У сучасних умовах, коли взаємозалежність між країнами посилена інтернаціоналізацією господарських зв'язків, науково-технічною революцією, принципово новим впливом засобів інформації та комунікації, ефективне функціонування економіки в умовах автаркії (національної економічної самозабезнеченості) неможливе. Економічна діяльність, спрямована на самоізоляцію, на національну або групову автаркію, якими б благородними політичними і соціальними гаслами не прикривалася, перспективи не має. Прагнення уникнути суперечностей розвитку світового господарства спричиняє виникнення державного І міждержавного регулювання міжнародних економічних відносин, посилення інтернаціоналізації господарського життя, його інтеграцію, розвиток різних форм і методів міжнародних економічних відносин.

Поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва зумовлює зростання об'ємів міжнародної торгівлі, яка за умов зростаючої інтернаціоналізації господарського життя є однією з перших форм міжнародних економічних відносин.

Міжнародна торгівля як наслідок МПП зародилася давно, а на початку XIX ст. набула форми світового ринку, на якому діяли майже всі розвинуті країни світу.

Міжнародна торгівля -- сфера товарно-грошових відносин, що охоплює пересування, купівлю-продаж товарів, послуг та інформації за межі державного кордону певної країни.

Продавцями і покупцями в цій сфері економічних відносин є державні організації, фізичні та юридичні особи.

Товари, що купуються і завозяться в країну, це імпорт, а товари, що продаються і вивозяться -- експорт. Сума експорту та імпорту кожної країни становить її зовнішньоторговельний товарообіг. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду часу (рік, квартал та ін.) утворює сальдо торговельного балансу країни. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, або пасивним (від'ємним), якщо ситуація протилежна. Перевищення імпорту над експортом спричиняє зовнішньоторговельний дефіцит. Пасивне сальдо торговельного балансу покривають за рахунок національного доходу країни, оплачуючи золотом або конвертованою валютою. Нерідко вдаються і до кредитів країни-донора (постачальника) або міжнародних фінансових організацій (Міжнародний валютний фонд -- МВФ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку -- МБРР).

Розрахунки за зовнішньоторговельними операціями кожна країна здійснює у натуральних і вартісних показниках. За натуральним виміром динаміку зовнішньоторговельного товарообігу виражають індекси фізичного обсягу експорту та імпорту, які демонструють тенденції зміни обсягів реальної маси товарів. На відміну від них, вартісні показники відображають не тільки зміни в кількості експортованих та імпортованих товарів, а й коливання цін. Тому вартість експорту може зменшитися навіть за збільшення кількості експортованої продукції, якщо впадуть ціни на неї, і навпаки.

Обсяг міжнародної торгівлі (товарообіг) підраховують підсумовуванням тільки обсягів експорту, як правило, в доларах США і в цінах ФОБ1. Імпорт підраховують у цінах СІФ2, внаслідок чого він перевищує вартість експорту на 10%.

Успішний розвиток зовнішньої торгівлі всіх країн забезпечується відкритістю економіки і рівнем цін на світовому ринку. Відкрита економіка передбачає цілісний єдиний економічний комплекс, інтегрований у світовий ринок, сприяє активному застосуванню різних форм спільного підприємництва, організації зон вільного підприємництва, ліквідації державної монополії зовнішньої торгівлі, ефективному використанню принципу порівняльної переваги країни в МПП, передбачає зважену відкритість внутрішнього ринку щодо іноземного капіталу, товарів, технологій, інформації.

Стихійна відкритість загрожує економічній безпеці країни. Обґрунтована відкритість, заснована на принципах ефективності, конкурентоспроможності, не може бути реалізована без урахування структури експорту й імпорту, руху капіталів, митної, податкової та кредитної політики, які впливають на зв'язки із зовнішнім світом. Відкрита економіка потребує державного контролю за дотриманням рівня відкритості ринку в межах розумної достатності. Тому відкритою є економіка, частина товарів і послуг якої створюється для внутрішнього споживання, а залишкова частина надходить на експорт. Частина доходів спрямовується на імпорт -- закупівлю товарів і послуг, вироблених за кордоном, але необхідних для виробництва і споживання всередині країни.

