Інтеграція в Африці

16

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Створення Організації Африканської Єдності як найважливіший фактор міжнародних відносин в Африці

2. Африканський Союз - інтеграційний вибір Африки

3. Стратегія розвитку Африки (НЕПАД)

4. Економічні регіональні об'єднання Африки

Список використаних джерел

1. Створення Організації Африканської Єдності як найважливіший фактор міжнародних відносин в Африці

Африканські держави сьогодні усвідомлюють необхідність приєднання до світової спільноти, лише об'єднавши зусилля, вони здатні зайняти гідне місце в новому світопорядку, який характеризується економічною глобалізацією і формуванням нових центрів на багатополюсному світі. Найбільш ефективний спосіб протидії однополярному світоустрою - становлення сильних і незалежних регіональних об'єднань у різних частинах світу.

Звичайно, регіональна інтеграція має на увазі делегування певних функцій держав на наддержавний рівень, тобто фактично розмиває державність. Проте, обумовлені історично і географічно регіональні об'єднання кращі за делегування суверенітету, нав'язане здалека. Тому природне прагнення більшості країн світу до інтеграції, до створення відносно замкнутих і самостійних регіональних просторів. Продовження такої політики - прагнення регіональних об'єднань і регіональних лідерів до тіснішої співпраці один з одним із метою надання взаємної підтримки. Створення регіональних об'єднань в Африці можна розглядувати як якусь спробу вижити у світі глобалізації. Досвід регіональних інтеграційних об'єднань свідчить про наявність потужного потенціалу позитивних змін саме в цьому напрямку. Саме інтеграційний вибір став для Африки визначним у трансрегіональному вимірі.

В Африці інтеграційні експерименти почали відбуватися з початку XX ст. У 1910 р. п'ять французьких колоній було об'єднано у Федерацію Екваторіальної Африки (АЕФ). У 1922 р. Кенія і Уганда створюють Митний союз, до якого ледве пізніше приєдналася Танганьїка. У 1923 р. в рамках цього союзу вводиться спільний зовнішній тариф, через рік ліквідовуються тарифи у внутрішній торгівлі, а до 1939 р. уніфікуються ставки податків і система оподаткування. Концепція африканської єдності зародилася в рамках панафриканського руху задовго до отримання країнами Африки незалежності. На початку 60-х рр. континент розділився на два табори: прихильників прискореної інтеграції і створення Сполучених Штатів Африки (ідея Президента Гани Нкруми) і тих, хто підтримував теорію “Африки батьківщин” - зміцнення державного суверенітету (пропозиції Президента Сенегалу Сенгора). Нелегкого компромісу досягли в травні 1963 року, коли була створена ОАЄ. Організація, що мала лише консультативний статус, постійно стикалася з фінансовим дефіцитом і була фактично не в змозі налагодити процес всеафриканської інтеграції.

Сьогодні для Африки характерна найбільш поширена категорія регіональних інтеграційних об'єднань, субрегіональні союзи, що представляють різні (з числа членів) угрупування держав однієї субрегіональної зони. Такі коопераційні утворення, як правило, відрізняють вищий рівень інституційного оформлення, широкі масштаби завдань і сфери співпраці. Країни-учасниці прагнуть до гармонізації умов господарювання в національних економіках і (або) до узгодження поведінки на міжнародній арені. В Африці, на південь від Сахари, багаточисельні реорганізації завершилися оформленням у другій половині минулого століття Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС), Західноафриканського економічного і Валютного союзу (ЮЕМОА), Економічного співтовариства центральноафриканських держав (ЕККАС), Економічного і валютного співтовариства Центральної Африки, Східно-африканського співтовариства, Спільного ринку Східної і Південної Африки (КОМЕСА) і Співтовариства південноафриканського розвитку (САДК). Інтеграційні об'єднання спочатку оформлялися у вигляді дво- або навіть трирівневих інституційних структур, в які, окрім індивідуальних держав-членів, включені групові об'єднання менших масштабів (субрегіональні і (або) трансграничні). Останні, зберігаючи певну організаційну і функціональну автономію, мають ширші можливості координації стратегій свого розвитку і діяльності. Прикладом таких союзів можуть служити Африканське економічне співтовариство, утворене 34 африканськими державами, в тому числі членами SADC, COmESA, ECOWAS та іншими.

