Роль зовнішньоекономічних зв’язків у розвитку державності України

Інструментами державного регулювання міжнародної кооперації може бути пільгове митне регулювання поставок обладнання або виробничих ліній, цілих виробничих комплексів, сприяння торгівлі ліцензіями. Особливий напрям уваги - сприяння розвитку нових видів технологій, відповідному забезпеченню інформацією, ноу-хау. Товарообмін, який відбувається відповідно до міжнародних договорів підряду, цілком обґрунтовано може претендувати на значно сприятливіший режим регулювання.

Міжнародне кооперування є способом поєднання виробничих зусиль підприємницьких суб'єктів, які належать до різних національних відтворювальних комплексів. На відміну від міжнародної торгівлі кооперування пов'язано з рухом не готових виробів, а деталей, вузлів, напівфабрикатів, причому згідно з моделями, сутністю яких є технологічна оптимізація виробництва. Як правило, під міжнародним кооперуванням розуміють виробничо-технологічні взаємозв'язки між двома або більшою кількістю різнонаціональних юридично та функціонально незалежних одна від одної господарських структур. Змістом їх спільної діяльності є спеціалізоване виробництво, що дає змогу їм підвищувати продуктивність праці та збільшувати сукупні обсяги виробництва. Особливого розвитку кооперування набуло у сфері створення великих технічних об'єктів, складних машин, високотехнологічного обладнання, у науково орієнтованих виробничих процесах.

Для України особлива значущість завдання розвивати коопераційні форми пов'язана з тим, що багато вітчизняних підприємств традиційно мали господарсько-технологічні контакти з партнерами у центрально-східній Європі та на території теперішньої СНД. Відсутність в Україні державних програм у галузі науки, розвитку сучасних технологій, наукомістких галузей і видів послуг об'єктивно знижує коопераційний потенціал економіки. І навпаки, виявлення пріоритетів промислово - галузевого розвитку, з'ясування переліку тих реальних міжнародних проектів, в яких можуть взяти участь Україна, її підприємства, може відіграти велику позитивну роль для розвитку міжнародного кооперування виробництва, збільшити обсяги та поліпшити якість міжнародного співробітництва на мікроекономічному рівні.

2.3 Науково - технічна співпраця

Динамічний розвиток науково - технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково - технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази. Щодо фінансового забезпечення, то саме цей напрям державної політики в Україні пов'язаний з найбільшими об'єктивними проблемами, передусім з нестачею коштів у економіці. Не дивно, що протягом останніх років минулого століття на науку в державі витрачалося у середньому 0,4% ВВП, що на порядок менше за відповідний показник країн - лідерів світової економіки. Разом з тим законодавством України, яким регулюється наукова сфера, передбачено виділення на науку коштів у обсязі 1,7% ВВП, що також не відповідає реальним потребам розвитку. (Для порівняння: у 2000 році у США обсягів коштів, які спрямовуються у сферу науки та прикладних розробок, збільшився до 2,7% ВВП порівняно з 2,4% на початку 90-х років 20 століття).

Фінансова та організаційна підтримка науки інколи є єдиним заходом, наприклад у формі створення спеціалізованих бюджетних та позабюджетних установ, які здійснюють фінансування, кредитування та страхування дослідницьких та технологічних упроваджувальних проектів. Те саме можна сказати і про комплекс податкових, інших фінансових стимулів інноваційної діяльності, причому як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

Розуміння геостратегічних перспектив розвитку економіки України пов'язане з урахуванням технологічних особливостей прогресу. Міжнародне співробітництво в науково - технічній сфері відіграє активну роль у формуванні сучасної відкритої економічної системи. Таке співробітництво сприяє:

· підвищенню ефективності національного виробництва, процесів відтворення;

· забезпеченню більшої наукомісткості національного виробництва завдяки як технологічній спеціалізації, так і залученню іноземних технологій у вигляді товарів тощо;

· підвищенню добробуту, розв'язанню засобами технічного прогресу соціальних проблем по тих напрямах, по яких це можливо;

· поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергозаощадливих та менш матеріаломістких технологій, використанню альтернативних природним матеріалам та більш функціональних нових хімічних, біохімічних, керамічних речовин.

