Стратегія розвитку українсько-турецьких відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Почуття турецького народу до України завжди були дружніми, незважаючи на суперечливу історію регіону, яку поділяли ці народи. Вони впливали один на одного і таким чином певні спільні характеристики з'явилися в ході історії, які відіграють важливу роль в окресленні майбутнього дружного співробітництва.

Україну та Туреччину поєднують багатовікові, не завжди однозначні стосунки. Так само, як і Україна, Туреччина прагне до ЄС, але, на відміну від України, вона вже є членом Південно-Атлантичного Альянсу. Колишній президент України Віктор Ющенко визначив стосунки між країнами як «особливе партнерство».

Це передбачає переведення Туреччини з торгівельного партнера в розряд стратегічних.

Сучасний стан відносин між Україною та Туреччиною

Динаміка та перспективи.

Україна та Туреччина це дві великі за розміром країни ширшої Європи із значними можливостями. Вони поділяють одне море - Чорне. Вони мають спільні цілі і схожі інтереси щодо майбутнього, особливо, що стосується подальшої інтеграції в Європейські структури. Відносини між Україною і Туреччиною розвиваються на основі багатопланової співпраці з довготривалою перспективою. У цьому відношенні відносини між Україною і Туреччиною стратегічні по своїй природі, що просуваються у напрямку стратегічного партнерства. Постійний політичний діалог допомагає покращувати відносини в галузі торгівлі та інвестицій. Дружні стосунки між двома народами посилюються завдяки туристичному руху, що постійно зростає, та культурному обміну. У період з 2001 року до 2009 року обсяг торгівлі зріс з $ 1 мільярда до $ 8 мільярдів. Торгове сальдо, що сягнуло позначки у $ 8 мільярдів 2008 року, є на користь України; український експорт до Туреччини складав майже $ 6 мільярдів. Туреччина є другим найбільшим експортним ринком для України після Російської Федерації.Економіки України та Туреччини значною мірою доповнюють одна одну. Туреччина імпортує з України головним чином продукцію важкої промисловості. З іншого боку, Україна імпортує з Туреччини, переважно, продукти харчування, легкої промисловості та товари тривалого вжитку. Туреччина має збільшити обсяг свого експорту до України, в той час як Україна має урізноманітнити свій експорт до Туреччини.

Станом на 1 січня 2008 року товарообіг склав 2 826 000 000 доларів. Є певні інвестиційні проекти як турецького капіталу в Україні, так і українського капіталу в Туреччині. Станом на 1 січня 2008 року в Україні діяло 356 підприємств з турецькими інвестиціями. Туреччина займає лише 26 місце серед 117 країн-інвесторів в Україні. Половина турецьких інвестицій припадає на обробну промисловість, харчову, нафтохімічну та металургію. За даними казначейства Туреччини, в країні діє 30 різноманітних представництв та підприємств з українським капіталом в основному у сфері транспорту та торгівлі. Загальна сума українських інвестицій в Туреччині складає понад 2 мільйони доларів - це, звичайно, надзвичайно мало.

Стратегія розвитку українсько-турецьких відносин у контексті пріоритетних завдань української держави

Турецька Республіка, яка однією з перших визнала незалежну Україну, є для нашої країни важливим партнером. Підґрунтям для українсько-турецьких відносин є спільне історичне минуле, а також геостратегічні пріоритети наших держав. Туреччина є беззаперечним і надійним прибічником курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Наші країни активно співпрацюють у рамках цілого ряду міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ОЧЕС і т.п. Туреччина посідає 4 місце серед торгівельних партнерів України. Важливе місце у наших стосунках займає проблема адаптації та облаштування кримських татар, що повернулися після депортації.

Стратегія українсько-турецьких відносин у контексті пріоритетних завдань сучасного зовнішньополітичного курсу України повинна ставати більш активною, наступальною, базуватися, перш за все, на національних інтересах і не залежати від політичної кон'юнктури. Українсько-турецькі відносини базуються на дуже важливих стратегічних геополітичних і геоекономічних імперативах, тому вони мають тверду основу і передбачувану перспективу. Активізація цих відносин дозволить нашій державі вирішувати ряд актуальних для країни завдань, а саме:

- з урахуванням досвіду Туреччини дозволить виробити більш чітку політику вступу до європейських та євроатлантичних структур;

- у сфері геополітики та міжнародних відносин зміцнить позиції України у стратегічно важливому Чорноморсько-Каспійському регіоні, створить сприятливі умови для забезпечення національних інтересів нашої держави на Близькому і Середньому Сході та Північній Африці;

- в економічній сфері тісне українсько-турецьке співробітництво надає реальну можливість диверсифікації енергоносіїв, забезпечить активну роль України у формуванні нової системи транспортних комунікацій на Євразійському просторі та транзиту енергоносіїв із Близького Сходу та Каспію до Європи; створює сприятливі можливості для надходження в Україну значних інвестицій за вигідними умовами; відкриває ринок збуту для багатьох видів української промисловості, військово-технічної, сільськогосподарської та інших видів продукції, вихід на ринки третіх країн.

