Основи права ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Структура і джерела європейського права

2. Основи конкурентного права Європейського Союзу

3. Європейська комісія: призначення, порядок формування і склад

Список використаної літератури

Вступ

Європейський Союз - це інституційна структура того, що ми зазвичай називаємо європейською інтеграцією, яка, в свою чергу, є тривалим процесом розбудови «ще тіснішого союзу між народами Європи». Природа його є унікальною і не має ніяких прецедентів в сфері міжнародного права та міжнародних відносин. Сучасний ЄС є результатом поступового розвитку та перетворення з суто економічної організації на структуру, що нагадує державу з федеральним устроєм.

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов'язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов'язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія.

Серед джерел права ЄС - джерела права Європейських Співтовариств, джерела другої і третьої опори ЄС (міжурядове співробітництво), нормативно-правові акти відповідно до Конституції для Європи.

1. Структура і джерела європейського права

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Серед джерел права ЄС - джерела права Європейських Співтовариств, джерела другої і третьої опори ЄС (міжурядове співробітництво), нормативно-правові акти відповідно до Конституції для Європи.

Склад джерел права ЄС заведено розділяти на дві групи, перша з яких дістала назву «первинне право», а друга -- «вторинне право». Такий поділ джерел є не просто їх класифікацією, а харак-теристикою ієрархії їх відносин. Первинне право має пріоритет, вищу юридичну силу порівняно з актами вторинного права, яке створюється і діє на основі первинного і не може йому суперечити.

Поняття «первинного права» охоплює передусім три установчі договори, на основі яких були створені співтовариства: Паризький договір про європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) 1951 р. і два Римські договори 1957 р. -- про Європейське Співтовариство і Євроатом разом з усіма протоколами, деклараціями та іншими документами, які є додатками до них; документи, якими до них вносились зміни та доповнення, зокрема Договір про злиття 1965 р., Акт Ради про проведення прямих виборів у Європейський парламент 1976 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір 1992 р., Амстердамський договір 1997 р., договори про приєднання до ЄС нових членів.

Поняття «первинне право» охоплює також міжнародні договори співтовариств і джерела, які належать до так званого неписаного права. Останніми є загальновизнані принципи і норми, що належать до звичаєвого міжнародного права, а також загальні принципи права, закріплені в конституціях держав-членів.

Під вторинним правом ЄС розуміється сукупність правових актів, які приймаються правовими інститутами й іншими органами співтовариств. Відповідно до ст. 89 Договору про ЄС загалом таких актів існує п'ять: регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки.

Регламент призначений для загального застосування. Він є обов'язковим в усіх його частинах і підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти вирішують головні питання діяльності співтовариств, служать основою правового регулювання їхньої діяльності. Оскільки регламентами регулюються най-важливіші питання політики ЄС, вони відрізняються від інших актів досить загальним характером викладених у них положень.

Наступним за юридичною силою документом вторинного права є директива. Вона також є обов'язковим актом, але містить положення, заходи щодо виконання яких держави встановлюють самостійно. Саме директиви відповідно до Маастрихтського договору (ст. 100) відіграють головну роль у процесі гармонізації права співтовариств, тому їх положенням необхідно приділити особливу увагу в процесі адаптації законодавства України до права ЄС. При цьому, однак, слід враховувати, що директива може бути адресована як державам-членам у цілому, так і окремим із них, унаслідок чого джерелом узгодження мають обиратись директиви загального характеру.

Рішення, як і регламент, є обов'язковим у цілому для тих, кому воно адресоване, однак від останнього воно відрізняється вищим ступенем конкретизації своїх положень.

За загальним правилом рекомендації та висновки не є обов'язковими. Однак слід враховувати, що відповідно до Договору про ЄОВС рекомендації мають обов'язкову силу і є аналогом директиви в рамках ЄС та Євроатому.

Отже, нормативний характер у праві ЄС мають регламенти, директиви, рішення, а також рекомендації, які приймаються в рамках договору про ЄОВС.

Останнім джерелом вторинного права ЄС є рішення Суду ЄС, які мають силу прецеденту.

