватися дещо неадекватним. Завдяки глобалізації спочатку деякі регіони, а з часом, може статися, весь світ стане єдиною «країною» або єдиним внутрішнім (domestic) ринком.

Сьогодні у розробці нових концепцій розвитку глобальної економіки беруть участь різні міжурядові та неурядові організації. Особливо активні у цьому напрямі Римський клуб, Міжнародний інститут прикладних досліджень у Відні, Паризька група, Асоціація сприяння ООН, Рада з вивчення людства, Інститут «Відкрите суспільство» (Фонд Сороса) тощо. Вивчення глобальних процесів економічного, демографічного екологічного характеру призвело до усвідомлення необхідності розробки моделей світової економіки як єдиної системи. Учені різних країн розробили більше десяти моделей глобальної економіки, які пропонують варіанти вирішення світових проблем. Найбільш відомими серед них є модель Римського клубу «Перебудова світового порядку», підготовлена Я. Тімбергом, а також розробки Б. Гаврилишина, І. Медуза, Д. Форрестера та ін. Переважна більшість проектів гармонізації глобальної економіки ґрунтуються на центро-периферійній моделі, яка передбачає федеративний розвиток. Управління світовим порядком покладається на світовий уряд, якому доручається забезпечення добробуту й безпеки всього населення планети. Світовий уряд повинен виконувати всі основні функції, серед яких створення системи безпеки, загальної світової валюти, законів, які забезпечать належну охорону довкілля планети, управління світовими ресурсами, а також довгострокової політичної стратегії.

глобалізація економічний інтеграційний

Розділ 2. Вплив глобалізації на соціально-економічний розвиток країн світу

2.1 Класифікація країн

У світі існує понад 200 країн різних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досягнень та перспектив подальшого розвитку держав, вивчення та обміну досвідом економічного реформування варто використовувати їх певну класифікацію. Найповніше уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу, - Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного валютного фонду та Світового банку. І хоча оцінки цими організаціями груп країн у міжнародній економіці дещо відрізняються, проте у світі чітко викристалізовуються два полюси Зокрема, верхній полюс - розвинуті країни. Тут постіндустріальна фаза економічного розвитку характеризується випереджувальними темпами зростання сфери послуг за суттєвого уповільнення темпів у сільському господарстві. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, незважаючи на те, що в структурі ВВП вона,за вартісним обсягом, поступається послугам.

Незважаючи на невелику частку сільського господарства в економіці, розвинути країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн у продовольстві й сировині.

ООН класифікує країни за станом соціально-економічного розвитку таким чином:

1. Промислово розвинуті, або індустріальні, країни (ПРК, industrial countries) - це 24 високорозвинуті країни, питома вага яких у світовому ВВП - 54,6%. Найпотужнішу групу серед цих країн становлять країни «Великої вісімки»: США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Канада, Росія. Ці держави виробляють 47% світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51% міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн - членів Європейського Союзу, а також країни-члени ЄАВТ.

Промислово розвинуті країни та їхні групи

Країни	Кількість	Класифікаційна економічна ознака
Австрія, Австралія, Бельгія, Велика Британія, Данія, Греція, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сан-Марино, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія.	24	Індустріальні країни (країни першого світу)
Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія.	7	«Велика сімка» - найрозвинутіші промислові країни
Австрія, Бельгія, Велика Британія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція	15	Країни-члени Європейського Союзу

2. Країни з перехідною ринковою економікою - 28 країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР, що переходять від адміністративно-командної системи до ринкової економіки.

У цій групі є також потужніша підгрупа, що має суттєві досягнення у реформуванні власних економік. Це так звана група «просунутих» країн (сьогодні це вже члени ЄС).

Країни з перехідною економікою:

Країни	Кількість	Класифікаційна економічна ознака
Албанія, Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргиз стан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Монголія, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменістан, Хорватія, Чехія, Угорщина, Узбекистан, Україна, Югославія.	28	Країни з перехідними економіками (країни другого світу)
Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія	5	Група «просунутих» країн
Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія	6	Країни, що наближаються до групи «просунутих»
Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргиз стан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна	12	Країни СНД

3. Країни, що розвиваються (developing countries), - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки.

