Роззброєння як глобальна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Роззброєння як глобальна проблема

2. Аналіз стану озброєння та роззброєння в світі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні потреба у глибокому розумінні та переконливому аналізі питань озброєння, роззброєння та міжнародної безпеки є як ніколи насущною задоволення цієї потреби було завданням цієї роботи. Минулі роки засвідчили зростання загроз безпеці, стабільності та миру майже в кожному регіоні світу. Упродовж 2008р. значно погіршилися відносини між Росією і США, а також між Росією і багатьма її європейськими сусідами, що засвідчив нетривалий, але інтенсивний конфлікт між Грузією і Росією в серпні - із сотнями загиблих і поранених серед військових і цивільних. Цей конфлікт у поєднанні з планами США з розміщення елементів системи протиракетної оборони (ПРО) в Чехії і Польщі загальмували американо-російське співробітництво на багатьох напрямах, включаючи глобальне ядерне роззброєння і стримування ядерних амбіцій Ірану. Терористичні акції в індійському місті Мумбаї в листопаді зумовили збереження напруженості у відносинах між Індією і Пакистаном, причому, схоже, подібні акції можуть повторитися. В Секторі Гази наприкінці року Ізраїль завдав найінтенсивніших за останні десятиріччя ударів по Хамасу та Ісламському джихаду.

Світові військові витрати, виробництво озброєнь і торгівля ними продовжували зростати; водночас спостерігався незначний прогрес у протидії розповсюдженню ядерних озброєнь. Країни, що володіють ядерною зброєю, невия вили серйозних намірів з роззброєння - багато з них у 2008р. навіть вдалися до значного удосконалення своїх арсеналів, - а країни, що прагнуть набути ядерної зброї, певним чином наблизилися до своєї мети. Один з найуспішніших і визнаних у світі договорів у сфері контролю над звичайними озброєннями - Договір 1990р. про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ, Conventional Armed Forces in Europe Treaty, CFE) - протягом 2008р. не був чинним через одностороннє рішення Росії (у грудні 2007р.) призупинити свою участь у ньому.

Ядерна зброя, попри зменшення її загальної кількості, залишається основою стратегічної безпеки її власників - в арсеналах як визнаних ядерних держав, так і держав, що фактично володіють ядерною зброєю, знаходиться понад 23,3 тис. боєголовок.

Також міжнародні інститути та інші механізми зменшення загрози розповсюдження озброєнь і військових технологій намагаються повністю реалізувати свої цілі і пристосуватися до нових викликів, враховуючи проведення найближчим часом ключових заходів з нерозповсюдження та роззброєння, зокрема на Конференції з огляду дії Договору 1968р. про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ, Non-Proliferation Treaty, NPT), що відбулася у травні 2010р.

Економічний вплив роззброєння полягає не тільки в збереженні мирної та безпечної ситуації в світі - це також комплекс заходів щодо регулювання торгівлі зброєю, комплекс експортних обмежень, ліцензування, витрати світових економік на кампанії щодо зменшення обсягів озброєння, а також реалізація заходів щодо зменшення кількості ядерної зброї та її утилізації. Світові витрати на озброєння зростають зі зростанням інших глобальних проблем людства, і це повинно викликати занепокоєння у світової спільноти.

Тому обрана тема дослідження є однією з найактуальніших у контексті розгляду глобальних проблем економіки та людства у цілому.

1. Роззброєння як глобальна проблема

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру - найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні конфлікти без вживання ефективних запобіжних заходів можуть перетворитися на глобальні й становити безпосередню загрозу життя на землі.

Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Протягом століття світові воєнні витрати зросли більш як у 30 разів. Якщо в період між двома світовими війнами людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд дол. щорічно, то сьогодні ця сума перевищує 1 трлн дол.

У сферу світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів ООН, включено близько 50 мли чол., а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку.

Дані:IISS,The Military Balance,2009

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб завдають величезної шкоди світовій економіці, посилюють диспропорції в її структурі, загострюють інші глобальні проблеми. Відвертання коштів на гонку озброєнь стало таким суттєвим, що під його впливом деформується механізм суспільного відтворення.

Гонка озброєнь - це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового ураження - ядерної, хімічної, бактеріологічної. Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Крім того, що вони самі загрожують людству, процес їхнього створення також несе в собі небезпеку.

За цих умов вихід може бути лише один: спільне, відповідно організоване ядерне роззброєння, яке сприятиме зміцненню між-народної безпеки, звільненню необхідних для розв'язання інших глобальних проблем матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.

