Валютно-фінансові та правові аспекти економічної інтеграції в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З дисципліни

«Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції»

Житомир - 2011

1. Валютно-фінансові та правові аспекти економічної інтеграції в Європі

1.1 Європейська система центральних банків

В практиці європейської валютної інтеграції притаманні два важливих аспекти, які характеризують тенденцію до посилення наднаціонального регулювання. По-перше, на території Єврозони в особі ЄЦБ створений та ефективно функціонує прямий наднаціональний регулятор єдиної грошово-кредитної і валютної політики. По-друге, в рамках ЄС в цілому відбувається консолідація загального механізму прийняття рішень з акцентом на спрощення і скорочення строків процедур розгляду, обговорення та затвердження колективних рішень.

Відповідно до ст. 2 Протоколу «Про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку» головна мета ЄЦБ полягає у підтриманні цінової стабільності в ЕВС. Маастрихтський договір закріплює незалежність ЄЦБ від європейських і національних політичних органів. Разом з цим, ЄЦБ має забезпечувати спільну економічну політику в ЄС, якщо це не загрожує досягненню його першочергової мети - підтриманню цінової стабільності.

У ст. З Протоколу «Про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку» визначаються такі основні завдання ЄСЦБ:

Ш розроблення та реалізація грошової політики;

Ш проведення валютних операцій;

Ш зберігання та управління офіційними валютними резервами членів ЕВС;

Ш сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи;

Ш підтримання дій компетентних органів банківського нагляду з розроблення директив та здійснення наглядових функцій за діяльністю кредитних інституцій та із забезпечення цінової стабільності.

Відповідно до ст. 106 Маастрихтського договору керівними органами ЄЦБ є Рада керуючих (Governing Council) та Виконавча рада (Executive Board). Третім органом є Розширена рада (General Council), яку створено для регулювання відносин із членами ЄС, що з різних причин тимчасово не беруть участі в ЕВС. До Розширеної ради входять президент і віце-президент ЄЦБ, а також президенти всіх центральних банків країн ЄС.

Рада керуючих ЄЦБ є найвищим керівним органом, до складу якої входять члени Виконавчої ради та президенти центральних банків країн ЕВС. її завдання полягають у:

Ш розробленні директивних напрямів та ухваленні рішень щодо забезпечення належного виконання покладених на ЄСЦБ завдань;

Ш розробленні грошової політики для країн - членів валютного союзу та ухваленні рішень щодо проміжних цілей, центральних відсоткових ставок та обсягів грошової емісії.

Кожний член Ради управляючих ЄЦБ має один голос, її рішення ухвалюються звичайною більшістю голосів, крім тих рішень, які стосуються капіталу, мінімальних резервів і розподілу прибутків ЄЦБ: ці рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів, причому вага голосу залежить від частки країни в капіталі ЄЦБ, а голоси членів Виконавчої ради не враховуються при голосуванні.

Виконавча рада складається з президента, віце-президента та ще чотирьох її членів. її головними завданнями є:

Ш підготовка засідань Ради керуючих ЄЦБ;

Ш виконання грошово-політичних рішень Ради управляючих ЄЦБ;

Ш організація поточної роботи ЄЦБ.

Відповідно до Маастрихтського договору члени Виконавчої ради ЄЦБ призначаються урядами країн - членів ЕВС із кола досвідчених і визнаних експертів із валютних і банківських питань за рекомендацією Ради міністрів ЄС та після заслуховування Європейським Парламентом. Президент Виконавчої ради призначається терміном на 8 років, віце-президент - на 4 роки, а інші члени - терміном від 5 до 8 років без права повторного призначення.

Статутний капітал ЄЦБ складає 4 млрд. євро. При цьому, частки розподілені між 15 країнами: Бундесбанк - 24,4%, Банк де Франс - 16,9%, Банко ді Італіа - 15%, Бенк оф Інгленд - 14,7% і т.ін. ЄЦБ забезпечується іноземними активами у валюті третіх країн, євро і SDR.

Подальший розвиток ЄЦБ та ЄСЦБ буде відбуватися у напрямі, визначеному Конституцією ЄС, яка ще має статус проекту, оскільки цей документ не ратифіковано деякими країнами ЄС.

Відповідно до проекту Конституції ЄС, унікальне місце в системі інститутів, які зобов'язані реалізовувати виключні компетенції ЄС по створенню і функціонуванню ЕВС, належить ЄСЦБ та її наднаціональному центру - ЄЦБ. Головна мета ЄСЦБ - забезпечення стабільності цін і проведення без втрат для цієї першочергової цілі загальної економічної політики ЄС, спрямованої, зокрема, на досягнення збалансованого економічного росту. Проект Конституції ЄС передбачає, що управління ЄСЦБ здійснює наділений правосуб'єктністю ЄЦБ в особі своїх виконавчих органів - ради управляючих і виконавчої ради. Інститути Євросоюзу і офіційна влада країн-членів зобов'язані проводити консультації з ЄЦБ у процесі прийняття законодавчих актів, які знаходяться в його компетенції.

