Перехід України до ринкової економіки відбувається на фоні міграційного руху населення працездатного віку і потребує постійного моніторингу й аналізу та ефективного державного регулювання. Трудова зовнішня міграція стала важливим чинником формування національного ринку праці. Одночасно прагнення України стати повноправним членом Європейського Союзу (ЄС) та інших міжнародних організацій зумовлює необхідність вдосконалення нормативно-правової бази у сфері міграції робочої сили, створення економічних і соціальних засад для регулювання й управління міграційними процесами і приведення чинного законодавства до вимог ЄС і Міжнародної організації праці, що відповідатиме інтересам мігрантів та держави в цілому.

Вивчення трудової міграції, зокрема зовнішньої, є складним різноплановим завданням, оскільки важко визначити всі позитивні та негативні наслідки цього процесу. Міграція трудових ресурсів може виявитися необхідною для політичного та економічного розвитку країни, що обумовлює необхідність системного аналізу державного регулювання саме зовнішньою трудовою міграцією з урахуванням особливостей міграції на регіональному рівні. Вдосконалення регулювання трудовими міграціями вимагає детальної наукової розробки теоретико-методологічних та практичних аспектів цієї проблеми, вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо формування міграційної політики, механізмів її реалізації.

Виклад основного матеріалу

Сучасні ринкові перетворення, що відбулися і відбуваються сьогодні в Україні, суттєво впливають на формування та функціонування вітчизняного ринку праці, трудоресурсну ситуацію, а, отже, і на міграційні процеси та міграційну активність населення. Особливості регулювання міграції робочої сили у ринковому середовищі пов'язані з особливостями формування українського ринку праці, що, з одного боку, вимагає врахування загальних закономірностей організації та регулювання ринку, а з іншого - специфіку соціально-економічного та політичного розвитку держави. Регулювання трудових міграційних потоків в умовах адаптації економіки до ринкових умов є об'єктивною необхідністю.

Під регулюванням (від лат. regulo - приведення у порядок) слід розуміти форму цілеспрямованого управлінського впливу, що зорієнтований на підтримку рівноваги в управлінському об'єкті і на його розвиток шляхом застосування певних методів, інструментів, засобів.

Ринкове регулювання передбачає взаємовідносини між покупцями та продавцями на ринках конкретних товарів та послуг на основі механізму конкуренції. Ринок праці є важливою ланкою, інтегральним елементом ринкової економіки, що знаходиться в органічному функціональному зв'язку з іншими елементами системи.

Ринок праці, як економічна категорія, виражає відносини між власником коштів (покупцем або роботодавцем) та найманим працівником (власником робочої сили) з приводу купівлі-продажу робочої сили. Ринок праці, який є підсистемою у комплексі ринкових відносин, залежить від ступеня зрілості інших ринків, від рівня розвитку всієї економічної системи. Він підкоряється ринковим законам. Отже, процеси, що відбуваються та пов'язані з ринком праці, також регулюються ринковими інструментами, в тому числі і міграційні пересування робочої сили.

Відносини на ринку реалізуються за допомогою таких інструментів, як гроші, ціни та конкуренція, а їх результати оцінюються у формі прибутку або збитків.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що основними ринковими інструментами, що впливають на міграційні процеси є:

- конкуренція робочої сили;

- попит та пропозиція робочої сили на ринку праці;

- ціна робочої сили;

- трудовий доход найманих працівників;

- фінансові можливості роботодавців для покупки кваліфікованої робочої сили;

- розвиненість ринкової інфраструктури;

- інформація.

За допомогою названих інструментів ринок регулює і спрямовує міграційні процеси у певному напрямі. Однією з характерних особливостей ринку, в тому числі й ринку праці, є його стихійність, у результаті чого неминучими є негативні наслідки для економіки та суспільства в цілому. З метою їх зниження або уникнення необхідним є втручання держави. Наприклад, ринок не може забезпечити комплексний розвиток економіки всіх регіонів, а не тільки тих, що характеризуються найбільш сприятливими умовами; раціональний перерозподіл трудових ресурсів; макроекономічну стабільність тощо.

Сьогодні в Україні незадовільні показники та негативні тенденції, що склалися у міграційній сфері, свідчать, що регулювання міграційних процесів відбувається під впливом переважно ринкових чинників, яким не протиставлено державні інструменти регулювання. Така ситуація вимагає переорієнтації ролі держави в управлінні міграцією, зокрема трудовою.