Особливого значення набуває питання конверсії воєнного виробництва, демілітаризації економіки країн світу, мирного співробітництва між ними. Для країн, що утворилися після розпаду СРСР, вивільнення коштів у ході роззброєння означає можливість сконцентрувати зусилля на розв'язанні завдань перехідного періоду. У західних країнах відмова від гонки озброєнь сприятиме економічному зростанню, дасть змогу скоротити податки з населення. Усім країнам, що розвиваються, роззброєння принесе додаткові кошти для подолання економічної відсталості. Роззброєння може суттєво вплинути на всю сукупність міжнародних відносин, перевести їх на загальновизнані міжнародні норми спілкування народів.

Позитивний вплив роззброєння на розв'язання глобальних проблем людства важко переоцінити. Відмова від гонки озброєння створила б сприятливі можливості для економічного розвитку всього світового товариства.

Стрижневим економічним аспектом роззброєння є питання про конверсію воєнного виробництва. Конверсія є ланкою процесу "роззброєння розвиток" і способом вивільнення в ході роззброєння матеріальних, фінансових, людських і наукових ресурсів та спрямування їх на розвиток цивільного сектора господарства. В Україні конверсія воєнного виробництва спрямована на переорієнтацію науково-технічного та виробничого потенціалу оборонної і машинобудівної промисловості на випуск цивільної продукції, технічне переозброєння інших галузей господарства.

Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього людської цивілізації вимагають розробки і реалізації колективної програми економічної, воєнно-політичної безпеки людства. Фінансові засоби її здійснення пов'язані з процесом роззброєння, конверсією воєнного Виробництва, а суб'єктами втілення її в життя є всі заінтересовані країни і народи світу.

Проблеми роззброєння та контролю над озброєннями в контексті сучасної євроатлантичної безпеки

ХХІ столітті проблеми контролю над озброєннями та роззброєння набули нового значення в якості елементів побудови системи безпеки на євроатлантичному просторі. Низка подій, що відбулися останніми роками, виявили складність забезпечення безпеки навіть за наявності розгалуженої системи контролю над озброєннями.

Контроль над озброєннями являє собою кооперативний цілеспрямований підхід до політики озброєнь, метою якого є обмеження військових потенціалів на підставі міркувань воєнної стабільності та безпеки. Сучасна система контролю над озброєннями побудована на широкому спектрі угод, заходів і процесів і здійснює набагато ширший діапазон функцій.

Систему контролю над озброєннями можна поділити на чотири категорії договорів. Договори першої групи регулюють питання рівнів збройних сил сторін. До таких договорів належать двосторонні угоди між США та Росією, які обмежують рівні ядерних стратегічних озброєнь, озброєння середньої дальності та створення систем протиракетної оборони, а також регіональні угоди такі, як Договір про звичайні збройні сили в Європі 1990 р. (ДЗЗСЄ) та його адаптована версія 1999 р., Флорентійська угода 1996 р. про субрегіональний контроль над озброєннями на Балканах, договори, що запровадили створення без'ядерних зон. Низка договорів мають на меті ліквідацію певних категорій озброєнь у глобальному масштабі: Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. (ДНЯЗ), Конвенція 1972 р. про біологічну та токсичну зброю (КБТЗ), що зобов'язує країни-учасниці ліквідувати біологічну зброю, Конвенція 1993 р. про заборону хімічної зброї (КЗХЗ), Конвенція 1997 р. по заборону протипіхотних мін.

Договірні документи другої категорії призначені для обмеження подальшої розробки та розгортання озброєнь: Договір 1976 р. між США та СРСР про підземні мирні ядерні вибухи, Договір 1959 р. про Антарктику, Договір 1971 р. про заборону розміщення ядерної зброї на дні морів та океанів, Конвенція 1981 р. про «негуманну зброю», Договір 1996 р. про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) та деякі інші.

Третя категорія документів створює режими експортного контролю такі, як Австралійська група (АГ), Режим контролю над ракетними технологіями (РКРТ), Група ядерних постачальників (ГЯП), Вассенаарська домовленість про контроль над експортом звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного використання.

Четверта категорія складається з практичних заходів роззброєння. Так, США та Росія здійснили низку заходів з реалізації фінансованої США програми Спільного зменшення загрози (СЗЗ).