Отже, важливий потенціал розширення обсягів та структурної оптимізації механізму міжнародної економічної діяльності може бути реалізованим за умови кращої технологічної, промислової, експортної політики, всебічного розвитку тих галузей, які забезпечують конкурентні переваги України. Такими галузями передусім є ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суднобудування, окремі напрями машинобудування, виробництво приладів енергетичного устаткування, кольорової металургії, хімічної промисловості, упровадження сучасних біотехнологій, нових технологій у сферах, електрозварювання, телекомунікацій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики. Прикладами пріоритетних реальних і можливих сфер співробітництва у високотехнологічних галузях із використанням передових українських досягнень є: міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування Sea Launch та Global star, де застосовуються українські ракети „Зеніт” та „Циклон”. Проект Sea Launch особливо показовий з погляду можливостей українських виробників брати участь у національних та міжнародних технологічно авангардних проектів. Ідеться передусім про вітчизняні КБ „Південне” із заводом „Південмаш”. Надзвичайно перспективним у глобально-конкурентному контексті є виробництво нових, перспективних вітчизняних моделей літаків АН-70, АН-38, АН-140; виробництво різнотипних кораблів, а також здійснення ремонту суден з усього спектра послуг силами дев'яти українських суднобудівельних та судноремонтних заводів. Уже тривалий час установи Національної академії наук України здійснюють співробітництво з американською фірмою „Pratt and Uniti”, метою якого є розроблення і запровадження технологій ремонту турбін авіаційних двигунів. Взагалі ж академічні установи щорічно виконують 300-350 контрактів, замовниками у яких є фірми практично усіх провідних ринкових держав, зокрема США, Німеччини, Китаю та Японії.

Посилення „державницьких” принципів науково-технічного регулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США. Підстави для сподівань на виникнення заінтересованості до українського економічного потенціалу є. Адже у своєму прагненні створити високо-конкурентне європейське економічне угруповання західно-континентальні країни, фірми, корпорації зможуть користуватися значними можливостями української аерокосмічної, авіабудівельної, зварювальної індустрії. Можливе співробітництво у сферах медичній, екологічних досліджень та впровадженні „чистих” технологій, підготовки кадрів та науково - технічної кооперації. Застосування науково обґрунтованих принципів реалізації міжнародно-коопераційного процесу, широкомасштабне підключення до регіональних та глобальних програм інтернаціонального співробітництва, вибір адекватних геополітичних пріоритетів відповідно до реалій сучасного розвитку та згідно зі збалансованою концепцією загальнонаціональної та зовнішньоекономічної реформи є важливими передумовами подолання кризового стану, створення більш сприятливих умов для участі України в процесі господарської інтернаціоналізації.

2.4 Кредитування та інвестування

Процес економічних реформ, переходу від адміністративно - командної системи до ринкової економіки, особливо в реформуванні сфери грошових, кредитних відносин, виявився надзвичайно складним. Він відобразив усі соціальні суперечності, на ньому повною мірою позначилося розбалансування економіки, яка потребує докорінної структурної перебудови; мало значення й те, що відбувалася поступова переорієнтація мікроекономічних агентів на нову модель розвитку. Для успішного і порівняно швидкого формування ринкової системи господарства, а також для зменшення соціальної напруженості в суспільстві необхідні значні обсяги фінансових ресурсів, яких у перехідний період ринкової трансформації, як правило, не вистачає. Саме тому співробітництво з міжнародними валютно-фінансовими установами, державами - кредиторами та приватними кредиторами під час такої трансформації є вкрай важливим. Проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Україна вступила у фінансово - кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплат відповідних боргових зобов'язань з багатьма суб'єктами - як національними так і міжнародними фінансовими організаціями, приватними позичальниками, об'єднаннями кредиторів. Отже, проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням на фінансову систему країни. Ось який вигляд має найбільш загальна структура виплат зовнішніх боргових зобов'язань України.