Положення проекту практично відтворюють всю правову базу, на підставі якої ЄСЦБ та ЄСБ здійснюють регулювання у сфері валютної інтеграції. Новизна проектів цих рішень здебільшого стосується розмежування питань національного та наднаціонального регулювання у цій сфері, а також прав та обов'язків країн з повними правами та країн з обмеженими правами відповідно до їх участі в ЕВС.

2. Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку

Стратегія монетарної політики ЄЦБ - це метод довгострокової дії, на підставі якого приймається рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Стратегія ЄЦБ підпорядковується меті дотримання грошової стабільності в Європі.

До створення ЕВС грошова політика країн ЄС мала однакову мету - підтримання стабільності національної валюти. Однак шляхи окремих країн щодо досягнення цієї мети були доволі різними. За видами грошової політики країни можна поділити на три групи, зокрема:

Ш перша група країн намагалася досягти цінової стабільності шляхом регулювання зростання монетарних агрегатів (монетарний цільовий орієнтир, monetary target), виходячи з того, що регулювання обсягу грошової пропозиції за достатньо стабільного попиту на гроші відповідним чином впливатиме на рівень цін і відсоткових ставок.

Ш друга група країн віддавала перевагу прив'язці національної валюти до більш стабільної іноземної валюти (країни «блоку німецької марки» та ін.) (цільовий орієнтир у сфері валютного курсу, exchange rate target).

Ш третя група країн обрала шлях прямого регулювання інфляції (цільовий орієнтир інфляції, inflation targeting) без офіційного встановлення проміжних цілей. Такий метод більше підходив для країн, де внаслідок нестабільного грошового попиту було ускладнено регулювання грошової маси та відсоткових ставок.

ЄЦБ використовує режим регулювання інфляції, хоча поряд із цільовим орієнтиром інфляції встановлює монетарну ціль.

Цінова стабільність у Єврозоні вважається досягнутою тоді, коли річне зростання цін у країнах-членах, виражене через гармонізований індекс споживчих цін (harmonized consumer price index) (далі - ГІСЦ), не перевищує 2% порівняно з попереднім роком.

ГІСЦ служить для Ради управляючих ЄЦБ інструментом оцінки цінової стабільності в Єврозоні. ГІСЦ був розроблений Євростатом разом із національними статистичними інститутами та Європейським валютним інститутом, а згодом ЄЦБ з тим, щоб виконати вимоги Маастрихтського договору щодо розроблення індексу споживчих цін на порівняльній базі, яка б ураховувала відмінності в національних дефініціях цінових індексів. ГІСЦ Єврозони складається з 77 компонентів, які упорядковано в п'ять основних груп: перероблені продукти харчування - 13,4%, неперероблені продукти харчування - 9,0 неенергетичні промислові вироби - 32,5%, енергетичні продукти - 8,8%, послуги - 36,3%.

У таблиці 2.1. наведено цілі грошово-кредитної політики в країнах ЄС.

Таблиця 2.1. Цілі грошово-кредитної політики в країнах ЄС, 1998 р.

Країна	Монетарний цільовий орієнтир	Цільовий орієнтир у сфері валютного курсу	Цільовий орієнтир інфляції
Бельгія	-	+	-
Люксембург	-	+	-
Данія	-	+	-
Німеччина	+	-	-
Фінляндія	-	-	+
Франція	+	+	-
Греція	+	-	-
Великобританія	-	-	+
Ірландія	-	+	-
Італія	+	-	-
Нідерланди	-	+	-
Австрія	-	+	-
Португалія	-	+	-
Швеція	-	-	+
Іспанія	-	+	+
ЄСЦБ	+	-	+

Відомо щонайменше два підходи, які застосовуються при розробленні стратегії центрального банку:

Ш у першому випадку ціль монетарної стратегії визначається змінами інших економічних показників (Closed-Loop-Policy) (наприклад, визначається зростання пропозиції грошей на 4% при додатковому зростанні на 1% за кожний відсотковий пункт зростання безробіття понад 5-відсоткову квоту та зменшенні на 0,5% за кожний відсотковий пункт зростання інфляції понад 2-відсоткову квоту);

Ш у другому випадку на визначення цілі не впливає зміна інших показників (Open-Loop-Policy) (наприклад, визначається зростання пропозиції грошей на 4%).

Стратегія ЄЦБ розроблена згідно із рекомендаціями європейського валютного інституту 13 жовтня 1998 р. Для підтримання цінової стабільності в Єврозоні ЄЦБ використовує комбіновану стратегію грошової політики, яка спирається на два принципи.