Відсутність в Україні державної моделі міграційної політики обумовлює невизначеність таких її елементів, як мета, принципи, методи та заходи, таких основних понять, як державне регулювання трудової міграції, його основних принципів і мети.

Для визначення поняття «державне регулювання трудової міграції», по-перше, необхідно уточнити, що означає державне регулювання економікою. Державне регулювання економікою - система інститутів та заходів у межах держави, що служить стійкому функціонуванню й розвитку економічної системи країни у відповідності до соціально-економічних цілей, що схвалені суспільством.

Метою державного регулювання є забезпечення правової бази функціонування ринкової системи, встановлення законних та ефективних взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами продукції.

До основних інструментів державного регулювання економікою відносяться:

1) фіскальна (пільгова-бюджетна) політика;

2) грошово-кредитна політика;

3) соціальна політика і політка регулювання доходів;

4) зовнішньоекономічна політика.

До фіскальної політики (тобто бюджетної) відносять діяльність держави із розпорядження бюджетними коштами. Одна сторона цієї діяльності пов'язана зі збором коштів через систему оподаткування, інша - з їх витратами. Фіскальна політика - важливий інструмент для досягнення макроекономічної стабілізації економіки.

Іншим важливим інструментом регулювання є грошова політика. Регулюючи грошову масу, держава може впливати на ціни, інвестиційні процеси та споживання населення, об'єм виробництва та темпи економічного зростання.

Обов'язковим у державному регулюванні є використання такого інструмента, як соціальна політика. Функцію перерозподілу доходів держава виконує через пільгову систему, а також різноманітні соціальні програми з державної допомоги незаможнім прошаркам населення, реалізує політику у сфері зайнятості тощо. До соціальної політики відноситься діяльність держави у сфері освіти, медицини, культури.

У числі важливих інструментів економічної політики - державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава здійснює торгове та валютне регулювання, використовує валютні обмеження, квотування, ліцензування, митні збори, субсидії тощо.

Всі інструменти державного регулювання тісно взаємозалежні і при прийнятті рішення в одній сфері необхідно враховувати їх вплив на інші.

Державне регулювання трудової міграції визначається як діяльність, заснована на застосуванні системи методів та інструментів законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, що реалізується правомочними державними інститутами з метою впорядкування, підвищення результативності та зниження негативних наслідків трудової міграції і сприяє стійкому функціонуванню та розвитку економічної системи за рахунок ефективного використання трудового потенціалу країни та раціонального залучення додаткової робочої сили у проблемні сектори економіки у відповідності до цілей соціально-економічного розвитку держави.

Конструювання концептуальних основ державного регулювання трудової міграції потребує визначення його принципів. Принципи - це сукупність правил, на яких ґрунтується система управління міграційними процесами, які є загальними нормами державної міграційної політики, сприяють якості та ефективності її здійснення.

Основними принципами державного регулювання трудової міграції є:

- захист прав та свобод людини на основі законності та неухильного дотримання норм міжнародного права;

- захист національних інтересів та забезпечення безпеки України;

- додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність;

- диференційований підхід до вирішення проблем різних категорій мігрантів;

- взаємодія органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого управління із громадськими об'єднаннями мігрантів;

- раціональний територіальний перерозподіл мігрантів.

Пріоритетними задачами, що стоять перед державою, при регулюванні трудової міграції є:

- подолання та попередження стихійного розвитку міграції;

- вироблення та реалізація дієвих важелів та інструментів впливу на міграційні процеси;

- підвищення ефективності використання трудового потенціалу як іноземних, так і вітчизняних працюючих-мігрантів.

Водночас протиставлення та співвідношення «ринок - держава» повинно бути виваженим, на основі раціонального поєднання ринкових та державних інструментів регулювання як важливих складових розвитку держави. Масштаби державного регулювання, його конкретні форми і методи повинні бути чітко окреслені і визначені у національній моделі міграційної політики.

Міграційна політика - це система засобів, за допомогою яких держава регулює потоки мігрантів для досягнення цілей, що відповідають інтересам розвитку суспільства. Розбудовуючи міграційну політику, Україна повинна керуватися загальновизнаними міжнародними принципами:

- право на вільне пересування і вибір місця проживання у своїй країні;

- право залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися до своєї країни;

- право на захист сім'ї;

державний регулювання міграція трудовий

- право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком;

- право на громадянство, а також його зміну;

- право іноземця, особи без громадянства, яка легально перебуває в державі, на захист від депортації;

- право на забезпечення специфічних потреб осіб, які належать до національних меншин.