Таблиця В Виплати із зовнішнього боргу протягом 1999-2000 рр., млн. дол.

Складність боргової проблеми як для України, так і для інших країн пояснюється, зокрема, й тим, що розв'язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя.

З метою забезпечення інвестиційного потоку бажаної інтенсивності, а також ефективної реалізації інвестицій урядами країн проводиться цілеспрямована інвестиційна політика, яка включає прямі фінансово - податкові стимули, організаційно - адміністративну підтримку, податково-амортизаційні преференції, а також широкі кон'юнктуро-утворюючі заходи. Для України важливим „навантаженням” на інвестиційну структурну політику є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин. Зокрема, необхідно забезпечити послідовне скорочення витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшити міжнародні вкладення в інтенсифікацію вже створених основних виробничих фондів. Специфічним засобом включення економіки України до системи світо-господарських зв'язків є інвестиційна політика. Особливості сучасного етапу розвитку диктують необхідність активного сприяння насамперед залученню капіталів інонаціонального походження у вітчизняне національне господарство. Міжнародна практика залучення та використання іноземних прямих інвестицій у другій половині 20 сторіччя свідчить про те, що вони можуть реально стати засобом розв'язання соціально - економічних завдань розвитку, динамізації виробництва. Залежно від конкретики розвитку окремих країн іноземні інвестиції можуть бути ефективно використані для реструктуризації національної економіки, подолання кризових негараздів.

Згідно з Законом „Про режим іноземного інвестування” об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

· новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

· цінні папери (акції, облігації тощо);

· цільові грошові внески;

· науково - технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Протягом років незалежності зростали абсолютні обсяги іноземного інвестування в Україну. Однак реальні здобутки тут все ще лишаються мізерними. Нижче у таблиці дається перелік країн, обсяги залучених до України капіталів з яких були найбільшими.

Таблиця Г Найбільші країни - інвестори в економіку України (1995-2000 рр.), млн.дол. США

В умовах фінансового дефіциту протягом періоду ринкової трансформації в Україні постійно залишаються поза увагою питання пошуку та практичного застосування внутрішніх інвестицій - саме тих джерел, які змогли б забезпечити довгострокові позитивні тенденції зростання, ефективність моделі відкритої економіки України. Ключовою умовою припливу іноземних інвестицій до країни є поліпшення клімату для життєдіяльності капіталу всередині країни. З цією метою згідно зі Стратегією економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. необхідно забезпечити макроекономічну стабільність. Така стабільність сприятиме акумулюванню внутрішніх і зовнішніх ресурсів, оскільки гарантує підвищення довіри інвесторів до економічної політики та зменшення ризику інвестування.

Отже, Україні при виборі цілей та методик залучення іноземних капіталів треба враховувати, що сучасна держава, яка прагне до створення ефективного соціально - ринкового середовища, має здійснювати активну регулятивну підтримку власної національної економіки, і понад усе - відігравати своєрідну подвійну роль у справі мобілізації капіталів. „Традиційні” для України проблеми породжує податкова система, яка характеризується надто високими ставками та відсутністю стимулюючої функції, а також тінізація та криміналізація економіки, що значно перешкоджають формуванню сприятливого інвестиційного клімату. Щодо законодавчої та нормативної бази інвестиційної діяльності, то вона поки що недостатньо розроблена, незважаючи на те, що її складають понад 100 законів та підзаконних актів. Крім того, комплекс регулюючих документів характеризують внутрішня суперечливість та часті зміни, що породжує невизначеність позиції держави з ряду питань регулювання, а також можливість зловживань.