Інтеграція в Африці йде зверху. Тут немає крупної держави або декількох держав, які могли б стати рушійною силою об'єднання, як Франція і Німеччина в ЄС. До другої половини 90-х рр. стратегія ОАЄ полягала в підтримці регіональних об'єднань. Підписання в 1991 році Договору про Африканське економічне співтовариство (АЕС) створило передумови не лише для успішного функціонування Спільного ринку, але і для тіснішої політичної співпраці.

Важлива роль у врегулюванні всіх регіональних і внутрішніх конфліктів, які удосталь існують у регіоні належить створеній у 1963 році Організації Африканської Єдності, а також Організації Об'єднаних Націй.

Проте, з 9 до 11 липня 2001 року в Лусаці відбувся останній саміт Організації Африканської Єдності (ОАЄ). У 2002 році глави африканських держав і урядів заснували нову організацію - “Африканський Союз” (АС). Передбачається, що під егідою АС Африка намагатиметься відповісти на виклики нового тисячоліття, покласти край незліченним війнам і конфліктам, боротися з бідністю, а також із загрозою маргіналізації континенту перед лицем глобалізації.

Утворення ОАЄ заклало політичні і організаційні основи системи міжафриканських стосунків і послужило початком нового етапу її розвитку. Хоча ОАЄ і не була наднаціональним союзом з директивними органами, а виступала лише в ролі консультативної міждержавної організації, проте, в умовах роздробленої Африки її створення, поза сумнівом, з'явилося великим прогресом. 25 травня 1963 року був прийнятий її Статут.

У ст. 2 Уставу ОАЄ перераховано наступні п'ять цілей, досягнення яких прагне ОАЄ, а саме:

1) зміцнення єдності і солідарності африканських держав;

2) координація і зміцнення співпраці між ними і їх зусиль, направлених на створення кращих умов існування для народів Африки;

3) захист суверенітету, територіальної цілісності і незалежності африканських держав;

4) знищення всіх видів колоніалізму в Африці;

5) заохочення міжнародної співпраці відповідно до Статуту.

У цілому, структура органів ОАЄ нагадувала систему ООН, проте, слід зазначити відсутність такого органу прийняття оперативних рішень, як Рада Безпеки. Багато в чому, це було пов'язано з небажанням африканських держав жертвувати своїм суверенітетом, яке останніми роками переглядається. Адже саме це протягом довгого часу визначало інертність організації при рішенні внутрішніх проблем Африки.

Окрім основних органів, Статут ОАЄ передбачає створення і функціонування спеціалізованих комісій для розвитку співпраці в різних областях. Спочатку в Статуті ОАЄ було передбачено створення п'яти таких комісій: 1) з економічних і соціальних питань; 2) з питань освіти і культури; 3) з питань охорони здоров'я, санітарії і харчування; 4) з питань оборони і 5) з питань науки, техніки і досліджень. На першій сесії Асамблеї глав держав і урядів, що мала місце в липні 1964 р., були затверджені ще дві спеціалізовані комісії: 6) юристів і 7) транспорту і зв'язку. Проте із-за фінансової скрути Асамблея глав держав і урядів ОАЄ на своїй четвертій сесії, що відбулася у вересні 1967 р., скоротила число спеціалізованих комісій до трьох.

Всі перераховані вище органи ОАЄ безпосередньо передбачені її Статутом. Проте поряд з ними існував ще один нестатутний орган, а саме Комітет з координації допомоги національно-визвольним рухам в Африці, іменований також Комітетом звільнення. Цей Комітет був заснований у складі дев'яти незалежних африканських країн (Алжир, Конго, Ефіопія, Гвінея, Єгипет, Нігерія, Сенегал, Танзанія, Уганда) на основі прийнятої на засновницькій конференції ОАЄ резолюції з деколонізації.