Право ЄС, як і будь-яка інша система права, має у своєму складі нормативні акти різної юридичної сили. Відповідно до Амстердамського договору ієрархія нормативних актів у ЄС має шість рівнів: 1) установчі акти; 2) загальні принципи; 3) міжнародні договори; 4) вторинне право співтовариств; 5) міжінституційні угоди і подібні акти; 6) угоди між державами-членами.

2. Основи конкурентного права Європейського Союзу

Європейське право значною мірою формують рішення Європейського Суду Справедливості (ЄСС). В цілому можна стверджувати, що європейське право твориться і змінюється значною мірою саме Європейським Судом Справедливості. Досить велика частина рішень ЄСС стосується проблематики конкурентного права.

Існує три основні види джерел європейського права, що регулюють конкурентну політику в Європейській Унії. По-перше, це норми міждержавних договорів, які були укладені державами-засновниками ЄС і до яких пізніше приєдналися нові держави-члени ЄС. Цей вид джерел європейського права прийнято називати “примарним правом ЄС”. Говорячи мовою класичного міжнародного публічного права, примарне право ЄС можна прирівняти до міждержавних договорів, якими засновуються міжнародні організації.

Натомість рішення самих органів Європейського Союзу в галузі конкурентного права є похідними стосовно первинних норм. Їх називають “секундарним правом ЄС”.

Існує чотири основні види рішень органів ЄС (актів секундарного права ЄС), які різняться між собою за юридичною силою і за формальними наслідками для сторін. Не ставлячи за мету детальний аналіз правової суті кожного з видів секундарних норм ЄС, відзначимо лише, що основними актами в галузі регулювання конкуренції на ринку ЄС є регламент, директива і рішення.

Регламент - нормативний акт загального характеру, який є загальнообов'язковим в усіх своїх частинах для всіх держав-членів ЄС, їх громадян та юридичних осіб. Регламент є нормою прямої дії і не потребує подальшої імплементації державами-членами ЄС для набрання чинності на їх території.

Директива - нормативний акт обов'язкового характеру, що адресований конкретним державам-членам ЄС при вирішенні окремих індивідуальних чи групових питань. Директива за своєю юридичною природою не є нормою прямої дії, але є радше вимогою до держави-члена ЄС здійснити заходи щодо досягнення певної мети. Як правило, норми директиви застосовуються для гармонізації європейського законодавства в усіх державах-членах ЄС. При цьому немає обов'язкової вимоги щодо форми їх закріплення в національній системі права. Важливим є лише кінцевий результат.

Рішення - це індивідуально визначений акт, який є обов'язковим до виконання виключно для тих, кому він скеровуються. Суб'єктом рішення може бути і держава-член ЄС, і підприємство, і фізична особа.

Крім цього існує низка необов'язкових видів секундарного права Європейського Союзу, які декларують наміри, плани дій, стратегії на майбутнє тощо.

Всіма зазначеними вище видами секундарного права Європейського Союзу, в міру необхідності, здійснюється регулювання конкурентної політики. Вибір конкретної форми припису, природно, залежить від важливості й актуальності предмета правового регулювання. Варто зазначити, однак, що найбільш поширеним джерелом секундарного права, яким регулюється європейська конкурентна політика, є регламенти й директиви.

Основні положення європейської конкурентної політики містяться в примарному праві ЄС. Саме примарне право покликане встановити загальні, базові правила, за якими має розвиватися конкурентна політика в ЄС. В Договорі про створення Європейського Співтовариства існує низка положень, які тією чи іншою мірою стосуються конкурентного права. Безпосередньо цим питанням присвячено розділ VI документа.

Стаття 81(1) Договору регулює питання картелів, тобто будь-яких спільних дій підприємств, що негативно впливають на стан конкуренції в ЄС. Зокрема, вона визначає як несумісні з принципами вільного ринку угоди між підприємствами, рішення асоціацій підприємств та кожну узгоджену практику між державами-членами ЄС, що мають на меті або спричиняють обмеження, усунення чи перешкоди конкуренції на спільному ринку, зокрема, такі з них, які:

а) прямо чи опосередковано фіксують закупівельні ціни, ціни продажу та будь-які інші умови торгівлі;

б) обмежують або встановлюють контроль над виробництвом, ринками, технічним розвитком чи капіталовкладенням;

в) здійснюють розподіл ринків чи джерел постачання;

г) встановлюють неоднакові умови щодо однакових угод залежно від торговельних партнерів, що створює для останніх нерівні конкурентні умови;

д) ставлять умовою укладання контрактів прийняття іншими сторонами додаткових зобов'язань, котрі за своєю природою чи згідно зі звичайною торговельною практикою не стосуються таких контрактів.

