Види і форми міжнародного бізнесу

4. Транснаціональна корпорація, як важлива форма міжнародного бізнесу

5. Регулювання міжнародної підприємницької діяльності

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Важливою стратегічною тенденцією є інтернаціоналізація національних економік і різних суб'єктів господарювання. Проголошення незалежності України породило докорінні зміни у взаєминах між нею та іншими зарубіжними країнами. Почали Формуватися нова концепція, прогресивніші форми зовнішньоекономічних відносин.

Тепер виникли принципово інші можливості економічного розвитку і трансформації зв'язків між Україною та світовим співтовариством. Однією з характерних особливостей світового суспільного розвитку на сучасному етапі є все більша взаємозалежність різних країн і господарських територіальних утворень. Без залучення будь - якої країни до тісних світогосподарських зв'язків неможливий її ефективний і соціально спрямований економічний розвиток.

Формування ринкової системи господарювання діалектично зв'язано зі світовою економікою, процесами інтернаціоналізації господарської діяльності, здійснюваної на рівні інституціональних органів управління та окремих фірм з окремими формами власності. У першому випадку зовнішньоекономічна діяльність спрямована на встановлення міжнародного (міждержавного) співробітництва, створення належного правового поля з метою стимулювання розвитку і підвищення ефективності економічних зв'язків, а у другому - вона виявляється в укладенні та виконанні певних угод, договорів, контрактів. Все це вимагає більш гнучких і ефективних підприємницьких зв'язків між внутрішньою виробничо - економічною системою та її зовнішніми партнерами, що виступають на міжнародному ринку як суб'єкти економічних відносин, рівновага котрих зумовлюється попитом на товари (послуги) та їх пропонування.

1. Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи, види

У нинішніх ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин.

У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково - технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб'єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

Виробничі можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені зменшенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої кон'юнктури на світовому ринку національна фірма має можливість нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків.

Розширювати і збільшувати ринки збуту (і відповідно свої прибутки) те чи інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів первинної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які використовуються вітчизняними підприємствами.

Різким коливанням у виробничій і комерційно - торгівельній діяльності можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того, підприємство стає менш залежним від кон'юктури внутрішнього ринку, якщо певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по імпорту з - за кордону.

Суб'єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основних суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути:

§ фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність;

§ юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження;

§ об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

§ структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

§ спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

До цього слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України при господарюванні мають дотримуватись таких принципів:

- суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

- юридичної рівноправності та недопущення дискримінації;

- верховенства закону;

- захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в процесі ввезення і вивезення товару.

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види (мал. 1).

Як видно із рисунка, є два основні типи бізнесу -- приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

-- За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать[5]:

– експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

– надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

– наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

– міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

– кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

– спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

– підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

– аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

– організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

– товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

– орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

– операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

– роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

– інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

2. Форми міжнародного бізнесу

При здійсненні міжнародного бізнесу компанії повинні вибрати одну з можливих форм господарських операцій. Цей вибір залежить від цілі бізнесу, оцінки наявних ресурсів і умов своєї діяльності.

До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій -- експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.
Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію -- науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.
Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.

Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).

Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший -- без створення нової юридичної особи -- тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий -- із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу. Нижче приведені характеристики й аналіз ефективності основних форм проведення міжнародних операцій, що практично відповідають категоріям агрегованого обліку міжнародних угод по країнах.

Експорт і імпорт товарів.

Статтями товарного експорту є матеріальні товари, що вивозяться з країни, а до статей товарного імпорту відносяться товари, ввезені в країну. Оскільки переміщення цих товарів із країни в країну піддається зоровому сприйняттю, то часто їх називають «видимим» експортом або імпортом. Терміни «експорт» і «імпорт», як правило, використовуються для позначення тільки товарного експорту або імпорту.

Експортування та імпортування продукції і виробів є для більшості країн основним джерелом прибутків і витрат. Серед компаній, що беруть участь у міжнародному бізнесі, переважають ті, що зайняті експортуванням та імпортуванням у більшому ступені, ніж яким-небудь іншим видом угод.

Експорт і імпорт послуг.

