Вільні економічні зони. Офшорний бізнес у світовій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вільні економічні зони

1. Мета та передумови створення вільних економічних зон (ВЕЗ)

2. Основні типи ВЕЗ

1. Мета та передумови створення вільних економічних зон (ВЕЗ)

ВЕЗ - обмежені території, міста, морські та авіаційні порти, в яких діють особливі пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців, ці умови сприяють рішенню загальноекономічних, соціальних, зовнішньоторгових та науково-технологічних задач.

Основною метою створення зон є прискорення економічного та соціального розвитку окремих регіонів та країн в цілому. Досягнення цієї мети можливе через рішення окремих задач:

1. Економічні задачі:

- використання переваг міжнародного географічного розподілу праці і міжнародного обігу капіталу для розширення експорту продукції, раціоналізації імпорту та створення імпортно-замінних виробництв.

- стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення національних та іноземних інвестицій, створення спеціальних пільгових економічних механізмів, стабільної законодавчої бази.

- поліпшення використання ресурсів.

2. Соціальні задачі:

- прискорення розвитку відсталих регіонів

- збільшення зайнятості населення, створення нових роб. місць.

- підвищення кваліфікації робочої сили за рахунок впровадження в діяльність підприємств, розташованих в зоні світового досвіду в сфері виробництва та управління.

- створення сучасної ринкової та соціальної інфраструктури

3. Науково-технічні задачі:

- запровадження нових іноземних та вітчизняних технологій.

- прискорення інноваційних процесів шляхом спрощення організації науково-дослідницьких робіт.

Умови, необхідні для створення зон:

1. Політична стабільність в державі та окремих регіонах

2. Передбачуваний характер економічної політики.

3. Сприятливі природньо-географічні умови та наявність ресурсного потенціалу (корисних копалин, виробнича потужність, мобільних трудових ресурсів).

4. Розвинута система комунікацій.

2 Типи ВЕЗ

1. Залежно від місця розташування:

- зовнішні, розташовані на державних кордонах.

- внутрішні, розташовані всередині країни

2. За характером об'єкта зонування:

- локальні, розташовані на невеликих, незаселених територіях, на яких є тільки об'єкти забезпечення життєдіяльності зон (порт).

- комплексні, розташовані на великих заселених територіях, мають об'єкти соціальної, промислової та ринкової інфраструктури.

3. За характером взаємодії з економікою країни, де розташована зона:

- інтеграційні, діяльність зони спрямована на взаємодію з суб'єктами підприємницької діяльності країни, які знаходяться за межами зони.

- анклавні, зона функціонує у просторі, які є замкненими для суб'єктів підприємницької діяльності держави та відкритими для зовнішніх зв'язків. Зони анклавного типу створюються переважно для збільшення зовнішнього притоку товарних та фінансових ресурсів. Їх механізм наближений до умов та законів світового ринку.

4. За функціональною спрямованістю:

- зовнішньо-торгівельна

- комплексно-виробничі (торгівельно-виробничі)

- науково-технічні

- туристично-рекреаційні

- офшорні

Зовнішньо-торгівельні зони - це зони, де товари іноземного походження можуть зберігатися та обслуговуватися і дороблятися без сплати мита. Зовнішньо-торгівельні зони найчастіше розташовані в аеропортах, морських або річкових портах, на залізничних вузлах та перетині магістральних доріг, формуються вони в основному як анклавні, не мають тісних зв'язків з рештою території приймаючої країни ; у класичній формі зовнішньо-торгівельні зони є виключно комерц. транспортні утворення, які виконують функції транспортного обслуговування, складування, збереження, та мінімальної обробки товарів.

Зовнішньо-торгівельні зони поділяють на:

- зони порто-франко. У цих зонах пільговий режим розповсюджується на більшу частину території порту, де розташовано зони;

- зони пункт-франко: пільговий режим розповсюджується на певну частину порту, яка визначається як безмитна зона та належить до структури порту, що в цілому не має статусу вільної економічної зони;

- безмитні магазини: локальні зони у формі підприємств роздрібної торгівлі, які розташовані у міжнародних портах та авіа-портах на прикордонних переходах. Ці магазини мають екстериторіальний режим - перебувають за межами митних територій країн. Найчастіше товари, які продають у цих магазинах, звільняють від ПДВ, оскільки цей податок розрахований на внутрішнього споживача країни.