Згідно з класифікацією Світового банку, за рівнем доходу економіка країни може визначатися як економіка з низьким доходом, середнім доходом (який може бути нижчим середнім та вищим середнім) та економіка з високим доходом. Класифікація Світового банку охоплює 209 країн:

1. Країни з низьким доходом (low-income countries) - 64 держави, в яких ВНП на душу населення становить менше 725 дол. США.

2. Країни з середнім доходом (middle-income countries), які поділяються на:

а) країни з нижчим середнім доходом (lower middle-income countries), -66 держав з ВНП на душу населення у межах від 726 до 2895дол. США;

б) країни з вищим середнім доходом (upper middle-income countries) - 35 держав, в яки ВНП на душу населення - 2896-8995 дол. США.

3. Країни з високим доходом (high-income countries) - 44 держави, в яких ВНП на душу населення становить 8995 дол. США.

Більшість країн з високим рівнем доходу - це індустріальні, промислово розвинути країни.

Усі без винятку країни намагаються так чи інакше підвищувати доходи. В умова глобалізації це можна досягти насамперед, за раунок підвищення конкурентоспроможності.

2.2 Світові лідери процесу глобалізації

США у світовій економіці

Глобальні зміни у світовій економіці стосуються, насамперед, лідера на міжнародній арені - США. США, попри всі кризові потрясіння, більш ніж століття неп знають собі рівних в економічному змаганні, технологічному розвитку, здатності максимально ефективно використовувати досягнення науково-технічного прогресу. Присутність США у будь-якому куточку земної кулі, поширення їхніх інтересів на всі регіони світу є свідченням політичної, економічної та військової могутності, що робить цю державу найбільш впливовою силою сучасного світу.

Зазначені ознаки, а також унікальне географічне розташування дають можливість США посідати важливі стратегічні й тактичні позиції в євроатлантичних структурах, активно співпрацювати з Європейським Союзом. Такою ж активною є їхня участь в інтеграційних процесах, що відбуваються в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, де представлені також інтереси Мексики й Канади.

На кінець 90-х років ХХ ст. частка США у сукупному ВВП світу становила 25%, частка Японії - відповідно 16% та частка ЄС - 25%. США виробляють найбільше у світі товарів і послуг. Найближчі партнери суттєво поступаються їм. Так, ВНП Японії у поточних цінах і валютних курсах становить приблизно половину, а ФРН - одну третину американського обсягу ВВП.

США посідають панівні позиції у чотирьох вирішальних сферах глобальної влади: у військовій - немає рівних у глобальному проникненні; в економічній - залишаються основним локомотивом глобального зростання, навіть якщо в деяких аспектах Японія та Німеччина кидають виклик ( жодна з них не має інших необхідних прикмет глобальної могутності); в технологічній - утримують всеосяжне лідерство у вирішальній сфері інновацій; у культурній - попри певну грубуватість, США мають велетенську привабливість, особливо для молоді світу. Все це дає США політичну владу, з якою не в змозі змагатися жодна інша держава. Саме поєднання цих чотирьох сфер робить Америку єдиною всеохоплюючою глобальною надвладою.

У США у більшості галузей глобалізація набула незворотного характеру. Країна сьогодні імпортує більше одної третини своїх комп'ютерів і напівпровідників, а також понад половину верстатів. Усе більша частка «вітчизняного» виробництва припадає на американські заводи, які є в іноземному володінні. Цю тенденцію посилює таких процесів, за яких, наприклад, персональний комп'ютер, що номінально вироблений у Каліфорнії, швидше за все, начинений азіатськими компонентами і частково зібраний у Мексиці. Приводом до прийняття рішень щодо інтернаціоналізації виробництва традиційно служить прагнення до економії, збільшення масштабів виробництва.

Серед найважливіших чинників, що забезпечують Сполученим Штатам роль лідера у сучасному світі, виділяють:

· їхню перевагу над іншими країнами за масштабами та багатством ринку;

· ступінь розвитку ринкових структур;

· рівень науково-технічного потенціалу;

· потужну систему зовнішньоекономічних звґязків у торгівлі, інвестиціях, банківському капіталі;

· рівень продуктивності праці.

