Історія створення ООН як універсальної міжнароднародної організації та формування системи спеціалізованих установ

3.4 Принципи голосування і прийняття рішень

Як свідчить історичний досвід, принципово важливим питанням, від якого залежить ефективність діяльності міжнародної організації, є процедура ухвалення рішень і їх втілення в життя. Аналіз підсумків голосування найбільш яскраво проливає світло на характер взаємовідносин між країнами-членами, від чого ви рішальною мірою залежить дієздатність організації. Процедуру прийняття рішень у міжнародних організаціях можна віднести до чотирьох основних типів: 1) процедура, коли рішення юридичне обов'язкове тільки для тих, хто про голосував за нього; 2) процедура, коли рішення юридичне обов'язкове для всіх, але вимагає підтримки всіх (правило одноголосності); 3) процедура, коли рішення обов'язкове для всіх членів організації незалежно від їх згоди (такі рішення приймаються простою або кваліфікованою більшістю); 4) про цедура, коли приймаються лише рекомендації, які не мають обов'язкової сили (приймаються, як правило, простою більші стю). Статут ООН проголошує суверенну рівнісгь усіх членів організації. Стаття 18.1 декларує, що кожний член ООН має один голос. Цей принцип покладений в основу голосування і в переважній більшості СУ. Типовими щодо принципів голосування є положення Ста туту ЮНЕСКО. Стаття IV 8 (2) передбачає, що "кожний член-держава матиме один голос в Генеральній конференції. Рішення приймаються простою більшістю за винятком випад ків, коли відповідно до Статуту або правил Процедури Гене ральної Конференції вимагається більшість у дві третини. Більшість означає більшість присутніх членів і голосуючих".

Кваліфікованої більшості вимагають головним чином такі питання: прийняття нових членів, прийняття міжнародних кон венцій, ухвалення правил, якими керуються для прийняття додатків до Статуту. Варто зазначити, що в СУ (всупереч практиці ООН) навіть бюджети, як правило, приймаються простою більшістю. Стаття IV (4) Статуту ЮНЕСКО передбачає, що рекомен дації приймаються простою більшістю, а міжнародні конвен ції -- кваліфікованою. На відміну від інших спеціалізованих установ у МВФ і МБРР діє "виважена" процедура голосування, яка враховує розміри фінансових внесків членів. На особливу увагу заслуговує прийняття рішень консенсу сом, тобто без проведення формального голосування. Використання цього засобу є особливо корисним, коли існують серйозні розбіжності в позиціях держав, а рішення треба приймати. Прийняття рішень консенсусом має як позитивні, так і негативні риси. Консенсус дає змогу приймати необхідні, назрілі рішення, які гальмуються позицією окремих держав. Він сприяє, таким чином, забезпеченню загальної згоди, хоч іноді й тимчасової. Цей метод часто врятовує переговори від загрози зриву. Однак слід відрізняти справжній консенсус від псевдокон сенсусу. Справжній консенсус означає загальну згоду учасників у досягненні спільної мети, псевдоконсенсус -- метод тимча сової згоди з питань, які не визріли для розв'язання. Він може ввести в оману світову громадськість, створюючи вигляд, що проблема розв'язана, і часто веде до підриву авторитету між народних угод. Справжній консенсус, який базується на ре альній згоді країн, є позитивним явищем, і його дедалі ширше застосування переконливо свідчить про оздоровлення політич ної ситуації у світі і в міжнародних організаціях.

3.5 Проблеми функціонування системи СУ

Аналіз діяльності СУ приводить до висновків, що її недостатня ефективність зумовлювалась рядом факторів: згубним впливом "холод ної війни", що породжувала ідеологізацію і безплідні словесні баталії, відсутністю координації між ними і взаємодії з ООН; проблемами в процедурі голосування, яка не відповідала ре аліям життя і суперечила інтересам країн, що робили найбіль ший фінансовий внесок у бюджети організацій; глибокими розходженнями серед членів організацій щодо цілей і методів економічної й соціальної політики; зниженням професійного рівня співробітників секретаріатів тощо. З відступом "холодної війни" відійшли в минуле й ідеологічні баталії в системі ООН. Але інші проблеми функціонування СУ все ще стоять на порядку денному. Причиною напруженості в системі ООН була і залишається конкуренція за одержання коштів з програм ООН. Колізії виникають між СУ й іншими структурами ООН, між СУ й урядами, які забезпечують найбільші внески в бюджет. Справа в тому, що внески кожної країни-члена визначаються залежно від її можливостей платити. Більшість країн сплачують внески, що становлять 0,01% бюджету, а основну суму складають внески західних країн (від 5 до 25%). Водночас бюджетні витрати організації визначаються Гене ральною конференцією на основі принципу "одна держава -- один голос". Це створює передумови, які дають змогу малим і середнім країнам, фінансовий внесок яких незначний, шляхом голосу вання вирішувати проблеми і визначати програми у відповід ності із своїми інтересами. При цьому не завжди враховуються інтереси держав, що забезпечують основні надходження до бюджету організації. Розв'язання цієї проблеми пов'язане з серйозними трудно щами, бо заклики до впровадження "виваженого голосування", яке б ураховувало внески країн, стикаються із запереченнями переважної більшості членів організацій -- в основному країн, що розвиваються, які звертають увагу на порушення у такому разі принципу суверенної рівності держав.

Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ. Бюджетна незалежність і конституційна автономія СУ перешкоджають проведенню уз годженої політики, обумовлюють дублювання, розпорошення і без того обмежених фінансових ресурсів. Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації. Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адмі ністративних і бюджетних питань (АСАВО); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізо ваних установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ. Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з коорди нації, Комітет планування розвитку. Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань засто сування науки і технології. Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністра тивний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Ге неральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Кон ференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН. Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами. Засідання комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність. Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьому органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитися в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більш віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж ООН.

Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ. Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лиш повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозуміло, що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів. Поряд зі створенням адміністративного механізму органи з координації діяльності СУ застосовують й інші методи спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх елементів системи ООН. Один з них -- прийняття широких довгострокових планів економічного й соціального розвитку, у виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи систем ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй. Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге -1971-1980 рр., третє -- 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередженні міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння збалансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані . Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ. Іншим методом координування є доручення окремим орга нам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД -- одному з органів Генеральної Асамблеї -- було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі. ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації ді яльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів. Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ.

До того ж члени СУ -- як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, -- не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприй нятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забез печення централізованого керівництва й ефективної коорди нації дій. Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріори тетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясу вання їх позитивних рис і недоліків. Ефективність функціонування кожної міжнародної органі зації значною мірою залежить від компетентності і професі оналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналіз му кандидатів і принципу справедливого представництва різних країн і континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміц нення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому. Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеці алізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають ви робленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації -- у пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтересів усіх членів організації.

Висновок

Таким чином ми розглянули ООН та як складний багатоступінчатий механізм, поява якої була зумовлена зростанням взаємозв'язків і взаємозалежності країн і народів, що особливо відчутно почало проявлятися вже у роки бурхливого розвитку капіталізму в другій половині XIX ст. Формування світових економічних відносин, технічний прогрес, розвиток залізничного і морського транспорту та міжнародних контактів породили проблему регулювання і стандартизації міжнародних зв'язків.

Питання про необхідність утворення спеціалізованих установ вперше обговорювалося на конференції в Думбартон-Оксі (1944 р.). Тут було вирішено, що ООН сприятиме розв'язанню міжнародних економічних, соціальних та інших гуманітарних проблем через певні міжурядові організа ції.

Я визначив, що основними принципами ООН є:

- суверенна рівність усіх її членів;

- сумлінне виконання зобов'язань за Статутом;

- розв'язання міжнародних суперечок мирними засобами;

- відмова від погрози силою або її застосування проти територіальної

цілісності або політичної незалежності будь-якої держави;

- забезпечення того, щоб держави, що не є членами ООН, діяли відповідно до принципів ООН, коли це необхідно для підтримки міжнародного миру і безпеки;

- невтручання у внутрішні справи держав;

- поваги основних прав і свобод людини;

- рівноправністі і самовизначення народів;

- співробітництва і роззброєння.

Оцінка ролі міжнародних організацій, в тому числі спеціалізованих установ, залежить від бачення завдань, що стояли у післявоенний період перед ними. Ті, що сподівалися, що завдяки діям СУ економічні та інші бар'єри між державами будуть зруйновани і відбудеться вирівнювання соціально-економічних показників у різних країнах світу, мають підстави для розчаруваннь. Цього не сталося. Новий міжнародний економічний порядок не був втілений в життя, і країни, що розвиваються, як і раніше, висловлюють глибоке незадоволення політикою багатих, розвинутих країн. Суперечності Південь--Північ дедалі більше висуваються на передній край світового порядку денного. Не відбулося й зміцнення загальної стабільності у світі. Кінець «холодної війни» не означає усунення загрози миру і безпе ці. Хвиля регіональних конфліктів віддзеркалює існування гострих багатопланових суперечностей між народами і країнами. У такому політичному кліматі СУ не змогли реалізувати усі свої потенційні можливості, а згубний вплив «холодної війни» істотно підриває ефективність їх діяльності. І все ж у соціально-економічній галузі були досягнуті значні позитивні результати, незважаючи на скромні фінансові мож ливості СУ. По лінії ООН та її спеціалізованих установ країнам, що розвиваються, надавалася технічна, фінансова допомога здійснювалося сприяння торгівлі, перебудові економіки країн «третього» світу, боротьбі з неписьменністю, розвитку наці ональних культур.