ФОБ1 -- умова поставки і оплати товарів, згідно з якою продавець зобов'язаний за свій рахунок доставити товар і сплатити мито (транспортні витрати не враховуються).

СІФ2 -- умова поставки товарів у міжнародній торгівлі, згідно з якою продавець зобов'язаний застрахувати товар, оплатити фрахт, доставити товар у порт і відвантажити на борт судна (охоплює всі витрати, пов'язані з доставкою товару до споживача).

За допомогою кількісних індикаторів оцінюють рівень участі країни у світових господарських зв'язках. Серед таких індикаторів -- питома вага експорту та імпорту у валовому внутрішньому продукті, їх комбінація дає змогу простежити масштаби зв'язків окремих національних економік із світовим ринком. Так, відношення вартості експорту до валового внутрішнього продукту є експортною квотою -- реальним показником участі країни у МПП. Цей показник визначають за формулою

EX=

де EXq -- експортна квота; ЕХ -- величина сукупного експорту; GDP -- величина валового внутрішнього продукту (за рік). Ця формула дає змогу з'ясувати залежність виробництва національної економіки від збуту власних товарів на ринках інших країн. Вважається, що економіка відкрита, коли ЕХq дорівнює 10% і більше.

Іншим показником відкритості економіки є співвідношення між сукупним імпортом і валовим внутрішнім продуктом -- імпортна квота. Цей показник визначають за формулою

IM=

Де IM -- імпортна квота; IМ -- величина сукупного імпорту; GDP -- величина валового внутрішнього продукту (за рік).

Імпортна квота засвідчує, яку частину від величини валового внутрішнього продукту становить імпорт.

Більш комплексним показником відкритості економіки є зовнішньоторговельна квота -- відношення величини сукупного зовнішньоторговельного обороту країни до обсягу її валового внутрішнього продукту. Цей показник визначається за формулою

FT=

де FT -- зовнішньоторговельна квота; FT -- величина зовнішньоторговельного обороту; GDP -- обсяг валового внутрішнього продукту.

Зовнішньоторговельна квота виражає загальний обсяг зовнішнього товарообігу країни з країною-партнером або з усім світовим господарством. Але цей показник не дає якісної характеристики зовнішнього товарообігу і не враховує величини експорту капіталу. Тому зовнішньоторговельна квота як показник розвитку МПП має обмежений характер.

Одним з найважливіших факторів міжнародної торгівлі є ціна. Процес ціноутворення на світовому ринку базується на взаємовигідних принципах і методах. Світова ціна товарів (послуг) є грошовим втіленням їхньої інтернаціональної вартості.

Інтернаціональна вартість -- суспільне необхідні затрати праці, пов'язані із виробництвом товарів (наданням послуг) за середньосвітових суспільне нормальних умов виробництва і середньосвітового рівня продуктивності та інтенсивності праці й дії економічних законів світового ринку.

Природнокліматичні умови, рівень технічної озброєності праці та інші чинники зумовлюють суттєві відмінності середнього рівня продуктивності та інтенсивності праці, а відповідно і національної вартості товарів. Проте дія закону вартості на світовому ринку зводить різні національні вартості товару до єдиної інтернаціональної вартості. Тому у відкритій світовій торгівлі товарний обмін між країнами здійснюється за інтернаціональною вартістю. Вона регулюється умовами виробництва тих країн, де виробляється переважна більшість продукції, що надходить на світовий ринок.

Світова ціна коливається навколо інтернаціональної вартості як своєї основи залежно від співвідношення світового попиту і пропозиції на кожен товар. Відповідно до закону світових цін монополії, що контролюють основні потоки товарів і ціни, користуються перевагами, яких не мають сильніші (краще технічно оснащені й економічно організовані) виробники. Проте такі переваги обмежуються витратами, на які приречені слабші ринкові контрагенти.

Світовому ринку притаманна різноманітність цін, які можуть бути різними навіть для одного й того самого товару. Це зумовлено місцем та часом продажу товару, валютою платежів, іншими обставинами, пов'язаними із законами попиту та пропозиції. Проте ціни змінюються доти, доки не стануть однаковими для всіх учасників торгового обміну.

