Держава як суб’єкт міжнародного приватного права

Держава як суб’єкт майнових відносин. Види імунітетів держави. Доктрини імунітету держави та його законодавче регулювання. Концепція участі держави в цивільно–правових відносинах. Робота палати міжнародного правосуддя. Вирішення питання про імунітет.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.04.2011
Размер файла 39,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З міжнародного приватного права

На тему: «Держава як суб'єкт міжнародного приватного права»

Київ 2011 р.

План

Вступ.

Держава як суб'єкт майнових відносин.

Імунітет держави

Види імунітетів держави.

Основні доктрини імунітету держави.

Законодавче регулювання імунітету держави.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Міжнародне співробітництво різноманітне за формами, сферами здійснення, реалізується різними суб'єктами, серед яких важливе місце займають і держави. Причому держава, виступає не тільки як суб'єкт міждержавних відносин публічно - правового характеру, які регулюються міжнародним правом, а і як суб'єкт цивілістичних відносин майнового та немайнового характеру, які підпадають під дію міжнародного приватного права. Держава -- суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб'єктом міжнародного приватного права. Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного публічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини. У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною державою у тій або іншій формі.

Держава як суб'єкт майнових відносин

Держава може виступати в зовнішній сфері у різноманітних категоріях відносин. По-перше, в якості її партнерів можуть бути інші держави та міжнародні організації (держава може укладати міжнародні угоди про надання та отримання позик, уступати території, здійснювати співробітництво в конкретних сферах, укладати військові та політичні союзи та ін.). По-друге, держава може вступати в різноманітні майнові відносини з іноземними юридичними та фізичними особами (наприклад, придбання земельних ділянок для розміщення посольських та консульських місій, надання в концесію ділянок надр для розробки корисних копалин, передача в оренду будівель та споруд, придбання та продаж майна, надання позик і видача гарантій, та інше).

Крім того, держава може виступати в цивільному обороті в якості спадкоємця відумерлого майна (ст. 1277 Цивільного кодексу України Офіційний вісник України, 2003, №11 (28.03.2003), ст.461.) або спадкоємця за заповітом (ст.1235 ЦК України). Різним є становище держави і в міжнародних організаціях (міжнародні міжурядові (міждержавні) організації та міжнародні неурядові організації).

Існує декілька поглядів на державу як суб'єкт міжнародного приватного права. Одні вважають державу особливим суб'єктом права, оскільки немає такого наддержавного органу, який би наділив її правами юридичної особи, і завдяки суверенітету вона виступає у відносинах, які регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і приватного. Інші додержуються точки зору, що держава "розпадається" на дві особи. При цьому вважається, що держава діє не в якості двох осіб "казни" (фіска) - суб'єкта влади і "купця" - суб'єкта цивільних правовідносин, а в якості суверена.

Концепція участі держави в цивільно-правових відносинах знайшла своє відображення як в законодавстві СРСР - ст.25 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік 1991 року Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР, 1991, №26, ст. 733, так і незалежної України - ст.ст. 167 - 169 ЦК України.

Імунітет держави

Держави ще за стародавніх часів були учасниками міжнародних торгівельних, культурних та інших зв'язків. В часи середньовіччя вони персоніфікувались у зв'язки між монархами. Спочатку поняття імунітету означало звільнення від податей та повинностей, яке дарувалось окремим особам, станам, а іноді общинам. З початку середніх віків імунітет застосовувався до володінь короля та інших привілейованих осіб, духовенства.

В період феодалізму, коли держава не відділялась від особи монарха і коли власність держави співпадала з власністю суверена, імунітет держави був невіддільним від імунітету монарха (государя). В сучасних умовах імунітет держави навіть в монархіях ширше поняття імунітету її глави, тобто монарха.

Слово "імунітет" має походження від латинського слова "immunitas" ("immunitatis") - звільнення, позбавлення чогось. Імунітет іноземної держави полягає у не підпорядкованості держави владі іншої держави, її юрисдикції. Саме тому імунітет називають юрисдикційним імунітетом Стисло зміст імунітету викладено в максимах, які відомі ще з часів римського права: "par in parem non habet imperium" ("рівний над рівним не має влади"), "par in parem non habet potestas" ("рівний над рівним не має повноважень ), "par in parem non habet jurisdictionen" ("рівний над рівним не має юрисдикції"). .

Імунітет держави належить відрізняти від консульського та дипломатичного імунітетів, які надаються як привілеї відповідним категоріям осіб для здійснення ними представницьких функцій на підставі норм дипломатичного та консульського права. Так, консульські конвенції, які укладають держави з метою врегулювання взаємних відносин по обміну консульськими установами та здійсненню ними своїх функцій, як правило, містять умови стосовно надання, користування та відмови, в належних випадках, консульських представників від імунітету Наприклад, "Консульська конвенція між Україною і Російською Федерацією від 15 січня 1993р. яка ратифікована Постановою Верховної Ради, від 04.02.1994р. №3934-XII "Про ратифікацію Консульської конвенції між Україною і Російською Федерацією 1993 року" //Відомості Верховної Ради України, 1994, №23 (07.06.94), ст.167//; "Консульська конвенція між Україною і Турецькою Республікою від 21 травня 1998р. яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Консульської конвенції між Україною і Турецькою Республікою" від 1 липня 1999 року №799-XIV// Відомості Верховної Ради України, 1999, №34 (27.08.99), ст.280//..