Перший принцип передбачає регулювання широкої грошової маси МЗ, темп зростання якої встановлено на рівні 4,5%. При чому досягнення маяка не є обов'язковим, маяк виконує роль інструменту. Передумовами його дотримання є щорічне зростання реального ВВП на 2-2,5% і щорічне уповільнення швидкості грошового агрегату МЗ на 0,5-1%.

Другий принцип - широка оцінка загального розвитку цін і ризиків їх стабільності в Єврозоні на базі аналізу кон'юнктурних та фінансових індикаторів.

У 1996 р. відповідно до вимог Маастрихтського договору Європейський валютний інститут розробив такі принципи для вибору інструментів грошової політики:

Ш принцип операційної ефективності: інструменти та методи ЄСЦБ повинні дозволяти їй ефективно виконувати свої функції;

Ш принцип ринкової економіки: реалізація грошової політики має відповідати положенням Маастрихтського договору про відкриту економіку та вільну конкуренцію;

Ш принцип звичайних, прозорих та економічних методів: визначає форми інструментів грошової політики;

Ш принцип децентралізації: передбачає щільну кооперацію ЄСЦБ з національними банками, перенесення операційного досвіду на національний рівень;

Ш принцип безперервності: нові сфери дії мають базуватися за можливістю на існуючій інфраструктурі національних банків, якщо це не суперечить іншим принципам;

Ш принцип гармонізації: інструменти грошової політики повинні бути уніфіковані для всієї Єврозони з метою досягнення однакової дії грошово-політичних заходів для всіх фінансових інститутів;

Ш принцип ефективності грошово-політичної лінії: інструментарій грошової політики має забезпечувати Раді ЄЦБ можливість спільно з іншими керівними органами ЄСЦБ упроваджувати єдину грошово-політичну лінію.

Ш ЄСЦБ застосовує три категорії інструментів:

Ш операції на відкритому ринку (open market operations);

Ш постійні механізми рефінансування (standing facilities);

Ш політика обов'язкових резервів (minimum reserves). Операції на відкритому ринку покликані регулювати попит

Ш і пропозицію на ліквідні кошти. Більшу частину коштів банківське співтовариство отримує через основні операції рефінансування.

Ш ЄСЦБ розрізняє п'ять типів інструментів для проведення операцій на відкритому ринку:

Ш зворотні операції (reverse transactions); базуються на заставі або продажу цінних паперів з правом викупу;

Ш прямі операції (outright transactions); центральні банки здійснюють остаточний продаж або купівлю цінних паперів з повним переходом права власності;

Ш емісія боргових сертифікатів (issuance of debt certifications); боргові сертифікати з максимальним терміном обігу до 12 місяців імітуються з метою регулювання ліквідності;

Ш валютні свопи (foreign exchange swaps); вимоги в євро обмінюються шляхом купівлі, продажу на вимоги в іншій валюті, одночасно укладається форвардна угода щодо зворотних дій;

Ш строкові депозити (collection of fixed-term deposits); ЄСЦБ приймає від комерційних банків країн ЕВС через відповідні центральні банки строкові депозити з фіксованим терміном дії та під фіксовані ставки відсотків.

Залежно від цілей, регулярності та механізмів проведення операції на відкритому ринку ЄСЦБ поділяють на чотири категорії:

Ш основні операції із рефінансування (main refinancing operations) - регулярні зворотні операції з терміном дії до двох тижнів. Здійснюють щотижня національними центральними банками шляхом проведення стандартних аукціонів;

Ш продовжені операції із рефінансування (longer-term refinancing operations) - зворотні операції з терміном дії до трьох місяців. Здійснюються раз на місяць національними центральними банками через стандартні аукціони;

Ш операції тонкого настроювання (fine-tuning operations) проводяться центральними банками з метою згладжування коливань на грошовому ринку, мають часто форму зворотних операцій, але можуть проводитись і у вигляді прямих операцій, валютних свопів та строкових депозитів шляхом швидких аукціонів чи взаємних угод;

Ш структурні операції (structural operations) здійснюються за допомогою емісії боргових сертифікатів, зворотних і прямих операцій шляхом проведення стандартного аукціону або за взаємними угодами. Використовуються з метою структурного узгодження позицій ЄСЦБ та решти фінансового сектору.

Постійний механізм рефінансування поділяється на два типи:

Ш механізм граничного рефінансування (marginal lending facility) надає можливість центральним банкам країн ЕВС позичати у ЄСЦБ ліквідність протягом ночі за відсотковою ставкою на рівні верхньої межі відсоткової ставки денних торгів;

Ш * депозитний механізм (deposit facility) забезпечує депонування зайвої ліквідності центральних банків на рахунках ЄЦБ на принципах «овернайт» за відсотковою ставкою на рівні нижньої межі відсоткової ставки денних торгів.

