Світові фінансові операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

З дисципліни

«Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції»

Житомир - 2011

1. Міжнародний кредит

Міжнародний кредит - це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на комерційні та фінансові.

Комерційний кредит - це первинна форма кредиту, в т.ч. в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовим кредитом або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу - з рухом товарного капіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш «зв'язаною» формою кредиту, все ще досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначаються в основному для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.

Фінансовий кредит - це надання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також у третіх валютах.

Однією з важливих характеристик сучасних світово-господарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій, а також змішані.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи.

Кредити міжнародних і регіональних організацій можуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку. Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн «третього світу» та інші кредитно-фінансові інститути. Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити - це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами - експортерами капіталу. В останні десятиліття різко зросла «прив'язаність» кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика має бути використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит.

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств в країні-позичальнику.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на виробничі і невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовують на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами тощо.

Залежно від строків кредити поділяють на короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років);

довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими - понад 7 років.

Можливі і інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін кредиту може бути повний, коли він розраховується від моменту його надання до повного погашення цієї позики, і середній, коли визначається період, на який в середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли визначається ліміт кредиту і загальний термін користування ним, а погашена частина автоматично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну), прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк.

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені і бланкові.

Забезпечені кредити - кредити, коли формою їх забезпечення є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків та ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначений термін, або при настанні певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках товарів з розрахунком по відкритому рахунку.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позика одержується експортером або імпортером через передачу банку своїх векселів, виставлених на даний банк.

Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій: стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді відсотків від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

2. Лізинг

Лізинг - це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед інших форм лізингу найбільш поширеним е фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості машин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (звичайно у банка) в кредит. У цій операції беруть учать ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця і позикодавця. Термін оренди тут значний і, як правило, амортизується вся вартість майна.

Оперативний лізинг - це лізингові контракти, що укладаються на короткий і середній терміни (менші за амортизаційний період), відповідно до яких додається (при дотриманні визначеного терміну) право в будь-який інший час розірвати договір. Як правило, це об'єкт лізингу, при якому орендарі швидко змінюють один одного. Орендодавець тут несе підвищений ризик, а орендарі, що змінюються, змушують лізингову компанію виявляти особливий інтерес належного утримання предмета лізингу. Часто лізингова компанія бере на себе технічне обслуговування об'єкта лізингу, тобто регламентний ремонт, страхування здійснюючи тим самим повносервісний лізинг або частково сервісний лізинг (у контракті визначається розподіл зобов'язань). Після завершення терміну дії договору лізингу предмет договору може бути повернений власнику або знову зданий в оренду.

Фінансовий лізинг характеризується тривалим терміном контракту (від 5 до 10 років) і амортизацією всієї або більшої частини вартості устаткування. Фактично фінансовий лізинг являє собою форму довгострокового кредитування купівлі. Після закінчення терміну дії фінансового лізингового контракту орендар може повернути об'єкт оренди, продовжити угоду або укласти нову, а також купити об'єкт лізингу за залишковою вартістю (вона має суто символічний характер).

Розрізняють лізинг нового майна (з перших рук) і лізинг майна, що було в користуванні (з других рук), тобто підприємець продає майно, власником якого він є і яким уже користується.

За об'єктами угод розрізняють лізинг рухомого (дорожній транспорт, повітря, морський транспорт, залізничний, контейнери, техніка зв'язку) і нерухомого майна (торгові і конторські будинки, виробничі помешкання, склади тощо). При лізингу нерухомості орендодавець будує або купує нерухомість за дорученням-орендаря і надає йому для використання в економічних і виробничих цілях.

При зворотному лізингові укладається договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг.

При пайовому лізингові здійснення лізингових операцій відбувається за участю суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

3. Факторинг

Факторинг - це викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг), та факторингу - усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції. У країнах з розвиненою ринковою економікою серйозну увагу приділяють дотриманню термінів платежів. Діяльність факторингових компаній і факторингових відділів банків вирішують проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками і покупцями та надавати цим відносинам більшої стійкості.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота.

Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає протягом: 1-2 тижнів економічне і фінансове становище потенційного клієнта, характер його ділових зв'язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт направляє факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожним документом клієнт повинен дістати згоду на оплату. Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому і платоспроможність покупців. Це триває від 24 годин до 2-3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту.

Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури, навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Види факторингу

Конвенційний (широкий) - універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхове кредитування, представництво і т.д.;

Конфіденційний (обмежений) - обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на одержання грошей, оплата боргів і т.д. Він є формою надання постачальникові-клієнту факторингу - кредиту під товари відвантажені, а покупцеві-клієнту факторингу - платіжного кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є відсотком за кредит.

Існують відкритий і закритий факторинги.

При відкритому факторингові дебітор сповіщений про те, що в угоді бере участь факторинговий відділ.

У випадку ж закритого факторингу дебіторові не повідомляють про наявність факторингового договору.

4. Форфейтинг

Форфейтування - термін, який вживається для позначення купівлі зобов'язань (векселів), погашення яких припадає на будь-який час у майбутньому і які никають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обернення на будь-якого попереднього боржника. Слово «forfait» французького походження і означає «відмову від прав», що складає суть операцій з Форфейтування.

При форфейтуванні продавець вимоги, наприклад, переказного векселя, захищає себе від будь-якого регресу (регрес - зворотна вимога про відшкодування «сплаченої суми) включенням до індосаменту слів «без обороту». Продавцем векселя, що форфейтується, зазвичай є експортер; він акцептує його в якості платежу за товари чи послуги і прагне передати всі ризики і відповідальність за інкасування форфейтера (тобто банку, що обліковує векселі) в обмін на негайну оплату готівкою.

Зазвичай форфейтуваню підлягають торгові тратти або прості векселі, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі могла б бути форфейтованою. До менш використовуваних форм належить акредитив і відстрочені платежі, що випливають нього. Перевага простих і переказних векселів пояснюється їхнім використанням в якості інструментів торгового фінансування протягом тривалого часу і властивої ч операційної простоти.

Остаточний вибір того чи іншого платіжного засобу в міжнародних торгових і кредитних угодах залежить від чисельних юридичних, економічних і політичних обставин, що не дає змоги використати якесь загальне правило.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, який користується бездоганною репутацією, будь-яка заборгованість, що форфейтується, обов'язково повинна бути гарантована у формі авалю або безумовної безвідзивної банківської гарантії, прийнятної для форфейтера.

Виконання цієї умови є особливо важливим, якщо розглядати угоду як незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника форфейтер може покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на свою єдину гарантію.

Форфейтування - найчастіше застосовувана і важлива із середньострокових: угод, тому що охоплює термін від 6 місяців до 5-6 років. Проте кожен форфейтер установлює свої тимчасові рамки, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

При форфейтуванні купівля векселів здійснюється із відрахуванням (дисконтом) відсотків авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торгової угоди в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає одноразово лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов'язаннями.

Після того, як форфейтер одержав вексель, має місце дисконтування, тобто утримання узгодженої знижки за відповідний період з номінальної суми векселя. В результаті дисконтування експортер одержує за вексель визначену суму готівки. З боку експортера операція на цьому завершена, оскільки він уже одержав оплату за поставлені товари цілком, і за умовами угоди з форфейтером укладена з ним угода із: ротної сили не має. Операції з Форфейтування рідко здійснюються за плаваючими дисконтними ставками.

Величезна кількість зобов'язань, які підлягає форфейтуваню, набуває форми простих або переказних векселів, виставлених на боржника бенефіціаром і акцептованих боржником.

