Теоретичне обґрунтування можливих рівнів інтернаціоналізації маркетингової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичне обґрунтування можливих рівнів інтернаціоналізації маркетингової діяльності

глобалізація економіка ринок торгівля транснаціоналізація

Активізація процесів інтернаціоналізації зумовлює формування світового ринку, який об'єднує якісно та кількісно розрізнені господарські системи і є сферою сталих товарно-грошових відносин між ними. [2]

Процес інтернаціоналізації не є новим явищем ні в економічній науці, ані в практиці. Уся історія розвитку як окремих національних господарств, так і світової економіки в цілому, супроводжується інтернаціоналізацією господарської діяльності, тобто формуванням і розвитком економічних зв'язків із іншим суб'єктами міжнародного ринку. Цей процес на різних стадіях розвитку міжнародних економічних відносин характеризувався різною динамікою, домінантними формами організації бізнесу, глибиною та стабільністю відносин між суб'єктами підприємницької діяльності, що формувало й особливості кожного з етапів інтернаціоналізації. [1]

З позицій окремих країн інтернаціоналізація розвивається в двох напрямках -- екстерналізація (зовні) та інтерналізація (всередину). Розвиток екстерналізації характеризується посиленням орієнтації країн на світовий ринок, регіональною та глобальною експансією фірм у торгівлі (експорті товарів і послуг), закордонних інвестиціях і інших коопераційних формах міжнародного бізнесу. Головним результатом цього процесу поряд зі зростанням взаємозалежності країн є просторова й інституційна інтеграція національних ринків. З іншого боку, розвиток інтернаціоналізації означає, що процес іде шляхом розширення використання іноземних товарів, послуг, технологій, капіталу, робочої сили, інформації у сфері внутрішнього виробництва та споживання країн. Але сутність, форми, масштаби, динаміка цих двох взаємопов'язаних процесів інтернаціоналізації були різними на різних етапах розвитку світового господарства. Спершу в цих процесах домінував суто національний експорт та імпорт товарів, а згодом (переважно на стадії транснаціоналізації) і послуг. Спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного обміну товарами, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку привели до появи низки концепцій розвитку міжнародної торгівлі: раннього меркантилізму, пізнього меркантилізму, теорії абсолютних переваг, порівнянних переваг, факторів виробництва. Цей етап розвитку інтернаціоналізації доцільно визначити за його сутністю як етап розвитку товарної торгівлі. [1]