Слід відзначити, що не до всіх угод, які формально підпадають під дію ст. 81(1) Договору про створення Європейського Співтовариства, застосовуватимуться антиконкурентні заходи ЄС. Згідно зі ст. 81(3), якщо угода за своєю суттю сприяє вдосконаленню виробництва або розподілу продукції, чи технічному й економічному прогресу. Крім того, до таких угод ставиться додаткова вимога, щоб часткою економічної користі від них справедливо могли скористатися кінцеві споживачі. А також, щоб такі угоди накладали на зацікавлені сторони виключно ті обмеження, які є принципово необхідними для досягнення їхніх цілей, та не обмежували конкуренцію на значній частині цих товарів. Лише за наявності всіх зазначених обставин підприємства можуть розраховувати на виняток у формі незастосування щодо них диспозиції ст. 81(1) Договору про створення Європейського Співтовариства.

Окремо слід згадати про існування двох видів антиконкурентних угод. Йдеться про вертикальні й горизонтальні угоди. Перші - це угоди між сторонами, які зазвичай не є безпосередніми конкурентами, а частіше діють як взаємодоповнюючі партнери на різних етапах просування товару від виробника до кінцевого споживача. Прикладом вертикальних угод, що порушують конкуренцію на ринку ЄС, є угоди між виробником і дистриб'ютором або між дистриб'ютором і мережею гіпермаркетів.

Горизонтальними називають угоди між підприємствами, що у звичайних економічних обставинах можуть і мають виступати як безпосередні конкуренти на ринку Співтовариства. Як правило, сторонами таких угод виступають підприємства з однаковим видом діяльності. Найбільш поширеним типом горизонтальних угод є домовленості підприємств про розподіл ринків збуту або інших економічних сфер впливу.

За ступенем шкоди для конкуренції на ринку ЄС горизонтальні угоди переважають над вертикальними. Адже угода про відмову від конкуренції між двома прямими конкурентами є найтяжчим порушенням картельного права ЄС. Саме з цих міркувань санкції за укладення горизонтальних антиконкурентних угод з боку комунітарних органів є значно суворішими.

Право Співтовариства охоплює велику кількість різних джерел, що віддзеркалюють різноманітні правові традиції, на яких вони базуються. Незважаючи на те, що за останні декілька років значно поширився вплив англосаксонських правових систем. І все ж очевидним є посилення наголосу на дотриманні загальних принципів права, які становлять частину „некодифікованого права” Співтовариства. Щодо загальних принципів права, то для Співтовариства було б корисним прийняти підсумкову заяву, яка б визначила вичерпний перелік принципів, що мають бути застосовані й захищені правом Співтовариства.

право європейський конкурентний

3. Європейська комісія: призначення, порядок формування і склад

Європейська комісія складається з 25 членів, обраних на підставі їхньої загальної компетентності і чия незалежність є безсумнівною. Кількість членів Комісії може бути змінена одностайним рішенням Ради. Обраними можуть бути тільки громадяни держав-членів. Комісія має залучати до свого складу принаймні одного, але не більше двох громадян від кожної держави.

Франція, Німеччина, Італія, Іспанія й Велика Британія забезпечують двох комісарів кожна, а всі інші країни-члени - по одному. До призначення кандидатів за загальною згодою урядів держав-членів після схвалення Європейським Парламентом кожна країна приймає свої власні критерії вибору.

Члени Комісії призначаються терміном на п'ять років (який збігається з терміном повноважень Європарламенту); цей термін повноважень може поновлюватися. Уряди держав-членів пропонують кандидатуру особи, за умови загальної згоди та після консультації з Європарламентом, яку вони мають намір призначити Головою Комісії. Потім уряди держав-членів висувають, проконсультувавшись з кандидатом на Голову, інших осіб, яких вони мають намір призначити членами Комісії.

Голова й інші члени Комісії, призначені в такий спосіб, є предметом схвалення як органу шляхом голосування Європарламенту. Схвалені ЄП, Голова й інші члени Комісії мають бути призначені за загальною згодою урядів держав-членів.