5. Франчайзинг

Франчайзинг - контракт на передачу товарної марки, технології, надання послуг чи продажу товарів. Угоду укладають дві сторони:

франчайзер (продавець) - транснаціональна компанія, що володіє певною товарною маркою, технологією надання послуг чи продажу товарів, технологією організації торгівлі або дистрибуції товарів, що є предметом франчайзингових угод;

франчайзі (покупець) - місцева компанія, яка використовує надані франчайзером за угодою торговельні марки, технології і т.д.

Продавець не тільки передає покупцеві право на використання товарної марки, а й надає йому допомогу в організації та веденні бізнесу у вигляді надання технічних послуг, реклами, підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації, постачанні та ін. Франчайзі за ці послуги вносить одноразову платню при організації бізнесу і здійснює періодичні платежі, а також бере на себе обов'язки вкласти в цю компанію частину свого капіталу та надавати послуги в області маркетингу та менеджменту. Франчайзер бере участь в управлінні та контролі за послугами, що надаються франчайзі.

Всі франчайзингові системи є транснаціональними. Франчайзі не володіє компанією, оскільки отримує її лише на умовах лізингу. Франчайзі отримує фіксовану плату незалежно від прибутку компанії. Вся інша частина прибутку отримуються франчайзером.

Франчайзингова угода укладається на 3-5 років, що дає можливість в подальшому поновлювати або не поновлювати угоду.

Франчайзингові угоди поширюють міжнародні стандарти якості та технології.

В діючій франчайзинговій угоді мають виконуватися 3 умови:

Ш стандартизація продукції та якості, що забезпечується шляхом технічного контролю з боку франчайзера, при здійсненні цієї стандартизації припускається адаптація до місцевих умов;

Ш компанія повинна мати високу репутацію серед споживачів, щоб її товарна марка стала предметом купівлі-продажу;

Ш у всіх франчайзингових операціях має бути забезпечене дотримання технологічних умов та умов якості.

Переваги франчайзингу:

Ш орієнтація франчайзингу на успіх для його учасників. Це те, що відрізняє його від інших концепцій бізнесу. Характерною рисою франчайзингу є не продукт або послуга сама собою, а якість системи.

Ш значні можливості для бізнесменів. Ця система дає змогу здійснювати успішний бізнес, навіть якщо він і невеликий, дає йому великі можливості для розвитку.

Ш збереження права власності.

Ш широке і швидке розширення свого бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозні фінансові зобов'язання.

Ш більш ефективний контроль виробниками реалізації своєї продукції порівняно з іншими способами.

Ш мінімізація ризиків, пов'язаних з початком нової справи.

Ш використання чужого досвіду, отриманого методом спроб і помилок.

Ш економія на рекламі.

Ш запозичення управлінського досвіду, шляхів мінімізації податків тощо.

6. Міжнародний консалтинг

Міжнародний консалтинг - надання інформаційно-консультаційних послуг агентам міжнародної економіки (виробникам, продавцям, покупцям і т. п.) з широкого кола питань економічної та зовнішньоекономічної діяльності, таких як:

Ш маркетингові дослідження, аналіз кон'юнктури світових ринків товарів та послуг;

Ш бізнес-планування;

Ш стратегічний менеджмент;

Ш фінансовий менеджмент;

Ш інвестиційний менеджмент;

Ш управління персоналом, оцінка та підбір кадрів;

Ш рекомендації з організації збуту та реклами;

Ш Вибір партнера, організаційно-правової форми бізнесу;

Ш розробка нових виробничих концепцій;

Ш розробка концепцій та програм реструктуризації і приватизації;

Ш розробка та експертиза установчих документів;

Ш * широке коло фінансово-економічних та податкових питань. Консалтингові послуги надають спеціалізовані та неспеціалізовані фірми.

Досить поширеною є практика, коли великі компанії провідних сфер бізнесу створюють філії або дочірні фірми для спеціалізації їх у наданні консалтингових послуг. Характерним явищем є створення тимчасових консорціумів консалтингових фірм, що спеціалізуються на різних напрямках консалтингу, з метою посилення своїх позицій у конкурентній боротьбі за отримання вигідного замовлення. Також поширеним є залучення генеральним виконавцем послуг дрібних фірм на субпідряд, якими часто виступають місцеві консультанти.