Надзвичайно висока місткість внутрішнього ринку забезпечує США особливе місце у світовій економіці. Найвищий рівень ВНП у світі означає, що США витрачають найбільше на поточне споживання та інвестиції. Важливим чинником, що характеризує споживчий попит у США, є загальний високий рівень доходів порівняно з іншими країнами та наявність значного шару середнього класу, орієнтованого на високі стандарти споживання. У США щорічно закладається будівництво у середньому 1,5 млн. нових будинків, продається більш ніж 10 млн. нових легкових автомобілів та велика кількість інших товарів довготермінового користування. 60 % сімей у Сполучених Штатах мають річний дохід 40 тис. дол.

Аналізуючи сучасний стан економіки США, перш за все, її безперечні переваги та успіхи, слід зауважити, що її тривале (протягом девґяти років) економічне зростання привело до бурхливого зростання внутрішнього попиту. Доходи американського бюджету перевищують видатки. Але при цьому загальна заборгованість американських сімей і компаній банкам досягла рекордного рівня -- 132 % ВВП. Це майже 10 трлн. дол. За роки зростання значно зросли котировки акцій компаній Сполучених Штатів. За останні 5 років обсяг кредитів, наданих американським сімґям лише для закупівлі акцій, зріс втричі. Серед компаній стало правилом викупляти власні акції, використовуючи їх для оплати праці робітників. Курс акцій цим підтримується на завищеному рівні. У випадку виникнення проблем на фондових ринках країни негативні наслідки масового продажу акцій можуть бути дуже значними й відображатимуться на стані всієї економіки. А це, своєю чергою, може містити в собі неминуче погіршення ситуації для всієї світової економіки.

На думку більшості експертів, у 70-ті -- 80-ті роки економічній стабільності загрожувала передусім інфляція. Сьогодні такою загрозою є заборгованість, що переходить межу розумних масштабів. При цьому не має значення, чи йдеться про заборгованість приватного сектору, як у США, або державного, як у Японії (про це мова піде далі). Важливим є те, що зростання заборгованості двох найбільш розвинутих економік, від яких значною мірою залежить динаміка розвитку світової економіки, стає найбільш актуальною проблемою сучасного етапу її розвитку. Очевидно, що успішне вирішення саме цієї проблеми значно впливатиме на майбутні успіхи розвитку як американської, так і світової економіки взагалі.

Японія у світовій економіці

Японці з готовністю підписують міжнародні угоди, які відкривають зовнішні ринки для продукції японських компаній, але водночас захищають власний ринок від іноземної конкуренції. В Японії розроблена величезна кількість різноманітних обмежень на імпорт, повґязаних з існуванням нескінченної кількості стандартів для ввезення продукції (до 20 тис. екологічних, санітарних тощо). Додаткові складності для іноземних підприємців криються у специфічній системі організації посередницької діяльності в Японії. Практично незбагненною для іноземців залишається традиційна японська система звґязку в ланцюгу "виробник -- посередник -- споживач". Проте ця система дає змогу японським фірмам значно економити на витратах, забезпечуючи для себе перевагу в цінах.

Міністерство зовнішньої торгівлі значною мірою явно та неявно втручається у діяльність іноземних компаній в Японії. За допомогою системи рекомендацій на адресу закордонної фірми, навіть необовґязкових для виконання, воно може зробити неможливим відкриття і подальше нормальне функціонування такої фірми.

Отож, японську економіку здебільшого вважають закритою для іноземної підприємницької діяльності. Саме тому загальна сума закордонних інвестицій у країні є відносно незначною -- 10 млрд. дол. США на початок 90-х років Переважно це -- американські капіталовкладення у вигляді філій компаній з унікальною технологією і досвідом, що мають немалий стаж роботи на зовнішніх ринках.

Японську економіку характеризує висока здатність до структурних перетворень. Передумовою цього вважають оптимальне поєднання в економічному житті великих компаній (6 основних промислово-фінансових груп: «Міцубісі», «Міцуі», «Сумі-томо», «Дайіті-Кангін», «Фудзі» та «Саво» контролюють усі сфери національної економіки) та дрібного і середнього за розмірами виробництв.