Рада Безпеки ООН у резолюції від 30 грудня 1964 р., визнавши ОАЄ регіональною організацією відповідно до ст. 52 Статуту ООН, виразила переконаність у тому, що Організація Африканської Єдності повинна мати можливість допомогти знайти мирний шлях вирішення всіх питань і суперечок, що впливають на збереження миру і безпеки на африканському континенті.

З часу створення ОАЄ її практична діяльність мала багатоцільовий характер. Вона була направлена на вирішення головних завдань, які містяться в Статуті ОАЄ, одним з яких було знищення всіх видів колоніалізму в Африці. Аналіз діяльності ОАЄ за час існування організації переконливо свідчить, що протягом довгого часу первинне значення вона надавала саме проблемам деколонізації Африканського континенту. Ідея антиколоніальної боротьби грала важливу консолідуючу роль в африканській єдності. Антиколоніальна боротьба велася в ОАЄ в трьох основних напрямках: ОАЄ надавала моральну і матеріальну допомогу національно-визвольним рухам у колоніях; своїми силами і через ООН здійснювала політичний і економічний тиск на колоніальні і расистські режими; впливала на політику їх союзників - США, Великобританії, Франції, ФРН. Поза сумнівом, що об'єднання в ОАЄ сил і дій окремих африканських держав були одним з істотних міжнародних чинників, що впливали на розвиток процесу остаточної ліквідації колоніальної системи в Африці.

Необхідно відзначити, що ОАЄ постійно прагнула до пошуку нових засобів і методів, які сприяли б підвищенню ефективності боротьби з расизмом і расовою дискримінацією на Півдні Африки. З цією метою на ХXII сесії Асамблеї ОАЄ (1986 р., Аддис-Абеба) був створений спеціальний Постійний комітет глав держав з проблем Півдня Африки. До нього увійшли глави конфліктуючих держав, керівники національно-визвольних рухів Півдня Африки і представники п'яти країн із різних географічних регіонів Африканського континенту.

У 1994 р. зник останній оплот расизму в Африці: Н. Мандела був обраний Президентом ПАР. Незабаром ця країна стала повноправним членом ОАЄ. Таким чином, можна в цілому говорити і про завершення на континенті боротьби з расизмом як ідеологією, що втілювалася в конкретній політиці держави.

У зв'язку з цією подією деякі експерти передбачали крах Організації Африканської Єдності, оскільки основна мета її діяльності була фактично досягнута і зник ворог, боротьба з яким об'єднувала африканські держави. Проте, цей песимізм не виправданий, оскільки, навпаки, для ОАЄ відкрилися нові горизонти і широке поле діяльності в області економічного співробітництва і врегулювання африканських конфліктів.

2. Африканський Союз - інтеграційний вибір Африки

Об'єктивними причинами створення АС, який замінив ОАЄ, стали кардинальні зміни в розташуванні політичних сил у світі за час її існування (1963-2001) і досягнення на рубежі нового тисячоліття деяких завдань, поставлених перед ОАЄ як першочергові. Проблеми сучасного економічного розвитку держав Африки вимагали пошуку нових підходів і механізмів.