Спеціальний комітет Конференції в Сан-Франциско, який було створено для розробки проекту Статуту ООН, в статті 2 дав таке тлумачення суверенітету, яке має фундаментальне значення для розуміння імунітету: "Під "суверенною рівністю" розуміється: а) держави юридично рівні; б) кожна держава користується невід'ємним правом повного суверенітету; в) особистість держави користується повагою, правом на територіальну цілісність і політичну незалежність; г) кожна держава повинна чесно виконувати свій обов'язок". З цього випливає, що жодна держава не може здійснювати стосовно іншої держави які-небудь примусові заходи, не сумісні із суверенітетом держави. Принципи суверенної рівності і поваги суверенітету закріплені в багатьох міжнародних документах, а саме: "Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відношень та співробітництва між державами у відповідності зі Статутом Організації Об'єднаних Націй" від 24 жовтня 1970р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.=файл MU70012.LHT. , "Заключному акті Наради з безпеки і співробітництву в Європі" від 01 серпня 1975р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.=файл MU75010.LHT, "Паризької хартії для нової Європи" 21 листопада 1990р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.=файл MU90011U.LHT та ін.

Для визначення імунітету важливе значення має його правове обґрунтування, його правова природа. На першому етапі становлення цього інституту суди обґрунтовували право іноземної держави на імунітет міжнародною ввічливістю - comіtas gentіum. Але вже на початку 19 століття американські суди розглядали імунітет іноземної держави як сформований міжнародно-правовий звичай. Незалежно від того чи іншого підходу із самого початку існуючої практики незалежність та суверенітет держави служили головним обґрунтуванням імунітету.

В літературі з міжнародного права принцип імунітету виводиться з рівності держав, унаслідок чого жодна держава не може претендувати на здійснення своєї юрисдикції над іншою. Тому, хоча держави мають право шукати в іноземних судах, до них, як правило, не можуть бути пред'явлені позови, якщо тільки держави з власної волі не підкоряються юрисдикції зазначених судів. Принцип судового імунітету є нормою міжнародного права, недотримання якої тягне міжнародну відповідальність держав Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть. Глава III. - М., "Юридическая література", 1975. С. 75..

Комісія міжнародного права, вивчивши судову практику і доктрину багатьох держав, дійшла висновку: "Найбільш переконливі аргументи на користь імунітету держави можна знайти в міжнародному праві, що втілено в звичаях і практиці держав, принципами суверенітету, незалежності, рівності і достоїнства держав. Усі ці поняття, можливо, взаємозалежні та в цілому складають міцну міжнародно-правову основу імунітету суверена. Імунітет походить із суверенітету. Коли двоє знаходяться в рівному положенні, один не може здійснювати суверенітет або владу над іншим: "par іn parem non habet іmperіum".

Таким чином, імунітет держави в приватноправовій сфері є наслідок, прояв, грань суверенітету: рівний над рівним не має влади взагалі, у тому числі і юрисдикції: "par іn parem non habet jurіsdіctіonen" Международное частное право. Учебник / под ред. Г. К. Дмитриевой. М. - ПБОЮЛ Гриженко Е. М. (Проспект), 2001. С. 254.

Висновок Комісії має принципове значення особливе при створенні національних законів про імунітет іноземних держав.

Для визначення сфери дії державного імунітету необхідно визначити, що розуміється під "державою" для цілей імунітету. Це питання носить досить спірний характер, особливо щодо суб'єктів федеративної держави. У проекті Конвенції "Юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності", який підготовлено Комісією міжнародного права та представлено Генеральній Асамблеї ООН, складові частини федеративної держави були включені в поняття "держава" і як такі користувалися імунітетом. Згодом ряд статей проекту були повернуті Комісії для перегляду, у тому числі і стаття про поняття "держава". У редакції 1999 р. поняття "держава" для цілей імунітету означає:

1) держава та її керівні органи; 2) установи та інші утворення в тій мірі, у якій вони правомочні діяти в реалізації державної влади; представники держави, що діють у цій якості; 3) складові частини федеративної держави і політичні підрозділи унітарної держави, що правомочні діяти в реалізації державної влади.

З цього видно, що імунітет поширюється на державу в цілому і на її урядові органи. Це ж стосується інших установ, але тільки в тій мірі, у якій вони правомочні здійснювати державну владу. На офіційних представників держави імунітет поширюється, якщо вони діють у цій якості. Нарешті, статус суб'єктів федерації зрівняний зі статусом політичних підрозділів унітарної держави.

Відповідно до ст.28 Європейської конвенції автономні одиниці, що входять до складу федеративної держави, не користуються імунітетом. Однак федеративна держава, приєднуючись до Конвенції, може зробити застереження про поширення права на імунітет і на суб'єктів федерації (п.2 ст.28) Международное частное право. Сборник документов. М.: БЕК, 1997. с. 41 - 55..

Види імунітетів держави

Імунітети держави прийнято підрозділяти на різновиди:

Імунітет від дії законодавства іноземної держави. Цей вид імунітету забезпечується такими складовими частинами суверенітету, як незалежність і рівність держав. Дійсно, якщо держава незалежна, то неможливо без її згоди підкорити її дії іноземному законові. Дії держави визначаються її внутрішнім правопорядком і нормами міжнародного права, але ніяк не законами іншої держави. Звідси випливає, що в цивільно-правових відносинах держава підкоряється тільки власному законодавству, якщо вона не погодилась на інше. Внаслідок цього, при укладанні державою приватноправової угоди з іноземною фізичною або юридичною особою, у випадку, якщо сторони не визначили застосування до їх відносин відповідного права (тобто була відсутня їх явно виражена воля), договір буде регулюватися нормами даної держави.

Держава може погодитися на застосування до відповідного приватно -правового договору з її участю іншого правопорядку, ніж її власний, однак така згода повинна бути явно вираженою. При цьому мається на увазі, що автономія волі сторін у таких ситуаціях повинна трактуватися необмежено. Приватно - правове зобов'язання суверена не може підпадати під чинність іноземного закону, якщо держава не погодилася на вибір такого іноземного правопорядку. За згодою держави в угоді (договорі) можуть бути сформульовані вилучення з принципу імунітету від підпорядкування іноземному законодавству. У той же час подібні виключення з загального правила не можуть трактуватися розширено, а повинні реалізовуватися в строгій відповідності з застереженнями, зробленими безпосередньо в самій угоді.