Істотно вплинув на ситуацію в сфері контролю над озброєннями і роззброєння прихід до влади в США адміністрації Дж. Буша. Саме вона надала проблемі контролю над озброєннями статусу першочергової, визначивши нерозповсюдження як центральне, найважливіше питання національної політики безпеки та істотно змінивши американський підхід . Його характерними рисами стала «очевидна зневага до багатосторонності» та «схильність до індивідуальних дій», а також «рішучість у примусовому впровадженні існуючих угод і намагання укладати нові договори та домовленості, які б відповідали сьогоднішнім, а не вчорашнім загрозам миру та стабільності» .

Зачною подією в галузі контролю над ядерною зброєю на початку ХХІ ст. став вихід США з Договору ПРО 1972 р., про який було оголошено 13 грудня 2001 р. Цей крок був викликаний рішенням про необхідність розгортання більш потужної багатоешелонної системи протиракетної оборони ніж це передбачалося НПРО, запланованою адміністрацією Б. Клінтона, в умовах зростаючого скептицизму стосовно адекватності існуючої системи договорів про контроль над озброєннями. Росія певний час намагалася опонувати виходу США з Договору ПРО, наголошуючи, що Договір є “наріжним каменем сучасної архітектури міжнародної безпеки”, проте реальних засобів тиску на США у Росії не було.

24 травня 2002 року в Москві було підписано Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів Росії і США. Сторони домовилися “зменшити рівні своїх стратегічних ядерних боєзарядів до 1700-2200 одиниць”, але не відміну від попередніх договорів цей документ не містить правил зарахування, процедур скорочення, положень про контроль, являючи собою фактично документ про наміри. Скорочення за новим договором мають бути завершені в 2012 р.

Ще одним важливим аспектом ситуації в сфері контролю над ядерними озброєннями є тактична ядерна зброя. Цей вид зброї залишається за рамками формальних угод з контролю над озброєннями. Після завершення холодної війни кількість ядерної зброї, виділеної для військ НАТО в Європі була скорочена більш ніж на 85% , а США скоротили кількість своїх тактичних ядерних боєголовок на 80% . Проте, обсяги російського та американського арсеналів, що залишилися після скорочення не оприлюднюються. Є підстави стверджувати, що в майбутньому збережеться сучасна тенденція до зростання ставки на цю зброю та появи для неї нових завдань.

Наступна проблема, пов'язана з контролем над озброєннями на євроатлантичному терені, полягає в підходах країн до застосування експортного контролю для цілей нерозповсюдження (зокрема, можна навести приклади ядерного співробітництва Росії з Іраном та експорт російських ядерних та супутніх матеріалів до Індії, що не є учасницею ДНЯЗ).

Відрізняється від американської і позиція багатьох європейських країн, які хотіли б бачити більш швидкий прогрес у розробці на договірних засадах схеми скорочення арсеналів ядерної зброї, передовсім Росії та США. У червні 2002 р. на самміті G-8 в Кананаскісі (Канада) було запроваджено т.зв. «Глобальне партнерство». Ця ініціатива ґрунтується на німецько-американській угоді, досягнутій під значним впливом терористичних нападів на США, і спрямована на досягнення трьох основних цілей: сприяння імплементації угод, досягнутих в період холодної війни, посилення заходів з нерозповсюдження та антитерористичні заходи. Країни домовилися асигнувати до 20 млрд. дол. протягом десяти років на реалізацію конкретних проектів, передовсім в Росії, зі знищення хімічної зброї, утилізації атомних підводних човнів та матеріалів, що розщеплюються, фізичного захисту та контролю ядерного матеріалу. На сьогодні в Глобальному партнерстві 21 країна-донор та 2 реципієнти. Отже, Глобальне партнерство G-8 - як заява про наміри на найвищому державному рівні - відбиває наявність політичних рушійних сил, що стоять за нерозповсюдженням та антитерористичною діяльністю і новий підхід, згідно з яким держави з найбільшими ресурсами перебирають на себе вирішення найгостріших проблем контролю над озброєннями.

Чимале значення для ефективного контролю над озброєнням має проблема підвищення ефективності експортного контролю, політична вага якої значно зросла на початку цього століття завдяки обговоренням у двох взаємопов'язаних напрямах. Дискусії стосувалися ролі експортного контролю в антитерористичній діяльності та в управлінні «проблемними» програмами озброєнь.