Відсоткові ставки за депозитами і кредитами слугують нижньою і верхньою межею ринкової ставки «овернайт» і є барометром грошово-кредитної політики ЄЦБ.

Обов'язковому резервуванню (система обов'язкового резервування була введена рішенням Ради ЄЦБ у 1998 р.) підлягають такі пасивні статті банківського балансу, як: депозити, боргові зобов'язання та короткострокові цінні папери. Резервна ставка коливається у межах від 0 до 2% і визначається на місячній основі.

Вартість грошей в Єврозоні визначається ставкою за основними операціями рефінансування ЄЦБ, яка рішенням Ради директорів ЄЦБ від 8 червня 2000 року встановлюється на тендерній основі після узгодження мінімально можливого її рівня з ЄЦБ. Крім неї до інструментарію ЄЦБ відносяться гранична кредитна ставка та гранична депозитна ставка.

За станом на 10.11.2006 ставки встановлені на рівні (діють з 8.11.2001): ставка за основними операціями рефінансування -3,25%, гранична кредитна ставка - 4,25% та гранична депозитна ставка - 2,25%.

3. Валютне регулювання в Європейському Союзі

Основні елементи валютної стратегії ЄС - кількісне визначення показника інфляції, контроль за обсягом грошової маси, прогноз та оцінка перспектив цінової динаміки.

У рамках ЕВС розрізняють два типи валютного регулювання:

Ш щодо валют країн - не членів ЄС;

Ш щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЕВС.

Згідно з Маастрихтським договором, формальні рішення стосовно режиму валютного курсу євро може ухвалювати Рада міністрів ЄС. Таке рішення було прийнято на користь режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповідно до співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках.

Водночас Рада міністрів ЄС залишила за собою право загальної орієнтації поточної валютної політики відносно третіх країн, якщо при цьому не порушується першочергова мета ЄЦБ щодо підтримання стабільності цін. У червні 1997 р. Рада ЄС доповнила це положення, наголосивши на тому, що проведення валютних інтервенцій на підтримання курсу євро на світових ринках можливе лише за надзвичайних обставин, за наявності загрози значних курсових коливань.

Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий ERM 2. У межах ЕОМ 2 ці країни здійснюють прив'язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15% (de-facto-floating), успадкованого від старого варіанта Європейської валютної системи. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов'язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності.

Використання євро в якості єдиної валюти

Існує низка ознак, характерних для ключової міжнародної валюти. Наприклад, українські науковці виділяють чотири категорії таких ознак:

валюта розрахунків (міжнародний платіжний засіб: виставлення рахунків-фактур у зовнішній торгівлі; роль посередника у валютній торгівлі «vehicle-currency»);

валюта міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний засіб нагромадження вартості; засіб емісії та депозиту міжнародних облігацій, акцій та банківських кредитів);

резервна валюта центральних банків (використання валютних резервів для «покриття» зовнішньоекономічної діяльності країни (імпорту) і для проведення валютних інтервенцій);

валюта прив'язки, або «якоря» (використовується іншими країнами для прив'язки своїх валют, міжнародна роль яких є незначною).

Валюта розрахунків. До введення євро 44% міжнародних розрахунків здійснювалося у доларах СІНА. Ця цифра майже в 4 рази перевищувала їхню частку у світовій торгівлі. Друга за значенням грошова одиниця - німецька марка - забезпечувала лише 16% світової торгівлі, 15% припадало на інші валюти Європейської валютної системи, 5% належало японській єні. За оцінками ЄЦБ, у 2002 р. в євро здійснювалося від 40 до 50% міжнародних розрахунків Єврозони.

Ринкова частка євро практично дорівнює сумі часток валют, які замінив євро. У 1998 р. на валютних біржах світу частка торгівлі доларом США становила 87% (при визначенні частки виходимо з 200% - сума продажу та купівлі валюти), німецької марки - 30%, єни - 21%, фунта стерлінгів - 11%, французького франка - 5%. У 2002 р. частка долара США у валютній торгівлі зменшилася до 84,4%, а частка євро збільшилась до 43%. Тенденція зменшення частки долара США та збільшення частки євро у торгівлі на валютних біржах світу в останні роки посилюється.

Валюта міжнародних депозитів та інвестицій.

Ринок державних облігацій ЕВС удвоє менший за американський. У 1997 р. частка облігацій, деномінованих у доларах США, становила на міжнародних фінансових ринках 46%, у єнах - 11%, у німецьких марках - 10%. На всі європейські валюти разом припадало близько 24% міжнародного ринку облігацій.