Деякі автори виділяють крім цього ще і податковий імунітет. Однак вважається, що податковий імунітет і є частковим проявом реалізації імунітету від підпорядкування держави дії іноземних законів (у даному випадку податкового законодавства).

Показової в цьому плані є судова практика США.

У 1812р. Верховний суд прийняв рішення в справі з приводу належності шхуни "Іксчейндж". Суд відмовив в позові американським громадянам, що вимагали відновити їх у правах власності на цю шхуну, яка раніше була реквізована Францією та стала частиною її морського флоту. Виносячи рішення, суддя Маршалл заявив, що хоча всі суверени мають права територіальної юрисдикції, вони не поширюють дію цих прав на інших суверенів. Довгий час це рішення вважалося керівним для американських судів.

Постійна палата міжнародного правосуддя в Гаазі 12 червня 1929р., розглядаючи справи про позики югославського та бразильського урядів ("справи про сербські і бразильські позики"), які були розміщені серед французьких громадян, визнала, що питання про силу "золотого застереження" по цих позиках підпорядковується законам Югославії і Бразилії, а не французькому законодавству, тому що "до особливостей суверенної держави відноситься те, що вона не вважається підкорившою сутність і дійсність своїх зобов'язань іншому законові, ніж своєму власному".

Таким чином, жодна держава не може вимагати від іноземної держави підпорядкування "чужому" законодавству. У силу цього, при укладанні міжнародно-правових договорів держави особливо обмовляють подібного роду аспекти своїх відносин.

Наприклад, Угода між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про сприяння капіталовкладенням від 6 травня 1992р., визначає, що від імені США буде діяти спеціальний уповноважений орган, іменований "емітентом", - Корпорація закордонних приватних інвестицій (ОПІК), та встановлює, що: "Емітент як некомерційне агентство Уряду Сполучених Штатів Америки не підпадатиме під дію законодавства України, яке застосовується щодо комерційних організацій, що займаються страховою або фінансовою діяльністю" Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU92167U.LHT.

Судовий імунітет. У широкому значенні слова, цей вид імунітету містить у собі:

- імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді;

- імунітет від попередніх дій;

- імунітет від попереднього виконання рішення.

Тут необхідно відмітити, що сучасні закони про імунітет деяких держав, хоча і встановлюють обмеження імунітету, але все-таки поділяють власне юрисдикційний імунітет (тобто судовий імунітет у вузькому значенні) і імунітет від виконавчих дій. Наприклад, в актах Австралії, Великобританії, Канади презюмується, що згода іноземної держави на підпорядкування місцевій юрисдикції не означає згоди щодо застосування заходів для попереднього забезпечення і примусового виконання судового рішення.

Імунітет від пред'явлення позову прийнято іменувати судовим імунітетом у вузькому значенні слова. Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду. Кожна держава має право висунути вимогу в суді іноземної держави до фізичної або юридичної особи. Однак заява позову до держави в іноземному суді, як правило, неможлива, якщо тільки сама держава не погодилася на підпорядкування юрисдикції відповідної держави. Така згода може бути виражена індивідуальним актом, тобто видано спеціальний акт до даного випадку.

Правило про непред'явлення позову в суді до іноземної держави поширюється на всі категорії позовів, будь це позови, що заявляються безпосередньо державі - іn personam (так звані - прямі позови), або непрямі позови - іn rem, коли вимога пов'язана, наприклад, з майном, що належить державі. Типовим прикладом у цьому плані є вимоги з приводу державних морських або повітряних судів.

Імунітет від попередніх дій. Відповідно до імунітету суд, що розглядає приватно - правий спір за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи для попередньому забезпеченню позову, тому що такі міри носять примусовий характер. Часто заходи для забезпечення позову розглядаються і приймаються судом ще до порушення і слухання справи за участю держави. У будь-якому випадку, якщо такі міри стосуються держави і її власності (арешт державних рахунків в іноземних банках, опис майна, обмеження права держави користуватися своїм майном та ін.), то з огляду імунітету вони не припустимі.

Імунітет від примусового виконання рішень іноземного суду. Відносно держави та її власності не можуть бути застосовані будь-які примусові заходи для виконання іноземного (арбітражного) рішення органами цієї, або будь-якої іншої іноземної держави.

У ході багаторічної практики вироблені окремі виключення з цього правила, що дозволяють, у випадку відмови іноземної держави від виконання судового рішення, застосовувати примусові засоби відносно власності останньої. Однак за загальним правилом, навіть, якщо держава добровільно взяла участь в іноземному судовому процесі, рішення може бути виконане нею тільки добровільно. Іншими словами, для застосування заходів на виконання або забезпечення судового рішення суд повинен отримати окрему згоду іноземної держави.

Імунітет власності держави означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іноземної держави. Юридичним змістом даного виду імунітету є заборона звернення стягнення і примусового вилучення майна, що належить державі. Власність користується імунітетом незалежно від наявності судового розгляду. Вона користується імунітетом навіть, якщо знаходиться у володінні особи, що не має імунітет. Це зумовлює виділення питань власності як самостійний елемент змісту імунітету, що підтверджується судовою практикою. Наприклад, в рішенні англійського суду, яке отримало визнання у світі, в справі судна "Crіstіna" (1938р.) підкреслюється, що незалежно від того, чи є суверен стороною в процесі або ні, суди не можуть виносити рішення про захоплення або затримку власності, що йому належить або знаходитися в його володінні або під його контролем Международное частное право. Учебник / под ред. Г. К. Дмитриевой. М.- ПБОЮЛ Гриженко Е. М. (Проспект), 2001. С. 257.. На такій позиції ґрунтуються і міжнародно-правові акти.

Однак якщо власність держави використовується в комерційних цілях, то на неї не поширюються положення про імунітет власності держави, що передбачається й у розробленому Комісією міжнародного права проекті статей про юрисдикційні імунітети держави і їхню власність, і в законах про імунітети іноземних держав, що діють у ряді держав.