Наразі існують п'ять режимів багатостороннього експортного контролю: Австралійська група (АГ), Комітет Цангера, РКРТ, ГЯП та Вассенаарська домовленість. На сьогоднішній день членами АГ є 39 держав (включаючи Україну) та Європейський Союз, РКРТ - 34, ГЯП - 45, ВД - 39. Всі ці організації намагаються якомога активніше діяти в нових умовах, усвідомлюючи, що експортний контроль відіграє важливу роль у боротьбі з тероризмом та управлінні «проблемними» програмами озброєнь. Зокрема, в рамках АГ в 2002 р. були прийняті більш жорсткі керівні принципи. Кроком вперед на шляху розробки загальновизнаних норм з підтримки нерозповсюдження стало прийняття 25 листопада 2002 р. Міжнародного кодексу поведінки проти розповсюдження білістичних ракет, який містить низку загальних принципів, спрямованих проти розповсюдження балістичних ракет, на користь мирного використання космосу, та на підтримку існуючих режимів нерозповсюдження, а також окремі заходи забезпечення довіри у формі щорічного розкриття інформації про програми балістичних ракет і космічнх ракет-носіїв, а також завчасного попередження про їх запуски. Розробка Кодексу є лише однією з багатьох недавніх ініціатив стосовно міжнародного контролю за ракетами. На жаль, досі немає угоди, що ставила б за мету визначення інструменту безпечного використання ракет, рамок і правової форми або порядку його дії. Саме недосконалість цього міжнародного режиму стала причиною перегляду США своєї позиції стосовно розгортання систем ПРО.

Основним же позитивним напрямком еволюції режимів багатостороннього експортного контролю на початку цього століття є посилення їх жорсткості з метою запобігання доступу терористів до різних видів озброєнь, що являє собою величезну небезпеку для міжнародної спільноти. Проте з часом експортний контроль може втратити ефективність, оскільки кінцеві користувачі зможуть дуже просто отримати доступ до підконтрольної продукції завдяки поглибленню процесу міжнародної співпраці у сфері промисловості і технологій та міжнародної інтеграції, що робить вільним пересування людей і товарів, створюючи, втім, певний ризик. Тому в майбутньому, можливо, більш ефективними будуть заходи з запровадження національного та комунітарного (у випадку ЄС) законодавства стосовно експорту речовин, обладнання та матеріалів, що можуть використовуватися для програм наступальної хімічної та бактеріологічної зброї (ХБЗ).

євроатлантичний безпека військовий роззброєння

Таблиця 1. Держави-учасниці багатосторонніх режимів контролю над поставками озброєнь і технологій, станом на 1 січня 2009р

Наріжним каменем забезпечення європейської безпеки є Договір 1990 р. про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). На сьогоднішній день однією з основних тем європейської політики в сфері контролю над озброєннями та діалогу між Росією та НАТО є проблема остаточної адаптації ДЗЗСЄ. Ще в 1999 р. на самміті ОБСЄ в Стамбулі було підписано угоду про адаптацію ДЗЗСЄ, яка змінила структуру Договору на безблокову і закріпила національні та територіальні граничні рівні озброєнь окремо для кожної країни-учасниці. Втім документ не набув чинності, оскільки її ратифікували лише чотири країни, а саме - Білорусь, Казахстан, Росія та Україна; Грузія, Молдова та країни НАТО (включаючи її «неофітов») блокують цей процес через те, що не закінчено попередній вивід російських військ з території Грузії та Молдови, як це було передбачено Стамбульськими домовленостями, підписаними разом з Угодою про адаптацію.

Наступним важливим аспектом контролю над звичайними озброєннями є заходи зміцнення довіри та безпеки в Європі. Мережа зв'язку ОБСЄ, яка підтримує обмін інформацією про ЗЗДБ та ЗЗСЄ об'єднує близько 40 країн. Ще на останньому на сьогоднішній день самміті в Стамбулі 1999 р. було прийнято черговий «Віденський документ» стосовно переговорів про ЗЗДБ, який, зокрема зобов'язав країни-учасниці прагнути до регіональних угод про ЗЗДБ. У 2001 р. були укладені три нові угоди: між Литвою і Росією, Білоруссю та Литвою, Білоруссю та Україною. Ці угоди передбачають надання повідомлень про військову діяльність, спостереження за нею у прикордонних районах обох держав, збільшення кількості інспекцій та візитів. Подібні угоди були підписані Україною з Польщею, Словаччиною та Угорщиною.

Останнім елементом системи контролю над озброєннями в Євро-Аталнтиці є її субрегіональний компонент, що базується на Флорентійській угоді 1996 р. про субрегіональний контроль над озброєннями, підписаній Боснією і Герцеговиною та двома її суб'єктами (Мусульмансько-Хорватською Федерацією та Республікою Сербською), а також Хорватією і Союзною Республікою Югославією (СРЮ, що об'єднувала на той час Сербію і Чорногорію). Наразі ця угода є єдиною «структурною» (тобто такою, що стосується питань скорочення та обмеження озброєнь) і діючою субрегіональною угодою з контролю над озброєннями, що має наступний після загальноєвропейського статус. Головною особливістю цієї угоди є те, що її виконання здійснюється за сприяння та під контролем міжнародної спільноти. Відповідно до темпів покращення ситуації з безпекою відбувається передача відповідальності за імплементацію субрегіонального контролю над озброєннями та угод про ЗЗДБ регіональним суб'єктам.