Відповідно до цих принципів, держава, реалізуючи міграційну політику, повинна забезпечувати:

- кожному, хто на законних підставах перебуває на території країни, свободу пересування, вибір місця проживання, право вільно залишати територію країни, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в'їжджати в країну громадянам країни;

- умови для реалізації мігрантами своїх прав і свобод та виконання ними обов'язків, неможливість створення для іноземців та осіб без громадянства безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами країни;

- неможливість надання привілеїв чи обмежень щодо мігрантів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, політичних переконань, статі, належності до певної соціальної групи, майнового стану, за мовними та іншими ознаками;

- регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку регіонів;

- уникнення масових стихійних і нерегульованих процесів міграції населення;

- всебічне сприяння поверненню до країни вихідців з її території;

- взаємодію та координацію діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері міграції на державному та міжнародному рівнях;

- національні інтереси країни у співробітництві країни в сфері міграції з міжнародними організаціями та іншими державами.

Державна міграційна політика проводиться шляхом:

- прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері міграції, затвердження і виконання державних та регіональних цільових програм у цій сфері;

- забезпечення ефективного управління міграційними процесами через посилення взаємодії державних органів у розв'язанні міграційних проблем та утворення в системі центральних органів виконавчої влади спеціально уповноваженого органу у справах міграції;

- забезпечення належного фінансування проведення державної міграційної політики, що здійснюється за рахунок коштів та у порядку, передбаченому законодавством України;

- здійснення заходів з інформаційного забезпечення та супроводження проведення державної міграційної політики.

Регулювання міграційних процесів - це специфічна сфера соціальної політики, що реалізується комплексом правових, адміністративних, економічних методів.

Правові методи регулювання передбачають прийняття законів і законодавчих актів, видання інших нормативно-правових документів, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Адміністративні методи регулювання виражають пряме управління з боку держави. Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи системи управління і керівників, а також створює передумови вирішення поставлених цілей і завдань. До адміністративних методів може відноситися, наприклад, адміністративний контроль, зокрема, паспортно-візовий, цензово-майновий, санітарно-епідеміологічний та інші види контролю.

Економічні методи регулювання - це система прийомів і способів прямого впливу на соціально-економічні процеси з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин із використанням економічних інструментів. До економічних методів регулювання належать: прогнозування, планування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, ціна тощо.

Таким чином, відповідно до визначених методів регулювання, загальних інструментів державного регулювання і основних задач, що стоять перед державою у міграційній сфері, у її розпорядженні є наступні інструменти.

1. Закони і нормативно-правові документи. Використання цього інструменту передбачає регулювання міграційних процесів шляхом формування, удосконалення та реалізації національного законодавства з питань міграції, а також контроль за його виконанням; приведення чинного законодавства у відповідність до міжнародних норм та вимог; розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном, посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми, нелегальній міграції.

2. Соціальна політика. Створення місткого і привабливого внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості; створення системи адаптації та інтеграції мігрантів (як іммігрантів у приймаюче суспільство, так і емігрантів, що повернулися до країни після перебування в іншій державі).

3. Зовнішня діяльність. Приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці й соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації; укладання міждержавних та міжурядових договорів щодо працевлаштування трудових мігрантів; співробітництво прикордонних регіонів держав у питаннях розвитку прикордонних міграцій та взаємного регулювання трудової діяльності громадян, що працюють за межею держави; укладання договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших держав; відкриття закордонних філій вітчизняних банків та використання іноземних банків з метою полегшення переказів заробітків мігрантів; співпраця з зарубіжними країнами з метою розробки програм допомоги з працевлаштування реемігрантів.

4. Фінансова політика, в тому числі пільгово-бюджетна. Застосування системи пільг із валютних вкладів та переказів мігрантів, перш за все, з метою виведення трудових доходів з «тіні», використання внутрішніх займів (цінних паперів) з метою ефективного використання заощаджень мігрантів, здійснення міжнародних платежів-компенсацій через розробку механізму погоджених витрат і взаємних бюджетних платежів, пов'язаних з обміном працівниками.

5. Митна політика. Передбачає встановлення митного контролю та регулює процеси вивозу та ввозу до країни товарів певного виду, матеріальних благ та цінностей; застосування митних пільг для працівників-емігрантів, що повертаються на батьківщину; отримання митних преференцій, що обумовлюється у міжнародних договорах.

6. Інвестиційна політика. Створення інвестиційного клімату, дозвіл тимчасовим мігрантам здійснювати інвестиції на пільгових умовах, розробка програм стимулювання самозайнятості та підприємництва.