Найвищою стадією розвитку інтернаціоналізації є глобалізація -- глобальне виробництво, обмін і споживання, що здійснюються підприємствами в національних економіках і на всесвітньому ринку. Існує чимало підходів до аналізу процесу глобалізації, ЇЇ інтерпретація багато в чому залежить від реакції на сам процес глобалізації, в якому можна знайти як позитивні, так і негативні аспекти. Тому в межах даного дослідження не будемо концентрувати увагу на виробленні нового визначення глобалізації, зокрема економічної, а погодимося з узагальнюючим, на наш погляд, визначенням Міхалі Шімаї, який вважає, що під глобалізацією слід розуміти сукупність таких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технології, інформації і людей, пріоритетність орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні й інших трансакціях на рівні фірми, територіальна та інституційна інтеграція ринків, а також виникнення глобальних проблем на кшталт екологічної деградації чи надлишкового зростання населення, для розв'язання яких необхідне всесвітнє співробітництво. Отже, глобалізація має багатоаспектний характер і могутній вплив на економіку всіх країн: структура та організація виробництва товарів і послуг, використання робочої сили, пропорції інвестицій у матеріальний і людський капітал, використання технологій та їх розповсюдження з одних країн в інші. Усе це зрештою впливає на ефективність виробництва, продуктивність праці та конкурентоспроможність. Саме конкурентоспроможність як інтегральний прояв економічної могутності стала центром уваги сучасних теорій інтернаціоналізації. Так, у 1991 р. американським економістом Майклом Портером розроблена та обґрунтована теорія конкурентних переваг, у якій запропоновано принципово новий підхід, згідно з яким на світовому ринку (у торгівлі, інвестиціях, використанні людського ресурсу, виробництві тощо) конкурують не країни, а фірми. Дослідженню сучасних концепцій міжнародної конкурентоспроможності присвячені й праці Р. Нельсона, який виокремлює три основні підходи: мікроекономічний (що зосереджується на компанії), макроекономічній (концентрує увагу на витратах капіталу, сукупних нормах збереження й інвестування, зростанні продуктивності праці) та підхід, що вивчає промислову політику уряду й форми його втручання в економіку, а також методи захисту внутрішнього ринку. С. Д. Кохен виокремлює сім різних шкіл поглядів на конкурентоспроможність США за тим, як вони ставляться до проблеми міжнародної конкурентоспроможності, -- «еволюціоністи» (зниження конкурентоспроможності США є об'єктивним процесом еволюції світової економіки, до якого слід пристосуватися); «макроекономісти» (конкурентоспроможність є макроекономічною проблемою, яка може бути розв'язана тільки шляхом скорочення дефіциту державного бюджету та достатньою девальвацією національної валюти); «прагматики» (посилення негативних тенденцій неодмінно приведе до серйозних проблем у майбутньому, а тому необхідні конструктивні реформи та проведення корегуючої політики); «глобалісти» (національна конкурентоспроможність в умовах глобалізації втратила своє значення, а глобальна конкуренція проходить не між країнами, а між глобалізованими транснаціональними корпораціями); «японісти» (міжнародна конкурентоспроможність реально існує, але не є глобальною за масштабами; зниження конкурентоспроможності США є результатом несправедливої торговельної політики Японії та посиленням її економіки); «cassandras» (існує серйозна загроза національній безпеці та майбутньому країни); «pollyannas» (помітної проблеми конкурентоспроможності просто не існує, оскільки країна має могутнішу у світі економіку). Дж. А. Харт виділяє шість основних концепцій міжнародної конкурентоспроможності: макроекономічну, державну, некорпоратистську, коаліційну, культуралістську та соціально-державну. А швейцарський економіст Стефан Гареллі поширив поняття конкурентоспроможності на суспільство, зазначивши, що «...це суспільство, що встановлює динамічну рівновагу між створенням багатства та соціальною злагодою». Саме таке суспільство, на його думку, перемагає в сучасному глобальному конкурентному середовищі.

Отже, і товарна торгівля, і транснаціоналізація, і глобалізація є проявами інтернаціоналізації господарської діяльності, адекватними різним стадіям розвитку світового ринку та міжнародного економічного середовища.

Розвиток цих явищ у межах процесу інтернаціоналізації підштовхує до висновку, що на цей процес впливає сукупність чинників, які можна поділити на константі (що діють постійно) і варіативні, або ситуативні, характерні лише для окремого періоду розвитку світової економіки. Константних чинників небагато, вони були імперативами розвитку процесів інтернаціоналізації на всіх попередніх стадіях і, на наш погляд, і надалі визначатимуть темпи та масштаби інтернаціоналізації. На нашу думку, таких чинників тільки два: вдосконалення, диверсифікація й інновація потреб людини; науково-технічний прогрес в усіх сферах діяльності. Ці чинники не лише взаємопов'язані, а й мають синергічний ефект: потреби споживачів стимулюють нові наукові пошуки, а їх результати формують нові потреби і т. д. Розглядаючи інтернаціоналізацію неможливо обмежуватися споживачами та дослідниками однієї країни, то зрозуміло, що цей процес охоплює весь світовий ринок. Ці чинники існували завжди і, якщо на стадії товарної торгівлі країни обмінювалися в основному товарами так званого критичного імпорту, переважно сировини, то згодом у міжнародний торговельний обіг включився широкий спектр товарів народного споживання та послуг.