СУ відігравали і відіграють багатопланову роль у міжна родному житті як інструменти національної політики держав, як регулятори їх взаємовідносин і як автономні, незалежні суб'єкти, що справляють важливий вплив на розв'язання жит тєвих проблем сучасності. З усіма своїми недоліками і слабкими ланками, обумовле ними суперечностями міжнародного розвитку і протистоянням країн, великих і малих, багатих і бідних, обмеженими фінансовими ресурсами і недостатнім координуванням, СУ є не від'ємним елементом співробітництва держав і народів, засобом розв'язання глобальних, регіональних і національних проблем, зміцнення взаєморозуміння і довір'я між народами. Об'єктивна необхідність у широких різноманітних зв'язках і співробітництві країн і народів, що є закономірною рисою розвитку людського суспільства, найбільш виразно виявилася в другій половині XX ст. Ця закономірність -- один з найваж ливіших факторів, що спричинюють зростання ролі СУ в між народному житті. Загострення глобальних проблем, розв'язання яких не під силу окремим, навіть великим, процвітаючим країнам, вимагає об'єднання зусиль усіх країн. І міжнародні організації, зокрема СУ відіграють визначну роль як механізм мобілізації, об'єд нання і координування дій у боротьбі за виживання людства. У сучасних умовах набуває дедалі більшого значення в практиці міжнародних відносин багатостороння дипломатія, і саме міжнародні організації є найкращими форумами для ба гатосторонніх переговорів. Одними з головних факторів зро стання ролі СУ в нових історичних умовах є кардинальні позитивні зміни у стосунках Сходу з Заходом, докорінне оз доровлення всієї міжнародної атмосфери. Курс на політичне розв'язання спірних питань і конфліктів, на розвиток багато стороннього співробітництва в інтересах зміцнення міжнародної безпеки неухильно веде до подальшого зростання ролі міжнародних організацій, в яких у ході дискусій, переговорів іде пошук шляхів вирішення невідкладних завдань сьогодення.

Щодо України то із 1994 p. почала реалізовуватися Програма економічних реформ в Україні, що прискорило налагодження співпраці зі Світовим Банком. Світовий Банк зможе надавати Україні фінансову допомогу у розмірі 1 млрд.дол.США щорічно.

Нині фінансова допомога Україні здійснюється за такими напрямками:

1.Реабілітаційна позика. Кошти спрямовуються на здійснення основних економічних реформ, включаючи лібералізацію цін і торгівлі; приватизацію державних підприємств; реформи сільського господарства та енергетики; підтримку макроекономічної стабілізації, а також фінансування потреб імпорту української економіки.

2.Позики на розвиток виробництва. Кошти спрямовуюгься на фінансування критичного імпорту, поточні затрати органів влади при передачі їм підприємств об'єктів соціальної інфраструктури.

3.Проекти інституційної перебудови. Кошти спрямовуються на підготовку спеціалістів, придбання обладнання, надання консультацій ключовим державним установам, включаючи - Міністерство фінансів, Національний банк, Фонду державного майна та Антимонопольному комітетові.

4.Проект фінансування фінансових установ. Кошти спрямовуються у вигляді кредиту окремим фінансовим установам для перекредитування приватним підприємствам, яким необхідні кошти, орієнтовані на експорт та інші види першочергової діяльності, поліпшення законодавства у цій сфері.

Резюмуючи вищевикладене, стає зрозумілим, що ООН - є дійсно найвпливовішою організацію у світі. Її механізм та численні органи є “регуляторам” економічних, соціальних, військових та ін. відносин без яких неможливо, на сьогодні, гармонійний розвиток усіх держав світу.

Список використаної літератури

1. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Видавництво

«Юридическая литература», М., 1995.

2. Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика. Москва, вид. Международные отношения, 1971 г.

3. Крылов С.Б. ООН. Москва, Госюриздат, 1958 г.

4. Международные суды и международное право (сборник обзоров). Москва, изд. Академии Наук СССР, 1986 г.

5. Международный Суд. Нью-Йорк, издание ООН, Департамент общественной информации.

6. Полянский Н.Н. Международный Суд. Москва, изд. Академии Наук СССР, 1951 г.

7. Энтин М.Л. Международные судебные учреждения. Москва, изд. Международные отношения, 1984 г.

8. Внешняя политика Советского Союза в период отечественной войны. Т.1 М.1970

Размещено на Allbest.ru