2.5 Міжнародний туризм

У другій половині 20 сторіччя міжнародний туризм набув значних масштабів і утвердився як важлива форма міжнародних економічних відносин. Для багатьох країн він став важливим джерелом валютних надходжень, однією з провідних, якщо не головною, статтею ВВП. Причому це стосується не тільки курортних островів та порівняно невеликих країн, що розвиваються, а й ряду провідних індустріально розвинутих країн. Міжнародний туризм дає змогу відносно швидко акумулювати інвестиційні кошти, розв'язувати проблеми зайнятості, розвивати малий бізнес та кустарне виробництво. За умови використання адекватних інструментів регулювання, міжнародний бізнес може допомогти у справі поліпшення екологічної ситуації, охорони видів тварин та рослин. Перевагами туристичного бізнесу для країни надання послуг є ресурсна маловитратність: цей бізнес інколи засновується на використанні економічно індиферентних ресурсів і, як правило, не пов'язаний зі значним вивезенням матеріальних об'єктів. Визначальною рисою міжнародного туризму є надання відповідних послуг фізичній особі в іноземній щодо нього країні, незалежно від національної юрисдикції фірми - контрактора туристичної угоди.

Міжнародний туризм - це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності.

Виходячи з такого розуміння сутності туризму та характеру його забезпечення, можна стверджувати, що в Україні є можливості для задоволення практично всіх видів туристичних потреб. Усвідомлення важливості розвитку туристичного бізнесу в Україні дістало своєрідне вираження у прийнятті Верховною Радою 15 вересня 1995 р. закону „Про туризм”. Метою Закону, як визначено в самому документі, є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захисту законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків і відповідальності. Юридичною базою Закону „Про туризм” є Конституція, що природно для демократичної держави, а окремі аспекти цільового об'єкта врегулювання підлягають дії й інших законів, регламентуються за допомогою підзаконних актів. У самому ж Законі „Про туризм” було визначено, що туризм є одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки. Проте увага до цієї галузі національної економіки, як і до фінансових проблем, які ускладнюють реалізацію наявного потенціалу туристичних ресурсів, явно недостатня. У Законі „Про туризм” спеціально регламентовані повноваження Державного комітету України з туризму. Зокрема, відзначається, що він представляє і реалізує інтереси України у галузі туризму у відносинах з іншими країнами на міжвідомчому рівні, а також у міжнародних туристичних організаціях, укладає у встановленому порядку міжнародні договори з питань туризму. За погодженням з Кабінетом Міністрів України Державний комітет України з туризму відкриває в зарубіжних країнах туристичні представництва, які сприяють розширенню зв'язків і поширенню об'єктивної інформації про туристичні можливості України, збільшенню потоку іноземних туристів. Держава бере на себе обов'язок забезпечувати захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна. Разом з тим держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. Водночас відзначається, що громадяни України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон, зобов'язані дотримуватися вимог законодавства країни перебування. Основним практичним суто адміністративним інструментом впливу на туристичний ринок у країні є ліцензування туристичної діяльності, яке здійснює Державний комітет України з туризму.

Програмою розвитку туризму в Україні до 2005 року передбачено розв'язання ряду практичних завдань, а саме:

1. щорічне проведення в Україні Міжнародного туристичного салону; широке залучення до участі в ньому потенційних туристичних партнерів із зарубіжжя;

2. регулярна участь у біржах, салонах, ярмарках, інших міжнародних туристичних заходах, що проводяться в зарубіжних країнах;

3. розширення мережі національних природних парків;

4. забезпечення розвитку інфраструктури туризму в: залізничних, морських, повітряних, автомобільних пунктах перетину державного кордону України.

Важливими інструментами стимулювання розвитку туризму в Україні є підтримка та розвиток мережі традиційних маршрутів для іноземних і вітчизняних туристів, забезпечення безпеки туристів, охорона навколишнього природного середовища, стандартизація та сертифікація туристичних послуг, запровадження системи єдиної державної статистики туристичної галузі.

Потенціал розвитку туристичної галузі, зокрема міжнародного туризму, в Україні є справді значним. І пов'язаний він передусім з тим культурним надбанням, яке залишили по собі покоління людей, котрі належали до різних народів та етнічних груп, а також із природним середовищем - наявністю морських узбереж, місцевостей із лікувальними властивостями, ландшафтів. Україна має досить непогані передумови розвитку туризму, які умовно можна віднести до двох ключових категорій:

· природний потенціал - рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (природний потенціал - рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (узбережжя Чорного та Азовського морів, річкові та озерні пляжі, гірські бази в Карпатах та кримських місцевостях тощо);

· національна культурно - історична спадщина, яка становить інтерес для ознайомлення з нею, передусім у Києві, Львові, Чернігові, ,Одесі та інших містах.