Рішення про створення Африканського Союзу було прийнято на надзвичайній зустрічі на найвищому рівні ОАЄ у вересні 1999 р. в місті Сирте (Лівія). Глави держав континенту схвалили Засновницький акт Африканського Союзу на саміті ОАЄ в липні 2000 р. в м. Ломе (Того), тоді ж було офіційно оголошено про створення Африканського Союзу. На 37-й сесії Асамблеї ОАЄ в столиці Замбії, м. Лусаці (липень 2001 р.) був затверджений пакет документів, що визначали структуру і правову базу нової організації. На той момент Акт був ратифікований 51 африканською країною. Він замінив Статут ОАЄ, який, проте, продовжував діяти ще рік протягом перехідного періоду від ОАЄ до АС. Перший саміт Африканського Союзу відбувся 9-10 липня 2002 р. в м. Дурбане (ПАР). Головою АС був обраний Президент Південно-Африканської Республіки Табо Мбеки. Оперативною економічною програмою знов створеної Всеафриканської організації була названа Програма НЕПАД (“Нове партнерство для розвитку Африки” - New Partnership for Africa's Development) - нова масштабна програма стратегії розвитку Африки, в якій визначається її місце на сучасному світі, міститься конкретний комплекс мір у сфері економіки держав континенту, а також виражається надія на партнерство глобального рівня в процесі її реалізації. У 2003 році членами АС були всі держави континенту, окрім Королівства Марокко, яке припинило свою участь у роботі ОАЄ після прийняття в її члени Сахарської Арабської Демократичної Республіки.

Основними завданнями Африканського Союзу проголошені ведення діалогу зі світовою спільнотою з єдиних позицій (у тому числі прийняття рішень, які будуть здатні відповідати на виклики економічної глобалізації), захист суверенітету, територіальної цілісності держав-членів, сприяння підтримці миру, безпеці і стабільності на континенті, ефективне вирішення регіональних конфліктів.

Основна відзнака АС від ОАЄ полягає в тому, що основним пріоритетом діяльності нової організації проголошується економічна інтеграція.

Одним з основоположних принципів діяльності Африканського Союзу проголошено повагу державних кордонів держав-членів організації, які існували на момент отримання ними незалежності.

Це представляє особливу актуальність для країн Африканського континенту, оскільки небезпека можливого розпалювання місцевими елітами і ТНК територіальних спорів, міжетнічних конфліктів, сепаратистських настроїв і організації державних переворотів із метою контролю над сховищами корисних (особливо в прикордонних районах) копалин залишається цілком реальною. Військові перевороти в Гамбії, Заїрі, Кот-д'Івуаре, Нігері, Руанді, Сьєрра-Леоне та в інших країнах, яскраве тому підтвердження.

Принципово новим є положення, згідно якому до участі в роботі АС не допускаються представники урядів, що прийшли до влади неконституційним шляхом. У Засновницькому акті визначений також комплекс мір із забезпечення виконання рішень Асамблеї АС, у тому числі введення політико-економічних санкцій (позбавлення права голосу на Асамблеї, припинення транспортних і телекомунікаційних зв'язків з державою-порушником та ін.), вживання яких сприятиме втіленню в життя колективних рішень. Виконання нових положень повинно сприяти підвищенню політичної відповідальності африканських лідерів.

Другий саміт Африканського Союзу відбувся 9-12 липня 2003 р. в столиці Мозамбіку м. Мапуту. Окрім виборів Голови АС і його заступників, розглядалися питання з інтеграції щодо структури Союзу програми НЕПАД і формування Ради миру і безпеки (РМБ). Головою АС на 2003-2004 рр. був обраний Президент Мозамбіку Жоаким Чиссано, а головою Комісії АС - колишній Президент Малі Альф Умар Конаре.

Африканський Союз як організація-спадкоємиця ОАЄ знаходиться на самому початку своєї діяльності. Завдання, структура, механізм прийняття рішень кожного з намічених до створення інститутів нової організації визначені лише в загальному вигляді. Реальний запуск її органів, конкретизація їх функцій і забезпечення засобів, у тому числі фінансових, ефективної роботи зажадають систематичних зусиль і довготривалого часу.

3. Стратегія розвитку Африки (НЕПАД)

“Нове партнерство для розвитку Африки” (New Partnership for Africa's Development) - це нова масштабна програма стратегії розвитку Африки, в якій визначається її місце в сучасному світі, міститься конкретний комплекс мір у сфері економіки держав континенту, а також виражається надія на партнерство глобального рівня при її реалізації. НЕПАД - перша програма розвитку континенту, запропонована самими африканцями. Відповідальність за її виконання взяли на себе лідери Африки.