У Великобританії, Канаді, США, Австралії, Сінгапуру іноземній державі не надається імунітет від виконавчих дій відносно об'єктів права власності, які використовується в торговельних цілях.

Разом з тим, до деяких об'єктів права власності іноземної держави, надається повний імунітет від попередніх заходів і виконавчих дій. Це дипломатичні і консульські приміщення та інша власність держави, яка використовується для ведення дипломатичної і консульської діяльності її представництв, консульств, спеціальних місій і т.д., імунітет яких закріплений у "Віденській конвенції про дипломатичні зносини" від 18 квітня 1961р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU61K03U.LHT, "Віденської конвенції про консульські зносини" від 24 квітня 1963р. "Сборник международных договоров СССР". Выпуск XLV. Москва, "Международные отношения", 1991 г. , "Конвенції про спеціальні місії" від 16 грудня 1969р Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU69001.LHT. Застосування імунітету для цієї категорії власності, включаючи банківські рахунки, передбачено і у статті 19(1)проекту Комісії міжнародного права (Великобританія, Пакистан і ін.).

Імунітет від попередніх заходів і виконавчих дій застосовується також до об'єктів права власності, які використовуються або призначені для використання в зв'язку з військовою діяльністю або є військовими за своєю природою, або знаходяться під контролем військової влади (Канада, США, Австралія).

На відміну від інших документів з імунітету держави, у проекті Комісії міжнародного права виділені ще дві категорії власності, до яких не можуть бути застосовувані примусові заходи: власність, "яка представляє частину культурного надбання іноземної держави або частину його архівів", та не виставлена на продаж, і власність, "яка складає частину виставки об'єктів наукового, культурного або історичного значення", та не виставлена на продаж Галстян Рубен. Иммунитет иностранного государства от принудительных мер. // Белорусский журнал международного права и международных отношений. №3, 1999. С. 4.

Режим недоторканності державної власності тісно пов'язаний з міжнародно-правовою доктриною "акта держави", відповідно до якої суди однієї держави не повинні виносити рішення щодо актів уряду іншої країни, винесені на її території. Якщо держава, придбала власність на підставі акту, прийнятого на своїй території, жоден іноземний суд не вправі обговорювати правомірність приналежності цієї власності. Імунітет власності виявляється в тому, що, якщо майно знаходиться у володінні держави, яка заявила, що воно їй належить, то ніякі органи іноземної держави не можуть перевіряти правомірність цього факту. У відомому рішенні англійського суду в справі "Лютер проти Сегора", пов'язаному з радянською націоналізацією (1921р.), було відзначено: "Якщо Красин привіз із собою ці товари в Англію й оголосив від імені свого уряду, що вони належать російському урядові, те...жоден англійський суд не може перевіряти, чи відповідає така заява дійсності. Подібне розслідування суперечило б міжнародної ввічливості у відносинах між незалежними суверенними державами" Международное частное право. Учебник / под ред. Г. К. Дмитриевой. М.- ПБОЮЛ Гриженко Е. М. (Проспект), 2001. С. 258.

Принцип імунітету власності іноземного суверена в літературі формулюється, наприклад так: "суд... не має юрисдикції стосовно розгляду позовів або прийняття інших процесуальних дій проти якого-небудь іноземного суверена. Ніяка позовна вимога або інша процесуальна дія не може мати місця в британському суді проти іноземного суверена, власність іноземного суверена не може бути піддана арешту або стягненню, навіть якщо йдеться про судно, зайняте торгівлею . Розрізняється два випадки: а) власність іноземної держави знаходиться в руках представника цієї держави, і останній користується судовою недоторканністю; б) власність іноземної держави знаходиться в руках третьої особи, що не користується судовою недоторканністю (імунітетом). Навіть в останньому випадку ця власність користується недоторканністю в самому повному обсязі, якщо тільки буде доведено, що вона належить суверенній державі Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть. Глава III. М., "Юридическая література", 1975. С. 76 .

Імунітет угод держави. Оскільки держава в силу імунітету вільна від примусових заходів для здійснення іноземних законів, адміністративних розпоряджень та ін., то з цього випливає, що приватноправові відносини міжнародного характеру за участю держави, зокрема, угоди, що укладаються державою з іноземними фізичними або юридичними особами, повинні регулюватися правом цієї держави, якщо тільки самі сторони не домовляться про застосування іноземного права. Це правило давно вже склалося в іноземній судовій практиці і знаходить закріплення в міжнародних договорах.

Найбільш важливим підтвердженням цього є Вашингтонська конвенція про порядок розгляду інвестиційних суперечок між державами й іноземними особами від 18 березня 1965р "Международное публичное право", Сб. док. Том 1, М.: БЕК, 1996 г., яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами" від 16 березня 2000 року №1547-III Відомості Верховної Ради України, 2000, №21 (26.05.2000), ст.161.. Згідно ст.42 інвестиційна суперечка за участю держави розглядається на основі права, обраного сторонами; при відсутності такого вибору - застосовується право держави, що виступає як сторона в суперечці.

держава імунітет цивільний правовий

Основні доктрини імунітету держави

Вирішення питання про імунітет, його межі і підстави, коли він може бути наданий іноземній державі, залежить від теорії абсолютного або обмеженого імунітету, прийнятої в тій або іншій країні. В теорії і на цей час, при висвітленні цього питання, спостерігається деяка розбіжність. Ряд авторів і урядів вважають, що, беручи участь у відносинах у сфері міжнародного приватного права, держава має право на привілеї і переваги. Інша точка зору полягає в тому, що в таких відносинах держава не може посилатися на свої публічно-правові якості і повинна підкорятися загальним правилам без яких-небудь виключень.

Відповідно до принципу суверенної рівності держав іноземна держава на території іншої держави повинна користуватися судовим імунітетом, імунітетом від попередніх заходів і імунітетом від виконавчих дій (елементи теорії абсолютного імунітету).