В Україні є можливості широко розвивати міжнародний туризм, що стосується і ряду інших категорій. Науково - промисловий потенціал України становить базу для розвитку наукового та ділового туризму. Зокрема, слід відзначити наукову інфраструктуру Національної академії наук України, інших науково - дослідних закладів, а також наявність багатьох промислових, навіть агропромислових підприємств, які перебувають в авангарді високотехнологічного виробництва. Наявність великої української діаспори становить собою значущу передумову етнічного туризму. Можна відзначити і щорічне етнічне паломництво євреїв - хасидів до своєї святині в Умані. Саме ці передумови і є тими центрами тяжіння, які приваблюють туристів та зумовлюють потенціал туристичного бізнесу в Україні, можливості проведення комплексу комерційних заходів з метою отримання прибутків від міжнародного туризму. Регіональним лідером у галузі міжнародного туризму в Україні є місто Київ. Причому відповідно до програм довгострокового розвитку столиці планується збільшення кількості іноземних туристів до 2020 року у 6 разів. Для реалізації цієї мети в місті створюється комплексна інфраструктура галузі: реконструюються та будуються нові готелі різного класу, зокрема і такі, що відповідають найбільш жорстким міжнародним стандартам. Так, планується ввести до дії чотири п'ятизіркові, десять - чотиризіркових та 40 - тризіркових готелів.

Значний потенціал „історичного туризму” пов'язаний зі створенням тематично комплексних програм туристичних відвідувань, маршрутів. Таке поставлення питання зумовлюється безумовною цінністю історико-культурних надбань різних історичних періодів України - Русі.

У цілому в Україні є хороші можливості для активного розвитку міжнародного туризму як однієї зі складових загального механізму міжнародної економічної діяльності, але потрібно, як це зазначається в Законі України „Про туризм”, забезпечити раціональне використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму.

2.6 Інші форми зовнішньоекономічних зв'язків України

Умовою розв'язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України стало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об'єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн. До числа таких країн належить й Україна. Після здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства. Згідно з урядовими програмами розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі близько 65-70% її обсягу до 2010 року буде припадати на країни „далекого зарубіжжя”. І відносини з Євросоюзом у цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації. Відносини для України набувають дедалі більшого значення. Так, своєрідною „компенсацією” за експортні втрати машинобудівників і харчовиків України на ринках СНД стало збільшення експортних поставок продукції металургії до країн Заходу, перш за все Західної Європи. Збільшилися експортні поставки олійного насіння, головними імпортерами якого з України є Нідерланди, Іспанія. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук у такі країни, як Фінляндія, Німеччина. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження є Італія. Збільшилися обсяги експортних поставок одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є та ж сама Німеччина. У більш загальному плані можна констатувати, що сукупні обсяги торговельно-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. Наприклад, у 2000 році товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи становив 10,5 млрд дол. США. При цьому експорт збільшився порівняно з 1999 роком 22% та становив 5,7 млрд дол. США, а імпорт - на 21% і становив 4,8 млрд дол. США. У загальній структурі торгівлі товарами та послугами в 2000 році товарообіг товарами між Україною та країнами Європи становив 9,2 млрд дол. США. При цьому експорт збільшився порівняно з 1999 роком на 27% і становив 4,9 млрд дол. США, а імпорт - на 20% і становив 4,3 млрд дол. США. Потоварний аналіз двосторонньої торгівлі свідчить про домінування в її структурі низько-технологічних виробів. Причому це стосується як статей експорту, так і статей імпорту. Якщо перше пояснюється характером участі України в системі міжнародного поділу праці - її спеціалізацією на виробництві енерго-, матеріаломістких виробів та поширенням екологічно брудного виробництва, то друге - передусім хронічною нестачею енергоносіїв. Отже, до товарних груп, експорт з яких з України до країн Європи відзначався у 2000 році найбільшими обсягами, можна віднести:

· напівфабрикати з вуглецевої сталі (251 млрд дол. США - 5,2%)

· необроблений алюміній (209 млрд дол. США - 4,3%)

· нафтопродукти (163 млрд дол. США - 3,1%)

· нафтовий газ (150 млрд дол. США - 3,1%)

· плоский прокат з вуглецевої сталі (149 млрд дол. США - 3,1%)

· брухт чорних металів (145 млрд дол. США - 3%).