Японія стала світовим лідером у розвитку галузей, що пов'язані з електронікою та інформатикою, оптикою та опто-електронікою, лазерною технікою та виробництвом новітніх сучасних матеріалів. Вона спеціалізується на виробництві найсучасніших, високоякісних і складних видів цієї продукції, що створюється на основі новітньої технології та передових досягнень НТП. Виробництво ж товарів масового попиту Японія активно переносить у країни Південно-Східної Азії та Китай.

На світових фінансових ринках Японія стала лідером серед держав-кредиторів. Її частка на світовому ринку капіталів складає більше половини. Японські банки утримують понад половину місць у першій десятці банків світу.

Проте у 1997 р. економічна ситуація в Японії ускладнилася: економічний колапс у декількох країнах Азії скоротив попит на японські товари і послуги. Ця подія, крім того, загрожувала банкрутством декільком японським банкам, що надавали чималі позики азіатським країнам, а курс японських цінних паперів за десять років упав до найнижчих рівнів. Уряд Японії відреагував подальшим зниженням банківських ставок, які в середині 1998 р. впали до рекордно низького рівня - 0,5%.

Загалом зовнішньоекономічна стратегія Японії визначається трьома основними пріоритетами:

1. Вирівнювання диспропорцій у зовнішній торгівлі з іншими країнами;

2. Збільшення експорту капіталу;

3. розширення офіційної допомоги країнам, що розвиваються, що у перспективі планується використовувати як стимул для подальшого розширення експорту до них японських товарів.

2.3 Вплив глобалізації на економіку України

Глобальна економіка вимагає глобального управління економічної політики, яка підтримується глобальними системами регулювання та інститутами, які можуть краще здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Україна як центральноєвропейська держава пов'язана численними зв'язками з Європою, відіграє особливу роль у довготривалому процесі формування нових стосунків між Європою та Росією. Вона зобов'язана підтримувати дружні стосунки з Росією та як конструктивний партнер може допомогти їй поповнити мозаїку вільних європейських держав. З цього погляду важко переоцінити роль України у відбудові стабільної, великої Європи.

Сьогодні в Україні завершується формування сучасної банківської системи європейського типу. А її становлення не може проходити відірвано від світових глобалізаційних процесів.

Так, за даними НБУ на 01.01.2007 року в Україні зареєстровано 35 банків з іноземним капіталом, з них 13 - банки зі 100% іноземним капіталом.

З таблиці видно, що більше 18% банківської системи України належить іноземному капіталу, що є наслідком впливу глобалізацій них процесів.

Показники	01.01.2007
Кількість банків за реєстром (на кінець періоду)	193
У тому числі зареєстровано протягом періоду	-
Із загальної кількості: Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій (на кінець періоду) та надають звітність	171
Кількість банків, що подають звітність Національному банку України (на кінець періоду)	169
Із них банки за організаційно-правовою формою господарювання:
Акціонерні товариства	134
відкриті	91
У тому числі державні	2
закриті	43
- товариства з обмеженою відповідальністю	35
- кооперативні	-
Банки з іноземним капіталом
- кількість банків	35
У тому числі зі 100% іноземним капіталом	13
Статутний капітал, млн. грн..	10174
У тому числі зі 100% іноземним капіталом млн. грн..	2196
Кількість банків які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій (на кінець періоду)	168
Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано ліцензію на здійснення банківських операцій	1
Статутний капітал діючих банків у гривневому еквіваленті, млн. грн..	26559
Кількість банків, виключених з Державного реєстру (за період)	-

Розділ 3: Проблеми глобалізації економічного розвитку в сучасних умовах

3.1 Суперечливість процесу глобалізації

Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші. Однак, глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв'язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності. Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав'язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності. Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов'язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1)концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети. Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки” контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення у розвиток наукоємких технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень.

Другий напрямок пов'язаний з випереджаючими темпами зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання обсягів виробництва більшості розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських країн збільшилися на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті роки ХХ ст. - уже на 89%. Третій напрямок пов'язаний з новою якістю інвестиційної активності в розвинених країнах. Зростання інвестиційних потоків і їх зосередження в межах постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше. Прикладом може бути розподіл інвестицій США і в США за окремими секторами і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3 всіх американських інвестицій, то на сьогодні - вже 50%, тоді як на долю Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а Мексики - менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі високотехнологічного виробництва, а також у банківський і страховий бізнес. Четвертий напрямок пов'язаний з відчутним зменшенням міграційних потоків всередині постіндустріального світу з постійним зростанням кількості нелегальних іммігрантів з країн “третього світу” з одночасним зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня освіченості.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 - в 1960 р. для порівняння - в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. - 11/1. У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги. Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв'язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними.

Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

3.2 Проблеми подальшої світової глобалізації

У розвинутих країнах сформувалася теорія постіндустріального суспільства, яка увібрала в себе чимало теоретичних розробок попередніх років. У постіндустріальних умовах важливого значення набувають інформація, знання, наука, які стають головними рушійними силами розвитку. Кількість працівників, зайнятих у сфері виробництва, зменшується, а у сфері послуг - збільшується. Особливо важливим є інтелектуальний капітал. Розробляючи теорію переходу до ринкової економіки, запроваджуючи реформи, ми не можемо ігнорувати головні світові цивілізаційні процеси, зокреми процеси постіндустріального розвитку.

На планеті відбувається не стільки економічна конвергенція, корелятом якої могло б слугувати політичне і соціальне єднання глобального співтовариства, скільки уніфікація певних правил гри, повсюдна інформатизація, забезпечення прозорості економічного простору, розширення світової комунікаційної мережі. Крім того, триває складний і багатоплановий процес, який можна було б охарактеризувати як новий регіоналізм - формування макрорегіональних просторів на тлі геоекономічного розмежування світу, примноження соціально-економічних коаліцій. Однак, найголовніше - це система глобального управління ресурсами планети, всією економічною діяльністю на ній. Процес виробничих механізмів нині, по суті, позбавлений характерного для останніх століть виняткового статусу. Адже головним джерелом суспільного багатства були не стільки культура нагромадження або вміле використання капіталу, скільки інноваційні перебіги.

Почалась масштабна оптимізація сукупної промислової діяльності в межах планети. Швидкими темпами формується глобальна економіка, яка вже не зводиться до простої суми торгово-фінансових операцій, а реально зацікавлена змінами географії промислового виробництва, її трансформацією.

Ефективнішим методом у рамках глобальної економіки стає саме оптимізація - вміле поєднання різноманітних умов економічної діяльності в різних регіонах планети в рамках єдиного господарського механізму, орієнтованого, замість підтримки безперервного НТП, на перманентний перерозподіл світового доходу. Внаслідок цього формування високих технологій перемістилось зі сфери промислового виробництва у сферу вилучення геоекономічних рентних платежів і фінансових операцій.

Загалом, сьогодні глобалізація країн важко входить у світову економіку через вузькість маневру, нереалізованість у найближчому майбутньому національної консолідації та оптимізації взаємодії соціально-політичних сил. Взяти, наприклад, хоча б країни ЄС. Їхній потенціал настільки сильний, що здатний у випадку потреби регулювати попит, підвищуючи чи знижуючи його на території всього європейського континенту. Через Європейську валютну систему і грошовий союз формується система міжнародного фінансового порядку. Це, звичайно, посилює інструменти, які використовують на ринках капіталу для боротьби з системою спекулятивних валютних курсів.

Водночас світове співтовариство щораз більше повертається до неофеодального алгоритму побудови господарського життя, який дає змогу багатим країнам вилучати своєрідну ренту - надприбуток - із соціально-економічної неоднорідності світу.

Вивчаючи досвід ЄС, у кожній країна доцільно щорічно складати такий фінансовий бюджет, в якому повинен бути поданий план і програма основних галузей виробництва в регіоні, визначена потреба в трудових і матеріальних ресурсах, баланс доходів та витрат. Такі плани і програми за замовленнями товаровиробників можуть складати науковці, спеціалісти з менеджменту. В планах потрібно:

- сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку регіону, використовуючи досвід роботи інституту соціального партнерства, відкритість економічної інформації;

- у програмі структурної перебудови економіки кожного регіону чітко визначити послідовність структурних зрушень, комплекс заходів, що передбачають узгоджений розвиток технологічно пов'язаних між собою галузей і виробників, кооперації та інтеграції; створення відповідних науково-технічних розробок з нової техніки і технології;