Абсолютний імунітет означає право держави користуватися імунітетом у повному обсязі, усіма його елементами; він поширюється на будь-яку діяльність держави і будь-яку його власність. Спочатку імунітет склався і застосовувався як абсолютний. Єдине обмеження імунітету держави можливо було тільки за умови прямо вираженої його згоди.

Теорія абсолютного імунітету має ряд недоліків. Так, положення про те, що суверенітет держави може бути обмеженим є практично загальновизнаним у міжнародному публічному праві. Вступаючи в міжнародні наднаціональні організації та визнаючи обов'язковість рішень їх органів, держава обмежує свій суверенітет. Співробітництво в вирішенні будь-якої глобальної проблеми, переслідування будь-якої глобальної мети припускає відмову від приватних інтересів і привілеїв на користь загального блага. Отже, інтереси міжнародної торгівлі і розвитку інвестицій уможливлюють відмову від державного імунітету в сфері міжнародного приватного права. Визнання норми міжнародного права, відповідно до якої держави не користуються імунітетами від іноземної юрисдикції у випадку участі у відносинах приватноправового характеру, як звичайної норми, не буде суперечити загальним принципам міжнародного права.

Надання іноземній державі необмеженого імунітету являє собою відмову в правосудді для іншої сторони відносин і, таким чином, є порушенням одного з фундаментальних прав. Крім того, якщо держава бере участь у комерційній діяльності, вона тим самим добровільно відмовляється від свого імунітету.

В міру розширення функцій держави як в самій країни, так і в міжнародних відносинах, вона почала все ширше виступати як суб'єкт приватноправової діяльності і абсолютний імунітет ставав відчутною перешкодою в розвитку господарських зв'язків, оскільки контрагенти держави, по суті, позбавлялися права на судовий захист своїх майнових прав. До того ж держави починають звертатися до іноземних приватних банків за одержанням позик. У зв'язку з цим у доктрині та й у судовій практиці з'являється ідея необхідності обмеження імунітету держави. Ж. Шапіра так пояснює причини виникнення цієї концепції: "З одного боку, розвиток державного права спростив юридичні процедури ведення справи проти державних органів; з іншого боку, держава і її органи стали основними учасниками економічних відносин... Питання про державний імунітет найчастіше розглядається в судах західноєвропейських держав при виникненні суперечок підприємств із західних країн з державами третього світу... або національних підприємств із державними установами своїх власних держав. Це можна пояснити, виходячи із самої структури міжнародної торгівлі. Право західних держав було змушене враховувати необхідність захисту приватних інтересів у комерційних відносинах, що відрізняються від інших тільки державним характером одного з партнерів" Шапира Ж. Международное право предпринимательской деятельности. М., 1993-С. 94-95..

Вперше теорія обмеженого (функціонального) імунітету була зафіксована в проекті регламенту Інституту міжнародного права в 1891р. Потім її реанімування відбулося в 20-30-і роки минулого століття при розгляді справ за участю радянської держави і її власності. У цей період була укладена Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил, що відносяться до імунітету державних суден 1926 р. Вона довгий час (аж до 1937 р.) не набирала сили і не зібрала значної кількості учасників. Ні СРСР, ні Україна не є її учасником. Прагнення правлячих кіл ряду держав підкорити державні судна режимові, аналогічному тому, що установлений для приватних морських суден, з підписанням даної Конвенції увінчалися успіхом. Основні положення Конвенції: "Судна разом з їхнім вантажем, що складаються з власності урядів або орендовані урядом, і службовці для торговельних цілей підкоряються в мирний час загальному морському праву і не повинні користуватися імунітетом". Конвенція допускає арешт і звернення стягнення на іноземні державні судна і вантажі, які перевозяться ними. Однак ці положення не поширюються на військові, патрульні, санітарні судна, а також судна для державних потреб. Підписаний 24 травня 1934р. Додатковий протокол до Брюссельської конвенції надав імунітет суднам, зафрахтованим державою на визначений час або рейс, за умови, що судно використовується тільки для цілей урядової або неторгової служби.

Після Другої світової війни суди держав континентальної Європи винесли низку рішень, відповідно до яких не визнавались імунітети іноземних держав у випадку здійснення їх урядами дій, що мають комерційний характер. Теорія обмеженого (функціонального) імунітету в країнах романо-германської правової системи закріплена на рівні судової практики, а в країнах англосаксонської правової системи знайшла відображення в законодавстві.

США стали першою країною, де в 1976 році був прийнятий Закон про імунітети іноземних держав, який заснований на теорії функціонального імунітету. Згодом, під впливам прикладу США, закони, що обмежують імунітет іноземної держави, були прийняті і іншими державами. Так, в 1978 році у Великобританії - Акт про імунітет держави, у 1982 році в Канаді - Акт, що надає імунітет державі в канадських судах, у 1981 році в Пакистані - Ордонанс про імунітет держави, у 1979 році в Сінгапурі - Акт про імунітет іноземної держави, у 1981 році в ПАР - Акт про імунітет іноземної держави, у 1984 році в Австралії - Акт про імунітет іноземної держави, в Аргентині в 1995 році - Закон про юрисдикційний імунітет іноземної держави в судах Аргентини Жуков В.А. Юрисдикционные иммунитеты иностранных государств - вызов времени // Юридический мир. 2001. № 10. С. 25-26.. В деяких країнах, де немає спеціального законодавства про імунітет іноземної держави, судова практика дотримується теорії функціонального імунітету. Так, у спеціальних нотах держав, спрямованих Генеральному секретареві ООН у 1979-1980 роках, вказується, що в Барбадосі, Данії, Фінляндії, Греції, Норвегії, Суринамі, Німеччині застосовується теорія функціонального імунітету держави. Судова практика Франції, Австрії, Бельгії, Італії, Швейцарії, Іспанії також розділяє цю теорію.