Отже, сьогодні процеси контролю над озброєннями та посилення воєнної безпеки в Європі мають наступні характерні риси, що, ймовірно, спостерігатимуться і надалі. “Жорсткі” (структурні) заходи поступаються місцем “м'яким” (функціональним) домовленостям (ЗЗДБ, прозорість) та іншим механізмам співпраці, що можуть бути ефективними у вирішенні проблем безпеки в нестабільних регіонах і в боротьбі з тероризмом у Європі.

2. Аналіз стану озброєння та роззброєння в світі

Військові витрати на озброєння

Світові військові витрати у 2008р., за оцінками, сягнули $1 464 млрд. Це в реальних цінах означає приріст на 4%, порівняно з 2007р., і на 45% - протягом 1999-2008рр. У 2008р. військові витрати становили приблизно 2,4% світового валового внутрішнього продукту (ВВП), або $217 на душу населення.

Протягом 1999-2008рр. майже всі регіони та субрегіони зробили свій внесок у загальний приріст світових військових витрат. Головним винятком є Західна та Центральна Європа, де помірні рівні економічного зростання та відсутність у більшості країн відчуття загроз, що вимагають застосування звичайнихзбройних сил, спричинили майже падіння військових витрат у реальних цінах.

На фоні загальної тенденції, прагнення окремих країн Центральної і Східної Європи вступити до НАТО та досягти оперативної сумісності із силами Альянсу призвели до збільшення військових витрат.

Протягом 1999-2008рр. субрегіон Східної Європи продемонстрував найшвидше зростання військових витрат - 174%4. Основний обсяг цього зростання (87%) припадає на Російську Федерацію, військові витрати якої зумовлювалися високим економічним зростанням і бажанням відновити свій статус потужної держави. До інших субрегіонів з найбільшими приростами, починаючи з 1999р., належать: Північна Африка (94%), Північна Америка (66%), Східна Азія (56%) та Близький Схід (56%). Значне зростання відбулося в усіх країнах Північної Африки, але більша частка приросту припадає на Алжир -внаслідок потужного економічного піднесення, підвищення регіональної політичної ролі країни та активізації повстанських сил. Зростання в Північній Америці майже повністю завдячує витратам США - внаслідок двох воєн і постійно діючих програм модернізації збройних сил. У Південній Азії найбільші абсолютний і відносний показники приросту мав Китай. Збільшення військових витрат Китаю відбувалося майже синхронно з його економічним зростанням і було пов'язане з амбіціями стати великою державою. Всі країни-лідери Східної Азії, за винятком Японії, також мали значне зростання військових витрат. Конфлікти, що точаться на Близькому Сході, спричинені ними напружена ситуація і нестабільність, разом з високими цінами на нафту, сприяли значному приросту військових витрат у більшості країн. Країни Південної Америки за 10 років збільшили свої військові витрати на 50%. Цю групу очолюють Бразілія, яка давно та енергійно виборює статус регіонального лідера, та Колумбія, в якій швидке нарощування витрат пов'язане із внутрішнім конфліктом.

На фоні цих тривалих тенденцій витрати на Близькому Сході у 2008р. вперше з часів початку конфлікту в Іраку знизились, але це, схоже, не надовго.

Витрати у Східній Європі, Північній і Південній Америці та Східній Азії продовжували зростати приблизно однаковими темпами, порівняно з минулимироками, тоді як темпи зростання витрат країн Північної Африки різкопідвищилися - знову домінував Алжир, який зараз є лідером з військових витрат серед країн Африки.