Роль і місце України в зовнішньополітичних концепціях Туреччини. Ставлення Туреччини до проекту Спільноти демократичного вибору

В цілому, потрібно констатувати велику увагу, яку приділяють турецькі дослідники та політична еліта Україні та її місцю в зовнішньополітичних пріоритетах країни. Туреччина розглядає свої взаємини з Україною з точки зору більш широкої структури безпеки, яка пов'язана із збереженням балансу сил у Східній Європі та Чорноморському регіоні.

Анкара часто підкреслює, що, завдяки спільним прагненням, а також географічній близькості та багатьох сторінок спільної історії, Туреччина і Україна повинні об'єднати зусилля у формуванні безпеки та економічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії.

На думку турецьких дослідників, демократична, стабільна, орієнтована на Захід Україна є для Туреччини союзником проти експансіоністських поглядів Росії та в справі забезпечення стабільності в Чорноморському регіоні і на Кавказі.

Позитивним є те, що і Туреччина, і Україна заради стратегічних інтересів демонструють вміння не загострювати окремі проблеми, такі як конкуренцію України і Туреччини в діяльності енергетичних коридорів і випадки з затриманням турецьких рибалок прикордонними військами України.

Створення СДВ розглядається турецькими аналітиками як таке, що має чітке антиросійське та прозахідне спрямування. Це начебто є випадом проти СНД з сторони її західно орієнтованих членів. Здається, що головним лейтмотивом створення цієї організації турецькі аналітики вважають бажання країн-членів вийти зі сфери впливу Росії, якщо не протистояти їй, так хоча б зрівноважувати її вплив. Україна та Туреччина знаходяться на межі європейської та азіатської культур і володіють потенціалом, який може дозволити їм стати мостом співробітництва між Чорним, Балтійським та Середземним морями. Турецька сторона підтримує Україну у її прагненнях стати частиною євроатлантичної системи безпеки, а також архітектури безпеки Чорноморського регіону, як і її відносини з міжнародними організаціями. Завдяки спільним прагненням Туреччина і Україна повинні об'єднати зусилля у формуванні безпеки та економічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії, підкреслює Анкара.

Тобто Туреччина розглядає свої взаємини з Україною з точки зору більш широкої структури безпеки, яка пов'язана із збереженням балансу сил у Східній Європі та Чорноморському регіоні. Саме тому, що Україна займає центральне положення в цій структурі, її безпека так само важлива для турків, як і для народу України.

Важливою точкою дотику між Україною та Туреччиною є їх європейське зовнішньополітичне спрямування.Туреччина підтримує прагнення України вступити до ЄС, надає всіляку підтримку в цьому процесі".

Україна та Туреччина на шляху до ЄС: основні проблеми євро-інтеграційного процесу та перспективи їх подолання

Мало хто в середовищі політичних еліт в Україні та Туреччині ставить під сумнів важливість інтеграції обох країн до ЄС. У Туреччині вступ до ЄС розглядається як логічне завершення тієї політики модернізації, що розпочалась ще за часів Ататюрка.

Однак, незважаючи на очевидну бажаність для України та Туреччини вступу до ЄС, на значні успіхи українських і турецьких демократичних перетворень, на успішність євро-інтеграційної політики обох держав, на сьогодні існують певні труднощі на шляху прийняття України та Туреччини до ЄС. Ці труднощі викликані культурними, економічними та політичними особливостями цих країн, а також складною внутрішньополітичною ситуацією в ЄС, що виникла внаслідок розширення Євросоюзу на схід.

В цілому можна виділити дві великі групи проблем, що стоять на шляху євроінтеграційного процесу в Україні і Туреччині. Перша група проблем пов'язана з об'єктивними чинниками, а саме - з необхідністю модернізації економік, політичних систем та законодавства країн - кандидатів на вступ до ЄС. Друга група проблем пов'язана з суб'єктивними причинами, такими як внутрішньополітична ситуація всередині ЄС.