Регламент Європарламенту передбачає процедуру призначення Голови Комісії та затвердження Комісії шляхом голосування. У такий спосіб Голова ЄП пропонує кандидату зробити заяву до Парламенту, що супроводжується обговореннями, взяти участь у яких запрошують Раду. Парламент схвалює або відхиляє призначення більшістю голосів. Після цього Голова передає результати голосування Президентові Європейської Ради й урядам держав-членів. Якщо результат голосування в Парламенті негативний, Голова просить уряди держав-членів забрати свої кандидатури та представити нові.

Кандидат на Голову представляє програму майбутньої Комісії, з передбачуваним розподілом портфелів членам Комісії, на засідання Європарламенту, який спільно з Радою повинен уважно їх вивчити. Заява супроводжується обговоренням. В порядку владнання дебатів будь-яка політична група може запропонувати резолюцію, яка міститиме твердження щодо того, чи схвалює Парламент, чи відхиляє пропонований склад Комісії. Парламент затверджує пропозицію більшістю голосів. Якщо Парламент схвалює пропонований склад Комісії, Голова Парламенту має повідомити урядам держав-членів, що призначення Комісії тепер імовірне. Варто звернути увагу не тільки на відповідні функції в їх здійсненні ЄП і державами-членами, але також і на збільшення повноважень у цьому стосунку.

Отож Європарламент здобув ефективне право вето з призначення, через що держави-члени не можуть форсувати проходження своїх кандидатів через нього. Крім того, потрібна спільна згода, що передбачає не тільки одностайність, а також щоб не було тактики залякування з боку держави-члена або групи держав. Процедура дозволяє обраному Голові впливати на підбір своєї команди, тому він має радитися щодо складу всієї Комісії, хоча й без права вето. Він також керує розподілом портфелів всередині Комісії. “Єдність” із Парламентом також є істотною, оскільки вона підкреслює завершення робочих відносини між цими двома інституціями, які в боротьбі за владу є природними союзниками проти Ради.

Європарламент прагне до статусу повного становлення парламенту та Комісії, щоб бути урядом Співтовариства. Комісія може призначати одного або двох віце-голів. Комісар може піти або бути відправленим у відставку в обов'язковому порядку Судом за поданням Ради чи Комісії, як що він вже не забезпечує умов, необхідних для виконання своїх обов'язків, або якщо він був винним у серйозному порушенні. Ні Договір, ні Регламент Комісії не встановлюють значення достатніх і визначальних підстав відставки або серйозного правопорушення чи процедури для обов'язкової відставки. Вакансію, спричинену смертю, відставкою або примусовою відставкою, заповнюють на залишковий термін дії повноважень Комісії новим членом, призначеним за спільною згодою урядів держав-членів, але Рада, діючи одностайно, може вирішити, що таку вакансію не треба заповнювати. Парламентського схвалення, очевидно, не вимагається також для заміщення чи рішення не заповнювати вакансії.

У разі відставки, примусової відставки або смерті Голову замінюють на залишковий термін дії його повноважень, в цьому випадку застосовується зазначена вище процедура. За винятком випадку примусової відставки, члени Комісії, що пішли у відставку, повинні виконувати службові обов'язки, поки їх не замінять.

Через колегіальний характер Комісії Голова має таку ж позицію, як і його колеги. Хіба що єдине розходження полягає в спеціальних обов'язках і вищій винагороді, які мають Голова та віце-голови. Через брак договірних положень їхні обов'язки є предметом власних настанов Комісії. Відповідно, Голова встановлює політичні керівні принципи діяльності Комісії; розподіляє індивідуальні повноваження комісарам; представляє Комісію; скликає її засідання; встановлює порядок денний; підписує або підтверджує дійсність протоколів і дій Комісії. Разом з Головою Ради він одержує вірчі грамоти іноземних дипломатів, тому що Співтовариство представляє Комісія. Послідовність першості серед віце-голів залежить від часу їх призначення на посаду та їхнього віку в разі однакового стажу роботи. Віце-голова заміщає Голову за його відсутності. Є функціональна рівність серед віце-голів, коли вони здійснюють обов'язки Голови по черзі. Члени Комісії одержують винагороду, гідну їхньої посади, а також для забезпечення себе та своєї сім'ї. Вона містить компенсацію протягом трьох років після залишення посади комісара та пенсію, призначувану за досягненням 65 років. Вони також користуються недоторканністю щодо місцевої юрисдикції, правом звільнення від імміграційних правил, свободою від валютних обмежень і звільненням від імпорту й експорту, від контролю щодо їхньої рухомої власності та транспортних засобів, звільненням від національного оподатковування; однак Співтовариство оподатковує їхній заробіток і прибуток від Співтовариства та деякі виплати соціального забезпечення.

