Міжнародний кредит як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Міжнародний кредит як економічна категорія

2. Криза заборгованості

3. Проблема заборгованості та можливі шляхи її розв'язання

4. Діяльність Паризького та Лондонського клубів

5. Сучасний стан зовнішньої заборгованості України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5% машинно-технічних товарів, то на початку 60-х -- 50, а на початку 90-х років -- 75% експорту цієї продукції в світі. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому ринку, однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

1. Міжнародний кредит як економічна категорія

міжнародний кредит економічний валютний

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами та позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації. Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного розподілу праці зумовили збільшення обсягів, подовження та диференціацію термінів міжнародного кредиту.

Будучи різновидом категорії «кредит» і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов'язаний з іншими економічними Категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного обладнання, купленого в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; під час реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу у грошовій формі; грошові нагромадження держави та приватного сектора, мобілізовані банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел завдяки їх залученню з багатьох країн. Хоч міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у внутрішньому обороті, однак рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним по відношенню до товарів, вироблених за рахунок позикових коштів Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію з допомогою позикових засобів підприємства, а також використанням кредиту у некомерційних цілях.

Принципи міжнародного кредиту. Зв'язок міжнародного кредиту з відтворенням проявляється у його принципах:

1) Повернення: якщо отримані засоби не повертаються, то це безповоротна передача грошового капіталу, тобто фінансування;

2) терміновість, яка забезпечує повернення кредиту в установлені кредитною угодою терміни;

3) платність, що відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту;

4) забезпеченість, яка проявляється у гарантіях його погашення;

5) цільовий характер, що передбачає визначення конкретних об'єктів позики (наприклад, «зв'язані» кредити) та його застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора.

Функції міжнародного кредиту. Міжнародний кредит виконує певні функції, які відбивають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, зокрема:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє у ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутку. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку у середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом заміни реальних грошей кредитними, а також шляхом розвитку та прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні засоби міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати тощо. Економія часу обігу позичкового капіталу у міжнародних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва та зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації та централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

2. Криза заборгованості

Зовнішня заборгованість -- це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках діючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація вимагає докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на початку XXI ст. перевищив 2 трлн доларів. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів із його погашення, їх відношенням до валового національного продукту і експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останніми десятиріччями супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо процентів, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дозволила країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становила (у млрд. дол. США): 1955 р. -- 37,1; 1965 р. -- 72,9; 1975 р. -- 335,0; 1985 р. -- 1186; 1990 р. --1600,0; 1995 р. -- 2000,0.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу та сплату процентів, що істотно обмежує можливості імпорту необхідного цим країнам виробничого устаткування і технології, та негативно позначається на перспективах їх економічного розвитку. Так, якщо у 1975 р. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату процентів 13 % своїх експортних надходжень, то з 1986 р. -- понад 30, що значно перевищує критичну межу у 25 %. У Латинській Америці й Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25 %.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріч назад.

Країни, що розвиваються, економічно неспроможні сплатити величезні борги і проценти по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, бо може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом з тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків.

Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, і передусім Польщі. Так, протягом 1971--1987 рр. ця країна, отримавши кредитів на загальну суму 47 млрд. доларів, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд. доларів і залишалася ще винною близько 40 млрд. Щоправда, кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 р. становив лише 23 млрд. доларів.

Країни з розвиненою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте, у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній і зовнішній) борг усіх разом узятих індустріально розвинутих країн світу зріс з 40 % розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) у 1978 р. до понад 70 % у 2004 р. США, наприклад, маючи найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни, є в той же час найбільшим у світі боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високо-розвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

У такому разі, коли сприятливі економічні умови, державний борг здатний навіть "працювати" на державу. В кінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за рахунок зовнішнього боргу, були засновані численні казенні заводи, збудовані залізниці та інші важливі об'єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж валовий внутрішній продукт, тоді обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення та споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.

Якщо державний борг зростає в умовах припинення росту ВВП або його падіння -- то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативні. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити питання про майбутню економічну незалежність і втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.

Щодо управління державним зовнішнім боргом в Україні, то суттєвою проблемою тут є високий рівень валютного ризику, що зумовлено значною часткою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70 %). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку. Це можливе лише за належної ліквідності державних цінних паперів і високого рівня їх капіталізації.