Зростаюча залежність національних господарств кожної країни від зовнішньої торгівлі, цін на світовому ринку, посилення конкурентної боротьби зумовлює не державного втручання в регулювання зовнішньої торгівлі шляхом законодавчого встановлення певних правил її ведення. Історично утворилися різні форми державного захисту національних інтересів у боротьбі на світових ринках. Усі вони належать до однієї з двох протилежних систем: протекціонізму або фритредерства.

Протекціонізм (лат. protectio -- прикриття) -- система тарифних і нетарифних обмежень імпорту, яка передбачає високі митні збори, заборону на ввезення певних товарів, використання дискримінаційних якісних стандартів, приховані фінансові методи торговельної політики, тимчасове обмеження імпорту для вирівнювання платіжного балансу, використання субсидій і компенсацій, фітосанітарні бар'єри та інші заходи, які перешкоджають конкуренції іноземних товарів з національним виробником.

Політика протекціонізму, захищаючи національних виробників, сприяє розвитку вітчизняного виробництва, залученню до державної скарбниці додаткових грошових надходжень від мита та інших зборів.

Фритредерство (англ, trade -- вільна торгівля) -- зовнішньоторговельна політика, за якої митні органи виконують тільки реєстраційні функції, не стягують експортне та імпортне мито, не запроваджують ніяких обмежень на зовнішній торговий оборот.

Таку політику проводять країни з високоефективним національним господарством, яке дає змогу місцевим товаровиробникам не тільки витримувати іноземну конкуренцію, а й долати протекціоністські митні бар'єри, розширювати експорт своїх товарів на світовий ринок.

Ще за часів промислового перевороту в Англії Адам Сміт зазначав користь політики фритредерства, стверджуючи, що слід імпортувати товари з країни, де витрати на їх виготовлення менші, а експортувати товари, витрати на які нижчі в експортерів. Ця теорія отримала назву теорії абсолютних переваг.

Проте модель А. Сміта не охоплювала всі види виробництва. Згідно з нею не могли отримати економічну вигоду країни, які не мали абсолютних переваг у витратах виробництва. Теорія А. Сміта була доповнена і розвинута Д. Рікардо, який сформулював теорію порівняльних витрат (порівняльних переваг), що є теоретичною основою політики вільної торгівлі та використовується у міжнародних економічних відносинах. Д. Рікардо обґрунтував можливість взаємовигідної міжнародної торгівлі за наявності абсолютних переваг однієї країни над іншою у виробництві всіх товарів. У такій ситуації висновки про доцільність обміну необхідно робити на основі зіставлення порівняльних витрат.

Упродовж певного часу теорія Д. Рікардо залишалась єдиною теорією МПП. Але сучасна західна економічна наука доповнила і модернізувала модель розвитку міжнародної торгівлі. Основою цієї моделі є теорія альтернативних витрат, розроблена американським економістом Г. Хаберлєром.

Розвинули і доопрацювали її експерти Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку (МОЕСР). Вони визначили коефіцієнт порівняльних переваг експорту товару з однієї країни в іншу за формулою

CP =

де СР -- порівняльні переваги; і -- товар; j -- країна; X -- експорт готової продукції; іт -- готові товари. За допомогою формули можна порівняти питому вагу експорту товару певної країни в загальному обсязі експорту товару країн МОЕСР з питомою вагою експорту готових виробів країни в загальному експорті готових виробів із країн МОЕСР. Країна має порівняльні переваги, якщо питома вага конкретного товару в загальному експорті цього товару із країн МОЕСР більша, ніж величина експорту готових виробів країни у загальному експорті готових виробів із країн МОЕСР.

Інколи держави укладають між собою торгові угоди за принципом найбільшого сприяння. Згідно з ним кожна країна-учасниця угоди зобов'язується надавати своєму партнеру такі права і пільги, які вона вже надала або збирається надати у майбутньому коленому партнеру. Тому відмова від поширення на певну країну угод найбільшого сприяння означає, що проти неї застосовуються економічні санкції.

Економічно високо розвинуті країни Заходу часто застосовують наступальну тактику у торговій політиці. Вони використовують протекціонізм як засіб, що сприяє наповненню ринків інших країн своїми товарами (завищений митний збір забезпечує підтримання у себе такого високого рівня цін, який компенсує виробникам втрати від сплати мита в країнах, що підлягають торговій агресії), застосовують товарний і валютний демпінг, що ослаблює позиції конкурентів на світовому ринку.