Експорт і імпорт послуг є джерелом прибутків з-за кордону, відмінними від тих, що виникають у результаті товарного експорту й імпорту. Одержання прибутку від цього типу міжнародних операцій розглядається як експорт послуг, а плата за них - як імпорт послуг. Поряд із цим, послуги характеризуються як «невидимі» блага. Міжнародний бізнес охоплює багато різних видів послуг:

Подорожі, туризм і транспорт.

При відповідному рівні економічного розвитку держав і рівні оплати праці нації набувають схильності до подорожей, туризму, розваг. Для цього необхідний засіб пересування з однієї країни в другу.

Наприклад, стан економіки таких країн, як Греція і Норвегія, багато в чому залежить від прибутків, одержуваних від перевезення іноземних вантажів на їхніх судах.

На Багамських островах від іноземного туризму одержують значно більше прибутку, ніж від товарного експорту.

Використання нематеріальних закордонних активів.

Умовно елементи виробництва можна розділити на матеріальні і нематеріальні активи. Роялті являють собою виплати за використання нематеріальних активів, що знаходяться за рубежем, наприклад, фірмових знаків, патентів, авторських прав або інших видів експертних документів, відповідно до підписаних контрактів, що звуться ліцензійними угодами. За допомогою роялті оплачується також франчайзинг, тобто такий спосіб ведення бізнесу, при якому одна сторона - франшизер, продає іншій незалежній стороні - франшизі, право на користування своїм фірмовим знаком, що є істотним активом для франшизи.

Досить часто фірми удаються до придбання іноземних ліцензій або франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку.

Інвестиції.

Іноземні інвестиції являють собою володіння власністю за кордоном, звичайно в рамках якоісь компанії, із метою одержання фінансового прибутку. Розрізняють «прямі» інвестиції і «портфельні» інвестиції.

Прямі інвестиції.

Закордонні прямі інвестиції обов'язково супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеликої частки її акцій ( < 20%).

Коли дві і більш організації мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, таке ведення операцій визначають терміном «спільне» або «змішане» підприємство. Один із варіантів змішаного підприємства - участь державних органів у приватній компанії.

Прямі інвестиції, в основному, розглядаються як міжнародний рух капіталу через межі, коли прогнозований прибуток ( з обліком ризику і витрат по перекладі капіталу) вище за рубежем, ніж у своїй країні. Однак це не єдиний спосіб передачі активів в інші країни: відомі варіанти надання менеджерів, засобів контролю за рівнем витрат, мереж оформлення попередніх замовлень на готелі в обмін на участь в акціонерному капіталі («Вестін Хотелс» у готельний бізнес інших країн, фірма «Плессі» в обмін на технологію і можливості збуту продукції за рубежем дала фірмі «Эйроборн Аксесоріз» векселя).

Крім надання нефінансових засобів у міжнародному бізнесі практикується ще два способи прямих інвестицій.

Перший спосіб полягає у використанні підприємством засобів, зароблених в іншій країні, для інвестицій. Наприклад, якщо компанія експортує товари, але оплату за них залишає за рубежем, то ці засоби можна використовувати на розширення частки в акціонерному капіталі. У такий спосіб здійснюється капіталізація нерозподіленого прибутку.

Другий спосіб полягає в торгівлі акціонерним капіталом між фірмами різних країн.

Причини прямих інвестицій.

Аналіз здійснення міжнародного бізнесу показує, що основні причини, що обумовлюють прямі інвестиції в придбання власності, полягають у наступному:

· розширення ринків шляхом виробництва і продажу товарів за рубежем;

· придбання іноземних ресурсів ( сировини, ефективних технологій, знань);

· досягнення визначених політичних переваг - при участі урядів у прямих інвестиціях.

Розглянемо кожну з них…

Об'єктивність першої причини характеризують наступні чинники:

1. Витрати на транспортування.

2. Торгові обмеження.

3. Обмеження, що вводяться споживачами.

Друга причина - пряме інвестування в придбання іноземних ресурсів стимулюється наступними чинниками:

1. Вертикальна інтеграція.

2. Міжстранова раціоналізація виробництва.

3. Доступ до виробничих чинників.

4. Державне стимулювання інвестицій.