У системі управління платоспроможністю України важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим -- від стадії розгляду доцільності запозичення до остаточного боргу.

Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

3. Проблема заборгованості та можливі шляхи її розв'язання

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо - все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов'язаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали - невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші.

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестицій і товарів.

В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей. За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд дол. до 2,3 трлн дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов'язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд дол.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов'язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також - звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

зниження обмінного курсу місцевої валюти;

жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

Починаючи з 1994 року МВФ надає кредити Україні. За 1994-2001 роки були підписані проекти співробітництва Світового Банку і України на суму 6,4 млрд дол., з них позики СБ - 4,8 млрд. дол.

4. Діяльність Паризького та Лондонського клубів

Паризький клуб - неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Норвегія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія та Японія. Це об'єднання було створено в 1956 р. з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються. Паризький клуб - це неформальне об'єднання, яке не має штаб-квартири, секретаріату, а головне - статуту, іншими словами - цей клуб не має юридичного статусу. Участь у Паризькому клубі означає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість та хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом мають статтю, що регламентує їх обов'язок не надавати третім країнам більш вигідних умов погашення боргу перед ними, ніж умови, що були надані членам клубу. Найбіднішим країнам йдуть на поступки та можуть списати до 80% їх зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Практика, що прийнята Клубом, обмежує також суму поступки країною-кредитором активів на вторинному ринку боргових зобов'язань до 20 млн дол. або 10 % від загальної суми вимог до даної країни-кредитору.

Паризький клуб функціонує в тісному співробітництві з МВФ. Якщо будь-яка держава, що є боржником, потерпає від економічних труднощів, починає оздоровчу програму щодо санації економічної ситуації під егідою МВФ, то Паризький клуб пропонує угоду щодо реструктуризації її зовнішнього боргу уряду країни. Результатом цього процесу, як правило, стає змога зменшити пасивне сальдо платіжного балансу без скорочення об'єму імпорту товарів та капіталів.

У переговорах у рамках Паризького клубу може брати участь будь-яка країна-кредитор, яка є держателем зобов'язань за боргами, за якими може вимагатися перегляд умов погашення.

Найбільшу частку позик та кредитів у сучасних умовах міжнародної економіки країни, що розвиваються, а також країни Східної та Центральної Європи отримали від країн - учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку, тому ці країни майже постійно є учасниками переговорного процесу. Серед інших традиційних учасників переговорів у Паризькому клубі слід назвати МВФ, Всесвітній банк, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, а також, звісно, країн-боржників, що звертаються з проханням щодо перегляду заборгованості. Такий багатосторонній підхід є найбільш ефективним та полегшує роботу у адміністративно-організаційному плані, тому що боржник має змогу вести переговори з усіма кредиторами одночасно. Крім того, кредитори, надають значну увагу принципу рівномірного розподілу боргів, бо хочуть бути впевненими в тому, що надані ними пільги щодо до умов виплати боргу не використовуються для обслугу боргових зобов'язань перед іншими кредиторами.

У своїй роботі Паризький клуб дотримується трьох основних принципів:

1) наявність неопосередкованої загрози неотримання платежів;

2) обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

3) рівномірне розподілення невиплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи - це умови, які країна-боржник повинна виплатити, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення боргу буде розглянуте Паризьким клубом. Третій принцип не обов'язковий. Він говорить про те, що кредитори повинні діяти спільно та координувати свої дії та вимоги до боржників.

Для створення більш ефективної системи реструктуризації боргу Паризький клуб розробив класифікацію країн за рівнем їхніх доходів, згідно з якою для кожної групи країн застосовуються певні умови при отриманні згоди на реструктуризацію боргу з боку Паризького клубу кредиторів. По відношенню до найбідніших країн застосовують Торонтські, Лондонські та Неапольські умови; до найбідніших країн із середнім рівнем доходу застосовують Х'юстонські умови; заможні країни із середнім рівнем доходу користуються стандартними умовами Паризького клубу.

Торонтські умови були прийняті в 1988 р. Вони застосовуються по відношенню до країн, доход на душу населення в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, який на сьогоднішній день становить 540 дол. на рік. До таких країн відносяться майже всі країни Африки, зокрема Нігер та Центральноафриканська Республіка. Таким країнам може бути:

1) списана третина боргу з переглядом відсоткових ставок по його обслуговуванню;

2) надатися можливість погасити борг у строк до 25 років, 14 з яких відсотки нараховуються за пільговим режимом.