Особливістю торгівлі послугами України з країнами Європи є те, що вагому складову в їхній структурі становить транзит енергоносіїв. Відтак основними торговельними партнерами є економічно розвинуті західні країни, які здійснюють великі енергетичні закупівлі в РФ. Так, основними споживачами послуг з України в 2000 році були такі європейські країни:

· Велика Британія

· ФРН

· Бельгія

· Кіпр

· Швейцарія

Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р., яка стала наріжним каменем та нормативною основою двостороннього співробітництва України. Крім лібералізації й взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС, предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути численні галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов'язані з високотехнологічним виробництвом, запровадженням передових досягнень науки і техніки. Серед науково - технічних пріоритетів найбільш важливими у сфері співробітництва з ЄС я вважаю такі:

· Розвиток мікроелектроніки та робототехніки;

· Взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії;

· Розвиток оптроніки та лазерної техніки;

· Розроблення нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів;

· Створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку;

· Спільні дії, спрямовані на поліпшення енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.

Важливим напрямом співробітництва з європейськими структурами для України є кредитно - фінансова взаємодія у банківській сфері, а основний партнер - Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 році затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього і корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння інвестиціям. Об'єкт особливої уваги ЄБРР - модернізація та будівництво транспортної інфраструктури, допомога Україні у справі якомога більшого самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.

Отже, хоча очевидно, що мета широкої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необхідної підготовчої роботи, і передусім у середині самої України, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євроструктурами конче потрібна і є справді стратегічним геоекономічним напрямом для України. Одним із прикладів того, як Україна може забезпечувати для себе певні тактичні переваги в міжнародному співробітництві, є визнання з боку ЄС України державою з перехідною економікою, що дає змогу додатково поліпшувати для неї умови економічного співробітництва на континенті.

Економічний і експортний потенціал країни - взаємозалежні сторони суспільного виробництва. Динамічна й ефективна, з досконалою структурою, національна економіка є запорукою високого рівня експортного потенціалу. В свою чергу, високі обсяги експорту створюють можливості для збільшення імпорту, зокрема високих технологій і устаткування, що сприяє розвитку економіки в цілому. Від рівня експортного потенціалу країни значною мірою залежить її місце в системі світового господарства, вплив на загальносвітові процеси, що визначає не лише економічну, а й політичну вагомість країни, авторитет і місце держави в міжнародних відносинах. Розглядаючи можливі наслідки міграції капіталів для України, слід враховувати, що переміщення виробничих потужностей та фінансово - кредитних ресурсів за кордон є характерною формою інтернаціоналізації господарського життя на сучасному етапі. Як інструмент міжнародної інтеграції, рух капіталів доповнює зовнішню торгівлю, посилюючи тенденції глобалізації та регіоналізації. Динаміка, оцінка сучасного стану та перспектив міжнародної торгівлі України свідчать про те, що дедалі важливішою складовою її національної геополітичної моделі, практичним завданням формування ефективної системи відкритої економіки є економічна співпраця з ЄС. З самого початку така співпраця відповідала тенденції перетворення української економіки з частки єдиного економічного простору колишнього СРСР на самостійну „націольнальну одиницю” в механізмі глобального поділу праці. Створення динамічної національної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування, стає необхідним атрибутом та цільовою функцією побудови відкритого суспільств, передумовою розв'язання складних та суперечливих завдань українського розвитку. У сучасних умовах з поняттям кооперації виробництва у вузькому розумінні пов'язуються різноманітні форми співробітництва під час виготовлення високотехнологічної продукції, проведення науково - дослідних та дослідно-конструкторських робіт, спільного використання досягнень фундаментальної науки, управлінських та інформаційних технологій. Україна заінтересована в розвитку різноманітних кооперативних форм спільного господарювання. Адже дуже часто міжнародне кооперування передбачає технологічне лідерство однієї зі сторін, а стан різних галузей вітчизняної економіки обумовлює як можливість упровадження передових технічних ідей інших країн на власних підприємства, так і потенціал виходу з власними технологіями на ринки інших країн сумісно з фірмами - резидентами. Інструментами державного регулювання міжнародної кооперації може бути пільгове митне регулювання поставок обладнання або виробничих ліній, цілих виробничих комплексів, сприяння торгівлі ліцензіями. Особливий напрям уваги - сприяння розвитку нових видів технологій, відповідному забезпеченню інформацією, ноу - хау. Отже, важливий потенціал розширення обсягів та структурної оптимізації механізму міжнародної економічної діяльності може бути реалізованим за умови кращої технологічної, промислової, експортної політики, всебічного розвитку тих галузей, які забезпечують конкурентні переваги України. Такими галузями передусім є ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суднобудування, окремі напрями машинобудування, виробництво приладів енергетичного устаткування, кольорової металургії, хімічної промисловості, упровадження сучасних біотехнологій, нових технологій у сферах, електрозварювання, телекомунікацій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики.