НЕПАД об'єднав у собі дві програми - спільно підготовлену і висунуту на саміті ОАЄ в 1999 р. Президентом ЮАР Т. Мбеки, Президентом Алжиру А. Бутефлікой, а також Президентом Нігерії О. Обасанджо (приєднався до них в 2000 р.) Програму Тисячоліття з партнерства заради африканського відновлення (The Millennium Partnership for the African Recovery Programme - MAP) і План Омега (Omega Plan) Президента Сенегалу А. Вада. 11 липня 2001 р. в м. Лусаці (Замбія) на черговій зустрічі ОАЄ на найвищому рівні ці два документи були схвалені і об'єднані в Нову африканську ініціативу (багато в чому повторюючу MAP). На першому засіданні Комітету із здійснення програми (м. Абуджа, Нігерія, жовтень 2001 р.) до документа були внесені корективи, і він був затверджений під назвою Нове партнерство для розвитку Африки, НЕПАД.

Спільна мета НЕПАДу - зупинити тенденцію до поглиблення соціально-економічної відсталості африканських держав, сприяти їх економічному зростанню і якісному розширенню їх участі в системі світового господарства з опорою на власні ресурси і на тісне партнерство з міжнародним співтовариством. Планується до 2015 р. скоротити бідність у два рази. На думку авторів НЕПАДу, об'єм допомоги африканським країнам, яка буде потрібна для реалізації намічених цілей, необхідно зв'язати з рішенням проблеми їх боргу.

Головними цілями програми НЕПАД є: досягнення миру і безпеки, формування правової держави, прискорення темпів економічного зростання і рішуче поліпшення системи охорони здоров'я і освіти. Пріоритетними названі напрямки діяльності з припинення і запобігання конфліктам, розвитку демократії і зміцнення здатності держав зберігати законний правопорядок на основі дотримання основних прав і свобод, досягнення сформульованих у рамках ООН міжнародних цілей розвитку, створення всіх необхідних умов для розвитку приватного національного й іноземного підприємництва.

Виділені галузеві пріоритети - інфраструктура, нові технології інформації, охорона здоров'я, культура, освіта, сільське господарство, диверсифікація виробництва і номенклатури експортних товарів.

У програмі визначений комплекс умов, обов'язкових для досягнення поставлених цілей: збереження миру і безпеки; дотримання демократії; дотримання принципів економічного і корпоративного управління; орієнтація на субрегіональний і регіональний підходи; досягнення 7 %-го рівня річного темпу зростання ВВП (це можливо лише за умови щорічних додаткових капіталовкладень в об'ємі 64 млрд. дол. США - 12 % ВВП Африки); затвердження і розвиток у внутрішній і зовнішній політиці принципів партнерства.

4. Економічні регіональні об'єднання Африки

Співтовариство розвитку Півдня Африки (Садк/sadc - Southern African Development Community), створене в 1980 р. спочатку як Конференція з координації розвитку Півдня Африки (САДКК), в даний час об'єднує 14 держав. Договір щодо САДК був підписаний у Віндхуке (Намібія) в серпні 1992 р.

Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК) є одним із найбільших і впливових субрегіональних об'єднань Африки.

Структурами Співтовариства розвитку Півдня Африки є Рада Міністрів і Парламентський форум. У рамках САДК здійснюється програма дій, що передбачає реалізацію декількох сотень спільних проектів економічного і соціального характеру, що фінансуються в основному за допомогою міжнародного донорського співтовариства. Робляться кроки щодо створення сприятливого інвестиційного клімату усередині Співтовариства, уніфікації економічного і юридичного простору. В області економіки найважливіше завдання - створення спільного ринку Співтовариства розвитку Півдня Африки.

Співтовариством робляться кроки з координації зовнішньополітичної діяльності держав-учасників цієї субрегіональної організації.