Отже, членів Комісії забезпечено перевагами як дипломатів найвищого розряду. Договір про ЄСпв передбачає, що члени Комісії є особами, чия незалежність є безсумнівною. Це означає, що хоча їх пропонують держави-члени, вони не є їхніми делегатами. Вірно служачи Співтовариству, вони повинні бути цілком незалежними у виконанні своїх обов'язків. Тому, виконуючи свої обов'язки, вони не повинні ані шукати, ані отримувати інструкції від будь-якого уряду або від будь-якого іншого органу і мусять утриматися від будь-якої дії, не сумісної з їхніми обов'язками. Кожна держава-член зобов'язується поважати цей принцип, а не шукати можливостей впливу на членів Комісії у виконанні їхніх завдань.

Незалежність членів Комісії, крім того, фактично забезпечується тим, що їх призначають на повний робочий час добре оплачуваної роботи з компенсацією під час від'їздів. Тому вони повинні утримуватися від участі в будь-якому іншому занятті, вигідному чи невигідному, і, займаючи посаду, вони мусять дати урочисте зобов'язання, що і протягом, і після терміну своїх повноважень поважатимуть зобов'язання, що випливають з цих повноважень і, зокрема, їхній обов'язок поводитися чесно й розсудливо стосовно прийняття деяких призначень або вигід після того, як вони вже не обійматимуть посади. В разі будь-якого порушення цих зобов'язань Суд, за поданням Ради або Комісії, може постановити, що члена Комісії, якого це стосується, примусово звільняють або позбавляють права на пенсію чи інших вигід. Стосовно конфлікту інтересів, то Комісія відповіла на парламентський запит, що наукова та викладацька діяльність, а також членство в політичних, професійних і культурних організаціях, що слугують важливим громадським інтересам, сумісні зі статусом члена Комісії. Членство в національному парламенті буде несумісним, але членство в місцевій чи муніципальній раді можливе. Висування кандидатури на виборах до Парламенту не повинно його дискваліфікувати, тому що членство в Комісії не передбачає зречення пасивного виборчого права, хоча в такому разі зацікавлений у цьому член Комісії мусить утриматися від засідань у Комісії протягом своєї виборчої кампанії.

Договір про ЄСпв також передбачає, що членам інституцій Співтовариства, членам комітетів і посадовцям та іншим службовцям Співтовариства заборонено розголошувати конфіденційну інформацію, здобуту за виконання службових обов'язків, навіть після того, як вони припинили виконувати свої обов'язки. Без приписуваної u1092 форми урочистого зобов'язання це стало традицією, тому що його дають публічно на спеціальному засіданні Суду. Також можна робити урочисту заяву дотримуватися конфіденційності перед іншими членами Комісії на її першому засіданні або коли Голова Комісії представляє її Парламентові на новий термін повноважень.

Список використаної літератури

1. Грай Г.С. Майбутнє України в руках молоді. Бесіди з правового виховання. - К., 2002. -381 с.

2. Ермакова С.В. Право Європейського союзу. - К., 1999. - 190 с.

3. Ефіменко О.В. Служити Європі. Популярно про установи Європейського Союзу. - К., 2000. - 40 с.

4. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу. - К., 2001. - 154 с.

5. Манжул. К.В. Основи галузевого законодавства. - К., 2002. - 305 с.

6. Михеєнко MM. Європейський союз. - К., 2001. - 340 с.

7. Музиченко П.П. Основи правознавства України. - К., 1999. - 285 с.

8. Святоцкий А.Д. Право Європейського союзу: принципи та джерела. - К., 2002. - 160 с.

9. Святоцький О.Д. Основи права Європейського союзу. - К., 2002. - 145 с.

10. Усенко І.Б. Основи правознавства. - К., 2003. - 235 с.

Размещено на Allbest.ru