Зовнішньо-торгівельні зони найбільш розповсюджені у світі. Це пояснюється досить простим механізмом їх створення, незначним обсягом першочергових інвестицій, швидкою окупністю зони (до трьох років).

Комплексно-виробничі зони. Ці зони створюють з метою стимулювання підприємництва залученням інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків та збільшення зайнятості населення. Передумовами для створення є: наявність ресурсного потенціалу (корисні копалини), наявність виробничого потенціалу, наявність трудового потенціалу (робочої сили). Такі зони найчастіше розташовані на великих заселених територіях з розвиненою соціально-виробничою та ринковою інфраструктурою. Наявність таких зон характерна економіці країн, що розвиваються. Найбільш відомі зони знаходяться у Китаї і Бразилії.

Види комплексно-виробничих зон:

- зони простої модифікації здійснюють складування та збереження вантажів, а також комплектування та збірку вузлів та готових виробів;

- зони складної модифікації передбачають концентрацію в межах зони підприємств, що відносять до різних галузей промисловості. Найчастіше такі зони створюють з метою насичення внутрішнього ринку країни продукцією, виробленою в зоні, а також для розширення експорту цієї продукції.

Характерною рисою комплексно-виробничих зон є розширення багатосерійного та трудомісткого виробництва, орієнтованого у першу чергу на заміщення імпорту, а потім - на експорт.

Науково-технічні зони. Ці зони спрямовані на розвиток наукового і виробничого потенціалу через стимулювання фундаментальних та прикладних досліджень з подальшим впровадженням їх результатів у виробництво.

Зони орієнтовані на наукове виробництво, комерціалізацію, комерційну діяльність через організацію відповідних виробництв і міжнародну торгівлю об'єктами інтелектуальної власності наукового характеру. Найчастіше такі зони формуються на базі розвинутої науково-виробничої та дослідницько-соціальної інфраструктури і доповняються системами фінансового та страхового обслуговування. Зони орієнтуються на висококваліфіковані кадри з країни, де розташована зона, а у випадках створення інноваційних центрів - на дослідників з інших країн світу.

Економічні пільги, що визначають механізм діяльності зони, складається з особливого режиму кредитування, фінансування, страхування, науково-дослідних та конструктивних робіт; пільги з оподаткування, прискореної амортизації і наукового обладнання, вивільнення оподаткування сировини та на напівфабрикатів, що імпортуються для дослідження та виробництво у науково-технічних зонах. На території зон діють режими вільного пересування капіталів та оподаткування за пільговими ставками доходів від продажу інтелектуальної власності. Найчастіше науково-технічні зони створюються з використанням державних та недержавних національних та іноземних інвестицій. Науково технічні зони бувають за функціональною призначенням:

- регіональними інноваційними центрами (технопарки, технополіси, академ. містечка, зони інтенсивного наукового розвитку);

- великомасштабні науково-технічні зони, які розташовані на великих, спеціально обладнаних, територіях. На цих територіях діють науково-дослідницькі інститути та лабораторії, які займаються дослідженнями у різних галузях, а також діють виробництва експериментальні і дрібносерійні;

- науково-технічні парки являють собою компактні комплекси науково-дослідних інститутів та експериментальних виробництв, а також виробничих полігонів. Дослідження ведуться у одній галузі або споріднених галузях;

- локальні інноваційні центри об'єднують малі дослідницькі структури. Створюють їх в основному для підтримки досліджень на початкових стадіях.

Найчастіше у науково-дослідних зонах діють венчурні (ризикові) фірми - це невеликі компанії (чисельністю до 1000 працівників), які роблять внески коштів у науково-дослідницькі роботи, а потім мають ексклюзивне право на втілення результатів досліджень у виробництво.

Найбільш розповсюджені науково-технічні зони у розвинених країнах. Останніми роками такі зони створюють ще у Китаї, Бразилії, на Тайвані.

Туристично-рекреаційні зони створюють на основі природного рекреаційного або історично-культурного потенціалу з метою їх ефективного використання та збереження.

У туристично-рекреаційних зонах створюють сприятливі умови для інвестування (у тому числі, і іноземних) у сферу послуг, спрощують режими в'їзду для іноземних громадян, діють пільги з оподаткування діяльності (готельні, туристичні компанії) підприємств громадського харчування.