Висновок

Українська держава ще тільки входить до системи світового господарства. Від того, як цей процес відбуватиметься, залежить передусім можливість подальшого соціально - економічного поступу нашої країни як організаційної підсистеми світової економіки. Процес інтеграції України до світового економічного простору досить складний.

У сфері сучасного світового господарства зовнішньоекономічні зв'язки національних економік охоплюють більш широкий, ніж раніше, спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково - технічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків - виробничо-інвестиційна. Співробітництво у цій галузі, в результаті інтернаціоналізації виробництва та капіталу, не підриває товарне виробництво, а модифікує, робить ефективнішим. Виробництво здійснюється на базі технологічного виробництва, що вийшло за межі національних кордонів. Обмін товарами здійснюється з урахуванням нових меж поділу праці у найновіших формах. Суб'єкти ринку виступають у транснаціональній формі.

Обґрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки - подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

З колишніми республіками СРСР Україна проводить переговори щодо розв'язання економічних і фінансових проблем, питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору є горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками товарів, а також між державами.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'язків у залежність від економічного інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних сегменти.

Специфічним засобом включення економіки України до системи світо-господарських зв'язків є інвестиційна політика. Особливості сучасного етапу розвитку диктують необхідність активного сприяння насамперед залученню капіталів інонаціонального походження у вітчизняне національне господарство. В умовах фінансового дефіциту протягом періоду ринкової трансформації в Україні постійно залишаються поза увагою питання пошуку та практичного застосування внутрішніх інвестицій - саме тих джерел, які змогли б забезпечити довгострокові позитивні тенденції зростання, ефективність моделі відкритої економіки України. Ключовою умовою припливу іноземних інвестицій до країни є поліпшення клімату для життєдіяльності капіталу всередині країни. З цією метою згідно зі Стратегією економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. необхідно забезпечити макроекономічну стабільність. Така стабільність сприятиме акумулюванню внутрішніх і зовнішніх ресурсів, оскільки гарантує підвищення довіри інвесторів до економічної політики та зменшення ризику інвестування. Міжнародний туризм дає змогу відносно швидко акумулювати інвестиційні кошти, розв'язувати проблеми зайнятості, розвивати малий бізнес та кустарне виробництво. За умови використання адекватних інструментів регулювання, міжнародний бізнес може допомогти у справі поліпшення екологічної ситуації, охорони видів тварин та рослин. Перевагами туристичного бізнесу для країни надання послуг є ресурсна маловитратність: цей бізнес інколи засновується на використанні економічно індиферентних ресурсів і, як правило, не пов'язаний зі значним вивезенням матеріальних об'єктів. Визначальною рисою міжнародного туризму є надання відповідних послуг фізичній особі в іноземній щодо нього країні, незалежно від національної юрисдикції фірми - контрактора туристичної угоди. Міжнародний туризм - це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності. Важливими інструментами стимулювання розвитку туризму в Україні є підтримка та розвиток мережі традиційних маршрутів для іноземних і вітчизняних туристів, забезпечення безпеки туристів, охорона навколишнього природного середовища, стандартизація та сертифікація туристичних послуг, запровадження системи єдиної державної статистики туристичної галузі. В Україні є можливості широко розвивати міжнародний туризм, що стосується і ряду інших категорій. Науково - промисловий потенціал України становить базу для розвитку наукового та ділового туризму. Зокрема, слід відзначити наукову інфраструктуру Національної академії наук України, інших науково - дослідних закладів, а також наявність багатьох промислових, навіть агропромислових підприємств, які перебувають в авангарді високотехнологічного виробництва. Наявність великої української діаспори становить собою значущу передумову етнічного туризму. Умовою розв'язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України стало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об'єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим. Особливістю торгівлі послугами України з країнами Європи є те, що вагому складову в їхній структурі становить транзит енергоносіїв. Відтак основними торговельними партнерами є економічно розвинуті західні країни, які здійснюють великі енергетичні закупівлі в РФ.