африканський союз міжнародний

З 1996 р. існує Орган САДК з питань політики, оборони і безпеки (ОПОБ), головні завдання якого - сприяння запобіганню і врегулюванню внутрішніх та міждержавних криз у субрегіоні, включаючи проведення миротворчих операцій, ліквідацію наслідків стихійних лих, а також підготовку і проведення спільних вчень держав Співтовариства.

У САДК підтримують ідею створення міжафриканських миротворчих сил - африканських сил постійної готовності (АСПГ), продовжується робота з формування регіональної миротворчої бригади, до складу якої планується ввести підрозділи національних озброєних сил і поліції країн-учасниць спільною чисельністю від трьох до п'яти тисяч чоловік.

На міжнародній арені найбільш тісна взаємодія налагоджена між Співтовариством та Євросоюзом. Раз на два роки проводяться форуми ЕС-САДК і США-САДК. Інтерес до співпраці із Співтовариством проявляють Індія, Китай, Японія, скандинавські країни.

Економічне співтовариство західноафриканських держав (Ековас/ ecowas - Economic Community of West African States) засноване у 1975 році (оновлений Договір про ЕКОВАС набрав чинності в липні 1995 р.). До його складу входять 15 держав.

Діяльність ЕКОВАС - важлива ланка загальноафриканських інтеграційних процесів. У перспективі ставиться завдання створення на його базі свого роду федерації західноафриканских держав з впровадженням паспорта уніфікованого зразка (вже розпочато процес видачі таких паспортів громадянам держав-членів) і можливим заснуванням у подальшому інституту єдиного громадянства Співтовариства. Здійснюється ряд спільних програм, у тому числі щодо лібералізації внутрішньозональної торгівлі з єдиними тарифними ставками, з розвитку сільського господарства, промисловості, трансграничної транспортної і енергетичної інфраструктури.

Вкрай важливим виявляється рішення про поєднання економічної політики ЕКОВАС з цілями і завданнями програми “Нове партнерство для розвитку Африки” (НЕПАД). Співтовариство має намір грати ключову роль у координації і “супроводі” планованих проектів для Західної Африки в рамках НЕПАД. Досягнуті домовленості про вільне переміщення усередині Співтовариства робочої сили, товарів і послуг і введення в перспективі єдиної валюти ЕКОВАС - “еко”. Проводиться робота над Конвенцією щодо стандартизації сертифікатів і дипломів про освіту, розробляється єдина молодіжна і гендерна політика, спільна стратегія боротьби з бідністю.

Важливе місце в діяльності ЕКОВАС відводиться проблематиці забезпечення миру і безпеки в субрегіоні. Головна увага приділяється нормалізації положення в “гарячих точках”, запобіганню конфліктам, боротьбі з трансграничною злочинністю і незаконним поширенням легкої і стрілецької зброї (ЛСЗ).

Договір про створення Спільного ринку Східної і Південної Африки (Комеса/comesa - Common Market for Eastern and Southern Africa), був підписаний у 1993 р. в Кампалі (Уганда) і набрав чинності в 1994 р. Організація об'єднує 20 країн із спільним населенням порядку 400 млн чоловік і сукупним ВВП близько 700 млрд. дол. США.

Цілі КОМЕСА - стимулювання економічного зростання, створення сприятливих умов для інвестицій і впровадження передових технологій, розвиток співпраці в цілях зміцнення миру, безпеки і стабільності, розробка узгодженої лінії в міжнародних справах.

Здійснюються програми і проекти з лібералізації торгівлі, митної співпраці (включаючи створення єдиної комп'ютерної інформаційної мережі), оптимізації управління транспортними потоками, створення правової бази для інвестиційної діяльності і розвитку приватного сектора. Розробляються заходи щодо переходу до єдиної системи стандартів, формування спільної промислової політики, введення системи взаємозв'язаних курсів національних валют, а також щодо розвитку прикордонної торгівлі. Робляться зусилля з розширення спеціально створеного при КОМЕСА Фонду співпраці, покликаної фінансувати проекти і програми, які сприяють регіональній інтеграції.