Є кілька аргументів на користь зростання частки євро в цьому сегменті ринку. По-перше, євро став найпопулярнішою емісійною валютою: вже в перший місяць після створення ЕВС на нього припало близько 55% сукупного обсягу нової емісії (для порівняння - відповідний показник для долара становив лише 40%). По-друге, довгострокова інвестиційна привабливість євро залежить від темпів та рівня інтеграції фінансових ринків євросистеми. До введення євро європейський ринок облігацій був дуже сегментованим унаслідок обігу різних валют, розбіжностей у національних законодавствах, податкових режимах і ринкових звичаях. Введення євро ліквідувало ризик валютних коливань і має посилити процеси інтеграції та гармонізації ринкової практики в країнах ЕВС. На початку 2002 р. частка долара у світовому ринку облігацій становила 45,6%, євро - 24,1%.

Недоліком розвитку європейського ринку цінних паперів, зокрема акцій, є те, що до цього часу кожна країна має своє національне акціонерне право. Вже протягом 10 років триває дискусія про заснування загальноєвропейського акціонерного товариства, але воно досі не створене. Це веде до переміщення операцій з акціями за кордон. Акціонерне право в США є більш суворим, і це дуже вигідно акціонерам. Англійське право ліберальніше до підприємців.

Резервна валюта центральних банків. Якщо в 1996 р. частка офіційних валютних резервів світу в доларах США дорівнювала 63,7%, у валютах ЄС - 19,5%, японських єнах - 6,2%, то на початку 1999 р. резерви в доларах, євро та єнах співвідносилися як 57,1%: 19,6%: 4,9%, а на кінець 2001 р. - 68,3%: 13%: 4,3%.

Таким чином, очікуваної диверсифікації валютних резервів на користь євро не відбулось. За даними опитування, проведеного в середині 2002 р. журналом «Central Banking» (Лондон), лише 8 із 40 провідних центральних банків світу протягом року збираються збільшити частку євро у своїх валютних резервах. Відповідно до ст. 30 Статуту ЄЦБ, члени ЕВС передали до ЄЦБ частину своїх резервів у розмірі 50 млрд. євро (65 млрд. дол. США за курсом 1996 p.). Частка окремої країни розраховується залежно від розміру частки країни в капіталі ЄЦБ.

Капітал ЄЦБ формується лише за рахунок валют третіх країн, насамперед долара США та золота. Резервні позиції в МВФ, СПЗ і валюти країн ЄС згідно з Маастрихтським договором забороняється використовувати для формування капіталу ЄЦБ. Золотовалютні резерви ЄЦБ на початку 2003 р. становили близько 360 млрд. євро.

Валюта прив'язки, або «якоря». На середину 2002 р. 54 країни мали режим валютного курсу, що тим чи іншим чином був прив'язаний до євро.

По-перше, євро відіграє роль «якоря» при визначенні режимів валютних курсів інших країн ЄС. Таку прив'язку в межах механізму ERM 2 здійснила Данія.

По-друге, країни Центральної та Східної Європи, які вступили до ЄС у 2004 p., прив'язали свої валюти до євро або використовують останній як референцію.

За умов стабільності євро та з огляду на значні розбіжності в темпах інфляції в країнах Східної та Західної Європи прив'язка до євро теоретично мала б сприяти стабілізації економік держав Центральної та Східної Європи за рахунок «імпорту» зовнішніх конкурентних переваг, зниження відсоткових ставок та залучення нових інвестицій.

По-третє, зважаючи на інтенсивність торговельних відносин між країнами ЕВС та країнами-членами Європейської асоціації вільної торгівлі (серед них є і країни Центральної та Східної Європи), можна стверджувати, що і для цих країн прив'язка до євро мала позитивні наслідки.

По-четверте, прив'язка валют країн Середземноморського регіону до євро також може стати чинником їхньої макроекономічної стабілізації. У 1995 р. ЄС підписав з 12 країнами Середземноморського регіону так звану Барселонську декларацію. Такі країни, як Мальта, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія та ОАЕ вже здійснили часткову прив'язку своїх валют до євро.

4. Міжнародні стандарти та законодавство ЄС

Європейська інтеграція є еволюційним процесом, що зумовлює обов'язок держави-претендента на вступ до ЄС достатньою мірою продемонструвати свій прогрес, свої досягнення порівняно з середніми показниками держав-членів ЄС. Обравши курс на інтеграцію в Європейський Союз, Україна фактично зобов'язалася перед своїм народом і європейською спільнотою докорінно реформувати всі сфери суспільного життя, зокрема й власну банківську систему, відповідно до наявних у ЄС стандартів.