7. Міжнародні інвестиції

У процесі інтернаціоналізації виробництва відбувається трансферт капіталу однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі, відомий як «міжнародні інвестиції». Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні.

Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10%). Володіння контрольним пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов'язань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передбачає право власності на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами, ніж у випадку відсутності контрольного пакета акцій у закордонному виробництві. Внаслідок високого рівня зобов'язань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних операцій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми.

Коли дві або більше організацій мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном «спільне підприємство» (joint venture). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як «змішане підприємство» (mixed venture), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад «Міжнародні авіалінії України».

Для значної кількості американських фірм рівень продажу продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу американської продукції, що посилається за кордон у вигляді товарного експорту. «Кока-Кола» виробляє за кордоном близько 70% обсягів своєї продукції. На сьогоднішній день найбільші фірми світу мають великі прямі інвестиції за кордоном, що охоплюють кожен із видів бізнесу, зокрема видобуток сировини, вирощування врожаю, виробництво продукції або її компонентів, продаж продукції, а також надання різноманітного роду послуг.

До «портфельних» інвестицій можуть бути віднесені як боргові зобов'язання, так і акції фірми. Чинником, що дозволяє відрізнити даний тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає інвестиції. Іноземні «портфельні» інвестиції важливі майже для всіх фірм, що ведуть міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одержання більш високого прибутку за рахунок короткострокових капіталовкладень. Вони також використовують позики різних країн.

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордоном пов'язана з використанням двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між країнами. Інші форми ведення бізнесу - ліцензування і укладення контрактів «під ключ» - не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення.

8. Роялті

Роялті (royalties) є виплатами за використання активів, що знаходяться за кордоном, наприклад фірмових знаків, патентів, авторських прав або інших видів експертних документів, відповідно до підписаних контрактів, так званих ліцензійних угод (licensing agreements). За допомогою роялті оплачується також Франчайзинг (franchising), тобто такий спосіб ведення бізнесу, при якому одна сторона - франшизер (franchiser) продає іншій незалежній стороні - франшизи (franchisee) право на користування своїм фірмовим знаком, що є істотним активом для франшизи. Крім того, франшизу на тривалій основі допомагає партнеру в здійсненні господарських операцій, поставляючи напівфабрикати і комплектуючі, надаючи управлінські послуги і технології. Досить часто фірми вдаються до придбання іноземних ліцензій або франчайзингу після того, як вони досягають успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку. Цей крок звичайно припускає прийняття на себе більших зобов'язань у міжнародному плані, ніж експортна діяльність. Відповідальність буває переважно викликана тим, що фірма повинна направити досвідчений технічний персонал за кордон для сприяння ліцензіату або тримачу франшизи, у створенні й адаптації його виробничих потужностей для випуску нового виробу.

9. Валютні операції

Історично всі операції на валютних ринках поділялись на дві групи: з негайним постачанням валюти та з постачанням через певний період. З часом виникли нові типи валютних угод, що призвело до диверсифікації міжнародного валютного ринку.

Валютні операції з негайним постачанням («спот»).

При здійсненні валютної угоди з негайним постачанням, яка має назву «спот», іноземна валюта постачається банками-кореспондентами не пізніше двох наступних банківських днів з дня укладення угоди. Строк постачання валюти має назву «дата валютування». Ці операції найбільш поширені, їхня частка становить більше 2/3 обсягу валютних угод на міжбанківському ринку. Ринок «спот» характеризується участю практично всіх країн світу і практично всіх валют. Він має високу стандартизацію та автоматизацію операцій.

За допомогою операцій «спот» банки: забезпечують вимоги своїх клієнтів у іноземній валюті для міжнародних розрахунків; створюють можливості для швидкої міграції капіталів, у тому числі «гарячих» грошей, з однієї валюти в іншу; здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

Термінові угоди з іноземною валютою.