І, нарешті, третя причина - політичні мотиви…

У найближчому майбутньому прямі інвестиції будуть зростати швидше, ніж об'єм зовнішньої торгівлі, але при цьому інвестиції, спрямовані на пошук ресурсів, будуть зростати швидше, ніж інвестиції націлені на пошук ринків збуту. Усе більше значення будуть мати прямі інвестиції в сфері послуг.

Райони Західної Європи, Північної Америки і Японії будуть залишатися основними джерелами й одержувачами прямих інвестицій у зв'язку з багатством місцевих компаній і перспективами економічного росту в цих регіонах.

Портфельні інвестиції.

До портфельних інвестицій можуть бути віднесені як боргові зобов'язання, так і акції компанії…

Діяльність більшості компаній за рубежем сполучена з використанням двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми роблять істотний вплив на правила регулювання потоків приватного бізнесу між країнами.

Ліцензування.

При висновку ліцензійної угоди фірма (лицензіар) дає права на нематеріальну власність іншій фірмі (ліцензіату) на визначений період, а ліцензіат звичайно виплачує за це ліцензіару роялті. До нематеріальних активів відносяться:

· патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми; авторські права, літературні, музичні або мальовничі композиції;

· торгові марки, фірмові назви, фабричні марки;

· франшизи, ліцензії, контракти;

· методи, програми, процедури, системи і т.п.

Перехресне ліцензування може порушувати антитрестовське законодавство, якщо воно обмежує можливості виходу на ринок одного з учасників. Регулювання в даному випадку відрізняється винятковою складністю, тому при підготуванні угоди будь-якого типу необхідна допомога кваліфікованого юриста…

Ще одна проблема ліцензування зв'язана з ресурсами компаній. Дрібні та й великі фірми можуть мати труднощі в створенні власних підприємств за рубежем, тому вони на невеликих ринках обходяться ліцензійними угодами.

Стратегічні мотиви.

Великі фірми з диверсифікованим виробництвом постійно переглядають і змінюють асортимент своєї продукції, щоб вчасно зосередити зусилля там, де їхні сильні сторони щонайкраще сполучаться з высокоприбутковим, по їхній оцінці, бізнесом…

У силу обмеженості терміна дії ліцензійних угод фирма-ліцензіар може змінити форму ведення операцій, якщо згодом буде визначено, що використання торгової марки або конкретної технології усе ж має для неї стратегічне значення.

Політичні і правові мотиви.

Ліцензування може виявитися виходом при наявності торгових обмежень і обмежень на придбання власності іноземцями в країні-ліцензіаті; у той же час ліцензування здатне захистити активи. Це може бути важливо по двох причинах. По-перше… По-друге…

Проблеми й умови.

6. Контроль і конкуренція. Передача активів може створювати наступні проблеми:

неадекватне використання ліцензії;

низька якість продукції;

виникнення додаткового конкурента.

Для запобігання цього в угоді повинні бути обговорені всі умови, у тому числі й умови його переривання.

7. Конфіденціальність… ,у ліцензійних угодах:

продавець не бажає передавати інформацію без гарантованої оплати;

покупець не хоче платити, не оцінивши цінності інформації.

Для рішення цієї проблеми поширилася практика висновку попередніх угод для захисту всіх сторін.

Платежі.

Умови і розмір виплат по ліцензійних угодах розташовується в дуже широкому діапазоні, і переговори в кожному конкретному випадку по кожному контракту залежать від переваг обговорюваного об'єкта…

Таким чином, ліцензійні платежі змінюються в залежності від:

способу застосування ліцензії, що впливає на розмір фіксованого платежу;

цінності, що ліцензія представляє для ліцензіата;

чинників, зв'язаних із законодавством і конкуренцією;

уміння сторін вести переговори.

Франчайзинг.