Список використаних джерел

1. Базилевич В. Д. “Державні фінанси”. Київ. 2002 рік.

2. Гальчинський А. С. “Основи економічних знань”. Київ. 1999 рік.

3. Гамор Ф. Д. Гірським регіонам - сталий розвиток. // Регіональна економіка, 2003, № 1, 277.

4. Грищенко А., Соболєв В. “Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова”. Економіка України. Київ. 1998 рік.

5. Долан Є. Дж. “Ринок: мікроекономічна модель”. Київ. 1992 рік.

6. Єпіфанов А.О. “Бюджет і фінансова політика України”. Київ. 1999 рік.

7. Жаліло Я. А. “Регулювання ринкової економіки: сучасний досвід розвинених країн”. Київ. 1996 рік.

8. Задол А. А. “Основи економіки”. Київ. 1998 рік.

9. Інститут приватного права і підприємництва АПрН України. “Підприємництво і право “. Київ. 1998 рік.

10. Караванський О. В. Сучасні проблеми соціально - економічного розвитку регіонів України. // Регіональна економіка, 2002, № 4, 309.

11. Кисельов А. П. “Бізнес і проблеми трансформації виробничих відносин в Україні”. Київ. 1996 рік.

12. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. Київ. 1996 рік.

13. Красикова Е. “Особа підприємця в ринковій економіці”. Російський економічний журнал. Москва. 1995 рік.

14. Крупка М. І. “Основи економічної теорії”. Київ. 2001 рік.

15. Кучма Л. Д. “Шляхом радикальних економічних реформ”. Київ. 1994 рік.

16. Кучма Л. Д. “Націю звеличують великі цілі і діла”. Київ. 2000 рік.

17. Лазерник Л. Л., Митей С. А. „Міжнародна економіка”. Ірпінь. 2003.

18. Лукінов І. І. “Економічні трансформації (наприкінці 20 сторіччя)”. Київ. 1997 рік.

19. Мочерний С. В. “Економічний словник - довідник”. Київ. 1995 рік.

20. Мочерний С. В. “Економічна теорія”. Київ. 1999 рік.

21. Михасюк І. “Державне регулювання економіки”. Львів. 1999 рік.

22. Михасюк І. “Державне регулювання економіки”. Київ. 2002 рік.

23. Степаненко С. В. “Економіка”. Київ. 2001 рік.

24. „Формування ринкових відносин”. Київ. 2003 рік. №1-12

25. Чистов С. М. “Державне регулювання економіки”. Київ. 2000 рік.

26. Янків М. Д. „Вдосконалення державної регіональної політики в контексті стратегії Європейського вибору. „ // Регіональна економіка, 2002, № 4, 312.

Размещено на Allbest.ru