Для судової практики цих держав велике значення має розподіл актів держави на приватні і публічні, комерційні і некомерційні. Вважається, що іноземна держава користується імунітетом тільки в тих випадках, коли вона виконує суверенні дії (acta іmperіі; de jure іmperіі), наприклад, направляє дипломатичні делегації, відкриває консульства. Якщо ж іноземна держава виконує дії комерційного характеру (acta gestіonіs) - (тобто веде торговельну діяльність (de jure gestіonіs), укладає торговельні угоди), то вона імунітетом не користується.

Теорія обмеженого імунітету не позбавлена недоліків. Так, важко дати чітке розмежування суверенних і несуверенних актів держави. Такі суперечки можливі й в інших областях, але не можна заперечувати, що існують ситуації, коли не викликає сумніву стосовно належності акта держави до приватної або публічної сфери.

Держава завжди залишається державою, навіть коли вона бере участь у міжнародних комерційних операціях. У таких випадках завжди існують політичні мотиви або ж політичні цілі.

В теперішніх умовах, коли діє і набрала силу для України з 3 червня 1999 р. (Закон України №728-XІ) Конвенція ООН з морського права від 20.12.1982 р., "загальне морське право", діють норми, що міститься в ст. 95 і 96, згідно якими повним імунітетом від юрисдикції будь-якої держави, крім держави прапора, користуються у відкритому морі військові кораблі, а також судна, що належать державі або експлуатуються нею та перебувають тільки на некомерційній державній службі.

Інший приклад теорії функціонального імунітету стосується міжнародних договорів з питань капіталовкладень. Спочатку радянський Союз, а потім і Україна уклали низку угод про захист капіталовкладень. Наприклад, це угоди з Бельгією та Люксембургом (1989 р.) Сборник международных договоров СССР и РФ. Вып. XLІI. М., 1994 с.357 - 361., Сполученим Королівством Великобританії та Північної Ірландії (1989 р.) Ведомости ВС СССР, 1991, №43, Ст.1179., Італією (1989р.) Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU89405.LHT, Китаєм (1990 р.) Ведомости ВС СССР, 1991, №48, Ст.1358., Кореєю (1990 р.) Ведомости ВС СССР, 1991, №43, Ст.1181., Нідерландами (1989 р.) Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU89406.LHT, Німеччиною (1989 р.) Сборник международных договоров СССР и РФ. Вып. XLVI. М., 1994 с.304 - 309., США (1992 р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU92167U.LHT), Фінляндією (1992 р.) Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU92186U.LHT, Францією (1989 р.) Ведомости ВС СССР, 1991, №48, Ст.1357., Швейцарією (1990 р.) Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU90335.LHT та ін. В даний час такі угоди передбачають арбітражний порядок розгляду спорів, пов'язаних з капіталовкладеннями, між державою-учасником і іноземним інвестором. При виникненні суперечки немає необхідності укладати додаткову арбітражну угоду. Сторони вправі відразу ж передати її в органи міжнародного комерційного арбітражу. Наявність такої норми означає, що держава-учасник погодилась підкоритися юрисдикції органів міжнародного комерційного арбітражу. У світлі законодавства закордонних країн, заснованого на концепції обмеженого імунітету, таке підпорядкування означає відмову держави від імунітету. Якщо проти держави буде винесене арбітражне рішення, то на її майно може бути звернене судове стягнення Хлестова И. О. Вопросы иммунитета государства в законодательстве и договорной практике Российской Федерации. Проблемы международного частного права / под ред. доктора юридических наук И. И. Марышевой. - М.: юридическая фирма КОНТРАКТ, 2000. С. 74.

Законодавче регулювання імунітету держави

Про перевагу, яка все більш віддається законодавствами зарубіжних країн принципам обмеженого імунітету, свідчать міжнародні договори й угоди, до числа яких відноситься, зокрема Європейська Конвенція про імунітет держав від 16 травня 1972 р. Международное частное право: Сборник документов. М., 1997, С.41-45, що вступила в силу з 11 червня 1976р. У даний час Україна не є учасницею цієї конвенції, однак відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2003 р. №569-р "Про затвердження заходів щодо усунення можливостей подачі до України позовів у закордонні юрисдикційні органи і підвищення ефективності захисту прав і інтересів України під час розгляду справ у цих органах" Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл KR030569.LHT на МЗС, Мін'юст, Мінфін, Мінекономіки, Мінтранс покладені питання про необхідність розробки проекту Закону про приєднання України до Європейської Конвенції про імунітет держав.

У Конвенції проголошується принцип імунітету іноземної держави (ст.15) і закріплюються винятки, при яких іноземна держава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави: у зв'язку з судовими розглядами, пов'язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов'язань, що виникають з контрактів, і підлягають виконанню на території держави суду; пов'язаних з участю держави в компаніях і інших юридичних особах, що мають місцезнаходження на території держави суду; пов'язаних з виробничою, торговельною і фінансовою діяльністю, яку держава здійснює через своє агентство або установу; відносно патентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків послуг, нерухомості, що знаходиться на території держави суду; пов'язаних з майном, право на яке виникло у держави в результаті спадкування; що випливають з відшкодування шкоди або збитків.

Конвенція не поширюється на розгляди щодо соціального забезпечення, відшкодування ядерного збитку або шкоди, митних зобов'язань, податкових або карних стягнень, розглядів, пов'язаних з керуванням державними морськими суднами.

Відповідно до Конвенції держава, проти якої було винесене рішення, зобов'язана його виконати. Винятки складають строго обмежені випадки: якщо рішення суперечить публічному порядкові країни виконання; якщо спір між тими ж сторонами знаходиться у проваджені суду цієї держави і воно порушено першим або у проваджені суду іншого учасника Європейської Конвенції і було там порушене першим; якщо не були дотримані вимоги про вручення судових повісток, представники держави не з'явилися в суд і не була подана апеляція на заочне судове рішення.