Торкаючись проблеми чинників інтернаціоналізації, не можна не зазначити, що в більшості літературних джерел спостерігається плутанина (змішування) наслідків, результатів інтернаціоналізації та чинників, причин, що обумовили її розвиток. Показовою у цьому відношенні є думка американських економістів Елбаума та Страндскова, які виділяють 15 глобальних чинників інтернаціоналізації. Слід погодитися, що такі чинники, як розвиток міжнародних комунікацій; підвищення обізнаності людей внаслідок освіти, досліджень, подорожей, засобів масової інформації та міжнародних контактів; розширення міжнародного туризму; вдосконалення світової транспортної інфраструктури; інтенсифікація міжнародних культурних відносин; кінець «холодної війни»; перехід на ринкову систему господарювання більшості країн світу, справді є причинами поглиблення інтернаціоналізації. Але наступні явища та процеси, скоріше є наслідками, а не чинниками інтернаціоналізації -- випереджання темпів зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами зростання ВНП, динамічніше зростання обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно з обсягами міжнародної торгівлі; зростання залежності між конкуруючими фірмами в різних частинах світу; зміна природи глобальної конкуренції внаслідок розвитку міжнародної кооперації та створення альянсів; дерегулювання ринків капіталів; розвиток регіональної інтеграції, а разом з нею лібералізація руху капіталів, людей, товарів і послуг. Щоправда, щодо зазначених процесів як наслідків інтернаціоналізації слід погодитися, що вони створюють нове міжнародне середовище для діяльності урядів та фірм і в цьому сенсі є чинниками подальшої інтернаціоналізації.

Оцінюючи сучасний етап розвитку інтернаціоналізації, різні фахівці дотримуються часом полярних поглядів: глобалізація тріумфально охоплює всі країни; існування глобалізації ставиться під сумнів. Активним прихильником останнього міркування є Стівен Коєн, який вважає, що міжнародна економіка поки що не є глобальною. Так, навіть у стратегічно важливих галузях промисловості і для великих фірм ринки ще далекі від повної інтеграції; фінансові потоки обмежені правилами здійснення валютних та банківських операцій (незважаючи на те, що створення офшорних фінансових центрів та розвиток комп'ютерної форми розрахунків дозволяють дедалі частіше обходити встановлені правила); рівень мобільності праці знижується внаслідок посилення імміграційного контролю та людської ксенофобії; транснаціональні корпорації як і раніше тримають свої активи в стратегічних командних центрах у країнах походження. Крім того, твердження щодо існування глобальної економіки ігнорує активну позицію держави та важливу роль уряду щодо результативних процесів в економіці. А Кастельс вважає, що нині не існує і в найближчій перспективі не передбачається поява цілком інтегрованого, відкритого світового ринку праці, технології, товарів і послуг, доки існують окремі держави чи альянси кількох держав на зразок ЄС з урядами, метою яких є захист інтересів своїх громадян і фірм, що перебувають під їх юрисдикцією. [1]

Наш сучасник аналітик - економіст Олег Соскін про глобалізацію в Україні говорить наступне: «Процес глобалізації охопив майже всі країни світу, не оминув він, звичайно, і Україну. І надто, наша держава опинилася в центрі процесів глобалізації, оскільки вона має стратегічно надзвичайно важливе геополітичне й геоекономічне положення. Фактично Україна розташована поміж двома величезними цивілізаційними ареалами - Євроатлантичним та Євразійським.

З огляду на це в нашій країні також вивчаються й аналізуються процеси глобалізації. Їхній аналіз показує, що вони, з одного боку, об'єктивні, а з другого - реалізуються через низку суб'єктивних механізмів. Суть глобалізаційного процесу можна розкрити через його складові елементи, як-от:

· інтернаціоналізація господарського життя;

· міжнародний поділ праці;

· інтернаціоналізація ринків капіталу і робочої сили;

· інформаційна революція, породжена розвитком світової глобальної мережі "Інтернет" та

· інформаційних технологій;

· інтернаціоналізація валютних ринків і виникнення ринку євро;

· розвиток міждержавних транспортних мереж, вдосконалення світових транспортних систем;

· формування світового ринку знань і інтелектуальних продуктів;

· динамічний розвиток міжнародного ринку мобільного зв'язку;

· формування інтегральних інтернаціональних культурологічних матриць та чимало ін.