Термінові валютні угоди (форвардні, ф'ючерсні) - це валютні угоди про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення за курсом, зафіксованим на момент її укладення (більше, як через два робочих дні після її укладення). Термінові угоди з валютою укладаються з метою конверсії валют у комерційних цілях, а також страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном та отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Форвардні операції - це міжбанківські угоди, в яких фіксуються курс і сума, але до настання терміну (1-6 міс.) розрахунки за зазначеними сумами не здійснюються. Обсяги форвардної угоди можуть бути будь-якими, і при цьому не вимагається їхнього забезпечення.

Серед комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є дилери, які «грають» на пониження («ведмеді») чи на підвищення («бики») курсу валюти. Різниця між курсами валют за угодами «спот» і «форвард» визначається як знижка з курсу «спот», коли курс нижчий, чи премія, якщо він вищий. Премія означає, що валюта котується дорожче за угодою на певний термін, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною операцією нижчий, ніж за готівковою.

Ф'ючерсні операції - це торгівля стандартизованими контрактами, в яких детально регламентовані всі умови - сума, термін, метод розрахунку тощо. їх головна мета - хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угоди вноситься невеликий гарантований депозит. Ф'ючерси - це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валютних курсів. Якщо після купівлі ф'ючерсу ціна підвищилася, то його власники отримують прибуток, якщо знизилася - зазнають збитків. Продаж ф'ючерсу дає прибуток, якщо ціна рухається вниз.

Термінові операції.

Опціонні угоди, які дають право купити (опціон кол) чи продати опціон пут) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладення угоди, за умови сплати невеликої премії (1-5% від вартості контракту). При курсових коливаннях, які перевищують розмір премії, це право використовується, у протилежному випадку сплачена премія втрачається і валютна операція не відбувається. Опціонами торгують як на міжбанківському валютному ринку, так і на фондових, товарних ринках.

Валютні операції «своп».

«Своп» - це валютна операція, яка об'єднує купівлю-продаж на умовах термінового постачання з одночасною контругодою на конкретний термін і тими самими валютами. За операціями «своп» готівкова угода здійснюється за курсом «спот», який у контругоді (терміновій) коригується з урахуванням премії чи дисконту залежно від руху валютного курсу. При здійсненні операцій «своп» клієнт економить на маржі - різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою.

Операції «своп» зручні для банків, які, не створюючи відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують клієнтів необхідною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною її курсу. Такі операції проводяться в усіх основних євровалютах, однак більша їх частка припадає на долар США. Розрізняють операції «відсотковий» та «валютний своп», які використовуються з метою нейтралізації несприятливої зміни відсоткових ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також пониження вартості залучення та надання валютних коштів.

Валютний арбітраж.

Валютний арбітраж - особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає в отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом яких є купити валюту дешевше і продати дорожче, урівноважує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об'єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об'єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова врівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти.

Основні види валютного арбітражу такі:

Вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж - використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта.

Відсотковий арбітраж - пов'язаний з операціями на ринку позичкових капіталів і включає дві угоди: отримання кредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де ставки вищі.

Список літератури

кредит міжнародний лізинг факторинг

1. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. - Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури.

2. Белінська Я. «Валютний механізм і принципи його структурування». Журнал «Економіка Україна» №5 (534) за травень 2006.

3. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та інші. Міжнародна економіка. - 2-е видання, випр. і доп. - К.: Знання, 2004. - 449 с. (Вища освіта ХХІ століття.

4. Руденко Л.В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. - Підручник. - К.: Лібра, 2002. - 304 с.

5. Іфтемічук В.С., Григор'єв В.А., Маниліч М.І., Шутак Г.Д. за наук. ред. Башнянина Г.І. «Ґенеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, біржова діяльність): Терміни, поняття персоналії» - К.: «Магнолія Плюс», 2004. - 688 с.

Размещено на Allbest.ru