3) нарахування відсотків проводиться за ставками, удвічі меншими за ринкові.

Х'юстонські умови прийняті в 1990 р. по відношенню до бідних країн, у яких річний доход на душу населення перевищує максимальний рівень, установлений Всесвітнім банком, що на сьогодні становить приблизно 785 дол. на рік. Згідно з цими умовами:

1) строк погашення комерційних кредитів збільшується до 15 років з пільговим періодом у 8 років;

2) з програм офіційної допомоги строк погашення й пільговий період становлять 20 та 10 років відповідно.

Лондонські умови означають:

1) анулювання 25% боргу з подальшою реструктуризацією суми, що залишилась, на 23 роки з шестирічним пільговим періодом;

2) реструктуризація боргу за ринковими відсотковими ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;

3) реструктуризація зобов'язань по обслуговуванню кредиту, що був наданий як офіційне сприяння розвитку країни, на 30 років із 20-річним пільговим періодом.

До країн, реструктуризація боргу яким проводилась на основі Лондонських умов, належать такі, як Гвінея, Гондурас, Мозамбік, Сьєрра-Леоне.

Згідно з Неапольськими умовами, реструктуризація боргу проводиться протягом 40 років, а пільговий період може становити 16 або 20 років. У цьому випадку відсоткова ставка не переглядається.

З 1997 р. Паризький клуб почав застосовувати Ліонські умови, за якими боргові зобов'язання знижуються до 80%.

Найбільше поширені Стандартні умови Паризького клубу, які дозволяють реструктуризацію 10% боргу на 10 років з 5-річним пільговим періодом.

Серед нововведень Паризького клубу - "Ініціатива ШРС", яка передбачає цілеспрямовані зусилля щодо зниження боргу для найбідніших з країн, що розвиваються, за умов проведення в них реформ з фінансової санації, які мають буди схвалені Всесвітнім банком та МВФ.

Що стосується діяльності останніх років, то найбільш значними подіями в діяльності Паризького клубу виділяється анулювання 100% боргу Сьєрра-Леоне в 2007 pp., дозвіл на дострокову виплату 22 млрд дол. боргу з боку Російської Федерації, наданого в 2006 p., угода з урядом України на реструктуризацію зовнішнього боргу, що була підписана в 2001 році.

Лондонський клуб -- це форум з перегляду строків погашення кредитів, що надані комерційними банками без гарантій з боку урядів країн-кредиторів. Оскільки такі переговори між боржниками та комерційними кредитори найчастіше проходять саме в Лондоні, цей клуб отримав назву „Лондонський клуб". Це неофіційна організація, до складу якої входять комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни „третього світу". Перше засідання лондонського клубу відбулося в 1976 р.

Діяльність Лондонського клубу поступово набирала масштабів, лише у 80-х роках минулого сторіччя було підписано близько 50 Угод щодо перегляду умов погашення заборгованості з країнами, що розвиваються. У 1985 р. було розроблено План Бейкера, який визначив основні завдання в проведенні аналізу програми фінансової рівності країн-боржників. Таку стратегію почали застосовувати щодо країн із середнім рівнем доходу.

Основна мета Лондонського клубу - полегшити для країн, що розвиваються, умови обслуговування боргу.

У організаційній структурі Лондонського клубу інтереси банків-кредиторів представляє консультаційний комітет, до складу якого входять ті банки, на частку яких припадає максимальна частина боргу країни. Однак при цьому організація не має постійного голови або секретаріату, тому ЇЇ процедури мають досить вільний характер, що дозволяє застосувати гнучкий підхід під час розгляду питання реструктуризації боргу для кожної конкретної країни. Лондонський клуб не має формальних процедур перегляду строків погашення боргу. Комерційні банки, які є головними кредиторами країни, яка бажає реструктуризації своєї заборгованості, становлять Банківський консультативний комітет (БКК) для захисту інтересів комерційних банків-кредиторів. До складу БКК зазвичай входить не більш 15 банків. Реструктуризація боргу в Лондонському клубі проводиться у сім етапів: спочатку боржник заявляє про мораторій на платежі, створює групу по врегулюванню боргу та складає Інформаційний меморандум. Паралельно з цим формується БКК, після чого сторони скликають раду з вивчення ситуації та узгоджують основні умови. Якщо між країною-боржником та комітетом була досягнута згода щодо реструктуризації, вона повинна отримати підтримку усіх банків, що мають 90-95% неоплачених зобов'язань боржника. Після цього угода може бути офіційно підписана та оформлена.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає розміру відсоткових ставок за кредитами. Зазвичай комерційні банки просто надають країнам-боржникам нову позику у якості мір по реструктуризації. Однак останнім часом усе більша кількість комерційних банків виражає своє незадоволення такою практикою надання додаткових фінансових коштів. Сучасні угоди про перегляд боргу створюють набір альтернативних фінансових можливостей щодо інструментів зменшення суми боргу.