Якщо держава не виконує судове рішення, сторона, що домагається його виконання, вправі звернутися в суд держави, проти якої було винесене рішення. Цей суд повинний визначити, чи підлягає виконанню винесене проти цієї держави рішення. При ратифікації, або приєднанні до Європейської Конвенції держава - учасниця указує такі компетентні суди.

Ніякі примусові заходи не застосовуються відносно власності іноземної держави, що знаходиться на території держави суду. Такі заходи можуть вживатися тільки за умови, якщо іноземна держава в письмовій формі погодилась на їх застосування. 16 травня 1972р. був підписаний Протокол до Європейської Конвенції. Відповідно до Протоколу (ст.1), якщо проти держави-учасниці Європейської Конвенції було винесено судове рішення, яке вона не виконує, сторона, на користь якої винесене рішення, вправі звернутися в Європейський Трибунал з питань імунітету держави.

Зміст імунітету держави, його органів і їхніх посадових осіб розкривається у Віденських конвенціях: Про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU61K03U.LHT (набрала сили для України з 12 липня 1964 р.), Про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. Сборник международных договоров СССР. Выпуск XLV. Москва, "Международные отношения", 1991 г., Про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU75K12U.LHT (ратифікована Україною 24 липня 1978 р.), Конвенції 1961 р. і 1963 р. доповнює Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU69001.LHT (ратифікована 14 липня 1993 р.).

Генеральна Асамблея ООН у лютому 1946р. прийняла Конвенцію про привілеї і імунітети ООН, а пізніше, у листопаді 1947 р. - Конвенцію про привілеї і імунітети спеціалізованих установ (Україна є стороною цієї Конвенції з 1966 р.). Особливості наділення привілеями і імунітетами цих установ передбачаються в документах про них.

На території України перебувають керівні органи або представництва низки міжнародних організацій. Такі організації і їхні органи відповідно до міжнародних договорів про них, а також міжнародних договорів, укладених Урядом України з цими організаціями, користуються в Україні привілеями і імунітетами. До числа зазначених угод, зокрема , відносяться: "Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації" від 19 грудня 1997 р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU97321.LHT (ратифікована Законом України від 7 липня 1999 року №850-XІ Відомості Верховної Ради України, 1999, №35 (03.09.99), ст.301); "Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва" від 30 квітня 1999р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU99029.LHT (ратифікований Законом України від 6 липня 2000 року №1865-ІІІ Відомості Верховної Ради України, 2000, №46 (17.11.2000), ст.394); "Угода про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від забруднення" від 28 квітня 2000 року Офіційний вісник України, 2004, N2 (30.01.2004)(частина 2), ст.106 (ратифікований Законом України від 15 травня 2003 року №799-І Відомості Верховної Ради України, 2003, №30 (25.07.2003), ст.256); "Шостий протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи" від 5 березня 1996 року Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU96395.LHT (ратифікований Законом України від 15 травня 2003 року №800-І Відомості Верховної Ради України, 2003, №30 (25.07.2003), ст.257) та інші.

Особливі умови міждержавних відносин, які виникають у зв'язку з діяльністю поза межами державної території, - у відкритому морі, Антарктиді, космічному просторі регулюються: "Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права" від 12 грудня 1982 р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU82K23R.LHT (ратифікована Закон України від 3 червня 1999 р., №728-XІ Відомості Верховної Ради України, 1999, №31 (06.08.99), ст.254), "Договором про Антарктику" від 1 грудня 1959 р. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU59002.LHT (Україна приєдналась згідно з Постановою Верховної Ради України "Про приєднання України до Договору про Антарктику 1959 року" від 17 вересня 1992 р. Відомості Верховної Ради України, 1992, №41 (13.10.92), ст.602), Договором про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла від 27 січня 1967 р. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами, вып. XXV, М., 1972 г., с. 41 - 45. і іншими міжнародними договорами, у яких вирішуються питання, пов'язані з імунітетом держави, його суден, космічних об'єктів і ін. ("Угода між Урядом України й Урядом Китайської Народної Республіки про співробітництво в дослідженні та використанні космічного просторові в мирних цілях" від 4 грудня 1995року. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU95412.LHT; "Рамкова угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про співробітництво у використанні космічного простору в мирних цілях" від 18 листопада 1999 року. Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU99233.LHT; "Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія "Циклон-4" на пусковому центрі Алкантара" від 21 жовтня 2003 року Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - Київ: Ліга, 2004.= файл MU03140.LHT).

Імунітет українських державних морських суден спирається не тільки на міжнародне, але і на внутрішнє право. Стаття 18 Кодексу Торговельного Мореплавання (КТМ) передбачає, що на судна, що знаходяться у власності держави, не може бути накладено арешт або звернено стягнення без згоди органа, який здійснює управління державним майном. Ця норма закону повинна поважатися і за кордоном, тому що правове положення морського судна визначається законом держави, під прапором якого воно плаває.

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Як зауважувалося, ці відносини з іншими державами, міжнародними організаціями, юридичними чи фізичними особами поділяються на два види. По-перше, такі. що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжнародного торговельного права, валютних відносин, промис­лового, сільськогосподарського, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб -- з іншого. Для розмежування публічно- та приватно-правових відносин важливе значення має та обставина, в якій саме якості виступає держава. Так, угоди купівлі-продажу, що укладаються урядами країн, в одних випадках можуть регулюватися актом міжнародного публічного права, а в інших -- нормами приватного. Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи оренди земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств (далі -- СП). Вона несе відповідальність за свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права. Різним є правове положення держави і в міжнародних (міждержавних, у т. ч. господарських) організаціях. Як суверен, держава вступає у вказані організації, які виникають на підставі міжнародних угод і формуються на засадах членства. Держави-члени можуть виділяти вказаним організаціям майно. Останні вчиняють угоди, спрямовані на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Відносини між державами-членами та самою організацією, у т. ч. й майнові, можуть мати міжнародно-правовий або приватно-правовий характер. У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта міжнародного приватного права, діють уповноважені нею суб'єкти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі службові або посадові особи. Відомо декілька доктринальних поглядів на державу як суб'єкт цивільних правовідносин. Зокрема, вважають, що держава є особливим суб'єктом права. Адже немає такого наддержавного органу, який наділив би її правами юридичної особи. Цей суверен сам наділяє інших суб'єктів такими правами, але не присвоює собі статусу юридичної особи. Завдяки такій властивості, як суверенітет, держава може виступати у відносинах, що регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і приватного (М. Богуславський). Тому можна не погоджуватися з теорією "розщеплення" держави, яку поділяють чимало зарубіжних правників. Відповідно до неї держава, як суб'єкт майнових відносин, "розпадається" на дві особи. По-перше, коли вона діє на підставі суверенітету як суб'єкт влади. По-друге, укладаючи цивільно-правові угоди, вона втрачає властивості владного суб'єкта і прирівнюється до інших юридичних осіб.