Вплив глобалізації на світовий, регіональний і національний розвиток є неоднозначним, оскільки, як відомо, будь-яке явище має як позитивну, так і негативну сторону. До основних проблем, які породжує глобалізація на світовому рівні, можна віднести: поширення нелегальної міграції, торгівлі контрабандними товарами, людьми; транзит зброї; формування світового ринку наркотиків; інтернаціоналізацію діяльності кримінальних угруповань; створення міжрегіональних злочинних об'єднань; екологічні негаразди. Зазначені процеси становлять загрозливі виклики для України і вимагають вироблення адекватних форм реагування на них.

Розгляньмо докладніше економічний сегмент проблем глобалізації та їх вплив на поступ України. Найпершою позицією мого аналізу буде виявлення проблемного зв'язку між глобалізаційними процесами й розвитком енергетики України. Для нашої держави надзвичайно важливим є розвинення енергетичної сфери, оскільки наявність відповідних обсягів нафти, газу та іншої енергетичної сировини є основою забезпечення стабільного економічного розвою країни і підтримання розширеного процесу відтворення. Як відомо, Україна має невеликі поклади власної нафти й газу. Їх зовнішнім постачальником традиційно є Росія. Однак забезпечення української економіки енергоносіями з одного джерела суперечить інтересам національної безпеки нашої держави. Дуже гострою нині є й проблема так званого газового консорціуму, створення якого нав'язується Україні Росією. За рамковою угодою вона матиме не менше п'ятдесяти відсотків голосів в управлінні консорціумом. Нинішнє українське керівництво, на жаль, прихильно ставиться до цієї ідеї, хоч така модель консорціуму є невигідною й неприйнятною для нашої економіки. На мою думку, найкращим варіантом вирішення цієї проблеми є формування консорціуму, учасниками якого були б такі країни-транзитери, як Україна, Польща, Словаччина, Чехія і, можливо, Білорусь. Потрібно, щоб німецькі, французькі та італійські компанії купували російський газ на українсько-російському кордоні й транспортували його як свій власний ресурс територією країн-транзитерів. Така модель усуває необхідність у посередництві з боку Росії.

Неприйнятна для України ситуація складається й на нафтовому ринку: сьогодні здійснюється потужна неоколоніальна експансія в нашу державу таких російських гігантів, як "ЛУКойл" і Тюменська нафтова компанія ("ТНК"), котрі скупили за безцінь українські нафтопереробні заводи. Фактично вони створюють російську нафтову монополію на внутрішньому ринку України, формують не тільки її горизонтальну структуру, а й вертикальну: скуповують у нас мережу бензозаправних станцій, оптових баз нафтопродуктів тощо. Нині Тюменська нафтова компанія є власником понад 1000 бензозаправних станцій в Україні, а це більше, ніж у самій Росії. Одеський нафтопереробний завод був проданий "ЛУКойлу", який сьогодні здійснює контроль одеської нафтогавані, унаслідок чого Україна позбавлена можливості формувати в нормальних параметрах Балтійсько-Чорноморську систему і нафтогін Одеса - Броди. Я хотів би висловити таку думку: не дай Боже, щоб Польща припустилася нашої помилки і продала "ЛУКойлу" Гданський нафтопереробний завод, - це буде велика драма для країни.

Друга проблема це вплив глобалізації на розвиток фінансово-банківської та валютної системи України. З формуванням потужного міжнародного ринку та єдиної європейської грошової одиниці перед Україною постало питання: як органічно вписати нашу національну валюту й зовнішньоторговельні операції в зону євро і до якої міжнародної валюти прив'язати гривню. Досі фінансова та правляча еліта в державі ще не виробила єдиної позиції стосовно вирішення цієї проблеми, але все-таки є схильність до того, щоб наша грошова одиниця спиралася на дві валюти - євро й долар США. Свою позицію ми маємо формувати, виходячи з того, що в 2002 р. близько 30% усіх грошових операцій здійснюється в євро. Водночас, не слід забувати, що нині у світовому господарстві відбувається фінансово-економічний спад, що призводить до помірної девальвації американського долара, японської ієни та інших світових валют.