- у комплексному середньо терміновому фінансовому плані, складовими якого виступають борг, інвестиційні плани та зобов'язання, треба відобразити доходи, витрати, вартість обслуговування боргу й інвестиційні витрати;

- усім органам державної влади в кожному регіоні країни всіляко сприяти організації внутрішнього та зовнішнього ринку і ринково-конкурентних відносин, розв'язанню економічно-організаційних питань, що висуваються окремими впливовими групами економічних суб'єктів, досягненню економічних, політичних, соціальних та фіскальних цілей;

- створити відповідний режим стимулювання різних видів інвестицій, прискорити впровадження у виробництво інноваційної моделі розвитку економіки кожного регіону, забезпечити збалансованість інвестицій з проектами відтворення робочої сили відповідно до кількості місць, що ефективно функціонують, створити умови економічної безпеки держави і господарських систем та екології.

Усе це сприятиме реалізації принципів, прийнятих СОТ, головними з яких є:

- недискримінаційна торговельна політика. Це означає, що країни - члени СОТ погодилися однаково ставитися як до торгових партнерів з інших країн-членів цієї організації (представників «добросусідських народів»), так і до вітчизняних торговців.

- Передбачуваний і безперешкодний доступ до ринків збуту, який підтверджує схильність країн - членів СОТ до зниження тарифних і усування позатарифних бар'єрів для торгівлі, а також прозорість внутрішніх законів, нормативних актів і практики;

- Справедлива конкуренція. Застосовування правила і процедури, чинні в країнах - членах СОТ, повинні бути справедливими і, знову ж таки, недискримінаційними;

- Економічний розвиток і реформування. Понад ѕ зі 150 країн-членів СОТ належать до країн, що розвиваються, або країн, де відбувається реформування неринкової системи. Згода йти на поступки у сфері торгівлі та виявлення надзвичайної гнучкості заради неухильного дотримання правил СОТ спостерігається у багатьох галузях.

СОТ дає країнам певні вигоди і переваги. Це, перш за все, зміцнення миру на планеті, можливість мирного конструктивного вирішення суперечок, можливість зменшити нерівність між країнами, зменшення митних пільг на імпорт, що сприяє скороченню витрат виробництва і зменшенню цін, можливість імпортувати будь-які товари із будь-якого куточка світу, а також технології виробництва. Зниження торгових бар'єрів створює імпульс для укладення зовнішньоторговельних угод, що призводить до зростання національного доходу й особистих доходів громадян.

Розвиток поділу праці між країнами, ефективніший розподіл ресурсів і більш ефективне виробництво досягаються за рахунок єдиних правил і норм взаємовідносин, заснованих на таких принципах, як недискримінація, прозорість, забезпечення стабільності умов торгівлі, спрощення і стандартизація митних процедур, скорочення бюрократизму, створення централізованої бази даних тощо. Зобов'язання, які беруть на себе країни СОТ у рамках чинних угод, не дають можливості як урядам, так і підприємцям приймати нерозумні та неправильні рішення. Ці зобов'язання запобігають введенню різного роду протекціоністських заходів, що обмежує можливості для корупції та порушення стандартів і норм безпеки продукції, її конкурентоспроможності на світових ринках.

При цьому доречно підтвердити, що сучасна конкуренція в епоху глобалізації має свої специфічні особливості. По-перше, вона охоплює одночасно декілька сфер, таких як: якість, терміни, ноу-хау, створення ринкових бар'єрів тощо. По-друге, конкуренція має багатоаспектний характер, оскільки вона має місце на різних рівнях і на різни ринках. По-третє, на цьому етапі розвитку економіки спостерігається структурний динамізм конкуренції: розподіл сил, а також позиції конкурентів постійно змінюються із зростаючою швидкістю.

Через глобалізацію конкуренція зазнає деяких змін. Знижується роль держави як регулятора і посилюється роль міжнародних інститутів. З одного боку, полегшується доступ віддалених конкурентів, а з іншого - зростають можливості ухилення від конкуренції. На деякий період характер цих відхилень не завжди має посилюваний характер. Посилюється інноваційна складова, яка є каталізатором конкурентних процесів на глобальному ринку.