7. Інноваційна політика та політика науково-технічного розвитку. Розробка й реалізація інноваційних проектів і програм з метою сприяння розвитку інновацій, реалізація програм продуктивної зайнятості, розробка і впровадження програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації мігрантів.

8. Регіональна політика. Розробка та реалізація регіональних міграційних програм з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, розвитку процесів міграції, їх обсягів та інтенсивності, складу мігрантів та рівня міграційної активності населення, територіального розташування регіону.

9. Інформаційна політика. Створення інформаційних центрів, у тому числі регіональних, надання консалтингових послуг як емігрантам про зміни, що відбуваються у країні, за час їх відсутності, так і іммігрантам про основні права та обов'язки, умови працевлаштування і проживання тощо; проведення інформаційних кампаній, націлених на роботодавців та найманих працівників з інформування суб'єктів міграційних відносин про наявність вакансій на місцевому, національному та міжнародному ринках праці щодо умов, оплати праці тощо.

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється на основі національних міграційних політик. У багатьох розвинених країнах створено чітку систему імміграційного захисту своїх кордонів, яка працює за принципом визначення корисності для держави зовнішніх міграційних потоків, і залучення до країни, в разі потреби, іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування. Як частина національної міграційної політики вона покликана надійно захищати внутрішній ринок праці, а також створювати засади соціально-правового захисту трудящих-емігрантів.

Розрізняють міжнародне адміністративно-правове та економічне регулювання міграційних процесів.

Адміністративно-правове регулювання міжнародної трудової міграції передбачає:

- встановлення правових норм, які згладжують спірні моменти даного процесу;

- встановлення міграційних квот;

- встановлення меж можливостей мігрування (наприклад, кримінальних норм).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів передбачає:

- установлення митних внесків чи бар'єрів;

- установлення відповідних візових ставок;

- регулювання заробітної плати мігрантів;

- запровадження різних штрафних ставок.

Розрізняють одно-, дво- і багатостороннє міжнародне регулювання. Одностороннє міжнародне регулювання -- це державне регулювання міграційних процесів виходячи з власних інтересів і без обов'язкового узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання -- це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод. Філіппіни, наприклад, мають двосторонні угоди з питань міграції з 25-ма країнами. У цьому разі це одна з найефективніших форм регулювання. Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами -- це регулювання, що базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також на домовленостях, які приймаються в межах окремих інтеграційних угруповань.

Авторитетною міжнародною організацією, яка займається проблемами міграції населення, є Міжнародна організація з питань міграції. МОМ було створено в 1951 р. як Міжурядовий комітет з питань європейської міграції, а потім перейменовано в 1980 р. у Міжурядовий комітет з питань міграції, а в 1987 р. -- на Міжнародну організацію з питань міграції.

Метою МОМ є забезпечення в усьому світі впорядкованої міграції осіб, які потребують міжнародних міграційних послуг.

Висновки

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється на основі національних міграційних політик. Головною метою державної міграційної політики має бути сприяння забезпеченню безпеки країни, нарощуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту трудящих.

В Україні державна міграційна політика тільки формується. Вона базується на основоположних державних нормативно-правових документах і міжнародних правових актах, таких як Закони України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців», «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», «Про біженців», «Про зайнятість населення», «Про підприємництво», «Про адміністративні правопорушення»; «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів»; Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію».

Розрізняють міжнародне адміністративно-правове та економічне регулювання міграційних процесів.

Список використаних джерел

1. Горкавий В.К., Ярова В.В. Математична статистика: Навчальний посібник. - К.: Професіонал, 2004. - 384 с.

2. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 559 с.

3. Данюк М., Леонтенко О. Удосконалення державної міґраційної політики України // Україна: аспекти праці. - 1999. - № 6. - С. 47-51.

4. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За ред. Стешенко. - К.: ІЕ НАН України, 2001 - 560 с.

5. Державне реґулювання економіки: Навчальний посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

6. Дмитриев А.В., Слєпцов Н.С. Конфликты миграции. - М.: Альфа-М, 2004. - 224 с.

7. Довжик Б. Актуальне реґіональне дослідження трудової міґрації // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 3. - С. 37-44.

8. Долішній М., Садова У., Семів Л. Глобалізація та її реґіональні виміри // Реґіональна економіка. - 2002. - № 3. - С. 3-23.

9. Драгунова Т. Результативність міґраційних процесів: аспекти приживаності населення // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 26-30.

Размещено на Allbest.ru