5. Сучасний стан зовнішньої заборгованості України

Зростання рівня нагромадження зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікають на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості. Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають на всі сторони економічного життя країни.

Всі ці фактори і зумовлюють необхідність дослідження цього питання.

Статистика свідчить, що переважна більшість країн світу мають державний борг. Зовнішня заборгованість розвинутих країн коливається в межах від 41-43 % у Фінляндії та Великій Британії до 196% у Японії. Аналіз сучасних публікацій з питань зовнішньої заборгованості дозволив визначити, що валовий зовнішній борг - це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими, але в жодному разі не умовними, зобов'язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків у будь-який час у майбутньому, і які є зобов'язаннями резидентів цієї економіки перед нерезидентами. Валовий зовнішній борг країни включає всі види заборгованості резидентів України перед нерезидентами, які класифікуються:

- за чотирма основними секторами економіки - сектор державного управління, органи грошово-кредитного регулювання, банки, інші сектори;

- у розрізі початкових термінів погашення - коротко- та довгострокові;

- у розрізі фінансових інструментів - боргові цінні папери, торгові кредити, кредити, валюта і депозити, інші боргові зобов'язання та зобов'язання за кредитами підприємств прямого інвестування (міжфірмовий борг).

Звітні дані Національного банку України свідчать, що обсяг валового зовнішнього боргу України зріс і станом на 01.01.2010 р. становив 103,97 млрд. дол. США. (88,9% від ВВП) порівняно з 01.01.2009 р. (101,65 млрд. дол. США).

Розглянемо зовнішній борг України за секторами економіки. Борг сектору державного управління станом на 1 січня 2010 року досяг 17.8 млрд. дол. США (17.1% від обсягу валового зовнішнього боргу та 15.2% від ВВП), що на 5.8 млрд. дол. США (48.9%) більше, ніж на початок року. Приріст боргу відбувся за рахунок:

- надходження на рахунки Уряду траншів стабілізаційного кредиту за програмою stand-by Міжнародного валютного фонду у розмірі 3.1 млрд. СПЗ у ІІ та ІІІ кварталах звітного року;

- використання у IV кварталі 2009 року Урядом частини від додаткового розподілу Спеціальних прав запозичень (1.2 млрд. СПЗ), здійсненого Міжнародним валютним фондом на користь України в межах її квоти;

- кредитних ресурсів, що надані міжнародними організаціями економічного розвитку (Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку і Європейським інвестиційним банком), на 0.2 млрд. дол. США. У 2009 році державою погашено 1.2 млрд. дол. США зобов'язань за облігаціями зовнішньої державної позики 2004 року та номінованими у швейцарських франках ОЗДП 2006 року.

Борг сектору органів грошово-кредитного регулювання за 2009 рік збільшився на 1.5 млрд. дол. США (на 31.4%) до 6.2 млрд. дол. США (5.3% від ВВП; 6% від валового обсягу зовнішнього боргу проти 4.6% на 01.01.2009). Зростання відбулося внаслідок надходження у звітному році частин другого траншу стабілізаційного кредиту Міжнародного валютного фонду (875 млн. СПЗ) та додаткового розподілу Спеціальних прав запозичень, здійсненого Міжнародним валютним фондом (81 млн. СПЗ). Водночас зміна курсу СПЗ у IV кварталі зменшила обсяги зобов'язань на кінець 2009 року на 65 млн. дол. США.