Це справляє опосередкований вплив на стан української національної валюти, яка поступово девальвує. Однак останні десять місяців знецінення гривні було повільнішим, ніж темпи інфляції американського долара, що дало підставу українському уряду заявити, що в країні має місце дефляція. Насправді ж потрібно говорити, що в Україні відбувається інфляція, але вона проявляється в завуальованій формі. Виявити цю тенденцію досить складно, якщо розглядати економічну динаміку в Україні за такими показниками, як курс долара, платіжний баланс, ефективність експортного сектора, обсяг валютних надходжень в країну та інших монетарних інструментів. Але завуальований характер інфляції стає очевидним, якщо взяти до уваги динаміку світових цін на базові первинні товари (нафта, золото, платина, зерно, цукор, а також, певною мірою, вугілля, газ і бавовна), які, зрештою, і визначають наявність чи відсутність інфляційного процесу у світовому господарстві.» [3]

Серед сучасних чинників економічної глобалізації слід виділити константні (технологічний прогрес, гомогенізація попиту та поляризація ринків) і варіативні чинники -- економічна лібералізація (дерегулювання ринків), інтеграція у сфері пропозиції, міжкультурна взаємодія, глобальна ринкова орієнтація.

Технологічний прогрес останніх десятиріч особливо чітко виявився в розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. їх використання дозволяє створювати потужні інформаційно-комунікаційні системи, за допомогою яких обмінні операції між виробниками, торговцями, постачальниками та клієнтами можуть бути організовані і реалізовані швидше та ефективніше. Основою глобальної комунікаційної системи є Інтернет. Різке скорочення транспортних і комунікаційних витрат, значне зниження витрат на обробку, збереження та використання інформації також сприяє інтернаціоналізації діяльності фірм.

Суттєвим наслідком технологічного прогресу стала гомогенізація попиту, яка особливо швидкими темпами прогресує у виробництві продуктів харчування, галузях легкої промисловості, використанні побутових приладів тощо. Постійно зростає кількість глобальних споживачів та глобально діючих виробників і збутових посередників. Іншим проявом гомогенізації попиту є поляризація ринків, яка виявляється в тому, що споживачі дедалі більше надають перевагу якісній і дорогій продукції або ж, навпаки, найдешевшій, ігноруючи продукцію середніх параметрів «ціна-якість».

Серед варіативних чинників сучасної інтернаціоналізації найвагоміше значення, на наш погляд, має економічна лібералізація, сутністю якої є значне обмеження політики протекціонізму та дерегулювання ринків на національному рівні. На глобальному рівні ці процеси отримали юридичне оформлення в Марракеській угоді про заснування Світової організації торгів- лі, яка на відмінну від Генеральної угоди з тарифів і торгівлі лібералізує не лише торгівлю товарами (Багатосторонні угоди з торгівлі товарами), а й послугами (Генеральна угода про торгівлю послугами) та продукцією інтелектуальної праці (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності). Лібералізації торговельних режимів країн також сприяють розроблені СОТ механізми огляду торговельної політики та врегулювання суперечок. Економічна лібералізація об'єктивно створює умови для інтеграції у сфері пропозиції, тобто співробітництві підприємств на світовому ринку з метою протистояння глобальній конкуренції. Форми такого співробітництва найрізноманітніші -- кооперація, реалізація спільних проектів, маркетингова інтеграція, створення спільних підприємств, формування стратегічних альянсів тощо.

Посилення міжкультурної взаємодії, проявами якої є функціонування чисельних неурядових міжнародних організацій (у сфері спорту, мистецтва, освіти, туризму), спілкування в мережі Інтернет, дедалі ширші процеси міжкультурного та професійного обміну, міграційні потоки тощо. Крім того, вже можна говорити про тенденцію до формування глобалізованих засобів масової інформації, мистецтва, поп-культури, майже повсюдне використання англійської мови як універсального засобу спілкування. Саме в останні десятиріччя глобальним стало свято Святого Валентина, яке на свій лад святкують вже і в Східній Європі, і в Азії, а в останні роки і в консервативному щодо національних традицій Китаї. А східні гороскопи, система фен-шуй, тибетська медицина чудово сприймаються на Заході. Мі ж культур на взаємодія (про інтеграцію говорити ще зарано) впливає на гомогенізацію попиту, формує схожі стереотипи споживацької поведінки, полегшує процес міжкультурного спілкування в міжнародному бізнесі.

Размещено на Allbest.ru