Отже, до першої групи проблем належать: проблеми економічного характеру, що пов'язані з доволі низьким рівнем розвитку економік України та Туреччини у порівнянні з країнами ЄС. Також, сюди слід віднести проблему адаптації законодавства до європейських стандартів. До цієї групи проблем відноситься і проблема готовності суспільної думки до вступу до ЄС, адже, якщо для політичних еліт це питання вже є вирішеним, то згідно з даними соціологічних досліджень, певна частина пересічного населення в Україні і Туреччині відносяться до євроінтеграції негативно.

До другої групи проблем слід віднести неготовність європейського законодавства до включення України та Туреччини до ЄС, оскільки у разі прийняття цих країн, вони отримають одні із найбільших представництв у Європарламенті, а отже - стануть його найвпливовішими членами. Сюди ж відноситься і неготовність європейської громадської думки до прийняття нових членів. На сьогодні лише 37% населення 25 країн-членів ЄС бажають бачити Туреччину у своїх рядах (щоправда щодо України, то тут європейці більш поблажливі.Все це свідчить, що питання вступу України та Туреччини до ЄС - це питання довгострокової перспективи, яке не виглядає визначеним, навіть для Туреччини.

Співпраця України і Туреччини в рамках ОЧЕС

На сучасному етапі процеси регіональної інтеграції все активніше охоплюють транзитивні країни, і створення ОЧЕС стало реалізацією цієї тенденції. Первинними мотивами формування ОЧЕС була необхідність усунення перешкод у використанні транспортних артерій та вирішення екологічних проблем, а основною ознакою функціонування організації - превалювання двосторонніх зв'язків над багатосторонніми. Феномен ОЧЕС полягає в тому, що це перше велике інтеграційне угруповання країн постконфронтаційного етапу розвитку, яке поєднало держави, які до останнього часу розвивались, орієнтуючись на принципово різні економічні й політичні моделі.

Інтереси України в ОЧЕС полягають в адаптації цієї організації до сучасних реалій та спрямуванні її діяльності на посилення євроінтеграційних процесів, економічного розвитку та забезпечення економічної безпеки в регіоні. Перспективи діяльності нашої країни полягають у досягненні конкретних результатів в окремих сферах співробітництва (енергетика, транспорт, зв'язок, туризм, охорона навколишнього середовища) за рахунок використання можливостей Фонду розвитку проектів ОЧЕС та взаємодії з ЧБТР. Формуючи власну інтеграційну політику, Україні необхідно визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з сучасних умов ефективного функціонування національної економіки.

Провідну роль в розвитку Чорноморського регіону має відігравати економічний сектор. При цьому першочерговими завданнями мають бути такі: створення єдиних або взаємозалежних транспортних, комунікаційних і енергетичних систем, які у свою чергу мають активізувати співпрацю у сфері торгівлі, туризму, екології. Слід зазначити, що загальний стан інфраструктури держав-членів ЧЕС, на жаль, на даний час не відповідає високим вимогам Євросоюзу. Виходячи з цього, пріоритетними завданнями країн ОЧЕС в найближчий період є:

- забезпечення сприятливих умов для виходу країн-членів ОЧЕС на світові ринки;

- підтримка вітчизняних експортерів;

- створення ефективної банківської і кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів їх вільного використання;

- створення інфраструктури зовнішньої торгівлі і нової системи її інформаційного забезпечення;

- стимулювання розвитку малих підприємств з виробництва товарів з місцевої сировини і сприяння їх виходу на зовнішні ринки;

- реалізація режимів вільної торгівлі між країнами СНД і ЧЕС.

Слід зазначити, що серед інтеграційних об'єднань Європи (СНД, ЄЕП, ЄС-25, ГУАМ) ОЧЕС посідає передостаннє місце за обсягами торгівлі - 7%.

Значне місце в рамках діяльності ОЧЕС посідають двостороння співпраця з країнами чорноморського басейну, зокрема з Туреччиною. Оскільки Росія займає окреме місце в зовнішній торгівлі України, то при розгляді співпраці України з країнами чорноморського басейну ми виключаємо Росію в деяких сферах. Експорт України в країни ОЧЕС у 2006 - 2008 рр. складав: Туреччина - 50,2%, Румунія - 13,4%, Молдова - 13,1 %, Болгарія - 12, 2 %, Греція - 5,8 %, Азербайджан - 4,3 %, Грузія - 0,3 %, Вірменія - 0,1%.

