Міжнародний валютний фонд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема роботи: Міжнародний валютний фонд (МВФ)

План роботи

Вступ

1. Міжнародний валютний фонд

1.1 Заснування МВФ

1.2 Структура, основні завдання і кредитні операції МВФ

1.3 Фінансова допомога

2. Діяльність Міжнародного валютного фонду в Україні

Висновок

Список використовуваної літератури

Вступ

Міжнародні економічні організації розвиваються в напрямку розширення компетенції й ускладненні їхньої структури. Побудова таких організацій ґрунтується на наступних принципах: договірна основа міжнародної організації, добровільність членства, рекомендаційний характер прийнятих рішень, міждержавний характер, збереження незалежності і рівноправності держав, як усередині даної організації, так і за її межами.

кредитний міжнародний валютний фінансовий

Міжнародний валютний фонд - це міжурядова організація, що регулює валютно-кредитні відносини між країнами-учасниками і надає фінансову допомогу при валютних утрудненнях, викликаних дефіцитом платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів.

МВФ регулює валютне співробітництво шляхом установлення параметрів валютного коридору і контролю за дотриманням норм регулювання валютних курсів.

МВФ проводить консультації з питань економічної політики, у тому числі, фіскальної, кредитно-грошової, торговельної, валютної.

1. Міжнародний валютний фонд

1.1 Заснування МВФ

Основні принципи світової валютної системи були розроблені на період після Другої світової війни на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США, 1944р.). Нова система була покликана зберегти основні переваги старої золото стандартної системи і спробувати усунути властиві їй недоліки, зв'язані зі спадом і безробіттям.

Основні принципи Бреттон-Вудсскої системи можна сформулювати так:

- збереження функції світових грошей за золотом при одночасному використанні в якості міжнародних платіжних і резервних валют національних грошових одиниць - насамперед долара США;

- обов'язковість обміну резервних валют на золото іноземним урядам і центральним банкам за офіційним курсом (35 дол. за 1 трійськую унцію золота);

- установлення золотого (або доларового) змісту своєї грошової одиниці всіма країнами-членами МВФ і визначення тим самим валютного паритету між своєю валютою і валютами всіх інших країн;

- припустиме відхилення ринкових валютних курсів повинне складати не більш 1% стосовно фіксованого курсу.

Активна роль у новій валютній системі приділялася створеному на тій же конференції Міжнародному валютному фонду (МВФ). Якщо в якийсь із країн-учасниць МВФ виникла погроза зниження курсу національної валюти стосовно валюти іншої країни, то дефіцит іноземної валюти міг бути покритий за рахунок:

а) резервної валюти, накопиченою країною в попередні роки;

б) продажу іноземній державі частини золотого запасу за його національну валюту;

в) одержання спеціального кредиту МВФ у валюті іноземної держави. Джерелом таких кредитів були спеціальні фонди МВФ. Справа в тім, що країни-учасниці МВФ зобов'язані були вносити у своїй національній валюті внесок у залежності від розміру національного доходу, чисельності населення й обсягу зовнішньої торгівлі.

1.2 Структура, основні завдання і кредитні операції МВФ

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947р. Місце перебування - Вашингтон.

Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн - членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів ,підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам - членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки країни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн - членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалися з 25% у золоті і 75% у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.

Тільки в 1991 - 1992рр. членами Фонду виявили бажання стати понад 20 країн світу, в тому числі країни - колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна (табл. 1).

Таблиця 1. Квота 15 колишніх республік СРСР в МВФ, млн. СДР

У 1947р. членами МВФ було 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд. дол. США. Найбільші розміри квот належали Сполученим Штатам Америки, Великої Британії, Франції, Китаю та Індії. Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 - країнам, що розвиваються ,які складають 4/5 членів Фонду (табл. 2).

Керівними органами Фонду є Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом виступає Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Таблиця 2. Країни - члени МВФ з найбільшими квотами

Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом вето при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни - члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосів становить 17,7%, а прийняття ключових рішень потребує кваліфікованої більшості - 85% голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44% голосів у МВФ, а 56% належить іншим країнам ,які становлять 86% від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.

Протягом майже піввікового функціонування Міжнародний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і велике вміння пристосовуватись до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником створення нової міжнародної грошової одиниці - СДР.

Отже, МВФ створив сприятливі умови для післявоєнного зростання і збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.

Основними завданнями Міжнародного валютного фонду є:

ь сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

ь сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

ь надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

ь організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів - казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів:

1. Звичайний кредит - для стабілізації платіжного балансу в межах року з можливим його продовженням до 4-5 років.

2. Компенсаційний кредит - для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років).

3. Стабілізаційний (“буферний”) кредит - для фінансування запасів сировини в зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових ринках (на 3-5 років).

4. Розширене фінансування - для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3-х років).

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

1.3 Фінансова допомога

Фінансові ресурси Міжнародного валютного фонду спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, “купують” (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну “викупили” свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

У 1995р. між країнами-членами МВФ була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам - членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни - члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми через домовленість про розширене фінансування країн - членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, які викликані макроекономічними і структурними проблемами.

Однак на відміну від колишнього СРСР Україна при вступі до МВФ ніяких особливих переваг на мала. Вона повинна була виконувати всі вимоги Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже незначна частина кредитів надається Фондом автоматично, без будь-яких умов. Це кредити в рамках резервної частки МВФ. Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після докладного вивчення експертами цієї організації стану справ у країні - одержувачі кредитів.

2. Діяльність Міжнародного валютного фонду в Україні

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відіграти подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платежів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається “вага” голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень.

Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн. дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999р. передбачено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0 млн. СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3 млн. СДР до 1372,0 млн., що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку. Їй виділено квоту в 10678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40-50 років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн - членів зараз переключаються на підтримку країн, що розвиваються тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких кармін, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР. у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки, реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву “стенд-бай”. Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування. Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд-бай”. Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Відзначимо, що з жовтня 1994р., коли Україна отримала перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн. дол. США. Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн. СДР.

У вересні 1998р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички в межах Програми розширеного фінансування на підтримку широкомасштабної макроекономічної та структурної стабілізації на період 1998 - 2001 рр. на загальну суму 2,3 млрд. дол. США, з яких протягом 1998 р. отримано 345 млн. дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн. дол. США в межах кредиту “стенд-бай”, на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконання українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3 - 5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд. дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

Кредити ,що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесу проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

Висновок

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета - сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасній період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку.

Міжнародний валютний фонд в основному здійснює контроль за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою і валютними курсами країн - членів МВФ, за дотриманням ними певного кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання допомоги тим чи іншим країнам у вигляді короткострокових кредитів у випадку виникнення труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.

МВФ має такі основні завдання: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням; сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень; надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів; організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн - членів Фонду, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань кредиторам в інших країнах.

За останні два десятиліття і МВФ орієнтується переважно на країни, що розвиваються, які підтверджують дані про розподіл кредитів МВФ. У 1947 - 1976 рр. у промислово розвинутих країн кредит становив 60,6%, у тих, що розвиваються, - 39,4%; у 1977 - 1991 рр. - відповідно 39,4 і 92,1%.

Між країнами-членами МВФ у 1995 р. була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Список використовуваної літератури

1. В.В. Козик, А.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. Міжнародні економічні відносини.

2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини.

3. Красавина Л.Н. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения.

4. Філіпенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини.

5. Ростов Є.Ф. Економіка країн світу.

6. Шреплер Х.А. Международные экономические организации.

7. Рыбалкин В.Е. Международные экономические отношения.

8. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения.

9. Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные отношения.

10. Бруз В.С. Спеціалізовані установи системи ООН.

Размещено на Allbest.ru