Міжурядова організація з розвитку - ІГАД (до березня 1996 р. - Міжурядова організація з боротьби із засухою і розвитку) створена в 1986 р. для координації зусиль країн Африканського Рогу із забезпечення продовольчої безпеки, боротьби з наслідками засухи і “запустинюванням” та захисту навколишнього середовища. В 1996 р. було вирішено реструктуризувати та розшири мандат ІГАД, у сферу компетенції, якої були включені політичні питання, проблеми безпеки і врегулювання кризисних ситуацій, розвитку інтеграційних процесів у субрегіоні.

Практична діяльність ІГАД у сфері економічної інтеграції ускладнюється політичними і територіальними розбіжностями між окремими країнами-членами, що привели, зокрема до озброєного конфлікту між Ефіопією і Еритреєю, напруженою внутрішньополітичною обстановкою у ряді держав регіону (Сомалі, Судан), відмінностями в рівнях економічного розвитку країн-членів організації. Здійснення конкретних економічних проектів у значній мірі орієнтоване на отримання зовнішньої допомоги, перш за все від країн Євросоюзу і США.

У XXІ столітті людство вступає в нову фазу розвитку міжнародних відносин. Вона характеризується розширенням і поглибленням міжнародного економічного, політичного і культурного співробітництва, інтенсифікацією процесів інтернаціоналізації і глобалізації.

У Африці регіональні інтеграційні процеси спочатку не мали економічного змісту і були внутрішньо суперечливими. Однією з характерних рис нового регіоналізму є спільна участь країн, що розвиваються і розвинених, у деяких міждержавних об'єднаннях. У більшості випадків поява загальнорегіональних інтеграційних об'єднань обумовлюється завданнями розвитку всього регіону, забезпечення його економічної, соціальної і культурної інтеграції, координації позицій країн-членів у міжнародних організаціях і у взаєминах з іншими державами і групами держав, а також завданнями створення нових механізмів співпраці. Безумовно, у сфері регіональної інтеграції прогрес намічений, ідея об'єднання знайшла потужне вираження в особі Африканського Союзу. Його характер і дієздатність визначать подальшу долю внутрішньо-континентальної інтеграції.

Список використаних джерел

1. Африка - континент конфликтов и надежд// Международная жизнь. - 2000. - № 6.

2. Гайдай О.М. Регіональні інтеграційні об'єднання в Африці [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bibl.kma.mk.ua/pdf/posibnuku/252/15.pdf.

3. Дейч Т. Миротворчество на Африканском континенте// Азия и Африка сегодня. - 2007. - № 1.

4. Козицький А.М. Новітня історія Азії та Африки: Посібник для студентів історичних і гуманітарних університетів. - Львів: Афіша, 2003.

5. Косухин Н.Д. Политическая власть и политический процесс в Африке// Вестник Российского университета дружбы народов. - Cерия: Политология. - 2001. - № 3.

6. Майнс П. От ОАЕ к “Африканскому Союзу”. Стремление Кадафи к африканскому единству// Международная политика. - 2001. - № 11.

7. Попов Ю. Африка и советская перестройка// Международная жизнь. - 1995. - № 3, 5.

8. Потемкин Ю.В. Африканский союз: возможности и перспективы// Восток. - 2003. - № 5.

9. Саватеев А. Африканская цивилизация в современном мире// Международная жизнь. - 2006. - №4.

10. Френкель М. Африка: взаимодействие цивилизаций// Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 5.

11. Черный континент в ХХІ веке// Азия и Африка сегодня. - 2005. - № 7.

12. Чугин В. Саммит Африканского Союза в Аддис-Абебе: из Кении в Чад через Судан// Компас. Вестник международной аналитической информации. - 2008. - № 7.

Размещено на Allbest.ru