Перелік 15 країн-лідерів у військових витратах у 2008р. залишився незмінним з 2007р., хоча дещо змінилися позиції країн. Зокрема, у 2008р. Китай вперше посів друге місце у світі, а Франція трохи випередила Велику Британію. Серед цих 15 країн-лідерів спостерігається значна різноманітність показників витрат на душу населення та часток ВВП, а також темпів зростання, починаючи з 1999р. Військове навантаження Саудівської Аравії - тобто, частка військових витрат у ВВП - сягнуло у 2007р. (останній рік, за який є дані) 9,3% (вищий рівень мав лише Оман). Південна Корея, Росія і США також перевищили середній світовий рівень у 2,4%. Рівень військового навантаження менше 2% мали країни з нижньої частини переліку: Австралія, Італія, Бразілія, Німеччина, Іспанія, Канада та Японія. Франція, Німеччина, Італія та Японія, - показали найнижчі або від'ємні темпи зростання військових витрат у реальних цінах за період з 1999р. Витрати інших країн-лідерів значно збільшилися. Почина-ючи з 1999р., Китай і Росія збільшували свої витрати дуже швидко - майже потроюючи річні обсяги. Південна Корея, Саудівська Аравія і США збільшували витрати більш ніж на 50%.

Боротьба з розповсюдженням зброї масового ураження

У грудні 2008р. Рада ЄС ухвалила Нові напрями дій Європейського Союзу в боротьбі з розповсюдженням зброї масового ураження та систем її доставки (New lines for action by the European Union in combating the proliferation of weapons of mass destruction and their delivery systems). У документі, що може розглядатись як план дій, поєднані напрями як зовнішньої, так і внутрішньої спрямованості. Однією зі складових плану дій є інтенсифікація співробітництва з третіми країнами для допомоги їм у вдосконаленні політики нерозповсюдження та експортного контролю”. Серед іншого, ЄС має намір “піднести в рамках ЄС статус заходів з нерозповсюдження шляхом перетворення цього фундаментального питання безпеки на пріоритет політики ЄС та його країн-членів з урахуванням усіх аспектів цієї діяльності з метою контролю над розповсюдженням”, а також “визначити найкращі з наявних практик і заохотити до поширення таких практик країни-члени ЄС”. Разом із зосередженням зусиль на покращенні інструктивних і примусових заходів, Рада ЄС також закликала до укладення на європейському рівні угоди про визнання кримінальними злочинами нелегального експорту, посередництва та контрабанди озброєнь і матеріалів для створення ЗМУ. Радою також ухвалене рішення про внесення до угод з третіми країнами про експортний контроль на додаток до пунктів про нерозповсюдження ЗМУ пункту про стрілецьку зброю.

Контроль над міжнародними поставками, пов'язаними з безпекою

Останніми роками було докладено зусиль для того, щоб контроль над експортом озброєнь не створював зайвих бар'єрів для законного співробітництва в галузі оборонної промисловості або перешкод для розвитку національних збройних сил через підвищення вартості або збільшення часу поставок потрібної військової техніки. Були розроблені спеціалізовані заходи контролю з метою як зменшення ризику потрапляння до заборонених отримувачів продукції спеціально спроектованої, розробленої, пристосованої або виготовленої для використання з військовими цілями, так і економічного та технологічного сприяння конкуренції в галузі виробництва озброєнь.

Регулювання поставок продукції військового призначення в межах ЄС

Разом із запровадженням у ЄС єдиного законодавства, що регулює експорт і поставки продукції подвійного використання, кожна країна-член ЄС застосовує власне національне законодавство у сфері контролю над експортом і поставками продукції, спеціально спроектованої, розробленої, пристосованої або виготовленої для використання з військовими цілями.

У грудні 2007р. Європейська Комісія запропонувала пакет заходів з підтримки створення більш міцної і конкурентоспроможної європейської оборонної промисловості, в т.ч. запропонувала зменшення перешкод для міждержавної торгівлі продукцією військового призначення в межах ЄС.

Наприкінці листопада 2008р. Рада ЄС, Європейський Парламент і Європейська Комісія погодили текст Директиви, спрямованої на скорочення термінів і спрощення умов поставок продукції військового призначення в межах ЄС. Як тільки Директива набуде чинності закону ЄС, країни-члени “надаватимуть індивідуальним постачальникам глобальні ліцензії на експорт за їх запитом, дозволяючи одну або кілька поставок одного або кількох видів продукції військового призначення одному або кільком отримувачам в іншій країні-члені ЄС”. Кожна країна ЄС має також розробити та оприлюднити генеральну ліцензію на дозвіл поставок продукції військового призначення збройним силам інших країн-членів ЄС.

Компетентні органи країн-членів ЄС можуть в особливих випадках скасовувати, відкликати, припиняти дію або обмежувати використання ліцензій, будь-коли наданих ними. До таких випадків можуть належати захист інтересів безпеки країн-членів або недотримання умов ліцензії.