На кінець 2009 року зовнішній борг банківського сектору України повернувся до рівня 2007 року та становив 30.8 млрд. дол. США (26.3% від ВВП), що на 8.7 млрд. дол. США менше, ніж на початок року. Головними чинниками такого скорочення стало зменшення зобов'язань за:

- кредитами: на 6.9 млрд. дол. США (на 25.4%), з них 5.3 млрд. дол. США - короткострокові міжбанківські кредити;

- борговими цінними паперами: на 1.3 млрд. дол. США (на 21%), з них 0.8 млрд. дол. США за єврооблігаціями банків та 0.5 млрд. дол. США за внутрішніми облігаціями українських банків у власності нерезидентів;

- валютою та депозитами: на 1 млрд. дол. США (на 16.2%).

Внаслідок порушення виконання графіку погашення кредитів в банківському секторі впродовж 2009 року накопичилася прострочена заборгованість обсягом 0.5 млрд. дол. США. Одночасно рефінансування кредитних зобов'язань банків за рахунок нових позик (rollover) у 2009 році оцінено в 76%. Стійкою в цьому секторі є багаторічна позитивна тенденція до заміщення короткострокового боргу довгостроковим. У 2009 році обсяги короткострокових зовнішніх зобов'язань банків скоротилися майже у 2 рази (на 49.5%) до 4.7 млрд. дол. США; їх частка в борзі сектору зменшилася за рік з 23.8% до 15.4% на користь довгострокового боргу банків.

Зовнішній борг інших секторів економіки у 2009 році зріс на 3.7 млрд. дол. США (8.1%) до 49.2 млрд. дол. США (42.1% від ВВП).

Заборгованість сектору змінилася за рахунок зростання:

- зобов'язань за торговими кредитами на 2 млрд. дол. США (на 20.3%);

- простроченої заборгованості за негарантованими кредитами на 1.5 млрд. дол. США та на 0.3 млрд. дол. США - за торговими кредитами ( разом в 2.6 рази). Слід зазначити, що для реального сектору показник роловеру (rollover) у 2009 році склав 97%;

- зобов'язань за борговими цінними паперами українських компаній - на 0.8 млрд. дол. США (1.5 рази);

- кредитів прямого інвестора, борг за якими зріс на 0.8 млрд. дол. США (в 1.2 рази).

Одночасно, заборгованість за кредитами інших секторів зменшилась за 2009 рік на 1.8 млрд. дол. США, з них за рахунок реструктуризації кредитів НАК «Нафтогаз України» в єврооблігації - на 1.1 млрд. дол. США [5].

Необхідно сказати, що у більшості секторів економіки спостерігається тенденція до нарощування заборгованості, тобто країна повертає іноземним кредиторам менше ніж позичає. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому складають значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни.

Треба відмітити, що в банківському секторі простежується зменшення зовнішнього боргу, яке здійснює позитивний вплив на борговий тягар країни.

Коефіцієнт співвідношення коротко- та довгострокового боргу у 2009 році скоротився з 24.9% до 23.3%.

Довгострокова складова валового зовнішнього боргу на кінець 2009 року зросла до 84.3 млрд. дол. США на 2.9 млрд. дол. США (на 3.6%). Частка секторів державного управління та ОГКР у складі довгострокового боргу зросла за цей період з 20.5 до 28.5% на противагу скороченню частки банків та інших секторів.

Основними фінансовими інструментами довгострокових залучень зовнішніх ресурсів залишаються:

- кредити, заборгованість за якими досягла 65.4 млрд. дол. США (77.6% загального обсягу довгострокового боргу); в тому числі від прямих інвесторів - 5.1 млрд. дол. США (6.0%);

- боргові цінні папери, за якими сектором державного управління, банківським та іншими секторами накопичено зобов'язань обсягом 13.1 млрд. дол. США (15.5% загального обсягу довгострокового боргу), в тому числі за єврооблігаціями - 12.3 млрд. дол. США (14.6%).

Короткостроковий борг у 2009 році скоротився на 0.6 млрд. дол. США (на 3.0%) і на 1 січня 2010 року становив 19.7 млрд. дол. США, з них зобов'язання за торговими кредитами становили 11.5 млрд. дол. США (58.5%); інші боргові зобов'язання - 3.4 млрд. дол. США (17.4%), кредити - 3 млрд. дол. США (15.5%); та валюта і депозити - 1.7 млрд. дол. США (8.5%).