Доведено, що конкуренція виступає глобалізацій ним механізмом як спосіб з'єднання субординуючих і координуючих складових соціально-економічного влаштування у трьох аспектах:

- конкуренція як освоєння нових технологій, які формуються на глобальному рівні, та присвоєння загального цивілізаційного багатства у формі соціалізації й гуманізації;

- конкуренція як відкриття нового соціального простору людського розвитку й інновація, тобто позитивне гетерогенне ускладнення соціальних зв'язків і механізмів;

- конкуренція як інтеграція соціальних груп, професійних корпорацій і консолідація націй, етнічних груп у процесі усвідомлення і формування активного ставлення до глобальної невизначеності цивілізаційного розвитку.

Перший аспект відіграє вирішальну роль в обмеженні витрат. Вади функціонування співтовариства (екологічні, енергетичні, соціальні) постіндустріальних держав надзвичайно високі. Глобальна конкуренція - єдино можливий механізм їх обмеження й оптимізації. Другий аспект призводить до внутрішнього збагачення та поглиблення змісту глобалізації від її спрощення і поверхневих сьогоднішніх форм до дедалі фундаментальної суті. Третій аспект формує інституційну систему глобального рівня, яка оптимізує динаміку і конфлікти глобального розвитку й глобальної рівноваги. Подальша глобалізація економіки буде розвиватися у ще більш гострій конкурентній боротьбі аж до її умовного завершення. На повне завершення світової глобалізації треба чекати сотні років.

Нині ситуація складається таким чином, що торгівля концентрується навколо трьох епіцентрів, одним з яких є Європейський Союз, другим - США, а третім - Японія. Наприклад, 76% імпорту Мексики походить з США. До Чехії та Угорщини близько 65% імпортованих товарів привозять з ринку Європейського Союзу і менше 5% - з США. У свою чергу Мексика купує в ЄС близько 10% імпортованих товарів, а в Японії, свого партнера з АРЕС по інший бік океану, - мізерні 4% , тому що на переважну більшість торгівлі впливають відносини з США. У членів АСЕАН, а також Китаю та Індії, маємо справу з набагато більшою диверсифікацією зовнішніх ринків як з боку імпорту, так і експорту. Тому, виходячи з такої перспективи, можна сказати, що ці країни більше «глобалізовані», ніж, наприклад, Франція або Канада, не кажучи вже про Україну.

Подальша еволюція глобалізації великою мірою залежить від інтеграції згаданих трьох велетенських ринків, які в сукупності створюють більше половини світового глобального продукту. Але повна інтеграція не відбуватиметься доти, доки не буде принципово перебудована міжнародна валютна система. Логіка, яка призвела до створення спільної валюти ЄС, і тут має своє застосування.

Отже, ідеальна глобалізація тотожна одному повністю й ідеально інтегрованому ринку. Це означає, що в принципі стосовно кожного товару, який є предметом обміну в глобальному масштабі, ми мусимо мати справу тільки з однією кривою попиту й однією кривою пропозиції. Вона повинні перетинатися в одній точці рівноваги, яка визначатиме одну ціну на одному ринку.

Висновок

Глобалізація виступає як складний економічний процес, покликаний підвищити ефективність господарювання. Ідеальний глобальний ринок - це багато ринків, які функціонують у повній взаємній гармонії в різних місцях планети подібно до того, як ідеальною демократією є її повсюдне панування в усіх країнах.

Основними ознаками процесу глобалізації є:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами; - фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; - послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики; - розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів; - створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем.

У підсумку треба зазначити, що у сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

Використана література

1.www. vuzlib.net

2.www.bank.gov.ua

3.Бочан І.О., Михасюк І.Р., Глобальна економіка: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 403 с.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б., Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник - К.: Знання, 2008. - 406 с.

5. Мусієць Т.В. Розвиток національної банківської системи як шлях інтеграції України до ЄС// Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №6. -С. 27-34

6. . Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред. Д.Г. Лукўяненка.- К.: КНЕУ, 2001.- 538 с.

7. . Дж.Сорос. Криза глобального капіталізму.-К.: Основи, 1999.- 259 с. 8. Пахомов Ю.М., Лукўяненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна, 1997.

9. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. Навч. посібник / А.С. Філіпенко, Д.Г. Лук'яненко, А.М. Поручник та ін. -- К.: Либідь, 2002.

10. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999.