Список використаної літератури

1. Федосеева Г.Ю. Международное частное право: Учебник.- М.: Острожье, 1999.- С. 173 - 175.

2. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000. - С. 268.

3. Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть. Глава III. - М., "Юридическая література", 1975. С. 75.

4. Международное частное право. Сборник документов. М.: БЕК, 1997. с. 41 - 55.

5. "Сборник международных договоров СССР". Выпуск XLV. Москва, "Международные отношения", 1991 г.

6. Галстян Рубен. Иммунитет иностранного государства от принудительных мер. // Белорусский журнал международного права и международных отношений. №3, 1999. С. 4

7. "Международное публичное право", Сб. док. Том 1, М.: БЕК, 1996 г.

8. Шапира Ж. Международное право предпринимательской деятельности. М., 1993-С. 94-95.

9. Жуков В.А. Юрисдикционные иммунитеты иностранных государств - вызов времени // Юридический мир. 2001. № 10. С. 25-26.

10. Хлестова И. О. Вопросы иммунитета государства в законодательстве и договорной практике Российской Федерации. Проблемы международного частного права / под ред. доктора юридических наук И. И. Марышевой. - М.: юридическая фирма КОНТРАКТ, 2000. С. 74

11. Підприємницьке право України: Підручник/ За заг. ред. Р.Б. Шишки. - Харків Еспада, 2000. - С. 380.

12. Гражданское и семейное право развивающихся стран: Учеб. пособие / Под ред. В.К. Пушинского и В.В. Безбаха. - М.: УДН., 1989. - C 152-164.

13. Основные институты гражданского права зарубежных стран.: Сравнительно-правовое исследование. - Рук. Залесский В.В. - М.: Норма. - 2000. - C. 489-570.

14. Международное частное право. Учебник/ Под ред. Г.К. Дмитриевой. - М.: Проспект, 2000. - С. 335 - 402 (Глава 12 "Внешнеэкономические сделки").


Подобные документы

  • Поняття міжнародної правосуб’єктності держави. Реалізація норм міжнародного права. Роль Організації Об'єднаних Націй в демократизації та гуманізації міжнародних відносин. Україна у світовому співтоваристві. Нові тенденції в розвитку міждержавних відносин.

    курсовая работа [78,6 K], добавлен 30.03.2014

  • Зміст взаємодії націаональних правових систем у міжнародному приватному праві, у світової та вітчизняної науці. Зміст, значення, характеристика та деякі проблемні питання взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права.

    реферат [27,9 K], добавлен 16.12.2007

  • Особливості здійснення зовнішньоторговельної політики держави на сучасному етапі. Засади сучасної зовнішньоторговельної політики України, шляхи її удосконалення. Підвищення ефективності торговельних відносин з основними зовнішньоторговельними партнерами.

    курсовая работа [106,5 K], добавлен 22.11.2016

  • Вивчення історії економіки держави Ватикан - папської держави-міста, резиденції глави католицької церкви. Характеристика, особливості економіки Ватикану, який існує без основного джерела доходів переважної числа країн - податків. Джерела доходів Ватикану.

    реферат [25,7 K], добавлен 19.06.2010

  • Міжнародний кредит, його особливості. Форми та види міжнародного кредиту. Роль міжнародного кредиту в міжнародних економічних відносинах. Вплив міжнародних кредитів на інвестиційну привабливість країни. Тенденції розвитку міжнародного кредитування.

    курсовая работа [119,4 K], добавлен 25.10.2014

  • Форми конвертованості валюти, елементи валютної системи. Регулювання валютно-фінансових відносин за допомогою міжнародного права, міжнародних угод, кредитної та податкової політики. Фактори, які впливають на валюту, суму та термін міжнародного кредиту.

    реферат [30,2 K], добавлен 20.03.2014

  • Загальні відомості про континентальний шельф та питання його визначення в міжнародному праві. Права прибережної держави на свій шельф, межі реалізації цих прав та їх співвідношення з правами інших держав. Проблема делімітації континентального шельфу.

    курсовая работа [763,9 K], добавлен 11.03.2011

  • Поняття джерела міжнародного права. Поняття, види і структура міжнародного договору. Основне місце міжнародного договору в системі джерела міжнародного права. Класифікація договору за колом учасників, змістом (предметом) договору, доступом до договорів.

    реферат [23,7 K], добавлен 14.04.2019

  • Міжнародні кредитні ринки та їх роль в міжнародних економічних відносинах. Основні види та форми міжнародного кредиту. Роль міжнародних кредитних відносин у фінансуванні національної економіки. Аналіз кредитування реального сектору економіки України.

    курсовая работа [1014,1 K], добавлен 25.11.2014

  • Історія становлення та сучасний стан міжнародного права. Його структура, норми. Організаційно-правовий механізм імплементації та національний механізм реалізації правових норм. Основні напрямки, проблеми та перспективи його розвитку, значення для України.

    дипломная работа [57,1 K], добавлен 13.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.