Директива також зобов'язує країни ЄС, що надають ліцензії, інформувати отримувача продукції військового призначення і країну-члена ЄС, де знаходиться отримувач, про обмеження на реекспорт. Важливим є положення, згідно з яким країни-члени ЄС “повинні мати необхідні ресурси та бути здатними перевіряти відповідність експортним обмеженням”.

Положення Директиви поширюватимуться на продукцію військового призначення, перелічену в її додатку. Це означає, що ЄС вперше матиме обов'язковий список військової техніки, замість списку посилань. Директива вимагає внесення ряду змін до національного законодавства у сфері експортного контролю, що регулює експорт продукції військового призначення. Вона також зумовлює нові вимоги до національних компетентних органів, оскільки саме на них покладається виконання ліцензійних рішень і нагляд за виконанням умов реекспорту іншими країнами-членами ЄС; тобто вони матимуть попереджувати, виявляти, розслідувати будь-які порушення та переслідувати порушників у судовому порядку.

У 2008р. діяли 27 багатосторонніх обов'язкових ембарго на поставки озброєнь. Об'єктами 15 з них були уряди, недержавні угруповання та одна транснаціональна мережа. 12 ембарго були запроваджені ООН, 15 - ЄС .

Протягом приблизно двох років поспіль Рада Безпеки (РБ) ООН не запроваджувала жодних нових ембарго. Ембарго ООН на поставки озброєнь недержавним угрупованням у Руанді було скасоване у 2008р.; до переліку об'єктів і порядку застосування ембарго проти Демократичної Республіки Конго (ДРК), Ірану та Сомалі були внесені суттєві зміни. ООН подовжила терміни дії ембарго на поставки озброєнь Аль-Каїді, Талібану та пов'язаним з ними особам та організаціям, недержавним угрупованням у ДРК, а також до Кот-д'Івуару, Ірану, Ліберії та Сомалі.

Дев'ять з 15 ембарго ЄС запроваджені на виконання ембарго ООН . На додаток до цього ЄС запровадив два ембарго, що відрізняються від ембарго ООН за змістом і масштабами застосування, а також чотири, - що не мають аналогів серед запроваджених ООН . Протягом 2008р. ЄС не ухвалював будь-яких нових ембарго на поставки озброєнь, проте, внаслідок змін у режимі застосування ембарго ООН, ним були скасовані або змінені ембарго на поставки озброєнь до ДРК. Також ЄС подовжив термін дії ембарго проти Кот-д'Івуару, М'янми та Узбекистану.

Протягом 2008р. принаймні один з п'яти постійних членів РБ ООН (Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція - Велика п'ятірка) наполягав на запровадженні ембарго проти Грузії і Зімбабве. Лише вдруге після завершення холодної війни одна з держав Великої п'ятірки застосувала право вето до проекту Резолюції РБ ООН, у якому пропонувалося запровадити ембарго на поставки озброєнь: Китай і Росія не підтримали запровадження ембарго ООН проти Зімбабве.

Контроль над озброєннями на Західних Балканах

Після завершення в жовтні 1997р. офіційного періоду скорочення обмежених Флорентійською угодою озброєнь, тривав процес їх добровільної ліквідації, і до 2008р. сторони порізали на металобрухт або переобладнали загалом близько 9 000 зразків важких озброєнь, зокрема 6 900 одиниць артилерії, яка вважалася найбільш ефективною категорією озброєнь у гористій місцевості колишнього балканського театру воєнних дій. Протягом 1996-2008рр. проведено 600 інспекційних перевірок, у т.ч. понад 120 - з питань скорочення. Рівномірне зменшення (внаслідок реструктуризації збройних сил сторін) кількості об'єктів інспекції (ОІ, objects of inspection, OOI) спонукало до узгодження фіксованої квоти інспекцій для кожної сторони, незалежно від кількості ОІ. Загалом, наприкінці періоду скорочення кількість ОІ становила 244, а на 2008р. - зменшилася до 8561.

Зниження граничних рівнів важких озброєнь стало можливим на фоні поступового зменшення побоювань і загроз, а також завдяки бажанню знизити витрати на утримання великих запасів озброєнь. Отже, зараз усі сторони мають обмежені запаси озброєнь, набагато менші від лімітів, погоджених уФлоренції в 1996р. (таблиця 10.2). Відновлення дружніх відносин між країнами сприяло просуванню нових спрощених процедур добровільного скорочення та ліквідації обмежених Угодою озброєнь. Разом з успішною імплементацією Флорентійської угоди, економіка також відіграла свою роль у скороченні кількості засідань Субрегіональної консультативної комісії (СРКК, Sub-Regional Consultative Commission, SRCC) - з трьох до двох на рік. Сторони Флорентійської угоди також вирішили застосувати форму Зведеної заявки про повідомлення в рамках Комунікаційної мережі ОБСЄ для всіх повідомлень, починаючи з 1 січня 2009р., а також офіційно приєднатися до Автоматизованої інформаційної системи ОБСЄ для здійснення, починаючи з 2010р., щорічних обмінів інформацією.