В 2006 - 2008 рр. на Туреччину припадало 11% від інвестицій із країн ЧЕС (разом з Росією - 59 %).

Імпорт в Україну із країн ОЧЕС в 2006-2008 рр. (без врахування Росії) складав: із Туреччина - 46,2%, Молдова - 15,2%, Болгарія - 13,9 %, Греція 9,9 %, Румунія - 7,1 %, Грузія - 4,2 %, Вірменія - 2,0 %, Вірменія - 2,0 %.

Таким чином, наведені дані свідчать, що після Росії Туреччина є головним партнером України в ОЧЕС.

Україна і Туреччина в контексті американсько-російського суперництва в Чорноморсько-Каспійському регіоні

україна туреччина зовнішньополітичний концепція

"Останнім часом США і ЄС помітно виявляють зростаючий інтерес до регіону. Передусім це пояснюється зацікавленістю Заходу отримати доступ до каспійських енергоносіїв і прагненням забезпечити шляхи їх транспортування. Після терактів 11 вересня 2001 року головна загроза, на думку стратегів Пентагону, виходить від Близького Сходу, який межує з Чорним морем. Виходячи з цього, США планують скорочення американських військ в Німеччині і їх розміщення на військових базах в Західному Причорномор'ї - на території Болгарії і Румунії. На одній із майбутніх американських баз поблизу Констанци - планується розмістити штаб-квартиру так званої Східноєвропейської оперативної групи Пентагону. США також розглядають можливість створення військових баз на території Азербайджану і Грузії.

Очевидно, США були змушені вдатися до цього кроку після того, як Туреччина, член НАТО з 1952 року, не дозволила американським військам використовувати військову базу НАТО Інджерлік у війні проти Іраку. Серед інших чинників, які спонукають США проявляти підвищений інтерес до Чорноморського басейну, є проблема охорони шляхів транспортування енергоносіїв із Каспійського регіону і Центральної Азії, а також встановлення контролю над Іраном і його ядерною програмою. Все це призвело до переміщення зони стратегічних інтересів Вашингтона в Південно-Східну Європу, зокрема в басейні Чорного моря.

Американці передадуть Румунії і Болгарії сучасні кораблі, які по своїм ТТХ значно перевершуватимуть російські. Крім цього в Чорному морі знаходяться потужні ВМС Туреччини. Таким чином, уже сьогодні співвідношення сил на Чорному морі між НАТО і Росією складається на користь НАТО 1 до 5. Створення американських військових баз в східноєвропейських країнах з великим занепокоєнням сприймається у Москві.

Іншим фактором, який сприяв посиленню позицій США в Чорному морі, став прихід до влади в Україні, Грузії і Молдові прозахідних політичних сил, стратегічним курсом зовнішньої політики яких є європейська інтеграція і вступ до НАТО. Україна ставить питання про виведення російської військово-морської бази із Севастополя до 2017 року. Таким чином, Чорне море перестає бути "російським озером".

Схоже, що сьогодні Східна Європа знову, як і кілька десятиліть тому, стає зоною протистояння між Росією і Заходом. Якщо в роки "холодної війни" східноєвропейські країни були мішенню ядерних ракет НАТО, то сьогодні, в часи "холодного миру", вони можуть стати мішенню російських носіїв ядерної зброї.Україна має достатній потенціал для того, щоб залишатися самою собою і не ставати сателітом ні Заходу, ні Росії. Необхідно звести до мінімуму навіть гіпотетичну ймовірність стати ареною протистояння гігантів - США і Росії - не лише у військовій сфері, а також в політичному і економічному вимірах. Надзавдання українського керівництва зберегти баланс інтересів у відносинах з Росією і Заходом. Зберегти цей баланс допоможе співпраця з Туреччиною в ОЧЕС, Blackseafor, а також активізація діяльності ГУАМ і СДВ".

Висновок

Україна і Туреччина ефективно покращують співпрацю в регіональному контексті, вони є учасниками багатьох спільних проектів в рамках ЧЕС. Вони поділяють спільну позицію у галузі морської безпеки. Безпека чорноморського регіону це питання прибережних країн. Звичайно, ефективні консультаційні механізми запроваджуються разом з відповідними організаціями, такими як НАТО і ЄС.

Література

1. http://nomos.com.ua

2. http://www.imk.ua/ua/

3. http://www.dt.ua/

Размещено на Allbest.ru