Товарний демпінг (анг. dumping -- скидання) -- вивіз товарів із країни за цінами, значно нижчими, ніж ціни всередині країни або на світовому ринку, нижчими, ніж витрати виробництва, з метою усунення конкурентів на зовнішніх ринках; виступає одним із видів обмеження ділової практики, а в окремих випадках кваліфікується як недобросовісна практика.

Після визнання факту демпінгу, що наносить реальні або потенційні збитки економіці країни, в якій він здійснюється, її законодавчі органи здійснюють антидемпінгові розслідування. Основним методом припинення демпінгової практики за результатами дослідження є встановлення антидемпінгового мита, тимчасового або постійного (в більшості випадків воно не перевищує різниці між демпінговою і нормальною цінами), залежно від ситуації на ринку.

Валютний демпінг-- вивіз товарів за цінами, нижчими під світових, з країн, де валюта знецінена, у країни з менш знеціненою або стабільнішою (твердою) валютою.

Застосовують такий демпінг тоді, коли купівельна спроможність грошової одиниці країни падає значно нижче, ніж її курс щодо інших валют.

Загалом країни світу провадять гнучку зовнішньоторговельну політику. Вони ефективно використовують різні методи протекціонізму і запроваджують елементи фритредерства. Найсприятливіші умови торгівлі з іншими країнами забезпечуються укладанням відповідних (переважно двосторонніх) торгових угод, які містять пункти про обов'язки в галузі зовнішньоторговельної політики. Певні елементи вільної торгівлі використовуються і в межах європейських інтеграційних угруповань: Європейський Союз (ЄС), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Усю міжнародну торгівлю поділяють на торгівлю товарами і торгівлю послугами.

Надходження на світовий ринок усе більшої кількості товарів зумовлює насичення і збільшення попиту на послуги і як наслідок -- розширення міжнародного ринку послуг. Послуги можуть бути надані або у речовому вигляді (реалізацією товару), або у процесі функціонування живої праці. Два способи надання (вироблення) послуг зумовлюють два види послуг. Перший опосередковується речами, має справу із споживчими товарами. Надання подібних послуг за своєю суттю нічим не відрізняється від праці у сфері матеріального виробництва.

Другий вид послуг спрямований безпосередньо на людину або на зовнішні умови. Такі послуги не пов'язані з матеріальними речами, їх надання невіддільне від споживання, а створення є одночасним зі споживанням у процесі задоволення потреб, тобто вони с нематеріальними (невиробничими). Значна роль у невиробничих послугах належить туризму, який є динамічною сферою зовнішньоекономічної діяльності. Туризм -- особлива галузь економіки країни, оскільки створює нову матеріальну цінність, реалізуючи її у формі послуг, і одночасно реалізує нематеріальні послуги, пов'язані з обслуговуванням туристів. Туризм є виробничо-обслуговуючим процесом, оскільки здійснює виробничі та невиробничі функції.

Дещо меншу частку міжнародного ринку послуг охоплює така галузь, як освіта. Обмін здійснюється, як правило, у межах вищої школи. Міжнародні зв'язки вищої школи набувають різних форм: обмін досвідом та інформацією, викладачами і науковими співробітниками, аспірантами і студентами, погодження підходів до процесу навчання і програм, спільна дослідницька діяльність, утворення інтернаціональних робочих колективів. Більше сотні міжнародних організацій займаються інтернаціональною діяльністю у вищій школі. Все більше поширюється надання освітніх послуг на комерційній основі. Проте значна частина співробітництва між вищими навчальними закладами існує на некомерційних засадах.

Важливою особливістю надання (виробництва) послуг є те, що вони часто об'єднуються з експортом у межах одного контракту і потребують безпосередньої зустрічі покупців і продавців.

Спеціалізація науково-дослідної діяльності у межах світового господарства стимулює розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва. У другій половині 70-х років у світовому господарстві почав інтенсивно формуватися ринок новітніх технологій. Економічна вигода від міжнародного обміну передовими технологіями зумовлена раціональнішим використанням засобів виробництва, промисловим опануванням нових технологій, товарів, виникненням нових ринків збуту, прискоренням економічного розвитку.