Висновки

Після проведеного аналізу можна зробити такі висновки:

1. У сфері військових витрат найбільше зростання в 1999-2008рр. спостерігалося у Східній Європі - 174%, більша частка якого припадає на Росію. Військові витрати США, які в 1999-2008рр. зросли на 66%, досягли в постійних цінах найвищого рівня за період після Другої світової війни. На відміну від попередньої практики фінансування війн, нині США оплачують врегулювання конфліктів в Афганістані та Іраку через надзвичайні додаткові асигнування,що фінансуються за рахунок запозичень.

2. Протягом останніх 10 років середньорічні темпи зростання військових витрат становили приблизно 4%, і що ці темпи,попри глобальну фінансову кризу, ймовірно, збережуться в найближчому майбутньому. Таке зростання військових витрат, можливо, продовжиться, всупереч юридично необов'язковій заяві Ради Безпеки ООН від листопада 2008р.про “важливість забезпечення доцільних рівнів військових видатків з метою досягнення незмінного рівня безпеки для всіх за мінімально достатнього рівня

3. Перспектива, що стосується інституцій та угод, покликаних зменшити загрози, які походять від звичайних озброєнь, є неоднозначною.

З одногу боку, у 2008р. було зроблено кілька суттєвих кроків, найважливішим з яких стали успішні переговори про укладення ККБ - юридично зобов'язуючого документа, що забороняє застосування, виробництво, збереження та передачу касетних боєприпасів, - яку у грудні 2008р. підписали 94 країни. З іншого боку, стан контролю над звичайними озброєннями в Європі залишається проблематичним. Після того, як у грудні 2007р. Росія прийняла рішення призупинити участь у ДЗЗСЄ, який є довгостроковою основою безпеки в Європі, протягом усього 2008р. Договір не був чинним. Своє рішення Росія виправдовує наступними чинниками: зусиллями з розширення НАТО, в т.ч. намірами Грузії та України приєднатися до НАТО, запрошенням до НАТО весною 2008р. Албанії і Хорватії; планами США з розміщення елементів ПРО в Чехії і Польщі; вимогами України з виводу російського Чорноморського флоту з Севастополя до 2017р.; зростаючою активністю НАТО за межами зони його відповідальності, зокрема в Афганістані. В результаті, якість інформаційного обміну між сторонами погіршилася, а режим Договору опинився на межі колапсу.За умов подальшої руйнації ДЗЗСЄ і за відсутності в ньому надійних механізмів забезпечення прозорості та верифікації, в Центральній і Східній Європі може сформуватися атмосфера недовіри, подібна до тієї, що існувала за часів холодної війни. Існують значні сподівання, що нова Адміністрація США зуміє домогтися успіхів у врегулюванні багатьох викликів безпеці.

4. Ці та інші виклики, ймовірно, можуть загостритися через вплив світової фінансової кризи, оскільки ключовим країнам дедалі важче знаходити необхідну політичну та економічну волю для колективного розв'язання проблем глобальної і регіональної безпеки.

Список використаних джерел

1. СІПРІ 2009: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ./Стокгольм. міжнар. інститут дослідження миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім.О.Разумкова; редкол. укр. вид.: Л.Шангіна (головний редактор) та ін. - К.: Заповіт, 2010.

2. СІПРІ 2008: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ./Стокгольм. міжнар. інститут дослідження миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім.О.Разумкова; редкол. укр. вид.: Л.Шангіна (головний редактор) та ін. - К.: Заповіт.

3. СІПРІ 2007: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ./Стокгольм. міжнар. ін-т дослідження миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О.Разумкова; редкол. укр. вид.: Л.Шангіна (головний редактор) та ін. - К.: Заповіт, 2008.

4. Галина Мінгазутдінова: ПРОБЛЕМИ РОЗЗБРОЄННЯ ТА КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ

5. В. Кравченко: Европейская безопасность в ХХI веке

6. Оганян Г.А.: Політична економія

7. Нато: Розповсюдження зброї масового знищення - у центрі уваги щорічної конференції НАТО від 10.12.2009 - 11.12.2009

Размещено на Allbest.ru