Франчайзинг - це, по суті, спосіб діяльності, при якому франшизер (продавець) передає франшизі (покупцю) право на використання своєї торгової марки, що важлива для бізнесу покупця і за допомогою якої продавець робить постійну допомогу покупцю в його бізнесі, що виходить за рамки формальних відношень між ними. У багатьох випадках франшизер бере на себе і функцію постачання. Наприклад, одна фірма (франшизер) передає іншій фірмі (франшизі) право на використання своєї репутації і забезпечує на початковому етапі підтримку, припустимий допомагає вибрати й оцінити для мотелю місце. У рамках постійного зв'язку з покупцями франшизер пропонує послуги по бронуванню місць і навчанню персоналу, щоб забезпечити успіх нового підприємства. У деякому змісті продавець і покупець діють як вертикально інтегрована структура, оскільки сторони взаємозалежні і кожна робить частину товарів і послуг, що потрапляють у кінцевому рахунку до споживачів.

Організація справи.

Найбільше поширений спосіб ( біля 60%) проникнення франшизера в іншу країну полягає у виборі головної франшизи і передача цієї організації (звичайно місцевої) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торгівлю або торгівлю через субфраншиз. Роялті субфраншизам виплачує головна франшиза, що потім перераховує встановлену процентну частку франшизеру. До приклада розквітаючі японські підприємства «Мак-Дональдс» функціонують саме по такій схемі. Модифікації способів ведення операцій.

Одна із серйозних проблем при організації нового підприємства - вибір гарного місця розташування. Ефективне рішення даної проблеми дозволяє скоротити витрати на постачально - збутові операції…

У своїй країні успіх франшизера в основному обумовлений трьома чинниками:

· стандартизацією продукції і послуг;

· високим рівнем ознайомлення споживачів із продукцією фірми завдяки рекламним компаніям;

· ефективним контролем витрат.

Однак при проникненні на іноземні ринки різні місцеві обмеження можуть унеможливити застосування «домашніх» методів…

Таким чином, аналіз приведеного способу ведення міжнародного бізнесу показав, що при його здійсненні виникають визначені трудності і франшизери зштовхуються з дилемою: чим вище стандартизація продукції, тим менше приваблива вона за рубежем; чим більше вони пристосовується до місцевих умов, тим менше вони має потребу у франшизах.

Контракти на керування.

Контракти на керування полягають у наступних ситуаціях:

· іноземні інвестиції експропрійовані страною-реципієнтом, а колишньому власнику пропонують продовжити керування підприємством, поки навчаться місцеві менеджери. У цьому випадку організаційна структура керування може залишитися колишньою, але зміниться склад керування фірмою.

· розробляється новий комерційний проект, у цьому випадку фірма, що підряджається, може продати підприємству значну кількість свого устаткування.

· іноземній фірмі пропонується взяти на себе керування з метою підвищення ефективності функціонування підприємства.

Контракти на керування служать також засобом придбання іноземного досвіду постачальником, завдяки чому зростає інтернаціоналізація його діяльності.

У такий спосіб досвід міжнародного бізнесу показує, що контракти на керування використовуються насамперед тоді, коли підприємство фірми в іншій країні експропрійоване; фірма починає керування новим підприємством; фірма береться за керування підприємством , що бідує.

Контракти «під ключ».

Проекти «під ключ» припускають укладання контрактів на будівництво підприємств, що передаються за встановлену плату власнику, коли досягнута повна їхня готовність до експлуатації. Фірми, що реалізують проекти «під ключ», частіше усього є виготовлювачами промислового устаткування; вони ж поставляють частину устаткування по проекту. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми…

Найважливіші умови висновку контракту «під ключ»:

· ціна контракту; фінансування експорту;

· якість технології і керування;

· досвід і репутація фірми.

Платежі по проектах «під ключ» здійснюються поетапно, у міру виконання намічених робіт. Початковий платіж звичайно складає 10-25% вартості проекту, 50-65% виплачується в ході виконання намічених робіт, інше - коли підприємство фактично працює відповідно до умов контракту…

Таким чином, аналіз виконання міжнародних операцій за допомогою висновку контрактів «під ключ» показує, що цей вид операцій має в даний час великі об'єми і перспективи розвитку; частіше усього в даному виді послуг беруть участь будівельні фірми і підприємства - експортери промислового устаткування; реалізація великих проектів вимагає використання дешевої робочої сили.

У міжнародній практиці ведення бізнесу контракти «під ключ» і управлінські контракти називають інжинірингом, а виконувані роботи при цьому - інжиніринговими послугами.

3. Спільні підприємства як основна форма міжнародного підприємництва.