Особливістю європейської інтеграції у банківській сфері є проникнення права Європейського Союзу в систему національного права. Основна причина такого явища полягає в тому, що кожній окремій державі-членові Європейського Союзу досить важко дотримуватися різних стандартів і процедур, одних - для національного законодавства, інших - для законодавства ЄС. Тому з часом національні інституції щораз більше спираються на стандарти ЄС і запроваджують позитивний досвід у реалізації, тобто використанні, дотриманні, виконанні й застосуванні національного законодавства та законодавства Європейського Союзу, пристосовуючи його до своїх умов. Пояснення цьому просте: більшість аспектів роботи урядів держав - членів ЄС підпадають під acquis communautaire (надбання Співтовариства, яке ще називають зводом правил і вимог (або законодавства) Співтовариства). Поширене в науково-практичному вжитку словосполучення acquis communautaire охоплює все, що Європейський Союз набув у правовому і політичному розумінні та зафіксував документально.

Слід значити, що в праві ЄС виправдано виділяють дві складові, які умовно можна назвати політичною та економічною (зустрічаються також такі визначення як інституційне та матеріальне право). Перша з них присвячена статусу різних органів ЄС, друга - створенню спільного ринку та формуванню єдиної економічної політики. Економічне право ЄС спрямоване на створення спільного ринку (а пізніше й економічного союзу) у різних сферах підприємницької діяльності, включаючи також і сферу банківських послуг.

Під банківським правом ЄС розуміється та частина права ЄС, що безпосередньо спрямована на регулювання сфери банківських послуг у Співтоваристві.

Основними джерелами банківського права ЄС є:

Ш Директива Ради 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 р. про координацію законів, постанов та адміністративних положень щодо заснування та ведення бізнесу кредитних інститутів.

Ш Директива Ради 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 р. про координацію законів, постанов та адміністративних положень щодо заснування та ведення бізнесу кредитних інститутів, що доповнює Директиву Ради 77/780/ЄЕС з наступними змінами.

Ш Економічне право ЄС ґрунтується на ряді основоположних принципів, що також називаються свободами:

- свобода переміщення товарів;

- свобода переміщення осіб (свобода заснування включно);

- свобода надання послуг;

- свобода переміщення капіталів.

Ці свободи лежать в основі всього економічного права ЄС, однак при цьому для кожної конкретної сфери економіки через її специфіку особливу значимість набувають не всі, а лише деякі з вищезазначених принципів. Для сфери банківської діяльності найбільше значення мають принципи свободи заснування та свободи надання послуг, які й стали основою для вдосконалення банківського законодавства країн-членів ЄС.

Принцип свободи заснування є частиною більш широкого принципу свободи переміщення осіб. Річ у тому, що реальне визнання права осіб на переміщення невід'ємне від визнання їх права на переміщення як професіоналів. Тобто, йдеться не лише про право вільного фізичного перетину кордону держави з наступним вільним працевлаштуванням, а й про можливість вільного створення підприємства на території іншої держави, без будь-якої дискримінації.

Принцип свободи надання послуг. Завдання створення єдиного економічного простору передбачало не лише право заснування банківської установи, що надає ті чи інші послуги на території іншої держави - члена ЄЕС, а й право надавати такі послуги на території іншої держави без заснування у ній юридичної особи. Це й було відображено в проголошеному принципі свободи надання послуг. Згідно з Договором про створення ЄЕС послуги включають в себе платні послуги, у тому числі комерційного характеру та послуги професіоналів.

Проте для ефективної реалізації процесу регулювання інтеграційних процесів на наднаціональному рівні недостатньо використовувати лише зазначені основоположні принципи. Це пояснюється наявністю суттєвих відмінностей у практиці регулювання банківської діяльності в різних державах - членах ЄЕС.

Діяльність банківської установи, в країні заснування якої регулювання банківської діяльності менш суворе порівняно з регулюванням банківської діяльності у країні її перебування може спричинити погіршення умов конкуренції. Така ситуація може бути спричинена наявністю у банківської установи більших свобод заснування та надання послуг.

Тому впровадження принципів свободи заснування та свободи надання послуг на міждержавному рівні повинно супроводжуватись інституційною конвергенцією, тобто гармонізацією діяльності банківських установ на національних рівнях. Такий підхід щодо гармонізації на різних рівнях банківського права в державах-членах ЄЕС створить оптимальні умови для формування єдиного ринку банківських послуг.

Проблема правової неузгодженості та визначення шляхів її розв'язання висвітлюється в більшості банківських директив. За основу було взяте положення, в якому на рівні Співтовариства встановлюється лише мінімум правил, які мають міститися у законодавстві кожної держави.

Визнання необхідності гармонізації банківського права в державах-членах ЄЕС спричинило появу ще трьох принципів, які стали основою розвитку банківського права у Співтоваристві: принцип взаємного визнання, принцип контролю країни походження та принцип єдиної ліцензії. Сутність цих принципів полягає в такому.