Коефіцієнт покриття резервними активами короткострокового зовнішнього боргу на 1 січня 2010 року скоротився до 1.347 проти 1.554 на 01.01.2009, оскільки обсяги резервних активів скорочувались у 2009 році інтенсивніше за короткострокові боргові зобов'язання.

Найвагомішою в структурі валового зовнішнього боргу залишається частка кредитів (включно з міжфірмовим боргом), що на кінець 2009 року склала 65.7% проти 68.6% на 01.01.2009.

Наступними за вагомістю були частки боргових цінних паперів та торгових кредитів: 12.6% та 11.3% (відповідно 14.5 та 9.6 на початок року). Частка валюти та депозитів протягом року коливалась від 6.2% на початок року до 5.1% на кінець. Зобов'язання, що виникли у звітному році за Спеціальними правами запозичення, збільшили частку інших боргових зобов'язань з 1.1 до 5.3%.

Основною валютою зовнішніх запозичень України на 1 січня 2010 року залишається долар США, хоча його частка скоротилася до 70.5% проти 80% на початок року. У 2009 році, після надходження стабілізаційного кредиту за програмою stand-by та додаткового розподілу Міжнародним валютним фондом Спеціальних прав запозичень, помітно зросли зобов'язання у СПЗ (12.5% проти 4.6% на початок року). Частка зобов'язань у євро змінилась несуттєво (12.8% на 01.01.2010 проти 10.3% на 01.01.2009 р.).

Оскільки більшість зовнішніх кредитів в Україну надходять в іноземній валюті, то на фоні стрімкої девальвації національної валюти зберегти свою платоспроможність можуть лише суб'єкти зі стабільним притоком іноземної валюти, що видається малоймовірним.

Можна визначити наступні боргоутворювальні фактори, які зумовлюють виникнення проблеми зовнішньої заборгованості в Україні:

- незбалансованість державних фінансів та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу;

- нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна енергетична залежність;

- суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

- неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України та пов'язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

Отже, в умовах обмеженого доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, спричиненого світовою фінансово-економічною кризою, темп приросту зовнішнього боргу України впродовж 2009 року суттєво скоротився, хоча необхідно сказати, що в більшості секторів економіки все ж таки спостерігаються тенденції до підвищення заборгованості України, але не в таких обсягах як у 2008 році. Але необхідно сказати, що стимулювання економіки за рахунок боргового фінансування може бути лише тимчасовим і набути зворотної сили після відновлення економічного зростання.

Висновок

Досить неоднозначна ситуація з зовнішньою заборгованістю склалася на сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредиторам на кінець 1998 р. становив майже 11 млрд. дол. США (табл. 6).

Оскільки зовнішній борг України значно більший за отримані нею позики, Кабінету Міністрів України на підтримку платіжного балансу уряд Нідерландів надав гранти -- 5 млн. дол. США; уряд США -- 72 млн. дол. США, які були перера­ховані російському АТ "Газпром" на оплату газу, раніше поставленого в Україну; уряд Канади надав гранти на суму 100 млн. дол. США, які за взаємною згодою сторін були додані до реабілітаційної позики, що надавалася Світовим банком у розмірі 500 млн. дол.

Список використаної літератури

1. Баринов Э.А. Валютно-кредитные отношения во внешней торговле. -- М.: Федеративная Книготорговая Компания, 1998.

2. Максимова Л.М., Носкова И.Я. Международные экономические отношения. -- М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995 (гл. 3: Мировая валютная система).

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікоратаін.; За ред. А.С. Філіпенка. -- К.: Либідь, 1997.

4. Боринець С.Я. Міжнародні Валютно-фінансові відносини. - К.: Знання, 1999.

5. Вахненко Т.П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи / Т.П. Вахненко // Фінанси України. - 2009. - №6. - С.14-28.

6. Кириченко О.А. Сучасні теорії управління завнішньою заборгованістю / О.А. Кириченко, В.Д.Кудрицький // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №7. - С. 15-27.

7. Мних А.М. Проблема зовнішньої заборгованості та методи її розв'язання/ А.М. Мних// Економіка та держава. - 2009. - №12. - С.47-48.

8. Ходжан А.О. Боргова політика та її роль у забезпеченні макроекономічної стабільності / А.О. Ходжан // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №2. - С. 220-228.

9. Офіційний сайт Національного банку України. [Електрон. ресурс].

Размещено на Allbest.ru