Світовий досвід свідчить, що між ринком науково-технічних знань та технологій і ринком послуг є багато спільного, а механізм укладання угод і реалізації -- майже ідентичний. Відмінність лише в тому, що на цьому ринку немає товарної маси. На ринку науково-технічних знань реалізуються товари інтелектуальної власності, юридичне захищені патентами, авторськими свідоцтвами та науково-технічні, комерційні, фінансові, а також інші знання і досвід, не захищені у правовому відношенні.

Світові господарські зв'язки набувають в основному двох форм міжнародного технологічного обміну: некомерційних (публікації науково-технічних результатів, проведення наукових конференцій і виставок, обмін спеціалістами, особисті контакти) та комерційних (купівля-продаж ліцензій, які є угодами між продавцем (ліцензором) і покупцем (ліцензіатом)).

У світовій практиці існує кілька способів оплати ліцензій, але найпоширенішими є паушальний платіж і роялті.

Паушальний платіж (нім. paushal -- повністю, сумарний) -- оплата ліцензії покупцем повністю і одноразово.

Перевагою такого способу для продавця є одержання всієї суми одразу, без комерційного та інших видів ризику, що можуть виникнути під час дії угоди. Подібні платежі застосовуються за передачі «ноу-хау» відносно нескладних технологій. Паушальний платіж використовується інколи за поставок нового устаткування, продажу ліцензій на нову технологію як гарантія від збитків.

Роялті (англ, royalty -- привілегії) -- авторські відрахування, платежі, одержані власником у вигляді винагороди (компенсації) за право використання ліцензії.

Вони запроваджуються у формі певного відсотка від суми продажу або від ціни одиниці продукції. Ставки диференціюються залежно від змісту, терміну дії ліцензії, обсягу виробленої ліцензованої продукції. Рівень ставок різний і коливається в межах від 2 до 10%.

На практиці нерідко використовують комбіновані платежі за ліцензії, які є поєднанням двох названих розрахунків.

Особливою складовою структури світового ринку є міжнародна міграція капіталу -- розташування за межами країни коштів, здатних приносити їх власнику дохід. Вивіз капіталу починається тоді, коли він може приносити значно більшу норму прибутку, ніж та, яку він дає внаслідок вкладання в економіку власної країни. Міграція капіталу заради великого прибутку зумовлена багатьма причинами:

відносне перенагромадження капіталу в країні-експортері;

розбіжності між попитом на капітал і його про позицією у різних ланках (країнах) світового господарства;

наявність у країн-експортерів капіталу, дешевших чинників виробництва;

інтернаціоналізація виробництва, нижчі екологічні стандарти.

Особливістю сучасного світового господарства є одночасне утворення в кожній розвинутій країні відносно надмірного капіталу в певних галузях господарства і одночасного виникнення потреби в залученні додаткових коштів ззовні для розвитку інших, особливо технічно відсталих, галузей. Тому чимало країн одночасно є експортерами та імпортерами капіталів.

Міжнародний рух капіталів як фактор виробництва набуває різних форм (рис. 5.2). їх можна класифікувати за кількома основними ознаками:

За джерелами походження капітал, який перебуває у русі на світовому ринку, поділяють на приватний і державний залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями і компаніями.

За формою надання розрізняють товарні та грошові (валютні) кредити. В товарній формі переважно виступають комерційні кредити, а в грошовій -- фінансові.

Вивезеним капіталом можуть бути машини і обладнання, патенти і «ноу-хау», якщо вони вивозяться за кордон як вклад в статутний капітал фірми, що там створюється.

3. Залежно від терміну, на який залучають кредит,

розрізняють:

довгостроковий (п'ять--сім років);

середньостроковий (від одного до п'яти років);

короткостроковий (в межах одного року).

4. Суб'єктами експорту капіталу є банки, корпорації, окремі підприємства, державні структури, муніципальні та міжнародні організації.

5. За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на фінансові й пов'язані. Пов'язані кредити мають цільове призначення, закріплене в трудовій угоді. До них відносять комерційні кредити (на купівлю певних товарів), інвестиційні кредити (на будівництво конкретних об'єктів). Фінансові не мають цільового призначення.

На міжнародний ринок капітал надходить у двох основних формах: виробничий (підприємницький) та позичковий (кредитно-грошовий).