Принцип взаємного визнання, спрямований на створення однакового режиму функціонування для банків, створених у різних державах-членах ЄС у випадку здійснення своєї діяльності на території будь-якої держави-члена ЄС. За цим принципом уповноважені органи країни перебування банку чи його філіалу визнають вимоги, встановлені для кредитного інституту в країні його заснування, та зобов'язуються утримуватися від нав'язування такому банку додаткових стандартів, що існують для банківських установ, створених у країні перебування зарубіжного банку Принцип взаємного визнання концептуально поділяється на дві складові: взаємне визнання авторизації (ліцензування) та взаємне визнання методів діяльності.

Принцип контролю країни заснування є подібним до принципу взаємного визнання. Його сутність полягає в тому, що уповноважені органи держави перебування утримуються від додаткових заходів контролю за іноземними кредитними інститутами, що діють на підлеглій їм території. Має визнаватися право компетентної влади держави заснування здійснювати нагляд за підлеглими їй кредитними інститутами, що здійснюють свою діяльність за кордоном як у формі створення філіалу, так і у формі надання банківських послуг без створення філіалу. Кредитний інститут залишається підконтрольним владі держави заснування незалежно від свого фактичного місцезнаходження та місця надання банківських послуг.

Однак цей принцип не виключає можливості держави перебування вживати заходи (навіть заборонити здійснення банківської діяльності) щодо банківської установи (її філії), що грубо порушує законодавство країни перебування.

Третій принцип - принцип єдиної ліцензії - означає, що кредитний інститут має право здійснювати свою діяльність у державі перебування на підставі ліцензії, отриманої в державі заснування (без необхідності додаткового ліцензування у державі перебування), також є подібним до двох попередніх. Діяльність банківської установи повністю контролюється компетентними органами держави заснування, тому ці органи можуть ліцензувати діяльність такого банку незалежно від того, чи здійснюється діяльність на території держави заснування чи іншої держави Співтовариства. Крім основоположних принципів, на яких ґрунтується економічне право ЄС, існують також особливості прийняття нормативних актів у Європейському Союзі, які поділяються на:

Ш регламенти, які мають пряму юридичну дію у всіх країнах-членах ЄС;

Ш директиви, які повинні бути транспоновані в національне законодавство країн-членів ЄС;

Ш рекомендації, які не є юридично обов'язковими для виконання країнами-членами ЄС.

При прийнятті регламентів і директив у Європейському Союзі було розроблено процедуру, що отримала назву «принцип Ламфалуссі». Мета цього принципу - спростити та прискорити складний і тривалий законодавчий процес ЄС шляхом так званого принципу погодження. У грудні 2002 р. Євросоюз вирішив застосувати принцип Ламфалуссі до всього фінансового сектору ЄС.

Згідно з принципом Ламфалуссі, на першому рівні Європейська Комісія виступає із законодавчою ініціативою. Під патронатом комісії комітети приймають рамкове законодавство. Закон проходить процедуру погодження шляхом спільного прийняття рішення за участю Європейського Комітету Міністрів фінансів (ЄКМФ - ECOFIN) та Європейського Парламенту.

На другому рівні Європейська Комісія розробляє технічні засоби реалізації закону за допомогою чотирьох спеціальних комітетів - Європейський банківський комітет (ЄБК - EBS), Європейський комітет з цінних паперів (ЄКЦП - ESC), Європейський комітет зі страхування та пенсійного забезпечення (ЄКСПЗ - ЕІОРС) та Комітет з фінансових конгломератів (КФК - FCC). Останній розглядає питання стосовно міжгалузевих груп. До складу цих комітетів входять вищі посадові особи, призначені національними міністерствами фінансів під патронатом Європейської Комісії. Вони приймають рішення із запропонованих Комісією рішень з реалізації рамкового законодавства. Комісія може самостійно затвердити ці заходи, якщо вони схвалені кваліфікованою більшістю членів відповідного спеціального комітету.

На третьому рівні при розробленні заходів з реалізації законодавства Комісію, згідно з принципом Ламфалуссі, консультують експертні комітети: Комітет європейських органів банківського нагляду (КЄОБН - CEBS), Комітет європейських органів регулювання ринку цінних паперів (КЄОРЦП - CESR) і Комітет з нагляду за страхуванням та пенсійним забезпеченням (КНСПЗ - CEIOPS). До складу цих комітетів входять вищі посадові особи національних органів нагляду, а КЄОБН також включає представників національних центральних банків та ЄЦБ. Крім надання консультативної допомоги та загального сприяння Комісії у розробленні заходів з реалізації законодавства, експертні комітети третього рівня також займаються питаннями обміну наглядовою інформацією, узгодженого застосування європейських законодавчих актів, впорядкування методів і способів здійснення нагляду за європейським ринком фінансових послуг.