Офшорний бізнес у світовій економіці

1. Передумови створення офшорних зон і компаній.

2. Найбільш популярні офшорні юрисдикції.

3. Характеристика основних типів офшорних компаній.

4. Переваги офшорного бізнесу.

1. Передумови створення офшорних зон і компаній

Офшорними зонами називають країни або певні території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги по оподаткуванню, знижені або відсутні взагалі вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту, частково зняті митні та торгівельні обмеження.

Офшорна компанія, яка зареєстрована в юрисдикції з низьким рівнем оподаткування. Власниками компанії обов`язково мають бути іноземці (нерезиденти), а прибуток компанії повинен отримувати ся від діяльності за межами території, де компанію зареєстровано. Основна мета використання офшорних компаній - отримання максимальної свободи при пересуванні капіталів та товарів, зниження виробничих та невиробничих витрат, зниження податків, накопичення капіталу та збільшення його продуктивності.

2. Класифікація офшорних юрисдикцій

1. По принципу оподаткування:

- офшорні юрисдикції з фіксованою платою у розмірі до 2500 тис. дол. на рік, незалежно від розмірів прибутку;

- офшорні юрисдикції, де застосовують податок на прибуток, а також обов`язковий щорічний збір у розмірі до 1000 дол./рік;

- офшорні юрисдикції, де існує лише податок на прибуток, а інших податків не існує (Кіпр - 4%).

2. За місцем розташування:

- країни Карибського басейну та Латинської Америки (Антигуа, Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Британські острови, Віргінські острови, Американські Віргінські острови, Гренада, о. Гранд-Кайман, Бермудські острови, Нідерландські, Антильські острови, о-в Теркс і Кайкос, Бейліс, Домініканська Республіка, Коста-Ріка, Панама - усі ці території входять до офшорного списку офшорних зон, затверджених постановою Кабінету Міністрів у 2001р.);

- острови Північної Європи (о-в Бернсі, о-в Джерсі, о-в Сігурні, о-в Ірландія);

- країни Європи (Андора, Гібралтар, Кіпр, Мальта, Монако, Кантон Женева і Цуг у Швейцарії, Ліхтенштейн, Люксембург);

- країни Азіатського-Тихоокеанського регіону (Вануату, Науру, Макао, Хонк-Конг, Західна Самоа, о-в Лабуан, Маршалові о-ви, о-ви Кука, Сінгапур);

- країни Африки (Нігерія, Сейшельські о-ви, о-в Маврикій, Коморські о-ви, штати США: Денвер, Невада, Каліфорнія);

- Близький Схід (Бахрейн)

3. Характеристика основних типів офшорних компаній

вільна економічна зона офшорна

- холдинги;

- страхові компанії;

- банки;

- транспортні компанії;

- лізингові компанії;

- трастові компанії;

- фірми роялті;

- компанії для отримання винагород;

- компанії для проведення торгівельних операцій;

- компанії для продажу нерухомості.

Порядок створення компанії.

Усі реєстраційні процедури здійснює юридична компанія, яка спеціалізується на реєстрації компаній в офшорах.

Необхідні документи:

- засновницький договір;

- рекомендаційний лист з банку;

- трастовий договір між номінальним та реальним володарями;

- статус компанії.

Усі ці документи та заяви на створення компанії подають до офшорної юрисдикції, де після вибору назви компанії, відбувається реєстрація.

Банк офшорної юрисдикції відкриває рахунок для офшорної компанії. Найчастіше офшорна компанія передає функції управління секретарській компанії, яка надає компанії адміністративні послуги, у тому числі: формальну реєстрацію офісу, підготовку та надання щорічного звіту, надає послуги юриста, інформує про зміни у законодавстві офшорної юрисдикції, послуги номінального директора, що виконує обов'язки по представленню інтересів акціонерів у офшорній юрисдикції.

4. Переваги офшорного бізнесу

1. Анонімність та конфіденційність створення компанії.

2. Низький рівень оподаткування та спрощена форма фінансової звітності.

3. Відсутність обмежень переходу капіталів у б.-я. валюті.

4. Відсутність вимог відносно мінімальної кількості акціонерів та розміру статутного фонду та сплаченого акціонерного капіталу.

5. Офшорна юрисдикція розголошує ім'я певного власника компанії тільки у випадку розшукування його за скоєння карних злочинів.

Размещено на Allbest.ru