КБН надає консультативну допомогу ЄЦБ, який також здійснює аналіз фінансової стабільності банків та процесів, що відбуваються у банківських структурах ЄС, та надає висновки щодо нових нормативних актів і директив.

Європейська Комісія у тісній співпраці з державами - членами ЄС, регулюючими органами, що беруть участь у законодавчій діяльності на третьому рівні, та представниками приватного сектору перевіряє послідовність впровадження законодавства Європейського Союзу.

Однією з головних передумов набуття країною-кандидатом повноправного членства в Євросоюзі є виконання політичних та економічних критеріїв. Ці критерії були прийняті під час саміту ЄС у Копенгагені 21-22 червня 1993 р. До них належать:

Ш інституційна стабільність та гарантія демократичного і правового устрою;

Ш дієздатна ринкова економіка, яка спроможна витримувати конкуренцію на ринку ЄС;

Ш прийняття новими членами спільних завдань та цілей ЄС, зокрема щодо утворення політичного та валютного союзу.

Для забезпечення дотримання вищезазначених критеріїв необхідна повномасштабна імплементація acquis communautaire в національне законодавство, тобто адаптація законодавчої бази країни-кандидата до регулятивних норм, що діють у різних сферах спільного європейського ринку, в тому числі й банківського. Спочатку проводиться детальний аналіз існуючої в країнах-кандидатах законодавчої бази з метою чіткого визначення необхідних змін (так званий скрінінг), а потім узгоджується виконання програми наближення до законодавчих норм ЄС за кожним розділом, а саме: вільний рух товарів та послуг, вільний рух капіталів, податкова система, економічний та валютний союз, бюджет та фінансовий контроль та інші.

Європейські пруденційні стандарти частково відображають загальні принципи пруденційного нагляду, прийняті Базельським комітетом з питань банківського нагляду. Двадцять п'ять принципів ефективного банківського нагляду, встановлених Базельським комітетом, можна розподілити на вісім категорій:

Ш передумови ефективного банківського нагляду;

Ш критерії ліцензування та затвердження структурних змін;

Ш пруденційні положення та вимоги;

Ш методи безвиїзного банківського нагляду;

Ш інформаційні вимоги;

Ш повноваження органів нагляду;

Ш транскордонна банківська діяльність;

Ш схеми гарантування депозитів.

Правила нагляду ЄС встановлюють тільки мінімальну гармонізацію на рівні створення необхідної атмосфери взаємодовіри між державами-членами при розширенні кредитними установами та інвестиційними фірмами своєї діяльності шляхом створення транскордонних установ чи прямого надання послуг.

З огляду на перспективи України стати спочатку асоційованим, а потім і повноцінним членом Європейського Союзу, перед органами банківського нагляду постає необхідність вирішення завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією, зокрема, приведення українського банківського законодавства у відповідність основоположним принципам банківського законодавства ЄС.

Відповідність українського законодавства Директивам ЄС, які регулюють діяльність банківських установ, оцінювалася численними міжнародними установами (UEPLAC, Проект ЄС Tacis «Bistro» для Національного банку України, Світовий банк, МВФ, ЄБРР).

Національний банк України бере активну участь у процесі адаптації національних правових норм до європейського законодавства у сфері монетарної політики та банківської справи. Проте, на жаль, в Україні на сьогодні не відпрацьовано механізму постійної адаптації національного банківського законодавства. Внесення змін і прийняття нових Директив в ЄС повинно автоматично спонукати до нормотворчого процесу у суб'єктів законодавчої ініціативи.

Список літератури

європейський центральний банк валютний

1. Герасимович А.М. Алексеєнко І.М., Парасій-Вергуненко І.М. «Аналіз банківської діяльності» - Підручник. - К.: КНЕУ, 2004. - 599с

2. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №5.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. «Фінансово-економічний словник». - К.: Знання, 2007. - 1072 с.

4. Петрашко Л.П. «Міжнародні фінанси»: Навч. метод посібник для самостійного вивчення дисциплін - К.: КНЕУ, 2003. - 221 с.

5. Петрашко Л.П. Валютні операції: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 3-127.

6. Петрук О.М. «Банківська справа»: Навчальний посібник // За ред. д.е.н., проф. Бутинця Ф.Ф. - К.: Кондор, 2004. - 461 стор.

7. Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., «Фінанси підприємств» - К.: КНЕУ, 2008 - 552 с.

8. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В.В., Маслов С.І. «Основи банківської справи» Навчальний посібник. - К.: Центр Навчальної літератури, 2005. - 410 с.

Размещено на Allbest.ru